КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Фінанси підприємства»
на тему:
Фінанси акціонерних товариств
ПЛАН
Вступ
1.Поняття та юридичний статус акціонерного товариства
2.Майнова структура товариства
3.Фінанси акціонерного товариства
3.1.Об’єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд
товариства
3.2.Випуск та обіг акцій
З.З.Отримання доходів і прибутку товариства
3.4.Фінансова-господарська діяльність товариства
3.5.Розподіл майна та прибутку у фонди товариства
3.6.Правовий режим дивідендів
Висновок
ЛітератураВСТУП
Акціонерна форма організації підприємства – порівняно нова для нашої
країни. Засади управління акціонерним товариством радикально
відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують
принципово нової психології і нового економічного мислення.
Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний
сектор. В процесі приватизації вже створено понад 8,5 тисяч акціонерних
товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.
Постановою Верховної Ради України № 542 від 22 листопада 1996 року
близько 1400 підприємств виключено з переліку об’єктів, які не
підлягають приватизації. Більшість з них буде перетворено на відкриті
акціонерні товариства. Фонд державного майна як орган, що безпосередньо
здійснює приватизацію, зацікавлений в успішній роботі акціонерних
товариств.
Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як
організаційно-правову форму підприємства, заснованого на
колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення,
діяльності, юридичного статусу товариств. Тому товариства діють на
підставі Закону України від 19 вересня 1991р”Про господарські
товариства”, який визначає поняття. види, а також права і обов’язки їх
засновників та учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств,
тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.
Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від суб’єктів
права (не товариств), є об’єднання на підставі угоди майна та зусиль
учасників для спільної господарської діяльності. Товариство являє собою
об’єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних
осіб та/ або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації)
для спільної діяльності з метою одержання прибутку. Всі товариства
згідно з законом є юридичними особами. діють на підставі установчих
документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням
організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо). Історично
товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес
відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування
та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності
учасників за зобов’язаннями товариства. Закон “Про господарські
товариства” розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства;
класичний поділ товариства капіталів – акціонерні товариства, особові та
інші. Відповідно до межі відповідальності розрізняють товариства:
1)з обмеженою відповідальністю;
2)з додатковою відповідальністю;
3)повні;
4)командитні.
1.ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНИЙ СТАТУС АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – організація, створена на основі добровільного
погодження юридичних і фізичних осіб (в тому числі іноземних), що
об’єднали свої кошти шляхом випуску акцій, з метою здійснення
господарської діяльності і отримання прибутку.
Акціонерні товариства являється юридичними особами, можуть займатися
будь – якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству
України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору
форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці,
використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм
зобов’язанням всіма активами.
Особливості правового статусу товариства виражає визначення акціонерне.
Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом
формування і функціонування статутного фонду товариства.
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на
визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які
обумовлюють специфіку його юридичного статусу.
По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу,
формується шляхом емісії і продажу акцій фізичним та/ або юридичним
особам.
По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента акцій.
Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акції відкритих
акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах,
визначених Законом “Про цінні папери і фондову біржу”, іншими актами про
фондовий ринок.
По-третє, фізичні та юридичні особи. які придбали акції акціонерних
товариств фіксуються у книгах реєстрації акцій і набувають статусу
акціонерів. Права та обов’язки акціонерів визначені статтями 10,11
Закону “Про господарські товариства”, статтями 4,5,8,9 Закону “Про цінні
папери і фондову біржу”.
По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження
відповідальності акціонерів. Вони відповідають за зобов’язаннями
товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених
статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть
відповідальність за зобов’язаннями також у межах несплаченої суми.
Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими
іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення
господарських об’єднань (участі в існуючих об’єднаннях). Акціонерне
товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх
майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати
інші права власника дочірнього підприємства.
Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку
та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і
реєструються в Торгово-промисловій палаті України.
За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті
акціонерні товариства.
Акціонерне товариство закритого типу.
Акціонерним товариством закритого типу вважається акціонерне товариство
, акції якого розподіляються поміж засновниками і не можуть вільно
відчужуватися третім особам без згоди або дозволу на це керівних органів
акціонерного товариства, визначених статутом товариства.
Основною ознакою визначення є необіговий характер акцій, випущених
акціонерним товариством. Угода про відчуження акцій закритих акціонерних
товариств, як правило, ставиться в залежність від згоди на це інших
акціонерів безпосередньо, якщо склад акціонерів у кількісному відношенні
незначний, або через уповноважені акціонерами керівні органи
акціонерного товариства, наприклад, за згодою Правління або Спостережної
Ради, тобто постійно діючих керівних органів. Дуже рідко, але може також
встановлюватися установчими документами акціонерного товариства, що
згоду на відчуження можуть давати загальні збори акціонерів.
Вимога одержання попередньої згоди акціонерів на відчуження акцій
закритого акціонерного товариства третім особам повинна бути закріплена
в установчих документах акціонерного товариства , оскільки, в іншому
випадку вважається, що акціонер не є зобов’язаним у цьому відношенні ані
законодавством, ані установчими документами.
З іншого боку, вказана вимога спричинює виникнення в інших акціонерів
цього акціонерного товариства або самого акціонерного товариства
права на пріоритетне придбання у власність акцій, які акціонер бажає
продати і які йому належать. Практично це означає, що в статутах
закритих акціонерних товариств резервується положення про те, що перш
ніж здійснювати відчуження акцій закритого акціонерного товариства на
користь третіх осіб, тобто неакціонерів, акціонер зобов’язаний
запропонувати відчуження на користь акціонерів або акціонерного
товариства.
В багатьох випадках в установчих документах визначається, що згода
акціонерів або акціонерного товариства на відчуження акцій третім
особам повинна бути явною, тобто виражена документально (надання листа,
підписаного повноважною особою закритого акціонерного товариства або
виписки з рішенням керівного органу акціонерного товариства ).
Наявність такого роду документа буде засвідчувати законність угоди між
акціонером і третьою особою, яка побажала придбати акції цього
акціонерного товариства .
Надання згоди акціонерами чи акціонерним товариством на відчуження акцій
третім особам чи ненадання її інколи може використовуватися для
регулювання рівня ринкової ціни відчуження. Акціонерне товариство,
наприклад, може дати згоду на відчуження акцій третім особам, але
обумовлювати, що акції повинні бути продані не дешевше певного рівня
ціни.
Інколи виникає питання про успадкування права власності на акції
закритого акціонерного товариства та співвідношення цього права із
обов’язком одержувати згоду акціонерного товариства у випадку
відчуження акцій третім особам. Відповідно до принципу законодавчого
захисту права власності, у такому випадку згода акціонерного товариства
на успадкування акцій і прав, пов’язаних з ними не потребується,
оскільки успадкування не вважається відчуженням.
Використання акцій закритого акціонерного товариства як предметів
застави також має бути врегульоване установчими документами емітента.
Акціонерне товариство відкритого типу
Акціонерним товариством відкритого типу вважається акціонерне
товариство, акції якого випускаються на умовах їх вільного подальшого
обігу, тобто за умов, що наступні після випуску акцій відчуження
акціонерами належних їм акцій на користь інших акціонерів або третіх
осіб не потребують згоди на це з боку інших акціонерів чи емітента.
Акції відкритих акціонерних товариств також випускаються з розрахунку на
те, що будь – які інвестори, а не певне їх коло, можуть стати
акціонерами.
Такі акції, як правило, є предметами угод купівлі – продажу на
акціонерному ринку, вони можуть обертатися на біржовому та позабіржовому
ринках.
Акції відкритих акціонерних товариств можуть також без будь – якої
згоди емітента використовуватися як предмет застави виникнення
зобов’язань.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом
реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні
папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.
Акціонерні товариства створені внаслідок приватизації (корпоратизації)
в Україні
Після здобуття незалежності в Україні почався процес роздержавлення
підприємств. В процесі приватизації значна їх частина була перетворена
на акціонерні товариства. Цей процес перетворення державних підприємств
на акціонерні товариства має деякі відмінності поряд із створенням
нових акціонерних товариств.
До корпоративних акціонерних товариств належать товариства, які
створені на основі приватизаційного права, тобто Законів України “Про
приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”,
які регулюють порядок перетворення державних підприємств в акціонерні
товариства.
Законодавство України встановлює ряд особливостей, які стосуються
створення корпоратизованих акціонерних товариств. Наприклад, продаж
акцій корпоратизованих акціонерних товариств здійснює, акції повинні
випускатись лише прості, акції повинні продаватись винятково на
конкурсній основі, корпоратизовані акціонерні товариства не можуть
засновуватися як акціонерні товариства закритого типу.
Відповідно до приватизаційного законодавства, засновником
корпоратизованого акціонерного товариства може бути державний орган
приватизації або державний орган, уповноважений керувати майном
підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство .
Існує ряд особливостей, які стосуються визначення розміру статутного
фонду корпоратизованого акціонерного товариства, а також засобів його
формування.
Визначення розміру статутного фонду корпоратизованого акціонерного
товариства здійснюється на підставі оцінки вартості основних засобів за
вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних коштів, а також
урахування дебіторської та кредиторської заборгованості державного
підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство. Оцінка та
розрахунки проводяться за затвердженою державною методикою.
Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні
особи. які згідно з законодавчими актами можуть бути суб’єктами
підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств їх коло
визначено статтями 3,26 Закону “Про господарські товариства”. Стаття 26
спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб
від учасників.
ЗАСНОВНИКАМИ є особи, які виконують передбачені законом дії щодо
заснування товариства. Основна особливість їх правового статусу полягає
в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на
акції, так і перед третіми особами за зобов’язаннями. що виникли до
реєстрації товариства.
УЧАСНИКИ – це особи, які згідні придбати акції поки що неіснуючого
акціонерного товариства.
Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають
у зв’язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію (статті26,30,31,35
Закону “Про господарські товариства”).
Процес створення акціонерного товариства складається з ряду послідовних
стадій, передбачених законом.
ПЕРША СТАДІЯ передбачає заснування фізичними та/ або юридичними особами
простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб’єкт
права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у
формі договору про спільну діяльність щодо створення акціонерного
товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі.
Змістом договору є розподіл функцій сторін. В ньому обов’язково
визначаються склад засновників, порядок і здійснення ними відповідних
засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед
передплатниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно
визначити кількість акцій. яку купує кожний засновник (засновники
зобов’язані бути держателями акцій не менше 25 відсотків статутного
фонду строком не менше 2 років).
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що
виникли до реєстрації акціонерного товариства.
Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а
також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації.
Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються
такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого
схвалення товариством. Угоди, укладені засновниками до моменту
реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою
правові наслідки лише для засновників. .
ДРУГОЮ СТАДІЄЮ є повідомлення в засобах масової інформації про намір
створити товариство, яке повинні зробити засновники. Це оголошення
довільної форми, в якому зазначаються основні статутні реквізити: назва
товариства, мета і предмет діяльності, засновники, розмір статутного
фонду, кількість і вартість акцій .
ТРЕТЬОЮ СТАДІЕЮ є відкрита підписка на акції ,яка організується
засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст
яких визначено статтею ЗО Закону “Про господарські товариства” та
статтями 6,7 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.
ЧЕТВЕРТОЮ СТАДІЕЮ є установчі збори, які повинні провести засновники не
пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. Пропуск
строку може призвести до нестворення товариства.
Установчі збори — це орган, до компетенції якого входить створення
товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори
за участю кількості осіб , які підписалися більш як на 60 відсотків
акцій, на які проведено підписку. Засновники акціонерних товариств
готують статут , який затверджують збори засновників.
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства,
предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників,
найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного
фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію
органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік
питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість
голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок
ліквідації і реорганізації товариства, а також відомості про види акцій,
що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних
видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання
зобов’язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку
(дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.
Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:
а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і
затверджують його статут;
б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що
перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі
прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було
оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний
фонд);
в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений
строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у
повідомленні;
г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий
та контролюючий орган акціонерного товариства;
д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до
створення акціонерного товариства;
е) визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
ж) інші питання відповідно до установчих документів.
П’ЯТОЮ СТАДІЕЮ заснування є державна реєстрація акціонерного товариства.
Товариства реєструються Міністерством фінансів на протязі ЗО днів з
моменту представлення таких документів: нотаріально засвідчених заявки
на реєстрацію, копії статуту товариства, протоколу зборів засновників.
2.МАЙНОВА СТРУКТУРА ТОВАРИСТВА
Акціонерне товариство як суб’єкт і об’єкт права власності (майновий
комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою.
Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом
врегульовані Законом “Про власність”, який визначає товариство суб’єктом
права колективної власності, а його майно – об’єктами права колективної
власності, а також встановлює підстави виникнення права колективної
власності.
Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема. в
статті 24 Закону “Про господарські товариства”, відповідно до якої
товариство “несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном
товариства”. Поняття майно товариства узагальнює всі види майна і
майнових прав даного суб’єкта права. Зміст його необхідно визначати
згідно з правилами статті 10 Закону “Про підприємства в Україні”.
Під майном мається на увазі всі активи і пасиви товариства. За ознакою
функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди,
обігові кошти, інші матеріальні цінності товариства. Майно товариства
юридичне відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів.
Дане майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в
статусі суб’єкта права володіє, користується і розпоряджається майном
товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної
власності (спільної часткової власності).
Визначаються також майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи
акцію акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства. За це
майно акціонер одержує специфічне право-право участі в акціонерному
товаристві. Зміст даного права зазначено Законом “Про господарські
товариства” (статті 10,11,26,29,30,33,35,36,38) та Законом “Про цінні
папери і фондову біржу”(статті 4,5,8,9). Право участі в акціонерному
товаристві за змістом є комплексним. До майнових прав акціонера
належать:
– брати участь у розподілі прибутків товариства;
– отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;
– отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації.
Ця частка має бути пропорційною вартості акцій,
які належать акціонеру;
– розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим
особам у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом
товариства;
– заповідати акції у спадщину;
– купувати додатково випущені акції товариства.
Акціонер несе майнові обов’язки стосовно товариства. Він зобов’язаний
вносити вклади, сплачувати основні та додаткові акції у розмірах,
передбачених установчими документами товариства.
3. ФІНАНСИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА.
Безперечно складнішою за майнову є фінансова структура товариства.
По-перше, визначимо поняття фінансів.
Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають
на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства.
Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру
акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства
являють собою врегульовані правом відносини щодо:
1. Об’єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд
товариства як колективну власність акціонерів;
2.Випуск та обіг акцій;
З.Отримання доходів;
4.Розподіл майна та прибутку у фонди товариства;
5.Виплата дивідендів на акції.
3.1. ОБ’ЄДНАННЯ ВКЛАДІВ ЗАСНОВНИКІВ ТА УЧАСНИКІВ У СТАТУТНИЙ ФОНД
ТОВАРИСТВА
Закон “Про власність” визнає дві основні юридичні підстави виникнення
колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств
є добровільне об’єднання майна засновників і учасників для створення і
діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення прав
колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими
утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади
згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери –
на умовах договорів купівлі-продажу акцій).
Право колективної власності виникає в результаті перетворення державних
підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником
рішень про їх корпоратизацію та приватизацію. Державне підприємство
перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення
трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій,
на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється
статутний фонд акціонерного товариства (стаття 25 Закону “Про
власність”).
Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає
орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках
виникає право колективної власності, єдиним суб’єктом якого стає
товариство як юридична особа.
Об’єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство
визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і учасники згідно
з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається
вкладами засновників і учасників. А також майна, придбаного за рахунок
продажу акцій, одержаного в результаті його господарської діяльності, а
також іншого майна набутого на підставах, не заборонених законом. З
економічної точки зору вклади (стосовно вищезгаданого майна) являють
собою фіксовані частки майнової участі згаданих осіб у статутному фонді
товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю
акцій, на які поділений статутний фонд.
Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна кількість та
вартість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета
діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних
товариств. Наприклад у статуті закритого акціонерного товариства “МРІЯ”
зазначено: 7.4. Статутний фонд акціонерного товариства складає 3000 (три
тисячі) гривень і розподілений на 6 акцій номінальною вартістю 500
(п’ятсот) гривень.
Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до
статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути майно в прямому
розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні
цінності), цінні папери, грошові кошти в національній та іноземній
валюті, а також майнові права. До майнових прав належать права
користування зазначеним майном, природними ресурсами (землею, водою,
корисними копалинами і таке інше), права на інтелектуальну власність.
Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та
нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях). За
загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими
документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.
Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених в
натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Дані правила
безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних
осіб-акціонерів.
Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативне
врегульованому порядку – згідно з методикою оцінки вартості об’єктів
приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 8 вересня
1993 року. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі
корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів.
Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного
підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства,
яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики.
Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на
відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства.
Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу
облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під
державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі,
пожертвувань тощо.
3.2.ВИПУСК ТА ОБІГ АКЦІЙ
Правовий режим акцій регулює Закон “Про цінні папери і фондову біржу”.
Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій,
порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті4-9).
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним,
дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді
дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства.
Юридична природа акції обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд
товариства. Статутні фонди не акціонерних товариств як колективну
часткову власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки
учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою
формою часток не акціонерних товариств є свідотства, які визначають
розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних
фондах. Акція, на відміну від свідотства, регулює частки у статутних
фондах і права акціонерів більш уніфіковано.
Статутний фонд акціонерного товариства як колективну часткову власність
прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної
вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором
статутного фонду і прав участі акціонера в ньому. З економічної точки
зору акція являє собою не матеріалізований інтерес у майні товариства, з
правової – обіговий документ ( правовий акт встановленої форми), який
виражає даний інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні
договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства.
Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом
зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від
реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості
права дольової участі.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного
товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу –
“акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну
вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду
акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій,
що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління
акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку
акціонерного товариства.
Крім права часткової участі, акція засвідчує членські права акціонера.
Стаття 4 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” передбачає поділ
акцій на класи або види.
Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу
дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в
товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і
прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав
відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції і акції на
пред’явника (пред’явницькі).
Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі
акціонерів, імена яких входять до обов’язкових реквізитів акції.
Власники простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Статус іменних
акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних
акцій в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають,
відчужують іншим особам), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних
акцій фіксується товариством, яке зобов’язано вести книгу реєстрації
акцій. Реєстраційною інформацією в даному разі є дані про кількість
іменних акцій, про всіх власників даних акцій, про час придбання, про
пакет акцій кожного акціонера. Реєстрації підлягає і передача
(трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Статутами
акціонерних товариств визначаються іменні акції, які підлягають і які не
підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не
вказано, що вона підлягає передачі, передача здійснюється шляхом
іменного індосаменту. Іменний індосамент – це передаточний запис особи,
якій передається акція безпосередньо на акції або в окремому документі.
Цей запис посвідчує перехід права участі до акціонера-покупця акції.
Акції на пред’явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто
без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує в книзі
реєстрації загальну кількість пред’явницьких акцій. З розвитком
акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово
витісняються акціями на пред’явника, які є об’єктом купівлі – продажу на
фондовій біржі.
Привілейовані акції – це акції з пільговими правами майнової участі.
Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть певний ризик
порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих
акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Привілеями
є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір
дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і
виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не
вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду
дивідендів. Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у
тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим
від дивіденду на просту акцію. Привілеєм є також пріоритетна участь
власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства,
яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як
підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені
управлінські права. За загальним правилом привілейовані акціонери не
мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть
визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія
акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не
повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду
акціонерного товариства. Частина прибутку товариства, що залишилась
після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій, розподіляється у
вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій. Звідси, розмір доходу
по звичайних акціях находиться в залежності від прибутку товариства.
Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик,
пов’язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надається право
обирати членів правління товариства і вирішувати інші питання на
загальних зборах акціонерів. Фіксований дивіденд по привілейованим
акціям встановлюється при їх випуску. Він може виплачуватись: кожний
квартал, раз в півроку чи рік; акціями (капіталізація прибутку),
облігаціями і товарами. Дивіденд не виплачується по акціям, що небули
випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства. До акції може
додаватись купонний лист на виплату дивідендів, який містить наступні
данні: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер
акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного
товариства і рік виплати дивідендів.
Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки
акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість,
визначену в грошових одиницях. Акції можуть мати номінальну, емісійну,
ринкову та балансову вартості.
Номінальна вартість акції являє собою вартість, яку номінально має один
пай статутного фонду акціонерного товариства. Для даного типу
господарських товариств характерним є те, що статутний фонд акціонерного
товариства поділяється на певну кількість рівних між собою паїв. Коли
створюється акціонерне товариство, воно визначає свій статутний фонд, а
також кількість паїв, на які цей фонд поділяється. Для того щоб виразити
якимось чином вартість однієї долі, їй надається номінальна вартість.
Тобто вартість, яка не залежить від будь – яких факторів впливу, окрім
вибору емітента.
Номінальна вартість однієї акції визначається за формулою:
НВА=СФ/ЗКА
Де НВА – номінальна вартість однієї акції
СФ – розмір статутного фонду
ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються.
Під емісійною вартістю акцій розуміють ціну, за якою акції продаються
покупцям при випуску, тобто вперше. Акціонерне товариство може
здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою
посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою
ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому – питання
емісійної вартості має погоджуватися з посередниками.
Інколи емісійна вартість співпадає за розмірами з номінальною вартістю
акцій. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли акціонерне
товариство випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників.
Оплата ж посередницьких послуг, якщо вони використовуються акціонерним
товариством, здійснюється за рахунок різниці між емісійною та
номінальною вартостями акцій.
Під ринковою вартістю розуміють ціну, яка складається при обігу акцій на
ринку. Ринкова вартість не є фіксованою за розміром, навпаки вона
повинна бути мінливою, оскільки зміни в ринковій вартості акцій являють
собою одну із причин, за яких виникає рух акцій від одних інвесторів до
інших.
Якщо ринкова вартість акцій є більшою ніж номінальна, то це означає, що
інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного
товариства, оскільки вони вважають становище товариства солідним, а
товариство – здатним сплачувати дивіденди.
Якщо ринкова вартість акцій є меншою, ніж номінальна, то це означає, що
інвестори не “цінують” високо справи та результати діяльності
акціонерного товариства; у них немає впевненості в тому, що товариство
зможе працювати прибутково, а значить – і сплачувати дивіденди.
Балансова вартість акцій являє собою вартість, яка розраховується за
балансовими документами емітента. Умовно її визначають як вартість
одного паю майна емітента, який припадає на одну акцію, якби емітент
підлягав ліквідації у дану мить. Тобто в розрахунок приймається
балансова вартість майна та коштів емітента, включаючи нерозподілені
прибутки минулих років.
Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком
особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть здійснювати
свої права через одного з них, або через спільного представника.
Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті, або шляхом
передачі майна (у випадках передбачених статутом товариства). Незалежно
від форми внесеного вкладу вартість акції виражається в національній
валюті. Стаття 26 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” визначає
наступне. Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається
посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана
акціонерними товариствами, а також банками, статутний фонд яких
сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами,
для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх
діяльності (надалі торговці цінними паперами). Вони вправі здійснювати
такі види діяльності по обігу цінних паперів:
Комісійну діяльність по цінних паперах – купівля-продаж цінних паперів,
що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за
дорученням і за рахунок іншої особи.
Комерційна діяльність – купівля – продаж цінних паперів, що
здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій
рахунок.
Стаття 29 цього ж Закону визначає, що при прийнятті доручення на купівлю
або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов’язаний
надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних
паперів. Він також зобов’язаний подавати фондовій біржі інформацію про
всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені
правилами біржі. Особливості ведення бухгалтерського обліку операцій з
цінними паперами визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку за погодженням з Міністерством фінансів України та Національним
банком України. Оподаткування доходів по цінних паперах здійснюється
згідно з законодавством України.
З.З.ОТРИМАННЯ ДОХОДІВ І ПРИБУТКУ
Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток товариства.
Правовий режим прибутку охоплює і поняття прибутку, порядок та методи
його нарахування; зобов’язання товариства щодо сплати податків з
прибутку та механізм їх здійснення; права товариства щодо використання
прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових
результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних)
підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку товариств, а також
організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві
вживається термін “балансовий прибуток”, під яким розуміють загальну
суму прибутку товариства від усіх видів діяльності за звітний період,
отриману як на території України, так і за її межами, яка відображена в
його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт,
послуг), в тому числі прибуток від основних фондів, нематеріальних
активі, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових
ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних
(лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.
Стосовно ж прибутку акціонерного товариства то він утворюється з
надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та
прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового
прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а
також вносяться передбачені законодавством України податки та інші
платежі до бюджету.
Чистий прибуток, який залишається, надходить у повне розпорядження
акціонерного товариства. За рахунок цієї частини прибутку формуються
фонди АТ. Види, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними
Зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим
пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства
та цілі, на які використовується прибуток.
3.4.ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА
Фінансово-господарська діяльність товариства здійснюється на підставі
виробничих, фінансових та інших планів, які розробляються Виконавчим
органом та затверджуються Радою.
Фінансовий рік товариства співпадає з календарним роком. Товариство
самостійно розпоряджається виготовленою продукцією, роботами та
послугами, отриманим прибутком. Комерційна діяльність товариства
проводиться на підставі договорів (контрактів) з замовниками та
споживачами. Грошові надходження товариства використовуються на
відшкодування витрат, сплату обов’язкових платежів і відрахувань.
Прибуток, який залишився у розпорядженні товариства, направляється на
створення фондів:
резервного (страхового);
дивідендів;
– виробничого розвитку;
– розвитку персоналу;
– участі персоналу в прибутках акціонерного товариства ;
Розміри відрахувань від прибутку в фонди щорічно визначаються Вищим
органом.
Прибуток товариства, за вирахуванням сум по взаємовідносинах із
державним та місцевими бюджетами, сум, які заправляються на формування
та поновлення фондів, інших витрат, затверджених Вищим органом, підлягає
розподілу серед учасників. Прибуток товариства розподіляється серед
учасників щорічно пропорційно кількості акцій, якими вони володіють.
3.5. РОЗПОДІЛ МАЙНА ТА ПРИБУТКУ У ФОНДИ ТОВАРИСТВА,
Велику частину майна акціонерного товариства складають спеціальні фонди.
Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі
виробництва чи наданні послуг, а слугують іншим спеціальним цілям,
передбаченим чинним законодавством або статутом товариства. Використання
коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається. Тобто
фонди акціонерного товариства – це передбачені нормами права види або
частини майна товариства відповідно до їх цільового призначення. Кожен
фонд має певний правовий режим.
Серед фондів товариства, передусім, слід виділити СТАТУТНИЙ ФОНД.
Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду
акціонерного товариства. Згідно з статтями 13 та 24 Закону “Про
господарські товариства”, статутний фонд акціонерного товариства можна
визначити як колективну часткову власність акціонерів у майні
товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб’єкта права
і тому в процесі його діяльності не підлягає розподілу. Статутний фонд є
однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера.
З цією метою статтею 24 Закону “Про господарські товариства” встановлено
мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму
еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки
мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного
товариства. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного
товариства поділений на визначену установчими документами кількість
акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному
розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон
імперативно регулює порядок його зміни – збільшення або зменшення.
Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати
акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема,
шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових
грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана
додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і
випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання
акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного
фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості
вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття
рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції
загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення
статутного фонду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління
товариства). Збільшення статутного фонду – це зміна статуту, тому це
питання вирішують спеціальні загальні збори ”з питання зміни статутного
фонду товариства” (стаття40 Закону ”Про господарські товариства”).
Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості
випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання.
Зменшення статутного фонду неможливе при наявності заперечень
кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому
ж порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміни статутного
фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило:
товариство зобов’язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв’язку зі
зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати
загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування
збитків цієї категорії вирішують суд, арбітражний суд.
ПОЗИКОВИЙ ФОНД акціонерного товариства формується за рахунок випуску
облігаційних позик на строк не менше одного року. Облігації можуть бути
іменними і на пред’явника. Проценти по них повинні виплачуватись не
рідше одного разу на рік в установлені строки, незалежно від отриманого
товариством прибутку і його фінансового стану. Власники облігацій мають
переваги (порівняно з власниками акцій) на прибуток, що розподіляється,
і активи товариства при його ліквідації.
Чистий прибуток по рішенню Ради директорів розподіляється між
акціонерами в формі дивіденду і резервами. Для покриття витрат,
пов’язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства,
останнє створює РЕЗЕРВНИЙ ФОНД. Це фонд визначеного законодавством
розміру. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товариства.
Формується він за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного
відшкодування 5% прибутку до отримання необхідної суми. Кошти резервного
фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про
використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний
фонд має цільове призначення, тому дані кошти на інші цілі не
використовуються.
Обов’язковим фондом у акціонерному товаристві є також ФОНД СПЛАТИ
ДИВІДЕНДІВ. Абсолютний розмір і частка прибутку, що спрямовується на
формування фонду, визначається рішенням Загальних зборів акціонерів за
поданням Правління, погодженням із Спостережною Радою акціонерного
товариства.
За рахунок коштів фонду нараховуються і виплачуються дивіденди
акціонерам акціонерного товариства відповідно до Положення про порядок
нарахування і виплати дивідендів.
ФОНД ВИРОБНИЧОГО РОЗВИТКУ формується після формування резервного фонду і
фонду дивідендів. Кошти цього фонду спрямовуються на:
фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію діючих
виробництв
фінансування витрат по підготовці і освоєнню нової і модернізованої
продукції
проведення науково-дослідних і проектних робіт
природоохоронні заходи
будівництво чи придбання будівель, споруд.
ФОНД РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ забезпечує зацікавленість персоналу акціонерного
товариства в належному виконанні ним своїх обов”язків перед акціонерним
товариством, підвищення кваліфікації персоналу.
ФОНД УЧАСТІ ПЕРСОНАЛУ В ПРИБУТКАХ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
використовується для преміювання і інших видів матеріального заохочення
персоналу за підсумками господарчої діяльності за рік.
ФОНД СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ спрямовується на житлове будівництво,
будівництво і утримання об’єктів соціально-культурної сфери, спортивні,
оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби. Інші фонди
створюються, якщо це передбачено стату0ибутку акціонерного товариства
після сплати податків може також використовуватись для винагороди
робітників в грошовій формі чи видачею акцій.
3. 6.ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДИВІДЕНДІВ.
Правовий режим дивідендів можна визначити як врегульовані правом
колективної (акціонерної) власності порядок визначення розміру,
оголошення та виплати акціонерам доходів по акціях з чистого прибутку
акціонерного товариства. Він має законодавчу основу. Це стаття 4
“Основні характеристики акцій” і стаття 9 “Виплата доходу по акціях”
Закону “Про цінні папери і фондову біржу”, стаття 15 “Прибуток
товариства” Закону “Про господарські товариства”. Стаття 10 цього закону
визначає право акціонера на дивіденди, а стаття 41 відносить порядок
розподілу прибутку (отже і визначення дивідендів) до компетенції вищого
органу (загальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавства
про товариства деталізують правовий режим дивідендів.
Термін ДИВІДЕНД латинського походження. Закон коротко визначає цим
терміном частину прибутку акціонерного товариства, яку має право
одержати власник акції (статті 4,5,9 Закону “Про цінні папери і фондову
біржу”). Теорія права дає більш широке визначення: дивіденд – це частина
чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу і
привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій; це
також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше
кажучи, це частка від ділення фонду сплати дивідендів на кількість
акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному
аспекті оголошений Вищим органом товариства дивіденд є саме майновим
правом фізичного чи юридичного акціонера, тобто правом майнової вимоги
до товариства. Це право, яке захищається судом (арбітражним судом) в
позовному порядку. Слід мати на увазі, що крім загального, діє окреме
законодавче визначення дивіденду акціонера, який є державною юридичною
особою. Цей дивіденд теж визначається як частина прибутку на долю
державного майна у статутному фонді товариства.
За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших виплат
(дистрибуцій) товариства, зокрема, від процента (доходу) на облігації. З
юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру,
який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується
позовним захистом.
Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і
виплачується тільки з чистого прибутку. Майно товариства, стосовно якого
визначаються і з якого сплачуються дивіденди акціонерам, Закон називає в
імперативній формі. Основний принцип акціонерного права в даному разі
полягає в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати
дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна
підприємства (принцип недоторканості статутного фонду діючого
товариства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого
прибутку товариства, тобто прибутку, “що залишається в розпорядженні
товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших
платежів у бюджет та процентів за банківський кредит” (стаття 9 Закону
“Про цінні папери і фондову біржу”, та стаття 15 Закону “Про
господарські товариства”). Виходячи з такого визначення джерела
формування дивідендів, Типовий статут відкритого акціонерного товариства
деталізує, по-перше, його правову форму і, по-друге, порядок виплати. На
підставі Типового статуту правовий режим дивідендів детально регулюють
статути конкретних підприємств, а згідно з ними – проспекти емісій
акцій. В статутах товариств визначаються такі елементи правового режиму
дивідендів (окремі пункти):
– розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають
загальні збори товариства на пропозицію правління);
-строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на
рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату
дивідендів);
-спосіб виплат (дивіденд виплачується на рахунок, зареєстрований у
реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції. У разі відсутності
повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку
товариства. Проценти на не одержані дивіденди не нараховуються.
Акціонери зобов’язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну
адреси і/або розрахункового рахунку. Інакше товариство не відповідає за
несвоєчасність сплати дивідендів;
– початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації
особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, причому пропорційно
внесеній за акції сумі);
– розмір дивідендів не може бути вище рекомендованого правління.
Загальні збори можуть знизити розмір дивідендів;
– порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі
акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий 2ними
юридичними особами, встановлено спеціальні правила:
дивіденди на частку державного майна у статутних фондах такі товариства
зобов’язані визначати щоквартально;
2) ці кошти перераховуються власникам, тобто у відповідні бюджети:
державний. Республіки Крим, областей, інших суб’єктів права комунальної
власності;
3) перерахування має бути здійснене у п’ятиденний строк з дня прийняття
товариством рішення про розподіл прибутку;
4) правильність визначення і виплати цих дивідендів контролює державна
податкова інспекція.
Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан
товариства, є його постійний бухгалтерський баланс, тобто документ про
його активи і пасиви. Баланс товариства складається у звітному періоді і
відображає результати рішень, які приймаються. Він показує вартість
обігового та основного капіталу, наявність грошових коштів у касі і на
рахунку, вартість матеріальних і нематеріальних активів, розмір
акціонерного капіталу товариства на даний час, а також інші джерела
формування коштів товариства, боргові зобов’язання і таке інше. Грошові
кошти товариства відображені на його розрахунковому та інших рахунках в
установах банків. Отже, врегульовані правом відносини, щодо об’єднання
вкладів засновників у статутний фонд і т.д. являють собою фінанси
акціонерного товариства.
ВИСНОВОК
Акціонерні товариства мають ряд переваг у порівнянні з іншими видами
ділових організацій, які роблять їх найбільш придатною формою для
великого бізнесу в силу цілого ряду причин. Перш за все акціонерні
товариства можуть мати необмежений термін існування, в то час як період
дії підприємств, заснованих на приватній власності чи товариств з участю
фізичних осіб, як правило, обмежений рамками життя їх засновників.
Акціонерні товариства завдяки випуску акцій, одержують більш широкі
можливості в залученні додаткових коштів у порівнянні з
некорпоратизованим бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу
ліквідність, їх набагато легше перетворити в гроші при виході з
акціонерного товариства, ніж отримати назад долю в статутному капіталі
товариства з обмеженою відповідальністю.
ЛІТЕРАТУРА
Білорус О. Г., Рогач В. І. Акціонерні товариства: організація і
управління. – К.: Техніка. – 1992. – 144с.
Петруня Ю. Є. Непрофесійні суб”єкти ринку акцій України. – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 1999. – 262с.
Гольцберг. Акционерные общества. Фондовая биржа, Операции с ценными
бумагами. – К.: Текст. – 1992. – 94с.
Акціонерні товариства.// “Українська Інвестиційна Газета”. – К. – 1997.
– 344с.
Мельник В.А.Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства.
Спеціальний випуск. – К.:А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. – 560с.
Володин А.А. Справочник финансиста предприятия. – М.: ИНФРА-М, 1996. –
368с.
Закон України “Про господарські товариства”, №1576-12, від 19/09/1991
Закон України”Про власність”, №697-12, від 07/02/1991
Закон України”Про підприємства в Україні”, №887-12, від 27/03/1991
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”, №1201, від 18/06/1991
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
