Реферат на тему:
Формування доходів місцевих бюджетів
На сучасному етапі трансформації економіки та бюджетної системи України
гострою залишається проблема міжбюджетних відносин. Економічна сутність
місцевих бюджетів полягає у формуванні грошових фондів та їхньому
цільовому використанні. Вони зобов’язані забезпечувати необхідними
коштами фінансування економічного та соціального розвитку відповідних
територій, що здійснюється місцевими органами влади. Вплив органів
місцевого самоврядування на формування нових економічних і соціальних
відносин можливий лише в тому випадку, якщо вони матимуть у своєму
розпорядженні достатній обсяг фінансових ресурсів.
Сукупність усіх видів доходів місцевих бюджетів, їхнє взаємопов’язане та
цільове застосування утворює систему доходів місцевих бюджетів, що
повинна вирішувати не лише фіскальні, а й регулюючі завдання:
стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності,
забезпечувати соціальний захист населення та розвиток соціальної сфери.
У сучасних умовах переходу до ринкових відносин практика свідчить про
недостатність дохідної бази місцевих бюджетів для виконання функцій,
покладених на місцеве самоврядування. Отже, актуальність теми зумовлено
незабезпеченістю місцевих бюджетів в Україні фінансовими ресурсами та
їхньою неспроможністю надавати мінімальний рівень державних послуг.
Питання формування дохідної частини місцевих бюджетів, особливостей
фінансових відносин на місцевому рівні висвітлювались у працях
вітчизняних науковців і практиків, серед яких потрібно відзначити С.А.
Буковинського, О.Д.Данілова, В.В. Зайчикову, О.П. Кириленко, В.І.
Кравченка, О.І. Луніну, В.М. Опаріна, О.О. Сунцову, І.Я. Чугунова та
інших. У дослідженнях розкрито зарубіжний досвід побудови міжбюджетних
відносин і напрями застосування його в Україні.
Метою даної роботи є пропозиції щодо вдосконалення формування місцевих
бюджетів у цілому та розподілу доходів між рівнями місцевих бюджетів.
Значення та роль доходів місцевих бюджетів певною мірою визначаються
величиною ВВП, що через них перерозподіляється. За статистичними даними,
протягом останніх років в Україні частка доходів місцевих бюджетів у ВВП
(без урахування трансфертів) мала тенденцію до зниження: 2001 р. – 8,7;
2002 р. – 8,8; 2003 р. – 8,4; 2004 р. – 6,6; 2005 р. – 7,2 %. Також
зменшувалася частка місцевих бюджетів у загальному обсязі доходів
зведеного бюд-жету: 2001 р. – 32,3; 2002 р. – 31,4; 2003 р. – 30,0; 2004
р. – 24,9; 2005 р. – 22,6 % (таблиця 1).
Таблиця 1
Частка місцевих бюджетів у ВВП і доходах зведеного бюджету, % [4]
Рік Частка у доходах зведеного бюджету Частка у ВВП
без урахування трансфертів з урахуванням трансфертів без урахування
трансфертів з урахуванням трансфертів
2001 32,3 47,4 8,7 12,2
2002 31,4 46,3 8,8 12,8
2003 30,0 45,6 8,4 12,8
2004 24,9 43,3 6,6 11,5
2005 22,6 40,0 7,2 12,8
*Дані зі статистичного щорічника Державного комітету статистики за 2005
рік.
Частка місцевих бюджетів за доходами у перерозподілі ВВП та у зведеному
бюджеті поряд з економічним і соціальним має важливе політичне значення.
Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у розв’язанні
актуальних проблем розвитку держави та є загальним показником, який
відображає рівень фінансової незалежності органів місцевого
самоврядування та дозволяє оцінити рівень розвитку місцевих бюджетів.
Якщо проаналізувати стан у країнах з перехідною та розвиненою
економікою, то з таблиці 2 видно, що середній рівень частки доходів
місцевих бюджетів у ВВП в країнах з перехідною економікою на 8,6 %
нижчий, ніж у країнах з розвиненою економікою, і складає 8,0 %.
Таблиця 2
Частка доходів місцевих бюджетів у ВВП, % [5]
Країна Частка доходів місцевих бюджетів у ВВП
Країни з перехідною економікою
Україна 12,0
Чехія 8,6
Угорщина 11,1
Латвія 10,8
Польща 12,0
Румунія 4,4
Середнє значення 8,0
Країни з розвиненою економікою
Данія 30,7
Франція 10,0
Італія 12,0
Великобританія 9,9
Середнє значення 16,6
Деякі позитивні зміни у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів в
Україні відбулися у 2006 році. Станом на 1 липня 2006 року (за
оперативними даними Державного казначейства України) до місцевих
бюджетів надійшло 30 093,8 млн грн. До дохідної частини загального фонду
місцевих бюджетів (без урахування трансфертів) надійшло 13 828,4 млн
грн, що на 33,0 % більше, ніж за січень-червень 2005 року і складає 49,2
% річного розрахункового показника Мінфіну.
Питома вага доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних
трансфертів у січні-червні 2006 року, становить 86,1 % доходів
загального фонду, що складає 109,4 % від розрахункового показника
Мінфіну на даний період. При цьому план за доходами місцевих бюджетів,
що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, із 690
адміністративно-територіальних одиниць – виконали 615 (плановий показник
Міністерства фінансів на цей період виконано на 109,4 %).
Але з наведених даних видно, що протягом січня-червня 2006 року, як і
протягом попередніх років, зросла вага трансфертів у доходах місцевих
бюджетів. Так, частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів на 2004 р.
становила 42,5 %; на 2005 р. – 43,5 %. Частка ж трансфертів у доходах
місцевих бюджетів країн з перехідною економікою нижча, ніж в Україні. У
Литві ця частка складає 0,3 %; Румунії – 10,8 %; Словенії – 20,9 %;
Латвії – 28,1 %; Польщі – 40,2 %. Наведений аналіз свідчить про низький
рівень самостійності та стабільності доходів місцевих органів влади в
Україні.
Слід також зазначити, що згідно з бюджетною класифікацією доходи
місцевих бюджетів України поділяються на: податкові надходження,
неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, державні
цільові фонди, офіційні трансферти. Їхній склад і структуру у 2001–2005
роках наведено в таблиці 3.
Таблиця 3
Структура доходів місцевих бюджетів у 2001-2003 р.р., % [3]
Показник 2001 2002 2003 2004 2005
Разом доходів 71,0 68,8 65,8 57,5 56,5
1. Податкові надходження, з них: 59,1 58,3 54,2 46,2 44,0
– прибутковий податок з громадян 35,1 38,3 39,4 31,8 30,7
– податок з власників транспортних засобів 2,2 2,1 1,7 1,7 1,6
– плата за землю 6,5 6,4 5,9 5,8 5,1
2. Неподаткові надходження, з них: 8,7 7,3 7,1 5,5 6,6
– адміністративні збори та платежі 1,0 1,0 0,9 1,1 0,8
– власні надходження бюджетних установ 5,1 5.8 5,6 5,8 5,1
3. Доходи від операцій з капіталом, з них: 0,4 2,2 3,0 4,3 3,9
– надходження від продажу основного капіталу – 1,7 2,1 2,7 2,1
– надходження від продажу землі – 0,5 0,9 1,6 1,8
4. Державні цільові фонди, з них: 2,7 1,0 1,5 1,5 2,1
– збір за забруднення навколишнього середовища 0,5 0,4 0,5 0,6 0,5
– відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомобільних доріг 0,8 0,0 0,0 0,0 0,0
5. Офіційні трансферти від органів державного управління, з них: 29,0
31.2 34,2 42,5 43,5
– дотації 16,9 16,5 18,9 23,5 26.9
– субвенції 11,9 14,7 15,2 18,5 16,6
Всього доходів 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
З аналізу таблиці 3 видно, що центральне місце в системі доходів
місцевих бюджетів займають податки, які є універсальною категорією
фінансів. Однак питома вага податкових надходжень у структурі доходів
місцевих бюджетів зменшується: 59,1 % у 2001 році; 58,3 % у 2002 році;
54,2 % у 2003 році; 46,2 % у 2004 році; 44,0 % у 2005 році.
Найбільшу частку податкових надходжень місцевих бюджетів складає податок
на доходи фізичних осіб, обсяги якого мають тенденцію до зростання. Його
частка збільшилася від 23,2 % у 2001 році до 30,7 % у 2005 році. За
перше півріччя 2006 року надходження до місцевих бюджетів від податку з
доходів фізичних осіб склали 10,2 млрд грн, що на 35,5 % більше, ніж у
2005 році.
Друге місце у податкових надходженнях місцевих бюджетів займав податок
на прибуток підприємств, але після передачі його надходжень до
державного бюджету частка цього податку почала різко знижуватися. Зараз
до місцевих бюджетів надходить податок на прибуток підприємств
комунальної власності. Його частка у місцевих бюджетах становила у 2004
році – 0,3 %, у 2005 році – 0,8 %.
Дещо зменшилися надходження плати за землю: з 7,2 % в 2001 році до 5,1 %
у 2005 році.
Неподаткові надходження місцевих бюджетів збільшуються за рахунок
зростання власних надходжень бюджетних установ, що утримуються за
рахунок коштів місцевих бюджетів. Частка неподаткових надходжень зросла
від 3,4 % у 2001 році до 6,6 % у 2005 році. Решта неподаткових
надходжень, таких як: доходи від власності та підприємницької
діяльності, – зменшується.
Співвідношення податкових і неподаткових надходжень у доходах місцевих
бюджетів показує рівень стійкості дохідної бази місцевих органів
самоврядування. Статистика показує, що воно становило: у 2001 р. – 59,1
: 8,7; 2002 р. – 58,3 : 7,3; 2003 р. – 54,2 : 7,1; 2004 р. – 46,2 : 5,5;
2005 р. – 44,0 : 6,6. Порівняно із зарубіжними країнами цей показник
досить низький. Найвища частка податкових надходжень серед федеративних
держав у Німеччині – 60 % і Канаді – 59 %, а серед унітарних – у Швеції
– 74 %, Данії – 53 %, Франції – 45 %, Норвегії – 44 %. Частка
неподаткових надходжень у наведених країнах значно вища, ніж в Україні,
і не існує такого великого розриву між обсягом податкових та
неподаткових надходжень [6].
Стійку тенденцію до зростання має в Україні питома вага трансфертів у
доходах місцевих бюджетів: якщо у 2001 році вони становили 29 %, то у
2004 році їхній обсяг зріс до 42,5 %, а у 2005 році – 43,5 %.
Частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів розвинених країн та
більшості країн з перехідною економікою значно нижча, ніж в Україні. У
Литві така частка складає 0,3 %, Румунії – 10,8 %, Словаччині – 19,0 %,
Словенії – 20,9 %, Латвії – 28,1 %, Болгарії – 33,0 %, Польщі – 40,2 %
[1].
В останні роки в доходах місцевих бюджетів в Україні дещо зростають
доходи від операцій з капіталом. Так, у 2001 році їхня частка становила
0,4 %, у 2004 році вона зросла до 4,3 %, у 2005 році – 3,9 %. Однак
порівняно із зарубіжними країнами цей показник залишається досить
низьким. Наприклад, у Великобританії, Словаччині, Угорщині частка
доходів від операцій з капіталом у доходах місцевих бюджетів становить
понад 10,0 % [2].
Протягом останніх років зменшується кількість державних цільових фондів
у складі місцевих бюджетів, відповідно зменшуються і суми їхніх доходів.
Так, питома вага доходів цільових фондів у 2001 році становила 2,7 %, у
2004 році – 1,5 %, у 2005 році – 2,1 %.
Тому, вдосконалюючи систему формування доходів місцевих бюджетів в
Україні на сучасному етапі слід враховувати деякі аспекти зарубіжного
досвіду.
Так, у Великобританії, де функціонує англосаксонський тип місцевого
самоврядування, що характеризується відсутністю на місцях повноважних
представників уряду, які контролюють діяльність обраних місцевих органів
влади, система місцевого самоврядування ґрунтується на системі
„корпоративного управління”. Власні доходи місцевих бюджетів країни
становлять близько 30 %, інші доходи надходять у вигляді дотацій та
субвенцій. Близько 70 % видатків спрямовані на утримання соціальної
сфери. Джерелами доходів місцевих бюджетів у Великобританії є:
– дотації та субсидії, які переказують центральні органи влади (близько
70 %);
– відрахування до місцевих бюджетів у вигляді плати за землю, що не
перебуває у сільськогосподарському утриманні, та податок на нерухомість
(близько 15 %);
– інші доходи – орендна плата за житло, оплата послуг, які надають
місцеві органи влади (близько 15 %).
Необхідно також зазначити, що уряд Великобританії з 1997 року збільшив
обсяг повноважень місцевих органів влади для того, щоб їхня діяльність
покращила якість державних послуг.
Отже, місцеві уряди у Великобританії у фінансовому розумінні значно
залежать від центрального уряду, а висока частка грантів у доходах
місцевих органів влади свідчить про бажання держави здійснювати контроль
за витрачанням коштів.
Для місцевого самоврядування у Франції характерний високий рівень
централізації влади, що виражається в системі адміністративного контролю
центральної влади над місцевими органами. У межах регіональної концепції
економічного та соціального розвитку територій були організовані
регіони, які отримали повноваження щодо реалізації національного та
розробки і реалізації власного плану розвитку. Координація національного
та регіонального планів забезпечується за рахунок спільного підписання
планових контрактів, спрямованих на реалізацію загальних пріоритетів
економічного розвитку територій. Контрактні відносини поширюються на
такі пріоритети:
– зайнятість та економічний розвиток (16 % фінансових зобов’язань);
– підготовку кадрів та наукові дослідження (18 %);
– систему комунікацій (44 %);
– солідарність та узгоджені дії для підтримання найменш розвинених
територій (22 %).
Видатки місцевих бюджетів країни контролюються органами державної влади
та поділяються на статті поточних і капітальних видатків. Головним
джерелом покриття поточних витрат є субсидії від центрального уряду.
Іншим джерелом доходів місцевих бюджетів є місцеві податки і збори:
податок на землю, податок на житло, транспортні збори та інші. Таким
чином, місцеве самоврядування Франції значною мірою підпорядковується
державній владі та майже позбавлене фінансової самостійності.
Органи місцевого самоврядування в Німеччині виконують функції державного
управління у межах делегованих повноважень, але водночас функціонують як
самостійні інститути самоврядування. Як Федерація, так і землі мають
право встановлювати види податків і приймати відповідні закони. При
цьому Федерації належить виняткове право щодо питань митних зборів і
фінансової монополії. Землі мають виняткову законодавчу компетенцію щодо
місцевих споживчих податків і податків на специфічні форми використання
доходів (на право проведення полювання).
Дохідні джерела комунальних бюджетів перераховані у фінансовій
конституції країни, яка визначає дві основні категорії доходів місцевих
бюджетів: власні комунальні джерела та фінансові трансферти з
федерального та регіонального бюджетів. До власних податкових доходів
належить прибутковий податок – 15 % від загальних надходжень податку,
промисловий та земельний податки, частка який нині становить близько 50
% від загальної суми доходів місцевих бюджетів Німеччини. Значну частину
комунальних доходів становлять платежі та збори, які сплачують громадяни
комун. До місцевих податків і зборів належать податок із утримання
собак, з мисливців, риболовів та інші, які становлять лише 1,5 % від
загальної суми податкових надходжень місцевих органів влади в державі.
Місцеве самоврядування у США підпорядковане органам державної влади
штатів. Повноваження місцевих органів влади визначаються конституціями
та законами штатів, що встановлюють порядок оподаткування, розподілу
асигнувань, визначають процес складання місцевого бюджету та розподіл
компетенції влади штату та органів місцевого самоврядування. У межах
своєї компетенції місцеві органи влади можуть приймати само-стійні
рішення без їхнього затвердження вищими органами державного управління.
Головними джерелами доходів муніципалітетів США є місцеві податки, збори
та інші платежі, штрафи, що надходять до місцевих бюджетів, податки на
власність, на прибуток від комерційної діяльності та субсидії від
федеральних органів управління. Також до місцевих бюджетів надходять
деякі неподаткові платежі, наприклад, плата за проїзд у громадському
транспорті, плата за споживання води, інші комунальні платежі та штрафи,
які стягуються за адміністративні та кримінальні правопорушення.
Федеральні субсидії та субсидії штатів надаються лише за цільовим
призначенням. Муніципалітети можуть проводити самостійну податкову
політику в межах законів, прийнятих у штатах. Частки федеральних,
регіональних і місцевих податків у консолідованому бюджеті США
становлять відповідно 66,3 %; 20,6 % та 13,1 %, а з урахуванням
фінансової допомоги – 49,7 %; 28,3 % та 22,0 % [5].
Загалом слід зазначити, що муніципалітети США не мають самодостатньої
фінансової бази, але чинна система перерозподілу фінансових коштів між
рівнями влади дозволяє їм повною мірою вирішувати фінансові проблеми.
Отже, більшість країн при організації фінансування органів місцевого
самоврядування в першу чергу ставлять за мету забезпечення місцевих
органів влади достатніми фінансовими ресурсами для виконання ними свої
повноважень і самостійного вирішення питань місцевого значення. На
прикладі Франції та Великобританії можна зробити висновки, що в
більшості держав унітарного типу останніми роками відбувається процес
децентралізації та розширення самостійності органів влади на місцях.
Тому, удосконалюючи систему формування доходів місцевих органів влади,
потрібно враховувати даний аспект.
Під час реформування дохідної системи місцевих бюджетів велику увагу
необхідно приділити співвідношенню та розмежуванню доходів. При
розмежуванні доходів між рівнями бюджетної системи важливо враховувати
такі принципи:
– чим більше податкові надходження залежать від економічної кон’юнктури,
тим вищим повинен бути рівень бюджетної системи, за яким закріплюється
даний вид податку, і навпаки, якщо податкова база має стійкий характер,
податок повинен закріплюватися за нижчою ланкою бюджетної системи;
– якщо податкова база залежить від економічної політики певного рівня
влади, то податок повинен закріплюватися за відповідною йому ланкою
бюджетної системи;
– чим більш нерівномірне розміщення податкової бази, тим вищим повинен
бути рівень бюджетної системи, за яким необхідно закріпити даний податок
і навпаки, при відносно рівномірному її розміщенні такий податок слід
закріпити за нижчою ланкою бюджетної системи.
Проте абсолютної рівномірності податкової бази як за розміщенням, так і
за величиною не існує. Податки з широкою податковою базою розглядаються
в деяких зарубіжних країнах, як спільні, що розподіляються до різних
рівнів бюджетної системи. Так, у Німеччині до спільних податків належать
податок на доходи фізичних осіб, податок з корпорацій та податок на
додану вартість. Плюси та мінуси кожного такого податку, на відміну від
роздільних податків, що зараховуються лише до того чи іншого рівня
бюджетної системи, однаково відображаються на різних видах бюджетів. Це
дозволяє позитивно розглядати сполучення роздільних і спільних податків.
Перехід від роздільної до спільної системи в Німеччині відображено у
таблиці 4.
Таблиця 4
Перехід до спільної системи оподаткування в Німеччині, %
Податок 1955 р. 1969 р. 1995 р.
центр землі громади центр землі громади центр землі громади
Прибутковий податок – 100 – 43 43 14 42,5 42,5 15
Корпораційний податок – 100 – 50 50 – 50 50 –
Податок на додану вартість 100 – – 70 30 – 56 44 –
Промисловий податок – – 100 20 20 60 6 4 90
Джерело: Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь,
2000. – С. 621.
Тому основні високодохідні податки в Україні – податок на додану
вартість і податок на прибуток підприємств, на нашу думку, повинні
перебувати у спільному використанні різних рівнів органів влади, що
вплинуло б на повноту збору даних податків на всіх рівнях бюджетної
системи, сприяючи зацікавленості у цьому місцевих органів влади. Це
також дозволило б скоротити рівень дотаційності регіонів.
Оскільки податок на додану вартість найбільше відповідає вимогам
регулювання доходів бюджетів (надходження від нього є найбільшими та
відносно рівномірними по території країни, на цей податок найменше
впливає економічна кон’юнктура), тому варто було б встановити
диференційовані нормативи відрахувань від нього до місцевих бюджетів на
постійній або довготривалій основі. Так, це здійснюється у Німеччині
щодо податку на додану вартість у частині, що спрямовується землям, за
середньою його величиною на одного жителя, виходячи з чисельності
населення земель, враховуючи деякі особливості окремих земель, тобто
диференційовано.
Що стосується роздільних податків (за західною термінологією) і
дотримання принципу „один податок – один бюджет”, то позитивним у цьому
є забезпечення стійкості податкової бази і підвищення зацікавленості
місцевих органів влади у її збільшенні, а також можливість на кожному
рівні прогнозувати доходи відповідного бюджету [7].
Заходи, що здійснюються місцевими органами влади щодо виконання дохідної
частини місцевих бюджетів в Україні, недостатні через низький рівень
виконавчої дисципліни, а також через істотні недоліки в бюджетному
процесі. Потрібна розробка і здійснення додаткових заходів щодо
істотного реформування бюджетного процесу.
Проводячи політику фіскальної децентралізації, потрібно брати до уваги
численні чинники економічного розвитку, такі як: особливості державної
політичної системи та історично сформованих взаємовідносин між її
різними ланками. При цьому актуальним завданням політики децентралізації
державних фінансів України є саме зміцнення фінансової незалежності
органів місцевого самоврядування.
Ринкові умови вимагають застосування новітніх методів бюджетного
прогнозування. Тому необхідно прийняти рішення щодо запровадження
довгострокового бюджетного планування (на 5 років) із щорічним його
уточненням на сесії Верховної Ради України при схваленні Державного
бюджету України на відповідний рік. Такі законодавчі засади сприятимуть
послідовності у суспільному виборі та прийнятті ефективних бюджетних
рішень при затвердженні Державного бюджету України та Державної програми
соціально-економічного розвитку на плановий рік і середньострокову
перспективу.
Нестабільність фінансової бази місцевого самоврядування призводить до
проблеми бюджетного вирівнювання. При збільшенні диспропорцій у
територіальному розміщенні податкової бази центральній владі все важче
здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту
послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території України. Щоб
місцеве самоврядування в Україні не виявилося тільки задекларованим,
необхідно провести реформування фінансового забезпечення цього інституту
влади. У першу чергу варто зосередити увагу на ефективному перерозподілі
бюджетних функцій між державою і місцевим самоврядуванням на користь
останнього через розширення фінансової компетенції місцевого
самоврядування.
Система бюджетних трансфертів повинна враховувати відмінності у
фінансових потребах територій, створювати стимули для підвищення ступеня
використання місцевими органами власного дохідного потенціалу, також
вона повинна бути стабільною, передбаченою, відповідати динаміці потреб
регіонів.
Виникає необхідність побудувати нову модель формування та використання
фінансових ресурсів місцевими органами влади, що базуватиметься на
новому підході до визначення відповідальності за вирішення тих чи інших
функцій управління в адміністративному районі чи області.
Розглянувши зарубіжний досвід, можна зазначити, що у світовій практиці
існує багатий досвід місцевого оподаткування. Зарубіжний досвід
місцевого оподаткування може служити для України орієнтиром при виборі
переліку місцевих податків і зборів, а також під час встановлення пільг
щодо них. Застосування досвіду, набутого розвиненими країнами протягом
тривалого проміжку часу, потребує етапності в реформуванні вітчизняної
системи місцевого оподаткування з урахуванням особливостей розвитку
країни.
При здійсненні реформування місцевого оподаткування доцільно було б
ввести як різновид податків на майно податок на багатство (статки), у
зв’язку з великим розривом між найбагатшими та найбіднішими верствами
населення. Об’єктом оподаткування цим податком можуть бути яхти, дорогі
автомобілі, приватні літаки, вертольоти. Так, з 2006 року такий податок
введено в Італії, надходження від податку на багатство плануються у
розмірі 1 млрд дол. США.
Також необхідно підвищити роль екологічних місцевих податків, таких як:
збір на збирання та утилізацію сміття.
Такі ж податки, що не забезпечують надходження коштів до місцевих
бюджетів – збір за участь у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть
участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право проведення
місцевого аукціону, – потрібно виключити з переліку місцевих податків і
зборів, оскільки вони не мають фіскального значення.
Література:
1. Зайчикова В.В., Хомра І.О. Показники оцінки фінансової
самодостатності органів місцевого самоврядування // Наукові праці НДФІ.
– Вип. 3 (32). – 2005. – С. 48.
2. Іванова Н.Г. Тенденції та особливості формування доходів бюджетів
регіонів в умовах податкової реформи // Фінанси та кредит. – 2005. – №
15 (105). – С. 22.
3. Максюта А.А. Фінансово-бюджетна складова системи державного
управління і місцевого самоврядування // Наукові праці НДФІ. – Вип. 3
(32). – 2005. – С. 6.
4. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України.
– 2006. – № 4. – С. 24.
5. Слухай С.В., Гончаренко О.В. Зарубіжний досвід організації місцевих
фінансів // Фінанси України. – 2006. – № 7. – С. 12.
6. Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади:
теоретичні підходи і особливості їх застосування в Україні // Фінанси
України. – 2004. – № 6. – С. 39.
7. Игудин А.И. Некоторые проблемы межбюджетных отношений // Финансы. –
2005. – № 5. – С. 8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
