КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з фінансів
ПЛАН
Економічні функції фінансового ринку
Безризикові фінансові інструменти
1. Економічні функції фінансового ринку
Фінансовий ринок – це вся система економічних відносин, що виникають між
його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні
послуги – фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу,
розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у
власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової
економіки.
Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини
між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої
вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини
визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою
держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній
Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в
остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і
відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими
економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які
виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними
законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів
економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати
грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та
пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні
можливості функціонування всіх суб’єктів економіки відповідно до умов
ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне
визначення якості та ціни фінансів.
Інвестування, як було відзначено вище, забезпечується через якісно
розвинений фінансовий ринок. Чим же цей ринок та його сегменти
відрізняються від інших? Головна відмінність їх у тому, що товаром на
цих ринках виступають фінансові активи.
Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи
основних категоріях. До них належать: золото і спеціальні права позики
(СПЗ), готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та
інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до
одержання або до оплати.
Фінансові активи включають також монетарне золото і спеціальні права
запозичення (СПЗ) міжнародного валютного фонду, утримувачі яких
розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права
запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних
зобов’язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет,
злитків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне
золото належить центральному (Національному) банку і центральному уряду.
Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються
боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу.
В інтересах розуміння фінансових активів і зобов’язань доцільно виходити
з їхнього загального визначення. У системі національних рахунків активи
визначаються як об’єкти, що мають вартість і знаходяться у власності
економічних суб’єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання
прибутку або інших доходів.
Фінансові активи відповідають цьому визначенню як засоби накопичення
вартості. Володіння акціями та іншими цінними паперами приносять їхнім
володарям прибуток від власності, а також холдинговий прибуток.
Одержують прибуток від власності власники більшості акцій. Кредиторам
виплачується відсоток за вкладами.
Характерною ознакою фінансових активів є обов’язковість вимог до інших
інституційних одиниць, які, будучи позичальниками, несуть зобов’язання
перед своїми кредиторами. Фінансові зобов’язання – це зобов’язання
боржника перед своїм кредитором на оплату вимог, що йому виставляються.
У цілому, фінансовий ринок (ринок фінансових послуг) – це узагальнена
назва тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні фінансові
активи (фінансові послуги), це сукупність усіх фінансових активів
країни, що є сферою реалізації фінансових активів і фінансових відносин
між продавцями та покупцями цих активів. Тобто поняття «фінансовий
ринок» – це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і
пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов’язані з
придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб’єктами ринку в
процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів.
З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних
окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки
конкретних видів фінансових активів (сегменти).
Відомо, що послуги створюються не тільки у виробництві, але й у сфері
обміну. Обов’язковою умовою процесу обміну є еквівалентність, що
передбачає безумовне отримання блага за певну грошову суму. Фінансовий
актив, як і будь-який інший товар, має споживчу та мінову вартість.
Згідно з дією законів ринку, ціна на товар формується під впливом попиту
та пропозиції, порівняння показників конкуруючих виробників. За умов
ринкової конкуренції ціна на фінансовому ринку утримується у певних
межах. Мінова вартість проявляється через ціну, яка набуває форми
страхового тарифу, відсотка за кредит, дивіденду за цінними паперами
тощо. У певному розумінні віднесення фінансового ринку до сфери обміну є
питанням досить проблемним. Це означає, що не на всіх сегментах
фінансового ринку, наприклад, страховому, передбачається
еквівалентність.
Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно
розкривається в його функціях, основними з яких є:
1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу,
державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих
грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;
2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація
процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців,
вкладників);
3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із
метою їх ефективнішого використання;
4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та
фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення
виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних
напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;
5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє
активізації економічних процесів;
6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;
7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та
комерційних ризиків;
8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші
фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;
9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення
урядових та муніципальних цінних паперів;
10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед
учасників економічного кругообігу тощо.
Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень,
тобто грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств,
державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування,
залучається через механізм фінансового ринку окремими його учасниками
для наступного ефективного використання в економіці країни.
Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і
структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його
задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають
потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.
Функція фінансового ринку, що полягає в організації процесу доведення
фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі
різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж,
брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових
компаній і т.п.). Її завдання полягає в створенні нормальних умов для
реалізації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців,
вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.
Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб
господарюючих суб’єктів, механізм фінансового ринку через систему
ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш
ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення
високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою.
Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в
створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації)
підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку
виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів
містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг
(позика), у найм (селенг).
Сутність функції впливу на грошовий обіг зводиться до створення
фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі
здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в
обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку
грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить
усталеність фінансового ринку.
Ринковий механізм ціноутворення на фінансовому ринку протилежний
державному, хоча і перебуває під певним впливом державного регулювання.
Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і
пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний
рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси
продавців і покупців фінансових активів.
Робота з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає
наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи)
переміщуються від власників заощаджень до користувачів коштів. Це
переміщення може здійснюватись за двома напрямами: каналами прямого та
непрямого інвестування. Можна виділити два види каналів прямого
фінансування: дольова участь і фінансування шляхом одержання позик. У
першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на
дольову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах
акціонера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді
інвестицій в обмін на зобов’язання виплатити ці гроші у майбутньому з
обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового
внеску не володіє.
При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм,
проходять через так званих фінансових посередників, до числа яких можна
віднести: банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії,
позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. У
США, наприклад, близько 2/3 щорічного обсягу інвестицій проходить саме
каналами непрямого фінансування.
Фінансовий ринок пов’язаний із здійсненням кваліфікованого посередництва
між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники
добре обізнані зі станом поточної фінансової кон’юнктури, умовами
здійснення угод з різними фінансовими інструментами та в найкоротші
терміни можуть забезпечити зв’язок продавців і покупців. Фінансове
посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, але і товарних
потоків, забезпечує мінімізацію пов’язаних з цим суспільних витрат.
Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують
його функціонування, допомагає мобілізувати великий обсяг заощаджень,
ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити
окремі вкладники, а також сприяє скороченню оперативних витрат;
об’єднанню та диверсифікації ризиків; розвиткові спеціалізованих
консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій,
оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб
вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у
терміновому вкладенні вільних коштів.
Фінансовий ринок виробив власний механізм страхування цінового ризику (і
відповідно систему спеціальних фінансових інструментів), який в умовах
нестабільності економічного розвитку країни та кон’юнктури фінансового і
товарного ринків дозволяє знизити до мінімуму фінансовий та комерційний
ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару,
пов’язаний зі зміною цін на нього. Крім того, в системі фінансового
ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових
послуг.
Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття
банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних,
страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших
позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави
(акціями, облігаціями) тощо.
Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного
капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих
господарюючих суб’єктів, фінансовий ринок сприяє прискоренню обороту
використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і
приріст національного доходу в цілому.
Ці функції і обумовлюють структуру фінансового ринку.
2. Безризикові фінансові інструменти
До безризикових інструментів відносять державні короткострокові цінні
папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків,
“тверду” іноземну валюту, золото та інші цінні метали та каміння,
придбані на короткий період.
Термін “безризикові” є певною мірою умовним, так як потенційний
фінансовий ризик несе в собі будь-який із перерахованих видів фінансових
інструментів; вони служать лише для формування точки відрахунку виміру
рівня ризику за іншими фінансовими інструментами.
Інструменти ринку позичкових капіталів. До них відносять гроші і
розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.
Інструменти ринку цінних паперів – різноманітні цінні папери, що
обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами,
особливостями емісії та обігу затверджується відповідними
нормативно-правовими актами).
Інструменти валютного ринку. До них відносять іноземну валюту,
розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які
обслуговують цей ринок.
Інструменти страхового ринку – страхові послуги, які пропонуються на
продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі
види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.
Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння. До них належать
вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування
фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні
папери, що обслуговують цей ринок.
До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи,
що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.
За термінами обігу виділяють наступні види фінансових інструментів.
Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року).
Цей вид фінансових інструментів є найбільш багаточисленним і покликаний
обслуговувати операції на ринку грошей.
Кожен підприємець, не залежно від розмірів його бізнесу та тривалості
існування підприємства, хоч раз у житті стикався з проблемою
недостатності обігових коштів. Такий стан речей досить часто уповільнює
та стримує розвиток бізнесу. Виникнення проблеми дефіциту обігових
коштів завжди потребує негайного її вирішення. Ось тут і починають
виникати питання.
Найбільш поширений шлях вирішення проблеми дефіциту обігових коштів,
якому віддають перевагу більшість українських підприємців – звернення за
банківським кредитом. Так, це можливий, але не завжди єдиний та
правильний шлях розв’язання проблеми. Досить часто для вирішення питання
досить провести незначні зміни в організації фінансового менеджменту на
підприємстві.
Так, додаткові резерви обігових коштів можна залучити шляхом оптимізації
управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства,
внесенням коректив у механізми ціноутворення, та ін. Для виявлення таких
фінансових резервів на підприємстві раціональним є залучення професійних
фінансових консультантів – спеціалістів, які зможуть не заангажованим
поглядом оцінити стан фінансів на підприємстві та надати дієві
рекомендації по їх оптимізації. В значній кількості випадків такі дії
зможуть вирішити проблему дефіциту обігових коштів навіть без звернення
до банку за кредитом, та допоможуть Вашому підприємству зекономити
значну частину своїх фінансових ресурсів.
Фінансова діагностика підприємства може також підтвердити необхідність
залучення короткострокових фінансових інструментів для розвитку Вашого
бізнесу. В цьому випадку перед Вами постає досить непростий вибір – як
серед багатьох фінансових інструментів вибрати найбільш оптимальний для
Вас варіант. В цьому розділі ми пропонуємо Вам короткий огляд
інструментів короткострокового фінансування, що пропонуються учасниками
українського фінансового ринку, та інформацію про їх оптимальне
застосування для Вашого бізнесу.
Список використаної літератури
Ван Хорн Дж. К. Основи управління фінансами: / За ред Я.В.Соколов. – М.:
Фінанси та статистика, 1997.- 800с.:іл..- (серія бухгалтерської
звітності та аудиту).
Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций: – К.: МАУП, 1999. -112с.
Лизолетт Сурен Валютные операции. Основи теории й практика. Пер. с нем.
– М.: Дело, 1998. -176с.
Мельник В.А. Ринок цінних паперів. К.: А.Л.Д., ВІРА – Р, 1998. – 560 с.
Рынок ценных бумаг. Теория й практика. Калина А.В., Корнеев В.В., Кощеев
А.А. Учебное пособие. – К.: МАУП, 1997 – 214 с.с.
Фредерік С. Мишкін Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г.Стеблій, А.Стасишин. – К.: Основи,
1998. – 963 с.
Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і
практика. Навчальний посібник.- Київ.: ЦУП, 2002.-616 с.
Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками. Навчальний
посібник. – К.: КОО т-ва “Знання”, 1998. – 443 с.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
