.

Свідомість як філософська проблема (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 16116
Скачать документ

Реферат на тему

Свідомість як філософська проблема

План

1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки.

2. Проблема походження свідомості.

Література

1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати,
розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та
могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні
особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому
питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями
хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі
злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та
інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості
людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли
висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від
процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому,
відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі
як прояву чогось надприродного. Упродовж тисячоліть людство шукало
відповідь на запитання, у чому полягає сутність свідомості, як вона
виникає, від чого залежать її можливості і т.ін. У наш час свідому
діяльність людини вивчають фізіологія, медицина, психологія, кібернетика
та деякі інші науки. Найперші складності розуміння та вивчення
свідомості пов’язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати
явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати,
досліджувати з допомогою різноманітних приладів. Наприклад, відомий
американський нейрофізіолог Я.Прибрам писав, що ні на якому рівні
наукового дослідження мозку людини не фіксується те, що ми називаємо
думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджувати інакше, ніж виходячи із
тези, що він є орган думки та свідомості. У зв’язку із зазначеним інколи
висувають досить радикальне твердження про те, що свідомості як
особливої сутності взагалі не існує, що її можна звести або до функцій
та процесів організму людини, або до її реакцій нервової системи
людського організму на зовнішні чинники (біхевіоризм у психології,
філософські течії натуралістичного спрямування). Лише у ХХ ст. була
видана низка праць, спрямованих на доведення того, що насправді не існує
нічого такого, що можна було би назвати явищами ментальними або
свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час)
тлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо
свідомість розглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого
онтологічного статусу, тобто при тому вважається, що вона не вносить у
дійсність нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення
дійсності наділяють здатністю лише відтворювати та перекомбіновувати
наявні форми буття. Слід визнати, що для деяких наук (біологія,
психологія) теорія відображення виявилась результативною. Але в
застосуванні до процесів свідомості вона породжує багато серйозних
запитань, наприклад, таких:

Якщо свідомість — це усвідомлене буття, то завдяки чому можливе саме
усвідомлення?

З якої особливої позиції свідомість може оцінювати, вимірювати
дійсність, якщо вона є лише моментом відображення одних матеріальних
процесів у інших?

Чому аргументи свідомості (її ідеї, принципи) можуть інколи бути
сильнішими за силу фізичної реальності?

Якими потребами відображення можна пояснити той факт, що за своїми
інформаційними потужностями мозок людини потенційно здатний вмістити в
себе всю інформацію, наявну у Всесвіті?

Звідки з’явилася здатність свідомості не відображати, не комбінувати, а
мислити дійсність, тобто вводити у акти свідомості те, чого ніхто ніколи
не бачив і в принципі побачити не зможе (наприклад, буття, субстанцію,
ідеальне коло та ін.)?

Нарешті, якщо свідомість виникла внаслідок еволюції (як організмів, так
і форм відображення), то що змусило еволюцію рухатись саме в напрямі до
свідомості?

Усі ці запитання неможливо обминути при філософському дослідженні
свідомості. Отже, поставимо найперше запитання: за якими ознаками ми
можемо впевнено стверджувати, що свідомість справді існує? Чи є такі
ознаки? На це питання можна дати ствердну відповідь.

Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий тип людської
поведінки. Ми можемо назвати його “небіологічним”, тому що людина діє не
лише під тиском життєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх
задоволення; вона діє не за схемою “стимул — реакція”, а інколи (і
досить часто) — усупереч біологічній доцільності та самозбереженню
(наприклад, у випадках самопожертви, самогубства та ін.). Людська
діяльність, як це вже окреслювалося в попередніх розділах, стає
самодіяльністю, вона вводить людину у принципово інакший, у порівнянні
із біологічною, тип поведінки.

Про небіологічний тип людської поведінки свідчать як спрямованість, так
і змістова наповненість людських дій: їх здійснюють на основі
соціокультурних процесів із використанням штучних знарядь та засобів
життєдіяльності, що їх людина створила сама. Всі ці засоби стають ніби
новим, проте для людини – найважливішим середовищем її життєдіяльності,
вони ніби подовжують та підсилюють її природні органи. Саме завдяки
використанню таких засобів людина діє інакше, не за біологічною схемою:
навіть їжу вона приймає та спить зовсім не так, як це роблять тварини. У
першому розділі пояснено, що людина генетичне не успадковує навичок
використання цих речей, тому без наявності знання та розуміння ні
створення культури, ні користування її складниками було б неможливе.
Крім того, спираючись на свої знання та розуміння, людина може визначати
призначення таких речей, яких вона ніколи не бачила, і створювати такі,
яких ще не було.

З цим пов’язана предметність як важлива ознака свідомості: за допомогою
розуму людина здатна ніби бачити те, що насправді, у наявному вигляді не
існує. Наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, коваль у
металі — майбутню річ. Коли ми тримаємо перед собою текст, то бачимо
світлу поверхню з позначками, але вбачаємо за цим щось принципово інше.
Муха, що повзає по картині живописця, не схвильована тим, що міститься
за фарбами та полотном; це доступно лише для людини, обдарованої
свідомістю. Функціонування свідомості пов’язане з особливим предметним
змістом реальності, який чуттєво нам не наданий, а вироблений на основі
досвіду діяльності в історичному процесі соціально-культурного життя.

Звідси — цілеспрямований характер свідомої діяльності: здатність
свідомості створювати образи майбутніх (потрібних) результатів своїх дій
і в подальшому спрямовувати свої дії на те, чого в готовому вигляді,
тобто – фактично, не існує. Причому часто йдеться не про неіснуюче тут і
зараз, а й узагалі. Значить, законом людської діяльності постає її
зумовленість не тим, що діє на людину ззовні, а тим, що вироблене її
свідомістю. Тому і при оцінці людської діяльності важливо враховувати не
лише її результат, а й її наміри, мету. У цьому, зокрема, проявляється
творчий характер людської свідомості.

При розгляді ознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же людина
може засвідчити наявність у її свідомості того, що не існує? Насамперед
реальними діями, реальним творенням нових речей: коли майстер вчить
учня, він досить часто не стільки розповідає йому “теорію” власних дій,
а просто залучає його до діяльності, діями демонструє свій досвід. Проте
це можна робити лише в разі відносно простих процесів діяльності; в
інших же випадках требу мати особливі засоби для передачи того
предметного змісту свідомості, який не можна прямо продемонструвати.
Такими засобами стають знаки (або, ширше – знакова діяльність), серед
яких найважливіша роль належить мові (передусім — мовленню). Мова і є
найпершою та найочевиднішою ознакою свідомості; саме за ознакою мови ще
давні люди відрізняли людину від тварини, а “своїх” людей від “німців”.
Отже, потреба в мові пов’язана з необхідністю зафіксувати той зміст,
який не можна передати простою демонстрацією речей. Звідси стає
зрозумілим, що мова стає і основним носієм історичного досвіду
діяльності (певної особи, певного народу, певної культури).

Нарешті, великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується
ніякими приладами та індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама. Ця
унікальна здатність називається самосвідомістю або саморефлексією
людської свідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так: не потрібно
ніяких приладів, – достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що
відбувається всередині наших психічних процесів задля того, щоби
переконатися у реальному існуванні свідомості. Щоправда, для цього треба
бути людиною і перебувати у людському способі буття; тобто, можна
сказати, що для людини (розвиненої, сформованої) питання про існування
чи не існування свідомості постає як питання про її самоідентифікацію,
і, звичайно, те, що не перебуває у людському способі буття, таку
самоідентифікацію (тобто внутрішню фіксацію свідомості) здійснити не
здатне. У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності
свідомості, тобто той момент, що свідомість задля свого існування не
потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи засвідчень, що вона в самій
собі знаходить свою ж “першу” (чи “останню”) очевидність, що, врешті, і
дає можливість людині поставати суб’єктом пізнання та діяльності, тобто
самій та від себе продукувати свою дійову активність. З цим також
пов’язана і здатність свідомості оцінювати дійсність, судити про неї,
але до цієї здатності ми звернемося у наступних питаннях.

Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість
її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості
дозволяють стверджувати про її реальне існування, але в особливих
якостях та характеристиках.

2. Проблема походження свідомості

Особливість філософського аналізу свідомості полягає у розкритті її
буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці
проблеми досить часто ставляться в залежність від історичного аналізу
свідомості, а останній передбачає визнання того, що свідомість колись
виникає та зазнає певних змін в процесі розвитку суспільства. Тому до
філософських проблем свідомості належить насамперед проблема її
походження; це повинно бути зрозумілим у загальному плані хоча б тому,
що ми досить часто, намагаючись дещо зрозуміти, шукаємо його коренів,
тобто звертаємося до питання про його походження. Звернення до проблеми
походження свідомості мимоволі породжує питання: чи не є ця проблема
тотожною проблемі походження людини або хоча б її частковим проявом? Як
ми побачимо далі, в цих проблемах – походження людини та походження
свідомості – дійсно є багато спільного, а також спостерігається їх певне
перехрещення, але існують при цьому і відмінності. Наприклад, анатомічна
та генетична спорідненість людини із вищими тваринами спрямовує пошук
коренів людини у бік природної еволюції, проте досить суттєва
відмінність свідомості людини від інтелектуальних дій тварин і навіть
від психологічних процесів змушує питання про свідомість розглядати
окремо. І змістовно наголос тут падає на інше: на те, якими
характеристиками, невластивими для інших видів реальності, володіє
свідомість та як ці характеристики впливають на людську поведінку.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного
розв’язання проблеми походження свідомості, але наявні на сьогодні
авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему
висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв’язанні. До таких концепцій
можна віднести: теологічну, дуалістичну, еволюційну, трудову, теорію
єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези,
зазначаючи водночас переваги та недоліки кожної концепції.

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром:
створюючи людину, Бог “вдунув у неї дух живий”, наділивши, таким чином,
людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її
найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма
гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та
зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково,
фрагментарно. В той же час наявність в глибинах свідомості частки
божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати
істину і т. ін. Безумовним позитивним моментом теологічної концепції
постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного,
абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її
виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв’язок свідомості із
людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона,
фактично, пояснює не походження свідомості, а лише те, чому вона
притаманна людині.

Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між
свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і
робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох
субстанцій) – матеріальних та ідеальних. Вони існують і тісному
переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними
мірами їх єдності. Дуалістична концепція може бути виправдана внаслідок
того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настільки різкі
межі, що звести їх одне до одного або до якогось спільного кореня майже
неможливо; ця концепція дозволяє нам виразно усвідомлювати докорінні
відмінності між явищами матеріальними та духовними. І. Кант із цього
приводу наголошував: “Існують два основні стовбури людського пізнання,
що зростають, можливо, з єдиного, загального, але нам не відомого
кореня…”.

„‹\?f?HFЛітература 1. Кульчицький О. Основи філософії і філософічний наук. – Мюнхен-Львів, 1995. – Розд. 4. 2. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини.— К., 1995.- Розд. 5. 3. Паскль. Думки про релігію. – Львів, 1993. 4. Проблема сознания в современной западной философии.— М., 1989. 5. Тайны сознания и бессознательного. – Мн., 1998. 6. Філософський словник. — К., 1986.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020