Реферат на тему:
Фінанси підприємств (основні визначення)
Фінанси підприємств — це сукупність економічних відносин з приводу
формування, розподілу й використання грошових доходів та фондів
суб’єктів господарювання в процесі відтворення.
Фінансові ресурси — 1) сума коштів, що спрямовані в необоротні й
оборотні активи підприємства; 2) грошові засоби, які є в розпорядженні
підприємств, а саме грошові фонди, а також частина грошових засобів у
нефондовій формі; 3) частина грошових доходів та надходжень суб’єктів
господарювання, які використовуються для формування фондів фінансових
ресурсів або в нефондовій формі для забезпечення процесів відтворення.
Грошові фонди — це частина фінансових ресурсів, які мають цільове
використання (резервний капітал, амортизаційний фонд, фонди соціального
та економічного розвитку, дивідендний фонд та ін.).
Принципи фінансової роботи на підприємствах комерційного розрахунку: 1)
плановості; 2) фінансового співвідношення показників; 3)
взаємозалежності фінансових показників; 4) маневрування; 5) мінімальних
фінансових втрат; 6) раціональності; 7) фінансової стійкості.
Організаційно-правова форма — передбачений законом тип або форма
організації, що передбачає порядок її створення, умови формування майна,
систему організації управління, права засновників та умови їх
відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи.
Фінансова робота — система форм і методів, що використовуються для
фінансового забезпечення функціонування підприємства й досягнення ним
поставленої мети.
Активні гроші — кошти, що знаходяться в даний момент в обороті.
Пасивні гроші — кошти, що знаходяться на рахунках суб’єктів
господарювання, фізичних осіб та сконцентровані у фондах накопичення
суб’єктів господарювання.
Поточні рахунки в національній валюті: рахунки за спеціальними режимами
їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами
України або актами Кабміну; поточні рахунки типу Н, що відкриваються в
національній валюті офіційним представництвам і представництвам
юридичних осіб – нерезидентів, які не займаються підприємницькою
діяльністю на території України; поточні рахунки типу П, що
відкриваються постійними представництвами; карткові рахунки, що
відкриваються для обліку операцій за платіжними картками; поточні
(накопичувальні) рахунки виборчих фондів.
Перелік документів, що необхідно подати для відкриття рахунку:
1) заява про відкриття поточного рахунку;
2) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі
виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну
реєстрацію (не вимагається для юридичних осіб, що утримуються за рахунок
бюджетів); [Н] або [О]
3) копія належним чином зареєстрованого установчого документу (не
потрібне засвідчення для юридичних осіб, що затверджуються розпорядчими
актами Президента України, органів державної влади або місцевого
самоврядування; не подають — підприємства, що діють на підставі
законів); [Н] або [О]
4) копія довідки про внесення підприємства до ЄДРПОУ; [Н] або [О] або
[У]
5) копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік у
органи державної податкової служби; [Н] або [О] або [У]
6) картка зі зразками підписів і відбитка печатки; [Н] або [В]
7) для юридичних осіб, які використовують найману працю й відповідно до
законодавства є платниками страхових внесків — копія документа, що
підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного
фонду; [Н] або [О] або [У]
8) для юридичних осіб, які використовують найману працю й відповідно до
законодавства є платниками страхових внесків — копія страхового
свідоцтва, що підтверджує реєстрацію у Фонді соцстраху від нещасних
випадків на виробництві та профзахворювань України як платника страхових
внесків; [Н] або [О] або [У]
9) для фізичних осіб — ксерокопії сторінок паспорту громадянина України
та ідентифікаційного коду (в присутності осіб, які відкривають рахунок).
ПРИМІТКИ: [Н] — нотаріальне засвідчення; [О] — засвідчення органом, що
видає документ; [У] — засвідчення підписом уповноваженого працівника
банку; [В] — засвідчення організацією, якій адміністративно
підпорядкований відкривач рахунку.
Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове
доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку
зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.
Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що складається з 2-х
частин: верхньої (вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату
визначеної суми коштів) і нижньої (доручення платника обслуговуючому
банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та
перерахування її на поточний рахунок одержувача). Документ приймається
до оплати лише за умови акцепту платника й буде оплачений лише в сумі,
зазначеній платником.
Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей
банк за дорученням клієнта – заявника акредитиву (апліката) або від
свого імені проти документів, що відповідають умовам акредитиву,
зобов’язаний виконати платіж на користь третьої особи (бенефіціару) або
доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Види банків, що обслуговують акредитив:
банк-емітент — банк, що відкриває акредитив за дорученням клієнта;
авізуючий банк — банк, що повідомляє бенефіціара про відкриття
акредитиву (ним може бути банк-емітент, виконуючий банк або будь-який
третій банк);
підтверджуючий банк — банк, що бере на себе зобов’язання додатково до
зобов’язання банка-емітента провести платіж бенефіціару при дотриманні
умов акредитиву (ним може бути авізуючий або будь-який третій, але
першокласний банк);
виконуючий банк (банк-платник) — банк, зазначений у акредитиві як такий,
що здійснює платіж бенефіціару проти документів, передбачених
акредитивом (може бути банк-емітент, підтверджуючий або авізуючий банк);
негоціюючий банк — банк, що здійснює платіж і бере на себе ризик по
даній операції (банк-платник або підтверджуючий банк).
Класифікація акредитивів:
І. Відповідно до Постанови НБУ №22:
покритий — акредитив, що передбачає попереднє депонування коштів на
спеціальному позабалансовому рахунку;
непокритий (гарантований) — платежі по якому гарантує банк;
відкличний — акредитив, що може бути змінений або анульований на вимогу
покупця без попереднього погодження з постачальником;
безвідкличний — не може бути змінений або анульований. Якщо інше не
зазначено в умовах договору, акредитив вважається безвідкличним.
ІІ. Відповідно до вимог міжнародних правил та звичаїв використання
акредитивів, випущених СОТ:
1) залежно від форми платежу:
акредитиви з оплатою за пред’явленням документів — відповідно до даного
виду оплата по акредитиву здійснюється після подання та перевірки
документів, а не після отримання повідомлення, що товар знаходиться в
необхідному місці;
акредитиви з відстроченням платежу — за поданням відповідних документів
уповноважений банк дає згоду провести платіж у визначений у акредитиві
термін;
акредитиви з негоціацією — документи по даному акредитиву оплачуються
банком-емітентом, але з їх негоціацією в будь-якому іншому банку;
револьверні акредитиви (автоматично відновлювальні) — відповідно до них
умови акредитиву автоматично відновлюються по кожній окремій поставці
через визначені однакові проміжки часу;
резервні акредитиви — використовуються в США й відповідають в
українській практиці сутності банківської гарантії, тобто гарантії
пропозиції, гарантії виконання або гарантії повернення авансового
платежу;
2) залежно від відповідальності банків:
відкличний акредитив;
безвідкличний непідтверджений акредитив — по цьому акредитиву
банк-емітент не має права відмовитися від свого зобов’язання протягом
усього терміну дії акредитиву;
безвідкличний підтверджений акредитив — відповідно до нього
підтверджуючий банк додатково бере на себе зобов’язання із
зобов’язаннями банку-емітента, тобто вони несуть солідарну
відповідальність по цій угоді. Одним з різновидів підтвердженого
акредитива є рамбурсний акредитив, відповідно до якого акредитив повинен
бути підтвердженим, а з іншого боку виконуватися в банку, у якому він
обслуговується.
Розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить нічим не
обумовлене письмове розпорядження власника рахунку — чекодавця
банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок про сплату чеко держателю
зазначеної в чеку суми коштів. Існує 2 види чеків: щ лімітованих чекових
книжок (застосовуються юридичними особами), розрахунковий чек
(виписуються фізичними особами – підприємцями на кожну окрему операцію).
Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача
або в разі договірного списання — одержувача до банку, що обслуговує
платника, здійснити без погодження з платником переказ коштів на рахунок
одержувача або стягувача.
Вексель — боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику
вимагати сплати відповідної суми у відповідний строк у відповідному
місці від особи, яка видала вексель. Це визначення відповідає сутності
простого (соло) векселя.
Класифікація векселів:
І. За емітентом:
приватні — емітують підприємства, фінансові групи або фізичні особи;
ІІ. Залежно від операцій:
товарний (комерційний) — у основі вексельної угоди лежить товарна
операція; усі векселі, що емітують ся в Україні повинні бути товарними;
ІІІ. Залежно від учасників:
простий (соло) — використовується й підписується боржником-векселедавцем
і є його борговим зобов’язанням на оплату коштів кредитору;
переказний (тратта) — наказ трасанту (кредитора) особі-платнику
(трасату) сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій
особі (ремітенту) або пред’явнику векселя;
ІV. Залежно від строку й місця платежу:
вексель на пред’явника — сплачується негайно після прийняття його
дебітором;
строковий вексель — оплачується в термін, який указаний у векселі;
доміцильований вексель — вексель, у якому зазначене конкретне місце
платежу.
Операції з векселями:
І. Гарантійні операції:
індосамент (жиро) — передавальний напис на зворотній стороні простого чи
переказного векселя, у відповідності з яким усі права за даним векселем
переходять від однієї особи до іншої;
аваль — вексельне поручительство, за яким особа, яка його здійснює
(аваліст), бере на себе відповідальність перед власником векселя за
виконання зобов’язань векселедавцем, акцептантом або індосантом щодо
оплати векселя;
акцепт векселя — напис платника на переказному векселі про згоду на
оплату: звичайний акцепт (прийняття на себе простого й нічим не
обумовленого зобов’язання оплатити переказний вексель у строк у повній
сумі), кваліфікований акцепт (зміст якого відрізняється від самого
векселя сумою, яку згоден оплатити акцептант), акцепт у порядку
поручительства (згода посередника оплатити вексель у випадку відмови від
нього платника);
ІІ. Кредитні операції:
кредитування під заставу векселя;
право власності на вексель;
ІІІ. Торговельні операції
IV. Комісійні операції
Види діяльності підприємства:
операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші
види діяльності, крім інвестиційної та фінансової;
основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією
продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення
підприємства й забезпечують основну частку його доходу;
інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу
довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових
(поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів;
фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призводять до зміни
величини та (або) складу власного й позикового капіталу.
Операційна + інвестиційна + фінансова = звичайна діяльність (будь-яка
основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують
основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення.
Надзвичайна діяльність — подія або операція, яка не входить у звичайну
діяльність підприємства та настання якої не очікується періодично або в
кожному наступному звітному періоді.
Доходи — це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів
або зменшення зобов’язань, які призводять до збільшення власного
капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників):
дохід від реалізації продукції — це сума коштів, що має надійти чи
надійшла на рахунки в банку або до кас підприємства в результаті
основної діяльності;
чистий дохід — це різниця між доходом та сумою непрямих податків і
зборів та інших вирахувань з доходу (отримані знижки та уцінки від
постачальників).
Дохід від реалізації продукції визнається:
підприємство передало покупцеві суттєвий ризик і вигоди, пов’язані з
правом власності на товар;
підприємство не бере подальшої участі в управлінні, пов’язаному з
володінням, та не контролює використання та реалізацію товарів;
сума доходу може бути достовірно оцінена;
імовірне отримання підприємством економічних вигод від цієї операції.
Дохід від надання послуг і виконання робіт визнається:
існує ймовірність отримання економічних вигод від надання послуг та
виконання робіт;
сума доходу може бути достовірно оцінена;
сума витрат, пов’язаних з операцією, може бути достовірно оцінена;
ступінь завершеності робіт може бути достовірно оцінена.
Дохід у вигляді відсотків, дивідендів, роялті визнається:
існує ймовірність отримання підприємством економічних вигод;
можливість достовірної оцінки доходу, причому відсотки визнаються в
періоді, у якому вони були нараховані, виходячи з бази нарахування.
Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції; він
визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й
амортизаційними відрахуваннями в складі вартості реалізованої продукції.
Прибуток — це частина додаткової вартості, створеної й реалізованої,
готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як
втілена у створеному продукті вартість буде реалізована й набере
грошової форми.
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування
(загальний прибуток підприємства) — це сума прибутку від операційної
діяльності, інших фінансових доходів, доходу від участі в капіталі,
інших доходів за вирахуванням фінансових витрат, втрат від участі в
капіталі та інших витрат.
Фінансовий результат від звичайної діяльності — це прибуток від
звичайної діяльності до оподаткування за мінусом суми податку на
прибуток (25%).
Чистий прибуток — це сума прибутку від звичайної діяльності та доходів
від надзвичайної діяльності за вирахуванням витрат від звичайної
діяльності та податку на надзвичайні доходи.
Рентабельність (прибутковість) — це відносний показник, що характеризує
ефективність окремих процесів виробничо-господарської діяльності.
Оборотні кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й у
фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва,
реалізації продукції та отримання прибутку.
Оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що необмежені у
використанні, а також інші активи, які призначені для споживання чи
реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати
балансу.
Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для
здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виготовленої з
них продукції.
Принципи організації оборотних коштів підприємства:
оперативна самостійність у використанні оборотних коштів;
визначення планової потреби й розміщення оборотних коштів за окремими
елементами й підрозділами, тобто розрахунок нормативів оборотних коштів;
коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог та умов
господарювання (обсяг виробництва, ціна на сировину, постачальники та
споживачі, форми розрахунків);
оптимізація структури джерел формування оборотних коштів, виходячи з
дотримання нормального фінансового стану підприємства;
контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів —
постійний аналіз ефективності розміщення та використання оборотних
коштів.
Кредит — це економічні відносини, що склалися між кредитором і
позичальником з приводу отримання грошових коштів і базуються на
принципах терміновості, повернення, платності, матеріального
забезпечення та цільового використання.
Комерційне кредитування — кредитні відносини, що виникають між
продавцями та покупцями продукції у вигляді відстрочки платежу за
продані товари. Надається комерційний кредит виключно в товарній формі й
вимагає наявність значних фінансових ресурсів у продавця.
Державне кредитування — відносини між підприємствами-позичальниками та
державою через систему уповноважених банків щодо отримання позикових
фінансових ресурсів на пільгових умовах.
Факторинг — це комплекс фінансових послуг, що надаються банком клієнту в
обмін на поступку дебіторської заборгованості.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
