.

Аналітичне дослідження інвестицій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4114
Скачать документ

Реферат на тему:

Аналітичне дослідження інвестицій

1. Аналітичне дослідження впровадження

іноземних інвестицій

Можливість прогнозувати з максимальним ступенем імовірності ту чи іншу
подію в майбутньому дозволяє відпрацювати у планах і прогнозах стратегію
протидії ризику. Співвідношення ступеня ризику і дохідності оцінюється
за статистичними методами, ймовірності дозволяють дати кількісну
характеристику ризику. Так, ймовірність настання (чи не настання) тієї
чи іншої події, як правило, можливо чисельно виміряти у відсотках або
інших відносних величинах.

Варіаційний аналіз і прогноз майбутніх подій стосовно підприємства
дозволяє ранжувати всі альтернативи за ступенем ризику та обрати
найпридатнішу. Вибір альтернативи може проходити в умовах визначеності
та невизначеності. Наприклад, очікувані виплати по облігаціях уряду
обов’язково відбудуться, але розмір цих виплат залежатиме від фактичного
рівня інфляції, який не є визначеним. Таким чином рішення про придбання
державних цінних паперів за умов ризику щодо настання події виплат по
них має ймовірність, близьку до одиниці. Стосовно розміру виплат ризик
підлягає визначенню. Інакше йдуть справи з виплатами дивідендів або
відсотків по цінних паперах компаній і підприємств. Тут ризик
зумовлюється невизначеністю настання самої події (факту виплат) та
розміру виплат. Якщо інвестор формує портфель цінних паперів, тобто
купує “апери різних емітентів і у різних кількостях, то залежно від
структури цього портфеля він підпадає під різні ступені ризику (рис. 1).

Чим більше цінних паперів з невизначеними ризиками, тим нижчою є
ймовірність отримання доходів від цього портфеля. Тому при прийнятті
рішень щодо вкладання коштів інвестор повинен виміряти ризик настання
події одержання результату.

Існує кілька методів вимірювання ризиків, які використовуються для
вибору варіанта вкладення інвестицій.

Рис. 1. Тип портфеля за ступенем ризику:

1 — мінімальний;

2 — середній;

3 — максимальний; 4 — авантюрний.

1. Метод аналогій складається з вивчення досвіду інвестування, оцінки
результатів реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу.

2. Метод моделювання грунтується на теорії ігор. Гіпотетичний
інвестиційний проект (модель) «програється» з метою визначення реакції
конкурентів.

3. Демонстраційний метод дозволяє визначити громадську думку стосовно
інвестиційного проекту та з’ясувати коло потенційних інвесторів.

4. Методи математичної статистики дозволяють з’ясувати ймовірність
настання події. Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта
вкладання інвестицій, розрахунки проводяться з метою мінімізації
можливих збитків, тобто визначаються ймовірність рівня втрат,
ймовірність того, що вони не перевищать певний рівень, який прийнятний
для інвестора. По суті методи математичної статистики являють собою
математичне забезпечення методу аналогій.

ПЕРЕДІНВЕСТЕЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Перед інвестиційні дослідження починаються з опрацювання інвестиційної
стратегії суб’єкта господарювання. Інвестиційна стратегія передує
попередній розробці інвестиційного проекту. Інвестор керується цією
стратегією на всіх етапах життєвого циклу інвестиційного проекту, який
складається з перед інвестиційної фази, фази інвестування і фази
експлуатації виробництва.

Поняття «інвестиційна стратегія» в сучасній економічній літературі
тлумачиться як формування системи довгострокових цілей інвестиційної
діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Інвестиційна
стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання
суб’єкта за допомогою інвестицій. тобто окреслює напрями інвестування з
метою одержання прибутку і збільшення власних активів. Згідно з обраною
стратегією інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, провадить
їх техніко-економічне обгрунтування, селекціонування, відбираючи
найперспективніші, і формує з останніх відповідні інвестиційні
портфелі.Така стратегія звичайно називається активною або агресивною,
максимально спрямованою на прибуток. Противагою активній стратегії є
пасивна, за якої інвестор прагне забезпечити шляхом використання
інвестицій, у кращому випадку, непогіршення показників своєї
господарської діяльності.

Інвестиційна стратегія суб’єкта господарювання звичайно формується в
спеціальному письмовому документі, який містить вказівки інвестиційним
менеджерам стосовно придбання і продажу тих чи інших активів залежно від
кон’юнктури ринку, структури портфеля, послідовності інвестиційних
рішень.

Інвестиційна стратегія визначає: головні цілі інвестиційної політики
щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу;
відповідальних за проведення політики та їх обов’язки; рекомендації
стосовно складу активів інвестиційного портфеля, видів цінних паперів,
їх інвестиційних якостей; умови придбання та продажу активів, строків їх
зберігання і переміщення з одного портфеля в інший; правила обліку,
додержання нормативів, звітності, комп’ютерного забезпечення; способи
управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій
між первинним і вторинним резервами цінних паперів (активів), їх
використання суворо за призначенням.

Залежно від типу інвестора — фінансово-кредитна установа (інституційний
інвестор) або підприємство (компанія) — визначаються форми інвестування
і пріоритетність цілей інвестиційної стратегії. Так, інвестиційна
стратегія компанії передбачає насамперед запровадження реальних
інвестиційних проектів і формування портфелів такого типу. Ця форма
інвестування забезпечує підприємству швидкий розвиток та освоєння нових
видів продукції і розширення ринків збуту. Фінансові інвестиції
здійснюються підприємством на високій стадії розвитку. Така компанія
формує портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів
власності з метою поширення впливу на ринок, підвищення
конкурентоспроможності.

Фінансово-кредитні установи розроблюють, як правило, стратегію
управління портфелем цінних паперів, але можуть опрацьовувати і спільну
стратегію щодо реальних інвестиційних проектів, якщо входять до складу
промислово-фінансових груп або консорціумів.

Інвестиційна стратегія інституційного інвестора повинна бути спрямована
на підтримку відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами
активів у складі портфеля. Таким чином, інвестиційна стратегія має
передбачати мінімальне використання активів вторинного, а тим паче
первинного резервів для покращення фінансового стану, адже продаж цих
паперів звичайно здійснюється за номінальною вартістю або нижче від
номіналу.

Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій
портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей
шляхом най придатніших поєднань усіх чинників.

Визначення життєвого циклу проекту

Розробка та реалізація інвестиційного проекту, особливо виробничого,
проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта.
Цей період, як правило, називається життєвим циклом інвестиційного
проекту, що охоплює три фази:

1. Передінвестиційні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного
рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення
інвестиційних можливостей; аналіз альтернативних варіантів та остаточний
вибір проекту; попереднє тех-ніко-економічне обґрунтування; розробка
техніко-економічного ^«ґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту.

2. Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання кон-ірактів;
розробка проектно-кошторисної документації; будівництво, реконструкція
або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський
нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів;
пуско-налагоджувальні роботи.

3. Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення ю проектної
потужності; витрати на підтримання діючих потужностей; витрати на
оновлення основних фондів.

Визначення потреби в інвестиціях та вартості капіталу

Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і бажає залучити
позичкові кошти за щонайменшу ціну. Кредитори, в свою чергу, як власники
або розпорядники капіталу прагнуть продати позичкові кошти якомога
дорожче. Тому необхідний ретельний аналіз можливих джерел фінансування
вартості.

Звичайно, найкоротший шлях — залучити до справи інших інвесторів
(фізичних та юридичних осіб) через емісію цінних паперів і таким чином
сформувати початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо для
молодих (венчурних) фірм, передусім через брак довіри до них інших
інвесторів. Одержання субсидій від держави, особливо при
гостродефіцитному бюджеті, та іноземних інвестицій також проблематично.
Залишається єдине джерело — ринок позичкових капіталів. Тому інвестор,
вирушаючи на цей ринок, повинен вивчити і проаналізувати ціни на
по-‘ичковий капітал, які відтворені у відсоткових ставках.

Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути:
реальна; з урахуванням очікуваного рівня інфляції;вільна від ризику;
базова; з урахуванням ризику неповернення боргу; бар’єрна; внутрішня
норма дохідності та ін.

Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної
економіки держави. Вона характеризує нормальний приріст добробуту
суспільства.

Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена
для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених
капіталів внаслідок зростання цін на товари і послуги у вигляді
інфляційної премії.

Вільна від ризику (державна) ставка — ставка дивідендів, або відсотків,
які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка
зазвичай на кілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.

Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка комерційних
банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця
ставка, як правило, на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку.

Бар’єрна ставка розраховується інвестором як мінімальна норма доходу,
яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвестицій. Прибутки, що
мають бути отримані за нормою доходу, нижчою від бар’єрної ставки, не
мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати і
видатки.

Внутрішня норма дохідності — норма прибутку від нових інвестицій, за
якої річні інвестиції і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють
один одному. Це норма, що задовольняє інвестора. В окремих випадках для
отримання інвестиційної активності і вилучення вільних грошових коштів з
обігу вона може бути значно підвищена. За стабільної економіки ця ставка
дещо вища за ставку по державних цінних паперах.

Таким чином, намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під
забезпечення власних капіталів, інвестор аналізує всі переваги і
недоліки залучених і запозичених коштів з метою оптимізації структури
джерел фінансування проектів.

Оцінка умов розміщення об’єктів інвестування

Нові земельні ділянки потрібні інвестору насамперед для за-початкування
нового будівництва або у разі значного розширення діючого виробництва.
За відсутності законодавства, що забезпечує права власності на землю,
відведення земельних ділянок під промислову та іншу підприємницьку
забудову, а також спорудження житлово-комунальних об’єктів регулюються
Основами земельного законодавства України, передусім Земельним Кодексом
України.

Чинне законодавство обумовлює відведення під будівництво земель
несільськогосподарського користування або сільськогосподарських угідь
низької якості. У разі використання земель лісового та водного фондів
перевага повинна віддаватися безлісо-вим площам і площам під малоцінними
породами дерев, а також заболоченим місцевостям. За сучасних
законодавчих норм передача в приватну власність земельних майданчиків
передбачається лише під незавершеним будівництвом і бензозаправками.

У травні 1997 p. Кабінетом Міністрів України затверджено методику
грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель
населених пунктів). Вона пропонується для використання при укладенні
цивільно-правових угод і визначення розмірів земельного податку для
земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони; земель
природоохоронного призначення;

лісового та водного фондів; земель запасу. (Детально основи грошової
оцінки земель промисловості, транспорту і зв’язку викладені у підручнику
А. А. Пересади «Інвестиційний процес в Україні».)

У разі нового будівництва або розширення діючого виробництва інвестор
прагне вибрати з усіх можливих варіантів найсприятливіший земельний
майданчик. Для цього створюється комісія із зацікавлених учасників
інвестиційного проекту (замовника, генерального проектувальника,
підрядника, представників місцевих органів влади та ін.), яка складає
акт щодо вибору майданчика під будівництво. Найбільші складнощі для
інвестора виникають при узгодженні відведення земель з місцевими
органами влади.

Після прийняття позитивного рішення місцевих територіальних органів про
відведення земельного майданчика інвестор повинен укласти з місцевим
підрозділом архітектурно-планувального управління договір на складання і
видачу архітектурно-планувального завдання і відведення майданчика під
забудову в натурі. Через вилучення земельного майданчика у попереднього
землекористувача можуть виникнути певні збитки. Для визначення та
відшкодування цих збитків утворюється комісія під головуванням
державного інспектора з використання та охорони земель, яка складає
відповідний акт.

Після узгодження проекту відведення земельного майданчика з органами
місцевої влади та підпорядкованими їм установами землеупорядкування,
санітарного, природоохоронного та архіте-
ктурного нагляду проект надходить до місцевої Ради народних депутатів,
яка приймає рішення про надання земельної ділянки під забудову.

Завершальним етапом відведення землі е перенесення наданої земельної
ділянки на місцевість і закріплення її межовими знаками. Після цього
складається акт про перенесення земельної ділянки в натуру, до якого
додається план земельної ділянки.

Оцінка ймовірності та здійснюваності інвестиційного проекту

Фінансова здійснюваність проекту — це ключовий критерій для інвестора.
Всі інші цілі, що переслідуються ним, вторинні і не становлять інтересу
без досягнення головної мети — достатньо високого прибутку як на
сукупний капітал, так і на власний й оплачений акціонерний.

Оцінка фінансової здійснюваності проекту повинна виконуватися таким
чином, щоб усі учасники фінансування одержали вичерпну інформацію про
свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації
проекту, а також про можливі втрати внаслідок інвестиційних ризиків.

Головний інструментарій, що застосовується при оцінці проектів, такий:

• фінансові показники здійснюваності проекту;

• показники економічної ефективності;

• аналіз чутливості;

• аналіз беззбитковості;

• оцінка ймовірності;

• економічна оцінка проекту.

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то джерелами
інформації для його оцінки є: балансовий звіт підприємства (компанії”),
звіт про прибуток і збиток (чистий дохід), звітний і прогнозний грошовий
потік (графік надходження реальних коштів).

Найбільш характерними показниками фінансової здійснюваності проектів є:
коефіцієнт співвідношення довгострокових запозичених коштів та
акціонерного капіталу; коефіцієнт покриття;

коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт покриття довгострокових
зобов’язань; коефіцієнт співвідношення між дебіторською і кредиторською
заборгованістю. Аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської
заборгованості повинен виконуватися в динаміці. Зміна цього показника
зумовлюється низкою чинників: зростанням запасів незавершеного
будівництва; збільшенням рахунків до сплати; емісією нових позичкових
забов’язань і неповним їх розміщенням; скороченням ліквідних ресурсів;
відмовою банку надавати нові позики.

Показники економсічної ефективності вимірюються щодо відповідних
вкладень капіталу:

відношенням чистих потоків рекальних грошей до сплати корпоративногь
податку;

те смае, але після сплати податку;

відношенням прибутку (з урахуванням відсотків, що сплачуються по
заборгованості);

відношенням валового внутрішнього прибутку до річногоь ообсягу продаж.

Індекс дохідності (коефіцієнт чистого дисконтованого доходу) – це
співвідношення чистого дисконтованого доходу і дисконтованої вартості
інвестицій (дисконтована норма прибутку), що викоритсовується для
порівняння альтернативних проектів:

1Д=ЧДЦ : ДВІ,

де ІД — індекс дохідності;

ЧДД— чистий дисконтований дохід;

ДВІ —дисконтована вартість інвестицій. Якщо період будівництва не
перевищує одного року, вартість інвестицій не слід дисконтувати.

Капіталоозброєність (КО) — співвідношення між початковим обсягом
інвестицій і кількістю працюючих. Показник характеризує інтенсивність
виробництва і тісно пов’язаний з іншим показником — механоозброєністю
(МО), тобто вартістю активної частини основних фондів у розрахунку на
одного працюючого.

Ці показники безпосередньо впливають на частку трудовитрат у
собівартості продукції:

КО=ОІ:КП;

МО=АФ:КП,

де КО — Капіталоозброєність;

01 — початковий обсяг інвестицій;

КП — кількість працюючих;

МО — механоозброєність;

АФ — активні фонди.

Коефіцієнт оборотності капіталу (КО) обчислюється за формулою:

КО=ОР:ОК,

де ОР — обсяг реалізації продукції;

OK— середній розмір оборотного капіталу за певний період обігу (рік,
квартал).

Показник характеризує кількість оборотів оборотного капіталу за певний
період.

Головним інструментом, що визначає міру впливу на здійснюваність
проекту, є аналіз чутливості. Він виконується за сценарієм, відповідно
до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення
параметрів кількості і ціни, що дозволяє виявити міру впливу цих
складових на одиницю критичних змінних. Таким чином визначають домінуючі
статті витрат в інвестиційних, виробничих і реалізаційних витратах, які
справляють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і
формують масу прибутку або доходу.

Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка
характеризується рівновагою обсягів продаж і відповідних витрат
(інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою
беззбитковості. В цій точці фірма працює беззбиткове.

Беззбитковість досягається за такого рівняння:

або

де ЦО — ціна одиниці продукції;

ПВ — поточні змінні витрати у складі собівартості одиниці продукції;

OB — обсяг виробництва в натуральних одиницях;

HBpf — річна величина постійних витрат. Для групи виробів беззбитковість
визначається шляхом підсумовування всіх витрат на кожний вид товару і
зіставлення їх п сумарним обсягом продаж:

де / — вид товару в групі п.

Аналіз чутливості і беззбитковості дозволяє виявити домінуючі змінні і,
варіюючи їх складовими, оцінити проект з точки зору доцільності
здійснення інвестицій. Передумовами такого аналізу є стабільна
соціально-економічна обстановка в країні і цивілізоване конкурентне
середовище.

На будь-якій стадії життєвого циклу інвестицій значення до-‘інуючих
змінних можуть суттєво відхилятися від передбачених проекті. Більше
того, можуть виникати нові змінні, які мати-домінуючий характер. Тому
для інвестора набуває першо-то значення аналіз імовірності здійснення
проекту. Крім того, інвестиційний проект повинен бути обґрунтований з
точки зору національної економіки. Таку оцінку у світовій практиці
прийнято називати економічною і вона повинна готувати результативність
проекту з позицій всіх верств суспільства.

2. Оцінювання ефективності інвестицій

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками
ключового завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні
(поточні) витрати? На це запитання мусить відповісти кожний інвестор —
від приватної особи до держави.

Виходячи з цього, теоретичні основи інвестиційного аналізу складають
систему методів і показників обчислення ефективності (привабливості)
інвестування.

Світовий досвід накопичив значну кількість методів і прийомів
інвестиційного аналізу, які починають поширюватись і у нас.

Найвідоміші методи можна поділити на три групи:

1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення
грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними
потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними;

2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;

3) методи оцінки ефективності інвестицій, які грунтуються на теорії
часової вартості грошей.

За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів,
тобто оцінюється і порівнюється інвестиційна привабливість
(ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або
об’єктів.

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову
(комерційну), бюджетну та економічну.

Фінансова оцінка передбачає визначення фінансових результатів реалізації
проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній
нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування. При цьому
інші наслідки впровадження проекту не враховуються.

Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних
рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та
зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця
між податками та видатками певного рівня бюджету, ступінь яких залежить
від впровадження конкретного проекту.

роекту—це різ-і итратами за межами фінансової ефек-і,ш.\ асників
проекту. Економічна оцінка ха-і ннісі проекту для народного
господарства в для галузі, групи підприємств, регіону тощо. від виду
оцінки ефективності реалізуються певні ме-иційного аналізу.

і)адиційні методи аналізу застосовуються дуже давно, а пі-^.,
і,иникнення часової теорії грошей використовуються паралельно з
методами, які грунтуються на концепції дисконтування. Традиційні методи
базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт)
ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій.

де НЕр — річна норма ефективності;

ГН р — середньорічні грошові надходження;

ІК — інвестовані кошти. Період окупності інвестицій обчислюється як
зворотний показник:

де ПО — період окупності інвестицій у роках;

ІК — сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом;

ГНр —середньорічні грошові надходження.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю базуються на
обчисленні балансової і чистої (РІб; Річ) рентабельності інвестицій.

У першому випадку ми маємо відношення середьорічного доходу компанії за
бухгалтерським звітом до обсягу інвестицій; у другому — чисту
рентабельність, тобто дохід зменшується на суму податкових і відсоткових
платежів:

де PI — балансова рентабельність інвестицій;

РД — середьорічний дохід компанії (прибуток);

ІК — сума інвестованих коштів;

Ріс, — чиста рентабельність інвестицій;

Ял —податкові та відсоткові платежі.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю частково
використовувались у нас, але рентабельність обчислювалась тільки
балансова, за прибутком або приростом прибутку, що надходить як
результат від інвестицій. Податок на інвестиції був відсутній.

Взагалі діюча в Україні та інших країнах СНД з 1988 p. Методика
визначення ефективності капітальних вкладень не може використовуватися
не тільки приватними інвесторами, але й державним сектором, який втратив
фактичну монополію на інвестиції.

Принцип наведених витрат, який використовується у методиці, базується на
застосуванні нормативних коефіцієнтів економічної ефективності, які
мають усереднений характер, не враховують підприємницький ризик та
обмежуються або усередненим роком, або строком окупності. Строк
окупності нормується 5—6 роками. Інвестора ж, природно, цікавить увесь
строк експлуатації об’єкта.

Крім того, показники порівняльної економічної ефективності не враховують
фактор часу при оцінці поточних витрат і прибутку по роках реалізації
проекту. Встановлені на п’ятиріччя галузеві нормативні коефіцієнти
економічної ефективності коливаються від 0,05 у транспортному
будівництві до 0,25 у матеріально-технічному забезпеченні, харчовій,
легкій та інших галузях промисловості. Ці коефіцієнти являють собою
норму прибутку на капітал. Вони мають заданий (нормативний) характер,
тому важко зрозуміти, чому вони були встановлені на різних рівнях. Який
поважаючий себе інвестор направить свій капітал у галузі з більш низькою
нормою прибутку? Діюча методика дозволяє обґрунтовувати ефективність
будь-якої інвестиційної програми шляхом вільного вибору аналогу для
порівняння, використання усередненого коефіцієнта економічної
ефективності у народному господарстві чи промисловості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП ИТЕМ, 1995.

2. Хавренек П., Берем В. Руководство по оценке эффективности инвестиций.
— М.: АОЗТ Интерэксперт «Инфра-М», 1995.

3. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.:Либра, 1996.

4. Пересада А. А. Инвестиционный процесс в Украине. — К.:Либра, 1998.

5. Финансы капитализма / Под ред. Б. Г. Болдырева. — М.:

Финансы и статистика, 1990.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020