Реферат на тему:
Цінності
1. Природа цінностей
Людська діяльність будь-якого роду охоплює: задум, реалізацію і
результат.
Задум же складається з мети, цінності і плану. Мета відповідає на пи
тання: що треба зробити? Реалізація одних і тих же мети і планів може
мати повністю різні життєві змісти, ціннісні значення. Так формується
поняття цінність. Цінності – специфічні соціальні визначення об’єктів
навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення
для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що
втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження,
розвиток і роль цінностей в житті людини і суспільства вивчає аксіологія
— вчення про цінності.
Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду
філософських соціологічних концепцій – неокантіанськи-веберовської,
феноменологічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації. В
соціології проблему цінностей ввів Макс Вебер. Аналізуючи дії індивідів,
Макс Вебер виходив з неокантіантської передумови, за якою кожний
людський акт стає осмисленим лише в співвіднесенні з цінностями, в світі
яких визначаються норми поведінки людей та їх мета.
Сучасне людство стало мислити світоглядне і філософськи, найчастіше саме
не віддаючи собі звіту. Це не від доброго життя. У всякому випадку, не
від спокійного життя. Ядерні та екологічні апокаліпсиси, національні
відродження і націоналізм, різноманітний, строкатий плюралізм способів
життя, мети, стилів, краса тіла на конкурсах! олімпіадах і смерть
впротяж наркоманів і алкоголіків, самовідданість трибунів і безглуздя
терористів, мільярди біт інформації, що потрапляє в вуха і очі через
телеекрани, наморочить голови, але й розворушує мозок. Загроза розпаду
вимагає зосередженості. Старіюче XX сторіччя перестало сміятися над
романтичними запитаннями про зміст життя, настільки корисними мислителям
минулого. Питання цінності життя знов і знов набувають значимості. Якщо
цінності не речовинні, а духовні, можуть здатися несуттєвими і ніби
неіснуючими. Алеївсі цінності духовні, навіть матеріальні, тому що саме
поняття цінності є людська, соціальна категорія: з її допомогою
вимірюються всі предмети та явища, суспільні та природнО Людина є міра
всіх речей, справедливо стверджував давньогрецький філософ-софіст
Протагор, але інструментом виміру, мірилом виступають цінності.Поняття
цінність -ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей – світ належного?
Зовні цінності виступають як властивість предмета або явища. Проте
цінності притаманні предмету або явищу не від природи, не просто через
внутрішню структуру об’єкта самого по собі, а тому, що об’єкт втягнутий
у сферу суспільного буття людини і стає носієм певних соціальних
відносин. У ставленні до суб’єкта – людині цінності служать об’єктами її
інтересів, а для ЇЇ свідомості здійснюють роль повсякденних орієнтирів в
предметній і соціальній дійсності, визначення різноманітного практичного
ставлення людини до навколишніх предметів і явищ^/Гак, склянка, будучи
інструментом для пиття, виявляє цю корисну властивість як споживча
вартість, матеріальне добро. Будучи продуктом праці і предметом
товарного обміну, склянка виступає уже як економічна цінність, вартість.
Якщо ж склянка є предмет мистецтва, то наділяється ще й естетичною
цінністю, красою. Всі властивості склянки визначають її різноманітні
функції в системі людської життєдіяльності і виступають як предметні
ознаки, символи певних суспільних відносин, в які вступає
людинаТ^Виходячи з необхідності мати житло або реалізації принципу – мій
будинок – моя фортеця, можна побудувати будинок, а з престижних
міркувань можна побудувати ще дачу, котедж тощо. Точнісінько так же
повністю різні цінності, життєвий сенс можуть стояти за метою отримати
диплом про вищу освіту та ін. Піднімаючись на світоглядний східець свого
буття, людина ніби відволікається від самої себе і намагається увібрати
в себе світ. І цей світ справді духовно входить в неї, збагачуючи
людську особу. Тому світогляд, незважаючи на його, здавалось би,
абстрактність, завжди сфокусовано на реальній людині. Підходячи до
світогляду з міркою цінності, напевно, краще зіставляти місце, займане
світоглядом, не з пріоритетами, а з ієрархією цінностей. Ієрархія – річ,
існуюча не менш реальніша, аніж пріоритети. Більш того, ці дві категорії
дуже подібні одна до одної: там і тут йдеться про якусь черговість.
Нарешті, пріоритети і ієрархія нерідко просто співпадають у повсякденній
свідомості. Для голодного вища цінність -хліб. Отут-то нібито йдеться
про поглиблення мети, її ієрархію. Але це не так. Адже отут-то йдеться
про цінності, що відрізняються від мети та інших станів свідомості,
керуючих діяльністю функціонально, за своєю роллю, в управлінні діями.
Пріоритети звичайно існують там і захоплюють свідомість, – де всякі
нестачі як раз і створюють черговість, не дозволяючи реалізувати відразу
і водночас весь ланцюжок пріоритетів. Ієрархія фундамен-тальніша і не
залежить від швидкоплинних кон’юнктур, а подібна до єгипетських пірамід,
яким сорок століть. І вершину ієрархії завжди займають цінності
світоглядні. Світоглядні цінності і виникали-то, коли первісна людина,
як правило, старик, який здобув вільний час, розвантажившись від
пріоритетів. Для філософа Іммануїла Канта вищими цінностями і вічно
дивними речами стали «зоряне небо наді мною і моральний закон в мені».
Етика Альберта Швейцера ґрунтувалася на «шанобливості перед життям».
Рятівною властивістю людства, буквально його щастям, завжди ставала та
обставина, що остаточно своїми робила цінності своїх кращих, а не гірших
представників. Мабуть, тут криється колективний інстинкт самозбереження,
людство не прожило б довго, якщо б на вершині ієрархії його цінностей
виявився культ сили. Поряд з предметними цінностями, що виступають
об’єктами спрямованих на них інтересів, до цінностей належать також
деякі явища суспільної свідомості, що виражають інтереси в формі поняття
добра і зла, справедливості і кривди, ідеали, моральні нормативи і
принципи. Такі форми свідомості описують якісь дійсні або удавані явища
реальності, а виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають
їх здійснення або усунення, тобто, виступають нормативними за своїм
характером.
У житті часто людина потрапляє в такі ситуації, коли потрібно вибирати з
багатьох альтернативні потреби, інтереси, можливі переживання і засоби,
шляхи їх реалізації, чому віддати перевагу, від чого відмовитися, як
встановити черговість переваг і вчинків. Відповідно з певною внутрішньою
шкалою, системою еталонів і виникає необхідність порівняння різних
мотивів можливих дій людини, людей, вибору ними чогось. І отут-то
найтиповіші для суб’єкта потреби, інтереси і переживання виконують роль
орієнтира в виборі альтернативних потреб, інтересів і можливих
переживань, засобів, шляхів їх реалізації. Так виникають цінності.
Цінність-філософське поняття, з допомогою якого і характеризується
соціальна-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства,
індивідів. Цінності виконують роль споконвічної, вхідної основи вибору
потреб, інтересів, переживання, мети, засобів їх реалізації, результатів
діяльності і тих умов, в яких здійснюється вибір. На питання: в ім’я
чого здійснюється та або інша діяльність, відповіддю є цінність, тобто
основа вибору суб’єктом-лю-диною мети, засобів, результатів і умов
діяльності. Сам процес і процедура вибору на базі цінностей називається
оцінкою. Добром для суб’єкта виступає і сам результат вибору.
Спрямованість діяльності суб’єкта (людини) на певну цінність називається
ціннісною орієнтацією.
Поняття цінність вживається, по-перше, для визначення стану свідомості,
на основі якого здійснюється оцінка, по-друге, – значущих явищ, що
вибираються внаслідок оцінки. Можна сказати, істина і добро (або
престижність і комфорт) виступають у тієї або іншої людини основними,
провідними, але можна сказати, що в такому-то будинку є більше
матеріальних, аніж духовних цінностей. Суттєвість цінностей визначає
індивідуальну і суспільну свідомість і діяльність. Можна говорити про
цінності особи, сім’ї, політичної партії, нації, культури, людства та
ін. Але не можна судити про суспільство за його власним уявленням про
себе, як не можна робити те ж саме стосовно окремої людини. Можна
серйозно помилитися і в людині, беручи на віру винятково її думку про
себе саму, і в суспільстві, покладаючись на її психологію, що міняється,
і далеко не вічні доктрини. Але і людина, і суспільство діють не за
об’єктивними критеріями, а за суб’єктивними збудженнями. Об’єктивними
виявляються лише результати дій, які майже завжди відрізняються від
збудження, і тоді людина або суспільство змінює життєві настанови і діє
вже виходячи з нових збуджень. Думка, будучи сама рухомою, завжди рухає
і людиною, і людством.
Одним з факторів розгортання політичної історії, соціально-значущими
орієнтирами діяльності суб’єктів виступають цінності в житті
суспільства. Цінності є чимось вищим, аніж звичайна зацікавленість
людини. Саме існування цінностей і саме через культурні цінності людина
задовольняє свої потреби і відрізняється від тварин. Культура є
предметним полем формування цінностей, і цінності складають фундамент
культури. Через систему цінностей і ідей, що служать для регулювання
поведінки індивідів, людини, і визначається культура. Культура виступає
своєрідним підсумком всієї різноманітності діяльності людини, як
сукупність матеріальних і духовних цінностей, як складна ієрархія
ідеалів і сенсу, значущих для конкретного суспільного організму. З
позицій ціннісного підходу, культура є не що інше, як реалізація
ідеально-ціннісної мети, предметний світ, узятий під кутом зору його
значення для людини. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а
цінності – осередком духовного життя суспільства. Соціальні спільності
людей, що сповідують одні й ті ж цінності, об’єднуються і політичне, і
економічно з метою просування історії в певному напрямку. Цінності
зміцнюють суспільну єдність, цілісність суспільства, перешкоджаючи
руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних скріплень в суспільстві
здійснюють соціальні цінності, що виступають соціально-політичними
ідеалами, ідеями, ціннісними настановами, орієнтаціями, понадціннісними
ідеями у вигляді національних ідей. У житті суспільства цінності, що
виконують важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних основ,
забезпечують і духовно-вольову єдність, високий рівень самосвідомості і
організованості всього суспільства.
Вибором певних видів поведінки і досвіду людей в суспільстві поступово
формуються, складаються суспільні цінності, спочатку виникаючи як
сукупність звичок, способів побуту людей, специфічних форм поведінки, що
переходять з покоління в покоління як ознаки власне людського способу
життя, відмінні від тваринних інстинктів. Згодом засоби побуту
закріплюються, схематизуються в нормативних утвореннях: в традиціях,
обрядах, звичаях, ритуалах, що кодують еталони суспільне схваленої
поведінки людей. Але опісля, через соціальні інститути: установи освіти,
виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо – ціннісні
зразки транслюються, зберігаються, передаються в суспільстві. А в
підсумку цінності сприяють формуванню психології людини, ментальності,
способу життя членів в потрібному, характерному для певного типу
суспільства напрямку.
Спосіб буття людини, рівень виділення людини з природи характеризується
саме існуванням культурних цінностей. Суспільний спосіб життя людини,
існування суспільних потреб зумовили і ціннісний тип світосприйняття.
Народившись ще в первісному суспільстві, потреби людини охоплювали
основні сфери побуту – праця, ритуальні танці, навчання, звичаї
поховання, дарування, гостинність, заборона кровозмішення, жарти,
релігійні і магічні дійства тощо складали основу перших ціннісних
комплексів. Соціальні потреби в житті людини вимагали належного,
потрібного, але ще явно не існуючого співвідношення речей. Тому-то
цінності формували особливий світ духовного буття, що підносило людину
над реальним. З розвитком суспільства і удосконаленням його структури,
поглибленням духовності людини, ускладнювалося і ціннісне
світосприйняття, охоплюючи і народжуючи нові й нові потреби в усіх
сферах життєдіяльності людини і суспільства. Цінності допомагали людині
будувати соціальне привабливий світ можливої дійсності, підіймаючи їх
над буденністю.
Звичайно ж, суспільні цінності, хоча й виростали з реальних соціальних
потреб, поступово набували таких рис, що їх ідеалізували. Ціннісна
свідомість створює власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних
образів. У ціннісній формі людина висловлює не об’єктивно, а суб’єктивно
зовнішню дійсність, наділяючи її людським змістом. Тому-то цінність є
лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність. Світ цінностей –
це світ саме практичної діяльності. Емоційне ставлення до явищ
зовнішнього буття, їх оцінка здійснюються практично. Ціннісна свідомість
не цікавиться, чим же є предмет сам по собі, для неї важливо лише те,
яке значення має предмет для людей, у чому ж його цінність. В
об’єктивному світі не існують самі по собі красиве і потворне, піднесене
і хибне, трагічне і комічне, добро і зло. Світ цінностей людина будує в
процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності
охоплює ідеальний момент, в період якого складаються задум, дії, його
ідеальна мета, а також життєвий сенс діяльності, насамперед, заради чого
здійснюються всі дії. Саме такий момент діяльності і характеризує
поняття цінності. Генетичні цінності в процесі суспільної практики
акумулювали потреби, інтереси, емоції тощо.
Цінності виростали з об’єктивних потреб людини. Потреби формувались уже
усвідомлено, а потім потреби трансформувалися в інтерес. На відміну від
потреб, що спрямовують людину на об’єкт її задоволення, інтерес
зорієнтований на ті умови, що забезпечують можливість задоволення
потреб. Інтерес формується об’єктивно як відображення місця індивіда в
системі суспільних відносин, а суб’єктивно відображається в меті. Мета –
ідеальний імпульс, що спонукає до активної діяльності, в якій
відображається ідеальний образ задоволення потреб, що спонукає людину до
діяльності.
Відіграють важливу роль в ціннісному ставленні до дійсності емоції і
пристрасті. Внутрішнє засвоєння життєвих ситуацій відбувається в процесі
емоційних переживань. Саме емоційне ставлення сприяє виникненню почуття
значимості явищ, суб’єктивної оцінки їх. Але й цінності надають емоціям
глибину, значимість, перетворюючи їх в стійкі почуття. Об’єднані в
єдиний комплекс потреби, інтереси і емоційні переживання утворюють єдине
соціальне явище – цінності. Визначаються цінності як об’єктивна
значимість явищ, ідей, речей, що зумовлена потребами і інтересами
соціального суб’єкта.
Входячи до складу найскладніших духовних утворень, цінності
трансформуються, конкретизуються через ланцюжок станів свідомості, що
доводять їх до реалізації в процесі діяльності. Основні форми, що
вбирають цінності: ідеал, вибір, мета, прагнення тощо.
Ідеал – ціннісна характеристика певного явища у вигляді належного і
виконує роль стратегічного орієнтира на шляху досягнення мети. Ідеал не
ототожнюється з метою, планом або нормою, тому що ідеал є цінністю.
Ідеали виражаються звичайно в емоційно-насичених образах або уявленнях,
в яких синтезуються вищі досягнення культури. Зміст ідеалу зв’язаний з
прагненням людини до єдності, гармонії, подолання конфліктів і
суперечностей.! На відміну від норм, ідеали не стільки результат досвіду
минулого, вираження необхідності, скільки передбачення майбутнього, його
бажана модель. Мінливості і суперечності історії служать людині уроками
– не тільки формують людину, але й дають можливість усвідомити себе,
свою людську суть і ті цінності, що їй відповідають. Тому ідеал –
найбільш значущий для соціального прогресу вид моральних цінностей. Так,
ідеал людини або суспільства означає їх опис з позицій прийнятої системи
цінностей (наприклад, людина повинна гармонійно поєднувати в собі
ціннісні орієнтації на корисну діяльність і внутрішню духовність,
суспільство орієнтуватися не на владу над особою та природою, а на
співтворчість з ними). Виразити ідеал в конкретній системі показників –
типова технологічна утопія: гармонійна людина повинна знати те й те,
уміти те й те тощо.
Кожна епоха висуває свої ідеали, в яких ніби переборюються властиві їй
суперечності. Християнський ідеал людини, яка страждає, яка жертвує
собою, помирає від рук тих, гріхи яких хоче спокутувати -цей ідеал
породжений суперечливістю, роздвоєністю «земної основи» суспільства.
Боротьба, конкуренція, антагонізм живлять заздрість, злобу, ненависть,
зрадництво. Але такі ж суперечності загострюють, викликають у людей
жалість, милосердя, почуття вини і докори совісті. Ідеал же природної
людини, яка живе в гармонії з природою, щасливої і безтурботної, не
обтяженої умовностями культури, також стає відображенням тих
суперечностей, що притаманні цивілізації. Починаючи з епохи Відродження,
на розум людини дедалі більше впливає ідеал, що розвивається всебічно і
гармонійно. Кожна епоха по-своєму розуміє такий ідеал. Для сучасності
всебічний і гармонійний розвиток особи означає, насамперед, єдність
особистого і суспільного, активну участь кожної людини в усіх основних
сферах суспільного життя. Життя різноманітне, динамічне і вірогідне, а
тому ідеал у формі інструкції -нісенітниця. Інша справа, що, отримавши
інформацію про конкретні умови руху до ідеалу, люди мають поставити
мету, розгорнути її в план і тим самим конкретизувати ідеал в норму.
Гармонія особи складається з єдності духовного і тілесного, розуму і
обов’язку тощо. Ідеал – посох людства, орієнтир, мета, наведена розумом
у вигляді образу, картини майбутнього. Ідеали – джерела ентузіазму і
рушії прогресу.
Ідеали виступають духовним продуктом цілком певного середовища, тому-то
Карл Маркс вважав необхідним при їх аналізі виходити з дійсного
життєвого процесу, життєвого досвіду. Якщо не звести ідеали до фактів,
то ідеали залишаться невинними побажаннями, без будь-яких шансів на
прийняття їх масою, і, отже, на їх здійснення. На характер і зміст
ідеалів впливає весь комплекс суспільних відносин епохи, що визначає
суть і основну відзнаку ідеалів різноманітних соціальних спільностей.
Становище і роль соціальних спільностей в системі виробництва і
суспільства різноманітні, різноманітні і їх інтереси, а також уявлення
про належне, бажане, ідеальне. В самому процесі суспільного життя
існують різноманітні, часто суперечливі тенденції, що становлять
об’єктивну основу для виникнення нових, прогресивних ідеалів. Але
боротьба за них вимагає від людини великого напруження, енергії всіх
духовних сил, волі, моральної стійкості, громадянської мужності,
твердості духу. В такому випадку і складність відносин ідеалів і
дійсності.
Ціннісні орієнтації є в будь-якій сфері людської діяльності. Суть
людини, універсальне і визначальне ядро світогляду, ставлення до місця
людини в світі відображають саме ціннісні орієнтації. Зміст ціннісних
орієнтацій (базових або ключових) в різноманітні епохи, у різних
соціальних спільностей і особи відрізняються аж до протилежності. Але
ціннісні орієнтації – атрибути людини та її ставлення до світу.
‘Візьмемо істину. Істина цілком по-різному пояснюється матеріалістами
або суб’єктивними ідеалістами. Індивідуальні плани – спрямованість
особи, збігаючись з перспективами соціального розвитку, виявляють
цінність людини як активного борця, як творця нових суспільних відносин.
Активність людини формується і проявляється в різних сферах соціального
життя. Зростає значення різноманітних форм спілкування, внаслідок яких
розвивається потреба ставитись до іншої людини, як до цінності. Така
потреба у зрілої людини стає внутрішнім мотивом поведінки, визначаючи
гуманний характер її помислів і вчинків. Як чудово сказав Йоганн Гете:
«гуманність вкладає душу навіть в насолоду, дух — в потребу, грацію — в
силу, серце — в велич».
Гуманістичне виховання має метою виховання переконаної, цілісної особи,
здатної не тільки до самостійних рішень, але й до творчої діяльності.
Переконання не можна купити в книжковій крамниці, їх треба вистраждати
власним життям, придбати власною працею. Формується індивідуальність
тільки власними зусиллями. Формування індивідуальності відбувається
протягом всього життя людини і найяскравіше проявляється в моральній
позиції. Людина як індивідуальність самобутня в моральних оцінках у
визначенні ідей і мети життя, в прояві духовних потреб. В практиці
соціального спілкування, в системі виховання формується цінність особи
як самостійної, самобутньої, активної і неповторної. Лев Толстой
говорив, що людина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а
знаменник – думка людей про неї, і тільки якщо знаменник більше
числівника – дріб правильний. Самооцінка – це завжди порівняння, завжди
зіставлення своїх дій і думок з певним еталоном, з ідеалом.
Інколи питають: чи так уже необхідно в сучасне практичне століття
орієнтуватися на ідеал? Чи можна жити, не орієнтуючись на майбутнє,
обмежуючи свої прагнення сучасністю? Так, можна, якщо розуміти під
життям пасивне пристосування до заданих умов, якщо доживати своє
століття, впливаючи на світ однією своєю присутністю. Любити людей
взагалі досить просто, але значно трудніше любити і поважати окрему,
конкретну людину. Настільки ж різноманітний зміст вкладається різними
людьми в уявлення про красу, але немає таких спільностей і особи, для
яких естетичне уявлення взагалі б не мало місця. В усіх випадках,
незважаючи на відмінності, пізнання і істину, вимагається відрізняти від
естетичного засвоєння і краси. Кожна з основних цінностей виражає
суттєве ставлення до світу, що робить людину людиною. В усіх аспектах
взаємодії зі світом людина орієнтована на кінцеву цінність – благо.
Благо – найзагальніше поняття для визна чення позитивної цінності
(протилежність добру – негативна цінність, зло), предмет або явище, що
задовольняє певну людську потребу, що відповідає інтересам, меті і
спрямованості людей. Розрізняють природні блага – результат стихійних
природних процесів (родючість ґрунту, корисні копалини, відповідно
природне зло – стихійні лиха, хвороби тощо) і суспільні блага – продукт
діяльності людиниДАле в тому й іншому випадках благо складає соціальне
визначення предмета, його корисне значення для людини; Залежно від того,
які потреби задовольняються, розрізняють матеріальні і духовні блага.
Матеріальні блага: предмети харчування, одяг, житло тощо, а також засоби
виробництва. Духовні блага: знання, досягнення духовної культури
людства, естетичні цінності, моральне добро, укладене в вчинках людей
тощо. Але багато ціннісних явищ не належать ані до матеріальних, ані
духовних, бо володіють ознаками обох водночас (досягнення історичного
прогресу, творчості, соціальні події, предмети розкоші). Людина,
володіючи творчими потенціями, здатна творити всі цінності, сама
виступає як вище добро – благо.
Єдність істини, красоти й міри – благо, що складає вершину цінностей,
підкреслював філософ Платон. Зміст таких цінностей історично, але, як би
люди не розуміли благо – благо є визначенням їх прагнень. Прагнучи до
блага, людина, з одного боку, виражає себе, свою неповторність і
самореалізується, саморозвивається, орієнтуючись на ключову цінність –
свободу. З другого – людина так або інакше усвідомлює самоцінність
світу, а себе часткою світу. Таке співвідношення орієнтоване на цінність
– причетність. Свобода індивідуальності і причетність її до суспільства,
Всесвіту – фундаментальні цінності людського буття.
В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному.
Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н. е., вважав, що не
будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова померти.
Народившись майже п’ять століть згодом, римський стоїк Епіктет вважав
вільною тільки таку особу, яка бажає лише те, що може отримати. В XVII
ст. англійський філософ Джон Локк назвав вільною людину, що уміє
управляти своїми пристрастями. Визначали свободу і як добровільне
підпорядкування необхідності, і як можливість нікому не підкорятися,
інші свободу ставили в залежність від умов, що дозволяють або не
дозволяють задовольняти бажання. Але інші вважали свободу безумовним
становищем духу людини, що не залежить від зовнішніх умов?) В XVIII ст.
французький просвітитель Дені Дідро вважав уявлення про вільну волю
ілюзією людини, що почуває себе причиною власних вчинків, але не
усвідомлює себе результатом обставин. Але, мабуть, розповсюдженим в
історії людської думки є міркування, що вільний той, хто не підвладний
волі інших людей. Більшість філософів XIX і XX стст. вважають свободу
безсумнівним добром у житті кожної людини, і, на думку французького
філософа Жана-Поля Сартра, свобода – це трагічний талан людини. Але
справді, поняття свобода виникло в історії людської думки; як результат
усвідомлення ролі і можливостей людини, як визначення свідомої вольової
активності людини в особистому суспільному житті.
Звичайно роль свідомо-вольової активності людини розглядають з допомогою
співвіднесення понять свободи і необхідності. Поняття необхідність
вводиться для з’ясування тієї об’єктивності визначення поведінки людини,
що в тій або іншій формі присутня в кожній з конкретних життєвих
ситуацій. В домарксистській філософії проблема свободи дуже часто
приймала вид ділеми: або поведінка людини визначена зовнішніми у
ставленні до неї свідомості причинами, або людина підкоряється вільній
волі. Складними, прямими і опосередкованими впливами фактори середовища
стають не тільки змістом самого вибору, але й внутрішніми рисами
характеру людини. Однак, виникнувши і сформувавшись під впливом
факторів, що не залежать від людини, свідомість і воля її стають діючими
і важливими ланками в ланцюзі подій. В процесі розвитку людства вплив
волі і свідомості діючої людини збільшується, ЇЇ можливість передбачати
і уявляти собі наслідки своїх дій дедалі більше впливає і на життя
суспільства, і на життя самої людини. Свобода є необхідність. Об’єктивна
необхідність – кордон людської свободи, в межах якої визначена її
реальність, знання об’єктивної необхідності – її умова. Протилежність
свободи і заборон, з якими зустрічається людина, здається безсумнівною.
І справді. Якщо кожна людина усвідомить значення моральних правил для
свого особистого індивідуального життя, то моральні правила, норми
можуть стати перед нею як система заборон, що різко скорочує її свободу.
Кожна заповідь – не убий, не говори неправди, не завидуй тощо, може бути
усвідомлена, як своєрідне викреслювання одного з можливих варіантів її
поведінки. Реальність же людської свободи найчастіше ставиться в
залежність від числа варіантів, з яких людина вибирає, і природним
здається висновок: моральна заборона скорочує свободу людини. Воля
людини виявляється найважливішою умовою, яка здатна збільшити або
зменшити людську свободу.
Людина встановлює свої відносини з сві том і іншими людьми за нею ж
обраними методами і засобами, пізнаючи об’єктивну реальність, націлюючи
пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння
суб’єктивної реальності існування інших людей і соціальних спільностей,
орієнтуватися на цінність правди’ІХарактерно, що відмінність між
розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об’єкт, а
розуміння припускає співпереживання, входження у внутрішній світ, в
цінності іншого суб’єкта. Існує думка, що істина – у вигляді
матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і
природничонаукової теорії – або взагалі не має жодного ставлення до
моральності, або ж діє на неї негативно. Всі релігійне налаштовані люди
вважають, що, відмовившись від віри в Бога і безсмертя душі, людство
впадає в моральний песимізм^)3никнуть відмінності між добром і злом,
правдою і неправдою, зникнуть взаємні людські прив’язаності, і людьми
опанує моральний параліч^ІТут – прагнення довести, нібито без релігії
немає моралі, нібито матеріалістичний світогляд виключає моральні
обов’язки і високі моральні збудження. Але чи так це? Хіба історія не
свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх
моральних достоїнств. Навпаки./Істина – це певна властивість людського
знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнення.
Тільки істинне знання служить людині могутнім знаряддям перетворення
дійсності. В протилежність істині, помилка, омана становлять невірне,
ілюзорне, перекручено-фантас-тичне відображення об’єкта в свідомості
людини того, що називається абсолютною істиною. Знання, яке в основному
хоча й вірно відображає дійсність, однак відрізняється неповнотою,
незавершеністю, називається відносною істиною. Єдність істини та її
розуміння дозволяють створювати ідеальні проекти і програми, основані на
знанні об’єктивної реальності і відповідних цінностей суб’єктів. Це
ідеальне створення майбутнього, цінність творчості, що реалізувалася.
[Природно, основні цінності в житті людини і суспільства: істина,
користь розуміння, красота, добро, творчість, мудрість, правда,
святість, а також свобода, справедливість, причетність. }
2. Типи ціннісних орієнтацій
Виділяється три основних типи ціннісних орієнтацій, що створюють зміст
життя. Ціннісні орієнтації в різні епохи і в різноманітних суб’єктів
діяльності зумовлюються традиціями, що склалися, соціальними умовами і
власним вибором: орієнтація на саму себе, орієнтація на суспільство і
орієнтація на потойбічний світ.
Орієнтація людини на саму себе, захоплення особистим життям і
розчарування в усьому, що виходить за її межі ~ супроводжує епохи
занепаду, доти якийсь черговий захід світового масштабу не виправдав
надій (скептицизм і епікурейство після розпаду імперії Олександра
Македонського, вульгарний гедонізм, за яким сенс життя, добро зводяться
до насолоди в епоху розпаду Римської імперії). Творче прагнення до мети,
що уявляється саме для людини важливою як результат глибоко відчутих
потреб, бажань і обдаровання, приносить щастя і успіх тому, що в такому
випадку людина функціонує так, як і потрібно. Адже людина від природи
істота постійно спрямована на якусь мету. І оскільки людина створена
саме такою, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй
визначено природою, тобто цілеспрямовано. Справжній успіх і істинне
щастя не тільки йдуть пліч-о-пліч, але й доповнюють і посилюють одне
одного.
Суворим, безжалісним вчителем може виявитися повсякденне життя. Киньте
людину в воду, де глибоко, і жорстока необхідність змусить її пливти.
Але той же самий експеримент може привести до того, що людина все-таки
потоне. З багатьох молодих хлопців військова служба робить справжніх
чоловіків, але й немале число серед них робить тяжкими невротиками. !Вже
давно визнано – успіх супроводжує успіху. Люди навчаються на власних
успіхах і помилках в житті. Пам’ять про минулі вдачі відіграє роль банку
інформації, що придає людині впевненість у власних силах і хисті при
вирішенні чергового завдання або проблеми. Але звідки черпати спомини
про успіхи, якщо в минулому суцільні невдачі? Така ситуація в якійсь
мірі порівняна з становищем молодої людини, яка не може отримати роботу
через відсутність досвіду, який молода людина не спроможна придбати,
тому що не може отримати роботу. Доведено, що нервова система людини не
спроможна відрізнити фактичну ситуацію від ситуації, яскраво і в деталях
створеної уявою індивіда.
?Т?Т??
” A
????¤?¤?$???????o?в усіх випадках змінює саму себе – індивідуальні
якості поведінки, – а інколи навіть таланти і хист. Нові знання нерідко
приходять з боку: не від фахівців, а від осіб, лише побічно зв’язаних з
науковою сферою. Адже Луї Пастер не був доктором медицини, брати Райт не
фахівці в аеронавтиці, а лише механіки по ремонту велосипедів. Якщо
залишатися до кінця точним, то й Альберт Ейнштейн математик, а не фізик.
Однак його відкриття в математиці зробили повний переворот в усіх
теоріях, що найбільш завзято відстоювали фізики. Пані Кюрі – фізик, а не
лікар, але принесла багато надзвичайно корисного медицині. Образ
власного Я – ключ до особи і поведінки. Образ власного Я визначає і
рамки можливостей людини – те, що людина спроможна або не спроможна
зробити. Розсуваючи кордони образу, людина розширює для себе й сферу
можливого. Вироблення адекватного, реалістичного уявлення про саму себе
ніби наділяє людину підвищеним хистом, новими талантами, буквально
перетворюючи невдачі в успіхи. Є незаперечні факти про наявність в житті
так званих типів людей, які досягають успіхів, і невдах, щасливих і
нещасливих, здебільшого здорових і схильних до захворювань. Психологія
образу власного Я кидає світло на концепцію позитивного мислення – і що
ще важливіше, пояснює, чому позитивне мислення в одних випадках дає
позитивний результат, а в інших ефект відсутній. Справа в тому, що
позитивне мислення проявляється тільки тоді, коли співпадає з уявленнями
людини про себе. Якщо такого збігу немає, потрібно змінити саме
уявлення. Мозок людини, вся нервова система діють цілеспрямовано, за
принципами здійснення особистої мети, функціонують як розкішний,
«спрямований на задану мету механізм», як свого роду внутрішня
автоматична система поведінки, що працює на людину, як «механізм успіху»
або «механізм невдач», залежно від того, як людина управляє ним і що
встановлює йому мету.
Образ власного Я змінюється, в кращу або гіршу сторону, не тільки шляхом
міркувань або накопичення теоретичних знань, але, насамперед, в процесі
накопичування практичного досвіду. Вільно або мимоволі формується
власний образ під враженням переживання в ході минулої творчої
діяльності. І людина може змінити його також. Здорова, щаслива,
урівноважена людина виростає не з тієї дитини, якій розповідають про
любов, а з тієї, що сама в повній мірі випробувала любов. Певність
людини в собі, самовладання – результат особистого практичного досвіду,
а не чистого знайомства з теорією. Оволодівши психологією образу
власного Я, людина створює базу для самонавіяння. В процесі формування
образу власного Я в тій або іншій мірі необхідно відтворювати таку
життєву ситуацію: ніколи не критикувати себе, не висловлювати
несхвалення, не займатися повчанням, ніколи не висловлювати ані
найменшого здивування, слухаючи, як внутрішня людина зізнається в своїх
страхах, явних пороках, недостойних вчинках або думках, відчутті вини.
Тоді, мабуть, вперше в житті та внутрішня людина може дійсно відчувати
себе звичайною людиною, відчує, що її власному Я притаманні певні
цінності, гідність, починає розуміти саму себе, бачити себе в новому
світлі. В сучасних умовах на рубежі XXI ст. викривлення істинних
цінностей особливо помітно.’В сучасних умовах користь розуміється як
споживацтво, а в престижність перетворюється добро, яке твориться
людиною, творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода в свавілля.
Суспільними цінностями людини стає престижне споживання (не гірше інших
– мінімум, на заздрість всім – максимум). Така логіка ціннісних
орієнтацій робить життя людини не тільки тяжким, але іноді й нестерпним.
В житті людини важливою цінністю є свобода, а в “основі свободи – вибір,
який стоїть на ґрунті розуму, а реалізується через діяльність. Людині
завжди надзвичайно тяжко здійснити вибір. Але людина завжди вибирає:
якщо людина соціальна вибирає професію, то людина духовна шукає сенс
життя, систему культурних цінностей, творення і саме так утверджує
власну свободу, свою індивідуальність. В різноманітних сферах
життєдіяльності можливості вибору неоднакові. Є абстрактні і реальні
можливості. Реальні можливості визначаються умовами їх реалізації.
Безпідставні претензії особи на вибір в умовах абстрактних можливостей
нерідко приводять до конфлікту. Людина повинна враховувати і враховує
умови буття, свої риси характеру, життєвий досвід і сукупно з тим
кожного разу підвищує рівень вибору з тим, щоб бути вільною. І не
випадково, вибір духовних цінностей – складний, суперечливий процес,
найбільш відповідальний, і навіть в житті людина керується духовністю –
Розумом, почуттями, волею. Суперечливість вибору цінностей пояснюється
тим, що поле духовності людини фактично необмежене, бо охоплює і
фантазію, і мрію, і утопію, і віру, і реальні духовні основи людської
життєдіяльності. Духовний вибір особи необмежений. Але завжди один з
варіантів вибору – добро і зло, правда і неправда, чудове і потворне.
Людству відомі варіанти духовного вибору: вибору Понтія Пілата –
вирішити або вимити руки, альтернатива Сок-рата – рятувати життя або
честь, Гамлета – бути або не бути, вибір Дон Кіхота, Обломова,
Раскольникова тощо. Хто ж може обмежити або заборонити духовний вибір
особи? Ніхто. Вибір духовних і культурних цінностей – це справа кожної
особи, її совісті. Так і вибір системи цінностей не має певних факторів.
Людина живе в суспільстві, поруч живуть, діють, народжують дітей люди,
що також володіють суверенним правом вибору духовних цінностей.
Орієнтація на суспільство виникає у особи, людини в тих випадках, коли
віра в автори тет світового духу слабшає, а нестримний гедонізм – сенс
життя, добро перетворюється в насолоду – демонструє всі принадності
розкладу. В античну епоху вибір ціннісних орієнтацій – це стоїцизм –
людина мужньо сприймає свою долю, якою б вона не була, а в ХУІІІ-ХІХ
стст. і пізніше – категоричний імператив, тобто вимога ставитись до
людства як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов’язок вище
особистих бажань, добро не бачиться, насамперед, в дотриманні обов’язку.
Орієнтація на те, що людина розуміється або абстрактно як людина
взагалі, представник роду людського, або стає функцією суспільства, то
формується надія на сильний розум, сильний дух, здатний навести порядок,
з
Орієнтація людей на потойбічний світ виникає в умовах, коли люди
почувають себе слабкими і беззахисними перед таємничими силами
світобудови, незадоволені своєю реальністю, поцейбічним життям, а з
іншого боку – зазнають шанобливості перед величчю вічності, що
відкривається, і нескінченності. Особа – захоплююче, привабливе,
таємниче щось, яке легко побачити, але важко збагнути, її не можна
отримати від когось – це внутрішній дар. Те, що називають особою – є
зовнішнє свідчення унікальної творчої індивідуальності або вільне і
повно виражене істинне людини, притягальне в будь-якій людині. Коли
говоримо про когось, що це справжня особистість, то, звичайно,
розуміємо, що людина зуміла вивільнити, розкріпачити притаманний їй
творчий потенціал, вільний висловлювати свою суттєвість. Слабка
особистість, загальмована особа – це людина, що не зуміла виявити свою
творчу суть, стримує, сковує її. Боязкість, підвищена соромливість,
нерішучість, непривітність, комплекс вини, роздратованість, невміння
ладити з людьми – все це втрата ціннісних орієнтацій. Римський імператор
Марк Аврелій говорив, що люди постійно шукають для себе який-небудь
притулок: будиночок в сільській місцевості, на морському березі або в
горах. Але людина спроможна при бажанні знайти притулок і в самій собі.
Ніде людина не знайде притулку настільки непомітно і легко, як у власній
душі, особливо якщо носить в собі образи, поглянувши на які миттєво
здобуває повніший спокій, а спокій – не що інше, як належний порядок в
думках. Так вважав Марк Аврелій. У кінці другої світової війни хтось
спитав президента США Гаррі Трумена, чого він переносить тяготи і
напруження, зв’язані з виконанням обов’язків президента, краще
будь-якого зі своїх попередників і як трапилося, що на тяжкій посаді
зберіг молодість, енергію, життєрадісність, якщо мати на увазі безліч
проблем, з якими потрібно зустрічатися президенту? У відповідь Гаррі
Трумен сказав, що у нього в голові є якесь сховище, куди періодично йде,
щоб перепочити і відновити сили і де відгороджується від всяких
хвилювань і турбот. Так, зрозуміло, що кожній людині, яка обирає
ціннісні орієнтації потрібне сховище – тихий куточок всередині самої
себе, схожий на глибини океану, що завжди непорушні навіть в сильніші
шторми на поверхні. Не бийтеся з вітряками. Самовираження – це уміння
виявити хист, таланти, привабливість тощо. Бій з тінями дозволяє
тренуватися у відсутності гальмуючих факторів, що стримують.
Філософи Стародавньої Індії, які вчили про злиття індивідуальної і
світової душ (атмана і брахмана), відходили від тиснучих умов кастового
ладу і шанобливе почуття єднання з світом осягали в медитації. На одному
полюсі їх подвоєної свідомості – забобонне плазування перед
понадприродним, на іншому – причетність до святого. Тут-то і
розмістилися ціннісні орієнтації. Коли сили людини, суспільства
незрівнянно малі у порівнянні з природою, а людина ще не усвідомила себе
особою, то в таких умовах ціннісні орієнтації зосереджуються на
понадприродному. Такий стан характерний для розвитку людства від
первісного суспільства до епохи Відродження. Виділення ж особи з
суспільства і певний рівень рефлексу, тобто уміння піднятися над тим, що
особа робить і як мислить, характерно в ситуаціях, коли реальне життя
незадовільне, але є можливість піти від нього в свій внутрішній світ,
відчути велич внутрішньої сут-тєвості світу, трактуючи її як Бога,
абсолютну ідею та ін. Тлумачення потойбічний світ з позицій матеріалізму
виявляється лише по ту сторону кінцевого рівня реальності, орієнтація на
нього стає як орієнтація на святість, самоцінність єдності світу,
відчуття себе людини мікрокосмом, складником світової природної і
культурної єдності, поглянути на світ не тільки як на майстерню для
людини, але й як на храм, де все святе саме по собі. Всередині кожної
людини -величезний склад минулих образів і почуттів, пам’ять про невдачі
і перемоги, подібно записам на магнітній стрічці, почуття і образи
людини вигравірувані в мозку. Є тут історії зі щасливими і з нещасливими
кінцями, і людина може вибрати з таких, що можуть знов «програти»,
перетворювати цінності.
Проблема співвідношення моральних цінностей людини з тенденціями
соціально-еко номічного розвитку суспільства завжди одна з
найважливіших. В сучасних умовах це не тільки теоретична проблема.
Майбутнє наступає навальне. Бурхливий розвиток засобів транспорту,
зв’язку і культурного спілкування, почастішали і поглибили людські
контакти – між окремими людьми, країнами і континентами. Тенденції
змінюють облік суспільства і можуть потягти за собою радикальну
перебудову всієї системи людських цінностей. Цінності, будучи зумовлені
соціальними відносинами, зв’язками також з природними нахилами людини, з
її природою, з потребою в самозбереженні і самореалізації.
Моральний ідеал виникає в свідомості людини як результат оцінки життя,
відбору з усіх життєвих вражень того, що близьке її інтересам, що сприяє
досягненню мети. І людина не просто проявляє своє ставлення до життя, а
визначає ступінь важливості, корисності, обов’язковості і привабливості
тих якостей і властивостей людських відносин, що включаються в ідеал. В
ідеал особи входять ті якості, що схвалюються людиною, викликають
захоплення поведінкою, способом життя, характером іншої людини, бажанням
бути схожою на неї, наслідувати її приклад, прагнути виробити такі
якості в собі. В щоденнику загиблого в експедиції в Саянах журналіста
Віктора Головинськогс відображається шлях його морального розвитку,
самовиховання за обраним ідеалом. Вперше журналіст ідеал намітив в
шістнадцять років: ідеал – Джек Лондон, Михайло Лєрмонтов і Микола
Островський. В Миколі Островському його привертають упевненість і
відданість ідеалам, сила волі, і журналіст помічає: «хоча б частину його
волі -вже щастя для людини». І тут же самооцінка: «перед ним я –
убозтво». Виникає тривке прагнення, завдання виховання в собі
необхідних, але поки відсутніх вольових якостей. Великий вплив па
журналіста мав Джек Лондон. Достоїнства Мартіиа їдена бачить в активному
ставленні до життя, в прагненні виховати себе. І журналіст підсумовує:
«Треба боротися, прагнути, перемагати, мучитися, страждати, трудитися,
досягати успіхів, не заспокоюватися – тобто жити». Але згодом журналіст
переоцінює «ідеальність» Мартіна їдена, виділяє головне у всьому образі
привабливої, але егоїстичної людини, яка все в житті робить для себе,
заради успіху, грошей, слави. І журналіст, розуміючи суть моральних
відносин між людьми, робить висновок: «В людському житті найголовніше не
свобода, головне – зв’язок з людьми, почуття потреби людям». А
подивившись фільм «Олександр Матросов», журналіст записує: «Вразила
більше всього доброта людини. От чого у мене немає». І журналіст багато
міркує про, любов до людей, як про важливу моральну якість особи. Любити
людей – це означає уміти ставити себе на місце іншої людини, уміти жити
її думками і болем, вибачити їй те, що вибачив би собі, допомогти їй
так, як допоміг би собі, без благодійності, а, природно, всіма силами.
Мета життя і моральний ідеал допомагають формувати уявлення про бажаний
спосіб життя. «Все, що робиш, роби добре». Це ідеал. Ідеали потрібні для
того, щоб спонукати особу слідувати на практиці прийнятому зразку.
Розумова досконалість, що спроектувалася в майбутнє, повинна стати метою
діяльності, а ідеал стає обов’язковістю, робить всю систему поведінки
людини надійнішою, дасть можливість прогнозувати її позицію в
різноманітних ситуаціях і конфліктах. Дійсність може дуже сильно
відрізнятися від ідеалів, в ній тяжко знайти можливості для їх
реалізації, але це тільки посилює віру в необхідність перетворення
життя. Згадуючи про ув’язнення в одній з найстрашніших, жахливих тюрем
Німеччини – Моабіт, на дверях якої написано: «Залиш надію, всяк сюди
входящий», Георгій Димитров писав, що йому допомогла вижити, вистояти
віра в ідеал, і не можна жити без ідеалу. Моральні цінності – продукт і
елемент людської культури; підносять людину над світом живої і
иеодухотворепої природи.
Цінності – це частина самої людини, щось надто близьке і безпосереднє,
що переживається людьми, жодне визначення не передасть до кінця той
зміст і те значення, що зв’язується зі словом цінності.
… На крутому повороті перекинувся в ставок переповнений автобус.
Молодий міліціонер, який випадково був поруч, дванадцять разів поринав в
крижану воду і врятував дев’ять пасажирів, кожного разу ризикуючи
життям.
… Мчить поїзд, а два малюки, перелякані, утікають від нього, в
розгубленості забувши збігти з рельсів. Матрос, який йшов вздовж лінії,
встиг зіпхнути малюків з насипу, але сам одержав «дотичний» удар і на
все життя залишився інвалідом.
… На машині, що стояла па території автобази, загорілись бочки.
Молодий шофер встиг вивести машину і направити її в річку – відвернувши
вибух і загибель багатьох людей.
– Про що думали?
– Думати було ніколи. Та й чого тут думати? Просто не міг інакше.
… Два поїзди – пасажирський і товарний – мчать назустріч один одному.
Із-за дерев і повороту дороги машиністи помітили це занадто пізно… І
все-таки вони до кінця виконали свій обов’язок – завдяки екстреному
гальмуванню удар стався послаблений. Загинуло тільки чотири людини: два
машиніста та їх помічники своїм життям врятували пасажирів.
В усіх випадках – подвиг. І немає потреби доводити. Так стверджує
звичайна людина, не спокушена в філософських премудростях. Але сучасний
англійський філософ Альфред Айер пояснював: «У вчинку немає ані грама
моральної цінності. У вчинку, як елементі діяльності, не знайдете
моралі». Але кожний, хто бачив фільм «Лисички», мабуть, назавжди
запам’ятав сцену смерті чоловіка героїні. Людина задихається: сердечний
приступ. Випадково випускає склянку з нітрогліцерином. В ній –
врятування. Але йому не дотягнуться до неї. А поруч – жінка спокійно
стежить за агонією, чекає, коли все вже скінчиться, щоб покликати «на
допомогу». Або ще. Озвірілий бешкетник, розлючений тим, що його
намагаються вгамувати, хапає мисливську рушницю, вбиває наповал жінку,
що умовляла його заспокоїтись, і юнака, що намагався відібрати у нього
рушницю. Колишній солдат з автоматом Калашникова спокійно з даху
університетського корпусу сіє смерть. Шістнадцять вбитих, багато
поранених. Очевидно, в кожному випадку тут вчинено злочин. Але філософ
заперечує: па якій підставі робити висновок. Адже у вчинку немає ні
грана моральної цінності. Отже, дія не підлягає оцінці ані позитивній,
ані негативній. Можна лише констатувати факт. Але й факту не можна
давати оцінку. В період Конфуція молодий селянин доніс на свого батька,
що вчинив крадіжку. І начальник повіту наказав стратити злочинця.
Філософ же засудив юнака: діти зобов’язані шанувати батьків. Отже,
покрити злочин батька було б морально. Ще життєвий випадок, значно менш
трагічний, але досить складна ситуація. Дівчина закохана, але людина,
яку кохає, в тяжку для неї хвилину завагалася, захиталася. Тільки
завагалася, захиталася. І вона, будучи ображена в почуттях, одружується
«на відчай душі» з іншим, її чоловік виявився благородний, чуйний і
глибоко покохав її. Але появляється жених, засуджує свої вагання,
говорить, що не може жити без неї. Що їй варто робити? Піти або
залишитися? І хто з трьох винний, а хто правий? В період окупації
Франції юнак з Грепоблю опинився перед вибором: його мати тяжко хвора, а
він – її єдина опора. Але жити поблизу неї і допомагати їй можливо, лише
співробітничаючи з фашистами. Друзі кличуть його в «маки», де вій може
битися за свободу Франції проти фашистів: вій не зрадить батьківщині,
але напевно втратить матір.
Мабуть, ані одному з випадків неможливо дати оцінку відразу, тим більш –
довести безперечність оцінки. Адже це зовсім ще не найскладніші з
колізій, в яких може опинитися людина, яка живе серед людей і разом з
людьми. І люди примушені посилатися па деяке загальне становище. «Шануй
батька свого».
Зосередивши увагу на заповіді і по-конфуціанськи абсолютизуючи її, можна
вважати вчинок молодого селянина безпутним. Але якщо ж «закон вищий
любові до батька», то вчинок юнака – високоморальний. З позиції
суспільної моралі, відзначав Жап-Поль Сартр, необхідність вирішального
ви бору приводить в будь-якому випадку до аморальності: або жорстокість
у ставленні до матері, або зрадництво Батьківщині. Але всі випадки
свідчать, що морально врятувати життя людині, а аморально – убити людину
або дати їй загинути, не вживаючи спроб врятувати. Ось життєві випадки.
Хлопчик, слабкий і забитий, бачить, як день-у-день вітчим знущається з
матері: б’є її, тягає за волосся. Хлопчик смертельно боїться і
ненавидить вітчима. і під час чергового побиття хлопчик кухонним ножем
убиває вітчима-садиста. Вибухає бомба – і кат Чехословаччини Гейдріх
падає мертвий. Пізніше в Мінську партизани страчують гаулейтера Краузе.
І що ж? Всіх – від хлопчика до чеських парашутистів і білоруських
партизанів – звинуватити в аморальності? Адже заповідь «Не убий»
засуджує всяке позбавлення життя. І хіба не виходить заповідь «Не убий»
із твердження, що життя людини – найвища цінність? Хіба Павка Корчагін
не говорить про це: «Найдорожче у людини – це життя. Життя дається їй
один раз». І все-таки сама проста відповідь буденної свідомості:
свідомість людини не визнає жалості до тих жертв, але зате співчуває
хлопчику і юнаку, захоплюється подвигом чеських патріотіві білоруських
партизанів. Отже, виходить: врятувати життя – подвиг, і позба вити життя
– подвиг. Чи не парадокс? Але не можна ж говорити про життя взагалі, про
людину взагалі. Важливо – який той, кого рятують або прирікають па
смерть. Адже люблячий батько, дбайливий сім’янин, цінитель музики і кат
– есесівець Ейхман. Вегетаріанець, митець-любитель і трохи артист Адольф
Гітлер, який не скривдив й мухи. Зрозуміло, не всі якості людини
рівноцінні. Є щось визначальне, що пеминуче забезпечує все інше. Чому в
пам’яті народу живе Спартак, а не Красс, Степан Разін, а не «тишайший
государ» Олександр Михайлович, Ян Гус, Джордано Бруно, а не священні
отці церкви? Відповідь, здається, проста: герої – ті, що борються за
щастя народне, ті, кого називають «світочами людства», ті, чия
діяльність в тій або іншій формі виражає відповідну історичну епоху,
інтереси мас, інтереси соціальних спільностей. Але й тут людина з
позицій життєвої моралі, що має свою, яка здається їй єдино правильною
моральною оцінкою людей і їх вчинків, зайде в тупик. Чи завжди людина,
яка висловлювала інтереси тієї або іншої соціальної спільності, моральна
з життєвої позиції. Але навіть «життєва» мораль па перевірку зовсім не
єдина і незмінна.
З самого початку виникнення людського суспільства існує взаємна потреба
людей одне в одному. Результатом виступає більш-менш осмислене прагнення
до спілкування, потреба в спілкуванні. Потреба робить для індивіда
значущим суспільство, причому настільки, що індивід неспроможний
усвідомлено відокремити себе від роду, племені. Протягом тривалого
періоду, поряд з справді корисними для роду звичаями і правилами,
нормами, що складалися, як обмежено корисні і просто шкідливі звичаї.
Ускладнення суспільних зв’язків, соціальної структури суспільства
приводять до гаданого розірвання зв’язків між людьми.
Історичний парадокс сучасності полягає в тому, що, мабуть, ніколи раніше
людство не мало потреби в кожному діяльному індивіді, тому що тепер
виробничі відносини переходять до ринкової економіки. Конкретне
суспільство не може забезпечити зайнятість сотень тисяч здатних до
діяльності індивідів, прирікаючи їх на змушене неробство, яке калічить
їх духовно і фізично. Відомий філософ Бенедикт Спіноза говорить, що
«найнеобхідніший і найкорисніший для людини об’єкт – це інша людина». І
якщо Бенедикт Спіноза індивідуалістичний, то цей індивідуалізм, в якому,
як і пізніше у Людвіга Фейєрбаха, за «іншою людиною» просвічує «людське
суспільство». Соціальна природа взаємозв’язку залишається, але може
стати менш очевидною. Виявляється, що «людина – вища цінність», однаково
як і «суспільство – вища цінність». Факт суспільної свідомості – є
моральна цінність.
Сукупність моральних цінностей можна характеризувати як
морально-позитивне, як добро. Міжлюдські відносини, що стихійно
складаються, спочатку відображаються в суспільній свідомості, а згодом
закріплюються в нормах і принципах. Таємниця цінності полягає в тому, що
з індивідуальної свідомості цінність невиводима, а розуміння суспільної
свідомості як відображення суспільного буття. Звідси, містифікація,
наділення форм суспільної свідомості – мораль, релігія, мистецтво –
незалежним від світу явищ буттям, конструювання особливого світу
цінностей як ідеального і належного в протилежність реальному та
існуючому. Вираження «цінність в моралі є суб’єктивне вираження
соціального взаємозв’язку». Моральні цінності виявляються похідними, що
відображають більш-менш повно, більш-менш адекватно те, що є необхідне в
самому суспільному бутті, в житті самого суспільства. І в такому сенсі
світ цінностей вторинний, похідний, несамостійний, залежить від
суспільного буття, тобто виступає як суб’єктивне вираження соціального
взаємозв’язку.
Чим же визначається цінність вчинку? Сам собою факт порятунку життя при
всій очевидності не дає підстав для його високої оцінки. Так, якщо
засуджений до смерті в’язень намагається покінчити з собою, його
рятують, поміщають в лікарню, виліковують, а після страчують. Така
катівська практика відома і в царській Росії, і в фашистській Німеччині,
і в Іспанії, і в ряді країн Латинської Америки тощо. Цінність акту
врятування життя складна, залежить не тільки від загальнолюдської
моральної норми, де стверджується, що «життя є добро», не тільки від
абсолютного, не формального принципу, відповідного рівню абстрактного
гуманізму: «людина завжди є мета, а не засіб» -але й від тієї
конкретизації, яку така норма одержує в певній системі моралі. Свобода
ж, виступаючи усвідомленою необхідністю, стосовно до сфери моралі
означає не що інше як усвідомлення необхідності соціальних зв’язків,
того, що суспільство потребує у всебічно і гармонійно розвиненій особі,
а особа – в суспільстві. Поняття моральні цінності має різноманітний
зміст для буденної свідомості і для філософського мислення. Аналіз
людської поведінки, діяльності індивіда, особи дозволяє зрозуміти, що
ані людина сама по собі, ані вчинок не є моральна цінність. Людина
виступає носієм моральної цінності, а вчинок – реалізація моральної
цінності. Сама ж моральна цінність є факт суспільної свідомості.
3. Цінності та сучасність
Ціннісні орієнтації можуть формуватися в будь-якій сфері життєдіяльності
людини і суспільства. Вищі цінності відображають фундаментальні
відносини і потреби людей, становлять фундамент індивідуального
світогляду. Що ж для людини найважливіше, що пояснює на рівні
фундаментального вибору, коли визначає свою суттєвість особи. Вищими
цінностями виступають: здоров’я, сім’я, любов, свобода, світ, війна,
держава, праця, істина, честь, свідомість, пізнання, творчість тощо. У
порівнянні з звичайними цінностями, вищі цінності мають швидше
орієнтаційний, аніж регулятивний характер. Вищі цінності – це ємні
емоційно-образні узагальнення провідних соціокуль-турних орієнтацій, що
визначають всі сфери життя людини. Це цінності суспільного ладу,
спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а
також загальнолюдські цінності. Цінності визначають зміст існування
індивіда, з чого випливає вся його мотивація. Вищі цінності сприяють
втягненню людини у вищі інстанції, наповнюючи зміст її життя. Потреби в
змісті, сенсі життя людини в інтегральному розумінні світу,
універсальному з’ясувальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного
сенсу людина не відчуває своєї цінності, не спроможна керувати творінням
самої себе.
Людина без сенсу життя, без вищої мети є засобом для мети інших людей.
Адже у кожної істоти є вбудована система поведінки, що допомагає в
найширшому змісті жити. На найпримітивнішому рівні все зводиться до
завдання вижити, тобто забезпечити цілісність окремих осіб і всього
біологічного виду. Завдання такого механізму, вбудованого природою в
тваринах, обмежено пошуками їжі, сховища, подоланням небезпеки і
відтворенням потомства, щоб відвернути зникнення виду. Для людини мета
жити не зводиться лише до простого виживання, але ще й до задоволення
певних емоційних і духовних потреб. Тому механізм успіху людини –
цінності, допомагають їй не тільки уникати і переборювати небезпеку і
здійснювати інші, притаманні всьому тваринному світу функції, але й
творити, створювати поетичні твори, управляти виробництвом, займатися
комерцією, досліджувати нові горизонти в науці, здобувати спокій духу,
удосконалюватися – словом, досягати успіхів в будь-якій іншій сфері
діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе і повнокровне
життя.
В філософії всеєдності Володимира Соловйова і Миколи Бердяєва всі типи
спрямування ціннісних орієнтацій розглядаються як моменти, підлеглі
такій вищій цінності, як вільне творче становлення бого-людства,
втілення образу Бога в світі через людину. З позицій філософії
всеєдності неможливо індивідуальне врятування, спасіння коммюнітарно,
всі відповідальні за усіх. Всеєдність – це всесвітня соборність, в якій
об’єднані нації спільно відстоюють своє існування, основане на
всесвітній чуйності і що підкоряються мудрій думці в тому, що спокійна
совість – винахід диявола. В такому виді це ідеалістичне вчення, сама
ідея всеєдності людини і світу привели до цікавої ідеї ноосфери
Володимира Вернадського. Завдання органічного об’єднання ціннісних
орієнтацій на самоцінність світу, на обов’язок перед суспільством і
самореалізацію не вирішено і тепер. Філософ Євген Волчок відзначає, що
обґрунтовуються різноманітні типи ціннісних орієнтацій трьома засобами:
по-перше, через одкровення (сенс життя відкритий Богом або пророком);
по-друге, через логічний доказ, і, по-третє, через демонстрацію
походження ціннісних орієнтацій в поєднанні з аналізом наслідків
прийняття тих або інших рішень. В сучасних умовах доля світу залежить
від кінця зіткнення двох життєвих позицій: безвідповідального
задоволення власних потреб з позиції сили і єдності вільної, творчої
самореалізації з відповідальною причетністю до становлення світу як
цілісної ноосфери, тобто сфери взаємодії природи і суспільства, де
діяльність людини стає визначальним фактором розвитку. Адже в сучасних
умовах саме на рівень кримінальної свідомості перекладають такі
орієнтації: падіння загальної культури, розбещення потреб і зростання
технічних можливостей в суспільстві, до зла, розвалу і розпаду будь-якої
соціальної системи при допущенні будь-яких засобів неминуче веде
хижацька мета. Такі тенденції спостерігаються в суспільстві будь-якої
орієнтації і соціально-економічної системи.
В сучасному світі руйнівним тенденціям хижацтва і споживацтва можуть
протистояти, по-перше, об’єктивна логіка самого виробництва, що веде до
хижацтва, прагне до максимального прибутку. Спираючись на приватний
інтерес, об’єктивна логіка виробництва змушена орієнтуватися на високу
продуктивність праці і якість продукції. По-друге, позитивна трудова
тенденція і відповідальність за долю людства і природи стимулюються
демократичними традиціями (там, де вони є), що дозволяють суспільній
думці (рух зелених) відігравати істотну роль. По-третє,
культурно-історичні традиції, що відіграють охоронну роль тощо. В
сучасному світі, де існують різноманітні суспільні системи і політичні
режими, філософ Євген Волчек відзначає, що «іде боротьба між класичною
буржуазною орієнтацією (силою домагатися першості і задоволення потреби
по максимуму), у симбіоз мафії, що вироджується, і «масової культури», з
одного боку, і нової орієнтації на загальнелюдські цінності, на
виживання людства і планети в цілому, – з іншого. Новизна такої
орієнтації – в її глобальності і неминучості (альтернатива –
катастрофа). Виступає така орієнтація як органічне продовження кращих
традицій людства, що розвиваються в буддизмі, християнстві, гуманістично
орієнтованому соціалізмі – словом, в усіх вченнях, що містять
прогресивне, загальнолюдське раціональне зерно». Природно, виродливі
форми набирає в сучасних умовах і економіка країн деформованого
соціалізму, споживча тенденція у ставленні до природи, людини праці,
тому що порушується зворотний зв’язок та відсутня пряма зацікавленість і
відповідальність за якість результатів тощо. Звідси, проблеми економіки
і розпад моралі. В усьому світі йде боротьба між двома концепціями в
аксіології (теорії цінностей) – споживацьке екологічної і гуманістично
космічної. В основу концепції, висунутої ще Френсісом Беконом, покладено
принцип «знання – сила», що дозволить маніпулювати всім, що визнається
як об’єкт, річ, товар. Такий принцип орієнтує людей не на добро, а на
владу. В іншій концепції лейтмотивом виступає цілісність, що
розвивається гармонійно в самому світі (людина, суспільство, природа) і
в системі ключових цінностей суспільної людини. В концепції свобода як
вищий прояв гуманізму і творчої самореалізації індивідуальності і
причетність як шанобливість перед життям і відповідальність у ставленні
до природи, космосу, орієнтовані на єдність користі і добра, на гармонію
інтересів людини і суспільства, на творчість, що спирається на
спільність істинних знань про світ, красоту тощо. Але зміну ціннісних
орієнтацій не виробиш на замовлення. Якщо не вдається витіснити
негативні почуття, наступаючи фронтально, то добитися аналогічних
результатів можна, підмінивши їх позитивними почуттями. На рубежі XX і
XXI стст. знову висувається і досить гостро стає проблема ціннісних
орієнтацій людства, знову необхідно вводити необмежений оптимізм
людської самовпевненості в межах етичного закону.
ЛІТЕРАТУРА
Блюмкин В. А. Мир моральных ценностей.— М., 1981. Давидович В. Е. Теория
идеала.— Ростов на Дону, 1983.
Ручка А. А. Соціальні цінності і норми.— К., 1976. Шитов І. П. Природа
художньої цінності.— К., 1982. Чухина Л. А. Людина і її ціннісний світ.—
М., 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
