.

Бюджетний дефіцит, його причин і наслідки, методи управління (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
9 23326
Скачать документ

Курсова робота

На тему:

Бюджетний дефіцит, його причин і наслідки, методи управління

П Л А Н

В С Т У П

І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

Проблематика теорії і практики дефіциту фінансового плану держави.

Причини бюджетного дефіциту та його вплив на економіку.

ІІ.БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ.

2.1. Вплив бюджетного дефіциту на макроекономічні показники

2.2. Бюджетний дефіцит і національна безпека.

2.3. Управління зовнішнім боргом і його вплив на бюджетний дефіцит.

2.4. Побудова моделей бюджетного дефіциту України.

ІІІ.ПРОБЛЕМИ СКОРОЧЕННЯ ТА ЗБАЛАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

3.1. Доцільність використання внутрішнього боргу як джерела покриття
бюджетного дефіциту: надії і реалії.

3.2. Бюджетний дефіцит – сутність та напрямки його скорочення. Питання
збалансованості бюджетів.

В И С Н О В К И

Використана література

В С Т У П

Виникнення бюджету, бюджетних відносин, і як наслідок брак коштів
держави (бюджетного дефіциту) – пов`язане з виникненням держави. Щоб
здійснювати свої функції, державі необхідні фінансові ресурси, при
чому перелік функцій держави в процесі історичного розвитку збільшився.
Якщо при зародженні та становленні держави їй були притаманні суто
політичні функції (утримання армії, державного апарату управління і
влади), то на сучасному етапі переважна частина державних видатків, і
видатків бюджету зокрема, пов’язана із здійсненням державою економічних
і соціальних функцій – це видатки на державні інвестиції, на
зовнішньоекономічну діяльність, на соціальні виплати населенню, на
фінансування невиробничої сфери.

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що
перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні
чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться
податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне
місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях
становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким
тягарем лягли на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.

Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна
сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит,
державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з
економічних питань – ось далеко неповний перелік гострих і
взаємопов’язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно
вирішувати. Стан економіки відбивається і на бюджеті, тому і виникають
труднощі у плануванні і виконанні бюджетів різних рівнів, отже треба
виходити з реального стану економіки та керуватись принципом економічної
доцільності та максимальної ефективності при формуванні бюджетного фонду
країни.

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

1.1. Проблематика теорії і практики дефіциту фінансового плану держави.

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій
літературі, так і в практичній діяльності.

У науковій літературі піл дефіцитом бюджету розуміють такі об’єктивні
економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного
виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела
доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва. Бюджетний
дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто
нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування
необхідного обсягу державних витрат.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна
категорія, має конкретний інтервал дії, шо визначається, з одного боку,
законами зростання вартості (капіталу), з другого — законами інфляції.
Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він
об’єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів
інфляції — то пасивної Регулювання бюджетного дефіциту в тому й полягає,
щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового
маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно
адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат
виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних
сил країни. Оволодіння такою політикою дає змогу суспільству залежно від
рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства
знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х
років бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції становив
9,6%, США — 11.6%, ФРН — 14%, Японії–-15.6%, Італії — 25,2%. У США в
1997 році уперше за повоєнний період дохідна частина бюджету
перевищувала видаткову на 10 млн. дол.

Стихійно створюваний дефіцит бюджету в СРСР (у 1991 році він досяг майже
20% валового національного продукту), а потім і в Україні (у 1992 році
становив 7.2%, у 1994 році — 9,6% ВВП України) набув традиційно пасивної
форми, що тяжіє до законів інфляції. Тому здійснюваний державою
фінансовий маневр зорієнтований насамперед на соціальну підтримку
населення, фінансове забезпечення освіти, охорони здоров’я, оборони,
управління і підтримку ряду виробництв державного сектора.

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально
спостережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету.

Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює
загальним доходам (грошовим надходженням) від федеральних податків за
мінусом витрат на державні закупівлі й трансфертні платежі. (Наприклад,
у США на кінець 80-х років дефіцит федерального бюджету становив близько
50% ва”( лового національного продукту, що стало максимальною величиною
проти будь-якого попереднього періоду, не пов’язаного з економічним
спадом.)

Структурний дефіцит — це обчислена різниця між федеральними доходами і
витратами за певної фіскальної політики (чинний рівень оподатковування і
поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна
система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад
базовий, реально спостережуваний дефіцит бюджету перевищує рівень
структурного дефіциту. що відбувається частково через зростання виплат
допомоги по безробіттю й інших соціальних програмах, а також частково
через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним
дефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним
дефіцитом бюджету.

Варто зазначити, що дефіцит бюджету не таке вже й “безневинне” явище.
Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових
капіталів, спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають
зниженню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів
багатьох країн виходить за межі національної політики. Наприклад,
високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років,
викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками
західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень
капіталістичного світу.

Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни
також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення
фінансової можливості національної промисловості щодо розширення
виробництва. Так, за даними Конференції британської промисловості,
збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн.
фунтів стерлінгів на рік.

Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на
валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, отже,
ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивного
торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За
даними американських економістів. кожний мільярд доларів дефіциту
зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць.
Економічні збитки в експортних галузях негативно позначаються на
банківській системі, внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства.

Отже, бюджетний дефіцит перешкоджає розв’язанню економічних і соціальних
проблем не тільки в конкретній країні, але й впливає на економічну
ситуацію в інших країнах.

Що ж до особливостей бюджетної політики в Україні, то слід звернути
увагу на важливу особливість останніх років: скорочення обсягів бюджету,
здійснюваного двома шляхами — скороченням дохідної частини бюджету у
відсотковому відношенні до ВВП (частина відрахувань у бюджет від
виробленого ВВП скоротилася від 43,5% у 1994 році до 27.8% за планом
1999 року) і скороченням дефіциту бюджету. Якщо в 1997 році дефіцит
бюджету становив 6,7% ВВП, то в 1999 році (за планом) він мав становити
1% ВВП.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і
випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному
господарстві залишається незмінною; наслідки такої заборгованості
залежать від економічної кон’юнктури, а також стану ринку праці і ринку
капіталу.

За наявності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з
боку приватного сектора та високого рівня прихованого безробіття
збільшення держав’ них витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх
позик, є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд
України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові
цінні папери в розмірам достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це
означає, що збільшення державних витрат відбувається за рахунок
скорочення особистого споживання населення.

Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і
не становить небезпеки для економіки країни.

Проте результати емпіричних досліджень учених свідчать, що в Україні
триває низька еластичність заощаджень за відсотковими ставками, а отже,
існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення за
бюджетного дефіциту. Наприклад, у 1997 році випущені облігації
внутрішньої державної позики (ОВДП) номінальною вартістю 10,5 млрд.
гри., що в 2,8 разу перевищує їхній випуск у 1996 році. У результаті
розміщення ОВДП у бюджет надійшло 8,3 млрд. грн., із яких на погашення і
виплату прибутку по облігаціях минулих років витрачено 4,8 млрд. грн. На
покриття дефіциту бюджету за рахунок операцій з ОВДП спрямовано 4,4
млрд. грн.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає
виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без
обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності
приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування
будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в
подальшому відповідного збільшення імпортних товарів і послуг. Важливо
при цьому мати на увазі, що за кредитного фінансування державних витрат
відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких
доведеться відшкодовувати наступним поколінням.

У сучасних умовах фінансування дефіциту бюджету характеризується такими
даними (див. Табл 1.1.)

Таблиця 1.1

Фінансування дефіциту бюджету України в 2000—2002 роках

Млн.грн.

Джерела

фінансування 2000 2001 2002

план виконання план виконання план

Внутрішнє фінансування ОВДП 3351,2 4945,8 1130,7 600 610

Зовнішнє фінансування (включаючи кредити) 2400 1501,9 2250 2000 630

Покриття дефіциту 5751,2 6447,7 3380,7 2600 1240

Як видно з наведеної таблиці, основний акцент у фінансуванні дефіциту
бюджету змішено у бік внутрішнього фінансування за допомогою ОВДП,
розміщених серед підприємств і банківських структур України. Все це
призводить до необхідності повернення як внутрішнього, так і зовнішнього
державного боргу. Наприклад, у 1998 році Мінфін України повинен був
повернути майже 7 млрд. грн. За цієї ситуації внутрішній ринок державних
цінних паперів не зможе забезпечити фінансування дефіциту в таких
обсягах.

Зростає також і зовнішній борг держави. Тому, розглянувши можливі
напрямки, які ведуть до скорочення дефіциту бюджету України, ми вважаємо
найприйнятнішим другий напрямок — скорочення видаткової частини бюджету.
Тим більше, що цей варіант збігається з основною вимогою МВФ —
проведенням адміністративної реформи як основної за умов скорочення
дефіциту бюджету і надання кредитів МВФ.

1.2. Причини бюджетного дефіциту та його вплив на економіку.

Незважаючи на загальноприйняте розуміння змісту бюджетного дефіциту як
перевищення витрат держави над її доходами, багато що в теоретичному
з’ясуванні зв’язку названої ситуації з державними фінансами залишається
невстановленим. Полярність позицій починається з визначення взаємодії
бюджетного дефіциту та інфляції. Так, існує думка, що “… Гіперінфляція
завжди і скрізь явище бюджетне …”‘. Інший автор вважає, що “…
дефіцит є наслідком, а не причиною інфляції і в незначній мірі залежить
від рівня державних витрат…”. Згідно з іще однією точкою зору “…
дефіцит федерального бюджету залишається найкрупнішим джерелом
російської інфляції. Щоб ліквідувати його і відповідно інфляцію, слід
зменшити дефіцит до такої величини, яку можна було б без великої
фінансової напруги покрити з неін-фляційних джерел…” .

Зв’язок між бюджетним дефіцитом та інфляцією очевидний. Але первинною
ланкою в цьому зв’язку є все-таки тривале перевищення державних витрат
над доходами. У світовій практиці не спостерігалисьвипадки, коли б
помітна інфляція мала місце при бездефіцитному бюджеті. Разом з тим,
виникнувши як наслідок бюджетного дефіциту, інфляція посилює останній
хоча б тому, що сильніше знецінює його доходи, ніж витрати. Адже
основним джерелом доходів є податки, які сплачуються через певний час з
початку року (через місяць чи квартал суб’єктами господарювання або
навіть через рік фізичними особами – платниками податків зі своїх
доходів), в той час як витрати здійснюються щоденно.

Не все в теоретичному плані з’ясовано і щодо причин виникнення
бюджетного дефіциту. На думку деяких авторів, “…Дефіцит бюджету …
виникає внаслідок багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин. Найбільш
розповсюдженим явищем стає обмеженість фінансових можливостей держави
мобілізувати необхідні доходи…” і. В цьому твердженні проблема
бюджетного дефіциту зводиться лише до одного його боку -доходів – і
зовсім не береться до уваги інший – витрати держави.

Згідно з іншою позицією, “… дефіцит бюджету – наслідок неминучості
дотацій, обмеженої бази оподаткування, державних доходів і неправильних
орієнтирів фінансово-економічної політики…”2. Ця думка певною мірою
конкретизує деякі причини бюджетного дефіциту, але не вказує на їх
глибинні коріння і носить універсальний характер, тобто не орієнтує на
встановлення передумов виникнення бюджетного дефіциту в конкретній
країні.

Ті ж автори, що намагаються це зробити, зводять проблему до зовнішніх
політичних факторів, які, звичайно, впливають на економіку, але не
можуть бути визначальними у бюджетному дефіциті. Так, зустрічається
позиція, згідно з якою “однією з найбільш істотних причин (дефіциту
бюджету в Україні. – 0.3) є розрив господарсько-економічних зв’язків
країн, що входять до складу СНД” 3, або ж: “Найважливішою причиною
дефіциту бюджету в Україні є … розпад фінансово-кредитної системи,
зумовлений виходом із рубльової зони…” .

Звичайно, таким твердженням більш властиві емоції і ностальгія по
бувшому СРСР, ніж тверезі аргументи. Адже протягом багатьох років
існування радянської держави для неї був характерний дефіцит бюджету,
який ретельно маскувався слухняною офіційною статистикою.

Та й зв’язки між підприємствами колишніх радянських республік
припинились тільки ті, що не влаштовували одного з партнерів, вигідні ж
для обох з них лише змінюються.

На нашу думку, в аналізі бюджетного дефіциту слід виділяти глибинне,
загальне, що властиве будь-якій державі, в якій витрати стали
перевищувати доходи, і більш поверхове, що має місце в окремій країні,
тобто особливе. До загального необхідно віднести стан виробництва, його
ефективність і політику державного впливу на доходи і витрати. Якщо це
визначення застосувати до пояснення глибинних причин бюджетного дефіциту
в Україні, то такими будуть спад виробництва і зростання витрат на
виготовлення продукції, а також невиважена політика витрат у відношенні
до державних доходів.

Щодо конкретних особливостей розвитку економіки України, які зумовлюють
дефіцит бюджету, можна виділити:

– структурну дисбалансованість народного господарства в бік значного
переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів
споживання;

– збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що
одержують дотації;

– неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання та
стягнення з них податків;

– крупномасштабний оборот “тіньового” капіталу;

– збереження ситуації, за якої прибутковішими є вкладення капіталу в
торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери;

– невиправдано “роздуті” соціальні програми;

– величезні державні невиробничі витрати;

– приписки, крадіжки, втрати виробленої продукції і багато чого іншого,
що не піддається суспільному обліку і не стало об’єктом ефективного
контролю з боку держави.

Очевидно, що зменшення і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть
бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють.
Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка
буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на
народне господарство вимагає теоретичних досліджень.

Незважаючи на очевидність того, що бюджетний дефіцит негативно впливає
на економіку, зокрема, стимулює в ній інфляцію, є й протилежні позиції.
Так, на думку одного з авторів, “… само по собі існування бюджетного
дефіциту не справляє вирішального впливу на економіку, не відображається
на доходах населення, якщо сильно розви нутий приватний сектор…”.
Однак навіть у країнах із розвинутою економікою, основою економічної
системи яких саме і є високорозвинений недержавний сектор, існування
державного дефіциту визнається гальмом економічного прогресу, не кажучи
вже про його негативні соціальні наслідки. І зовсім непереконлива
позиція, згідно з якою “… обмежений бюджетний дефіцит в принципі
допустимий і при вмілому управлінні він може навіть сприяти деякому
пожвавленню економіки…” .

Однак саме пожвавлення економіки і створює передумови для скорочення
дефіциту державного бюджету, а не навпаки.

Звичайно, не можна однозначно оцінювати негативні наслідки перевищення
витрат над доходами навіть одного обсягу, що зафіксовані в різних
соціально-економічних умовах. Крім того, для врахування впливу
бюджетного дефіциту на економічну динаміку важливо також брати до уваги
його тривалість, стабільність тенденцій (зростання чи скорочення) тощо.
Тому на нетривалий період можна і за нормальних умов розвитку допустити
певний бюджетний дефіцит, але лише тоді, коли завищені в порівнянні з
доходами бюджетні витрати спрямовуються на економічні чи соціальні
проекти, що, безумовно, забезпечить зростання (особливо шляхом економії)
продуктивності праці. Саме нарощування результатів виробництва,
насамперед предметів споживання, і веде до скорочення бюджетного
дефіциту. Негативний вплив на економіку, що зумовлюється дефіцитним
фінансуванням бюджетних витрат, безумовно провідна роль дефіциту в
стимулюванні інфляційних тенденцій зумовлюють постійну увагу до його
витратної і доходної частин. Світова практика розрізняє два види
бюджетного дефіциту: структурний, тобто такий, що позначається певним
базовим станом економіки, і циклічний, який коливається під впливом
економічної кон’юнктури в конкретний період.

В Україні, беручи до уваги, що економічний спад і інфляція є прямим
наслідком кризового стану всього господарства, весь бюджетний дефіцит
можна характеризувати як структурний. Тому навіть за наявності на
сучасному стані формування ринкових умов господарювання не слід було б
покладатись на сили ринкового саморегулювання в подоланні бюджетного
дефіциту та інфляції. В цих обставинах вкрай необхідна політика уряду,
спрямована на подолання вищенаведених негативних явищ. Це передбачає
наявність чіткої і обгрунтованої концепції виходу з кризового стану і
розроблену у відповідності з нею бюджетну стратегію. На даний момент
нічого цього немає.

ІІ.БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ.

2.1. Вплив бюджетного дефіциту на макроекономічні показники

Бюджетний дефіцит впливає на економіку не лише своїм розміром, а й його
співвідношенням з доходами і витратами та найважливішими
макроекономічними показниками. В 1996 р. частка граничного розміру
дефіциту в доходах бюджету становитиме 19,3%, а у видатках -16,1%. В
1995 р. частка фактичного дефіциту в доходній частині бюджету складала
29,4%, а у витратній – 22,7%. Зазначимо, що ці показники є значно вищими
за ті, що були встановлені внаслідок неодноразових змін і доповнень до
Закону України “Про Державний бюджет України на 1995 рік” і становили
відповідно 25,2 і 20,1%.

Граничні величини бюджетного дефіциту в офіційних документах і
міжнародних зобов’язаннях перед МВФ визначаються іншим показником –
відношенням розміру дефіциту до ВВП. На нашу думку, його застосування є
не зовсім коректним, тому що оцінка ВВП на рік вперед, особливо в
сучасних економічних умовах України, може бути лише дуже приблизною як у
фізичному, так і, особливо, у вартісному виразі. Свідоме завищення
оцінок ВВП, наприклад, у зв’язку з темпами інфляції дозволяє скоригувати
показник частки закладеного в бюджет дефіциту ВВП до того рівня, який
задовольняє МВФ. Однак для внутрішніх оцінок реального стану
грошово-кредитної системи і перспектив досягнення фінансової
стабілізації доцільно виходити з того, наскільки забезпечено покриття
запланованих витрат і скільки грошей для цього не вистачає, а також
намітити передбачувані шляхи покриття дефіциту.

Політика уряду і НБУ в цій галузі має визначати такі параметри
фінансового ринку, як обсяг грошової маси в обігу та її структуру, курс
національної грошової одиниці відносно вільно конвертованих валют,
розміри реальних процентних ставок по кредитам, рівень інфляції тощо.

Важливе значення для встановлення зв’язку розміру бюджетного дефіциту з
макроекономічними показниками має аналіз динаміки доходів і витрат
бюджету за певний період часу. Дані про таку тенденцію наведені в
таблиці.

Таблиця 2.1.

Співвідношення показників зведеного б’вджету України з валовим
внутрішнім продуктом в 1990-1995рр, 2002 р.,

млрд.крб., млн.грн.

Показники 1990 1991 1992 1993 1994 1995 2002

ВВП 167,1 2999,4 5032,7 148273 1203769 5293310 127126

Доходи бюджету 45,1 76,8 1277,5 49621,8 523092,6 2092211 19842,7

Видатки бюджету 43,8 97,9 1919,7 57248,7 630647 2448594 21776,2

Дефіцит бюджету – 21,1 692,2 7626,2 107554,4 356383,7 1933,5

Питома вага у ВВП, %: – – –- – – – –

Доходів бюджету 27,0 25,7 24,4 33,5 43,5 39,5 15,6

Видатків бюджету 26,2 32,7 38,1 38,6 52,4 46,3 17,1

Дефіцит бюджету – 7 13,8 5,1 8,9 6,7 1,5

Незважаючи на певне скорочення у 1995 р. питомої ваги бюджетного
дефіциту в порівнянні з 1994, його обсяг зріс за рік у 3,3 раза. В 1996
р. передбачається збільшення бюджетного дефіциту в 1.26 раза, хоча
фактично воно може бути значно вищим. Тому однією з найважливіших
проблем економіки в поточному році залишається фінансувачня державного
дефіциту.

Згідно із Законом України “Про Державній бюджет України на 1996 рік”
визначено, що частка внутрішніх державні позик у фінансуванні дефіциту
складало 32,5%, кредитів Національного банку України – 23,2, зовнішніх
джерел фінансування – 44,3%. Зазначило, шо вперше при затвердженні
державного бюджету названі конкретні зовнішні кредитори – Світовий банк.
Європейське співтовариство та Ексімбаїїк Японії, які надали відповідно
55; 28,6 і 16,4 % коштів для фінансування Державного бюджету.

Встановлені обсяги залучення внутрішніх джерел можуть виявитися значно
меншими, бо на це впливає соціально-економічна ситуація, відновлення
довіри до зобов’язань держави. Та й одержання зовнішніх кредитів не є
таким очевидним, як здається, не кажучи вже про те, що в цьому разі
посилюється залежність держави від волі зарубіжних політичних чи
фінансових суб’єктів.

Очевидно, що посилюється значення обгрунтування різних внутрішніх та
зовнішніх факторів, які впливають на бюджетний дефіцит, а через нього-на
економічну динаміку і макроекономічні показники методологічних основ
дослідження бюджетного дефіциту. На нашу думку, це стосується,
насамперед, розрахунку його різних показників: сальдо бюджету по
поточних рахунках; показник бюджетного дефіциту по операційних рахунках;
дефіциту, скоригованого на інфляцію, на структурні зміни, циклічні
коливання в економіці. Аналіз цих показників дозволяє точніше визначити,
яким чином бюджетний дефіцит пов’язаний із внутрішніми та
зовнішньоекономічними політичними факторами, який вплив економічна
політика справляє на бюджет і в кінцевому підсумку на національну
безпеку.

2.2. Бюджетний дефіцит і національна безпека.

Розробка системи національної безпеки включає декілька основних
напрямків – політичний, військовий, економічний, ідеологічний тощо. На
жаль, ще не стала пануючою як в законодавчих сферах, так і в суспільстві
думка, що рівень бюджетного дефіциту слід включити в сукупність оцінок
національної безпеки.

Значною мірою це зумовлено тим, що при визначенні бюджетного дефіциту
його розглядають лише як економічну категорію. Однак він має вплив на
всі аспекти життя суспільства, і не тільки на економіку, а й на
політику. Тому важливо аналізувати політичні чинники створення системи
збалансованого бюджету, що є актуальною проблемою в розвинутих країнах.
Так, Президент США Білл Клінтон підтримав ідею конституційної поправки і
запропонував свій план збалансування бюджету країни до 2005 року.
Виступаючи 23 січня 1996 року перед обома палатами Конгресу із щорічним
посланням “Про становище країни”, він ще раз висловив думку, що
збалансований бюджет має привести до зниження податків, процентних
ставок’. Це, звичайно, зміцнить економіку, а значить, і національну
безпеку.

В західних країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання
коштів, необхідних для фінансування державної машини, використовується
не тільки для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання
сприятливого соціального клімату в державі, але й не в меншій мірі для
різноманітних форм впливу на економічні, соціальні, національні,
регіональні процеси для здійснення верховною владою відповідної
національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної
безпеки. В Україні остання функція державного бюджету не лише практично
не використовується, але й не розробляється теоретично.

Бюджетна політика держави, спрямована на забезпечення національної
безпеки, має наступні основні виміри:

– встановлення частини валового внутрішнього продукту, яка
перерозподіляється через державний бюджет;

– співвідношення між основними статтями витрат державного бюджету;

– співвідношення між доходами і витратами держави. Для України
зберігається кризовий економічний стан, вплинути на який можна,
застосувавши три варіанти регулювання бюджетного дефіциту.

Перший варіант. Свідомо піти на збільшення державного боргу з тим, щоб
використовувати класичний кейнсіанський інструментарій для стимулювання
економічного росту. Негативний наслідок цього – гіперінфляція і все те
негативне, що з нею пов’язане.

Другий варіант. Істотно скоротити державні витрати, що зумовить повний
крах невиробничої сфери, яка здебільшого знаходиться на бюджетному
фінансуванні соціального захисту населення, масове банкрутство
підприємств тощо.

Третій варіант. Знайти додаткові джерела доходів, насамперед, збільшити
податки- Негативним наслідком цього буде дальше погіршення ділової
активності, що неминуче призведе і до скорочення бази оподаткування.

Очевидно, що перераховані заходи державного впливу на бюджетний
дефіцит не можуть не послаблювати національну безпеку. Тому вкрай
актуальне дослідження впливу бюджетного дефіциту на економіку,
з’ясування його змісту і причин, а також можливості зменшення його з
якомога меншими негативними наслідками.

2.3. Управління зовнішнім боргом і його вплив на бюджетний дефіцит.

В офіційній практиці вважається, що використання зовнішніх джерел
фінансування бюджетного дефіциту не відноситься до інфляційних засобів.
Це вірно, але лише з позиції сьогоднішнього дня. Адже через певний час
починається обслуговування зовнішнього боргу, витрати на яке зростають
абсолютно і навіть можуть збільшитись відносно у структурі видатків
державного бюджету, ускладнюючи можливості скорочення його дефіциту.

Таким чином, залучення зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту
не є безпечним для країни і не може вважатись неінфляційним. Інфляція
лише віддаляється до періоду, коли починають зростати затрати по
обслуговуванню зовнішнього боргу.

Очевидно, що протягом багатьох років Україна в тій чи іншій мірі буде
залучати зовнішні кошти. Вже на листопад 1995 р. було одержано від
різних країн понад 6 млрд.дол. кредитів, причому віддачі від них поки
надто мало. І вже в 1996 р. досить значна частина бюджетних витрат
спрямовується на обслуговування міжнародних кредитів.

Але обслуговування зовнішнього боргу не зумовлюється лише виплатою
процентів по кредитах. На його обсяг негативно впливає і динаміка
зовнішньої заборгованості по товарному імпорту, яка у вирішальній мірі
зумовлена закупками енергоносіїв. У результаті цього набули тривожної
тенденції і видатки по обслуговуванню зовнішнього боргу, які в 1994 р.
складали 1,2% обсягу ВВП, а в 1995 р. наблизились до 6%. Така ситуація є
закономірною тому, що згідно з оцінками і прогнозами світового банку
величина зовнішнього боргу України становила у 1994 р. 7,3% ВВП, у 1995
р. – 11,3 і зросте до 14,8% у 1996 р. і до 20,7% у 1997-2003 роках”.

Зазначимо, що ця проблема стояла (і значною мірою зберігається і зараз)
перед багатьма країнами, що починали економічні реформи. Так, чистий
зовнішній борг Польщі в останній рік перед реформою становив 44% ВВП,
Чехословаччини – 16, Угорщини – 61, Болгарії – 63% ВВП2.

Існування значного зовнішнього боргу і витрат по його обслуговуванню
посилює актуальність вирішення проблеми вдосконалення його управління.
Зазначимо, що ні в теоретичному, ні в практичному аспекті вона не
розроблена.

Як свідчить досвід розвинутих країн, чим обтяжливіший для держави
нагромаджений зовнішній борг, тим все істотніше ного обслуговування
включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової
системи. Управління боргом стає важливим фактором грошової і фінансової
політики, її ефективним інструментом.

За наявності великого зовнішнього боргу стає проблематичним вирішення
завдання зміцнення довіри до національної валюти, протидії інфляції,
забезпечення необхідними валютними резервами і досягнення
конвертованості національної грошової одиниці. Особливо гостро стоїть
питання про можливі несприятливі наслідки у випадку надмірної
девальвації національної валюти і збільшення внаслідок цього реального
іягаря платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу. Все це вкрай
актуально і для України, що обумовлює необхідність розробки
концептуального підходу до управління обслуговуванням зовнішнього боргу.
Його основними елементами, на нашу думку, мають стати: регулювання
обсягів боргових зобов’язань; умов одержання кредитних коштів у борг чи
відстрочки в оплаті товарів і послуг; використання державного боргу
перед іншими країнами для досягнення певних цілей фінансової, грошової
чи в цілому економічної політики.

У процесі реалізації названого концептуального підходу необхідно
передбачити декілька етапів здійснення програми використання боргів:
розробка концепції одержання і використання боргових коштів; їх
планування; обгрунтування їх цільового використання; оцінка ефективності
проектів, реалізованих із застосуванням боргових коштів. Можливе також
використання елементів саморегулювання варіантного й індикативного
планування процесу залучення і направлення боргових коштів.

Програма зовнішніх боргів має включати декілька розділів. По-перше,
обгрунтування оптимального їх обсягу. По-друге, встановлення конкретних
форм залучення боргових засобів, які б найповніше відповідали
національним інтересам і національній безпеці. По-третє, застосування
найраціональнішої структури кредитів. Здійснюючи планово-прогнозну
роботу, важливо і вносити в неї певні корективи стосовно як тих чи інших
аспектів залучення боргових коштів, так і загальних вимог щодо
регулювання державного зовнішнього боргу.

При обгрунтуванні річного обсягу зовнішніх коштів і на перший
(п’ятирічний) період доцільною є розробка декількох варіантів. Критерієм
вибору найоптимальнішого мають стати граничні розміри зовнішнього боргу
з урахуванням зобов’язань по боргових платежах, забезпечення критичного
імпорту, додаткових потреб у валютних коштах для підтримки поточного
платіжного балансу, непередбачених потреб. Важливо особливо виважено
приймати рішення про одержання державою торгових та інвестиційних
кредитів, які далеко не завжди забезпечують очікуваний результат.

В залежності від конкретної ситуації можливе й дострокове залучення
валютних коштів з метою використання їх у подальших періодах. Це
пов’язано з прогнозом зміни в негативний бік пропозиції і попиту на
ринку міжнародних кредитних ресурсів і дає змогу одержати необхідні суми
боргових засобів на вигідніших умовах, ніж через певний час.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його
скорочення, а значить, і зменшення негативного впливу на бюджетний
дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової
залежності, що встановлюються шляхом співставлення обсягу заборгованості
і платежів по ній з величиною ВВП і розміром експорту. Тут слід
враховувати, що Україні як державі з перехідною економікою об’єктивно
властива низька питома вага експорту у ВВП. Очевидно, що ця причина, а
також недостатня інтеграція вітчизняної економіки у світовий ринок
роблять більш обгрунтованим використання як бази для встановлення рівня
реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту.

Для якісного управління зовнішнім боргом і пом’якшення його впливу на
бюджетний дефіцит слід також глибше аналізувати умови, на яких надаються
зовнішні кредити. Очевидно, що більшу перевагу (якщо це можливо)
доцільно віддавати довгостроковим позичкам, тому що це не обтяжує
боржника подальшими турботами і додатковими затратами по пролонгації
короткострокових кредитів. Це особливо актуально для України, яка вже й
так має істотний зовнішній борг. Крім того, необхідно вивчати й
розробляти підходи щодо інших умов одержання зовнішніх коштів зокрема,
враховувати, чи є ці умови ринковими чи не-ринковими, в якій валюті
надаються кошти, чи є пільговий період, як і ким (чим) фінансується
кредит тощо.

З часом Україна вийде на світовий ринок з облігаційними позичками. Це
вимагатиме врахування специфічних форм їх обороту на фондовому ринку,
умов емісії й розміщення, особливостей діяльності й впливу на ринок
цінних паперів міжнародних і національних фінансово-кредитних
інститутів.

Зміцнення вільного доступу України до міжнародних фінансових ринків
дозволить використовувати нові облігаційні позички для дострокового
погашення іноземних кредитів, які одержані на менш вигідних умовах.
Іншими словами, йдеться про можливість самостійно переглядати умови
виплати зовнішніх позичок без погодження їх з кредиторами. Однак при
цьому слід враховувати і вірогідні потенційні перепони та труднощі
включення в світовий фінансово-кредитний ринок країн з істотним
зовнішнім боргом і відсутністю достатнього досвіду розміщення
облігаційних позичок на зовнішньому ринку кредитних ресурсів.

Раціональне управління зовнішнім боргом передбачає й аналіз варіантів
вибору кредитів. На практиці це не обов’язково виступає наче
завершальною стадією розробки програми залучення зовнішніх боргових
коштів. Орієнтація на певну структуру кредиторів нерідко є переважно
визначальним моментом по відношенню до обсягів і умов одержання
зарубіжних кредитних коштів. Ще далекий від оптимального механізм
використання кредитів міжнародних фінансових організацій, які є особливо
привабливими не лише внаслідок своєї пільговості, а ще й тому, що
зміцнюють довіру інших кредиторів, особливо недержавних. Враховуючи
серйозні труднощі нашої держави в обслуговуванні зовнішнього боргу,
іноземні кредитори можуть наполягати на забезпеченні нових позичок
шляхом депонування валютних ресурсів на спеціальних рахунках у західних
банках. Широкомасштабне застосування таких заходів негативно вплине на
внутрішній валютний ринок і стабілізацію національної грошової одиниці.

В перспективі необхідно поступово відходити від практики одержання
боргових коштів від імені уряду, що в принципі відповідає практиці країн
з розвинутою економікою. Однак, слід мати на увазі й те, що в перехідних
умовах відмова уряду від частини зарубіжних кредитних коштів на користь
тих чи інших суб’єктів господарювання може зумовити й негативні
наслідки. Адже уряд (державні органи) має вищий кредитний рейтинг, ніж
підприємницькі структури. Тому за інших рівних умов можливе залучення в
економіку країни зовнішніх коштів на вигідніших умовах.

В організації ефективного управління зовнішнім боргом і виплатами по
ньому перспективною є принципова відмова від практики подальшого
перегляду контрактних умов по боргових зобов’язаннях. Такої лінії
найбільш послідовно додержується Угорщина. Незважаючи на те, що вона має
значний зовнішній борг, ця країна не намагається домагатися від
кредиторів полегшення останнього шляхом зміни на свою користь його
первісних умов. Таким чином, Угорщина зберігає довіру до себе основних
західних кредиторів і може без обмежень користуватися зовнішніми
облігаційними позичками, а також мати вигоду від притоку в країну
значних зовнішніх кредитних ресурсів. Багато хто з фінансистів вважають,
що при цьому обслуговування зовнішнього боргу в тривалій перспективі не
так обтяжливе, як за відсутності довіри до країни як боржника.

Сучасна і прогнозована ситуація в Україні із зовнішнім боргом і
посиленням його тиску на бюджетний дефіцит нагадує період загострення
кризи міжнародних платежів в багатьох країнах в першій половині 80-х
років. Особливо показова в цьому плані Мексика, яка припинила повернення
боргів у 1992 році. Україна також поки що не може відмовитись від
необхідності перегляду і відстрочки непосильних боргових платежів в
умовах триваючої економічної та фінансової кризи. Тому, вдосконалюючи
управління зовнішнім боргом та його обслуговуванням, доцільно врахувати
зарубіжний досвід, зокрема труднощі в скороченні бюджетних витрат і
нарощуванні доходів, посилення небезпеки інфляційного фінансування
бюджетного дефіциту, заниження курсу національної грошової одиниці щодо
твердих валют, перепони на шляху розміщення державних позик та інших
форм мобілізації внутрішніх фінансових коштів.

th

b a 3/4

??????

??????????

v

th

d a ?

dh ¤x

$If

dh`„?a$

akd

O

O D”’&Ue3e3x\xO?Oe??¤¬¤o¤x±h?AE?E???i?ae1/4Oe?*ApArAvAExAE0EA?:O?UB/4uf

p

D”’&oe,U3Ue3TH3\xooooooaoooo*ooo*CCC»»

Побудова моделей бюджетного дефіциту України.

Побудова моделі бюджетного дефіциту викликає водночас і теоретичну, і
практичну цікавість. Вона передбачає врахування впливів численних
макро-економічних чинників. Знаючи ці впливи, характер, зв’язку між
певниііч мак-роекономічними показниками та дефіцитом бюджету, можна
прогнозувати останній.

Необхідність такого прогнозування визнана й зафіксована Законом України
“Про бюджетну систему України”. У ньому, зокрема, є стаття, що
передбачає такий аспект: “Складанню проектів бюджетів передує розробка
основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку
України на плановий рік із виділенням показників обсягу валового
внутрішнього продукту, національного доходу, зведеного балансу
фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного
балансу, валютного плану”.

Уточнення чинників, що впливають на дефіцит бюджету, визначення зв’язку
між ними та дефіцитом сприятиме більшій обгрунтованості прогнозів.

Важливість прогнозування дефіциту бюджету для української економіки
визначається, крім усього іншого, ще й тим, що дефіцит впливає на
можли-ності економічного зростання. Існування такого зв’язку доведено на
основі аналізу значного масиву даних (123 розвинуті країни та країни, що
розвиваються, за період із 1962 до 1994 р. та 31 країна перехідної
економіки за 1988—1995 роки). У результаті аналізу встановлено
закономірність: із зростанням часток дефіциту бюджету у ВВП та державних
витрат у ВВП зменшується темп економічного зростання.

Іншими словами, бюджетний дефіцит “пригнічує” економіку. Спираючись на
цю закономірнісгь, можна, припустити, що в українській економіці
бюджетний дефіцит є не лише наслідком кризового спаду, а й, до певної
міри, його причиною. Якщо це припущення обгрунтоване, то при
прогнозуванні перспектив подальшого зростання (спаду) необхідно мати
передбачення і щодо дефіциту бюджету.

Над з’ясуванням впливових макроекономічних чинників останніми роками
працювало багато дослідників. Значний внесок у вивчення макроекономічних
чинників дефіциту перехідних економік зроблено представниками управління
з бюджетних питань МВФ та фахівцями Світового банку. Зокрема, у
дослідженнях Віто Танзі враховані впливи на дефіцит бюджету таких
макроекономічних чинників, як: характер політики держави у перехідній
економіці, зокрема функції, які бере на себе держава; рівень інфляції;
рівень безробіття; курс національної валюти.

Перелічені чинники є визначальними для країн із перехідною економікою,
оскільки відображають особливості й причини можливого зростання
державних витрат. Але серед наведених чинників немає тих, які викликають
скорочення надходжень до бюджету. Певна річ, це також може спричинити
появу дефіциту.

У доповіді Світового банку “Структурна перебудова: багатогранне явище”
увага акцентується саме на джерелах бюджетних надходжень. У підсумковій
таблиці доповіді (“Вплив ринкової орієнтації на державний бюджет”)
наведено авторські міркування про макроекономічні чинники бюджетних
надходжень. Вони зводяться ось до чого:

а) на формування бюджету через прямі податки впливають головним чином
обсяги виробництва і реальних доходів;

б) причиною збільшення непрямих податків стає в першу чергу зростання
цін;

в) неподаткові надходження змінюються під впливом тих самих чинників, що
й непрямі податки.

Цікавий підхід до моделювання дефіциту бюджету і, відповідно, до
визначення його чинників запропоновано фахівцями Інституту економіки НАН
України. Його особливість полягає у введенні до макромоделі економіки
України дефіциту бюджету як частини грошово-кредитного блоку.
Визначальним у аналізованому підході є бюджетне обмеження уряду,
економічний зміст якого полягає в тому, що уряд зобов’язаний фінансувати
дефіцит трьома шляхами: за рахунок зовнішніх позик, кредитів банківської
системи або ж шляхом залучення коштів на ринку цінних паперів.

Бюджетне обмеження уряду (його можливості щодо фінансування різниці між
надходженнями й видатками і власне ця різниця), на думку авторів,
полягає в тому, що коли бюджетні можливості уряду чідрізняються від
бюджетних намірів (різниця між надходженнями й видатками), уряд мусить
вносити зміни в систему оподаткування та політику видатків. Отже,
допустимий дефіцит бюджету “розкладено” за можливими джерелами його
фінансування, які не спричиняють реального дефіциту бюджету, але
призводять до того, що грошово-кредитні можливості уряду лімітують,
визначають межі невідповідності видатків уряду і надходжень, а також
можливості подальшого збільшення або зменшення дефіциту бюджету. Його
чинниками є зовнішня заборгованість, внутрішні кредити банківської
системи та надходження від ринку цінних паперів.

Ще одне пояснення дефіциту бюджету (в межах дослідження динаміки
рівноважних траєкторій) здійснено на замовлення Російського фонду
фундаментальних досліджень і подано у моделі, змінними якої на боці
витрат бюджету є: обсяг державних закупівель, що залежить від державних
зобов’язань і функцій; ціни одиниці продукції, при зростанні
якої-‘передбгчається збільшення видатків бюджету, а на боці надходжень
бюджету —: ставки прямих і непрямих податків; обсяги реалізованого
продукту, що залежать від взаємодії пропозицій та попиту.

Аналіз розглянутих чинників дефіциту бюджету дає підстави для таких
висновків:

1) насправді наповнення бюджету та його видатки формуються під впливом
багатьох чинників, тому пояснювальна модель бюджетного дефіциту
обов’язково має бути багатофакторною;

2) вибір чинників, за допомогою яких пояснюється дефіцит бюджету,
відбиває авторське розуміння їх важливості. Через те для забезпечення
об’єктивності особливого значення набуває кількісний аналіз, побудова
еко-нометричної моделі дефіциту.

Створення економетрнчної моделі дефіциту бюджету має починатися з
розробки пояснювальної моделі, що передбачає врахування сукупності
чинників, які з огляду на існуючі теоретичні уявлення можна вважати
впливовими.

Українськими вченими аналізувався економічний зміст впливу причин, що
можуть визначати дефіцит бюджету через державні видатки і через
надходження. У складі тих, що впливають через видатки, — загальний
рівень продукту (доходу), рівень цін, обсяги державних закупівель,
рівень зайнятості (безробіття), ступінь диференціації доходів, проценти
за державним боргом і курс національної валюти. У складі тих, які діють
через надходження, — обсяг реального продукту (доходу), ступінь
залучення ресурсів (передусім праці), агрегована податкова ставка,
співвідношення прямих і непрямих податків, динаміка грошової маси та
ціни.

Другим етапом побудови економетричної моделі має бути відбір
най-впливовішнх чинників. Такими в результаті розрахунків були визнані:
обсяг ВВП; величина державних видатків; обмінний куос національної
валюти; рівень безробіття; частка податкових надходжень у ВВП
(агрегована податкова ставка); рівень диференціації доходів (частка
пенсій, допомог і стипендій у структурі доходів домашніх господарств).

Економетричне рівняння, яке наводиться далі, одержане на основі
конкретних розрахунків і об’єднує дефіцит бюджету з названими чинниками.

У моделі використані значення перелічених чинників (показників) за 20
кварталів: із III кварталу 1992 р. до II кварталу 1997 р. Усі розрахунки
здійснені за даними Українсько-Європейського консультативного центру і
подаються у “Тенденціях української економіки” (“ТУЕ”).

Чинниками, які теоретично мали б визначати дефіцит бюджету, але при
перевірці адекватності були вилучені з моделі, є такі: динаміка цін (Р);
сплата процентів за державним боргом; співвідношення прямих і непрямих
податків; динаміка грошової маси .

Неврахування у результуючому рівнянні моделі згаданих чинників і
відповідно показників зумовлене такими причинами:

а) можливістю забезпечити адекватність багатофакторної регресійної
моделі за рахунок певного обмеження кількості впливових чинників;

б) відносною недосконалістю пакета статистичної обробки інформації
5ТАТGRАРН, що був використаний для моделювання.

Розрахунок та оцінку параметрів сконструйованої моделі, що є рівнянням
множинної лінійної регресії, здійснено за допомогою стандартного МНК
(методу найменших квадратів) та класичного t-критерію Ст’юдснта.

Дослідивши величину дефіциту бюджету як результуючого показника з боку
статики і динаміки, автори запропонували два варіанти моделі дефіциту
бюджету, кожен із яких має відносно самостійне значення: статичну та
ди-намічну моделі.

Статична регресійна багатофакторна модель використовується для оцінки
взаємозв’язку досліджуваних залежностей за вказаний ретроспективний
період і для побудови виносне спрощеного прогнозу. Цінність статичної
багато-факторної моделі полягає у тому, що, по-перше, вона дає
можливість відповісти на питання: чи справді аналізовані чинники
визначали результуючий показник — дефіцит бюджету в досліджуваному
періоді.

По-друге, на грунті статичної моделі можуть бути розраховані факторні
навантаження регресії, тобто визначені пріоритети впливу аналізованих
чинників на дефіцит бюджету (ієрархія чинників за їх роллю у визначенні
результату). Статична модель дає підгрунтя-для-.зідповіді на питання,
які чинники у попередньому періоді визначали дефіцит»бюджету більшою
мірою, а які — меншою.

Динамічна регресійна багатофакторна модель відображає вплив часу і
будується з урахуванням статичної моделі, яка формується методом
динамізації параметрів зв’язку і враховує кореляційні залежності самих
чинників для щорічних рівнянь регресії. Дослідження динаміки
результуючого показника — величини дефіциту бюджету — може бути
досягнуто і простіше: через екстраполяцію часового тренду самого
показника. Скоригувавши (за допомогою усереднення) прогнозоване значення
дефіциту бюджету на коефіцієнт перерахунку статистичних даних, можна
побудувати песимістичний та оптимістичний варіанти прогнозу.

Адекватність розрахованих економетричних моделей (статичної і
динамічної) визначалася за такими критеріями математичної статистики:

1) коефіцієнтом множинної детермінації, яким оцінюють дисперсію
результуючого показника;

2) критерієм Дарбіна—Вотсона, який визначає наявність автокоре-ляційних
залежностей, що існують між самими аналізованими чинниками;

3) критерієм Ст’юдента, що оцінює значущість (відмінність від нуля)
коефіцієнтів регресії ( його значення наводяться в дужках під
відповідними параметрами).

Динамічна модель, що використовується для прогнозування величини
дефіциту бюджету, побудована з урахуванням лише трьох чинників: обсягу
ВВП; частки бюджетних надходжень у % до ВВП ( величини державних
закупівель.

Такий відбір зумовлений, по-перше, намаганням досягти значного рівня
адекватності динамічної моделі (саме ці чинники й забезпечили високу
адекватність), по-друге, певними технічними й методологічними
складностями. Запропонований відбір чинників для прогнозування величини
дефіциту бюджету має значне підґрунтя у вигляді детального аналізу
взаємозв’язків статичної моделі, поданої ррніше. Слід звернути увагу на
той факт, що три макро-показники, які увійшли до динамічно”’ моделі,
входять до першої четвірки (за значимістю при формуванні: величини
дефіциту бюджету у 1992—1997 роках) статичної моделі. Виняток становить
лише курс валюти.

Щоб скористатися цією моделлю у прогнозних розрахунках, такі
макро-показники, як обсяг ВВП певного періоду та обсяг державних
закупівель, мають бути скориговані за допомогою базового коефіцієнта.

Підсумовуючи дослідження макроекономічних чинників дефіциту і побудови
моделі дефіциту бюджету, зробимо висновки.

Розрахунки, зроблені за статичною регресійною багатофакторною моделлю,
допомогли виявити чинники, що визначали дефіцит бюджету в 1992— 1997
роках. Це — обсяг ВВП, розмір державних закупівель, рівень безробіття,
частка надходжень .іо бюджету у процентах до ВВП (агрегована податкова
ставка), курс валюти, диференціація доходів.

Якщо визнати правильність розрахунків, то у майбутніх прогнозах дефіциту
бюджету доцільно використовувати ці макроекоиомічні показники.

Побудова динамічної моделі з урахуванням таких чинників, як обсяг ВВП,
частка бюджетних надходжень до ВВП та величина державних закупівель, є
спробою прогнозування з урахуванням аналізованих макроекономічних
чинників. Наскільки обгрунтованими були ці підходи і прогноз, можна буде
перевірити за результатами 2002 р., зіставивши фактично досягнуті й
прогнозовані показники.

ІІІ. ПРОБЛЕМИ СКОРОЧЕННЯ ТА ЗБАЛАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

3.1. Доцільність використання внутрішнього боргу як джерела покриття
бюджетного дефіциту: надії і реалії.

Використання внутрішнього боргу для фінансування бюджетного дефіциту
практично однозначно визначається політиками й економістами як
неінфляціине джерело вирішення цієї проблеми, без якихось негативних
наслідків. Однак це далеко не так.

Тією чи іншою мірою залучення заощаджень населення і підприємницьких
структур на бюджетні потреби держави під гаслом “антиінфляційної мети” і
боротьби з бюджетним дефіцитом неодноразово використовувалось багатьма
країнами. Однак в умовах високої інфляції довіра до цінних паперів
держави не може бути великою. В результаті вона змушена буде залучати
кошти на коротний строк і під особливо високі проценти, що приводить до
виникнення класичної фінансової піраміди, коли виплата процентів і
погашення попередніх випусків покриваються за рахунок доходів по
попередніх. З часом піраміда стає все менш стійкою і в будь-який момент
може впасти.

Особливо велика ймовірність цього при зниженні попиту на цінні папери,
випущені державою. Так, у Росії у вересні 1994 р. по одному з випусків
державних короткострокових облігацій (ДКО) прийшлося проводити повторний
аукціон, а в жовтні уряд вперше опинився у ситуації, коли доходи від
розміщення нового випуску ДКО не змогли покрити витрат по погашенню
одного з попередніх випусків.

Якщо ж уряд занижує доходність цінних паперів, вільний ринок може їх не
прийняти. В цьому випадку держава може вдатися до примусового їх
розміщення серед юридичних і фізичних осіб, насамперед банків. Попередня
історія бувшого СРСР є прикладом тривалого примусового вилучення
заощаджень громадян та й вільного розпорядження коштами підприємств. Але
чи не повторюється певною мірою та історія вже в незалежній Україні?

Цінні папери уряду України почали випускатись у нашій державі відповідно
до постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23 серпня 1994 року. 10
березня 1995 року вперше в історії нашої країни відбулись торги по
розміщенню державних облігацій внутрішньої позики, на яких було
виставлено 5 тис. облігацій, кожна номіналом 100 млн.крб., але продано
лише 2 тис. 793.

На кінець 1995 р. було проведено понад 20 аукціонів, на яких продано
державних облігацій більш як на 24 трлн.крб. Аукціони по первинному
розміщенню таких цінних паперів стали щотижневими.

Розміщення облігацій проводилося з терміном обігу 3 місяці, що
відповідало вимогам переважної більшості інвесторів щодо рівня
ліквідності. Випущені й облігації з терміном обігу 6 і 9 місяців, хоча
за зарубіжними стандартами державними облігаціями вважаються цінні
папери зі строком обігу понад 5 років. Наприклад, у США термін обігу
таких цінних паперів складає ЗО років. Звичайно, в сучасних вітчизняних
умовах не можна одержати точний прогноз на період понад 1 року.

За даними Міністерства фінансів України, у 1996 році на внутрішньому
ринку країни було продано державних облігацій на суму 332,9 трлн.крб.
Таким чином, протягом року до державного бюджету надійшли (з урахуванням
виплати процентів за облігаціями та їх погашення) 150 трлн.крб. Це
склало трохи більше 2,0% ВВП.

Зростання ролі державних цінних паперів в покритті бюджетного дефіциту
зумовлює необхідність аналізу їх впливу на поточний і перспективний стан
державних доходів і виплат.

Слід мати на увазі, що розширення масштабу використання державних
облігацій (чи інших зобов’язань уряду, якими можуть бути, наприклад, як
в Росії, казначейські зобов’язання, що не продаються за гроші, а
розміщуються серед кредиторів держави в рахунок боргу) справляє
неоднозначний вплив на економіку. По-перше, воно призводить до вилучення
з ринку валових заощаджень фізичних осіб і прибутків юридичних і, як
наслідок, до скорочення джерел фінансування інвестицій. Проблема ж
відновлення інвестиційного процесу в Україні для подолання економічної
кризи й подальшого економічного зростання залишається найактуальнішою.

По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи (а фінансова
стабілізація поки що не досягнута), тому що державні цінні папери стають
основним сегментом грошового ринку, який формує кругообіг великих мас
високодоходного, а частково й спекулятивного капіталу, не залишаючи
можливостей для спрямування його в менш прибуткові, але вкрай необхідні
для суспільства галузі.

Крім того, використання державних цінних паперів як інструменту
грошового ринку в умовах кризи економіки і фінансової системи справляє
суперечливий вплив на бюджет, тому що зв’язування “гарячих грошей”
юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності зобов’язань
держави, що, в свою чергу, підвищує витрати бюджету і посилює його
дефіцит.

Зростаючі масштаби поточного (а не перспективного, що як правило, не
береться до уваги) неінфляційного внутрішнього фінансування бюджетного
дефіциту висувають нові вимоги, що весь час зростають і розширюються, до
методів регулювання грошового ринку. Стосовно фінансування бюджетного
дефіциту це означає, що Міністерство фінансів має регулярно
відслідковувати динаміку і структуру покриття дефіциту, ступінь їх
бюджетної ефективності й своєчасно вносити корективи в обсяги емісії
різних видів державних бортових зобов’язань. Поки що це не стало
практикою.

В нашій країні зараз склалась парадоксальна і досить дивна ситуація.
Держава намагається забрати переважну частину грошових коштів з
фінансового ринку і спрямувати їх на фінансування поточних витрат, тим
самим закладаючи колосальний внутрішній державний борг із всіма його
негативними наслідками. Відбувається емісія за емісією державних
зобов’язань, що невигідно державі. Адже це скорочує можливості джерел
для реальних інвестицій. Не дозволяє очікувати сприятливу перспективу й
механізм обігу цінних паперів на фондовому ринку. Спочатку держава
емітує гроші під викуп валюти, а в подальшому значну їх частину забирає
через розміщення облігацій, потім прокручує через бюджет і знову викидає
на ринок. Однак ця схема фінансування бюджетного дефіциту може дуже
швидко зумовити різке зростання курсу твердих валют. Власне, грошова
різниця, що одержана на грі з курсом конвертованих валют, і піде на
фінансування вітчизняного бюджетного дефіциту. Така політика не може
не мати руйнівного впливу на економіку.

Зазначимо, що перешкодою успішній реалізації програми розміщення
державних зобов’язань є сама структура грошової маси в обігу, її
“доларизація”. Величезну масу іноземної валюти, в основному готівкою, не
можливо ефективно контролювати, вона дуже погано піддається обліку.
Однак ефективна кредитно-грошова політика передбачає, передусім,
контроль за обсягом грошової маси в обігу.

Виходячи з цього, дійова кредитно-грошова політика передбачає,
насамперед, постійний і ефективний державний контроль за обсягом і
структурою грошової маси в обігу.

3.2. Бюджетний дефіцит – сутність на напрямки його скорочення. Питання
збалансованості бюджетів.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи
України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення
доходів над видатками становить надлишок бюджету (профіцит). Перевищення
видатків над доходами становить дефіцит бюджету. При визначенні розміру
дефіциту бюджету кредити та позики в джерело доходів не враховуються.
Граничний розмір дефіциту та джерела його покриття визначаються
відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної
Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження
відповідних бюджетів. Покриття дефіциту бюджету здійснюється за рахунок
внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових
інститутів. Рішення про залучення позик до Державного бюджету України в
кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

Розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим
встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а внутрішніх
місцевих позик – обласними та міськими Радами народних депутатів, під
час затвердження відповідних бюджетів і може уточнюватися під час
внесення змін чи доповнень до них.

Регулювання загального обсягу випущених внутрішніх позик здійснюється
Верховною Радою України в межах визначеного законом граничного розміру
внутрішнього державного боргу.

В разі наявності дефіциту бюджету в першу чергу фінансуються поточні
видатки. При затвердженні бюджету граничний розмір дефіциту бюджету не
повинен перевищувати розмір видатків бюджету на розвиток.

За роки незалежності України Державний бюджет крім 1994 роки приймався з
бюджетним дефіцитом.

Дефіцит бюджету традиційно рахується головною проблемою бюджетної
політики країни. Зрозуміло, Україна не виключення. Більше того,
складається думка, що в Україні цьому показнику приділяється найбільша
увага. Не дивно, що в другому проекті Держбюджету на 1998 рік дефіцит
значно скорочений в порівняні з першим: з 5,2 до 3,3 % від ВВП.

Практично новий перерахунок урядом бюджетних показників зроблений не
випадково. Як відомо, парламент прийняв ряд рішень, які, з одного боку,
потребують додаткових видатків, з другого боку – зменшують поступлення в
бюджет.

Багато економістів вважають що, бюджетний дефіцит негативно впливає на
платіжний баланс країни, призводить до значного збільшення процентних
ставок за кредит і зниженню внутрішніх інвестицій. Одночасно росте
зовнішній борг країни, знижується курс національної валюти, що обумовлює
скорочення експорту і ріст імпорту. Але так рахують не всі. Наприклад
неокейнсіанці відстоюють позицію, згідно якого бюджетний дефіцит корисно
впливає на економіку країни.

Так чи інакше, якщо дефіцит бюджету – хвороба, то в вялотекучій формі
вона супроводжує економіку багатьох країн. Наприклад, в країнах Західної
Європи цей показник коливається від 2,5% до 6% ВНП. В Японії цей
показник складає біля 4%. В США – 2-3%. І нічого страшного – економіка в
цілому в усіх цих країнах успішно розвивається. Хоча чергові заперечення
проти “безпорядку” обов’язково виказуються. Доречі, американський досвід
боротьби з дефіцитом дуже показний. Із 40 фінансових років тільки два –
1960 і 1969 були відмічені невеликим профіцитом-перевищенням доходів над
видатками, а інші з дефіцитом.

Дефіцит федерального бюджету США в 1982 році перевищив 127 млрд.дол., а
в наступному році досяг 208 млрд.дол. (6,3% ВНП). В битву з новоявленим
ворогом нації дружно ринулись і президент, і конгресмени, і сенатори.

Розбіжності були виявлені після – особливо коли стало очевидним, що
одною з головних причин стрімкого росту дефіциту можна рахувати воєнні
видатки. Тут же почались і “оборотні” нападки-на систему соціального
страхування. Масштаби соціальних видатків і справді виросли швидко, але
“спихнути” на них зростання дефіциту не вдалося.

Таким чином, загальні дефіцити кожного року продовжували перевищувати
200 млрд.дол. Тривогу забила наука і суспільство. Конгрес від розмов
круто перейшов до справи. Появився спільний проект закону представників
обох палат про збалансування бюджету і надзвичайні заходи по контролю за
зменшенням розмірів дефіциту, пізніше названий Законом
Гремма-Радмена-Холлінгса. Він складався з вимог до органів виконавчої і
законодавчої влади в процесі розробки і затвердження чергових проектів
бюджету забезпечити до 1991 року повну ліквідацію бюджетного дефіциту за
рахунок поступового зменшення його розмірів.

Були намічені конкретні цифри зниження і передбачений спеціальний
механізм для цього процесу. В випадку, коли б намічений дефіцит
перевищив контрольну цифру, починала діяти умова “автоматичного”
скорочення видатків бюджету на дану суму, розділену порівно між воєнними
і невоєнними видатками.

Однак даний закон визвав різкі протести і в адміністрації і в конгресі.
Вже на наступний день після підписання закону президентом одним із
членів палати представників подав протест спочатку в окружний, а потім і
в Верховний суд про поняття “автоматичне” скорочення. Рішення суду було
таке: закон порушує фундаментальне положення про розподіл повноважень
між різними гілками влади, оскільки скороченням повинно займатися
Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) і Головне контрольно-фінансове
управління (ГКФУ), а право скорочення видатків належить конгресу.

В результаті з закону був вийнятий механізм, який забезпечував точне
виконання його вимог. Тому до кінця 1987 року прийшлося прийняти другий,
більш реальний варіант цього ж закону, який планував ліквідацію бюджету
до 1993 фінансового року шляхом скорочення планових видатків. Але закон
в новій редакції так і залишився не виконаний – в першу чергу із-за
небажання адміністрації Рейгана скорочувати воєнні видатки.

Тому в 1990 році конгрес прийняв ще один закон “Про виконання бюджету”.
Його ціль була в законодавчому обмеженні росту видатків і зменшенні
обмеженого росту доходів бюджету. Діяти він повинен був до 1995 року,
потім його пролонгували до 1998 року.

Всі федеральні видатки почали ділитися на дві частини – прямі
(обов’язкові) і дискреційні. Прямі видатки регламентуються постійно
діючим законодавством (програми медичного обслуговування, допомога по
безробіттю), дискреційні, тобто які залежать від конкретного положення
в економіці, повинні кожний рік розглядатися і затверджуватися конгресам
(наприклад видатки на зарплату державним службовцям). Обмеження
накладались на дискреційні видатки. По дискреційним статтям кожний рік
вводились ліміти.

В випадку, коли видатки по дискреційних статтях перевищують ліміт,
приводиться в дію механізм секвестування – рівномірного зменшення
видатків і асигнувань по цих статтям, за виключенням спеціально
оговорених. АБУ повинно провести розрахунки, які б показували
необхідність (або відсутність необхідності) секвесту, і представити про
це доклад президенту і конгресу. Такі ж самі розрахунки повинно
самостійно провести Бюджетне управління при конгресі, а при розходженнях
в результатах директор АБУ повинен пояснити причини.

На основі розрахунків АБУ президент видає указ про секвестування, а ГКФУ
провіряє відповідність проводимих дій законодавству. Кожний рік АБУ
готовить три доклади про секвестування: попередній – в момент
представлення бюджетного проекту в конгресі, поточний – в кінці серпня і
заключний – до завершення сесії конгресу восени.

З трьох спроб конгресу (1985,1987 і 1990 рр.) створити дійовий
законодавчий механізм зменшення розмірів бюджетного дефіциту тільки
третя спроба була найбільш реальною. Правда і після 1990 року дефіцит
продовжував рости. Потім настало різке скорочення бюджетного дефіциту в
1996 році, що пояснюється вмілим фінансовим плануванням адміністрації
Клінтона, ну і, звичайно, зменшення воєнних видатків. А в даний час
навіть прийнята програма скорочення дефіциту бюджету до нуля.

Звичайно, Україні ще далеко до подібних успіхів. Але більш ніж очевидно:
американський досвід боротьби з дефіцитом бюджету може бути дуже
доречним в справі будівництва власної системи регулювання державних
фінансів. Тому що дане явище ні в якій мірі не потерпить хаотичності,
непрофесіоналізму і популізму при прийнятті таких рішень.

Що стосується збалансованості бюджетів, то доходна і видаткова частина
бюджетів визначаються в основному затверджуваними парламентом нормами.
Це означає, що державні органи створюють систему бюджетів, основною
умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою
сторонами бюджетів, тобто рівновага. Передача обов’язків і
відповідальності місцевими органами влади має супроводжуватись
забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової
точки зору про відповідність між зв’язками та фінансовими ресурсами
можна говорити тоді, коли обов’язки супроводжуються правами та
компетенціями на використання джерел доходів. Ці компетенції можуть
визначатися по-різному – від прав на використання ресурсів до
нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві
органи влади повинні мати юридично закріплені джерела доходів, достатні
для покриття обов’язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві
органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові
функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх
рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо
їх використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов’язків і
ресурсів зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така
небезпека не означає зв’язку між збалансованим бюджетом та недостатньою
самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати
відповідний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій,
так і в доходній частині.

Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості
бюджетів, зокрема, місцевих бюджетів було спричинено загальною складною
фінансовою ситуацією та інфляцією. Однак за відсутності протягом років
достатніх власних місцевих доходів прийняте положення фактично
обмежувало самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. Цю
ситуацію не можна вважати за правильну. В багатьох випадках намір
самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним,
підкреслюючи також теоретично визнану регіональну самостійність
територіального планування.

За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні
гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов’язків, треба
прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-економічних
можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що надає
послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль
можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності
та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючі дотації з
урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у
доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції в
економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення
місцевих органів влади до економії видатків і заходів до пошуку нових і
збільшення продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів
як результат діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно
призводити до автоматичного їх передавання вищому рівню або до зменшення
дотації чи субвенції.

Все це стосується збалансованості бюджетів, і зокрема, місцевих
бюджетів. Крім структури доходної та видаткової сторін бюджету та прав
місцевих органів влади у цій сфері, важливе значення мають питання
процедури збалансування місцевих бюджетів, тому що правила складання та
затвердження бюджету та інші суттєві норми визначають, хто і в якому
обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатків місцевого бюджету. Крім
компетенції, неабияке значення тут має послідовність затвердження, тобто
питання процедури. З огляду на принцип самоврядування найкращим є
рішення, за якого органи держави заздалегідь затверджують обсяги дотацій
і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у визначенні
обсягу видатків, остаточно затверджують доходну і видаткову частини
бюджету. Таким чином, акт затвердження місцевого бюджету набуває
реального значення. Розуміючи необхідність певних обмежень свободи
діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значення
затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві
органи влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін
бюджету.

Таблиця 3.1.

Обсяги Державного бюджету та бюджетний дефіцит за 1992-19998 роки

Рік

Одиниця виміру

2002 млн.грн. 24481,8 3380,7 13,8

ВИСНОВКИ

Існування ситуації, коли має місце перевищення витрат держави над ц
доходами, зумовлює постійну її турботу про поліпшення цього
співвідношення і в ідеалі збалансування витрат з доходами. Конкретні
шляхи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але у результаті
зводяться до можливостей зростання доходів та їх скорочення. Наведемо і
досить “оригінальний” висновок: “… Якщо існує дефіцит бюджету, тоді
держава повинна додатково друкувати гроші або отримувати їх в позику від
населення.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту
бюджету:

— збільшення дохідної частини бюджету;

— скорочення видаткової частини бюджету; . .

— здійснення внутрішніх і зовнішніх позик:

— проведення грошової і кредитної емісії.

Щодо економічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні всі
чотири названі напрямки.

Перший напрямок — збільшення дохідної частини бюджету — може бути
пов’язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б
стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його
обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як
основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести
проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини
населення, що прямо пов’язано із заінтересованістю виробників у
збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного
попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і
бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок — скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто
насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення
до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні
стати лише окремі об’єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у
структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища,
включаючи витрати, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи.

Витрати ж, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим
розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі
підприємства, які для цього можуть використовувати частину
амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів
і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової частини
бюджету може бути пов’язане зі скороченням військових витрат на оборону
за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і
скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням витрат
на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров’я тощо) і, що
особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок
зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про
скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передачу дотацій
споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і
зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.
Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні е
однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час
її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка
яких функціонує нормально і за п’яти-, і за десятивідсоткових рівнів
бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід
мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих
країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не
його розмір сам собою має принципове значення для функціонування
економіки.

Список використаної літератури.

Конституція України.: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – : Преса. Україна ., 1997.-80с.

Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування
“( Відомості Верховної Ради України , 1994 р., №22 ,ст. 144, №26 ,ст217)
.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві позики і збори” від
20.05.1999р. – №56-93.

Бозарова Т.В., Толстинов А.И., Ахмеджанов Т.Ю. и др. Роль финансов в
социально-економическом розвитии страни. – М: Финанси и Статистика, –
1986. – 230 с.

Белгавен Прес Місцеве самоврядування у новій Європі; Регульська Й.
Реформування місцевого самоврядування у Центральній та Східній Європі
(Лондон і Нью-Йорк, 1993)/Фонд Україна – США. Програма Сприяння
Парламентові України, 13с.

Бутко І.П., Пухтинський М.О., Руденко В.М, Нравченко В.І. Місцеве
самоврядування в Україні Історія. Проблеми. Пропозиції / Фонд сприяння
становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування
України. – К.:1999. – 160с.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К: Вища
школа. 1997. – 383 с.

Васильева М.В. Местные бюджеты в современных условиях. – М.: Финанси и
статистика, 1987. – 110 с.

Ролінова Т.Методологічні засади розмежування функцій державного
управління і місцевого самоврядування // Економіка України. – 1996. –
№4. – с.48-52.

Деркач М. Бюджетний дефіцит. // Економіка України.-1995.-№1.-с. 12-30.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування. – Страсбург, Рада
Європи, від вид і доп.- травень 1990.

Кириленко М., Татаренко В. Міське господарство і проблеми формування та
використання бюджету. // Економіка України.-1996.-№8.-32-38с.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. –К.: Знання.,
1999.-487с.

Кравченко В.І. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та
регіональне самоврядування України.-1992. –Вип.1.-22-29с.

Кравченко В.І. Про компетенцію місцевих органів влади // Місцеве та
регіональне самоврядування України. – 1994. Вип. 3(8).-66-69с.

Чумаченко Н.Г. Бюджетний дефицы /Ин-т эконом. Пром-ти.-
Донецк,1994.-69с.

Юрій С.І., БескидЙ.М. «Бюджетна система» НІОС , Тернопіль,2000р.

Фінанси зарубіжних корпорацій : Навчальний посібник. В.М.Сутормов,
В.М.Федосов.-К.:Либідь,1993.-240с.

Финансы : под ред. В.М.Родионовой.-М. : Финансы и статистика,
1993.-с.152

Шевчук В.О.-Фіскальна політика і необхідність збалансованого бюджету
//.Фінанси України.-1997.-№5.-с.94

PAGE

PAGE 44

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019