.

Структура моральної свідомості. моральні норми й принципи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1901 8243
Скачать документ

Реферат на тему:

Структура моральної свідомості. моральні норми й принципи

Поняття моральної свідомості

В навчальній, науковій та науково-популярній літературі нерідко можна
зустріти терміни «моральна свідомість», «наукова свідомість», «естетична
свідомість», «політична свідомість», «релігійна свідомість» тощо. З
огляду на це важливо мати на увазі, що свідомість людини за своєю
природою є цілісною і аж ніяк не скидається на шафу, в якій за алфавітом
розставлені окремі теки: «естетика», «міфологія», «мораль», «наука»
тощо. Яким конкретним різновидом духовної діяльності не займалася б
людина, її реалізує одна й та ж сама свідомість, що тим самим і
засвідчує свою внутрішню сутність. Тому, коли ми звернемося до
свідомості моральної, в убранні її специфічних понять і визначень перед
нами поставатиме зрештою не що інше, як людська свідомість узагалі, з
властивими їй внутрішніми механізмами, смисловим і ціннісним змістом.
Разом з тим ідеться про вельми специфічну ділянку праці людської
свідомості, яка потребує особливих кроків і форм мислення, предметне
зумовлених низкою власне етичних понять і категорій, проблематикою
моральності як такої. Й тією мірою, якою сутність явищ людського буття
визначається їхнім функціонуванням, їхнім способом дії, — перед нами
справді-таки постає дещо особлива свідомість: свідомість у стані
осмислення і розв’язання суто моральних проблем, споряджена потрібним
для цього концептуальним і категоріальним апаратом. Якщо свідомість
загалом є ідеальним відображенням і впорядкуванням реальності, то
моральна свідомість — ідеальним відображенням і впорядкуванням
реальності власне моральної, тобто моральної практики й моральних
відносин. Саме це ми й будемо мати на увазі надалі, говорячи про
моральну свідомість.

Норма як елемент моральної свідомості

Найперше, що впадає в око при теоретичному розгляді моральної
свідомості, — це, звичайно, сукупність певних норм, заборон та вимог, що
регулюють людську діяльність і поведінку. Ця сукупність норм головним
чином і

становить безпосередній зміст моральної свідомості. Про сутність
морального нормування поведінки дещо вже було сказано в попередніх
розділах. Однак що собою являє моральна норма як така? Згідно з
існуючими визначеннями, моральна норма (від лат. norma — керівне начало,
правило, взірець) є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем
поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин
та має обов’язковий характер. Зв’язок моральних норм з реальною
практикою людського життя випливає також і з тієї обставини, що нормою
називається, крім відповідного елементу свідомості, ще й просто певний
середній випадок або показник, певна усталена риса того чи іншого
об’єктивного масового явища або процесу. Нерідко трапляється так, що
проблема якоїсь норми загострюється в моральній свідомості саме тоді,
коли дана норма втрачає свої позиції в реальному людському житті, тобто
перестає бути для нього «нормою», — що, до речі, зовсім ще не свідчить
про її суто моральну необґрунтованість. Цікаво в цьому відношенні, що
мовне джерело даного поняття, латинське norma походить від дієслова
nosco — пізнаю, впізнаю, розпізнаю й первісне позначає ніщо інше як
косинець, котрий докладають до ліній та площин саме з метою їх
випрямлення і виправлення. Від цього елементарного уявлення сучасне
поняття норми успадковує вказівку на деяку повторюваність істотного, що
її потрібно розпізнати в даній конкретній ситуації й прийняти до
керівництва. Норма моральна під цим кутом зору теж постає своєрідним
«косинцем», якого ми докладаємо до примхливої реальності людських
стосунків, де так само існують свої істотні повторюваності, що
потребують додержання. Будь-які норми моральної свідомості стосуються
тих або інших конкретних виявів чи сторін суспільного життя. При цьому
характеру морального нормативу можуть набувати як позитивні вимоги, що
зобов’язують людину до здійснення певних учинків і реалізації в них
певних якостей («поважай батьків!», «повертай борги!» тощо), так і
заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини («не
вбивай!», «не вкради!», «не кажи неправду!» та ін.). Величезна
різноманітність норм сучасної моральної свідомості простягається від
найзагальніших фундаментальних основоположень (як-от наведені) до норм
чисто ситуаційних за своїм змістом, що не виходять за межі якогось
часткового аспекту людської поведінки або повторюваного, але суто
поверхового типу ситуацій спілкування. Перші, найфундаментальніші норми
моралі, нерідко входять у людську свідомість у вигляді релігійних
заповідей; заповідь — це й е така норма моральної свідомості, відносно
якої існує переконання, що вона походить від певного авторитету,
насамперед — авторитету потойбічного, божественного (класичний приклад
—Десять заповідей, або Декалог Мой-сея). Останні ж, суто поверхові або
ситуаційні моральні нормативи, межують із правилами етикету й зовнішньої
культури поведінки, а часто й самі безпосередньо постають у цій якості.
Проте будь-які моральні норми, хоч якими б загальними або частковими,
фундаментальними чи поверховими вони були, мають і певні спільні
сутнісні риси, які власне й визначають їхню належність до сфери моралі.
Це, насамперед: — імперативність, тобто обов’язковість втіленого в них
веління. При цьому обов’язковість власне моральних норм, на відміну від
багатьох інших, має не гіпотетичний, умовний, а категоричний характер:
людина в принципі має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх
міркувань. Небагато чого варті були б у моральному відношенні чесність
або ввічливість особи, якби за ними стояло, скажімо, лише бажання
сподобатися начальству; такі «чесноти» через це й називаються показними
— на відміну від справжніх. Існують, звичайно, й більш значущі в
моральному відношенні чинники, які людина не може не враховувати при
виконанні певних норм, але про це йтиметься нижче. В цілому ж
обов’язковість закладена в моральній нормі як такій і незалежно від
зовнішніх обставин має саме категоричний характер; — здатність до
універсалізації (universalizability — термін сучасного англійського
етика P. M. Гейєра). Про цю здатність моральної норми вже йшлося при
розгляді відносин загальнолюдської і локальних систем моралі. Справді,
сучасний досвід переконує, що в різних регіонах світу, в різних народів
чи в різних шарах культури можна зустріти найрізноманітніші за змістом
моральні імперативи, і якби ми схотіли вилучити з них стовідсоткове
універсальні, наші здобутки були б дуже малі. При цьому, однак, кожна,
навіть найчастковіша, найповерховіша норма моралі, якщо тільки вона
гідна цієї назви, здатна до універсалізації — неначе містить у собі
відповідний універсалізуючий потенціал. Кожну, аж до найдріб’язковішої з
числа таких норм, можна інтерпретувати таким чином, щоб вона за певних
обставин набувала універсального значення. Й поготів не може бути в
галузі моралі таких норм, які були б обов’язковими для одних осіб і не
стосувалися інших: мораль такого «подвійного стандарту» засуджується
всім цивілізованим співтовариством. Своєрідною «нормою норм», яка в
даному відношенні висвітлює саму сутність морального нормотворення,
постає вже неодноразово згадане «золоте правило» моралі — правило, яке
головним чином передбачає взаємність: я маю вимагати від себе того, чого
вимагаю від інших, і відповідно від кожного вимагається те, що й від
кожного іншого. Суттєвою конструктивною особливістю сукупності моральних
норм у ії відбитті у свідомості людини є ієрархічний характер. За всієї
обов’язковості й безумовності кожної з норм вони можуть розглядатися як
більш або менш важливі; існують обставини, зважаючи на які саме моральні
міркування інколи змушують відмовлятися від виконання навіть
фундаментальних норм заради таких, котрі мають більшу життєву вагу.
Трапляються випадки, коли, наприклад, лікар змушений говорити неправду
своєму пацієнтові, аби врятувати йому життя чи звільнити від додаткових
страждань. Принципово, однак, що й подібні випадки, які мають вимушений
характер, не відміняють моральну обов’язковість норм, від виконання яких
у даному разі відмовляються. Від того, що я морально змушений сказати
неправду, остання правдою не стає; порушуючи норму, я в будь-якому разі
маю усвідомлювати, що переступаю межі моралі. Вбивство ворога, навіть
вимушене, навіть заради справедливої справи залишається все ж таки
вбивством, тобто великим злочином проти загальнолюдської моралі, і той,
хто його вчинив, має покутувати, а не торжествувати, як це ми
здебільшого бачимо в людей низької моральної культури. Недарма ще
легендарний китайський мудрець Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.) говорив, що
перемогу на війні слід відзначати похоронною процесією. Нарешті, як
сказав із цього приводу один із сучасних інтерпретаторів Канта: якщо
твої діти вмирають від голоду, а в тебе є нагода непомітно вкрасти
кусень м’яса, в якому його власник не відчуває такої доконечної потреби,
— вкради! Але тільки не вважай, ніби ти чистий перед людською мораллю:
крадіжка за будь-яких умов лишається крадіжкою, явним порушенням однієї
з фундаментальних, категорично обов’язкових моральних норм. Тут ми
розглянули лише кілька аспектів проблеми моральних норм, однієї з
найактуальніших у сучасній етичній науці. Щодо практичного, суспільного
й власне людського інтересу до даної проблеми, він у нас протягом
недавніх десятиліть був значно послаблений внаслідок істотної недооцінки
самої ідеї норми як такої, її світоглядного й культурного значення.
«Нормальна людина», «нормальна поведінка», «нормальний учинок» — подібні
визначення почали сприйматися як щось сухе й прісне, мало не принижуюче
насамперед через те, що саме суспільство у своєму розвиткові, забувши
про ідеал норми, тривалий час орієнтувалося переважно на екстремальні,
якщо не екстремістські, взірці, на те, що в культурно-історичному та
антропологічному плані інакше як аномалією й не назвеш. Замість
рівномірної конструктивної праці й творчої самореалізації на благо собі
та іншим висувалися як взірці якісь неймовірні титанічні зусилля,
безперервні подвиги, що переходили будь-яку розумну межу. Їм
протиставлялися такі ж неймовірні образи чорної нелюдської ворожості й
підлоти — перші споріднювала з останніми саме цілковита відсутність
відчуття людської й культурної норми. Гонитва за екстремальним,
орієнтація на аномальні зразки панували протягом століття, що минуло, і
в інших технічно розвинутих країнах, позначаючи певний етап розвитку
світової цивілізації загалом, який вирізнявся прагненням досягти
максимуму, перевершити самих себе і весь світ у швидкості, силі,
продуктивності праці, незважаючи на можливі побічні наслідки таких
титанічних зусиль. І тільки тоді, коли саме існування людства було
поставлене під загрозу, розпочався поворот до усвідомлення на новому
рівні вагомості ідеї норми в найрізноманітніших її проявах. У різних
куточках світу, й особливо на руїнах колишнього соцтабору, люди
починають гостро відчувати нині, як це важливо — нормальні людські
почуття, нормальне виховання, нормальний розвиток людини і т. д. В
загальному річищі цього, можна сказати, відродження нормативного
значення самої ідеї норми в сучасній світовій і вітчизняній культурі
проблема моральних норм також набуває нової актуальності.

Моральні принципи

Поряд із моральними нормами важливе місце в людській свідомості
посідають принципи моралі Якщо норми, незалежно від ступеня їхньої
загальності, в будь-якому разі стосуються певних конкретних аспектів
людської поведінки, діяльності та стосунків, то принципи вже
характеризують певну цілісну лінію поведінки людини, постають складовими
її морального характеру. Наявність подібних принципів — як-от
справедливості, працелюбності, гуманізму, патріотизму тощо — надає
поведінці особи завбачуваності, суто моральної раціональності. Так,
скажімо, якщо ми знаємо, що хтось працелюбний, що це є невід’ємною рисою
його характеру, — ми можемо передбачати його поведінку й реакції за
найрізноманітніших обставин, а не тільки в певній конкретній ситуації
діяння, як це має місце при виконанні окремої моральної норми. Наскільки
важливо мати позитивні моральні принципи, настільки ж важливо й те, щоб
вони не перетворювалися на знаряддя морального тиску на інших людей. На
відміну від норм, принципам моралі не властива категорична
обов’язковість, і прищеплювати їх іншим можна тільки силою власного
прикладу, проте аж ніяк не шляхом спонукання чи примусу. Вольове
нав’язування принципів не має відношення до моралі й найчастіше служить
лише самоствердженню тих, хто цим займається. Як говорив у цьому зв’язку
видатний російський філософ Г. С. Батищев (1932— 1990), найзгубніше для
моралі — це людина, озброєна принципами. Останні мають бути для нас не
зброєю, а невід’ємною часткою власного нашого душевного світу — саме так
вони можуть реалізувати свою моральну дієвість.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020