.

Творчий пошук у розвитку сучасної філософії та методики її викладання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2560
Скачать документ

Реферат на тему:

Творчий пошук у розвитку сучасної філософії та методики її викладання

Філософська думка України та інших пострадянських республік переживає
важкий процес переходу від старого до нового етапу свого розвитку. Як і
всі гуманітарні науки, вона опинилась у стані глибокої кризи, що с
частиною кризи суспільства. У цих умовах розгорнувся цілком закономірний
процес пошуку творчих шляхів і методів подолання кризи, виходу філософії
на якісно новий рівень розвитку. Уже можна спостерігати чимало
позитивних моментів, які свідчать про прагнення філософів сформувати
інноваційну парадигму вищої освіти. Формуються нові філософські школи та
течії. Проводяться вузівські, всеукраїнські, міжнародні
науково-теоретичні та науково-практичні конференції, методологічні
семінари. Видано немало цікавих монографій, підручників, розроблено
типові програми курсу “Філософія”, на цій основі створено робочі
програми, методичні рекомендації для самостійної роботи студентів.
Творчо впроваджуються новітні педагогічні технології: лекції на основі
опорних конспектів, лекції-діалоги, лекції проблемно-пошукового
характеру, семінари з вирішенням ситуаційних завдань, семінари-дискусії,
студентські олімпіади тощо. Активно використовуються спецкурси на теми:
“Філософія науки”, “Філософія економіки”, “Філософія бізнесу”,
“Філософія техніки”, “Філософія освіти”, “Філософія права” та ін.
Подальшого розвитку набуває комп’ютеризація та інформатизація
навчально-методичного, науково-дослідницького й виховного процесу.

Однак важливі не самі кількісні зміни, конкретні форми інноваційних
педагогічних технологій, а наповнення їх глибоким, творчим змістом.
Творчий пошук – це не хаотичний, а цілеспрямований процес, який
супроводжується зламом сталих принципів і способів вирішення конкретної
проблеми, висуванням мети та формуванням нових підходів і засобів.

Нині майже всі філософи пишуть і говорять про необхідність рішучої
відмови від стереотипів, шаблонів і переходу до нових теоретичних
проривів, якісних змін, які відповідають вимогам сучасної вищій школи.
Таку позицію можна тільки вітати, але, на жаль, самі підходи до процесу
оновлення філософії думки дуже поляризовані, що негативно впливає на
якість її викладання.

Правомірно говорити про наявність традиційно-фундаменталістичного,
деструктивно-оновлюючого й конструктивно-оновлюючого підходів. Такий
поділ різних підходів, природно, носить умовний характер. Наприклад,
автор підручника, монографії, лекційного курсу одні теми розкриває в
конструктивно-оновлюючому, а інші традиційно-фундаменталістичному
підході. Водночас виділення трьох названих підходів дозволяє більш
реально показати всю складність, важкість і драматичність подолання
кризи в розвитку філософії, методики її викладання.

Представники традиційно-фундаменталістичного підходу відмовилися від
частого цитування класиків філософії, особливо марксистської, від
сокирно-лобової критики так званої буржуазної та ревізіоністської
філософі, що заслуговує на підтримку. Однак вони, зазвичай, прагнуть
наводити як у виданнях навчального характеру, так і в наукових працях
цитати без лапок, а також зберігають колишні догматичні положення.
Наприклад, трактують філософію як науку про найбільш загальні законі,
розвитку природи, суспільства й мислення, коли вже затвердилась ,сумка,
що вона є універсальним типом знань. Нерідко характеристика основного
питання філософії дається в традиційному формулюванні Ф. Енгельса, хоча
філософська думка накопичила за останні роки нові цікаві судження.

Нерідко матеріалістичне та ідеалістичне направлення в філософії
характеризуються як альтернативні. Тим самим оновлюється традиційне
радянське кліше: матеріалізм – це позитив, Ідеалізм – негатив. Однак Г.
Гегель наголошував, що нема духу без матерії і не існує матерії без
духу. В. Ленін стверджував, що “розумний ідеалізм ближчий до розумного
матеріалізму, ніж дурний матеріалізм”. Представники цього підходу
характеризують екзистенціалізм, структуралізм, прагматизм та Інші течії
сучасної філософії як конкуруючі, альтернативні. Суперництво між
названими вище течіями дійсно існує і є однією з рушійних сил розвитку
філософської думки. Однак закон єдності та боротьби протилежностей
містить також діалектичну єдність різних явищ і процесів, і тому різні
філософські школи, течії та напрями слід розглядати як там, що
взаємодоповнюють і збагачують один одного в пізнанні оточуючого світу,
особливо місця та ролі людини в ньому.

Крім того, у науковій та навчальній літературі можна зустріти елементи
упередженого відношення до філософії схоластів як до формального знання,
відірваного від життя та практики, безплідного міркування. Дійсно,
схоласти середніх віків і пізнішого часу обговорювали й обговорюють
питання, далекі від вимог життя, практичної діяльності людей. Однак
потрібно враховувати безсумнівні заслуги схоластичної філософії. У часи
середньовіччя вона протистояла містицизму, який прагнув довести
можливість пізнання істини на шляху надчутливого споглядання,
одкровення, екстазу. Саме схоластична філософія звернулася за доказами
до сили розуму, його можливості розмірковувати на основі логічно
вивірених кроків. Її імператив “знати, щоб вірити” був початком
раціонального підходу до світу і від неї перейшло в спадщину немало
корисних відкриттів в області гносеології. Схоластика це й методика
викладання, яка потребує участі в диспутах, володіння гнучким розумом,
апаратом логічних понять, вмінням не замкнутися повністю на формальному
вивченні навчального матеріалу Якщо б схоластична філософія несла в собі
тільки негативний зміст, то була б незрозумілою діяльність видатних
мислителів – викладачів Фоми Аквінського, Григорія Сковороди та інших
особистостей європейської освіти.

Ці та інші приклади свідчать про те, що тільки з позиції
конструктивно-оновлюючого підходу можна й потрібно переборювати
догматичні інтерпретації філософської думки, творчо переосмислювати
сталі поняття, йти шляхом їх збагачення з цих позицій необхідно також
відмовлятися від існуючого ще стереотипу, що тільки усне та письмове
забезпечення навчально-методичного та виховного процесу дозволяє
ефективно викладати філософій:. Навчання студентів за допомогою тільки
крейди, дошки, навіть досконалого підручника, без застосування
комп’ютерів, оволодіння “другою грамотністю” – це вже вчорашній день.

Деструктивно-оновлюючий підхід до розвитку сучасної філософії й методики
її викладання проявляється в порушенні принципу наступності в розвитку
філософії, у відмов, від її позитивних накопичень, у прагненні
створювати нову філософію на “незораному полі”. В. Налімов, наприклад,
зауважив, що філософія “зупинилася на наших очах завершенням
екзистенціалізму та філософської герменевтики, оскудненням позитивізму
та стратегічним крахом марксистського матеріалізму… нам потрібна
всеохоплююча, цілісна філософська думка”.

В умовах сучасного плюралізму кожна людина має право на особисту позицію
в оцінці теперішнього стану вітчизняної та зарубіжної філософії. Проте
важко погодитися із твердженням, що філософія зупинилась у своєму
розвитку і названі течії вже не важливі для формування цілісної
філософської думки. Сучасна криза філософії в нашій ті Інших
пострадянських країнах не є кризою ідентичності, яка призводить до
катастрофи, відходу в небуття. За своїм характером це – адаптація
філософської думки до нових умов розвитку дійсності; подолання
догматичності, надмірної ідеологізації; перехід до нового етапу свого
розвитку. Інакше кажучи, це криза як елемент подальшого розвитку, як
процес одужання від старих хвороб і вступ в якісно новий етап свого
розвитку.

Деідеологізація філософської освіти спричинила деякі негативні явища.
Одне з них – приниження або навіть відсутність системного підходу до
викладання навчального матеріалу. Підручники з філософії, лекційні курси
містять усі розділи типової програми. Вивчення їх студентами і є
практична реалізація філософії як універсального виду знання. На жаль,
нерідко в навчально-методичній літературі викладено лише підрозділи
філософського знання. В одному випадку увагу студентів концентрують на
проблемах онтології, в іншому – на проблемах гносеології та
антропології. При цьому одночасно або дуже коротко, або зовсім не
аналізуються інші важливі й потрібні для засвоєння цілісного
філософського матеріалу проблеми. Унаслідок цього студентам пропонують
фрагментарні філософські знання, що згубно відбивається на їхньому
світогляді, його досконалості.

Відсутність цілісності, довільний відбір матеріалу призвів до виникнення
“індивідуальної смаковщини”, яка виявляється в різних формах. Російські
дослідники резонно зауважують, що, поряд з позитивним у розвитку
сучасної філософії, “…на повний зріст піднялась криклива, балакуча,
позбавлена почуття відповідальності псевдо-філософія і розв’язна
філософська публіцистика. Вона заповнила собою інтелектуальний простір,
у тому числі філософську періодику. Розсудливість і розважливість у
судженнях, відповідальність за думки зараз не шануються за професійну
доброчинність На жаль, ця хвиля зачепила і сучасну вищу школу”.

Особливо в цьому плані “не пощастило” діалектиці, яку стали активно
заперечувати, мотивуючи це тим, що в минулому вивчалася марксистська
діалектика. Автори такого підходу або не розуміють, або не бажають
знати, що діалектика – це важливе досягнення світової інтелектуальної
культури, зобов’язане своєю розробкою не тільки і навіть не стільки К.
Марксу, а багатьом попереднім мислителям, у першу чергу Г. Гегелю.
Досвід вивчення студентами основних законів і категорій діалектики
свідчить про набуття ними суттєвих знань у розумінні явищ економіка,
політики, духовного життя суспільства, своєї майбутньої професійної
діяльності. Крім того, вивчення генезису категорій та основних законів
діалектики, конструктивний творчо-критичний аналіз і зіставлення їхнього
трактування різними філософськими школами формують методологічну
культуру студентів. Особливо успішно це відбувається тоді, коли
діалектика характеризується в рамках різних теорій розвитку
матеріального, духовного світу, людини, суспільства.

Деструктивно-оновлюючий підхід до розвитку сучасної філософії виявився
також в оцінці марксистській філософії. Після розпаду Радянського Союзу
і утворення суверенних держав виявилося чимало авторів навчальних
посібників, монографій, викладачів гуманітарних дисциплін, які більшою
або меншою мірою стали на шлях нігілістичного заперечення марксизму,
його філософії. Виник “принцип маятника”, тобто шугання від однієї
крайності в іншу. Місце колишньої ортодоксальності, “партійного”,
“класового” підходу посіла ідеологізація іншого характеру, що негативно
позначилося на розвитку філософії та її викладанні у нас і країнах
ближнього зарубіжжя

Необхідний творчий пошук у самому процесі науково-критичного
переосмислення марксизму, його філософії, а також формування нових
поглядів на його ключові позиції та принципи. Важливо при цьому
враховувати різні періоди наукової діяльності К. Маркса і Ф. Енгельса,
що дозволить говорити про ранній, незрілий етап і марксизм, що
сформувався. Кожному з них притаманні свої позитивні й негативні риси,
геніальні здогадки й омани. У марксизмі, як у всякій теорії, є внутрішні
протиріччя, тому що він формувався і розвивався на основі наукових даних
і історичного досвіду XIX в. Через це його основоположники далеко не
завжди могли пізнати й теоретично узагальнити те, що стало очевидним
нині. Це неминуче накладало на філософію марксизму однобічність,
одномірність, навіть утопічність тих чи інших ідей. Необхідно до того ж
чітко розрізняти Марксові традиції й догматичний марксизм, політичні
погляди й практичні дії його представників.

Останнім часом побачили світ солідні наукові праці, автори яких прагнуть
дати об’єктивну оцінку багатьом ідеям марксизму, остаточно перебороти
кон’юнктурне відношення до них, показати його ідейну еволюцію,
досягнення й прорахунки, внесок в інтелектуальний розвиток людства.
Наприклад, член-кореспондент Національної академії наук України М.
Попович на запитання “Як ви оцінюєте праці засновника наукового
комунізму?” відповів: “Це завершення визначеного етапу в розвитку
європейської теорії капіталізму, що починається з Адама Сміта і
проходить через XIX століття. Маркс, по суті, доводить її до логічного
завершення. Його роботи, незважаючи на апеляції до якихось вершин
діалектики, мають свої теоретичні межі, до речі, дуже вузькі. Вони
виходять з передумов, схожих на прийняті в той час у механіці та фізиці.
Але як би там не було, мова йде про серйозну наукову теорію, з якою
необхідно рахуватися. Копати її ногами, часто навіть не знаючи, у чому
суть, негідно інтелігентної людини”.

На основі доброзичливого критичного аналізу
традиційно-фундаменталістського й деструктивно-оновлюючого підходів до
процесу розвитку сучасної філософії та методики її викладання доцільно
виокремити найголовніші риси й особливості, властиві
конструктивно-оновлюючому підходу.

• Творчий пошук місця і ролі філософії у формуванні та розвитку нової
парадигми вищої освіти XXI ст. У 60 – 70-х pp. минулого сторіччя в
нашому суспільстві проходила гостра і тому удвічі цікава дискусія щодо
того, хто потрібніше суспільству? Фізики чи лірики? Учасники дискусії
дійшли висновку, що необхідні ті та інші, що задача кожної сторони
всіляко сприяти удосконаленню людини. Потім захоплення лише позитивними
аспектами науково-технічної революції спричинило орієнтацію вищої освіти
в бік технократизації. Зрештою вища школа формувала переважно
технократичне мислення. Це було однією з причин кризи класичної системи
освіти, відгомони якої дотепер мають місце у твердженнях, що головне
стратегічне завдання вищого навчального закладу полягає в підготовці
фахівців високої кваліфікації. Ні й ще раз ні. Головною стратегічною
задачею вищої школи тепер і в перспективі є підготовка особистості з
багатим духовним світом, соціальною зрілістю та високим професіоналізмом
за своїм фахом. Тільки на такій методологічній базі може йти мова про
вихід філософії з кризи і підвищенні її ролі в життєдіяльності людини,
суспільства.

• Перехід на позиції нових теоретичних проривів на базі відмовлення від
усього застарілого й глибокого аналізу нових реалій у розвитку сучасного
природного та суспільного світів. Поглиблення самої проблематики
філософії, виділення пріоритетних проблем, які необхідно вирішувати,
насамперед, на теоретико-методологічному рівні. Фокус усіх філософських
міркувань – проблема людини й гуманізму. Це зараз актуальніше, ніж
проблема первинності або вторинності матерії, свідомості. Саме такий
підхід обумовлений самою природою творчого пошуку, що вимагає знаходити
й відбирати невідомі ще умови рішення наукових та інших проблем.

• Діалектичне використання “принципу відмовлення”, заперечливої акції в
розвитку філософії, її викладанні. Творчий розум завжди конструктивний і
толерантно заперечливий. Не можна вважати ознакою творчого пошуку
простий вихід за межі тієї чи іншої концепції, крутий злам і навіть
“знищення” існуючої. Будь-яка філософська теорія зсередини зживає ті чи
інші застарілі положення і тому задача викладача філософії – у процесі
творчого пошуку проникнути в її сутність і на основі духовної напруги
висловити авторське судження Діалектичне використання “принципу
відмовлення” завжди породжує гострі дискусії з “вічних” філософських
проблем. Це підтверджує нинішня дискусія з проблеми основного питання
філософії. Деякі дослідники займають неоднозначні позиції, що можна
тільки вітати. Одні з них пишуть про відсутність у філософії взагалі
яких-небудь основних питань. Інші виходять з наявності, на їхню думку,
чотирьох основних питань філософії: субстанціонального, гносеологічного,
смисложиттєвого та методологічного. Треті вважають, що шляхи вирішення
першої сторони основного питання філософії – про первинність матерії чи
свідомості – є правильними лише в тих чи інших наближеннях. Кожне з
висловлених суджень заслуговує на увагу і має право на існування.
Позиція автора статті полягає в тому, що традиційне формулювання
основного питання філософії має право на існування лише в онтологічному
та гносеологічному аспектах. При соціологічному ж аспекті його розгляду
співвідношення матерії та свідомості набуває іншого, паритетного,
співвідношення. Це питання було сформульовано Ф. Енгельсом стосовно
Нового часу, коли виникла необхідність здійснювати світоглядний вибір
між матеріалізмом і ідеалізмом. Представники догматизованого марксизму
“винесли” це питання за межі тієї епохи і поширили його зміст на весь
наступний розвиток філософської думки.

• Необхідність творчого використання парадигмального критерію. У
філософи не може бути однієї парадигми, для неї завжди характерний
плюралізм напрямків, навчань і шкіл. А це означає, що студентам
необхідно давати таку суму знань, що базується на реальному різноманітті
філософських поглядів. Саме такий підхід орієнтує навчально-методичний
та виховний процес на повагу до людської гідності студента, на
сприйняття його не тільки як об’єкта навчання, а й як суб’єкта, що
володіє власним світоглядом, духовною культурою, громадянською позицією.
Інакше кажучи, настійна потреба сучасності – відмовлення від монополії
на істину, активний перехід від монометодології до різноманітної
методології, утвердження принципу інтегративного аналізу філософських
шкіл, течій, напрямів. Не можна нав’язувати студенту ту чи іншу
концепцію, тому що він має рівні права з викладачем у виборі конкретної
системи цінностей та використання її у своєму повсякденному житті.
Головне в тому, щоб свій вибір студент здійснював на основі глибоких
знань, широкого інтелектуального кругозору та почуття громадянської
відповідальності.

• Органічна єдність загальнолюдських і національних цінностей у
викладанні вітчизняної та світової філософської думки. Філософія України
відзначена печаткою самобутності, вона займає своє місце в розвитку
європейської та світової філософії. У нинішніх умовах необхідно
зберігати й усіляко збагачувати її досягнення з урахуванням
національних, традицій та менталітету нашого народу. Професор В.
Андрюшенко цілком резонно відзначає, що в наші дні є прагнення відкинути
досвід, накопичений українськими вищими навчальними закладами в
радянський і пострадянський періоди “…пропонуючи розпочати розбудову
вищої освіти “від нульової позначки” й лише за європейським чи
американськими зразками. Така позиція є спірною. Університетська освіта
України була чи не найкращою в царській Росії та колишньому СРСР,
визнаною в Європі й у світі”. Водночас необхідний творчий діалог із
філософами інших країн на основі рівноправності, співробітництва,
наукових дискусій, обміну накопиченим досвідом у викладанні,
взаємозбагачення досягнутим. Тільки на такій методологічній базі можливо
сформувати поважне відношення студентів до досягнень філософської думки
своєї країни та інших народів

• Активне використання принципу творчого переосмислення сталих
категорій. Звісно ж категорії “буття”, “матерія”, “субстанція”, “рух” та
інші набили оскому, повторюються у викладацькій роботі з року в рік.
Проте це “вічні” категорії, причому вони набули такого змісту не тому,
що не можуть бути вирішені, а тому, що кожне нове покоління філософів
змушено вирішувати їх на свій кшталт, з урахуванням накопиченого
матеріалу і власних потреб. Без глибокого аналізу даних категорій
говорити про розвиток філософської думки не можна.

Усе викладене вище дає моральне право стверджувати, що в Україні та
інших пострадянських республіках розгорнувся активний творчий пошук
шляхів і методів подолання кризового стану філософії. Етап драматизму,
психологічного шоку серед науковців і викладачів вузів поступово йде в
минуле. Нижча фаза кризи пройдена, зростає тенденція колективними
зусиллями домогтися виходу філософської думки на якісно новий рівень
розвитку і тим самим зайняти більш гідне місце в національній та
світовій духовній культурі.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019