РЕФЕРАТ
на тему:
“Вчення Заратустри”
ПЛАН
Вступ
1. Пророк Заратустра – міф чи реальність
2. Авеста як священна книга зороастрійців
та літературний здобуток іраномовних народів
3. Дуалістичне розуміння двох першоначал – добра і зла
4. Пантеон богів у релігії Авести
Висновок
Вступ
Заратустра (грец. Зороастр) (між 10 і сер. 6 ст. до Р. X.) — пророк і
реформатор древньоіранської. релігії, яка одержала назву зороастризм.
У своїй основі вчення Заратустри близьке моністичному релігійному
віруванню з єдиним верховним божеством Ахурамаздою (Ормуздом) — добрим
духом, якому згодом як злий дух протиставляється Анхра-Майнью (Аріман).
На стороні першого знаходяться шість добрих духів (геніїв) —
правдивість, благі думки, мудрість, влада, здоров’я і довговічність, на
стороні ж Арімана — гнів і неправда.
Завдання людини, по думці Заратустри, полягає в тому, щоб сприяти
Ахурамазді в боротьбі з Анхра-Манью. Пророк виклав своє вчення у
священному писанні, «Авесті». Переказ приписує йому авторство всіх книг
«Авести», однак лінгвістичні дані і зміст книг вказують, що лише деякі
частини з них написані приблизно в один час.
Зороастризму властиве вчення про страшний суд, про потойбічне життя, про
кінець світу внаслідок космічної катастрофи, в якій грішники з їх
покровителями загинуть, а праведники — послідовники доброго божества — з
допомогою Митри воскреснуть і очистяться вогнем. Зороастризму властивий
також культ вогню. На його честь будувалися храми. Дуже специфічний і
обряд захоронення: тіло небіжчика вміщують на спеціальних “вежах
мовчання” на розтерзання хижим птахам, тому що вважалося, що кремація і
поховання у землю або воду споганює їх. Як і будь-яка інша релігія,
зороастризм переносить перемогу зла на майбутнє, а встановлення правди
передбачається лише у потойбічному світі.
Священна книга Авеста має 5 розділів. Перша частина — Вендідат (закон
проти девів) — розповідає про створення світу; в поетичній формі
змальовуються 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди; про
історію людства і засновника цивілізації — Іама. Значне місце у
Вендідаті посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Кілька
розділів присвячено собаці як священній тварині. Вказуються розміри
покарання за вбивство собаки або неправильного поводження з нею. Друга
частина — Ясна — вмішує опис релігійних церемоній; до неї входять і гати
Заратустри. Багато молитов Ясни звернеш до вогню, води, землі, повітря,
які вважалися священними стихіями. У третій частиш — Висперед — зібрано
літургійні молитви, звернеш до богів.
Найдавніша, четверта, частина Авести називається Ушти. В ній зібрано
гімни, присвячені давньоіранським божествам — Митрі, Ардвісурі-Анахіті,
Тімтрії та ін. Роз’яснюються способи захисту від злих духів, подано
формули проклять. П’ята частина — Бін-дезії — вміщує роздуми про природу
речей, кінець світу, прихід Саошинта і утвердження вічного добра на
Землі.
У Європі зміст Авести став відомим ХУЛІ ст., після перекладу книги в
1771 р. французькою мовою. Це дало змогу вивчити не тільки історію
стародавніх східних релігій зороастризму і маздаїзму та існуючих до них
вірувань, а й простежити вплив вчення Авести на формування ряду
релігійних систем більш пізнього походження.
Ніцше ім’ям Заратустри назвав свою відому книгу («Так говорив
Заратустра», 1883 — 1884), тому що він (Заратустра) перший побачив «у
боротьбі добра і зла щиру причину руху речей».
1. Пророк Заратустра – міф чи реальність
Засновником нової релігії вважається пророк Заратустра (грецькою мовою
Зороастр – “Золота зірка”), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш
за все з Гат – сімнадцяти великих гімнів, які він склав.
Життя та діяльність Заратустри і в наш час продовжує викликати багато
суперечок між вченими. Доводиться визнати, що після скількох років
досліджень ще не відомо, коли і де він жив, як і не знаємо багато чого,
що стосується його вчення.
Та майже без сумнівів відомо, що Заратустра не є плід фантазії, а що він
дійсно існував. Докази про те, що його видумали для того, щоб було кого
протиставити пророкам інших релігій, або що Авеста є пізньою підробкою,
зовсім необґрунтовані, і нам потрібно дотримуватись історичних фактів,
щоб відкинути ці здогадки. Ім’я, яке носив пророк, також заслуговує на
довір’я – таке ім’я дійсно могло існувати в древності в одній з областей
Ірану. Ім’я Заратустра (Zara?u?tra) перекладається краще як “[той хто]
веде верблюдів”, хоча висувались і інші етимології. Із Авести ми
дізнаємося про його приналежність до роду Спітама (Spitama) і про тісний
зв’язок з ним сім’ї Хайчатаспи (Ha??ataspa), про його дочку і його
друзів; більш пізніші середньоперсидські коментарі наводять навіть імена
його матері та батька.
На жаль, немає достовірних відомостей, які б дозволили точно встановити
роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що він, скоріш за все,
жив у період, який передував утворенню ахеменідської держави.
Давньоперсидські надписи Заратустру не згадують, немає відомостей про
нього і в Геродота. Грецькі автори відносять час його життя до далекої
древності, в епоху до заснування Персидської держави (наведені іноді
астрономічні цифри пов’язані з уявленнями іранської секти зерванітів і
грецьких платоніків про світові ери). Ксанф Лідянин, найдавніше джерело
в даній області (V ст. до н. е.), діяльність Зороастра відносить за 600
(або 6000) років до Ксеркса.1 Гермодор і Герміпп із Смирни відносили час
життя пророка за 5000 років до Троянської війни; Арістотель – за 6000
років до смерті його вчителя Платона.2 Стає ясно, що класичні автори не
мали надійної інформації про життя Зороастра, так як перси, які і
передали відомості про пророка, навряд чи могли затаїти достовірні дані.
Якщо опиратися на грецьких авторів, то 1000 рік до н. е. може бути більш
вірогідною датою, ніж 600 рік до н. е., але це лишень здогадки. Мері
Бойс вважає, що Зороастр жив приблизно між 1500 і 1200 роками до н. е.3
Передання говорить навіть про п’ять різних Зороастрів, які з’являлись в
різний час і в різних місцях. Одного з них нібито зустрічав в своїх
мандрівках Піфагор. Саме Заратустра, напевно, і Піфагора посвятив у
вищу, вже при народженні відкриту йому таємницю світу.
Ряд сучасних дослідників вважає, що Заратустра жив у VII-VI ст. до
н. е., але порівняння даних Авести з археологічними матеріалами з
Середньої Азії і Східного Ірану вказує на більш ранній період складення
найдавніших частин Авести, а відповідно, й життя Заратустри. Ктесій
навіть вважав, що Зороастр був бактрійським царем.
Цікавими виглядають дані про роки життя Заратустри, коли звернутися до
іранських джерел – зороастрійської традиції. При датуванні подій до
правління Ахеменідів спиралися основним чином на списки фараонів Єгипту.
Все, що лежить за межами культурних ареалів ієрогліфів і клинопису,
навряд чи піддається датуванню. Звідси виходить, що древні іранці, не
маючи своєї літературної традиції, могли б зберегти дані Зороастра
тільки в тому випадку, коли б у них були, подібно євреям, списки
генеалогій. Але, напевно, таких списків не існувало. Ми можемо
догадатись, що древні іранці, вже невдовзі після смерті Зороастра, не
могли вмістити його в рамки дійсної хронології чи пов’язати його з
подіями, що відбувались в Месопотапії чи навіть в Західному Ірані. Але
пізніша зороастрійська традиція, яку наслідують такі мусульманські
автори, як ал-Біруні, сповіщає точну дату Зороастра – 258 років до
Олександра Великого. Існує думка, що послідовники Зороастра вели рахунок
років, спираючись на якусь важливу подію в житті пророка. Коли проминуло
258 років ери Зороастра, відбулася трагічна подія – смерть Дарія III,
останнього з Ахеменідів, і перехід царської влади до Олександра
Великого. Це відбулося в 330 році до н. е., і таким чином ми отримуємо
588 рік до н. е.(258+330) в якості першого року ери, прийнятою
послідовниками Зороастра. Не треба забувати, що 588 рік до н. е., який
може відповідати даті навернення царя Віштаспи у віру Зороастра(в той
час пророкові, за переданням, було 42 роки), отриманий за допомогою
цілого ряду припущень. Згідно цієї ж традиції, пророк помер у віці 77
років, так що якщо заданою ціллю є відшукати історичні дати Зороастра,
базовані на сприйнятливих припущеннях, то 628 – 551 роки до н. е. –
найкраще рішення, яке можна отримати за таких умов.
Питання про батьківщину Зороастра також викликало жваві суперечки, і
багато в ньому залишається до цих пір не виясненим. Пізня середньовічна
зороастрійська традиція називає зазвичай Мідію – під впливом переваги
там в пізній час релігій магів – Антропатену (Гірську Мідію), а в якості
місця його проповіді – Бактрію. Античні автори нерідко називають
Заратустру мідянином, персо-мідянином, персом, але, як здається, вже
тоді була відома традиція, що зв’язувала його з Бактрією.
Більшість дослідників сьогодні згідні з тим, що пророк жив і виступив з
своїм вченням у Східному Ірані. Зороастрійська традиція вміщує пророка в
Азейбарджані, але географічний горизонт Авести обмежений Східним Іраном,
так що пізніше перенесення його діяльності на територію Західного Ірану
має пояснюватись політичними умовами. Справедливо, що міфічну географію
Авести і міфічну прабатьківщину зороастризму можна пристосувати до
будь-якої області Ірану, але географічної картини Авести недостатньо.
Зате є підстави вважати, що легенди і передання про діяльність
Заратустри (але не про його народження), що відносяться до сходу,
виглядають більш відповідні дійсності. Так, наприклад, дуже древнім і
розповсюдженим є передання про те, що в Кішмарі, на території Хорасана,
був посаджений кипарис в пам’ять про навернення Віштаспи в зороастризм.
Цей кипарис за декілька днів виріс у дерево у десять обхватів, а на його
верхівці містився палац. Інші передання відносять походження пророка до
Раги, Рею (поблизу сучасного Тегерана), і оповідають про хіджре
Зороастра на схід, де його вчення прийняв Віштаспа. За іншою версією він
народився у 589 році до н. е. у місті Урмії. Існує зороастрійська
традиція, що пророк був вбитий у Бактрії, та ряд передань відносить його
діяльність до інших районів на сході. Можна допустити, що він діяв в
окрузі Герата, охоплюючи на південь області до Сеієтана, на схід – до
Бактрії і на північ – до Мерва.
Лінгвістичні дані також говорять на користь відношення пророка до
Східного Ірану. Історично оправдано, що Авеста з її міфологією і рисами
героїчного епосу, була складена мовою, яка була близькою до мови
першопочаткової територій проживання арійців. Ця прабатьківщина могла
розташовуватись в Середній Азії або навіть південніше, в районі Герата.
Річард Фрай вважає, що перси, мідяни і інші іранські племена, рухаючись
до областей їхнього пізнішого перебування, співали гімни богам, подібні
не тільки змістом, а й мовою, яка була мовою їх прабатьківщини –
містичної країни Airy?na Va?jah. Племена, що прийшли в Західний Іран,
розповсюдили свою вимову серед місцевого населення – еламітів, хуррітів
і інших; в результаті чого їх діалекти стали втрачати свої форми. Але до
того, як це відбулося, на Сході з’явився пророк, що проповідував мовою
Гат, – архаїчній, консервативній вимові, можливо на діалекті області
Герата. Мова Гат звучала більш урочисто і авторитетніше, чим інші
авестійські вимови. Пізніше, коли вчення Зороастра розповсюдилось по
всьому Ірані, жерці просто приєднали свої гімни на гатському діалекті до
попередніх загальноіранських, складених авестійською мовою.
Зороастр скоріш за все був жерцем древньоіранської релігії, бо в Гатах
(Ясна 33, 6) він називає себе заотар (Zaotar), тобто повністю
правомірний священнослужитель. Оскільки він вживав це слово, не
вкладаючи в нього заперечувального змісту, можна допустити, що він
зберігав в новій релігії старий інститут арійських “жерців”. Він –
єдиний засновник релігії, який був одночасно і священнослужителем, і
пророком. В Молодшій Авесті він названий загальним словом для
священнослужителів – атаурван. Він сам іменує себе також мантран –
“складачем мантр”. Мантра – надихнене екстатичне заклинання. Навчання
священству починалося у індоіранців рано, мабуть у віці близько семи
років, і було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно
складалося з вивчення обрядів і засад віри, а також в опануванні
мистецтва імпровізації стихів для зазивання богів і вивчали напам’ять
великі мантри. Іранці вважали, що зрілість досягається в 15 років, і,
вірогідно, в цьому віці Зороастр став священнослужителем.
Виходячи з Гат, можна припустити, що пізніше він намагався засвоїти всі
знання, які отримав від різних вчителів. В подальшому він зображає себе
як ваедемна (буквально “той, хто знає”) – “посвячений, той що володіє
божественною мудрістю”. Згідно з зороастрійським переданням, багато
років провів він, мандруючи, в пошуках істини. Його гімни дозволяють
допустити, що він був свідком насильств, військових дій прихильників
даева. Визнаючи себе безсильним, Зороастр наповнюється прагненням до
справедливості; для того, щоб виховний закон божеств-ахур був
встановлений однаково і для сильних, і для слабких, так, щоб спокій,
порядок і все інше могли б вести добре і мирне життя.
Згідно зороастрійських передань, Заратустру, коли він став дорослим,
Ахура-Мазда покликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення.
Потім пророк прожив ще двадцять років у пустелі. Супроти нього виступили
маги, вимагаючи чудес і випробовувань: його зв’язали, облили їдким
зіллям, розтопленою міддю. Але Зороастр брав у руки вогонь і роздавав
його іншим, бо вогонь з його рук не обпікав.
Коли ж він досягнув тридцяти років, вікової зрілої мудрості, тоді йому
було дано одкровення. Ця велика подія згадується в одній із Гат (Ясна
43) і коротко описується в пехлевійському творі Задспрам. Там
розповідається, як одного разу Зороастр, беручи участь у зборах з нагоди
весняного святкування, відправився зранку на берег річки за водою для
приготування хаоми. Він ввійшов в річку, намагаючись взяти воду з
середини потоку. Коли він повернувся на берег (в цей момент він
перебував у стані ритуальної чистоти), перед ним у свіжому повітрі
весняного ранку виникло ведіння. На березі він побачив сяючу істоту
Воху-Мана, яка привела його до Ахура-Мазди і п’яти іншим сяючим особам,
в присутності яких пророк “не побачив власної тіні на землі через їх
яскраве сяйво”. Тоді ж від цих семи божеств Зороастр і отримав своє
одкровення.
Френсіс Беррет, дослідивши багато древніх джерел, так описує цю важливу
подію: “Коли Зороастр побачив світ (під час одкровення), один голос
сказав йому: “Світ – прекрасний!”, і в цей же момент другий голос
сказав: “Світ – жахливий!” І саме через це вічне протиборство всередині
себе Зороастр повинен був вічно сміятися. Обидві половини його мозку
були настільки збуджені, биття його мозку ставало настільки сильним, що
це могли відчувати руки, коли їх прикладали до голови. Багато років
Заратустра провів у пустелі, де годувався лише одним кислим молоком, а
потім на горі, де жив в усамітненні; після цього, весь в язиках полум’я,
він з’явився персидському цареві і його придворним, звістивши своє
вчення про подвійність світу”.
Хоча вчення Зороастра – це розвиток старої віри в Ахура-Мазду, воно мало
в собі багато такого, що дратувало і тривожило його співплемінників.
Надаючи надії досягти раю кожному, хто піде за ним і буде прагнути до
праведності, Зороастр розривав зв’язки з старою і аристократичною і
жрецькою традицією, відкривши всім без винятку людям після смерті
підземне царство. Більш того – він навіть пригрожує пеклом і сильним
світу цього, якщо вони будуть несправедливими. А його вчення про
загробне життя та яскраво виражений дуалізм, здається, задумане так, щоб
ще більше розсердити привілейованих. Тому роки, присвячені Зороастром
проповіді серед одноплемінників, були майже безплідними – він зумів
навернути в нову віру лишень свого двоюрідного брата Маідйоіманха. Тоді
він покинув свій народ і відправився до іншого, де, будучи іноземцем,
зміг добитися прихильності цариці Хутаоси і її чоловіка царя Каві
Віштаспи, які “виступили вперед як (сильна) рука і підтримка для його
віри ахурівської, віри Заратустри” (Яшт 13, 100).
Навернення в нову віру Віштаспи розсердило сусідніх правителів, вони
вимагають повернення до старої релігії. Коли він відмовляється це
зробити, починається війна, в якій Віштаспа отримує перемогу. Так вчення
Зороастра стало державною релігією в країні царя Каві Віштаспи.
Згідно передань, Заратустра прожив ще багата років після навернення
Віштаспи. Для того, щоб повністю відповідати своєму покликанню,
іранському священнослужителю потрібно було одружитися, і Зороастр був
тричі одружений. Його перші дві жінки, імена яких до нас не дійшли,
народили йому трьох синів і трьох дочок. Весілля молодшої дочки
Поуручісти оспівується в одній із Гат (Ясна 53). Її чоловіком став
Джамаспа, головний радник Віштаспи. Джамаспа згадується в Гатах разом з
своїм родичем Фрашаострою. Третьою жінкою Зороастра стала дочка
Фра-шаостри – Хвові. Цей шлюб був бездітний.
Прожив Заратустра за переданням 77 років. Загинув він, також за
переданням, насильницькою смертю – його зарізав кинджалом
жрець-язичник.2 Хоча є відомості, що наприкінці життя пророк подався в
місто Балк, де і помер у 512 році до н. е. за однією версією своєю
смертю, за іншою – був убитий туранцями або загинув від блискавки.
2. Авеста як священна книга зороастрійців
та літературний здобуток іраномовних народів
Найвидатнішим літературним твором іраномовних народів є Авеста, що
виникла у Середній Азії. Авеста, як джерело вивчення вірувань
стародавніх іранців, досить складне для досліджень. Бо з VII ст. н. е.,
після арабського завоювання, перси і інші народи Ірану були майже
повністю навернені в іслам; прибічники старої релігії, вийшовши з Ірану,
поселилися в Західній Індії, в районі Бомбею. Це так звані парси.3
В Європі лишень в XVIII ст. стало відомо, що у парсів збереглися давні
священні книги іранців. У 1754 році їх знайшов і навчився читати вчений
Анкетіль Дюперрон. В 1771 році він видає в Оксфорді французький переклад
Авести; невдовзі з’являється і німецький варіант.
Авеста написана на одній з древніх іранських мов, напевно з числа
східноіранських. За граматичною будовою мова Авеста мало чим
відрізняється від давньоперсидської мови ахеменідських написів.
Повного критичного дослідження тексту Авести, подібно “біблійній
критиці”, ще немає. Без сумніву, що деякі частини збереженої Авести
складались в період, коли мова її була вже мертвою. Текст Авести був,
напевно, першопочатково записаний неогласованим письмом арамейського
походження.
Традиція приписує Олександру Македонському знищення цілого списку
Авести.1 Перші спроби відродити текст Авести були зроблені, згідно
традиції, при парфянському цареві Валкамі (I ст. н. е.). Нова редакція
була створена верховним жерцем Картіром при засновнику династії
Сасанідів Арташирі Папакані. Кінцева редакція Авести, за переданням,
була здійснена магом Атурпаном при Шапурі III (309 – 379 роки н. е.).
Таким чином, свій завершений вигляд Авеста прийняла не раніше IV ст. н.
е. Точніший час складення її основних частин невідомий.
Авеста є не тільки літературним здобутком іраномовних народів, а ще й
священною книгою зороастрійців. Бо, за переданням, саме пророк
Заратустра написав її для своїх послідовників. Хоча історія приписує
йому лишень складення деяких частин Авести. Бо з пізнішими дослідженнями
з’ясувалося, що Авеста складається з окремих частин неоднакової
давності. Найдавніші її частини – Гати, включені в основну книгу Авести
– Яшну (книга гімнів та молитов), походять, можливо, від найдавнішої
епохи династії Ахеменідів. Вони написані на давньоперсидській мові
(зендській або мові Авести). Вже пізніші частини написані пехлевійською
мовою, якою розмовляли в епоху Сасанідів (III – VII ст. н. е.): це
Вендідат (ритуальний кодекс жерців); Яшт (збірник молитов); Вісперед
(молитви, звернені до “начальників”) і інші. Найбільш пізня частина
Авести Бундегеш – це легендарна історія про засновника релігії
Заратустру і його пророцтва про кінець світу.1 За деякими переказами,
Авеста включала в себе 21 книгу.2 І найбільш правдоподібною думкою
вчених про батьківщину Авести є та, що це Північно-східний Іран, Бактрія
(тепер територія Афганістану і Таджикистану). Про це свідчать і легенди
про Заратустру, і дані мови.
Гати за формою та змістом відрізняються від інших частин Авести. Вони
складені у віршованій формі і є проповідями самого Зороастра. Тут він
виступає як реальна особа, жрець і людина, яка страждає через те, що
тривалий час не має послідовників, зіштовхується з великими труднощами в
розповсюдженні релігії та терпить гоніння в себе на батьківщині. Тільки
в Молодшій Авесті, найбільшій за об’ємом, Зороастр постає легендарним
героєм з чудотворними надлюдськими рисами. Тут Ахура-Мазда доручає
Заратустрі оновити релігію. Він проводить кардинальну реформу,
проголосивши віру тільки в Ахура-Мазду і його кінцеву перемогу, відкидає
частину племінних богів – девів, про що свідчить напис царя Ксеркса.
В Гатах осуджується життя кочівників-грабіжників, піддаються прокляттю
правителі та жерці, що знищують худобу при жертвоприношеннях.
У будь-якому випадку, в книгах Авести збереглися незначні залишки
давнього культу природи зі значно більш пізньою релігійно-філософською
ідеологією майже богословського змісту.
У першому фаргарді (главі) Вендідат говориться про створення світу
Ахура-Маздою і наводиться географічний опис країн, де сповіщали
зороастризм.
В другому фаргарді викладена легенда про “Йіму сяючого” – мудрого
правителя, за правління якого люди близько 900 років благоденствували.
Однак Йіму бог Ахура-Мазда попереджає про підступ Ангра-майнью, в
результаті чого землю відвідає “люта, смертоносна зима, випадуть рясні
сніги, а коли вони стануть, вода затопить увесь світ”.3 Ахура-Мазда
наказує Йімі спорудити вар (притулок, огорожу) з житлом для людей і
худоби, щоб захистити все живе на землі від зими і холоду. Йіма виконує
наказ Ахура-Мазди і рятує, таким чином, всю живність на землі. Як
бачимо, постать Йіми була продовженням протоіранського божества
підземного царства мертвих з аналогічним ім’ям. А оповідь про всесвітній
потоп відображена і в християнській історії про Ноя.
Як головний засіб боротьби людей із силами зла у Вендідаті вказується на
заняття землеробством, скотарством і прагнення до збільшення
матеріальних благ: “Хто сіє збіжжя, той сіє праведність”. А сучасні
послідовники зороастрійців – парси, вважають праведною і підприємницьку
діяльність.
Третій фангард цікавий тим, що в ньому заперечується аскетизм, що
позбавляє людини сил в боротьбі зі злими духами.
В інших главах Вендідат наводяться різні магічні формули моління,
медичні поради лікарям, перелічуються основні чесноти і гріхи людини.
Велика увага приділена розпорядженням ритуального очищення при зіткненні
з трупом і під час похоронних обрядів.
Звичайно, ми не маємо повного уявлення про все те, що відбувалося в
далекому минулому. Якщо б до нас дійшли всі книги Авести, ми могли б
повністю оцінити і вчення, і побут, і становлення зороастризму. Але і
те, що міститься в збережених книгах Авести, не завадило послідовникам
Заратустри твердо і неухильно поклонятися Ахура-Мазді і виконувати його
повеління.
3. Дуалістичне розуміння двох першоначал – добра і зла
Отримавши одкровення, Заратустра вперше побачив Ахура-Мазду. Пізніше він
ще не раз відчував його присутність або слухав слова бога, які кликали
його до служіння. Заратустра поклонявся Ахура-Мазді як владиці аша
(порядку, праведності і справедливості). Це було у відповідності з
традиціями, оскільки Мазда здавна вшановувався як найвеличніший з трьох
Ахур, охоронців аша. Але Заратустра проголосив Ахура-Мазду єдиним
нествореним богом, що існував вічно, творцем всієї благості, в тому
числі і всіх інших благих і добрих божеств. Звичайно, неможливо повністю
дослідити хід думок Зороастра. Напевно, він міг дійти до них, роздумуючи
про щоденні богослужіння, які здійснював як священнослужитель. Можливо,
виходячи з уявлень жерців про єдність всього матеріального світу, у
Заратустри і виникла думка приписати таке ж походження від одного
всезнаючого, праведного, доброго бога.
Скоріш за все, сувора дійсність переконала пророка в тому, що мудрість,
праведність і доброта за соєю природою відмінні від зла та жорстокості.
І ось в одному з видінь йому з’явився співіснуючий з Ахура-Маздою його
противник – Ангра-майнью (“Злий дух”), який також був з самого початку,
але цілком злий та жорстокий. Ці два основні протилежності буття побачив
Зороастр в їх початковому зіткненні: “Воістину є два першопочаткових
духи, близнюки, відомі своєю протилежністю. В думці, в слові і в дії –
вони обидва, добрий і злий… Коли ці два духи вперше зійшлися в боротьбі,
то вони створили буття і небуття, і те, що чекає в кінці кінців тих, хто
йде шляхом неправди, – це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає
найкраще”. (Ясна 30, 3 – 4).
Головним елементом в цьому одкровенні є те, що дві першопочаткові
сутності добровільно вибирали: одна – добро, а інша – зло: “І буду я
говорити про двох духів, які стоять у витоків життя, і ніколи не
прийдуть до повної згоди наші думки, наші пізнання, наш досвід, наші
слова, наші діла, наші душі”.2 Цей акт і служить праобразом аналогічного
вибору, який повинна зробити кожна людина в своєму житті. Саме такий
вибір привів притаманним двом духам антагонізм до активного
протиборства, яке виявилось, згідно прийнятого Ахура-Маздою рішення в
боротьбі “творіння” і “антитворіння”, або, як сказав пророк, до
створення “буття” і “небуття” (тобто смерті). Бо Ахура-Мазда в своєму
всезнанні вже знав, що Злий Дух повинен напасти на нього, бо світ цей
благий, і він стане ареною боротьби двох сил. В кінці – кінців
Ахура-Мазда виграє велику битву і зможе знищити зло, і досягнути того,
щоб світ став цілком благим і добрим. І саме в цьому заслугою
зороастризму є те, що це перша гостро виражена дуалістична релігія, в
основі якої лежить уявлення про протиборство добра і зла.
4. Пантеон богів у релігії Авести
Як ми бачили вище, саме ідея про “сім божеств” і стала головним
новаторством вчення Зороастра, хоча їх основою були старі уявлення про
походження світу. Спочатку Ахура-Мазда створив за допомогою Святого Духа
(Спента-Майнью) шість нижчих божеств, які Зороастр побачив у своєму
першому видінні. І разом з Ахура-Маздою вони створили ті сім творінь,
які утворили світ.
Ці шість великих божеств, в свою чергу, викликали до життя інші благі
божества, які були добрими богами і шанувалися ще в древньоіранському
пантеоні. Всі ці божества, згідно вчення Зороастра, в тій чи іншій мірі
є еманаціями самого Ахура-Мазди і, перебуваючи під його началом,
прагнуть співдіяти творінню добра і знищенню зла. В зороастризмі вони
називаються Язата (достойний поклоніння) чи Амеша-Спента – “Безсмертний
Святий”.
Одним із найбільш важливих висловів в одкровенні Зороастра є ключове
слово “спента”, що використовується у відношенні до Ахура-Мазди і всіх
його творінь. В самій своїй основі воно означало “той, що володіє
силою”, а в відношенню до благих божеств – “допомога, що володіє силою”.
Найчастіше поняття “спента” належить головним чином до шести великих
божеств першого видіння пророка, а інші, менші божества, іменуються
просто – “Язата”. Поняття про шість Безсмертних святих істотне для
вчення Зороастра, воно має вагомі духовні та етнічні якості чи атрибути
самого Ахура-Мазди і можуть, зі своєї сторони, наділити ними людей. Для
кожної людини, в тому числі і для самого пророка, Безсмертним святим,
що вказує шлях до інших, є Воху-Мана (“Благий помисел”). Найближчий його
Союзник – це Аша-Вахішта (“Найкраща праведність”), божество, що
відображає могутній закон істини-аша. Потім ідуть Спента-Армаіті (“Святе
благочесття”) і Хшатра-Ваірйа (“Бажана влада”), що уособлює собою силу,
яку кожна людина проявити, прагнучи до праведного життя. Заключна пара –
це Хаурватат (“Цілісність”) і Амеретат (“Безсмертя”). Вони дарують вічне
життя і процвітання.
Ці божественні якості були виділені, а потім їм молились і вшановували
як окремих богів, що характерно ще і для язичницької іранської релігії,
де Мітра був оточений божествами Дружби, Послуху, Справедливості,
Доблесті, Божественної благодаті. Тому і не дивно, що в Гатах
відбувалося таке ж об’єднання семи Амеша-Спента з сімома творіннями, як
і в давньоіранській релігії. Так, Хшатра-Ваірйа став володарем небес з
каменю, які захищають землю. Розташована знизу земля належить
Спента-Армаїті. Вода – це творіння Хаурватат, а рослини відносяться до
Амеретат. Воху-Мана є повелителем смиренної та милосердної корови, яка
була символом добра у іранців. Вогонь, який пронизує всі інші творіння,
а завдяки сонцю керує зміною пір року, знаходиться під опікою
Аша-Вахішта. Людина з її розумом і правом вибору належить Ахура-Мазді.
Крім того, Армаіті була опікункою жінок, а Хшатра – покровителем
чоловіків.
Людина повинна не тільки піклуватися про ці творіння, а й слідкувати за
власним фізичним та моральним здоров’ям, а також турбуватися про своїх
ближніх, тому що кожний з них є творінням бога. Зороастр дав
послідовникам особливий моральний закон – жити у відповідності з благою
думкою, з благим словом і благим ділом. Таким чином, вчення семи
Амеша-Спента і семи творінь зобов’язувало до глибокого почуття
відповідальності за навколишній світ.
Цікаво простежити і зороастрійську концепцію створення світу, що
визначає існування світу протягом 12000 років. Розвиток світу
поділяється на чотири періоди, по 3000 років кожний.
Перший період – це передіснування речей та ідей, коли Ахура-Мазда
створює ідеальний світ абстрактних понять, коли в стадії небесного
утвору
Вже існували прообрази всього, що пізніше було створено на землі. Цей
стан названий “менок” (“невидимий, духовний”).
Етичні принципи зороастризму в аспекті вчення про смерть та потойбічне
життя і віра в Спасителя світу.
Головне лихо людства – смерть. Вона змушує душі людей покидати
матеріальний світ (гетіг) і повертатися на деякий час недосконалий
нематеріальний (меног) стан. Зороастр вважав, що кожна душа, розстаючись
з тілом, піддається суду за те, що вона здійснювала на протязі життя.
Він вчив, що і жінки, і чоловіки слуги і правителі можуть мріяти про
рай, а перепона часів язичництва – “Міст-розлучник” – стала в його
одкровенні місцем судочинства, де вирок кожній душі залежить не від
жертвоприношень, а від праведних вчинків. Цей суд очолює Мітра, по
обидва боки якого сидять Сраоша і Рашну, що тирмає терези правосуддя. На
цих терезах зважуються думки, слова, вчинки кожної душі. Якщо добрих
думок і діл більше, то душа вважається достойною потрапити в рай. Тоді в
супроводі прекрасної дівчини даени (“віра”) вона перетинає широкий міст
і йде вгору. Якщо ж терези нахиляються в сторону зла, то міст звужується
і стає подібним до леза ножа, а жахлива відьма, зустрічаючи душу,
схоплює її і тягне вниз, в пекло, де грішник переживає “довгий вік мук,
темряви, поганої їжі і скорботних стогонів” (Ясна 31, 20).
Але навіть душам в раю не буде повного блаженства, тому що цілковите
щастя настане лишень в час “Чудотворіння” (Фрашегірд). Зороастр вчив, що
душі праведних повинні чекати цього вищого блаженства до моменту
Фрашегірд, коли вони отримають “майбутнє тіло”, а земля віддасть кістки
всіх померлих. За всезагальним воскресінням настає Останній Суд, коли
праведні будуть відділені від грішних. Тут Аірйаман, божество дружби і
зцілення, разом з богом вогню Атар розплавить весь метал в горах, і він
потече на землю. Всі люди повинні пройти крізь цю річку, і “для
праведних вона буде здаватися парним молоком, а нечестивим буде
здаватися, що вони у плоті йдуть через розплавлений метал.”2 Під час
цього випробовування всі грішники загинуть і щезнуть назавжди з лиця
землі. Демони-деви і сили темряви будуть знищені в останній великій
битві з язатами. А ріка, потрапивши в пекло, уб’є Ангра-майнью і
спалить останні залишки зла в світі.
Тоді Ахура-Мазда і шість Амеша-Спента святково здійснять останнє
богослужіння і жертвоприношення. Вони приготують містичний напій – “білу
хаому”, який дасть всім блаженним воскреслим безсмертя. Тоді люди
стануть такими ж, як і Безсмертні святі – єдиними в думках, словах і
вчинках, не знаючи старіння, хвороб, тління, будуть вічно радіти в
царстві бога на землі. Тому що, згідно Зороастру, саме тут, в цьому
знайомому і улюбленому світі, що відродив свою першопочаткову
досконалість, і буде вічне блаженство.
Відповідно, Заратустра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною,
про рай та пекло, про воскресіння тіла, про загальний Останній Суд і про
вічне життя об’єднаної душі і тіла. Ці уявлення були пізніше перейняті
іудаїзмом, християнством, ісламом. Але тільки в зороастризмі вони мають
між собою повний логічний зв’язок, тому що Зороастр наполягав на тому,
що спасіння кожної людини залежить від сукупності її думок, слів і
вчинків, в які втручатися і змінювати, з співчуття чи з власної прихоті,
не може жодне божество. В такому вченні віра в День Суду повністю
отримує свій жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати
відповідь за долю власної душі і розділити загальну для всіх
відповідальність за долю світу.
Ще одним важливим аспектом зороастризму є вчення про Саошьянта
(майбутнього Спасителя). Окремі пассажі Гат дозволяють припустити, що
Зороастр відчував, що кінця світу не уникнути, і саме йому Ахура-Мазда
доручив сповістити істину і підняти людей на вирішальну битву. Сам він,
звичайно, розумів, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що після
нього прийде праведний чоловік, тобто Саошьянт (“той, хто принесе
користь, благо”). Він поведе людей на останній бій проти зла.
Послідовники Заратустри дуже надіялись на це, вірили, що Спаситель
народиться від сімені пророка, що чудодійно зберігається в глибині вод
одного озера (ототожнюється з озером Кансаойа). Коли наблизиться кінець
часів, в ньому скупається дівчина і зачне від пророка. В певний період
вона народить сина і назве його Астват-Ерета (“Той, що уособлює
праведність, істину”). Незважаючи на своє чудесне зачаття, Спаситель
буде чоловіком, сином людським. Саошьянту буде допомагати божественна
благодать Хварена, щоб той (Спаситель) знищив зло у світі. Всі віруючі
прагнули до цієї славної події, і надія на її здійснення надавала їм
сили і підтримувала в тяжкі часи.
Висновок
Локально обмеженою дуалістичною релігією, в основі якої лежить уявлення
про протиборство добра і зла, є зороастризм, або парсизм (226 тис.
віруючих) — давньоіранська релігія, що склалася у X—VII ст. до н. е. і
поширилася у Середній Азії. По-різному називають цю релігію:
зороастризмом — за іменем її легендарного засновника — пророка
Заратустри, або Зороастра (589— 512 рр. до н.е.); маздаїзмом — від імені
Ахурамазди — головного божества, що уособлює світ, добро, істину, Життя,
і бореться з Анра-Майю — богом тьми, зла, брехні й смерті; магізмом —
жреці її є вихідцями з племені магів; релігією Авести — від назви
збірника священних книг; вогнепоклонством — у зв’язку з особливим
культовим шануванням вогню (в Ірані збереглася невелика кількість
вогнепоклонників, яких мусульмани презирливо називають гебрами —
невірними); митраїзмом — від бога-спасителя Митри; парсизмом,
послідовники якого нині мешкають у Бомбеї (Індія). Суть цієї релігії
зводиться до переможної боротьби Ахурамазди з Анра-Майю. Земні джерела
дуалізму слід шукати в особливостях життя давньоіранських землеробських
племен, які потерпали від руйнівних нападів кочовиків.
Використана література
Філософія / За ред. Надольного І.Я. – К., 2001.
Філософська енциклопедія. – К., 2000.
Лелеков Л. А. Заратуштра // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.,
1991.
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
