.

Специфіка і структура естетичної свідомості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
879 2381
Скачать документ

Реферат на тему:

Специфіка і структура естетичної свідомості

У процесі історичної практики відбувалося усвідомлення людством
механізмів, які формують спроможність особистості естетично ставитися до
дійсності, тобто здатність сприймати і переживати у почуттєвих формах
власне буття, знаходити та оцінювати загальнолюдські цінності та
перетворювати цю дійсність у співвідношенні зі своїми уявленнями.
Розуміння специфіки цього механізму привело до уособлення двох основних
понять, пов’язаних з відображенням процесу формування естетичного
ставлення: естетичної свідомості та естетичної діяльності.

Специфіка естетичної свідомості, у. порівнянні з іншими формами
духовного життя людства, полягає у таких критеріях:

– естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою
комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

– власне, поняття «естетична свідомість» – абстракція, яка означає
особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення
людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична
свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь
естетичного освоєння світу на рівні індивіда – у формі особистої
характеристики окремої людини;

– естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим
багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та
складніша їхня естетична свідомість;

– процес формування естетичної свідомості особистості стисло повторює
процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура
естетичної свідомості;

– від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим,
що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому
переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної
свідомості;

– видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю
структури її форм. Теоретично розрізняють два рівні функціонування
даного феномена: 1) повсякденний, побутовий рівень, що базується на
узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання
особистості мінливі, часто суперечливі; 2) теоретичний рівень, що
базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її
місце у світі. Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів
втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура
Міке-ланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ,
у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як
усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні,
гармонійні, величні.

Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції,
переживання, почуття та ін.; теоретичний – естетичні оцінки, судження,
погляди, теорії, ідеали тощо.

Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка естетичної свідомості
має прояви на кожному рівні – всюди можна знайти і почуттєві, і
раціональні елементи. Щонайбільше ця особливість притаманна естетичній
потребі та естетичному смаку, в яких однаково важливі і емоційні, і
раціональні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з естетичним
ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість – одна із форм
духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну
діяльність людини, а також продукти (результати) и,іа діяльності, в тому
числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються, та
огі,інюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної
свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та
об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто
індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення
краси у житті та мистецтві.

57. Естетичне почуття

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції –
своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу.
Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання –
емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі
до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості,
як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання
(радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття
піднесеного тощо), з іншого – виступають як здатність людини переживати
естетичне враження.

Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними
механізмами. Деякі з них – первинні – зближують людину з твариною, інші
– специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити
як найскладніші з духовних переживань.

Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші
три-чотири роки життя дитини. Щодо «природних Мауглі», то усі випадки,
коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна
людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий
час їх подальшого життя серед людей; період формування естетичних та,
взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом
різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ
Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки
зовнішній світ, але і колосально складну систему культури, яка вимагає
від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в
його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені.

Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не
досліджуються фізіологічне, тобто разом з анатомією органів мислення та
сприйняття. Вони кожного разу відтворюються в індивідуумові шляхом
тренування цих органів і успадковуються особливим чином – через
виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені
людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу.

Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є
матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому вони
передаються від одного покоління до іншого»’.

Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії та психології
виділяє Ф. Добжанський: «..людина, безсумнівно, тварина, але тварина
унікального і екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру,
новий і дуже потужній метод адаптації до середовища і керування ним.
Культура не успадковується через гени, кожна особистість засвоює її
шляхом навчання. Однак здатність засвоювати культуру закладена в
генетиці»2.

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності,
спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини – це лише
передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони,
дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні»
здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними»
особливостям людської істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим
більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем
їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Усе це
справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так,
як і колір очей та форма носа. Отже, духовне «має протяжність, обсяг,
який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло»
історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння та
інструментів душі і є антропогенним простором, цілою сферою. Це
середовище підсилення. Для того, щоб щось створити, – будь-що, у тому
числі і в сфері духа, – потрібна робота, а робота виконується м’язами.
Можна, якщо можна говорити про м’язи душі, розуму, громадськості,
історичності тощо. Тому в людській і історичній реальності зовнішнє і є
внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє»3.

Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння
індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються
його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб
формуються й естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття –це
духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда,
піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку
особливостей естетичного почуття:

– воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім
досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності естетичного
почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості
загальнолюдських надбань), визначає характер людського світосприйняття.
Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями
романтичних поем О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей
М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші
відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та
індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому
порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність
у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, цілком зорієнтований на
суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим,
так і суспільством як прояв слабкості та несформованості характеру;

– чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура
суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття;

– щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних почуттів
виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль
самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У
той самий час нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької
духовності суспільства або окремої особи;

– міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної
діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії,
досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про
спорудження Шартрського собору у франції розповідається про те, що
перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На
запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку».
Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим
запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім’ї. А
остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває
свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє
вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує
її духовний світ;

– головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній
естетичний потенціал у цьому сенсі має праця (творчість). Багато
естетичних вражень дає спілкування з природою. У даному процесі
формується культура почуттів;

– естетичне почуття – основа естетичної свідомості, на якій розвиваються
інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.

Таким чином, естетичне почуття – іі,е наслідок суб’єктивної емоційної
реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної
реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями, людини про
красу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020