.

Спілкування як царина людської моральності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
595 2929
Скачать документ

Реферат на тему:

Спілкування як царина людської моральності

Сть наведеного в попередньому розділі міркування про недостатність
чисто діяльнісного світо-відношення можна підсумувати таким чином.
Уявімо собі, що людина діє в якійсь смисловій порожнечі, де, крім неї,
немає жодного іншого суб’єкта. Чи матиме в такому разі її діяльність
бодай який-небудь моральний смисл?

Певна річ, що не матиме. Власного морального значення будь-яка людська
дія або вчинок можуть набути тільки в контексті певних стосунків між
людьми – можливими суб’єктами волевияву, висловлювання і дії, тобто в
контексті спілкування. Тільки за впливом, який справляє той чи той акт
діяльності на людське спілкування, людські взаємини (або й ширші
взаємини людини зі світом, теж побудовані на зразок спілкування), ми
можемо судити про його справжню моральну вагу. Як моральна свідомість,
так і моральна діяльність людини по-своєму акумулюють весь світ моралі,
всю повноту її смислу – і все ж реальне здійснення людська моральність
знаходить не у свідомості і навіть не в діяльності як таких, а лише в
царині живого спілкування. Саме тут моральна проблематика набирає
довершеної форми, повною мірою реалізовує свій духовний і гуманістичний
потенціал.

Отже, що являє собою сфера людських стосунків як царина моральності?

Насамперед звернімо увагу на те, що відносини між людьми здатні набувати
принципово різного значення з точки зору вияву в них моральної
суб’єктивності людини. В будь-якому суспільстві існує чимало сфер і
відносин, у яких люди ставляться одне до одного саме як до об’єктів, а
не суб’єктів, вважають своїх партнерів своєрідними «мислячими речами» –
закінченими, нездатними до принципових змін і відповідальних рішень,
такими, реакцію яких на ті або інші дії завжди можливо передбачити. К.
Маркс, а слідом за ним і багато представників гуманістичної філософії XX
ст. вбачали в такій об’єктивації людини прояв її відчуження від власної
сутності. Зрештою, так воно й є, проте в дуже багатьох випадках подібне
відчуження доводиться розглядати як загалом виправдане й закономірне. На
будь-якій посаді, в будь-якій соціальній ролі людині, хоча б інколи,
доводиться функціонувати, тобто належним чином виконувати певні
заздалегідь усталені дії, взагалі поводитися й реагувати на запити, що
виникають, як свого роду об’єкт. Усе це, повторюємо, є цілком
закономірною рисою суспільного життя, без якої останнє втратило б усяку
прогнозованість і стабільність.

Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототожнювати себе зі
своєю функцією, своєю соціальною роллю, коли, образно кажучи, епізодична
маска починає правити їй за власне лице. Образ такої самовідчуженої
людини-функціонера, людини-рольо-вика став, можна сказати, кошмаром
технічної цивілізації останніх століть, кошмаром, що тривожив уяву
багатьох мислителів, письменників, митців, від К. Маркса до Е. Фромма,
від Ф. Кафки до Кобо Абе, Е. Іонеско чи С. Беккета. Втім, ще Й. В. Гете
говорив у цьому зв’язку про «часткову людину» – людину, що перетворилася
на персоніфікацію якоїсь окремої функції, якогось часткового завдання.
Людина-Око, людина-Вухо, людина-Руки, людина-Мозок та ін. – на жаль, не
стільки образи сюрреалізму, скільки персонажі історії останніх століть,
періоду наростаючого «поділу праці».

Цілком очевидно, що людський індивід, який вважає себе чимось на зразок
молотка, тягача або навіть сучасної обчислювальної системи, не вельми
придатний до повноцінного морального спілкування. Ще далі відстоїть від
творчої атмосфери людського спілкування той, хто інших людей, далеких і
ближніх, здатний розглядати лише як об’єкти, крізь призму їхніх
часткових функцій і завдань. «Адміністративною мовою», мовою наказів і
доган, спілкуватися по-справжньому неможливо.

Справжній людський сенс спілкування розкривається тоді, коли партнер,
опонент, співбесідник постає перед нами як істота-суб’єкт, що її
неможливо звести до будь-якої заготовленої заздалегідь схеми, – істота
принципово нескінченна, не завершена, здатна в будь-яку мить повернутися
до нас якимись новими, несподіваними своїми гранями. Так розкриваються
для нас люди, коли ми зорієнтовані на них, – маємо, за словами видатного
фізіолога і мислителя О. О. Ухтом-ського (1875–1942), домінанту на їхнє
лице: не лише коли любимо або якось особливо шануємо їх, а й коли просто
ставимося до них «по-людськи» – уважливо, намагаючися зрозуміти їх
«зсередини», виходячи з їхніх власних мотивів і почуттів.

Утім, і тоді, коли цього зовсім не чекають, наш ближній, наш партнер
здатний раптом «вибухнути» власною суб’єктивністю, засвідчуючи нам свої
розуміння, любов, співчуття – або ненависть чи презирство. Оскільки в
повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб’єкт, тут завжди
присутній елемент ризику, завжди актуальною лишається проблема вибору,
морального самовизначення партнерів один щодо одного. Залежно від цього
вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини і
найвищою, найжада-нішою «розкішшю» (А. де Сент-Екзюпері) – і справжнім
пеклом: за відомим афоризмом іншого класика французької інтелектуальної
літератури XX ст., Ж. ГІ. Сартра, «пекло – це інші».

Кожному, зрештою, знайоме це відчуття несподіваного «пробудження»
співбесідника: трапляється так, що довгі роки ви маєте справу з людиною,
звикаєте дивитися на неї як на своєрідний незмінний предмет, не
підозрюючи про складності її внутрішнього світу, –

аж раптом переймаєте на собі її несподіваний погляд, погляд любові чи
захвату, неприязні чи холодної бай^ дужості й усвідомлюєте, що повинні
якимось чином на цей погляд відповісти, наново осмислюючи своє ставлення
до «не поміченої» раніше людини. Саме з цього моменту і починається
справжнє спілкування – а разом з тим постають і його моральні проблеми,
проблеми обов’язку й відповідальності, совісті й сорому, ворожості й
любові. Саме з цього моменту дані проблеми набувають свого конкретного
сенсу, свого людського грунту.

Резюмуючи сказане, зазначимо, що різноманітний світ людських відносин
виступає сферою безпосередньої реалізації моральності насамперед у тому
своєму аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як між
суб’єктна взаємодія між людьми. Спілкування, таким чином, і виявляється
справжньою цариною людської моральності.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020