Реферат
на тему:
Фінанси господарських суб’єктів
Зміст
1.Джерела фінансування малого бізнесу в Україні.
2.Малий бізнес та фондовий ринок.
Література
1.Джерела фінансування малого бізнесу в Україні.
Найважливішою умовою формування сфер малого підприємництва повинно бути
створення розвиненої інфраструктури. Тому формування інфраструктури —
пріоритетний напрямок забезпечення його стійкості, відтворення, розвитку
та підтримки. Саме інфраструктурне забезпечення дає змогу малим
підприємствам отримати доступ до факторів виробництва, що є необхідним
для задовільного вирішення головних завдань будь-якого виробничого
характеру.
Інституціональна інфраструктура малого підприємництва — сукупність
установ, організацій, фірм, структур, які забезпечують процес
підготовки, створення та розвитку малих підприємств. Завдяки
унікальності причин, а також з урахуванням термінових та фінансових
обмежень формування цілісної інфраструктури малого підприємництва,
доцільно використовувати в стратегічному плануванні скориговану модель
такої інфраструктури.
Концепція розвитку бізнес-інкубаторів, щільно пов’язана з політикою
створення сприятливих організаційно-економічних умов для розвитку малого
бізнесу в конкретному регіоні та переслідує наступні цілі: сприяння
таким змінам в регіоні, які спрямовані на забезпечення проектних робочих
місць та формування нового іміджу регіону (що характерно для регіонів,
де переважають традиційні галузі промисловості); створення розвиненої
інфраструктури, в першу чергу для фірм, які базуються в
бізнес-інкубаторах або науково-промислових комплексах та спроможні
працювати на партнерських засадах з великими компаніями регіону;
забезпечення високими технологіями та інноваціями розвитку місцевої
промисловості та розширення експортно-імпортної діяльності; сприяння
зміцненню зв’язків між місцевими університетами, вузами та
дослідницькими центрами та промисловістю; заохочення та створення нових
підприємств, які продуктують нові технології та наукові знання;
створення середовища, яке сприяє взаємообміну ідеями, ресурсами,
обладнанням між наукою та промисловістю регіону.
В сучасних умовах найбільш ефективною формою інтеграції інновацій у
виробництво є створення організаційно-економічних умов та можливостей в
“наукових та технологічних парках” для одночасного формування, з метою
комерціалізації результатів наукових розробок, на базі університетів
численних малих фірм. Головним питанням формування та функціонування цих
структур є пошук джерел їх фінансування. Для фінансування малого бізнесу
в Україні пропонується використовувати наступні джерела: кошти
Державного інноваційного фонду, щорічні внески та відрахування від
прибутку великих фірм, які використовують створені в технопарках
розробки; кошти університетів та науково-дослідних інститутів, за
рахунок яких можуть фінансуватися окремі проекти; кошти регіональних і
місцевих
бюджетів та фондів, які будуть фінансувати виконання цільових
регіональних програм; кредити банків, які будуть поступово залучатися до
інвестування інноваційної діяльності (за умов звільнення від
оподаткування або впровадження відповідних пільг щодо прибутку,
отриманого внаслідок інноваційного кредитування); використання
фінансового лізингу; емісія цінних паперів; створення інвестиційних
фондів, які будуть залучати кошти фізичних та юридичних осіб з метою
вкладання їх в акції високоприбуткових високотехнологічних фірм (за умов
звільнення від оподаткування дивідендів, які будуть реінвестуватися).
Поряд із згаданими джерелами фінансування інноваційного процесу у
технопарках, сприяти залученню коштів допоможе стимулююча система
оподаткування, яка включає: пільги на податок з прибутку в розмірі
фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;
можливість створювати за рахунок частини прибутку неоподатковані фонди
спеціального призначення; пільгове оподаткування прибутку, який
спрямовується на придбання, або розробку нового обладнання та на
будівництво; прискорена амортизація обладнання. Але існує також безліч
проблем пов”язаних з фінансуванням малого бізнесу. Ось деякі з
них:-1.Нерозвинутість ринку фінансових джерел. Дорожнеча кредитних
ресурсів та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують
можливості МП. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та
капітал приватних осіб.
2.Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася
ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва.
Діє слабкий механізм фінансування та кредитування, має місце
невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала
система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької
діяльності.В умовах нестабільної економічної ситуації малий бізнес
потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм
підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не
створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого
декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд
підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських
(фермерських) господарств та Державниий інноваційний фонд, є досить
мізерною.
Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної підтримки
повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових
кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих
фінансових інституцій, тощо.
Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні
робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи
державної підтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми
допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового – виділення
кредитів, грантів; інформаційно-консультативного- консультування з
різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації;
навчального навчання підприємців основ ринкового господарства, методів
міжнародної бухгалтерії, тощо.
Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є
досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів
та різняться за процентами і розмірами кредитів. Проте, зважаючи на
умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних МП може
скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими,
більшість МП не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші
вимоги кредиторів.
Інвестиції міжнародних фондів у розвиток українського малого
підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країнах Центральної та Східної
Європи. Така ситуація зумовлена високою ступінню інвестиційного ризику в
країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих
рейтингів серед країн Європи.
Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок
представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують МП
з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел
фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів.
Найвідоміші з них – Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнет,
Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку
підприємництва за програмою TACIS та інші.
Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником
зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового
господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів
ще не усі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що
з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають, що виявляється у
появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли
держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу,
ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже
зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.
Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх
джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного
капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та
підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків
тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та
інноваційних фондів.
Зовнішніми джерелами фінанасування малих підприємств можуть бути
комерційні банки, небанківські фінансові установи(страхові компанії,
пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж
акцій.
Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій:
фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом отримання
акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового
забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності). Фінансування
з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає
інвестору право на частку власності.
В Україні фінансування малих підприємств за допомогою випуску акцій є
поодиноким явищем. Це пов”язано з тим, що акціонерне товариство як
організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих
підприємств.
Серед інших зовнішніх джерел фінансування можна виділити кошти родичів і
друзів. Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним.
Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в
екстраординарних випадках функціонування бізнесу.
Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто
власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього
джерела фінансується близько 30 тис. фірм-початківців. В Україні це
явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах.
На різних етапах існування підприємства використовуються різні джерела
фінансування.
2.Малий бізнес та фондовий ринок.
Малі підприємства приймають участь на фондових ринках. Це може
відбуватися як за участю цінних паперів, які вони формують та пропонують
на ринку цінних паперів, так і посередницька діяльність окремих фірм
(підприємств) на фондовому ринку
Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та
заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції
на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових
інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до
заставодавців і назад.
Сучасний фінансовий ринок – це складна структура з багатьма учасниками,
фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими
інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та
управління, як інвестиційними зокрема, так і взагалі економічними
процесами.
-ГРОШОВИЙ РИНОК-розуміється ринок короткострокових кредитних операцій
(до одного року); -МІЖБАНКІВСЬКИЙ РИНОК– це частина ринку позичкових
капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ
залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі
міжбанківських депозитів на короткі строки;
-ВАЛЮТНИЙ РИНОК- обслуговує міжнародний платіжний оборот, пов’язаний зі
сплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн;
-РИНОК КАПІТАЛІВ-охоплює середньо- та довгострокові кредити, а також
акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо-
та довгострокових) та ринок середньо- та довгострокових банківських
кредитів. На відміну від грошового ринку, який задовольняє в основному
короткострокові потреби, ринок капіталів забезпечує довгострокові
потреби у фінансових ресурсах.
Таким чином, ринок цінних паперів являється тією частиною фінансового
ринку яка охоплює, як кредитні відносини так і відносини співвласності.
Учасниками ринку цінних паперів є емітенти цінних паперів, інвестори та
інвестиційні інститути.
Відповідно до цього Закону в Україні ”Про цінні папери та фондову біржу”
можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:
1.Акції.
2.Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.
3.Облігації підприємств.
4.Казначейські зобов’язання підприємств
5.Ощадні сертифікати.
6.Векселі.
7.Приватизаційні папери.
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства та право на
участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини
прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при
ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на
пред’явника, привілейованими та простими.
Іменні – це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі
корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів
робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених
акцій.
Акції на пред’явника корпорацією не реєструються. Для керівництва
корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють
контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в
руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на
пред’явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному
ринку.
Прості – це акції. власник яких має право голосу на загальних зборах
акціонерів і право на отримання дивідендів. Кожна акція наділяє її
власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає
гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської
діяльності корпорацій.
Прості акції можуть випускатися серіями А і Б. Як правило, серія А
передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її
статут, а серія Б – для інших інвесторів.
Власники акцій серії А мають більше прав, а також можливість отримання
більшої частки дивідендів (плата за ризик).
Привілейовані акції є іменними і дають власнику переважне право на
одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна
товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не
мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше
не передбачено його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованими (у % до їх
номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату
дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від
величини одержаного товариством прибутку.
Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого
проценту. Випускаються облігації таких видів:
Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.
Облігації підприємств. Облігації можуть випускатися іменними та на
пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно
обертаються або з обмеженим колом обігу.
Казначейські зобов’язання України – вид цінних паперів на пред’явника,
що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення,
засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають
право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види
казначейських зобов’язань:
довгострокові – від 5 до 10 років;
середньострокові – від 1 до 5 років;
короткострокові – до одного року.
Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових
коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення
встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати
видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк)
або до запитання, іменні та на пред’явника.
Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя (векселедержателю). Випускаються прості та переказні
векселя.
Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається інвестиційним
фондом або інвестиційною компанією і дає право на отримання доходу по
ньому у вигляді дивіденду, а після закінчення встановленого строку
викупається фондом. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на
пред’явника.
Крім вищезгаданих фондових інструментів, існує багато інших, таких як
ф’ючерси, опціони, гаранти тощо, які являються похідними цінними
паперами.
Існують різні класифікації цінних паперів:
За емітентами:
-державні (випускаються центральним урядом, місцевими органами влади
тощо);
-приватні;
-міжнародні;
За способом виплати доходу:
-з фіксованим доходом;
-з плаваючим доходом;
За способом реєстрації:
-іменні;
-на пред’явника.
Одним із найголовніших перспективних завдань для українського ринку
цінних паперів є створення Національної фондової біржi. До її функцій
можуть належати: котирування та обіг цiнних паперiв підприємств
загальнонаціонального значення та державних цiнних паперiв; формування і
підтримання курсу українського індексу цiнних паперів на основі
котирування акцій 30-50 найбільших компанiй; розробка i встановлення
єдиних для України правил біржової торгівлі; розробка й апробація
методологічних та методичних підходів до розвитку ринку цiнних паперів,
фондових технологій; створення системи підготовки нацiональних кадрiв та
системи інформації фондового ринку; формування в Українi єдиної системи
електронного обігу цінних паперів; котирування та обiг цiнних паперів
іноземних компанiй, які мають відповiднi дозволи Міністерства фінансів
України.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1.Кубай Н.Є. Сучасні тенденції розвитку малого бізнесу у світі //
Економіка України: сучасні проблеми та перспективи розвитку
2. Кубай Н.Є. Види і джерела фінансування малого бізнесу в Україні //
Фінанси малого бізнесу / Під ред. С.К. Реверчука. – анал.-інформ.
посібник. – Львів: “Діалог”, 1996.
3. Смоллвоун Д., Велтер Ф., Ісакова Н. Географія та розвиток ринків
малих підприємств України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –
2000. – № 2.
4. Слав”юк-“Фінанси господарських суб”єктів”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
