.

Державний кредит та державний борг (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1 7651
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Державний кредит та державний борг

ПЛАН

Вступ

1. Державний кредит

2. Управління державним кредитом

3. Поняття державного боргу, його види та особливості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження
передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо
домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість
зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень.
Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці
заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного
боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг
формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До
перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат,
трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової
бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої
технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного
спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого
відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у
тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо
розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення
поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Голова форма кредитних відносин – коли держава виступає саме як
позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позики
юридичним та фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе
відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, які
приймали на себе фізичні та юридичні особи, вона є гарантом.

1. Державний кредит

Державний кредит – сукупність економічних відносин між державою в
обличчі її органів влади та управління, з одного боку, і фізичними та
юридичними особами – з іншого, при яких держава виступає в якості
позичальника, кредитора та гаранта.

На відміну від двох попередніх видів кредитних відносин, які одразу
впливають на величину централізованих грошових фондів, останні не
обов’язково приводять до їх змін. Якщо боржник своєчасно та в повному
обсязі розрахувався за своїми зобов’язаннями, гарант не несе ніяких
додаткових витрат. На практиці достатньо надійні позичальники не
потребують державних гарантій. Вони здатні залучити кошти на кредитному
ринку самостійно. Державні гарантії зазвичай розповсюджуються на
недостатньо надійних позичальників і відповідно тягнуть за собою
зростання витрат централізованих грошових фондів.

Як економічна категорія державний кредит обіймає риси двох видів
грошових відносин – фінансів і кредиту.

В якості ланки фінансової системи він обслуговує формування та
використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного
бюджету та централізованих урядових фондів всіх рівнів.

Як один з видів кредиту, державний кредит має низку особливостей, які
відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад,
податків. На відміну від податків, він має добровільний характер, хоча в
історії нашої країни існують приклади відходу від цього принципу. Якщо
податки рухаються лише в одному напрямі: від платника в бюджет або
позабюджетні фонди (зворотній рух можливий лише у випадках переплати або
повернення помилково стягнених сум), то основою державного кредиту є
його поворотність та платність: через певний термін позичена сума
повертається з %.

Державний кредит відрізняється від банківського та комерційного. Так,
якщо при наданні банківського кредиту, в якості забезпечення зазвичай
виступають якісь конкретні цінності, то при позичанні коштів державою
забезпеченням кредиту виступає все майно, що знаходиться в його
власності.

На загальнодержавному рівні державні позики не мають конкретного
цільового характеру. В той час, як позичання коштів на більш низьких
рівнях достатньо часто має чітко визначене цільове спрямування.

Кошти залучаються державою на якийсь заздалегідь визначений термін (не
перевищує 30-ть років).

Як фінансова категорія державний кредит виконує дві функції:

1) фіскальну;

2) регулюючу.

Через фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування
централізованих грошових фондів держави, виступаючи в якості
позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування
власних витрат. У промислово-розвинених країнах державні позики є
основним джерелом фінансування державного дефіциту. В сучасних умовах
доходи отримані за державними позиками стали другим після податків
методом фінансування видатків бюджету.

Фінансування витрат капітального характеру за рахунок державних позик
має позитивне значення. Школа або клуб забезпечує потребу не одного
покоління. У зв’язку з чим, логічним є фінансування цих об’єктів не за
рахунок податків, а за рахунок державних позик. Таке розтягнення джерел
фінансування в часі забезпечується шляхом випуску позик на відповідний
термін.

Таким чином, позитивне значення фіскальної функції державного кредиту
полягає в тому, що за її допомогою податковий тягар досить рівномірно
розподіляється за часом.

Податки, що стягуються в період фінансування витрат за рахунок державних
позик не збільшуються, але потім, коли кредити погашаються, податки
стягуються не лише для їх виплати, але і для погашення % за
заборгованістю.

Податки є основним, але не єдиним джерелом фінансування видатків, які
пов’язані з погашенням державного боргу. Якщо збудований об’єкт
приносить прибуток, його також спрямовують на погашення позики.
Посилення податкового тягаря в такому разі не відбувається.

При непродуктивному використанні державних позик (фінансування
військових або соціальних витрат), єдиним джерелом їх погашення стають
податки або нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення
заборгованості за вже випущеними, має назву рефінансування державного
боргу.

Тягар податків, що переноситься на нові покоління залежить від терміну
позичених коштів та % за кредитом, що сплачує позичальник.

Регулююча функція державного кредиту. Свідомо використовуючи державний
кредит як інструмент регулювання економіки, держава може впроваджувати
ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщає позики серед різних груп
інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх
платоспроможний попит. Тоді якщо за рахунок кредиту профінансуються
виробничі витрати (інвестиції), тоді відбудеться скорочення готівкової
грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на оплату праці,
кількість готівкової грошової маси в обігу не зміниться.

Напроти, якщо державний борг, фінансується за рахунок нагромаджень
юридичних осіб, а отримані кошти спрямовуються на виплати населенню,
кількість грошей в обігу збільшується.

Виступаючи на фінансовому ринку в якості позичальника, держава збільшує
попит на позичкові кошти і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим
вище попит держави, тим вище при всіх інших рівних умовах рівень
позичкового %. Тим більш дорогим кредит стає для підприємців.
Дороговизна позичкових коштів змушує підприємців скорочувати інвестиції
в сферу виробництва, в той же час вона стимулює до нагромадження
капіталу у вигляді купівлі державних цінних паперів.

До певної межі цей % не впливає негативно на розвиток виробництва. У
тому випадку, якщо в державі достатньо вільних капіталів, негативний
вплив буде дорівнювати 0 до їх повного погашення. Лише після цього
активність держави на фінансовому ринку відобразиться у вигляді 
зростання позичкового %. А залучення державою значної частки грошових
нагромаджень у непродуктивні сфери економіки суттєво загальмує темпи
економічного зростання.

Державні позики можна класифікувати за такими ознаками:

1) за суб’єктами позичкових відносин, позики поділяються на ті, що
розміщаються центральними та місцевими органами управління;

2) в залежності від місця розташування державні позики поділяються на
внутрішні та зовнішні;

3) в залежності від обігу на ринку державні позичкові інструменти можуть
бути ринковими та неринковими. Тобто ті, що можуть вільно продаватися на
ринку цінних паперів і ті, що випускаються під специфічну категорію
клієнтів;

4) в залежності від терміну залучення коштів державні позики поділяють
на короткотермінові (термін погашення до 1 року), середньострокові
(1-5), довгострокові (більше 5 років). (Короткострокові позики
використовуються для фінансування тимчасових розбіжностях у надходженні
доходів та здійсненні витрат. Зазвичай в цих цілях використовуються
векселі. Центральний уряд випускають казначейські зобов’язання, місцеві
органи влади – муніципальні. В Італії казн. векселі випускаються
терміном 3,6,12 місяців; Японії – 60 днів; Англії – 91 день. Виключенням
є Німеччина, де казн векселі випускаються терміном до 2 років. В деяких
країнах для залучення коштів на більш довгий термін використовуються
казначейські ноти, які отримали менше розповсюдження ніж векселі. В ФРН
– зі строком погашення 3-4 роки; в Італії 2-3; В США 1-11 років.
Залучення коштів на більш тривалий термін здійснюється за допомогою
облігацій);

5) в залежності від забезпеченості боргових зобов’язань – закладні і
незакладні;

6) за характером сплачуваного доходу – виграшні; відсоткові; з нульовим
купоном. За виграшними: сплата виграшу відбувається за номером
облігації. За відсотковими – дохід сплачується 1, 2, 3 рази на рік
згідно з купонами. Короткострокові позичкові інструменти держави не
мають купонів, вони продаються зі скидкою з номіналу, а викуповуються за
номіналом;

7) в залежності від методу визначення доходу – з твердим доходом, з
плаваючим доходом;

8) в залежності від зобов’язань позичальника дотримуватись терміну
погашення позики встановленого при її випуску – на зобов’язання з правом
дострокового погашення та без права дострокового погашення. Розрізняють
два варіанта погашення заборгованості:

· одночасне;

· та частинами.

Є три варіанти погашення заборгованості частинами:

· позика погашається рівними частинами;

· зростаючими частками;

· частками, що зменшуються.

2. Управління державним кредитом

Управління державним кредитом в широкому розумінні – це формування
одного з напрямів державної політики держави, яка пов’язана з її
діяльністю в якості позичальника, кредитора та гаранта.

Хронічна дефіцитність державного та місцевих бюджетів та високий
державний борг притаманні більшості розвинених країн. В результаті
кредитної експансії держави інші позичальники посуваються з фінансового
ринку, зберігаються високі ставки за кредит. Великі витрати з
обслуговування державного боргу, забирають все більшу частку податкових
надходжень, тому основним завданням є скорочення бюджетного дефіциту та
державного боргу.

Управління державним кредитом у вузькому розумінні – це сукупність дій,
що пов’язані з підготовкою до випуску та розміщення боргових зобов’язань
держави, регулювання ринку цінних паперів, обслуговуванню державного
боргу, наданню кредитів та гарантій.

В процесі управління державним кредитом вирішуються такі завдання:

·мінімізація вартості боргу для позичальника;

·недопущення переповнення ринку державними зобов’язаннями та різкого
коливання їх курсу.

Державні боргові зобов’язання, що обертаються на фондовому ринку,
зазнають вплив від тих самих процесів, що і цінні папери. Їх курс не
співпадає з номінальною вартістю.

Номінальна вартість облігацій – ціна позначена на цінному папері.

Курс – ринкова вартість цінного паперу, тобто та ціна за якою цінний
папір продається або купується на фондовому ринку. Під впливом багатьох
факторів курс може коливатися вгору та вниз, різки коливання курсу
свідчать про нестабільність ринку та можуть призвести до його порушень.

Оперативне управління державним кредитом має такі особливості:

· ефективне використання мобілізованих коштів та контроль за цільовим
використанням виділених кредитів;

· забезпечення своєчасного повернення кредиту;

· максимальне розв’язання завдань, які визначені певною фінансовою
політикою.

Воно одночасно здійснюється Міністерством фінансів та національним
банком України.

Показники рівня державного боргу окремих країн*

За станом на 1.01.2006 р.

Показники / Країна Японія Німеччина США Країни ЄС

(25 країн) Україна

Державний борг до ВВП, % 161,9 67,7 66,6 64,1 14,9

Бюджетний баланс (дефіцит) до ВВП, % – 6,5 -3,3 – 3,9 – 2,7 – 1,8

*Джерела: Management, accountability and audit of public debt // Basic
paper for XIX INTOSAI Congress Mexico 2007. – Bonn:Bundesrechnungshof,
2006.- May; офіційна звітність Міністерства фінансів України про прямий
державний борг.

Як свідчать дані з таблиці 2, для економічно розвинутих країн звичним є
відношення державного боргу до ВВП на рівні понад 60% , а в Японії
державний борг більш як у 1.5 раза перевищує ВВП. В Україні ж офіційний
державний борг становить близько 15% від ВВП при законодавчому обмеженні
у 60% від ВВП. Однак є ознаки того, що при обчисленні державного боргу
український уряд, на відміну від урядів економічно розвинутих країн,
відносить до державного боргу не всі державні боргові зобов’язання.

Справді, всебічне визначення державного боргу як сукупності зобов’язань,
безпосередньо взятих на себе державними органами (public bodies),
включаючи центральний та місцеві уряди, суб’єкти господарювання
державного сектору (в тому числі комунального), суттєво розширює
розуміння цього поняття в Україні.

Актуальність даного питання для України набуває гостроти у зв’язку зі
зростаючими обсягами муніципальних запозичень та обсягами випуску
облігацій зовнішньої позики і залучення корпоративних кредитів
державними підприємствами.

Існування ж різноманітних непередбачених видатків і зобов’язань може
істотно вплинути на спроможність суб’єктів державного сектору виконувати
майбутні вимоги. Такі борги можуть виникати у зв’язку з моральними або
соціальними зобов’язаннями на додаток до зобов’язань суто правового
характеру. Відомо, що більшість світових фінансових криз останніх років
викликана тим, що в результаті дії різних чинників умовні зобов’язання
стали фактичними державними борговими зобов’язаннями.

Вимірювання і прогнозування витрат, пов’язаних з умовними
зобов’язаннями, – складний процес. Незважаючи на це, конче важливо
визначити, класифікувати і взяти до уваги весь спектр умовних
зобов’язань, які можуть у майбутньому перетворитися на фактичні і
призвести до необхідністі виплати коштів із держбюджету.

До найпоширеніших прямих умовних зобов’язань відносять: гарантії уряду
країни за приватними інвестиціями, інфраструктурними проектами або
гарантії, що надає уряд для підприємств, які приватизуються; державні
гарантії за програмами соціального забезпечення (у разі недостатнього
фінансування таких програм); державне страхування депозитів у
банківській системі, а також доходів пенсійних фондів, страхування від
неврожаю, від повені, від військових ризиків тощо.

Проблема нині полягає в тому, що уряд України не здійснює належного
обліку умовного боргу та оцінку його впливу на державні фінанси.
 Міністерство фінансів України веде оперативний облік лише боргу за
цінними паперами; отриманими банківськими кредитами; позичками,
отриманими від іноземних держав або міжнародних установ та за наданими
гарантіями повернення кредитів.

Облік боргу за іншими державними фінансовими зобов’язання у Міністерстві
фінансів не ведеться й у звітності уряду ці зобов’язання як потенційний
борг не враховуються. Зокрема, не беруться до уваги заборгованість за
зобов’язаннями держави з виплати втрат громадян від знецінених грошових
заощаджень, заборгованість із соціальних виплат, відстрочену
заборгованість за внесками України до міжнародних організацій тощо. До
цього можна додати проблему наявного дефіциту Пенсійного фонду України,
джерелом фінансування якого є державний бюджет.

Щодо певних зобов’язань, таких як випуск облігацій органами місцевого
самоврядування, то Міністерство фінансів веде лише їх реєстрацію, але не
облік боргу.

Усе це створює при виконанні державного бюджету постійні ризики,
пов’язані з необхідністю погашення не передбачених у ньому фінансових
зобов’язань.

Ігнорування факту наявності реальних державних фінансових зобов’язань,
які хоч і не обліковуються урядом України у складі державного боргу, але
періодично та частково ним обслуговуються, може спричинити нову боргову
кризу.

Нинішня звітність українського уряду з державного боргу складається з
даних про прямий внутрішній та прямий зовнішній борг із деталізацією за
типом кредитора. Зауважимо, що єдиних національних стандартів розкриття
інформації про державний борг на сьогодні немає.

З метою поліпшення управління державним боргом органам державної влади
необхідно вжити низку заходів, а саме:

– прискорити розгляд проекту Закону України “Про державний борг” з
урахуванням міжнародних стандартів, передбачивши у ньому розширення бази
вимірювання державного боргу, зокрема зобов’язаннями державних
підприємств та органів місцевого самоврядування;

– запровадити оперативний облік та аналіз стану заборгованості за всіма
фінансовими зобов’язаннями, які можуть впливати на стратегію управління
державними фінансами і державним боргом;

– встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг для
звітування про обсяги всіх складових державного прямого та умовного
боргу.

3. Поняття державного боргу, його види та особливості

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані
домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це
механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним
агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до
запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби
поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла
від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути
використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а
частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють
на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і
суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий
інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на
цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу,
переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального
старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи
виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними
прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю
стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби
вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни.

Станом на 1 січня 2007 року державний прямий та гарантований борг
України становив 80.547.009,22 тис.грн. або 15.949.902,81 тис.дол.США, в
тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг –
63.938.330,85 тис.грн. (79,38% від загальної суми державного прямого та
гарантованого боргу) або 12.661.055,61 тис.дол.США; державний прямий та
гарантований внутрішній борг – 16.608.678,37 тис.грн. (20,62%) або
3.288.847,20 тис.дол.США.

Державний прямий борг України становив 66.113.790,54 тис.грн. (82,08%)
або 13.091.839,69 тис.дол.США. Державний прямий зовнішній борг становив
49.506.078,42 тис.грн. (61,46%) або 9.803.183,83 тис.дол.США проти
встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”
граничного розміру державного зовнішнього боргу України в сумі,
еквівалентній 9’172’389,7 тис.дол.США. Державний прямий внутрішній борг
становив 11’133’957,02 тис.грн. та 1’083’911,9 тис.дол.США
(16.607.712,12 тис.грн. (20,62%) або 3.288.655,86 тис.дол.США) проти
встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”
граничного розміру державного внутрішнього боргу України в сумі
18’689’481,2 тис.грн. та в сумі 1’083’911,9 тис.дол.США.

Перевищення фактичного обсягу державного прямого зовнішнього боргу над
граничним спричинене перевищенням фактичних зовнішніх запозичень над
плановими, що знаходиться в межах недонадходження внутрішніх запозичень
та коштів від приватизації державного майна і відповідає вимогам статті
14 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Гарантований борг України становив 14.433.218,68 тис.грн. (17,92%) або
2.858.063,12 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг –
14.432.252,43 тис.грн. (17,92%) або 2.857.871,78 тис.дол.США;
гарантований внутрішній борг – 966,25 тис.грн. або 191,34 тис.дол.США.

Протягом січня – грудня 2006 року сума державного прямого та
гарантованого боргу України збільшилась у гривневому еквіваленті на
2.400.441,22 тис.грн. (3,07%) та на 475.334,91 тис.дол.США (3,07%) в
доларовому еквіваленті.

При цьому, державний прямий зовнішній борг збільшився на 5.548.944,52
тис.грн. (12,62%) та на 1.098.800,90 тис.дол.США (12,62%). Збільшення
державного прямого зовнішнього боргу за січень – грудень 2006 року
пов’язано в основному з випуском облігацій зовнішньої державної позики
2006 року для фінансування державного бюджету.

Державний прямий внутрішній борг зменшився на 2.580.578,78 тис.грн.
(13,45%) та на 511.005,70 тис.дол.США (13,45%). Зменшення частки
державного прямого внутрішнього боргу спричинене перевищенням виплат з
погашення боргу над сумою запозичень

Гарантований борг України зменшився на 567.924,52 тис.грн. (3,79%) та на
112.460,29 тис.дол.США (3,79%), що спричинене в основному перевищенням
виплат з погашення гарантованого боргу над сумою запозичень.

Не зважаючи на збільшення обсягу державного боргу в абсолютному вимірі
порівняно з 2005 роком, на кінець 2006 року загальна сума державного та
гарантованого державою боргу становить 15,2% від ВВП проти 17,7% на
кінець 2005 року.

Протягом останніх років показник співвідношення державного боргу і ВВП
має тенденцію до зниження. Покращання показника відношення державного
боргу до ВВП відбувається як за рахунок росту економіки країни, так і
за рахунок проведення зваженої боргової політики. Значення цього
показника свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і
відповідає критеріям визначеним Бюджетним кодексом України. Критичний
рівень показника не повинен перевищувати 60%. Так, якщо у 2002 році
співвідношення становило 28,6% , то у 2005 році зменшилося до 14,3%, а
на кінець 2006 року становить 12,5%. За умови включення до обсягу
державного боргу всіх гарантійних зобов’язань Уряду, показник рівня
відношення державного прямого та гарантованого боргу до ВВП на кінець
2006 року становить 15,2%, що також є прийнятним з точки зору фінансової
безпеки держави.

Крім цього, спостерігається чітка тенденція зменшення відношення
державного боргу до доходів загального фонду державного бюджету. Якщо
зазначений показник у 1999 році становив 314,7%, у 2001 році – 222,3%,
то на кінець 2004 року – 130,2%, а на кінець 2006 року – 65,2% при
критичному рівні 300%.

 

За ознакою умовності боргові зобов‘язання України поділяються на
державний прямий (безумовний) борг, який складає 82,08%, та гарантований
(умовний) борг, доля якого дорівнює 17,92%. Протягом 2006 року відбулося
збільшення частки державного прямого боргу на 1,28%, що пов‘язано в
основному з випусками ОЗДП 2006 року.

У валютній структурі державного прямого та гарантованого боргу найбільшу
частину складає борг у доларах США – 62,25% та у гривнях – 13,82.
Протягом 2006 року відбулися такі основні зміни валютної структури:
збільшення державного прямого та гарантованого боргу у швейцарських
франках, японських єнах та євро відповідно на 3,95%, 1,7% і 0,68% та
зменшення державного прямого та гарантованого боргу в гривнях, СДР та
доларах США відповідно на 3,4%, 2,47% та 0,45%.

У валютній структурі державного прямого боргу найбільшу частину складає
борг у доларах США – 63,59%, гривнях – 16,84% та євро – 11,8%. Протягом
2006 року відбулися такі основні зміни валютної структури державного
прямого боргу: збільшення державного прямого боргу у швейцарських
франках та японських єнах відповідно на 4,81% і 2,06% та зменшення
державного прямого боргу в гривнях, євро та доларах США відповідно на
4,48%, 2,05% та 0,34%.

Зазначені зміни пов’язані в основному з випуском ОЗДП 2006 року,
номінованих швейцарських франках та японських єнах, а також з
перевищенням погашення облігацій внутрішньої державної позики над їх
розміщенням.

У валютній структурі гарантованого боргу найбільшу частину складає
борг у доларах США – 56,09%. Гарантований боргу у СДР (спеціальні права
запозичення) складає 29,05%, у євро – 14,85%. Протягом 2006 року
відбулися такі основні зміни валютної структури гарантованого боргу:
збільшення гарантованого боргу в євро на 12,37% та зменшення
гарантованого боргу в СДР та доларах США відповідно на 10,93% та 1,45%.

Зазначені зміни пов’язані в основному із залученням іноземного кредиту
для будівництва, реконструкції та ремонту автомобільних доріг загального
користування на суму 280 млн.євро , а також із погашенням боргу перед
МВФ.

В структурі державного боргу України найбільшу частку (39,23%) складає
заборгованість за облігаціями державної зовнішньої позики. Зовнішній
борг за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного
розвитку, становить 19,39%, за позиками, наданими закордонними органами
управління, – 16,26%.

Протягом 2006 року відбулося збільшення державного прямого зовнішнього
боргу за облігаціями зовнішньої державної позики України, що пов’язано
із фінансуванням державного бюджету за рахунок випуску ОЗДП 2006 року.
За іншими групами кредиторів відбулося зменшення державного прямого
зовнішнього боргу за рахунок його погашення.

Внутрішній борг перед банківськими установами (за кредитами НБУ)
становить 13,48%, перед юридичними особами (за державними цінними
паперами) – 11,64%.

Протягом 2006 року відбулося зменшення державного прямого внутрішнього
боргу як перед юридичними особами, так і перед НБУ за рахунок
перевищення виплат з погашення державного внутрішнього боргу над сумою
запозичень.

В структурі гарантованого боргу України за станом на 1 січня 2007 року
найбільшу частку (35,36%) складає заборгованість за позиками, наданими
міжнародними організаціями економічного розвитку. Заборгованість за
позиками, наданими іноземними комерційними банками, становить 31,66%, за
позиками, наданими закордонними органами управління – 0,63% та не
віднесена до інших категорій – 32,34%.

Протягом 2006 року відбулося збільшення гарантованого зовнішнього боргу
за позиками, наданими іноземними комерційними банками, у зв’язку із
залученням іноземного кредиту під державну гарантію для будівництва,
реконструкції та ремонту автомобільних доріг загального користування. За
іншими категоріями відбулося зменшення гарантованого зовнішнього боргу,
спричинене перевищенням виплат з погашення над залученням коштів.

В структурі державного прямого та гарантованого боргу за типом
відсоткової ставки борг за станом на 1.01.2007 розподіляється наступним
чином:

– борг, по якому сплата відсотків здійснюється за плаваючими процентними
ставками, складає 31’253’668,07 тис.грн. або 6’188’845,16 тис.дол.США
(38,8%);

– борг, по якому сплата відсотків здійснюється за фіксованими
процентними ставками, складає 49’293’341,15 тис.грн. або 9’761’057,65
тис.дол.США (61,2%).

Протягом 2006 року відбулося збільшення частки державного прямого та
гарантованого боргу, по якій сплата відсотків здійснюється за
фіксованими ставками, на 3,70%, що пов’язано в основному з випусками
ОЗДП 2006 року, які здійснювалися за фіксованими ставками.

Відповідно до структури плаваючих ставок нарахування відсотків 30,86%
державного прямого та гарантованого боргу здійснюється за ставкою LIBOR;
5,21% – за плаваючою ставкою МВФ; 1,16% – за обліковою ставкою НБУ;
0,83% – за плаваючою ставкою Казначейства США; 0,38% – за плаваючою
ставкою банків ФРН та 0,36% – за плаваючою ставкою PIBOR.

В структурі державного прямого боргу за типом відсоткової ставки за
станом на 31 грудня 2006 року борг, по якому сплата відсотків
здійснюється за фіксованими процентними ставками, складає 48’749’499,9
тис.грн. або 9’653’366,32 тис.дол.США (73,74%); борг, по якому сплата
відсотків здійснюється за плаваючими процентними ставками, складає
17’364’290,64 тис.грн. або 3’438’473,40 тис.дол.США (26,26%), в тому
числі: нарахування відсотків 23% державного прямого боргу здійснюється
за ставкою LIBOR; 1,41% – за обліковою ставкою НБУ; 0,4% – за плаваючою
ставкою банків ФРН; 1,02% – за плаваючою ставкою Казначейства США та
0,44% – за плаваючою ставкою PIBOR.

Протягом 2006 року відбулося збільшення на 3,44% державного прямого
боргу, по якому сплата відсотків здійснюється за фіксованими процентними
ставками та зменшення державного прямого боргу за всіма іншими типами
ставок. Зазначені зміни пов’язані із випусками ОЗДП 2006 року.

В структурі гарантованого боргу за типом відсоткової ставки за станом
на 31 грудня 2006 року борг, по якому сплата відсотків здійснюється за
фіксованими процентними ставками, складає 543’841,25 тис.грн. або
107’691,34 тис.дол.США (3,77%); борг, по якому сплата відсотків
здійснюється за плаваючими процентними ставками, складає 13’889’377,43
тис.грн. або 2’750’371,77 тис.дол.США (96,23%), в тому числі:
нарахування відсотків 66,88% гарантованого боргу здійснюється за
плаваючою ставкою LIBOR; 29,05% – за плаваючою ставкою МВФ; 0,31% – за
плаваючою ставкою банків ФРН.

Протягом 2006 року відбулося збільшення гарантованого боргу, по якому
сплата відсотків здійснюється за плаваючою процентною ставкою LIBOR та
за фіксованими процентними ставками, відповідно на 10,88% і 0,14% та
зменшення гарантованого боргу, по якому сплата відсотків здійснюється за
плаваючими ставками МВФ та банків ФРН, відповідно на 10,93% та 0,09%.
Зазначені зміни пов’язані як із вибіркою коштів за проектами, що
обслуговуються за плаваючими ставками, так із погашенням боргу перед
МВФ.

Одним із найбільш важливих показників, який характеризує ефективність
боргової політики країни та її спроможність виконувати боргові
зобов’язання, є співвідношення сумарних виплат з обслуговування й
погашення державного боргу до загальних доходів державного бюджету та
ВВП. Після боргової кризи 1998 р., коли сумарні боргові виплати сягнули
71,4 % річного обсягу доходної частини держбюджету, здійснення упродовж
1999-2002 рр. реструктуризації боргових зобов’язань дозволило суттєво
знизити навантаження на державний бюджет.

Не зважаючи на те, що протягом останніх років спостерігалося поступове
зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині,
бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу
стабілізувались у межах 3,8 – 4,0 % від ВВП, а на кінець 2006 року
зазначений показник становить 2,36% від ВВП.

Співвідношення платежів з погашення та обслуговування державного боргу
до доходів загального фонду державного бюджету на кінець 2006 року
очікується на рівні 12,30 % проти 20% на кінець 2005 року та 22,67% –
на кінець 2004 року.

 

Висновок

Отже, можна зробити наступні узагальнення:

Державний кредит – сукупність економічних відносин між державою в
обличчі її органів влади та управління, з одного боку, і фізичними та
юридичними особами – з іншого, при яких держава виступає в якості
позичальника, кредитора та гаранта.

Як економічна категорія державний кредит обіймає риси двох видів
грошових відносин – фінансів і кредиту.

В якості ланки фінансової системи він обслуговує формування та
використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного
бюджету та централізованих урядових фондів всіх рівнів.

Як один з видів кредиту, державний кредит має низку особливостей, які
відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад,
податків. На відміну від податків, він має добровільний характер, хоча в
історії нашої країни існують приклади відходу від цього принципу. Через
фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування
централізованих грошових фондів держави, виступаючи в якості
позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування
власних витрат. У промислово-розвинених країнах державні позики є
основним джерелом фінансування державного дефіцитуСвідомо використовуючи
державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може
впроваджувати ту чи іншу фінансову політику.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Станом на 1 січня 2007 року державний прямий та гарантований борг
України становив 80.547.009,22 тис.грн. або 15.949.902,81 тис.дол. США,
в тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг –
63.938.330,85 тис.грн. (79,38% від загальної суми державного прямого та
гарантованого боргу) або 12.661.055,61 тис.дол.США; державний прямий та
гарантований внутрішній борг – 16.608.678,37 тис.грн. (20,62%) або
3.288.847,20 тис.дол. США.

Список використаної літератури

1. Закон України від 16 вересня 1992 року “Про Державний внутрішній
борг” // Відомості Верховної Ради України 1992. – №41. – С.1346-1347.

2. Вавилов В.Я. Государственный долг. – МФА, 1998. – 220с.

3. Верхолаз В.В. Формирование современных механизмов управления
государственным долгом: Автореф. дис. экон. наук. – М., 2001. – 25с.

4. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие. –
Харьков: Легас, 2003. –359с.

5. Головачев Д.Л. Регулирование государственного долга в рыночной
экономике: Автореф. канд. юрид. наук. – М, 1996. – 25с.

6. Данилов Ю.А. Рынки государственного долга: мировые тенденции и
российская практика. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 432с.

7. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки
України. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238с.

8. Орлюк О.П. Фінансове право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527с.

9. Поляков В.П., Московкина Л.А. Структура и функции центральных банков.
Зарубежный опыт: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА, 1996. – 192с.

10. Рудый К.В. Финансовые кризисы: теория, история, политика. –М.: Новое
знание, 2003. – 398с.

11. Финансовое право: Учебник / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П.
Толстопятенко. – М.: Проспект, 2004. – 532с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020