Контрольна робота на тему:
„Фінансовий ринок і його роль у ринковій економіці”
З М І С Т
Вступ
………………………………………………………………
……………………………. 3 – 4
Сутність фінансового ринку
…………………………………………………. 5 – 8
Функції фінансового ринку
…………………………………………………… 9 – 10
Структура ринку фінансових ресурсів. Його суб”єкти …………… 11-
17
Класифікація фінансових ринків
…………………………………………… 18- 23
Висновок
………………………………………………………………
……………………….. 24- 26
Список використаної літератури
…………………………………………………….. 27
ВСТУП
Перш ніж вести мову про фінінсовий ринок треба дати визначення терміну
„фінанси”. Термін finansia виник в 13-15 ст.ст. в торгових містах
Італії, і спочатку він являв собою любий грошовий платіж. Подальше
вживання – в якості поняття, пов”язаного з ситемою грошових відносин між
населенням і державою з приводу створення фондів грошових коштів. Таким
чином, цей термін мав такі ознаки:
по-перше, грошові відносини між двома суб”єктами;
по-друге, в процесі цих відносин формувався загальнодержавний фонд
грошових коштів – бюджет. Як наслідок, ці відносини носили фондовий
характер;
по-третє, постійне надходження коштів до бюджету не було б забезпечене
без податків, зборів та інших платежів державно-примусового характеру.
Фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється
формування і використання фондів грошових ресурсів (державних,
недержавних) для здійснення економічних, соціальних і політичних задач.
У фінансових відносинах виділяються три, пов”язані між собою, сфери:
фінанси господарських суб”єктів, страхових, державних суб”єктів.
Формуються фінансові ресурси за рахунок: власних і прирівняних до них
засобів (акціонерний капітал, пайові внески, прибуток від основної
діяльнсоті, цільові надходження та інше); мобілізовані на фінансовому
ринку як результат перерозподілу (бюджетні субсидії, субвенції та ін.).
Державні фінанси є засобом перерозподілу вартості суспільного продукту й
частки національного багатства. Основу державних фінансів станосить
бюджет. Окремо в системі державних фінансів виділено позабюджетні фонди
для фінансування окремих цільових програм (Пенсійний фонд, фонд
соціального страхування, фонд зайнятості).
Фінанси – один з важливих інструментів, за допомогою яких здійснюється
вплив на економіку підприємства, регіону, країни. Фінансовий механізм
являє собою систему організації, планування і використання фінансових
ресурсів. До складу фінансового механізму входять:
а) фінансові інструменти;
б) фінансові прийоми і методи;
в) забезпечуючи підсистеми (правове, нормативне, інформаційне,
програмне забезпечення).
Фінансові інструменти (грошовві кошти, цінні папери, форвардські
контракти, фьючери і свопи) – різні форми короткострокового і
довгострокового інвестування, торгівля якими здійснюється на фінансових
ринках.
Сутність фінансового ринку.
Функцiонування ринкової економiки грунтується на функцiонуваннi
рiзноманiтних ринкiв, якi можна згрупувати в два основні класи: ринки
виробленої продукцi1 (товарів та послуг) та ринки трудових i фiнансових
pecypcів. На ринку фiнансових pecypciв зустрiчаються такi, в яких у
процесi господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх
дiяльностi, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть
бути використанi для iнвестицiй. Саме на ринку фiнансових pecypciв, або
фiнансовому ринку, вiдбувається перелив коштiв, при якому вони
перемiщуються вiд тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує
iнвестицiй. При цьому, як правило, кошти спрямовуються вiд тих, хто не
може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно.
Це сприяє не тiльки пiдвищенню продуктивностi та ефективностi економiки
в цiлому, а й полiпшенню економiчного добробуту кожного члена
суспiльства.
На фiнансовому ринку тi, що мають вiльнi фiнансовi ресурси, передають їх
на рiзних умовах iншим учасникам ринку, якi опосередковано через
суб’ектiв ринку або безпосередньо використовують залученi ресурси для
фiнансування рiзних галузей економiки, забезпечення потреб населення та
потреб державного бюджету. Фiнансовi ресурси надаються на умовах позики
або на умовах спiввласностi, коли iнвeстор набувае прав власностi на
придбанi за iнвecтoвaнi кошти матерiальнi чи нематерiальнi активи.
Позика оформляється рiзними видами боргових цiнних паперiв,
банкiвського, комерцiйного чи державного кредиту. Платою за використання
позичкового капiталу виступає процент, який залежить від структури
попиту та пропозицii на позичковий капiтал i може коригуватись у той чи
iнший бiк, забезпечуючи iнвecтopy вищий або нижчий рівень прибутку. 3
одного боку, piвeнь процентної ставки має бути нижчим вiд ставки
прибутку від використання залучених pecypciв, щоб позичальник мав змогу
погасити позику та забезпечити зростання власного капiталу. 3 другого
боку, процентна ставка має забезпечити iнвecтopy прибуток від надання
коштiв у позику, а також компенсувати втрати від знецiнення pecypciв
внаслiдок iнфляцii та ризикiв вiд здiйснення конкретних iнвестицiй.
Реальна ставка прибутку на позичковий капiтал вiдповiдає середнiм темпам
зростання економiки з поправкою на ризик здiйснення конкретних
iнвестицiй. Чим ефективнiше функцiонує ринок позичкового капiталу, тим
бiльшою мiрою процентна ставка на позиковий капiтал вiдповiдає ризику
iнвестицiй i ефективностi конкретної галузi економiки та eкoнoмiки в
цiлому.
Рівень прибутку на iнвестицii в акцiонерний капiтал визначається piвнeм
рентабельностi конкретного виробництва та ринковою кон’юнктурою, що
впливає на ринкову капiталiзацiю корпорацii. Рівень прибутку на
акцiонерний капiтал значною мiрою вiдповiдає рiвню ефективностi
конкретного виробництва i в разi неефективної дiяльностi може
забезпечити інвестору нульову або вiд’ємну ставку прибутку. Інвecтop –
власник aкцii подiляє ризик iнвестицiй з iншими акцiонерами
пiдприємницької структури i тому прибуток на iнвeстицiї в акції може
коливатись у значних межах. На вiдмiну вiд прибутку на акцiонерний
капiтал процент на позичковий капiтал у цiлому мeнш пов’язаний iз
поточною фiнансово-господарською дiяльнiстю конкретного суб’єкта
господарювання i в основному визначається кон’юнктурою ринку.
Передача в користування фiнансових pecypciв на фiнансовому ринку
оформляється тим чи iншим фiнансовим інструментом. Якщо ресурси
передаються на умовах позики, це оформляється вiдповiдними iнструментами
позики – борговими цiнними паперами (облiгацiями, векселями, ощадними
сертифiкатами тощо) або рiзними видами кредитних інструментів. Якщо
інвестор вкладає кошти в aкцioнepний кaпiтал, така операцiя оформляється
iнструментами власностi – акцiями. Платою за нaдaнi в позику ресурси
виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акцiонерний
капiтал – прибуток у виглядi дивiдендiв i капiтaлiзований прибуток, що
направляється на збiльшення власного капiталу корпорацii.
Оскiльки передача в користування капiталу вiдбувається через продаж
фiнансових активiв, якi вiдображають права на отримання доходу на
вкладений капiтал, фiнансовий ринок можна визначити як ринок, на якому
випускають, продають i купують фiнансовi активи. Фінансовий ринок являє
собою систему економiчних та правових вiдносин, пов’язаних iз
купiвлею-продажем або випуском та обiгом фiнансових активiв. Суб’єктами
цих вiдносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в
користування вiльнi фiнанcовi ресурси, ті, якi потребують iнвестицiй, та
фiнансовi посередники, якi на стабiльнiй, впорядкованiй основі
забезпечують перерозподiл фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку.
Осiб, якi iнвестують кошти в дiяльнiсть iнших суб’єктiв ринку, купуючи
певнi фiнансовi активи, називають інвесторам та власниками фінансових
активів – акцiй, облiгaцiй, депозитiв тощо. Тих, хто залучає вiльнi
фiнансовi ресурси через випуск та продаж iнвecторам фiнансових активiв,
називають емітентами таких активів. Кожен фiнансовий актив є активом
інвестора – власника активу та зобов’язанням того, хто емітував даний
актив.
Торгiвля фiнансовими активами мiж учасниками ринку вiдбувається за
посередництвом рiзноманiтних фiнансових iнститутiв. Саме вони
забезпечують неперервне функцiонування ринку, розмiщення серед
інвесторів нових та обiг на ринку емiтованих ранiше активiв. Наявнiсть
на фiнансовому ринку великої кiлькостi фiнансових посередникiв з широким
спектром послуг сприяє загостренню конкуренції мiж ними, а отже,
зниженню цiн на рiзнi види фiнансових послуг. Чим бiльш розвинений та
конкурентний фiнансовий ринок, тим меншою є винагорода фiнансових
посередникiв за наданi iншим учасникам ринку послуги. Фiнансовi
посередники є необхiдними учасниками фiнансового ринку, якi забезпечують
iнвecтopaм оперативне вкладення коштiв у фiнансовi активи та вилучення
коштiв з процесу iнвестування. Учасникам ринку, якi потребують
iнвестицiй, фiнансовi посередники допомагають залучити кошти за
вiдповiдну своїй конкурентнiй позицiї плату. Чим вища конкурентна
позицiя позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування
фiнансовими ресурсами.
Функції фінансового ринку.
Фiнансовi ринки виконують ряд важливих функцiй:
1. 3абезпечують таку взаємодію покупців та продавців фiнансових
активiв, у результатi якої встановлюються ціни та фiнанcoвi активи, що
зрiвноважують попит i пропозицію на них.
На фiнансовому ринку кожен iз iнвecтopiв має певнi мiркування щодо
дохiдностi та ризикованності своїх майбутнiх вкладень у фiнанcовi
активи. При цъому, звичайно, ним враховується iснуюча на фiнансовому
ринку ситуацiя: мiнiмальнi процентнi ставки та piвнi процентних ставок,
що вiдповiдають рiзним рiвням ризику. Емiтенти фiнансових активiв, для
того щоб бути конкурентоспроможними на фiнансовому ринку, прагнуть
забезпечити iнвecтopaм необхiдний рiвень дохiдностi їх фiнансових
вкладень. У такий спосiб на ефективно дiючому фiнансовому ринку
формується рiвноважна цiна на фiнансовий актив, яка задовольняє й
інвесторів i емітентів, i фiнансових посередникiв.
2. Фiнансовi ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних
їм фiнансових активів i тим самим пiдвищують лiквiднiсть цих aктівів.
Викуп у інвесторів фiнансових активiв забезпечують фiнансовi посередники
– дилери ринку, якi в будь-який момент, коли це потрiбно інвесторам,
готові викупити фiнансовi активи, що їм належать. Чим ефективнiше
функцiонує фiнансовий ринок, тим вищу лiквiднiсть він забезпечує
фiнансовим активам, що перебувають в обiгу на ньому, оскiльки будь-який
інвестор може швидко i практично без втрат у будь-який момент
перетворити фiнансовi активи на готівку.
Фiнансовi посередники завжди готові не тiльки викупити фiнанcовi активи,
а й продати їх інвесторам у разi потреби. 3дiйснюючи на постiйнiй
основні викуп i продаж фiнансових активiв, фiнанcовi посередники не
тiльки забезпечують лiквiднiсть фiнансових активiв, що є в обiгу на
ринку, а й стабiлiзують ринок, протидiють значним коливанням цiн, якi не
пов’язанi зi змiнами в реальнiй вapтocті фiнансових активiв та змiнами в
дiяльностi емітентів цих активiв.
3. Фiнансовi ризики сприяють знаходженню для кожного з кредиторiв
(позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на
проведення операцiй та iнформацiйнi витрати.
Фiнансовi посередники, здiйснюючи великi обсяги операцiй з інвестування
та залучення коштiв, зменшують для учасникiв ринку витрати i вiдповiднi
ризики вiд проведення операцiй iз фiнансовими активами. Як на ринку
акцiй та облiгацiй, так i на кредитному ринку саме посередники
вiдiграють вирiшальну роль у перемiщеннi капiталiв. Особливо помiтна ця
роль при фiнансуваннi посередниками корпорацiй, що мають не найвищий
кредитний рейтинг, i кiлькiсть яких є значною в ycix країнах cвiту.
Фiнансовi посередники зменшують витрати через здiйснення економiї на
масштабi операцiй i вдосконалення процедур оцiнювання цiнних паперiв,
емітентів та позичальникiв на кредитному ринку.
Структура ринку фінансових ресурсів. Його суб”єкти.
На фiнансовому ринку постійно вiдбуваються процеси акумуляції, розподiлу
та перерозподiлу вiльних фiнансових pecypciв серед галузей економiки.
Передача фiнансових pecypciв вiд одних суб’ектiв ринку до iнших
вiдбувається через рiзнi фiнансовi iнструменти, якi для інвесторів є
фiнансовими активами, а для тих, хто потребує iнвeстицiй i виступає
eмiтeнтoм фiнансових активiв, є зобов’язаннями.
На фiнансовому ринку здійснюється як пряме, так i непряме фiнансування,
яке передбачає участь фiнансових посередникiв у процесах перемiщення
капiталiв вiд одних учасникiв ринку до iнших. При прямому фiнансуваннi
iнвестори беруть на себе істотну частину ризикiв i зазнають значних
витрат з оцiнювання фiнансових активiв та їх емітентів. При непрямому
фiнансуваннi визначальну роль в iнвecтицiйному процесi вiдiграють
фiнансовi посередники, якi забезпечують перемiщення коштiв вiд
кредиторiв до позичальникiв та зменшують ризики i витрати, пов’ язанi з
iнвестуванням коштiв. Саме непряме фiнансування вiдiграє провiдну роль
на ринку запозичень, оскiльки основним джерелом pecypciв для корпорацiй
та багатьох iнших учасникiв ринку виступають кредитнi ресурси, якi
надаються фiнансовими посередниками – комерцiйними банками, а не
iнвecторами.
Основними суб’єктами ринку виступають iнститути позафiнансової сфери –
держава, населення; професійнi учасники ринку – фiнансовi iнститути та
iнститути iнфраструктури, а також iноземнi учасники ринку.
Інститути позафiнансової сфери – це юридичнi особи, резиденти певної
держави, якi займаються виробництвом рiзноманiтних товapiв та наданням
послуг, виключаючи фiнансовi послуги. До iнститутів позафiнансової сфери
належать промисловi та сiльськогосподарськi пiдприємства, корпорацiї,
установи, органiзацiї тощо. Разом з iноземними учасниками ринку вони або
вистyпають iнвесторами, або емiтують i розмiщують на ринку власнi
фiнансовi активи.
Основним джерелом фiнансування для нефiнансових iнститутiв, зокрема
корпорaцiй, вистyпають банкiвськi кредити, iншi види позичок, облiгацiї
та акцiї. Акцiї є важливим, але не основним джерелом фiнансових pecypciв
пiдприємницьких структур, якщо мати на увазi первинний ринок, на якому i
вiдбувається залучення вiльних фiнансових pecypciв корпорацiями. Основою
формування корпоративних pecypciв є фiнансування за рахунок кредитiв,
яке належить до непрямого фiнансування.
Корпорaцiї з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на
внутрiшньому, так i на зовнiшньому фiнансових ринках, надаючи перевагу
ринку, де вартiсть капiталу менша. Вiтчизнянi пiдприемницькi структури
мають обмеженi можливостi щодо залучення коштів на мiжнародному ринку.
На нацiональному ринку вони вистyпають переважно як позичальники на
кредитному ринку, а також eмiтенти акцiй та векселiв, не використовуючи
з об’єктивних причин таке потужне джерело фiнансування, як корпоративнi
облiгації.
Населення виконує на ринку роль iнвecтopa, придбаваючи ті чи iншi цiннi
папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У кpaїнax з розвиненою
ринковою економiкою до 70% населення вкладає кошти в рiзноманiтнi
фiнансовi активи. 3начна частина населення отримує довгостроковi кредити
на придбання житла та на iншi цiлi. В Україні тiльки незначна частина
населення займається iнвeстуванням у цiннi папери. Дуже слабко в Україні
представлено довгострокове кредитування населення банкiвськими
установами, що є ознакою перехiдного перiоду з нестабiльним та
нерозвиненим фiнансовим ринком. .
Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функцiонування
фiнансового ринку, є комерцiйнi банки, кредитнi спiлки, iнвестицiйнi
банкiвськi фiрми, пенсiйнi фонди, страховi та iнвестицiйнi компанii
тощо. Основними видами дiяльностi фiнансових iнститутiв на ринку є:
– придбання на ринку одних фiнансових активiв i перетворення їx на iншi,
якi задовольняють певним вимогам (трансформацiя активiв);
– торгiвля фiнансовими активами за свiй рахунок;
– купiвля-продаж фiнансових активiв вiд iмeнi клiентiв;
– допомога в створенні й розмiщеннi на ринку нових фiнансових
активiв;
– консультації учасникам ринку щодо iнвестування;
– управлiння активами iнших учасникiв ринку.
Трансформацiя активiв, що здiйснюється фiнансовими посередниками, як
правило, виконує хоча б одну з таких економiчних функцiй:
– узгодження термінів iнвестицiй;
– скорочення витрат при проведеннi операцiй;
– забезпечення платiжного механiзму.
Прикладом узгодження терменів iнвестицiй є дiяльнiсть банку щодо
залучення короткострокових депозитiв та надання довгострокових кредитiв.
При цьому за допомогою рiзноманiтних фiнансових iнcтpyмeнтів (державнi
борговi цiннi папери, строкові контракти) банк вчасно виконує
зобов’язання щодо повернення коштiв, розмiщених на короткострокових
депозитах, та не порушує зобов’язань за наданими довгостроковими
кредитами.
3абезпечення платiжного механізму є однiєю з найважливiших функцiй
комерцiйних банкiв. При здiйсненнi розрахункiв вони перетворюють активи,
що не можуть бути використанi для платежiв, на активи, якi можуть бути
використанi для цiєї цiлi. Сьогоднi, коли переважна бiльшiсть
розрахункiв вiдбувається в безготiвковiй формi, банки забезпечують
здiйснення розрахункiв мiж учасниками ринку за допомогою кредитних
карток, чекiв, платiжних доручень тощо.
Фiнансовi iнститути подiляють на двi основні категорії – депозитнi та
недепозитнi. До депозитних iнститутiв належать комерцiйнi банки, ощaднi
банки, ощадні та кредитнi acoцiaцii, кредитнi спілки. Основною функцiєю
депозитних iнститутiв на ринку є залучення коштiв у виглядi депозитiв та
надання позичок.
Комерційні банки здiйснюють кредитування суб’ектiв господарської
дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ,
органiзацiй, населення та iнших кредитних pecypciв. Основними операцiями
комерцiйних банкiв кpiм залучення i розмiщення грошових вкладiв та
кредитiв є розрахункове й касове обслуговування клiентiв, операції з
цiнними паперами, довiрчi операції, видача поручительств, гарантiй та
iнших зобов’язань, надання консультацiйних послуг тощо.
Комерцiйнi банки виступають основними постачальниками кредитних pecypciв
на ринку i вiдiграють вирiшальну роль у фiнансуваннi корпорaцiй,
залученнi та розмiщеннi фiнансових pecypciв серед галузей економiки.
3алежно вiд специфiки державного регулювання конкретного нацiонального
ринку комерцiйнi банки виконують для учасникiв ринку ширше чи вужче коло
оперaцiй з фiнансовими активами.
Ощаднi банки та ощаднi i кредитні асоціації є фiнансовими iнститутами,
якi залучають кошти інвесторів у виглядi депозитiв i надають позики пiд
заставу нepyxoмocті. Основним видом дiяльностi таких iнститутiв є
фiнансування купiвлi нepyxoмoсті. Позики ощадних iнститутiв переважно
мають довгостроковий характер.
Кредитні спілки є найменшими за обсягом активiв та наймолодшими серед
депозтних фiнансових iнститутiв. Учасниками кредитних спiлок вистyпають
фiзичнi особи, об’єднанi за якоюсь ознакою: спiльним мiсцем роботи,
участю в однiй професiйнiй спiлцi чи однiй релiгiйнiй оргaнiзацiї.
Головна мета кредитних спiлок – фiнансовий та соцiальний захист їx
членiв через залучення особистих заощаджень членiв спiлки для взаємного
кредитування.
До недепозитних iнститутiв належать iнвестицiйнi компанії, пенсiйнi
фонди та страхові компанії.
Пенсiйнi фонди забезпечують працiвникiв доходом пiсля виходу на пенсiю у
формi перiодичних виплат. 3асновниками пенсiйного фонду вистyпають
корпорaцiї, приватнi фiрми, установи, спiлки, фiзичнi особи. Кошти
залучаються до фонду через надходження перiодичних внecкiв як
роботодавцiв, так i прaцiвникiв. До 90% активiв пенсiйних фондiв
становлять акцiї та цiннi папери з фiксованим доходом, що обумовлюється
специфiкою дiяльностi фондiв, а саме необхiднiстю здiйснювати перiодичнi
виплати пeнcioнepaм протягом тривалого перiоду. Найбiльша частка в
активах пенсiйних фондiв належить корпоративним цiнним паперам – акцiям
та облiгацiям. Частина пенсiйних фондiв, як й iнвестицiйнi компанiї,
наймають фiнансових посередникiв для забезпечення професiйного
управлiння активами.
Cтpaxoвi компанії є фiнансовими посередниками, що здiйснюють виплати
своїм клiентам при нacтaннi певних подiй, обумовлених у страховому
полiсi. Власники полiсiв сплачують страховiй компанiї премiї в обмiн на
зобов’язання сплатити обумовленi суми в майбутньому при нacтaннi певних
подiй. Страхова премiя є платою за страхування, яку власник полiса
вносить страховiй компанії згiдно з договором страхування. Укладаючи
договори страхування, стpaxовi компанiї беруть на себе ризики власникiв
полiсiв, а отримуючи страxовi внески, отримують плату за прийнятi на
себе ризики. Стpaxoвi внески використовують для придбання облiгацiй,
акцiй, заставних та iнших цiнних пaпepiв.
Iнвестицiйнi компанії є iнститутами спiльного iнвестування, якi
залучають кошти інвесторів i вкладають їх у диверсифiкований портфель
цiнних паперiв. Фiнансовi ресурси iнвестицiйнi компанiї формують за
рахунок розмiщення на ринку власних акцiй та iнвестицiйних сертифiкатiв,
активи – за рахунок придбання пайових та боргових цiнних паперiв iнших
емітентів. Iнвестицiйнi компанiї вкладають кошти в цiннi папери великої
кiлькостi емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегiї максимально
диверсифiкувати портфель i зменшити ризики iнвестування.
Виконуючи на ринку різні функцiї та формуючи ресурси за рахунок рiзних
джерел, недепозитнi iнститути мають спiльну рису. Bci вони вкладають
кошти інвесторів у портфель цiнних паперiв i виступають на ринку
iнституцiйними iнвесторами.
Kpiм фiнансових iнститутiв, якi забезпечують ефективне розмiщення
капiталiв серед галузей економiки, значну роль на фiнансовому ринку
вiдiграють iнститути iнфраструктури – бiржi та позабiржовi системи,
клiринговi центри, iнформацiйнi, рейтинговi агентства тощо. Сааме вони
забезпечують стабiльне функцiонування ринку, купiвлю-продаж фiнансових
активiв на постiйнiй та впорядкованiй основні, контроль за якiстю
фiнансових активiв, що перебувають у обiгу на ринку.
Держава виступає на фiнансовому ринку позичальником, регулярно
розмiщуючи на зовнiшньому та внутрiшньому ринках свої борговi
зобов’язання, а також виконує специфiчну i дуже важливу функцiю –
регулювання фiнансового ринку. Iнодi держава виступає, як iнвecтop,
здiйснюючи фiнансову пiдтримку тих чи iнших суб’єктiв господарювання .
Державне регулювання фiнансового ринку полягає в здiйсненнi державою
комплексних заходiв щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та
запобiганнi зловживанням i порушенням у цiй сферi. Державне регулювання
здiйснюетъся з метою:
– створення умов для ефективної мобiлiзацii та розмiщення на ринку
вiлъних фiнансових pecypciв;
– захисту прав інвесторів та iнших учасникiв фiнансового ринку;
– контролю за прозорiстю та вiдкритiстю ринку;
– дотримання учасниками ринку вимог aктів законодавства;
– запобiгання монополiзацii та сприяння розвитку добросовiсної
конкуренції на фiнансовому ринку.
Хоча в процесi регулювання фiнансового ринку державою реалiзуютъся рiзнi
пiдходи до регулювання дiяльностi професiйних та iнших учасникiв ринку –
інвесторів i емітентів, державне регулювання має забезпечувати однаковi
права й однаковий доступ до ринку вcix його суб’ектiв, максималъну
прозорiсть ринку, конкурентне середовище, не допускати монополiзацii
ринку. За допомогою законiв та нормативних aктів держава впливає на
поведiнку учасникiв ринку i певною мiрою спрямовує розвиток ринку в
заданому напрямi.
Усі учасники ринку беруть участь у cтвopeннi iнформацiйного забезпечення
ринку. Суттєва роль у цьому процесi належить державним органам влади,
якi формують вiдповiдну законодавчу базу та створюють належнi умови для
її дiйового використання.
З поняттям iнформацiйного забезпечення ринку тісно пов’язане поняття
“прозорості” ринку – чим повнiшою i достовiрнiшою iнформацiєю володiють
учасники ринку, тим “прозорiшим” є цей ринок. Сьогоднi одним iз
“найпрозорiших” ринкiв вважають фiнансовий ринок США, на якому учасникам
ринку доступна така iнформацiя про фiнансовi активи та їх емітентів, яку
в iнших країнах не зобов’язують оприлюднювати.
Класифікація фінансових ринків.
Наявнiсть багатьох типiв фiнансових ринкiв пов’язана з існуванням рiзних
пiдходiв до їх класифiкацiї. Розгляну основні пiдходи, вiдповiдно,
основні класифiкацiї фiнансових ринкiв.
1. За умовами передачi фiнансових pecypciв в користування фiнансовий
ринок подiляють на ринок позичкового i ринок акцiонерного капiталу. На
ринку позичкового капiталу ресурси передаються на умовах позики на
визначений термін та пiд процент за допомогою боргових цiнних nanepiв
або кредитних інструментів. На ринку акцiонерного капiталу кошти
вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на
частину прибутку у виглядi дивiденду, право спiввласностi на активи
пiдприємства i повнiстю подiляє пiдприємницькi ризики з iншими
акцiонерами пiдприємства.
2. За терміном обiгу фiнансових активiв, що можуть бути в обiгу на
ринку, фiнансовий ринок подiляють на грошовий ринок та ринок капiталiв.
На грошовому ринку здiйснюється короткострокове iнвестування коштiв. На
цьому ринку перебувають в обiгу фiнансовi активи, термін обiгу яких не
перевищує одного року: короткострокові казначейськi зобов’язання, ощаднi
та депозитнi сертифiкати, векселi, різні види короткострокових облiгацiй
тощо. На ринку грошей корпорацiї залучають кошти для пiдтримки
оборотного капiталу в разi виникнення тимчасових короткострокових потреб
у грошових коштах. Фiнанcовi iнститути, зокрема комерцiйнi банки,
залучають кошти на такому ринку для надання позичок iншим суб’єктам
ринку та для пiдтримки лiквiдностi на належному piвнi. Короткострокові
цiннi папери на ринку грошей бiльш лiквiднi та характеризуються меншим
коливанням цiн, нiж на ринку капiталiв, тому здiйснення iнвестицiй на
грошовому ринку менш ризикове, нiж на ринку капiталiв.
Ринок капiталiв призначений для довгострокового iнвестування коштiв в
основний капiтал. На ринку капiталiв надаються середньо- та
довгостроковi кредити, перебувають в обiгу середні та довгостроковi
борговi цiннi папери, а також iнструменти власностi – акції, для яких
тepмін обiгу не встановлюється. Емiтуючи акції та облiгації, залучаючи
банкiвськi кредити, корпорації формують на ринку капiталiв фiнансовi
ресурси, необхiднi для модернiзації i розширення виробництва,
впровадження нових технологiй, освоєння виробництва нових видiв
продукції. Фiзичнi особи та будiвельнi органiзацiї залучають кошти для
придбання та будiвництва нepyxoмoсті. Фiнанcовi iнститути формують
власнi фiнансовi ресурси, якi перебувають у їх використаннi протягом
усього перiоду функцiонування i забезпечують економiчне зростання та
економiчну стабiльнiсть фiнансовому iнституту.
В цiлому на ринку довгострокових запозичень держава, пiдприємницькi
структури i населення отримують за визначену плату в довгострокове або
безстрокове користування фiнансовi ресурси iнших учасникiв ринку. Ринок
капiталiв розвивається бiльшою мiрою в країнах з досить визначеними та
сприятливими економiчними перспективами. Становлення ринку капiталiв
передбачає невисокi темпи iнфляції, а також стабiльнiсть полiтичної та
економiчної ситуації в кpaiнi.
3. 3алежно вiд того, чи новi фiнансовi активи пропонуються для продажу,
чи емітовані ранiше, фiнансовий ринок подiляють на первинний та
вторинний. Первинний ринок, є ринком перших та повторних емiсiй, на
якому здiйснюється початкове розмiщення фiнансових активiв серед
інвесторів та початкове вкладення капiталу в piзнi галузi економiки.
Обов’язковими учасниками первинного ринку є емiтенти цiнних паперiв i
iнвестори.
На вторинному ринку мають обiг емітентовані ранiше фiнансовi активи.
Операцiї на вторинному ринку не збiльшують загальної кiлькостi
фiнансових активiв i загального обсягу iнвестицiй в економіку. Важливi
риси вторинного ринку – лiквiднiсть, можливiсть поглинати значнi обсяги
фiнансових активiв у короткий час при незначних витратах на проведення
операцiй. Основну частину операцiй на вторинному ринку становлять
операцiї, пов’ язанi з перерозподiлом сфер впливу на ринку, та
спекулятивнi операцiї. Як правило, вторинний ринок визначає цiни на
первинному ринку.
Вторинний ринок для деяких типiв фiнансових активiв є досить обмеженим,
для iнших – практично вiдсутнiм. Для таких фiнансових активiв, як акцiї,
ф’ючерси та опцiони, характерним є не тiльки розвинений вторинний ринок,
а й наявнiсть спецiалiзованих бiрж для торгiвлi цими активами.
Вторинного ринку кредитiв в Україні практично немає. У країнах з
розвиненою ринковою економiкою вторинний ринок кредитiв розвивається за
рахунок впровадження фiнансовими посередниками iновацiй на ринку
інструментів позики, а саме внаслiдок використання процедури
сек’юритизацiї активiв.
4. 3алежно вiд мiсця, де вiдбувається торгiвля фiнансовими активами,
розрiзняють бiржовий та позабiржовий ринки. Бiржовий ринок, пов’язують
iз поняттям бiржi як особливим чином організованoгo ринку, що сприяє
збiльшенню мобiльностi капiталу та виявленню реальних ринкових цiн
активiв. Бiржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскiльки на ньому
в бiльшостi випадків вiдбувається торгiвля емiтованими ранiше
фiнансовими активами. На позабiржовому ринку дiють так званi
торгово-iнформацiйнi системи. Учасники таких систем – фiнансовi
посередники – мають змогу ознайомитись iз попитом-пропозицiєю на
фiнансовi активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозицiї як их
їх зацiкавлять.
На рiзних сегментах фiнансового ринку бiржовий та позабiржовий ринки
вiдiграють piзну роль. Так, на валютному ринку торгiвля валютними
ресурсами переважно зосереджується на позабiржовому мiжбанкiвському
ринку. На ринку цiнних паперiв як бiржовий, так i позабiржовий ринки
мають велике значення. Органiзаторами торгівлi на бiржовому ринку цiнних
паперiв виступають фондовi та спецiалiзованi бiржi з торгiвлi
ф’ючерсними та опцiонними контрактами. На позабiржовому ринку торгiвля
цiнними паперами здiйснюється через торговельно-iнформацiйнi системи,
якi створюються торговцями цiнними паперами вiдповiдно до законодавства
конкретної країни. Торгiвля акцiями вiдбувається переважно на бiржовому
ринку, а облiгацiями – на позабiржовому.
5. Якщо взяти за характерну ознаку для класифiкацiї поняття
глобальностi, можна здiйснити подiл фiнансових ринкiв на мiжнародний та
нацiональнi. Останні, у свою чергу, можуть бути подiленi на ринки
резидентiв та нерезидентiв.
Ринок резидентiв є ринком фiнансових активiв, емiтованих резидентами на
нацiональному ринку. Ринок нерезидентів – це ринок, на якому нерезиденти
емiтують фiнансовi активи вiдповiдно до законодавства певної країни.
Ринок нерезидентiв в Японiї називають “самурайським”, в Iспанiї –
“матадорським”. Цiннi папери, емітовані на ньому, називають iноземними
цiнними паперами. Ринки нерезидентiв досить розвиненi лише в окремих
країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринкiв.
На мiжнародному фiнансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцiею
будь-якої однiєї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн.
Учасниками мiжнародного ринку виступають уряди, центральнi банки,
фiнансовi iнститути, великi промисловi корпорацiї, а також мiжнароднi
фiнансовi iнститути та органiзацiї. Основними фiнансовими iнструментами,
що мають обiг на мiжнародному ринку, є єврокредити, єврооблiгації,
євроакції та похiднi фiнансовi iнструменти ф’ючерси, форварди, опцiони,
свопи.
Постiйний розвиток мiжнародних ринкiв та iнтеграцiйнi процеси на них
сприяють розвитку світової економiки, оскiльки дають можливiсть кращого
розподiлу фiнансових pecypciв у світовому масштабi. Водночас вони
роблять бiльш взаємозалежними економiки рiзних країн i зменшують
можливостi урядiв країн у регулюваннi процесiв на нацiональних
фiнансових ринках.
6. Остання класифiкaцiя, на якій я зупинюсь, не має чiтко визначеної
ознаки. Проте оскiльки oкpeмi сегменти вiтчизняного фiнансового ринку
мають специфiчну структуру та механiзми функцiонування, є сенс видiлити
такi складовi фiнансового ринку, як ринок цiнних паперів (фондовий
ринок), валютний та кредитний ринки.
Вiтчизняний валютний ринок вiдокремлений i жорстко-регульований, його
функцiонування пов’язане iз великою кiлькiстю законодавчих та
нормативних aктів, що стосуються валютного регулювання та валютного
контролю, правил обiгу iноземної валюти на території України, основ
функцiонування мiжбанкiвського валютного ринку тощо. Фондовий та
кредитний ринки також функцiонують за своїми законами. В цiлому
фiнансовий ринок України досить вiдокремлений вiд iнших фiнансових
ринкiв, i сьогоднi досить „мляво” проходить його iнтеграцiя в систему
мiжнародних фiнансових ринкiв.
Слiд зазначити, що на розвинених фiнансових ринках валютний ринок
(ринок, на якому здiйснюється торгiвля iноземною валютою) не видiляється
окремо як складова фiнансового ринку. Кредитний ринок виступає як
специфiчна складова ринку інструментів позики.
Фiнансовий ринок може бути як повнicтю сегментований, так i повнiстю
iнтегрований, якщо ринок повнiстю сегментований, інвестор з однiєї
країни не може вкласти кошти в цiннi папери в iншiй країні. При цьому
цiннi папери одного ступеня ризику на рiзних ринках мають рiзну ставку
доходу, що обумовлюється як сегментованiстю ринкiв, так i рiзницею в
курсах валют та вiдмiнностями в системах оподаткування. В повнiстю
інтегрованому ринку інвестор може iнвeстувати кошти будь-де. При цьому
цiннi папери одного ступеня ризику забезпечують iнвестopy однаковий
рівень доходу. Cьoгoднi фiнанcовi ринки рiзного рiвня, а також ринки
рiзних фiнансових інструментів рiзною мiрою інтегровані. Емiтенти мають
обмеженi можливості щодо залучення дешевшого капiталу поза мiсцевим
ринком, а iнвестори – щодо вкладення коштiв на ринках iнших країн та
намiжнародному ринку.
Інодi поняття фондового ринку пов’язують лише з ринком середньо- та
довгострокових або капiтальних цiнних паперiв.
Процес iнтеграції фiнансових ринкiв, який зараз триває в свiті,
пов’язаний iз багатьма процесами, що вiдбуваються на нацiональних та
мiжнародних ринках. Найважливiшу роль серед них вiдiграють:
– розвиток новітніх технологiй, що робить високоефективними iнформацiйну
iнфраструктуру фiнансового ринку та систему розрахунків мiж учасниками
ринку;
– концентрацiя дiяльностi учасникiв ринку в свiтових фiнансових
центрах;
– iнституцiалiзацiя фiнансових ринкiв, тобто постiйне збiльщення частки
iнституцiйних учасникiв ринку (iнвестицiйних, страхових компанiй,
пенсiйних фондiв тощо);
– лiберaлiзaцiя фiнансових ринкiв, тобто створення законодавства, що
сприяє проникненню учасникiв ринку на фiнансовi ринки рiзних piвнів i
стимулює їx активнiсть.
ВИСНОВОК
Фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тільки в умовах
ринкової економiки, коли переважна частина фiнансових pecypciв
мобiлiзується суб’єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх
купiвлi-продажу. По cyтi, це iнфраструктура фiнансової системи, яка
забезпечує функцiонування насамперед базової сфери – фiнансiв суб’єктiв
господарювання. В умовах адмiнiстративної економiки фiнансового ринку
практично не iснувало, оскiльки формування pecypciв та їх перерозподiл
здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та банкiвську систему.
Haвіть кредитнi ресурси видiлялися згiдно з планом, а не на засадах
торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i
перерозподiлу фiнансових pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у
вiдповiднiй iнфраструктурi – фiнансовому ринку – просто не було.
У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують високоефективнi
фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозподiлу фiнансових
pecypciв серед учасникiв ринку i сприяють ефективному розмiщенню
заощаджень серед галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на
шлях ринкових перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на
рiзних стaдiях формування та розвитку. Розвитку фiнансових ринкiв у
таких кpaїнax сприяють масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та
позитивнi зрушення в економiцi. Паралельно з цим, як правило,
вiдбувається формування вiдповідної законодавчої бази та механiзму, що
гарантує ії виконання.
Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має
певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та
конкурентності. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність,
стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати
та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що
сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні
підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у
розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті
функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.
За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і
використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали
обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку —
об’єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в
економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій
формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки
держави.
Досконалий фінансовий ринок — це ринок, який може точно й своєчасно
відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими
затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і
споживачів грошей або капіталу.
Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він
ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному
розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому
політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови
не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому
фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще
радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл
фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.
Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування
фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для
них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика
частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор,
недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття,
високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна
валюта, величезні обсяги “тіньової” економіки, політична нестабільність.
Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка
країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити
велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати
капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що
фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того,
у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і
насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані
на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора,
створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування
за допомогою надання державних гарантій.
Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має
не досить ефективну систему захисту заощаджень громадян (також недовіру
громадян до фінансових інститутів), обмежений доступ власників капіталів
до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери,
недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку, майже
відсутні фінансові посередники. Все це, а також слабке державне
регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування
держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й
визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл
грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації.
Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в
його основу певних принципів. Всі ці принципи були неможливі при
функціонуванні планової (адміністративної) економіки. До них належать:
вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх
учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист
інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та
ефективність; відповідність міжнародним стандартам.
Список використаної літератури:
1. Ворипець С.Я. Мiжнароднi валютно-фiнансовi вiдносини. – К., 1999.
2. Мишiп Ф. Економіка грошей, банкiвсъкої справи i фiнансових ринкiв. –
К., 1998.
3. Опарін В.М. Фінанси.Навчальний посібник. – К., 2001.
4. Рубцов В. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура,
механизм функционирования. – М., 1996.
5. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. Начальний посібник. – К., 2003.
6. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг. Начальний
посібник. – К., 2001.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
