.

Фінансово-правові норми, структура, види фінансово-правових норм (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 6882
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансово-правові норми, структура, види фінансово-правових норм

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання
централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її
органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового
права, є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені
компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою
силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, що існують у
суспільстві.

Норми права всіх галузей – це обов’язкові правила поведінки загального
характеру. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко
визначені юридичні права і обов’язки.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян.
Підприємств, організацій і не ставить цю поведінку в залежність від їх
згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах,
які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових
відносин, що регулюється цією нормо: в зобов’язуючих, забороняючи і
уповноважуючих нормах.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії,
скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють
відносини в галузі фінансового планування, встановлюють обов’язковий
порядок дотримання ставок заробітної плати.

Забороняючи фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які
порушують або підривають фінансову дисципліну.

Зобов’язуючі і забороняючи норми схожі між собою визначеністю,
категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючи фінансово-правових нормах держава надає учасникам
фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних
дій.

Фінансово-правова норма – це загально-обов’язкові приписи компетентних
державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів
централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категорійній
формі й забезпечені примусовою силою держави.

Структура фінансово-правових норм, не відрізняється від структури норм
інших галузей права. Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за
яких можуть виникати у громадян і організацій юридичні права і обов’язки
у галузі фінансової діяльності.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка
сторін фінансових відносин. Вона містить вимоги норми, встановлює права
і обов’язки суб’єктів фінансових відносин.

Гіпотеза норми, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий
податок: наявність джерела доходів. Диспозиція приписує суб’єктам
сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її
порушника наслідки.

Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення
платежів у бюджет.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як
в адміністративному порядку, так і в судовому. До порушників
фінансово-кредитної дисципліни застосовують кредитні установи. Вони
можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості держання
кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. Уповноважуючи
норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок,
але в певних межах.

2.У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу
і перерозподілу національного доходу країни та утворення і використання
централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються
і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин
виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені
фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три
основі функції.

вказують на коло осіб на яких розповсюджується дія фінансово-правової
норми;

закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі
мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні
додержуватися;

є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення
суб’єктивних прав і правових обов’язків.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми.
Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів
кошті, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою.
Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а
юридичним – суб’єктивні юридичні права і обов’язки, що встановлені
фінансово-правовими нормами.

Суб’єктивні права – це належна уповноваженій, особі для задоволення її
інтересів міра дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов’язками
другої сторони відносин.

Юридичний обов’язок – це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена
можливість державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен
дотримуватися цей суб’єкт.

Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на
підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин.
Об’єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються.
розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав
і юридичних обов’язків. Фінансові правовідносини виникають у специфічній
діяльності держави, тому вони мають і свої особливості.

По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і
пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і
децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий
характер.

По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в
особі органів державної влади, державного управління, які наділяються
владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У
фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена
державою сторона фінансових правовідносин наділена право привести в дію
юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона
виступає в інтересах держави.

По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх
виникнення. Зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін,
а пов’язані з фінансово-правовим актом.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо
встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення
фінансового обов’язку, вихід на пенсію.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати
фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати
кошти, які є частиною національного доходу країни.

3.У фінансовій діяльності беруть участь усі без винятку державні
підприємства, установи, органи державної влади, підприємства усіх форм
власності і видів діяльності. Фінансова політика держави розробляється і
реалізується органами управління державними фінансами.

В країнах з розвиненою ринковою економікою більша частина фінансових
відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави. Держава
здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову
політику, регулювання фінансового ринку, тобто відбувається не
управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси – реалізація
фінансової політики.

В сферу державного управління входять лише державні фінанси. Управління
цими фінансами здійснюється вищим органом законодавчої влади шляхом
прийняття фінансового законодавства, затвердження граничного розміру
державного боргу.

Державні органи законодавчої влади і державні органи виконавчої влади
загальної компетенції управляють фінансовою діяльністю поряд із
здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах:
України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної
адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить
вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують економічний і
соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на
відповідній території.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в
державі наділений Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі
органів виконавчої влади.

Конституція України у ст. 116 відносить до повноважень Кабінету
Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне:

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової
політики;

розробку проекту Закону про Державний бюджет України;

забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного
бюджету України.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через
спеціалізовані державні органи виконавчої влади, через її фінансовий
апарат.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у
фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв’язку з
виконанням своїх основних функцій та завдань;

органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління
фінансами держави є: вироблення основних напрямів державної фінансової
політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету
України; створення державних фінансових резервів.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного
балансу;

складає проект Державного бюджету України;

розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих
бюджетів і подає його на затвердження;

розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави,
спрямованої на зміцнення державних фінансів;

бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль
за діяльністю інвестиційних компаній.

Місцеві державні адміністрації в особі їх фінансових органів:

розробляють проекти відповідно обласного, Київського і Севастопольського
міських, районних, районних в містах бюджетів і подають їх на
затвердження відповідної Ради;

організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з
органами державної податкової адміністрації надходження бюджетних коштів
і їх цільове використання;

забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та
раціональне використання їх;

встановлюють розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні
позики.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства,
правильністю нарахування;

прийняття рішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних
штрафів до порушників фінансового законодавства і забезпечення їх
стягнення.

Постійно діючим вищим органам державного фінансово-економічного
контролю, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює свою
діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.

2. Бюджетні повноваження органів самоуправління

Організаційно-правова основа місцевого самоврядування полягає, перш за
все, у тому, що його органи є юридичними особами. Згідно з Конституцією
і законами України вони наділяються власними повноваженнями, в межах
яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність
відповідно до закону.

Крім того, органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися
окремі повноваження органів виконавчої влади, у разі здійснення яких
вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 16 Закону).

За статтями 142 і 143 Конституції України та ст. 16 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні” матеріальною і фінансовою основою
місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих
бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних
і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних
засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для
виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання)
комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього
відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого
самоврядування, фінансове підтримує місцеве самоврядування. Витрати
органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів
державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через
утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що
перебуває в комунальній власності; затверджують програми
соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх
виконання; затверджують бюджети відповідних
адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують
проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства,
організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої
компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та
культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх
виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з
коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з
коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та
контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до
їхньої компетенції.

Місцеві фінанси, як і державні, є також складовою частиною базису
суспільства, оскільки являють собою певну частину виробничих відносин.
Однак, місцеві фінанси, будучи складовою публічних фінансів, є
самостійною економічною категорією. Історично склалося так, що спочатку
виникли державні фінанси, а потім від них відокремилися в самостійну
економічну категорію — місцеві фінанси.

Тобто місцеві фінанси є об’єктивною формою економічних відносин, що
пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього
продукту, у процесі яких відбувається формування та використання фондів
грошових коштів, призначених для задоволення потреб регіонів країни. При
цьому місцеві фінанси є важливою складовою фінансової системи країни,
оскільки вони беруть участь у розподілі та перерозподілі вартості
валового внутрішнього продукту держави і забезпечують фінансування
значної частини витрат, пов’язаних з функціонуванням виробничої і
соціально-культурної сфери.

Функціонування та розвиток місцевих фінансів відбувається на основі
відповідного правового забезпечення. Так, засади місцевих фінансів
сформовані в положеннях Європейської хартії про місцеве самоврядування.
Всесвітньої декларації місцевого самоврядування, Декларації про принципи
місцевого самоврядування країн СНД, Європейської хартії міст.
Європейської декларації прав міст, Хартії українських міст. Конституція
України, прийнята в 1996 році, в статті 142 встановила участь держав у
формуванні доходів місцевих бюджетів, а в стати 143 визначаються джерела
формування місцевих бюджетів. Відповідно до Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року місцеві органи влади
мають право формувати та використовувати місцеві бюджети різних рівнів,
вилучати та перерозподіляти кошти підприємств комунальної форми
власності.

Об’єктивними передумовами виникнення місцевих фінансів є розвиток
продуктивних сил, який відбувається відповідно до об’єктивних законів
діалектики та законів розвитку суспільства, що неминуче впливає на
формування фінансових відносин і приводить до виникнення їх нових сфер і
ланок. Крім того, важливими передумовами виникнення місцевих фінансів є
розвиток демократичних засад будівництва держави та розвиток ринкових
відносин.

Слід зазначити, що з розвитком ринкових відносин роль місцевих фінансів
у розподілі валового внутрішнього продукту постійно зростає.

У ринкових умовах господарювання подальше зміцнення місцевих фінансів
пов’язане з розвитком форм власності. Так, поряд з державною,
колективною, та приватною формами власності розширила свої межі
комунальна форма власності. Розвиток комунальної форми власності
потребує того, щоб її власник, тобто територіальна громада та її органи
самоврядування, мали право вільно використовувати власні фонди грошових
коштів, які формуються на підприємствах комунальної форми власності.
Крім того, у ринкових умовах господарювання, коли в державі на високий
рівень підносяться демократичні принципи її подальшої розбудови, значно
розширюються права місцевих органів самоврядування, виникає необхідність
передачі частини повноважень держави місцевим органам самоврядування і
забезпечення їх фінансовими ресурсами для виконання своїх функціональних
обов’язків.

Специфічною рисою місцевих фінансів є те, що вони зумовлюють не просто
взаємодію таких елементів, як місцеві бюджети, місцеві податки, місцеві
позички, пільги, місцеві збори, а й механізм специфічних багаторівневих
фінансових відносин, які виникають між різними гілками державних та
місцевих органів влади й управління. Характерною рисою місцевих фінансів
є те, що в процесі розподілу та перерозподілу грошових коштів бере
участь значна кількість суб’єктів розподілу, причому кожен з них прагне
задовольнити свої власні потреби в якомога більшій мірі, навіть за
рахунок зменшення коштів іншого суб’єкта, тому ці відносини носять
суперечливий характер.

Виконуючи свої функції, місцеві органи самоврядування не можуть обійтися
без централізації частини вартості, створеної в процесі виробництва
валового внутрішнього продукту. Така централізація відбувається з
допомогою формування бюджетів, які створюються на різних рівнях
місцевого самоврядування. У процесі формування та використання цільових
централізованих фондів грошових коштів місцеві органи самоврядування
впливають на формування та використання децентралізованих фондів
грошових коштів підприємств різних форм власності, які знаходяться на
тій чи іншій адміністративній території. Це відбувається не тільки через
установлення місцевих податків і зборів, а й шляхом добровільного
відрахування коштів у ті чи інші цільові фонди, які використовуються на
певні заходи, передбачені планом економічного і соціального розвитку
регіону.

З огляду на це до складу місцевих фінансів входить сфера фінансових
відносин, яка виникає в процесі формування та використання
централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

У сфері централізованих фінансових відносин чільне місце посідають
бюджети різних рівнів місцевого самоврядування — Автономної Республіки
Крим. обласні, міські,районні, селищні та сільські.. У загальному обсязі
зведеного бюджету України на них припадало в різні роки від 30% до 40 %.
За рахунок цих бюджетів останнім часом фінансується 82% видатків на
соціальний захист населення, 72% витрат на соціально-культурні заходи.
Частина бюджетних ресурсів місцевих органів самоврядування — (30%)
сконцентрована на обласному рівні, а 70% на рівні районів, сіл і селищ.

Слід зазначити, що ця ланка фінансових відносин, яка виникає в процесі
формування та використання місцевих бюджетів різних рівнів, є
найрозгалуженішою, тому що вона охоплює відносини, які виникають між
органами самоврядування різного рівня, та працівниками закладів освіти,
охорони здоров’я, культури, спорту та інших установ, що фінансуються з
місцевих бюджетів. Особливо яскраво ці відносини проявляються при
використанні бюджетних коштів та формуванні фондів оплати праці
працівників бюджетних установ. Несвоєчасне формування фондів оплати
праці та несвоєчасна виплата заробітної плати призводять до негативних
економічних відносин і, навпаки, своєчасна та повна виплата грошових
коштів працівникам бюджетної сфери сприяє виникненню позитивних
економічних відносин. Це пов’язане з тим, що за рахунок грошових коштів
задовольняються певні потреби працівників бюджетних установ.

Сфера децентралізованих місцевих фінансів являє собою сукупність
економічних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і
використанням грошових фондів і нагромаджень підприємств і організацій
комунальної форми власності. Специфіка цих економічних відносин полягає
в тому, що вони в першу чергу проявляються між підприємствами та
місцевими органами самоврядування як представниками власника цих
підприємств. Слід зазначити також, що хоча фінанси підприємств
комунальної форми власності функціонують на основі законодавства
України, але водночас місцеві органи самоврядування мають право
перерозподіляти фонди грошових коштів, які формуються на підприємствах
комунальної форми власності, не тільки всередині підприємства, а й між
підприємствами. Крім того, згідно з вимогами Бюджетного кодексу України
100% податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до
відповідного місцевого бюджету. Місцеві ради можуть надавати пільги, або
звільняти від податків ці підприємства в тій частині, у якій податки
зараховуються до місцевого бюджету.

На підприємствах комунальної форми власності економічні відносини
виникають також між керівництвом цих підприємств та їх працівниками, що
пов’язано з формуванням та використанням фонду заробітної плати, фонду
матеріального заохочення, амортизаційного фонду, оборотних коштів та
інших фондів грошових коштів. Економічні відносини виникають також між
комунальними підприємствами та підприємствами інших форм власності, які
спілкуються між собою в процесі виробництва. Перебудова економіки і
широкий розвиток ринкових відносин мають позитивно вплинути на обсяги та
структуру грошових фондів, які формуються і використовуються на
підприємствах комунальної форми власності.

Розвиток ринкових відносин в Україні потребує перегляду фінансової
політики як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. Як відомо,
фінансова політика має відповідати рівню розвитку продуктивних сил та
виробничих відносин, тому необхідно її уточнювати на кожному історичному
етапі розвитку суспільства. Слід зазначити, що характер базису
суспільства встановлюється структурою власності на засоби виробництва і
визначає основи довгострокової економічної і фінансової політики держави
та її регіонів, тобто структура власності на засоби виробництва є
визначальним чинником у розробленні стратегії фінансової політики
держави та її регіонів. Крім того, структура власності на засоби
виробництва диктує розвиток або згортання демократичних засад розбудови
державного устрою. У зв’язку з цим єдина економічна і політична основа
діяльності загальнодержавних та місцевих органів влади й управління
потребує єдності їх дій у межах визначених повноважень. Тому стратегічна
спрямованість фінансової політики України в перехідний період від
адміністративно-командних методів управління до ринкових має передбачити
розроблення комплексу заходів з підтримки розвитку різних форм власності
як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. З метою формування
різних форм власності та реалізації державної політики з питань розвитку
та підтримки малого підприємництва Президент України 12 травня 1998 року
видав Указ «Про державну підтримку малого підприємництва», відповідно до
якого місцеві органи самоврядування прийняли положення про створення
грошових фондів підтримки підприємництва, малого та середнього бізнесу в
регіонах країни. Але заходи, які були розроблені, виявились
малоефекгив-ними тому, що отримані підприємствами грошові кошти не
тільки використовувались неефективно, але й не поверталися, або
повергалися у фонд несвоєчасно і не в повному обсязі. Слід зазначити, що
структура власності на засоби виробництва в кожному регіоні країни не
однакова, тому місцеві органи самоврядування повинні самостійно
визначати комплекс тактичних заходів у сфері місцевих (фінансів кожного
регіону, виходячи із стратегічних напрямів фінансової політики держави
та з урахуванням особливостей розвитку продуктивних сил і виробничих
відносин кожного регіону. Тому фінансова політика, яку проводять місцеві
органи самоврядування, має враховувати потребу в коштах для розвитку
регіону, його реальні економічні і фінансові можливості, а також
завдання, що стоять перед регіоном.

Важливо зазначити, що фінансова політика держави і місцевих органів
самоврядування реалізується через фінансовий механізм, який пронизує всі
рівні місцевого самоврядування — від сільських до обласних рад. і
держадміністрацій. Він являє собою сукупність методів і форм.
інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток
регіонів у процесі розподільних і перерозподільних фінансових відносин.

Особливістю дії фінансового механізму на рівні місцевого самоврядування
є те, що він пов’язаний з формуванням та використанням цільових
централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і дає змогу
місцевим органам самоврядування на практиці реалізувати стратегію та
тактику фінансової політики.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання
грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими
органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і
делегованих.

Місцеві фінанси, які функціонують в Україні на сучасному етані її
розвитку: потребують певного вдосконалення. Так, виникла необхідність
реформування бюджетної системи, що має відбутися в напрямі зміцнення
фінансової незалежності місцевих бюджетів, чіткого розподілу функцій між
окремими ланками місцевих бюджетів, а відповідно і розподілу доходів.
Потребує свого вдосконалення процес бюджетного регулювання, який являє
собою частковий перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних
рівнів, при цьому передбачається розроблення наукових підходів до
визначення норм відрахувань до місцевих бюджетів від регулюючих
загальнодержавних податків та обов’язкових платежів. установлення
обгрунтованого розміру бюджетної дотації, бюджетних субсидій і субвенцій
бюджетам нижчого рівня. Слід зазна чити, шо при фінансуванні
соціально-культурних закладів у розрахунку на душу населення по регіонах
країни спостерігаються значні розбіжності, тому вирішення цієї проблеми
потребує розроблення науково обгрунтованих норм видатків у розрахунку на
душу населення.

Вирішення проблем місцевих фінансів пов’язане також з подальшим
розвитком місцевого оподаткування. Сьогодні частка місцевих податків у
доходах місцевих бюджетів у регіонах країни коливається від 4% до 10%, а
це свідчить про те, що не всі місцеві податки застосовуються і
стягуються вони не в повному обсязі.

Потребують вирішення фінансових проблем також підприємства комунальної
форми власності. Варто зазначити, що більшість з них перебувають на
комерційному розрахунку і одержують в разі необхідності дотації за
рахунок коштів місцевих бюджетів. Це підприємства житлового
господарства, водопостачання, вивезення та утилізації сміття, місцевого
транспорту та інші. Просте підняття тарифів плати за користування послу-
гами цих підприємств нічого, крім соціальної напруги, не дасть. До
вирішення цього питання слід підходити комплексно з урахуванням
платоспроможності населення, можливості надання дотацій з бюджету цим
підприємствам та виділення цільових субсидій малозабезпеченим
громадянам.

Специфічною рисою місцевих фінансів є те, що вони зумовлюють не просто
взаємодію таких елементів, як місцеві бюджети, місцеві податки, місцеві
позички, пільги, місцеві збори, а й механізм специфічних багаторівневих
фінансових відносин, які виникають між різними гілками державних та
місцевих органів влади й управління. Характерною рисою місцевих фінансів
є те, що в процесі розподілу та перерозподілу грошових коштів бере
участь значна кількість суб’єктів розподілу, причому кожен з них прагне
задовольнити свої власні потреби в якомога більшій мірі, навіть за
рахунок зменшення коштів іншого суб’єкта, тому ці відносини носять
суперечливий характер.

Місцеві органи самоврядування не можуть обійтися без централізації
частини вартості, створеної в процесі виробництва валового внутрішнього
продукту. Така централізація відбувається з допомогою формування
бюджетів, які створюються на різних рівнях місцевого самоврядування. У
процесі формування та використання цільових централізованих фондів
грошових коштів місцеві органи самоврядування впливають на формування та
використання децентралізованих фондів грошових коштів підприємств різних
форм власності, які знаходяться на тій чи іншій адміністративній
території.

Це відбувається не тільки через установлення місцевих податків і зборів,
а й шляхом добровільного відрахування коштів у ті чи інші цільові фонди,
які використовуються на певні заходи, передбачені планом економічного і
соціального розвитку регіону. З огляду на це до складу місцевих фінансів
входить сфера фінансових відносин, яка виникає в процесі формування та
використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів
(рис.1.).

Рис.1. Склад місцевих фінансів.

Ця ланка фінансових відносин виникає в процесі формування та
використання місцевих бюджетів різних рівнів, і є найрозгалуженішою,
тому що вона охоплює відносини, які виникають між органами
самоврядування різного рівня, та працівниками закладів освіти, охорони
здоров’я, культури, спорту та інших установ, що фінансуються з місцевих
бюджетів.

Список використаної літератури

Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року № 1251-ХП
із змінами та доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки й збори” від
20.05.1993 року № 56-93 із змінами та доповненнями.

Д’яконова І.І. Податки та податкова політика України.-К.:Наукова
думка,1997.

Загородній А.Г.,Чаплик Р.В. Напрями вдосконалення системи місцевих
податків і зборів як джерела формування регіональних бюджетів //
Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Випуск
VІ.-1998.-с.27-39.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України.- К.: Наукова думка,1997.

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України(історія, теорія, практика)
.-К.:НІОС,2000.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України.-К.:Знання,1999.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України.-К.:НІСД, 1996.

Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та
український досвід/ Посібник- К.: Заповіт,1997.

Фінансове право. Навч. посібник/ за ред. Л.К. Воронової- Харків, 1998.

Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси: опорний конспект лекцій.- К,
Кондор, 2004.- 282с.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України:Навчальний
посібник.-К.:НІОС,2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020