Реферат на тему
Фінансові послуги з хеджування ризику
План
1 Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику
2 Способи зниження міри фінансового ризику
3 Стратегії керування ризиком. Поняття страхування та хеджування
Література
1. Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику
Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену
ймовірність отримання втрати, яка спирається на статистичні дані і може
бути розрахована з досить високою точністю.
Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі
можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків.
Імовірність означає можливість отримання певного результату.
Відносно економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до
визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих
подій найбільш виваженої, виходячи з найбільшої величини математичного
очікування. Інакше кажучи, математичне очікування якої-небудь події
дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність його
настання.
Наприклад, є два варіанти вкладення капіталу. Встановлено, що при
вкладенні капіталу в захід А отримання прибутку в сумі 15 тис. грн. має
ймовірність 0,6; в захід Б отримання прибутку в сумі 20 тис. грн. – 0,4.
Тоді очікуване отримання прибутку від вкладення капіталу (тобто
математичне очікування) складе:
– у заході А – 9 тис. грн. (15 0,6);
– у заході Б – 8 тис. грн. (20 0,4).
Імовірність настання події може бути визначена об’єктивним методом або
суб’єктивним.
Об’єктивний метод визначення ймовірності заснований на обчисленні
частоти, з якою відбувається дана подія.
Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в який-небудь захід
прибуток у сумі 15 тис. грн. було отримано у 120 випадках із 200, то
ймовірність отримання такого прибутку складає 0,6 (120 : 200).
Суб’єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні
суб’єктивних критеріїв, які засновуються на різних припущеннях. До таких
припущень можуть відносити думку спеціаліста, його особистий досвід,
оцінку експерта, думку фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність
визначається суб’єктивно, то різні люди можуть встановлювати різне її
значення для однієї і тієї ж події і таким чином робити різний вибір.
Критерії міри ризику. Величина ризику або міра ризику вимірюється двома
критеріями: середнє очікуване значення; дисперсія (або стандартне
відхилення) можливого результату.
Середнє очікуване значення – це те значення величини події, яке зв’язане
з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване значення є середньо зваженим
для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату
використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє
очікуване значення вимірює результат, який ми чекаємо в середньому.
Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в заходи А із 120
випадків прибуток 12,5 тис. грн. було отримано у 48 випадках
(імовірність 0,4), прибуток 20 тис. грн. – у 42 випадках (імовірність
0,35) і прибуток 12 тис. грн. – у 30 випадках (імовірність 0,25), то
середнє очікуване значення складе 15 тис. грн.:
12,5 0,4 + 20 0,35 + 12 0,25 – 15 тис. грн.
Аналогічно було знайдено, що при вкладенні капіталу в заходи Б середній
прибуток склав:
15 0,3 + 20 0,5 + 27,5 0,2 = 20 тис. грн.
Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку при вкладенні капіталу в заходи
А і Б, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина
прибутку, що отримується, коливається від 12,5 до 20 тис. грн. і середня
величина складає 15 тис. грн.; у захід Б – величина прибутку, що
отримується, коливається від 15 до 27,5 тис. грн. і середня величина
рівна 20 тис. грн.
Середня величина є узагальненою кількісною характеристикою і не дозволяє
приймати рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу.
Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти коливання
показників, тобто визначити міру коливання можливого результату.
Коливання можливого результату є мірою відхилення очікуваного значення
від середньої величини. Для цього на практиці звичайно застосовують два
близько пов’язаних критерії: дисперсію і середнє квадратичне
відхилення.
Дисперсія – це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів
від середніх очікуваних:
,
де G2 – дисперсія;
X – очікуване значення для кожного випадку спостереження;
X – середнє очікуване значення;
n – число випадків спостереження (частота).
Середнє квадратичне відхилення визначається за
,
де G – квадратичне відхилення.
При рівності частот маємо окремий випадок:
;
.
Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується в тих
же одиницях, в яких вимірюється варіююча ознака. Дисперсія і середнє
квадратичне відхилення є заходами абсолютного коливання.
Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт
варіації – це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої
арифметичної і показує міру відхилення отриманих значень:
,
де V – коефіцієнт варіації,
G – середнє квадратичне відхилення:
Х – середнє очікуване значення.Коефіцієнт варіації – відносна величина.
Тому на його розмір не впливають абсолютні значення показника, що
вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть
коливання ознак, виражених у різних одиницях вимірювання.
Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більший
коефіцієнт, тим більше коливання. Встановлена наступна якісна оцінка
різних значень коефіцієнта варіації: до 10 % – слабке коливання; 10 – 25
% – помірне коливання; понад 25 % – високе коливання.
2 Способи зниження міри фінансового ризику
Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів. Засобами
вирішення фінансових ризиків є:
· уникнення;
· утримання;
· передача;
· зниження міри.
Під уникненням ризику розуміється просте ухилення від заходу,
пов’язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця часто
означає відмову від отримання прибутку.
Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвестором, тобто на
його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал,
заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити
можливу втрату венчурного капіталу.
Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за
фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. У
даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансового
ризику.
Зниження міри ризику – скорочення ймовірності та об’єму втрат.
При виборі конкретного засобу розв’язання фінансового ризику інвестор
повинен врахувати наступні принципи:
· не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;
· потрібно врахувати наслідки ризику;
· не можна ризикувати великим заради малого.
Перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:
· визначити максимально можливий об’єм збитку за даним ризиком;
· порівняти його з об’ємом капіталу, що вкладається;
· порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи
не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.
Співвідношення максимально можливого об’єму збитку і об’єму власних
фінансових ресурсів інвестора – це міра ризику, яка веде до банкрутства.
Вона вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику;
,
де Кр – коефіцієнт ризику;
У – максимально можлива сума збитку, грн.;
С – об’єм власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих
надходжень коштів, грн.
Дослідження ризикованих заходів дозволяють зробити висновок, що
оптимальний коефіцієнт ризику складає – 0,3, а коефіцієнт ризику, що
призводить до банкрутства інвестора – 0,7 і більше.
Для зниження міри фінансового ризику застосовуються різні способи:
· диверсифікація;
· придбання додаткової інформації про вибір і результати;· лімітування;
· страхування тощо.
Диверсифікація – це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними
об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. На
принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які
продають клієнтам свої акції, а вилучені кошти вкладають у різні цінні
папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній
дохід. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі
капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором
акцій 5 різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства
збільшує ймовірність отримання ним середнього доходу в 5 разів і
відповідно в 5 разів знижує міру ризику.
Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизначені та засновані
на обмеженій інформації. Якби у інвестора була більш повна інформація,
він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію
товаром.
Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор готовий платити
великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в інформацію стає однією
із сфер підприємництва.
Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною
вартістю якого-небудь придбання, коли є повна інформація, і очікуваною
вартістю, коли інформація неповна.
Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат,
продажу, кредиту тощо. Лімітування є важливим засобом зниження міри
ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору
на овердрафт тощо, господарюючим суб’єктом – при продажу товарів у
кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками і єврочеками тощо;
інвестором – при визначенні сум вкладення капіталу тощо.
Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів
зниження його міри. Страхування – це особливі економічні відносини. Для
них обов’язкова наявність двох сторін: страхувальника і страховика.
Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд
(страховий або резервний фонд).
3 Стратегії керування ризиком. Поняття страхування та хеджування
Страхування – це відношення у захисті майнових інтересів господарчих
суб’єктів i громадян при настанні певних обставин (страхових випадків)
за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків
(страхових премій), що оплачуються ними.
Для страхування характерні:
· цільове призначення грошового фонду, що створюється, витрачання його
ресурсів лише на покриття втрат (надання допомоги) в заздалегідь
обумовлених випадках; · ймовірнісний характер відносин, оскільки
заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, яка буде її сила і
на кого зі страхувальників вона вплине;
· зворотність коштів, оскільки дані кошти призначені для виплати
відшкодування втрат у всіх страхувальниках (а не для кожного окремо).
Страхування буває наступних видів: особисте страхування, майнове
страхування, страхування відповідальності, перестрахування.
Суть страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися
частково від доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити
за зниження міри ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки рівна
можливому збитку (тобто страховий поліс з очікуваним збитком 200 грн.
буде коштувати 200 грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче
застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких
фінансових втрат, які він може понести.
У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками
створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком
страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Число
страхувальників, що внесли платежі протягом того або іншого періоду,
більше числа, що одержать відшкодування.
В угоди страхування можуть вноситись різні умови, якi носять назву
«клаузула» (лат. clausula – закінчення). Однією з них є франшиза (франц.
franchisa – пільга, вільність) – це звільнення страхувальника вiд
відшкодування збитків, не перевищуючи певного розміру. Розмір франшизи
означає частину збитку, що не підлягає відшкодуванню зі сторони
страхувальника. Ця частина збитку визначається страховим полісом.
Франшиза виступає в абсолютних або відносних величинах до страхової суми
та оцінки об’єкта страхування. Франшиза може бути встановлена i в
процентах до величини збиткiв. Термін «хеджування» (англ. heaging –
загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній
практиці для позначення різноманітних методів страхування валютних
ризиків.
Хеджування на підвищення або хеджування купівлею є біржовою операцією з
купівлі термінових контрактів або опціонiв. Хеджування на пiдвищення
застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватись від
можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Вiн дозволяє встановити
закупочну цiну набагато раніше, ніж був придбаний товар.
Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три
місяці зросте, а товар потрібен буде через три мiсяцi. Для компенсації
збитків вiд очікуваного росту цiн необхiдно купити зараз за
сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов’язаний із цим товаром, i
продати через три місяці в той час, коли буде придбаний товар. Оскільки
цiна на товар i на пов’язаний із ним термiновий контракт змінюється
пропорційно в одному напрямі, то куплений раніше контракт можна продати
дорожче майже на стільки ж, на скільки зросте до того часу цiна товару.
Таким чином, хеджер, здійснюючий хеджування на підвищення, страхує себе
від можливого пiдвищення цін у майбутньому. Хеджування на зниження або
хеджування продажем – це біржова операція з продажем термінового
контракту. Хеджер, здiйснюючий хеджування на зниження, передбачає
здійснити в майбутньому продаж i тому, продаючи на біржі терміновий
контракт або опцiон, він страхує себе вiд можливого зниження цiн у
майбутньому. Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю на
ринку, за допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає
можливість зафіксувати ціну та зробити доходи чи видатки більш
передбачуваними. При цьому ризик, пов’язаний із хеджуванням, не зникає.
Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, йдучи на певний,
ранiше розрахований ризик. Хеджування – це процес зменшення ризику
можливих втрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не
хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може
спекулювати чи то свідомо, чи ні.
Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не
знати про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона
може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися
незмінними або змінюватися на її користь. У результаті компанія буде
спекулювати: якщо її чекання виявляться правильними, вона виграє, якщо
ні – вона понесе збитки.
Хеджування всіх ризиків – єдиний засіб цілком їх уникнути. Проте
фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому
хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют або процентних ставок
зміняться негативно для них, то вони хеджують ризик, а якщо прямування
буде в їхню користь – лишають ризик непокритим. Це і є, по суті,
спекуляція. Цікаво зауважити, що прогнозисти-професіонали звичайно
постійно помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових
відділів компаній, що є «аматорами», продовжують вірити у свій дарунок
передбачення, що дозволить їм зробити точний прогноз.
Одним із недоліків загального хеджування (тобто зменшення всіх ризиків)
є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії
опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один із засобів
зниження загальних витрат. Інший засіб – страхувати ризики тільки після
того, як курси або ставки змінилися до визначеного рівня. Можна вважати,
що якоюсь мірою компанія може витримати несприятливі зміни, але коли
вони досягнуть припустимої межі, позицію варто цілком хеджувати для
запобігання подальших збитків. Такий підхід дозволяє уникнути витрат на
страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси або процентні ставки
залишаються стабільними або змінюються в сприятливому напрямі.
У випадку керування портфелем спроба страхування частини ризику може
бути підкріплена використанням інструментів керування ризиком для
збільшення ступеня ризику. Керуючий фондом, що очікує підвищення цін на
довгострокові державні облігації або акції, може відкрити ф’ючерсні або
опціонні позиції, щоб скористатися цим підвищенням. Якщо його прогноз
виявиться правильним, то прибуток від портфеля буде збільшений. Це є
очевидною формою спекуляції, що може використовуватися й у керуванні
валютними і процентними ризиками. Навіть якщо з визначення спекуляції
виключити випадки, коли приймається рішення не хеджувати весь ризик
цілком, то не можна не враховувати випадки, коли використовуються
інструменти керування ризиком для збільшення ступеня ефективності
хеджування.
Хеджування – це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у
майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом
підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання
активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною
угодою.
Наприклад, кредит є верхньою межею процента, позичальник, погоджуючись
на змінну ставку за кредитом, для скорочення процентного ризику підписує
з банком угоду про максимальну ставку, яку він буде сплачувати. Але
банк, беручи на себе частку ризику позичальника, надає цей кредит за
вищою процентною ставкою від звичайного, чим і компенсує додатковий
ризик.
При наявності достатньої кількості клієнтів із різним кредитним
рейтингом та видів фінансових інструментів, з якими працює банк, часто
немає необхідності вимагати вищу процента ставку для полегшення умов
кредитування, тому що ризик одного клієнта можна компенсувати за рахунок
іншого, для якого більш прийнятними є умови першого клієнта. Така
операція обміну процентними ставками зветься «своп».
Для уникнення впливу на попередні розрахунки цін кредиту змін процентної
ставки можна скористатися (FRA) угодою про форвардні ставки, яка
укладається з банком. При цьому банк буде встановлювати гарантовану
ставку на певний термін, починаючи з конкретної майбутньої дати
врегулювання розрахунків.
Клієнти-позичальники купують у банку FRA тоді, коли передбачають
зростання процентних ставок. Якщо ці ставки дійсно на дату врегулювання
перевищили гарантовану ставку контракту, банк виплачує клієнтам різницю.
Клієнти-інвестори продають FRA в оцінюванні зниження ставок. Банк
сплатить їм різницю при зниженні на дату врегулювання ставок нижче
гарантованої в контракті. Але, коли ці ставки залишаться вище
гарантованої, то різницю сплатить банкові клієнт.
FRA є одним із типів ф’ючерсного контракту – контракту на закупівлю чи
продаж у майбутньому певного товару за певною ціною, з фінансовими
обов’язками клієнта при відхиленні ціни, що склалася на момент
розрахунків у гірший бік порівняно з контрактними умовами.
На фінансовому ринку існує можливість укладання угоди на захист
процентних ставок (від зміни процентних ставок), за якими покупець не
несе ніяких зобов’язань (такий вид контракту зветься опціоном). Це такі
контракти:
САР – встановлює максимальну ставку для позичальника;
FLOOR – встановлює мінімальну ставку для інвестора;
COLLAR – об’єднує умови двох попередніх контрактів.При умові невиконання
цих контрактів покупець нічого не сплачує банкові. Але з настанням
обумовленого випадку покупець одержує обумовлену компенсацію. При цьому
одержувати обумовлену позичку чи розміщати інвестиції в банку, з яким
підписано контракт, зовсім не обов’язково.
Кількісно оцінити ризик процентних ставок, як і інші ризики фінансового
ринку, можна шляхом побудови та використання статистичних моделей, що й
роблять суб’єкти ринку, при цьому враховуються, в першу чергу, такі
фактори, що впливають на ризик:
рівень очікуваних доходів;
– обсяг операції
термін операції.
Вплив цих факторів проявляється в мінливості очікуваних доходів, оцінка
яких і вважається оцінкою ризику.
Мінливість – відхилення окремих значень від характерного (середнього)
значення показника. Вимірюється за допомогою середньоквадратичного
відхилення та коефіцієнта варіації.
Ризик портфеля цінних паперів (кредитів, депозитів) буде меншим, ніж
ризик окремих цінних паперів, що входять до його складу, лише тоді, якщо
він сформований із цінних паперів з різними фазами коливань, тобто зміна
вартості яких залежить від різних факторів. Залежність між складовими в
сукупності вимірюється коефіцієнтом автокореляції.
На вимір відхилення від усередненого доходу ринку базується й метод МОКА
(Модель оцінки капітальних активів). Рівень ризику для окремих цінних
паперів, порівняно із середньоринковим (диверсифікованим), оцінюється за
допомогою ss-коефіцієнта:
.
Це дає можливість обчислити дисконтну ставку, яка буде використовуватись
у формулі розрахунку ринкової ціни простих акцій або для оцінки
доцільності інвестицій:
Кs = Rі + ss (Km – Rі),де Rі – безпечна ставка доходу за
короткостроковими державними цінними паперами;
Кm – дохідність ринку (наприклад, акцій, що використовуються для
розрахунку індексу Доу-Джонса).
Література
Конституція України.
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
3. Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.
4Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.
Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.
6. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
7. Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.
8. Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.
9. Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.
10. Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. /
Упоряд. Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. –
К.: Урожай, 1998.
11. Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.
12. Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.
13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій
внутрішньої державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.
14. Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.
19. Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних
платежів // Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.
20. Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент
грошово-кредитного регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С.
37 – 42.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
