Тема: Йоган Гердер і Вільгем Гегель як представники німецької
соціологічної думки.
План
Вступ.
Георг Вільгем Гегель (1770-1831 рр.).
Йоган Готфрід Герде (1744-1803 рр.).
Висновок.
1. На початку ХІХ ст. філософія історії втрачає своє домінуюче становище
в розвитку суспільного знання.
Історія – вища сфера порівняно з природою де абсолютний розум (дух) само
пізнає себе.
2. Ще один яскравий представник філософії історії – німецький філософ
Георг Вільгем Гегель (1770-1831 рр.).
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці
„Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу
і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й
інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість,
насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії
Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить
соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій
суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження
брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях
виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з’являється нова наука, названа класичною політичною
економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому
лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями
усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.
3. Свою концепцію всесвітньої історії як закономірного, єдиного,
взаємопов’язаного, цілісного процесу, Герде викладає у праці „Ідеї до
філософії історії людства” (1784-1792 рр.). Він розглядає історію
суспільства як закономірне продовження розвитку природи.
Земля – це частина космічної системи, органічного світу.
Людина само породжується природою, є вершиною, вінцем природи.
Людство – біологічний вид, а закони його розвитку такі ж природні, які
закони природи. Тому основними елементами соціального прогресу є
зовнішні і внутрішні фактори.
Розвиток здібностей людини залежить від інших людей від суспільства в
цілому та його культури.
Як зазначають спеціалісти, за своїм змістом, структурою, принципами
наведена праця Гердера наближається до соціологічних творів О.Конта,
Г.Спенсера та інших і займає „серединне” місце між філософією історії та
соціологією, перші обробки якої містили в собі елементи
філософсько-історичного аналізу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
