Реферат на тему:
Типові концепції зла та їхня спільна основа
Як в історії культури, так і в повсякденній життєвій практиці ми
стрічаємо деякі типові концепції зла, що змальовують з різних сторін
його сутність. Так, в античному світі панував, як відомо, синкретизм,
нероздільна єдність етичних та естетичних цінностей. Якщо
найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий
упорядкований космос (гр. kosmos власне й означає порядок), то він же
поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням потворства й
зла вважався хаос — стан безладдя, де порядок порушено і кожна частинка
існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній
долі. «Як у космосі», могла сказати людина тієї доби, маючи на увазі «як
належить», «порядно», «добре»; у свою чергу, «непристойно», «непорядно»,
«зле» виглядало «не так, як у космосі», тобто без належного ладу й
гармонійного співпідпорядкування. Далі, якщо звернутися до релігійного,
зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість,
погорда. Саме гордість — визначальна риса Люцифера, бунтівного підданого
Бога, котрий, бажаючи самоствердження, повстав проти свого володаря,
порушив цілісність божественного універсуму, за що й був скинутий у
пекло. Повстання і покарання Люцифера християнство розглядає як жахаючий
приклад для кожної людської душі, здатної впасти в гріх погорди, стати
на шлях зла. Якщо ж ми тепер від християнської містики перейдемо до суто
поцейбічних реалій соціального буття останніх століть, ми подибаємо тут,
зокрема, марксистську соціально-класову концепцію морального зла. Згідно
з цією концепцією, соціальний клас здатний породжувати позитивні
моральні цінності, робити внесок у загальнолюдську мораль, поки його
інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історичного
розвитку. Коли ж гармонія між тими й тими інтересами зникає і даний
клас, зосереджуючися на цілях власного самоствердження, стає гальмом на
шляху подальшого прогресивного розвитку, — він починає в дедалі
зростаючих масштабах генерувати моральне зло. Звернімося, нарешті, до
реальності звичайного нашого життя, до досвіду повсякденних людських
стосунків. Чи не називаємо ми людиною злою насамперед холодного егоїста,
байдужого до проблем і страждань своїх ближніх і здатного
використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження?
(Стрічаються, звичайно, в житті й різного роду маніяки, всілякі
демонічні персонажі, проте йдеться не про них, а про найзвичайніші
побутові прояви зла.) Легко побачити, що в усіх згаданих чотирьох
концепціях зла за очевидних і принципових відмінностей між ними (а ми
навмисно навели тут принципово різні, в дечому й несумісні концепції)
простежуються, однак, і спільні типологічні риси, що й дають змогу
створити певний узагальнений образ зла. До таких рис безсумнівно
належать: — порушення суб’єктом зла порядку й міри, узгодженості з
іншими рівнопорядковими йому одиницями. Так, сили хаосу руйнують
античний космос, Люцифер повстає проти цілості божественного
світоустрою, реакційний клас, за Марксом, стає впоперек дороги
прогресивного розвитку людства, самозакоханий егоїст порушує гармонію
міжлюдських стосунків*; — зосередженість на собі — якість, що її Г. С.
.Ба-тищев влучно назвав «своєцентризмом». Для суб’єкта зла в усіх
розглянутих, як і в інших подібних випадках, існує, по суті, тільки він
один, він — центр власного Всесвіту; інтереси навколишнього світу й
людей, що його оточують, завжди лишаються для нього чимось значно менш
важливим, ніж власні інтереси; — самоствердження всупереч іншим і за
рахунок цих інших, так само як і за рахунок цілого, до якого належить
суб’єкт зла. Так прагнуть самоствердитися в античному світі елементи
хаосу й безладдя, Люцифер починає свій бунт проти Бога заради
гордовитого самоствердження, самостверджуються і вбачають у цьому сенс
власної активності злочинні угруповання й звичайні собі егоїсти, що ми
їх бачимо навколо себе…
* Додамо, що дану обставину підтверджує й етимологія. Так, англійське
evil (зло) і рівноправне йому німецьке das Ubel походять, як вважають
деякі дослідники, від тевтонського ubilez, що означає «те, що виходить
за належну міру», «те, що переходить власні межі».
Якщо підсумувати сказане, моральне зло постане перед нами як
своєцентристське самоствердження суб’єкта всупереч інтересам інших
суб’єктів, а також цілого, до якого він належить (при цьому сама
настанова на самоствердження вже передбачає відповідний волевияв даного
суб’єкта). Може здатися, що сказаному дещо суперечить такий вражаючий
прояв зла у XX ст., як панування тоталітарних режимів, що начебто
уособлювали, всупереч наведеному визначенню, саме пріоритет цілого над
частинами, котрі це ціле складають. Важливо, однак, мати на увазі, що
тоталітаристські сили, виступаючи від імені суспільного чи національного
цілого, реально це ціле ніколи не репрезентують. По суті й тут перед
нами лише певна соціальна група, частина, партія, що інфікована
своєцентризмом і прагне до самоствердження за будь-яку ціну — від імені
й за рахунок того цілого, частиною якого, хоч і правлячою, вона є. Таким
чином, викладене розуміння зла загалом підтверджується і розглянутим
випадком. Утім, це ще далеко не все, що можна сказати про зло. Важливий
аспект його дальшого осмислення пов’язаний, зокрема, з боротьбою
субстанціалістських і антисубстан-ціалістських уявлень про нього.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
