.

Державне регулювання фінансового ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2124
Скачать документ

Реферат на тему

Державне регулювання фінансового ринку

План

Проведення операцій на відкритому ринку – традиційний метод
емісійно-кредитного регулювання

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних
банків

Правові основи регулювання банківського кредитування

Література

1. Проведення операцій на відкритому ринку – традиційний метод
емісійно-кредитного регулювання

Ринок державних цінних паперів, виконуючи функції при обслуговуванні
державного боргу, крім цього, відіграє роль регулюючого фінансового
інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава
випускає державні цінні папери, і, таким чином, частина грошей
зв’язується і вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на
фінансову систему. У випадку економічного застою, скорочення виробництва
держава викупляє державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти і
забезпечуючи збільшення інвестиційних ресурсів.

Купівля державних цінних паперів центральним банком збільшує грошову
масу в обігу, що сприяє зростанню пасивів комерційних банків і обсягу
кредитування. Продаж цінних паперів спричиняє скорочення грошової маси.
Обмежена можливість використання Національним банком України даного
методу зумовлена відсутністю належного оформлення державного боргу та
розвиненого ринку цінних паперів.

2. Встановлення економічних показників регулювання діяльності
комерційних банків

Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. При
інфляції НБУ збільшує норми резервування (на сучасному етапі норма – 17
% капіталу банку). У такому випадку зв’язуються грошові кошти
комерційних банків. Об’єм грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск
знижується. Коли в економіці спостерігається зниження об’ємів
виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби
вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і
збільшення зайнятості.

Розмір обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку, за
своєю суттю – показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень
«затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті
перерахування коштів на рахунках комерційних банків. Обов’язкові резерви
виконують також функцію страхування депозитів. Цю функцію стосовно
вкладів населення виконує також показник співвідношення залучених
вкладів громадян і власних коштів банку.

Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його
активів встановлює відносну межу розгортання кредитних операцій
комерційного банку.

У регулюванні грошового обігу важливу роль відіграють структурні
показники діяльності комерційного банку: рівень ринку його активних
операцій, максимальний розмір ризику на одного позичальника, частка
великих позичок тощо. Співвідношення окремих груп пасивів і активів
регулюється через показники поточної та довгострокової ліквідності
балансу банку.

Зараз уже всім зрозуміло, що емісія стала необхідною, хоча вона і дає
явний інфляційний ефект, оскільки 1 % приросту грошової маси дає 1,2 % –
1,5 % приросту інфляції. Причини здійснення емісії такі: відсутність
зовнішнього фінансування і кредитування з боку міжнародних фінансових
інститутів унаслідок значного державного внутрішнього і зовнішнього
боргу.

Поряд з регулюванням емісії важливу роль у функціонуванні грошової
системи відіграють методи регулювання самого руху грошей. Ці методи
специфічні для сфери готівкового і безготівкового обороту.

Обіг готівкових грошей регулюється правилами, встановленими Національним
банком. Вони визначають загальний порядок проведення готівково-грошових
(відповідно до назви підрозділу, що здійснює операції з готівкою)
операцій банками та їх клієнтами – юридичними особами.

При регулюванні касових операцій банків використовується поняття
«операційна каса», яке означає сукупність готівки, що знаходиться в усіх
касах комерційного банку. Відповідно до характеру діяльності банк може
організовувати денні (що функціонують протягом періоду часу, відведеного
для роботи з клієнтами, – операційного дня), вечірні каси, каси
перерахування виручки, яка надходить в інкасаторських сумках, та інші
спеціалізовані каси. Залишок грошей в операційній касі банку обмежується
лімітом. Понадлімітний залишок готівки підлягає здачі розрахунковому
центру Національного банку чи його філії, до яких прикріплений даний
комерційний банк. Розрахункові центри здійснюють також підкріплення
операційних кас комерційних банків готівкою згідно з їх попередніми
заявками.

З досвіду Польщі реформа банківського сектора може дати позитивні
наслідки лише при умові, коли інфляція знаходиться під контролем. Цьому
критерію Україна вже відповідає. За винятком вимог, які сприяють росту
стабільності банківського сектора, наприклад, щодо поступового
підвищення мінімального рівня статутного капіталу, жодні інші втручання
держави у функціональні сфери грошового і кредитного ринку недоречні.
Наприклад, значно послабило банківську систему регіонів рішення НБУ від
04.09.98 № 348 довести до 1999 року валютну позицію до “нуля”, що
змусило конвертувати в гривню залишки статутного капіталу. Банкам
рекомендовано здійснювати лише розрахунково-касове обслуговування і
валютні операції.

Згідно з українським законодавством, банки можуть виконувати лише такі
операції:

1) залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;

2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів
та їх касове обслуговування;

3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних, за дорученням власників або розпорядників,
інвестованих коштів;

5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів,
акцій, облігацій, векселів тощо);

6) купівля, продаж, зберігання платіжних документів, цінних паперів, а
також операції з ними;

7) видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що
передбачають їх виконання у грошовій формі;

8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття
ризику виконання таких вимог;

9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в
оренду;

10) купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

11) купівля та продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

12) залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та
інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської
практики;

13) довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними
паперами тощо) за дорученням клієнтів;

14) надання консультаційних послуг;

15) проведення операцій з касового виконання державного бюджету за
дорученням Національного банку України;

16) здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України;

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального
виробництва, торгівлі, страхування.

Таким чином, функції, які виконують у державі комерційні банки, дуже
важливі. В умовах ринкової економіки комерційні банки здійснюють на
договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське
обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, виконуючи
відповідні операції і надаючи їм послуги.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами
філії та представництва за погодженням з Національним банком.

Витрати комерційних банків, пов’язані з обслуговуванням державного
боргу, заборгованості через різницю в цінах, наданням пільгових
державних кредитів, здійснюються за рахунок держави.

Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації, інші об’єднання
для координації своєї діяльності та захисту своїх інтересів.

Банкам забороняється укладати письмові та усні угоди з метою обмеження
конкуренції в банківській діяльності, а також монополізація умов надання
кредитів, інших послуг, встановлення відсоткових ставок і розміру
комісійної винагороди.Комерційні банки не мають права без згоди
Національного банку України зменшувати розмір статутного фонду і
розподіляти резерви серед акціонерів, об’єднуватися з іншими банками.
Вони зобов’язані додержуватися економічних нормативів, встановлених
Національним банком України. За їх порушення вони несуть
відповідальність, передбачену законодавством про банки і банківську
діяльність. Усі банки, розташовані на території України, повинні тримати
обов’язкові резерви в Національному банку.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних
ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. У разі потреби
вони можуть на договірних засадах позичати ресурси один у одного,
залучати і розміщувати у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні
операції, передбачені їхніми статутами.

При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих
на себе зобов’язань комерційні банки можуть одержувати позики у
Національному банку України.Комерційні банки самостійно встановлюють
відсоткові ставки за своїми операціями.Клієнти банку мають право
відкривати свої розрахункові (поточні, валютні) рахунки в одному з
самостійно обраних ними банків та користуватись послугами інших банків.

Банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Національним банком
України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці. Обсяг і
форми звітності та інформації для комерційних банків встановлює
Національний банк України. Звітність не може бути розголошена без згоди
комерційного банку.Діяльність комерційних банків підлягає перевірці
аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до законодавства
на здійснення таких перевірок.Комерційні банки публікують річний баланс
і рахунки прибутків та збитків за формою і в терміни, встановлені
Національним банком України, у спеціальному виданні після підтвердження
аудиторською службою достовірності наведених у них відомостей.

Комерційний банк припиняє свою діяльність відповідно до законодавства
про банки і банківську діяльність, акціонерні товариства та інші види
господарських товариств.

3.Правові основи регулювання банківського кредитування

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Воно
дає можливість банкам отримувати значні доходи і водночас
супроводжується певними ризиками. Вони пов’язані із неповерненням
позичальниками основного боргу і відсотків за позичками.

У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з
суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю
вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим
вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити
активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки
на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в
конкуренції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде
прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить
платоспроможність, що межує з банкрутством.

Кредитні операції, як вид господарської діяльності комерційних банків,
ґрунтуються на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових
підвалин бізнесу. Кредит може бути повернений у строк тільки тоді, коли
забезпечена його цільова ефективність.

Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання
виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше
значення мають правові.

Тому основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме
знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними
елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена
кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за
кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

Кредитування – процес складний та багатогранний і в умовах переходу до
ринкової економіки набуває нових й ефективних шляхів застосування і
розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний і
добровільний характер і обидві сторони (кредитор і позичальник)
виконують активну роль щодо своїх обов’язків і прав, які закріплюються
між ними.

Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє
закріплення в чинному законодавстві України.

Основним провідником кредитних відносин у суспільстві є банки. Ще в 1988
році розпочалася перебудова кредитної системи, яка за своєю метою і
глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи. Найбільш істотні зміни,
що відбулись у кредитній системі – це перехід від командних форм
відносин між банками і підприємствами до комерційних, створення
дворівневої банківської системи з широкою сіткою комерційних банків, на
основі єдиної кредитної системи колишнього СРСР створилися самостійні
кредитні системи в нових незалежних державах.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» ст. 17, 50
та Положенням «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення
банківських операцій» п. 2.2. Національний банк України видає банкам
ліцензію на здійснення кредитування юридичних і фізичних осіб. Банк може
отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання
таких вимог, які затверджені Національним банком у Положенні «Про
порядок ліцензування банків в Україні».

Наявність відповідного Положення “Про кредитування”, яке повинно містити
основні положення політики банку, на підставі яких надається кредит,
об’єктивні норми та параметри, якими повинні керуватись працівники банку
у процесі надання кредитів (шляхи мінімізації кредитного ризику), аналіз
кредитного портфеля банку, визначена організаційна структура, обов’язки
та відповідальність кредитного комітету банку, а також визначені
процедури затвердження і порядок надання кредиту.

Банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує
зверненню його до Національного банку щодо надання ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не повинен загрожувати інтересам його
вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не
повинна перевищувати розширення фактично сформованих резервного і
страхового фонду банку).

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно негативно вплинути
на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних
актів Національного банку і внутрішніх документів протягом року, що
передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на
отримання ліцензії.

5. Із моменту реєстрації в Національному комерційні банки (юридичні
особи, які набувають цей статус банку України) тільки після отримання
ліцензії мають право здійснювати кредитування.

Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення
на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність
яких відповідно до встановлених Національним банком України обов’язкових
вимог, не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

Кредитування – головний вид активних операцій комерційних банків, що
пов’язані з наданням клієнтам позичок. Саме кредитні операції становлять
головну сферу діяльності комерційного банку, отже, і приносять їм значну
частку прибутку. Незважаючи на масовий характер кредитування, процес
надання позичок у комерційних банках суворо індивідуалізований, тому
позбавлений автоматизму. Так, зокрема акціонерно-комерційний
агропромисловий банк «Україна» відповідно до Закону України «Про банки і
банківську діяльність», Положення Національного банку України «Про
кредитування» та інших нормативних актів Національного банку України з
регулювання діяльності комерційних банків і процентної політики розробив
своє Положення «Про кредитування», яке допомагає найбільш ефективно
проводити кредитні операції, зводячи до мінімуму втрати від кредитного
ризику.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування
позичальників здійснюється згідно із чинним законодавством України з
додержанням встановлених Національним банком України обов’язкових
економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо
формування обов’язкових, страхових і резервних коштів. Установи
комерційного банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської
діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форми
власності при умові наявності у них реальних можливостей та правових
форм забезпечення та сплати відсотків за користування ним згідно з
Положенням Національного банку України «Про кредитування», затвердженого
постановою правління Національного банку України від 28.09.95 № 246.

Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій
як суб’єкт підприємництва відповідно до Положення «Про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності» від 29.04.94 або
фізичній особі.

Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі
договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті
їх солідарної відповідальності за зобов’язаннями підприємств усім своїм
майном.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує
10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє
Національному банку України. Загальний розмір кредитів, наданих банком
стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 відсоткових
позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного
розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається
колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю
голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет визначають основні напрями кредитної і
відсоткової політики, а саме:

поточні пріоритетні напрями в кредитуванні з урахуванням кредитних
ризиків у різних галузях народного господарства;

обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного
портфеля;

граничні розміри кредиту на одного позичальника, в межах яких можуть
надавати кредити установи банку;

методику фінансового стану та кредитоспроможності позичальника.

Кредити надаються виключно на комерційних засадах з обов’язковим
додержанням таких умов:

кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати
розрахункових документів з позичкового рахунку. Перевага надається такій
формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за
фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) та
акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не
дозволяється, за винятком випадків, передбачених вищезазначеним
Положенням «Про кредитування»;

кредити для розрахунків із громадянами за укладеними з ними договорами
за здану сільськогосподарську продукцію надаються в безготівковому
порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В
окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;

в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути
перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на
цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю
банку за цільовим використанням кредиту;

сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту,
встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у
межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення
банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції
банку, а при перевищенні граничного розміру, встановленого для дирекції
кредитним комітетом банку на підставі обґрунтованого клопотання
відділення банку або дирекції.

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені
Статутом (положенням) позичальника.

Процес кредитування передбачає безумовне додержання принципів.

Принципи кредитування – це основні положення кредитного механізму, що
визначають сам процес кредитуванняПринцип терміновості означає, що
кредит повинен погашатися у визначений термін. Дотримання цього принципу
відкриває кожному позичальнику можливості для отримання нових
банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених
відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо позичальник порушує
строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може
відмовити в повторній видачі кредиту.Принцип цільового характеру
кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні
господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції,
техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність
із урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі
народного господарства, тенденцій розвитку ринку.

Залежно від цілей розрізняють:

кредит для фінансування оборотного капіталу;

кредит для фінансування основного капіталу;

кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.

Принцип платності означає, що позичальник повинен внести в банк
визначену плату за користування кредитом.

Відсотки, які сплачує позичальник за користування короткостроковими
банківськими кредитами, відносять до собівартості продукції. Відсотки за
кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, позичальник
сплачує за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні.

Витрати позичальника на оплату відсотків за кредит відносять до складу
валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного
прибутку.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом встановлюється
установою банку самостійно, залежно від вартості кредитних ресурсів,
характеру наданого забезпечення і розміру витрат для утримання заходу,
що кредитується, попит та пропозиції на кредитному ринку в конкретному
регіоні та інших факторів з таким розрахунком, щоб сума одержаних від
позичальника відсотків покривала витрати банку у залученні коштів,
необхідних для надання кредиту, витрати на ведення банківських справ і
забезпечувала одержання доходу банку.

Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється відповідно
до правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і
витрат банків, затверджених постановою Правління НБУ від 25.09.97 № 316
(та відповідними доповненнями).

Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені
кредитним договором. Якщо у договорі встановлені умови щоквартальної
сплати відсотків, до кредитного договору оформляється графік авансованих
щомісячних платежів. Суми авансованих платежів визначаються щоквартально
з урахуванням фінансових можливостей позичальника і банку.

При цьому строк сплати авансованих щомісячних платежів може бути
перенесений, але не пізніше строку квартального платежу.

Протягом дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової
ставки за кредит залежно від зміни відсоткової політики органами, в
компетенцію яких входить вирішення цих питань, попиту та пропозиції на
кредитні ресурси.

Кредити зі стягненням пільгових (знижених) відсотків надаються тільки
при умові відшкодування, за рахунок коштів органів, які приймають таке
рішення.

У разі несплати позичальником нарахованих відсотків у строки, їх сума
відноситься на відповідні рахунки простроченої заборгованості за
нарахованими відсотками.

Банк припиняє нарахування відсотків за простроченими кредитами у разі:

повного виконання зобов’язань позичальником;

оголошення позичальника банкрутом;

ліквідації позичальника;

закінчення строку позовної давності;

вчинення нотаріального запису про примусове стягнення боргу;

рішення суду про примусове стягнення;

прийняття банком на баланс заставленого майна;

укладення угоди про заміну кредитного зобов’язання іншим зобов’язанням
між тими ж сторонами (оформлення векселем, прийняття банком на баланс
майна позичальника).

Банк може призупинити нарахування відсотків за кредитами, які за
класифікацією Національного банку України віднесені до небезпечних і
безнадійних.

Рішення про призупинення нарахування відсотків приймається кредитним
комітетом установи банку, який приймав рішення про надання кредиту,
після детального опрацювання кредитної справи працівниками кредитних
підрозділів, служби безпеки та юридичної служби, які подають
обґрунтовані висновки про можливість призупинення нарахування відсотків.

Принцип забезпечення кредитування означає наявність у позичальника
юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення
кредиту.

Література:

Конституція України.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.

Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.

Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.

Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.

Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.

Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.

Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд.
Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.:
Урожай, 1998.

Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.

Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.

Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.

Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів //
Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.

Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного
регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019