.

Шпаргалки з філософії

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 38419
Скачать документ

Шпаргалки з філософії

І. Альтернативні тести (1-8)

1. Чи є серед філософських систем такі, які не можна визначити ані як
матеріалістичні, ані як ідеалістичні? Немає. Філософія може бути лише
або матеріалістичною, або ідеалістичною, оскільки першоначалом
(первинним) може бути або матеріальне (природа) або ідеальне
(свідомість, дух).

2. Чи можна агностицизм розглядати як форму ідеалізму? Так . Наприклад
всі суб’єктивні ідеалісти (Берклі, Юм, Кант) були агностиками, а серед
матеріалістів агностиків немає.

Агностики—хто заперечує можливість пізнання сутності речей і
закономірності розвитку дійсності.

3. Чи є агностики серед матеріалістів? Немає. Агностики заперечують
об’єктивне існування речей, явищ і процесів, а матеріалісти визнають
об’єктивність світу, природи.

4. Чи є серед ідеалістів моністи? Так. Наприклад, Гегель. Він за єдине
начало світу визнавав абсолютну ідею, яка існувала до появи світу і
людини, тобто був об’єктивним ідеалістом. Те саме можна сказати і про
об’єктивного ідеаліста Платона, який за першоначало (первинне) брав світ
ідей.

Принцип ідеалістичного монізму спирається на первиність ідеального і
розглядає матеріальний світ як вториний, похідний.

5. Чи може об’єктивний ідеалізм визнавати реальне існування
матеріального світу? Так . І Платон, і Гегель визнавали об’єктивне
існування речей.

Об єкт. Ідеал. Зосеред. Увагу на пізнанні люд. Свідомості через пізнання
відчутів понять тощо.

6. Чи визнає суб’єктивний ідеалізм існування матеріального світу
незалежно від відчуттів і розуму людини? Ні. В цілому суб’єктивний
ідеалізм (Берклі, Юм), визнавали об’єктивного існування матеріального
світу, бо для них існує тільки те, що дане людині у її відчуттях, тобто
існує тільки те, що сприймається суб’єктом. (існувати значить бути
сприйманим. Берклі). Берклі- субєкт. Ідеал. Відкидав існування
матеріального і ствержував що речі існують остільки, оскільки вони
сприймаються відчутями.

7. Чи змінювався предмет філософії в історії розвитку філософської
думки? Так. Упродовж всього історико-філософського процесу в центр
філософії ставилися (залежно від вимог часу) різні проблеми: походження
світу, його сутність ( Стародавні Індія, Китай), Космос (Греція), людина
(Відродження), людське існування (екзистенціалізм) тощо. Але проблема
“людина – світ”, виступала як універсальна і може розглядатися як
загальна формула. Проблема “субєкт – обєкт”, “матеріальне- духовне”,
“природа – сусп.” Предмет філ. Є загально граничною засадою люд.
Мислення , пізнання буття люд. В світі. Предмет філ. Залежить від істор.
Типів визначення, предмету філ. Обєкта філ. Дослідження, методів філ., а
вони змінюються.

8. Чи була марксистська філософія першою в світі системою матеріалізму?
Ні. До появи марксизму існували матеріалістичні течії у філософії:
чарвака в Індії, атомістична філософія Демокрита в Греції, Французький
матеріалізм 18 ст., антропологічний матеріалізм Фейєрбаха. Марксиський
світогляд був під впливом Гегеля, далі Фейєрбаха – матеріаліст.

І. Альтернативні тести (9-17)

9. Чи є системи філософії, що ототожнюють матерію і свідомість? Так. Це
брахманізм, буддизм, гілозоїзм стародавніх греків (Анаксімандр, Дідро,
Кабаніса, 18 ст.)

Виходить за межі метафізичних позицій і ствержує елементи діалектики.
Будизм говорив що люд. Особистість становлять 5 елементів: свідомість,
матеріальна оболонка, люд. Особистість тощо. Дідро говорив що світ
безперервно зароджується, вмирає, він ніколи нестїть на місті.

10. Чи може за Аристотелем матерія існувати без форми? Так. За
Аристотелем внизу як першооснова всього лежить матерія без форми
(субстрат) вгорі – існує форма без матерії, або форма всіх форм (теос).
Вчення про неї Аристотель назвав теологією. Арістотель доводить відрив
матерії від форми. Звільнена від матерії форма – вічний двигун що є
джерелом руху і життя космічного цілого. Першооснова – форма а не
матерія – безтілесна форма Аристотеля.

11. Чи тотожні філософські поняття “мова” й “мовлення”? Ні. Мова – це
соціальне закріплена лексична і граматична системи, які для індивіда
виступають як об’єктивно існуючі, а мовлення – це спілкування людей між
собою за допомогою мови, тобто мовна діяльність. Вона завжди має
індивідуальний характер. Під мовленням розуміють як сам процес
говоріння. Так і його результат. Мова реалізується через мовлення.

12. Чи існує у світі суб’єктивна компонента? Так. Суб’єктивною
компонентою у світі виступає свідомість людини, весь комплекс
внутрішнього світу суб’єкта.

13. Чи є загальне в одиничному? Так. В одиничному завжди присутнє
загальна як те спільне та істотне, що ї об’єднує його з іншим
одиничним. Одичне і загальне окремо неіснує.

14. Чи тотожні поняття “причинність” і “каузальність”? Так. Каузальність
(лат. – причина) – це те саме що й “причинність”.

15. Чи може необхідне водночас бути випадковим? Так. Необхідність і
випадковість є діалектичними протилежностями – необхідність реалізується
тільки через ряд випадковостей, а випадковість є формою існування
необхідності. Необхідність і випадок – це детермінація.

16. Чи тотожні поняття “народонаселення” і “суспільство”? Ні.
Народонаселення – це все населення певного краю чи країни. Це поняття є
категорією етнічною, а суспільство – категорія соціальна, що означає
історично визначений тип соціальної системи.

17. Чи тотожні поняття “індивід” і “особистість”? Ні. Індивід – це
неповторні риси людини, якими він наділений від природи, а особистість –
це соціальне сформовані особливості людини це частина сукупності
індивідів а особистість наділена позитивною свободою – особистий термін
з етики.

І. Альтернативні тести (18-24)

18. Якщо філософія визначається як наука, чи може така філософія
визнавати існування національної філософії”? Ні. Немає науки індійської,
німецької, української, а філософія є. Не може існувати науки, які
взаємно заперечують одна одну, а такі філософські вчення є –
матеріалістичні і ідеалістичні. У філ. На відміну від інших наук неіснує
єдиного загального визнаних теорій вони постійно перебувають у процесі
становлення, осмислення. Філ. Будучи за формою діяльності наукою є
наукою за своїми функціями і значеннями для людини.

19. Чи тотожні поняття “культура” і “цивілізація”? Ні. Хоча поняття
“культура” і “цивілізація” тісно пов’язані між собою, вони не є
тотожними, бо культура це насамперед сфера духовного суспільстві і
людині, а цивілізація – це в першу чергу сфера громадянського
суспільства, рівень розвитку техніки, ступінь захищеності прав і свобод
людини, міра гуманізованості суспільства. Водночас неправомірно
протиставляти цивілізацію і культуру, як це робили Шпенглер та Бердяєв.

20. Чи є в істині релятивне? Так. Вся істина містить у собі момент
релятивного, тобто відносного. Адже істина – це процес, в ході якого
окремі сторони істини уточнюються, розширяються чи звужуються, або й
відкидаються зовсім. Істина результат пізнання істина є одночасно
абсолютною і відносною. Відносна істина конкретизується і уточнюється.

21. Чи є в істині абсолютне? Так. В усякій нетривіальній істині поруч з
відносним існують і зерна абсолютного знання, тобто такого, котре з
розвитком науки і практики залишаються сталими. Абсолютна істина є
одночасно відносною і абсолютною. Абсолютна істина скл. З суми відносних
істин.

22. Чи може свобода бути абсолютна? Ні. свобода не може бути абсолютною,
оскільки вона кінчається там, де починається свобода і право іншої
людини.

23. Чи визнає монофізитство людську природу Ісуса Христа? Не визнає, бо
вважає що сутність Христа і його природа є виключно божественною,
духовною, а не тілесною, земною. Офіційний погляд Церкви – Христос має 2
природи божественну й і тілесну, оскільки був народжений людиною від
земної жінки.

24. Чи визнає пантеїзм тотожність природи і Бога? Так визнає. Таких
поглядів дотримувались зокрема Дж. Бруно, Спіноза, Сковорода. Згідно з
пантеїзмом Спіноза важав що Бог неіснує окремо від природи, а
розчиняється в ній. З точки зору спінози світ – нескінчена природна
субстанція яку він ототожнює. І. Альтернативні тести (25-30)

25. Чи визнає апологетика античну філософію? Так визнає оскільки
апологетика проголошувала сумісність грецької філософії з принципами
віровчення Ісуса Христа. Апологети тобто раньохристиянські письменники 2
ст. (Юстин, Афіногор) широко використовували твори античних авторів для
захисту християнства від нападок язичницьких володарів та вчених.

26. Чи визнає схоластика філософські ідеї Платона і Аристотеля? Так.
Схоластика надзвичайно широко використовувала філософські ідеї Платона і
Аристотеля як для раціонального обґрунтування буття бога так і для
обґрунтування середньовічного реалізму. Твори названих філософів
використовували як представники ранньої схоластики (Ансельм
Кентерберійський, П’єр Абеляр), так й представники пізньої схоластики(
13-14ст. Фома Аквінський, Дуне Скот, Вільям Оккам та ін.).

27. Чи визнає східний перипатетизм авторитет Аристотеля? Так визнає. Як
твердить Гегель у 3-й кн. “лекции по истории философии”, в Сирії,
особливо в таких містах як Бейрут, Антіохія, Едес існували потужні
наукові центри, які становили собою з’єднуючу ланку між грецькою
філософією і арабською вченістю. Араби старанно студіювали твори
Аристотеля. Вони головним чином коментували твори Стагірита (Альфарабі,
Авщенна, Аверроесь). Речі повсякденого світує чимось менш досконалим і
становить копію оригіналу. Цим оригіналом є ідея.

28. Чи погоджуються номіналісти з вченням Платона про ідеї, поняття? Ні.
Номіналісти вважали, що загальним поняттям (універсаліям) в дійсності
нічого не відповідає; що вони є лише назвами (номенами) для класів
однорідних предметів, які існують як індивіди. Щож до матерії то вона
являє собою “нульове буття”, активно співіснують та взаємодіють. З
поглядами Платона з первиним у бутті виступають абстрактні поняття –
наз. “універсальними”. Ідеї за Платоном є речі що позбавляють простор
часового обмеження від матеріальних йіностей і досконалостей.

29. Чи погоджуються реалісти з вченням Платона про ідеї, поняття? Так
погоджуються, бо їхні погляди на універсалії збігалися з поглядами
Платона на ідеї(поняття).

30. Чи може об’єкт пізнання існувати без суб’єкту пізнання? Так. Об’єкти
існують незалежно від того чи сприймаються вони об’єктами, чи ні. Субєкт
і обєкт не слід сплутувати з поняттями “субєктивне” і “обєктивне”, де
останє є первиним що до субєктивного і незалежить від нього. Між
субєктом і обєктом існ. Тісний взаємозвязок. Субєкт – обєкт. Активність
іде від субєкту, а зміст активності від обєкту. Субєкт не вносить
змістовність якщо є пізнавальний процес, то є субєктивність і
обєктивність. Субєкт – окрема люд. Група люд., людство. Субєкт
характеризується: активністю, цілеспрямованістю, свідомістю. Обєкт –
частина природи що попала в сферу практичної діяльності людства. Обєкти
бувають емпіричні і теоритичні пізнання як процес являє собою
діалектичну єдність. ІІ. Альтернативні тести (31-39)

31. Особистістю народжуються, або стають? Стають. Народжуються
індивідом, а особистість формуються суспільством, середовищем і власною
волею та самовдосконаленням. Особистість наділена позитивною свободою бо
на неї поширюється принципово моральна відповідальність за яким людина
не відповідає за ті вчинки які вона не усвідомлює.

32. З сучасного погляду на предмет філософії вона є світоглядною наукою,
або світоглядом? Є світоглядом, але на рівні світорозуміння, коли
філософія виступає теоретичним ядром світогляду. Світогляд це – система
уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до
світу, та до себе. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до
світу. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу яке
водночас і є світоглядом і теоритичним, а отже досягти людської гармонії
з собою, зі своїм баченням світу й самим світом.

33. Що в людській мові сформувалось раніше: поняття якості, або поняття
кількості? Поняття якості, оскільки кількість може бути тільки кількістю
певної якості. Саме якість робить предмет тим, чим він є. Якість – це
внутрішнє визначення предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям
визначеність. Щось, завдяки своїй якості, є тим, чим воно є; і втрачаючи
свою якість воно перестає бути тим чим воно є (Гегель). Якість виявляє
себе через властивість. Кількість – це зовнішння , яка вже не є
тотожньою з буттям. Чистим кількісним виразом є число, яке практично не
повязане з якістю, незважаючи на це і кількість, і якість між собою
взаємоповязані, гпрмонійно поєднані. Єдність кількості і якості
виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети
залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до
іншого відбувається завдяки певним кількісним змінам. До певної міри
кількісні зміни неведуть до виникнення нової якості. Кількісні міри
припиняються коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від
кількісних змін до якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки
розрізняють за: характером; змістом; формою їхнього появу та інше.

34. Що є більш багатим за змістом – одиничне, або загальне? Одиничне, бо
одиничне містить в собі ще багато неповторних, індивідуальних ознак і
водночас має ті ознаки, які входять у загальне.

Читати в 13 запитані.

35. Що відображає сутність явища за Кантом – “річ у собі” або “річ для
себе”? “річ у собі”. За Кантом “річ для нас” – це тільки світ явищ, або
феноменів, а світ сутностей, або ноуменів, є для нас недоступним, в силу
чого кожна річ залишається “річчю у собі”. Саме їй належить світ
сутностей. Річ в собі – явище за Кантом. Якщо ми трохи незнаємо річ, то
ми незнаємо всієї річі – річ в собі. Кант вважає що людина розумно
пізнає не ”речі в собі”, а явище речей результат їхньої дії на органи
відчутів людини. “Речі в собі” стають явищами завдяки апріорним формам
споглядання (простір – час) та апріорним формам мислення (якість,
кількість, причиність, реальність).

36. Гегель був представником об’єктивного ідеалізму, або представником
суб’єктивного ідеалізму? Гегель був представником об’єктивного
ідеалізму, оскільки вважав, що до природи і людини вже об’єктивно
існувала абсолютна ідея.На думку Гегеля усі ідеї діяльна, але її
діяльність проявляється тільки в мисленні, самопізнанні, абсолютна ідея,
внутрішння суперечність вона змінюється, рухається, переходить в свю
протилежність. В процесі свого розвитку абсолютна ідея проходить 3 етапи
розвитку: 1-й – логічний етап. Абсолютна ідея виступає як система
логічних понять і категорій. 2-е – абсолютна ідея – перетворюється у
природу, стає іншим буттям абсолютної ідеї. 3-й. – абс.ідея
перетворюється в абс. Дух. На цьому етапі абс. Ідея заперечує природу і
повертає до самої себе. Обєктивно ідеалісти зосереджували увагу на
пізнанні люд. Свідомості через пізнання відчутів, понять.

37. Декарт розробив індуктивний метод, або дедуктивний метод? Декарт
розробив дедуктивний метод мислення. Він пропонував все наше знання
виводити логічно із безсумнівних і ясних принципів. Декартпобудував свою
філ. Сис. На основі визнання одночасного самостійного свідомості мате.
Душі і тіла. Єдиним правельним методом пізнання важають раціоналізм і
дедукцію, його виявлення конкретних істин із загальних посилань
принципів, які вічно і апріорно існують у розумі. Намагаючись очистити
дедуктивний метод від схоластичного формалізму, але нерозуміють ролі
практичної діяльності в формувані змісту логічних понять, Декарт
розробляв вчення згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх
наукових знань повині бути “вроджені ідеї”. Декарт, ділить

38. Світосприйняття відноситься до релігійного або філософського
відображення світу? Світосприйняття відноситься до релігійного
відображення. світу, бо в основі релігійного світогляду лежить не
раціональність, а сфера чуттєвого та емоцій, світ почуттів і переживань.

39. Світорозуміння характеризує міфологічне або філософське відображення
світу? Світорозуміння характеризує філософське відображення світу, а міф
обмежується лише світовідчуттям, сферою чуттєвого, тоді як філософія
ґрунтується на раціональному витлумачені світу.

ІІ. Альтернативні тести (40-48)

кожну складну річь для пізнання на маленькі частини і їх вивчає окремо.
В пізнанні думка повина рухатися від простих елементарних речей до
складних.

40. Світорозуміння характеризує релігійне або філософське відображення
світу? Світорозуміння характеризує філософське відображення світу.
Філософія спирається на розум, на знання, а релігія – на віру, на
почуття.

41. Марксизм створив формаційний або культурологічний підхід вивчення
історії філософії? Марксизм створив формаційний підхід вивчення історії
філософії. Кожний етап історико-філософського процесу він ставив у
залежність від певної суспільно-історичної формації: філософія
рабовласницького ладу, доби феодалізму, буржуазного суспільства, доби
розвинутого соціалізму. Для історії філос. – вивчення процесу розвитку
сусп. Марксом була ведена категорія сусп. – економічна формація вона
виражає тип сусп. Що характеризується своїм способом виробництва і
відповідними йому виробничими відносинами сусп. Відомі такі типи
формації: первіс. рабовла. лад феодал. капітал. комунізм. тощо.

42. Схоластична філософія була геоцентричною або космоцентричною?
Схоластична філософія була геоцентричною, оскільки центральним поняттям
схоластики був бог (теос). Схоластична філософія поставлена як служниця
теології. Середньовічна філософія увійшла в історію під назвою –
схоластики. Головна ознака схоластики – вона свідомо розглядає себе як
науку поставлену на службу теології.

43. Антична філософія була космоцентричною або антропоцентричною?
Антична філософія була космоцентричною, бо всі філософські школи
античності в центр своїх учень ставили поняття космосу. Анаксімандр: 3
основні ступені утворення космосу. Анаксімен теза про єдність мікро і
макро космосу.

44. Філософія Відродження була “техноцентричною” або антродоцентричною?
Філософія Відродження була антропоцентричною, бо в центрі цієї філософії
стояла людина (анторопос) і все, що пов’язане з її діяльністю.
Характерна риса світогляду епохи відродження була його орієнтація на
мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо Середньовіча було
зосереджино і зоорієнтовано на релігію, то Відродження це епоха художньо
– естетична. Коли в центрі уваги античності було природно – космічне
життя, а в середні віки – Бог і священа ідея спасіння, то в епоху
Відродження – людина. Тому філософи мислення цього періуду наз.
антропоцентриським .

45. Що таке суспільний договір: угода між народом і владою або угода між
кількома державами? Суспільний договір є угода між народом і владою.

46. Що для софістів було головним: досягнення істини або засіб доказу?
Для софістів було головним не досягнення істини, а способи її доведення,
які часто за видимістю логічно навмисне перекручення істини: істині
видати за хибність, хибність – за істину, добро – за зло, зло – за добро
і т.п. Основна проблема – це реальність сущого, будь – яка історична
відносно характерна діяльність софіської історії – вони повині були
навчати людину захищати будь – яку точку зору якою б абсурдною вона була
б відносно понять добра і зла, суто формальне вміння маніпулювати
словами приводило до таких тверджень: “Хвороба – зло для хворого; благо
– для лікаря”.

47. Чому віддає перевагу детермінізм: випадковості або причинності?
Детермінізм віддає перевагу причинності. Головне для детермінізму –
з’ясувати об’єктивно існуючи причинно-наслідкові зв’язки. В цьому він
вбачає головне завдання як наукового, так і всякого пізнання взагалі.

48. Чому віддає перевагу індетермінізм: випадковості або причинності?
Індетермінізм віддає перевагу випадковості, оскільки він взагалі
заперечує об’єктивне існування причинності.

ІІ. Альтернативні тести (49-56)

49. Апологетика є характеристикою патристики або схоластики? Апологетика
є характеристикою патристики, бо вона відноситься до того раннього
періоду становлення християнського богослов я, коли отці церкви змушені
були захищати християнське віровчення від численних нападок світської
влади і язичницьких філософів.

50. Хто засновник томістської філософії: Фома Невіруючий або Фома
Аквінський? Засновник томістської філософії Фома із Аквіну. Фома
Аквінський намагався обгрунтувати основну причину християнської
теології, спираючись на вчення Арістотеля. Під бутям розуміє
християнського Бога, який створив світ і речі, що в ньому існують. З
його точки зору існує 4 рівні буття. Розум найвища здібність людини
практично розуміти – воля спрямована на діяльність, яка керує людськими
вчинками і поведінкою. Вчення про людство грунтуються на уявлені про
єдність душі і тіла в кожній особі. Особистість для Фоми є
найблагороднішою в усій розумній природничості. Розум вищий від волі,
але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його

51. Що відроджує філософія Відродження: гармонійну людину доби
античності, або політеїзм стародавніх греків? Філослофія Відродження
відродила гармонійну людину доби античності, бо це збігалося уявленням
Ренесансу про сутність і призначення людини. Адже в центр своєї
філософії Відродження поставило саме людину. Відродження античної
культури, античний спосіб життя, античне мислення – звідси і нова назва
ренесанс – Відродження. Ця епоха художньо – естетична. В центрі уваги
людина. Природна людина претендує на роль найвищого реальності, не
принижуючи божественності – духовної реальності. Зростає ціність
індивідуальності

52. Що характеризує натурфілософію Відродження: геоцентризм або
геліоцентризм? натурфілософію Відродження характеризує геліоцентризм, бо
саме в цю добу Миколай Копернік створив свою геліоцентричну систему. На
зміну арістотельсько – біблійному світогляду про те, що центром
Всесвіту є Земля (геоцентрична система), приходить геліоцентрична
система (внутрішнє – сонце, а Земля зовнішння планета).ЇЇавтором був
Копернік, його захисники, продовжувачі Галілей, Бруно.

53. Від чого абстрагувався Макіавеллі: морально-етичних оцінок або
законів? Макіавеллі абстрагувався від морально-етичних оцінок норм і
законів, права і політики, чим вперше в європейській філософії і
юриспруденції відділів мораль від політики і права.

54. Що може стимулювати людську працю за Мором: примус або висока
мораль? за Мором стимулювати людську працю може тільки висока мораль, а
не примус. Там де примус, там немає ні свободи праці ні моральних
стимулів до підвищення її продуктивності, як це було в добу
рабовласництва чи феодалізму.

55. Які якості за Локком є первинними: смак, звук, колір або форма,
простір, рух, спокій? За Локком первинними є форма, простір, рух,
спокій, тобто ті якості, які є об’єктивними і не залежать від будови і
стану органів чуття суб’єкта, які відбивають властивості предметів у
об’єктивній формі. За Локком тіла відрізняються одне від одного лише за
розміром, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він називав первиними.
Такі якості як колір, смак, запах, звуки вторинні вони є субєктивні і
непритаманими матеріальним тілам. Це була поступка ідеалізму, що
свідчить про непослідовність філософських поглядів Локка.

56. Які якості є вторинними за Локком: густина, протяжність, число або
колір, смак, звук? Вторинними якостями за Локком є колір, смак, звук,
запах.

Читати в 55-му.

ІІ. Альтернативні тести (57-60)

57. Як можна подолати “відчуження” за Марксом: шляхом знищення приватної
власності або шляхом підвищення свідомості людей? За Марксом можна
подолати “відчуження” шляхом знищення приватної власності, бо лише вона
дає можливість привласнювати результати праці інших людей. Маркс,
звинувачував приватну власність, що вона породжує всі форми відчуження і
займає позицію заперечення приватної власності. Ствержує ідею про
необхідність перетворення приватної власності на реальну власність
кожного індивіда, “реального присвоєння людині відчуженного від неї
багатства”, тому людство вільного суспільства, де зліквідовано
відчуження – це людство багате на різноманітні потреби, інтелектуального
морального і фізичного розвинення. Це універсальна людина яка живе в
гармонії суспільства і природи.

58. Що є основою неповторності людини за Юркевичем: розум або серце?
основою неповторності людини за Юркевичем є не розум, а серце, бо тільки
в ньому зосереджена сутність людини і її духовний стрижень. У його
філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої
становить не розум, а сереце. Оскільки в основі світу лежиить божевільна
мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а
серцем. Істинуми маємо в біблійному вченні про серце, де зосереджене
духовне житья людини.

59. Світ символів за Сковородою: це Біблія або логіка? Світ символів за
Сковородою це Біблія. На його думку, біблія є незвичайна книга, де
написане слід розуміти не прямо, а переносно, символічно, бо текст
біблії – це прихований зміст зібрання символів, які нам треба навчитись,
розшифровувати, за видимим бачити невидиме. Сковорода у своїх
філософських творах узагальнює думки про духовний світ (світ символів),
загальний ідеал життя. Біблія для сковороди світ символів.

60. Чим є праця за Лютером: покликом або тягарем? За Лютером праця є
покликанням, а той хто працює за покликанням, не сприймає працю як
тягар, а як Боже благословення, як Божий заповіт. ІІІ. Тест на пошук
поняття (61-77)

61. Що визначається марксистами як об’єктивна реальність, яка дана нам в
почуттях? Матерія. Все що ми бачемо, а точніше конкретна форма.
Існування матерії знаходимо в постійному русі. Рух – загальна
властивість матерії або її атрибут спосіб існування матерії немає без
руху і руху без матерії. Форми руху матерії: 1-механічний рух,
2-фізичний рух, 3-біологічний, 5-соціальний. Матерія була предметом
інтерпритації і суперечності. Перший хто намагався дати визначення
матерії це був Гольбак (фр. просвітник). Матерія все те, що певним чином
впливає на наші почуття бо на почуття впливає не лише обєктивна, а й
субєктивна реальність. Матерія – обєктивна реальність яка існує
незалежно від нас і нашого існування. Є декілька рівнів існування
матерії: 1-рівень живої матерії (мікроби, віруси – до суспільних ),
2-рівень неживої природи (рівень від загальних часток – до систем
галактик). Матерія існує в вигляді речовини, поля, є – антиматерія.

62. Що у філософії визначається як єдність сутності і існування? Буття.
Суспільне буття – це категорія, що виражає всі сторони і види
матеріального життя людей (матеріальне виробництво, побут, відпочинок,
сімя). У Арістотеля: буття існує як єдність матерії форм.

63. Що у філософії визначається як теорія пізнання? пізнання
Гносеології. Осмислює чутєві, логічні, інтуєтивніта емоційні шляхи
адекватного істині пізнання.

64. Що у філософії визначається як вчення про світ? Світ
Світогляд. Описує категоріальний “кістяк” світу і буття явище світу.

65. Що у філософії визначається як система цінностей і життєвих сенсів?
Цінісно орієнтаційна ідея Аксіологія.обгрунтовує набуту систему ціностей
і житєвих сенсів

66. Яка частина філософського знання вивчає загальні підходи до пізнання
і розуміння буття? Методологія. Загальні підходи до розуміння світу
(сукупність методів)

67. Яка філософська дисципліна осмислює власний шлях, генезу філософії?
Історія філософії. Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчати її
історію. Єдиний історико-філософський процес поєднує в собі різноманітні
вчення, школи, напрями. Періодизації історії філософії – збігаються з
періодом загальної історії, а кожний історичний тип філософії виступає
результатом її осмислення, у якому значну роль відіграють попередні
філософськи вчення.

68. Яка філософська категорія відображає єдність якості і кількості,
межу між якісними змінами? Міра – єдність кількості і якості виражається
в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно
визначеними, в кількісній мірі припиняються коли міра вичерпує себе і
виникає нова якість.

69. Яка філософська категорія відображає послідовність явищ і процесів?
Час загальна форма координації явищ, що змінює одне одного, в
матеріальних обєктах. Час лежить, пливе, стоїть. Час – зміна станів,
довгота цієї зміни, що залежать від певної системи координації. Ми не
можемо вплинути на час.

70. Яка філософська категорія відображає розташування одних предметів
біля інших? Простір. За Енгельсом знаходитись у просторі, бути
поручиним по сусідстві з ними, займати певне місце- тобто займати певну
потяжність, характерно простору: довжина, висота.

69-70 обєктивні форми існування.

71. Яка філософська категорія відображає проблематичність або
необов’язковість зв’язків, явищ, подій? Випадковість. Форма існування
необхідності, що реалізуються через ряд випадковостей

72. Яка філософська категорія відображає обов’язковість, стійкість
зв’язків, неминучість явищ і подій? Необхідність. Діалектична
протилежна випадковість. (Див 71)

73. Яка філософська категорія відображає процес переходу до нової
якості? Стрибок. Перехід від кількостних змін до нових якісних
відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняють за: характером,
змістом, формою їхного прояву. Характеристика стрибка зумовила
специфічність розвитку предмета. За маштабами стрибки: довгі, короткі,
охоплювати цілі епохи, історичні періоди. За формою пройову стрибки м/б
швидкими (типу вибуху) та повільними.

74. Яка філософська категорія відображає полярну спрямованість
тенденцій, явищ процесів, що є взаємовиключними? Протилежність

75. Яка філософська категорія відображає єдність суттєвих властивостей
об’єкту або процесу, що відрізняють їх від інших об’єктів або процесів?
Якість це внутрішня визначеність преметів і явищ. Якість – тотожна з
бутятм визначеністю. Щось, завдане своїїй якості є тим чим воно є і
втрачаючи свою якість воно перестає бути тим чим воно є (Гегель) Якість
виявляє себе через властивість.

76. Яка філософська категорія визначається як сукупність елементів, що
знаходяться у певних зв’язках і відношеннях один до одного, створюють
певну цілісність? Кількість

77. Яку філософську категорію визначають як соціальне організоване
виробництво різновиду знання? Наука система понять про дійсність і має
на меті дослідженя на основі певних методів пізнання обєктивних законів
розвитку природи, суспільне мислення, для передбаченні перетворень
дійсності в інтересах суспільного людства. Наука односасно і система
знань їх духовне виробництво, і пракична діяльність на їх основі. Наука
є складовою частиною людства, її вага постійно збільшується. Функції
науки: пізнавальна, культурно-світоглядну функцію безпосередньо
продуктивні сили, прагностичну, функцію духовних перетворень світу. Вона
формує специфічні способи обгрунтування істиності зннь; за предметом
дослідження науки поділяються на природні, технічні, суспільні,
гуманітарні. Предмет науки впливає на її методи.

ІІІ. Тест на пошук поняття (78-90)

78. Що у філософії визначають як цілеспрямовану діяльність, яка створює
принципово нові і соціальне значущі матеріальні та духовні цінності?
Творчість – це продуктивна людська діяльність, здатна народжувати якісно
нові матеріальні і духовні суспільні цінності.

79. Що у філософії визначають як образ, адекватний відображуваному
об’єкту? Істина – це кінцева мета пізнання. Істина є правільна
відображення субьектом обєктивної дійсності, пдтвердженою практикою.
Основна проблема теорії істини – Як можна встановити відповідність
одержання знань реальним обєктом, які постійно розвиваються зарактером
дійсності: обєкьтивність, абсолютність, відносність, конкретність і
перевірка практикою. Кожна істина є субєктивною за формою і обєктивною
за своїм змістом. Обєктивність – такий зміст знань який не залежить ні
від окремої людини ні від людства в цілому. Є абсолютна істина – означає
повне, вичерпане знання про щось. Вічна істина відносна – вказує на
обмежання правильного знання про щось.

80. Що у філософії визначають як специфічну форму взаємодії суб’єкту й
об’єкту, кінцевою метою якої є істина, розробка моделей, програм,
спрямованих на освоєння об’єкта відповідне до потреб суб’єкта? Пізнання.
Функціонування свідомості, в результаті якого виникають нові знання.
Воно є невідємним компонентом матіально-практичної діяльності, хоч і не
позбавлені певної відносної самостійності пізнання є ідеальна, духовна
форма освоєння світу. Пізнання – реально існує за допомогою мови, праці.
Пізнання відобрає реальну дійсність через матеріальну практичну
діяльність. Пізнання, як процес, явяє собою діалектичну єдність
субєктивності і обєктивності. Субєктивність пізнає не свідомість сама по
собі, а матеріальна істотта яка має свідомість- суспільне людство. Обєкт
пізнання є фрагменти обєктивної реальності, які потрапили в коло
практичної і пізновальної діяльності людими. З розвитком суспільства
обєкт пізнання стає саме пізнанням, мисленням людства. Процес пізнання
має суспільно-історичний характер.

81. Що у філософії визначають як міру людського у людині? Культура- це
моральні цінності, правила поведінки, духовність, моральна етика,
естетика.

82. Що у філософії визначають як найвищу форму і результат відображення
дійсності? Свідомість. Оснвний смисл свідомості, що перебуває у
діалектичному звязку усвідомлення явищ знання, с самосвідомістю,
емоції, воля.Свідомість – це найвища притаманна людям і повязана з мовою
функція мозку, яка полягає в узагальненому, у цілоспрямованому
відображенні дійсності в попередній, уявній побудові дій і передбаченні
їх результатів у розумному регулюванню і самоконтролю поведінки людей.
Вона нетільки відображає , а й творить світ на основі практичної
діяльності.

83. Що у філософії визначають як активну діяльність
конкретно-історичного суб’єкта, у ході якої він здійснює матеріальне
перетворення об’єкта відповідно до своїх цілей, розвивається і
змінюється сам? Практика. Практика – матеріально ідеалістична практика
як спосіб задоволення потреб людини може бути успішним тоді, коли вона
спроваджується творчим пізнанням обєктів, їх моделюванням, планомірності
їх перетворення. Історичний розвиток практики – є рушійною силою
пізнання.

84. Що у філософії визначають як діяльність на ґрунті пізнання
необхідності? Свобода. Свобода волі – людство в кінцеврму рахунку може
діяти або не діяти. Свобода волі: негативна – людина завжди може сказати
“ні” – Б/я спробі її цівілізувати, і позитивна – осмисленність дії
людини. Абсолютгої свободи не існує. Вона закічнчується там де
починається свобода іншої людини.

85. Що у філософії визначають як такий напрям розвитку, що забезпечує
більш високий ступінь і потенціал розвитку? Прогресю Перехід від нищих
форм існуваня до вищих в суспільстві називають прогрес. Він має місце
там, де вищий рівень організаційної системи, її цілосності,
пристосованості до середовища, фнкціональна і структурна ефективність,
генетична поетичність с високим рівнем розвитку.

86. Якою філософською категорією позначають такий перехід від старої
якості до нової, за якого певні риси старої якості входять у нову
якість? Зняття (діалектичне заперечення)

87. Що у філософії визначається як джерело розвитку? Боротьба
протилежностей

88. Що у філософії визначають як здійснену можливість? Дійсність –
реальність існування реальноіснуючого буття.

89. Яка філософська категорія відображає відносність істини?
Релятивність (відносність) – абсолютизація відносного.

90. Що у філософії визначається як перехід у протилежну нову якість?
Антитеза – заперечення тези і перетворення її на свою протилежність.
Теза – така форма думки (судження), в якій щось стверджується. ІV. Тест
“філософські категорії” (91-102)

91. Матеріалізм – Ідеалізм – Напрям у філософій за первинне бере
ідеальне (дух, свідомість).

92. Ідеалізм – Матеріалізм – Напрям у філософії, яке за первинне бере
матерію, природу.

93. Монізм – Дуалізм – Напрям у філософії, який визнає одночасне
існування двох першоначал – матерії і свідомості, які не залежать одне
від одного. Монізм – (єдине начало). Матерії – спираються на ідею
первинності матерії вторинності свідомості.

Ідеалісти – спираються на первинність ідеального і розглядають
матеріальний світ як вторинний, похідний.

94. Дуалізм – Монізм – Напрям у філософії, який визнає за первинне
тільки одно першоначало – матерію або свідомість(дух, ідею). Дуалізм
заперечують єдине начало будує концепцію світу на базі двох начал.

95. Монотеїзм – Політеїзм – Учення, котре визнає існування багатьох
богів.монотеїзм – віра в одного єдиного бога.

96. Політеїзм – Монотеїзм – Учення, що визнає існування одного єдиного
бога. Політеїзм – віра в багатьох богів, багатобожя.

97. Сенсуалізм – Раціоналізм – Напрям у теорії пізнання, який за основу
пізнання бере розум.

98. Раціоналізм – Сенсуалізм – Напрям у філософії, який єдиним джерелом
пізнання визнає відчуття.

99. Об’єктивна діалектика – Суб’єктивна діалектика -Діалектика, яка є
відображенням у свідомості людини діалектики об’єктивної.

100. Суб’єктивна діалектика – Об’єктивна діалектика – Діалектика, яка
існує об’єктивно в самих предметах і явищах, а суб’єктивна діалектика є
лише відображенням у свідомості людей тих законів які існують в самій
дійсності.

101. Молодогегельянство – Старо-гегельянство – Прихильники Гегеля, які
трактували його філософію в дусі протестантської ортодоксії (Гьошель,
Габлер), розглядаючи його філософську систему як раціональну форму
богослов’я.

102. Старо-гегельянство – Молодогегельянство – Опозиційне ліве крило
гегельянства, яке заперечувало релігійні мотиви вчення Гегеля і
підкреслювало вирішальну роль суб’єктивного фактора в історії,
протиставляючи його гегелівському світовому духові (Руге, Бауер).

ІV. Тест “філософські категорії” (103-112)

103. Якість – Кількість – Філософська категорія, що виражає таку
визначеність об’єкта, зміна якої у певних межах не веде до перетворення
даного предмета в іншій і характеризується величиною предметами, темпами
змін тощо, котрі виражаються числом. Внутрішня визначеність предметів і
явищ тотожна збуттям визначеність. Щось завдяки своїй якості і є тим,
чим воно є, і втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим чим воно є
(Гегель). Якість виявляє себе через властивість.

104. Кількість – Якість – Філософська категорія, що виражає невіддільну
від буття об’єкта його істотну визначеність, завдяки якій він є самим
цим, а не іншим об’єктом.зовнішня визначеність предмета, яка вже не є
тотожньою з буттям. Чистий кількісний вираз – число. Кількість і якість
взаємоповязані. Перехід від одного якісного стану до ін. відбув.завдяки
певним кількісним змінам.

105. Матеріальне буття – Ідеальне буття – Буття людського Духа в усіх
його проявах, форми пізнання.

106.Ідеальне буття – Матеріальне буття – Буття природи, суспільства,
індивіда, яке існує об’єктивно.

107.Одиничне – Загальне – Філософська категорія на позначення спільних
істотних рис в одиничному. Ознаки , що притаманні якомусь одному
предмету і ніде не повторюються. “отпечатки пельцев”.

108. Загальне – Одиничне – Філософська категорія на позначення
неповторного індивідуального в предметах і явищах. Ознаки, що притаманні
групі (людина розумна) одиничне і загальне окремо не існують.

109. Діалектика – Метафізика – Спосіб мислення, протилежний до
діалектики, який розглядає предмети без розвитку, без визнання їхньої
суперечливої природи. Вчення про розвиток.

110. Метафізика – Діалектика – Спосіб мислення і підходу до предметів,
коли всі вони розглядають у взаємозв’язку і розвитку як внутрішньо
суперечливі, де протилежності переходять одна в одну. Найповніше
розроблений Гегелем. У марксизмі – учення про найзагальніші закону
розвитку природи, суспільства і мислення. Заперечує або спотворює
розвиток.

111. Сутність – Явище – Філософська категорія, що виражає зовнішні
сутності, зовнішню форму існування сутності.

112. Явище – Сутність – Філософська категорія, що виражає внутрішні,
глибинні зв’язки предметів і явищ: те, що може відбутися, а може й не
відбутися.

ІV. Тест “філософські категорії” (113-120)

113. Необхідність – Випадковість – Філософська категорія, що виражає
одиничні, неістотні, зовнішні зв’язки предметів і явищ: те, що може
відбутися, а може і не відбутися.

114. Випадковість – Необхідність – Філософська категорія, що позначає
спосіб перетворення в дійсність єдиної в даних умовах можливості: те, що
неминуче має відбутися саме в такий спосіб, а не інший.

115. Причина – Наслідок – Явище, яке із необхідності породжується
причиною.

116. Наслідок – Причина – Явище, котре за певних умов щоразу з
необхідністю породжує інше явище – насідок.

117. Форма – Зміст – Філософська категорія, що виражає внутрішню єдність
усіх сторін, елементів і властивостей даного предмета.

118. Зміст – Форма – Філософська категорія, що виражає спосіб існування
певного змісту, його організація.

119. Можливість – Дійсність – Філософська категорія, що визначає реально
існуюче буття, сукупність усіх реалізованих можливостей.

120. Дійсність – Можливість – Філософська категорія, що виражає
сукупність передумов, котрі за певних умов можуть стати дійсністю.

V. Тест “Доповнення” (121-136)

121. Доповнити етапи розвитку античної філософії: 1) до сократичний; 2)
класичний;3) елінистичний; 4) римській;

122. Доповнити етапи розвитку давньоіндійської філософії: 1) ведичний;
2)епічний; 3) індуїстський(брахманський);

123. Доповнити етапи розвитку середньовічної філософії: 1) апологетика;
2) патристика; 3)схоластика;

124. Доповнити етапи розвитку філософії позитивізму: 1) класичний
позитивізм; 2) неопозитивізм; 3) пост позитивізм

125.Доповнити етапи розвитку філософської думки: 1) докласична доба; 2)
класична; 3) неокласична(новітня) або посткласична;

126. Доповнити основні методи емпіричного пізнання: 1) спостереження; 2)
опис; 3)вимір; 4)експеримент;

127. Доповнити основні загально логічні методи пізнання: 1) індукція
2)дедукція; 3) аналогія;

128. Доповнити основні теоретичні методи пізнання: 1) ідеалізація; 2)
аксіоматичний метод; 3) патеко-індуктивний метод; 4) теоретичний;

129. Доповнити основні форми чуттєвого пізнання: 1) відчуття; 2)
сприйняття; 3) уявлення;

130. Доповнити основні логічні форми пізнання: 1) поняття; 2) судження;
3) умовивід,

131. Доповнити основні рівні методологічного знання: 1) філософська
методологія; 2) загально-наукова методологія ; 3) спеціальна
(методологія окремих наук);

132. Доповнити основні концепції розуміння суспільства: 1) натуральна
(соціал-дарвініська); 2) формаційна; 3) цивілізаційна; 4)
соціологічна;

133.Доповнити основні функції практики: 1) основа пізнання, 2) мета
пізнання ;3) критерій істини; 4) джерело і рушійна сила пізнання;

134. Доповнити основні критерії істини: 1) логічні; 2) прагматичні; 3)
моральні; 4) естетичні;

135. Доповнити основні рушійні сили розвитку суспільства: 1) потреби 2)
інтереси

3) цінності;

136.Доповнити основні критерії суспільного прогресу: 1) ступінь
задоволення; 2) РПС; 3) рівень культури і моралі; 4) рівень демократії й
свободи; V. Тест “Доповнення” (137-150)

137. Доповнити основні суб’єкти суспільного розвитку: 1) Великі
соціальні групи; 2) Малі

соціальні групи; 3) особистості (видатні особи);

oe

o

o

?

?

???138. Доповнити основні види творчості: 1) наукова творчість; 2)
художня творчість ; 3) творчість технічна; 4) соціальна

139. Доповнити структуру психіки людини за Фрейдом: 1) Воно: 2) Я (его);
3) над Я(супер-его);

140. Доповнити основні концепції філософської антропології: 1)
біологічна; 2) моральна; 3) соціальна; 4) релігійна;

141. Доповнити основні форми буття: 1) буття речей; 2) буття людини
(індивіда) 3) буття соціальне; 4) буття індивідуалізованого та
об’єктивного духовного;

142. Доповнити основні форми суспільної свідомості: 1) політична; 2)
правова; 3) філософська; 4) релігійна; 5) моральна; 6) естетична;

143. Доповнити основні види матерії: 1) речовина; 2) поле; 3) фіз.
вакуум; 4) антиматерія;

144. Доповнити атрибутивні властивості матерії: 1) рух: 2) детермінація;
3) простір; 4)час,

145. Доповнити основні характеристики свідомості: 1) діяльне
відображення (активність); 2) мова; 3) рефлексія; 4) творчий характер

146.Доповнити етапи розвитку абсолютної ідеї за Гегелем: 1) абсолютна
ідея поза часом і простором; 2) природа; 3) дух;

147.Доповнити ступіні заперечення у формі гегелівської тріади: 1) теза;
2) антитеза; 3) синтез (абсолютна ідея, природа, абсолютний дух);

148. Доповнити елементи системи натурального права за Локком: 1) право
на життя; 2) на свободу; 3) на власність;

149.Доповнити можливі шляхи пізнання за Беконом: 1) шлях павука; 2)
мурашки; 3) бджоли;

150. Доповнити правила наукового методу Декарта: 1) визначення
принципів; 2) поділ предмет дослідження на стільки частин, настільки це
можливо (аналіз); 3) перехід від простого до складного, а потім
об’єднання елементів аналізу в одно ціле (синтез);4) енумерація – робити
повний перелік настільки повним, щоб у ньому ніщо не було пропущеним.
VІ. Тест “Філософські школи” (151-160)

151. Чарвака. Матеріалістична течія – 7-8 ст., хоч витоки свої має в
глибокій давнині – Індія – Бріхаспаті, Джаяраші, Удалака – Критика
брахманізму і Вед, вчення про 4 елементи, про достовірне знання

152. Індуїзм. Ідеалістичні течії. 6 ортодоксальних шкіл: Вайшешика,
Веданта, Міманса, Йога, Ньяя, Санкх’я – 1-8 ст. – Індія – Ішваракрішна,
Пантаджилі, В’яса, Канада, Готама, Бадараяма – Природа Брахмана, Атман,
карма, пуруша, пракриті

153. Буддизм. Ідеалістична течія – 6 ст. до н.е. – Індія – Сіддхартха
Гаутама(Будда) – Вчення про переселення душ, про карму і дхарму, про
етичні норми

154. Конфуціанство. Ідеалізм – 6-5 ст. до н.е. – Китай – Конфущй, Мен-
цзи – Етичні норми. Правила поведінки в різних ситуаціях (церемонії).

155. Даосизм. Наївний матеріалізм з яскраво вираженими елементами
діалектики – 6-5 ст. до н.е. – Китай – Лао-цзи, Чжуан-цзи, Ле-цзи –
Вчення про Дао, де, інь й Ян.

156. Мілетська школа. Матеріалізм – 6 ст. до н.е. – Греція – Фалес,
Анаксімен, Анаксімандр – Вчення про першоначало світу (вода – Фалес,
повітря – Анаксімен, апейрон -Анаксімандр).

157. Елейська школа – 6-5 ст. до н.е. – Греція – Ксенофан, Парменід,
Зенон, Меліс – Проблема буття і небуття, вчення про буття як єдине і
непорушне, заперечення руху як видимості, апорії Зенона.

158. Піфагорійський союз – 6-4 ст. до н.е. – Греція – Піфагор, Алкмеон,
Епіхарм, Архіт, Евдокс – Кількісні відношення є сутністю речей. У 4 ст.
Вніс цінні ідеї в розвиток астрономії і математики. Для Піфагорійців
характерні виразні елементи містицизму.

159. Кініки – 4ст. до н.е. – Греція – Антисфен, Діоген – Відмова від
норм моралі, відмова від багатства, слави , чуттєвих насолод, досягнення
повної незалежності і внутрішньої свободи.

160. Кіренаїки – 5 ст. до н.е. – Північна Африка, м. Кірена – Арістіп,
Евгемер, Гегесій, Аннікерід – Визнання чуттєвого пізнання єдиною,
основою наших знань, загальні імена (поняття) лише конвенції; ми знаємо
лише наші відчуття, але не їх причини; проповідь гедонізму.

VІ. Тест “Філософські школи” (161-166)

161. Мегарська школа – 4 ст. до н.е. – Греція, м. Мегера – Евклід,
Євбулід, Діодор Крон, Стілпон – буття властиве тільки ідеям, воно єдине
і нерухоме, визнання існування тільки добра (Евклід), котре незмінне і
тотожне самому собі; широке використання діалектики і софістики як метод
філософування.

162. Атомісти – 5-1 ст. до н.е. – Греція, Італія – Левкіп, Демокріт,
Епіку, Лукрецій – Атоми і порожнеча – 2 першооснови світу; матеріалізм,
заперечення богів; питання етики і способу та мети життя (особливо в
Епікура).

163. Софісти – 5-4 ст. до н.е. – Греція – Протагор, Горгий, Продик,
Антисфен, Критій – Релятивізм як спільна риса всіх софістів; невизнання
об’єктивної істини.; відносність добра і зла, протиставлення сталості
природи і мінливості людських законів, розробка проблем логіки і
граматики, широке використання софізмів як способу аргументації.

164. Академія Платона – 4 ст. до. н.е. – Греція, Афіни – Платон
(засновник), Аркесілай, Кратет, Ксенократ, Карнеад, Севсіп – Вчення про
ідеї як вічні і незмінні першооснови речей; про безсмертя і переселення
душ; культ геометрії як основи пізнання; боротьба з матеріалістичною
філософією.

165. Перипатетики – 4 ст. до н.е. – Греція, Афіни – Аристотель
(засновник) Теофраст, Стратон, Арістон, Діодор – Основою проблематики
перипатетиків було вчення Аристотеля: про матерію як субстрат речей, про
єдність матерії і форми, про 4 причини існуючого, про активність форми і
пасивність матерії, про можливість і дійсність, про теоса як форму всіх
форм і вічне не рухоме і незмінне ідеальне першоначало світу.

166. Неоплатоніки – 3 ст. н.е. – Італія – Плотін, Порфирії, ямвліх,
амелій – Єдине в усій повноті його буття, світ — еманація
(випромінювання) єдиного, внаслідок чого послідовно виникають розум,
світова душа і природа; мета життя як звільнення від усього тілесного;
визнання найвищого буття як творчого начала.

VІ. Тест “Філософські школи” (167-173)

167. Стоїкі – 3 ст. до н.е. – Греція, Афіни – Зенон із Кітіона
(Засновник.), Хрисіпп, Посидоній, Епіктет, Аврелій – Етика,
натурфілософія, логіка, вчення про пасивне начало – все проникаючи
логос, або бог; про 4 першоелементи світу: землю, воду, повітря, вогонь;
про мету життя у згоді з природою; про логос як закон існування світу і
долю людини, яку не можна змінити, а слід приймати покірно і
безпристрасно як необхідність.

168. Олександрійська школа – 1ст. до н.е. – 6 н.е. – Єгипет, м.
Олександрія – Оріген, Климент, філон, амоній – Синтез еллінської
культури і християнської віри; теорія 3 мислі біблії: тілесний,
душевний-духовний; проблема боголюдини.

169. Номіналісти – 12 ст. н.е. – Франція, Англія – Госцелін, дуне скот
оккам – Визнання одиничного як реально існуючого і проголошення
універсалі як таких, що не мають реального буття, а є лише номенами
класів в однорідних предметів.

170. Реалісти. – 12-13ст. н.е. – Франція, Англія, Італія – Ансельм
кентерберійській, Фома Аквінський, Гільом із шампо, ерігуена –
Проголошення вслід за Платаном загальних понять, як існуючих реально і
до речей.

171. Києво-Могилянська академія – 1632р. – Україна, Київ – Гізель,
козачинський, Сковорода, Могила, Прокопович – Натурфілософська
проблематика, природа людини, мета і сенс її життя, риторика, логіка
метафізика, вчення про державу та її роль у суспільстві.

172. Львівсько-Варшавська школа – 20-ті роки 20-ого ст. – Україна,
Польща – Твардовський, тарський, котарбинський, Лукашевич – Утвердження
раціоналізму за допомогою апарату математичної логіки, заперечення
ірраціоналізму, дослідження логіки наукового міркування, ґрунтовна
розробка проблем математик. Логіки, методології дедуктивних наук,
логічної семантики.

173. Віденський гурток – 20-ті роки 20-ого ст. – Австрія, Відень – Шлік,
гьодель, карнап, нейрат, франк – Намагання побудувати філософію на
строго логічній і науковій основі; принцип —верифікації як засіб
відокремлення наукових висловлювань від не наукових.

VІ. Тест “Філософські школи” (174-180)

174. Нім. Класична. школа – 15-19ст. – Німеччина. – Кант, фіхте, Гегель,
Шеллінг, Фейєрбах – Проблеми гносеології, активна роль суб’єкта в
пізнанні, категоричний імператив; єдність мислення і буття, їх
тотожність, діалектика як всезагальний метод пізнання і принцип
розвитку, людина як основний предмет філософії, спроба створити нову
релігію як мораль нового суспільства.

175. Франкфуртська школа варіант ”неомарксизму” – 30-40 рр. 20ст. –
Німеччина – Хоркхаймер, Маркузе, Фромм, Адорно Хбермаз – “критична
теорія суспільства”, поєднання критики Марксом бурж. Культури з
гегельянством і фрейдизмом, ґрунтовна розробка проблеми відчуження,
проблема масової культури і масового суспільства, формування принципів
заперечної діалектики”

176. Школа психоаналізу Філософський психологізм – Кінець 19-поч.20ст –
Австрія – Фрейд (засновник) , Юнг – Проблема без свідомого: я, воно,
Над-я, “комплекс і Едіпа”. лібідо виявлення основ людського буття і
психіки.

177. Герменевтика – 19ст. – Німеччина – Шлейєрмахер (засн.), Дільтей,
Гайдеггер, Гадамер – Вживання в текст щоб його зрозуміли так, як його
розумів сам автор; реконструкція Духа минулих епох (Дільтей);
герменевтика як функція онтології, проблема розуміння (гадамер).

178. Екзистенціалізм матеріалістичний (Камю, Сартр) ідеалістичний
(Ясперс, Марсель, Тиліліх) – 20ст. – Німеччина, Франція – Ясперс,
Гайдеггер, Камю, Сартр, Марсель, Бердяєв – екзистенція, “Тут-буття”,
межова ситуація, вибір, відповідальність, суще, буття, ніщо, почуття
вини, страху.

179. Український романтизм ідеалізм – 19ст. – Україна – Котляревський,
Максимович, Шашкевич, Гоголь – “народна душа”. Внутрішнє знання і
єдність предмета, зведення знання до загального начала та розвиток їх
струнку систему (Максимович.) Мова як найважливіший елемент національної
свідомості і самобутності, ідеальний та ірраціональний характер
творчості. (Шашкевч.) Очищення і піднесення людської душі до добра, зло
і брехня притаманні самому життю, тому соціальні зміни їх не викоренять
до того часу, коли не зміниться сама душа людини (Гоголь.)

180. Неопозитивізм суб єктивний ідеалізм – 20-ті рр.. 20 ст. – Австрія –
Шлік, Карнап, Нейрит, Рейхенбах, Айдукевич, Бриджмен – Аналіз і
структура мови, логічний синтаксис, формалізація мови, логічна
семантика, лінгвістична філософія, аналітична філософія. VII. Тест “Хто
є хто” (181-186)

181. Фалес – VI ст. до н.е. – Греція – Матеріалізм – Проголосивши воду
першоначалом всього існуючого, зробив рішучий крок до деміфологізації
світу, до заміни міфу філософським мисленням шляхом виділення
всезагального. Тим самим природа, а не надприродне розглядалася як
першопричина всього сущого.

182. Анаксімандр – VI ст. до н.е. – Греція – Матеріалізм – Увів поняття
першоначала всього сущого – “архе” (начало, першооснова, принцип) і
вважав таким першоначалом апейрон. В апейроні боротьба гарячого і
холодного породжує космос. Висловив здогади про збереження матерії та
еволюційний розвиток живого.

183. Анаксімен – VI ст. до н.е. – Греція – Матеріалізм – За першооснову
світу вважав повітря, яке є нескінченне, вічне, рухоме. З нього, як з
першоматерії, походить все суще і знову до нього повертається.

184. Геракліт – VI-V ст. до н.е. – Греція – Матеріаліст-діалектик –
Першоосновою світу вважав вогонь, бо він найбільше здатний до змін і
руху. З вогню все виникає закономірно і закономірно зникає. Життя
природи – неперервний процес змін і розвитку, де протилежності
переходять одна в одну. Цим процесом керує природня необхідність –
логос. Боротьба протилежностей – “батько всього і цар всього”. “Все
тече, все змінюється”, “В одну і ту ж ріку не можна увійти двічі”.

185. Піфагор – VI ст. до н.е. – Греція – Ідеалізм – Першоначалом світу
вважав число. Числові співвідношення складають сутність світу, тому
пізнання світу можливе тільки через число, бо “число є всім”. Для вчення
Піфагора характерні символізм і містика чисел. Піфагор і його школа
зробили великий внесок у розвиток математики й астрономії.

186. Сократ – 469-399 до н.е. – Греція – Ідеалізм – Основою пізнання
може бути тільки самопізнання, бо природу пізнати неможливо. Шляхом
самопізнання людина доходить висновку, що бути добродійним ліпше, ніж
робити зло. Великою заслугою Сократа було те, що він здійснив поворот
від матеріалістичного натуралізму до проблем етики, а також те, що він
визначення понять вважав визначенням сутності досліджуваного предмета
для цього він розробив концепцію діалектики “маєвтику” яка являла собою
мистецтво дослідження понять шляхом зіткнення протилежних суджень в
результаті чого народжувалася істина. VII. Тест “Хто є хто” (187-191)

187. Платон – 427-347 до н.е. – Греція – Ідеалізм (об’єктивний) –
Розробив вчення про ідеї як справ-жне, істинне буття. Хоча матерія, за
Платоном, не має дійсного буття, а породжується світом вічних і
незмінних ідей, вона є джерелом одиничності і мінливості, смертності і
народжуваності, вона, як і ідеї, є вічною. Пізнання розглядав як анамнез
(пригадування). Розробив концепцію ідеальної держави, на чолі якої
повинні стояти філософи.

188. Епікур – IV-III ст. до н.е. елінізм – Греція – Матеріалізм –
Визнавав вічність матерії, яка наділена здатністю до саморуху. На
відміну від Демокріта поруч з необхідністю визнавав існування
випадковості. Сенсуаліст. Дав наївно-матеріаластичне пояснення процесу
пізнання, розглядаючи відчуття як невидимі форми речей, що діють на
органи чуття пізнання має своїм завданням звільнити людину від
невігластва і краху перед богами і смертю, без чого щасття людини
неможливе. Людина повина обходитися най необхіднішим, тоді вона буде
вільною і не відкого незалажною., а це і є щасття людини і мета її
життя. Основа життя – уникнення страждань, радість і насолода,
безтурботний стан душі, веселість духа (йдеться не про грубі тілесні
насолоди, а про насолодоу свободою).

189. М. Кузанський – XV ст. – Німеччина м. Куза – Ідеаліст, богослов –
Основний внесок у філософію – учення про збіг протилежностей, яке
містило у собі плідні діалектичні ідеї. Плідною є також його критика
обмеженості розсудкових протиставлень; висловив методологічне значення
математичних понять для пізнання природи; наблизився до відкриття
нескінченно малих величин; поставив питання про межі застосування закону
несуперечності в математичному пізнанні.

190. Боецій – V-поч. VI ст. – Італія м. Рим – Неоплатонізм –
Головний внесок у філософію – переклад творів Аристотеля латинською
мовою і їх глибоке коментування; вироблення латинської філософської
термінології: створені ним терміни згодом стали основою
загальноєвропейської і міжнародної філософської термінології.

191. Конфуцій (Кун Фу-цзи)- V-IV ст. до н.е. – Китай – Ідеалізм
(релігійно забарвлений) – Розробка етичних принципів і правил поведінки
в найрізноманітніших ситуаціях (церемоній). Основний етичний принцип:
“Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб зробили тобі.” VII. Тест “Хто є
хто” (192-195)

192. Мартін Лютер – Кінець ХV- друга полов. XVI ст. – Німеччина –
Християнський ідеалізм – Пpoвiдний дiяч Peфopмaції, зacнoвник
пpoтecтaнтизмy. Зpoбив вeликий вплив нa вci cфepи дyxoвнoгo життя
нiмeччини. 3дiйcнив пepeклaд Бiблiї нaцioнaльнoю мoвoю, чим cпpияв
фopмyвaнню зaгaльнoнaцioнaльнoї нiмeцькoї мoви. Зфopмyлювaв ocнoвнi
пoлoжeння пpoтecтaнтcькoї eтики, якi зaкликaли cтapaннo cтaвитиcя дo
cвoїx oбoв”язкiв, дoкopiннo змiнив cтaвлeння дo миpcькoї дiяльнocтi,
cпpияв пiднeceнню пpaцi i poзглядaв її як пoкликaння людини. Цi eтичнi
пpинципи cтимyлювaли виникнєння нoвoї кyльтypи – кyльтypи вiльнoгo
пiдпpиємництвa. Bиcтyпив як peфopмaтop мoви, ocвiти, музики.

193. М. Вебер – 1864-1920 – Німеччина – Неокантіанство, близьке до
позитивізму – Зpoбив знaчний внecoк y coцioлoгiю, фiлocoфiю тa історію.
Рoзpoбляв пpoблeми coціoлoгiчнoї тeopiї i мeтoдoлoгії coцiaльнoгo
пiзнaння, тeopiї кaпiтaлiзмy й eкoнoмiчнoї icтopiї, peлiгiєзнaвcтвa i
пoлiтикo-юpидичниx нayк. Лeйтмoтив йoгo дocлiджeнь – тeмa paцioнaльнocтi
як icтopичнoї дoлi зaxiднoгo cycпiльcтвa i opгaнiзyючoгo пpинципy
пiзнaння. Poзpoбив кoнцeпцiю “iдeaльниx типiв” i типoлoгiю coцiaльниx
дiй.

194. Фіхте – 1762-1814 – Німеччина – Німецький класичний ідеалізм
(суб’єктивний) – Рoзвитoк кaтeгopiй бyття i пiзнaння, poзpoбкa
aнтитeтичнoгo мeтoдy, в якoмy міcтилиcя icтoтнi eлeмeнти дiaлeктики.
Знaчeння Фixтe в icтopiї фiлocoфiї визнaчeнe йoгo внecкoм y poзвитoк
кpитичнoї фiлocoфiї пicля Kaнтa, якa пocтaвилa cвoїм зaвдaнням вивчeння
фyндaмeнтaльниx ocнoв людcькoгo Я , cyб”eктa як aктивнoгo твopчoгo
нaчaлa. Фiлocoфiя Фixтe cпpaвилa знaчний вплив нa Шeллiнгa i пoчacти –
нa Гeгeля.

195. Поппер – 1902-1992(4) – Австрія, Англія – Позитивізм, “критичний
раціоналізм” – Пpoгoлoшeння гoлoвнoї мeти фiлocoфiї – зpocтaння
нayкoвoгo знaння. Poзрoбив пpинцип фaльcифiкaцiї (пpинципoвoгo
cпpocтyвaння бyдь-якoгo твepджeння) нa пpoтивaгy пpинципoвi вepифiкaцiї.
Oбгpyнтyвaння opгaнiчнoї eднocтi eмпipичнoгo i тeopeтичнoгo piвнiв
пiзнaння; пpoгoлoшeння гiпoтeтичнoгo xapaктepy бyдь-якoї нayки i її
cxильнocтi дo помилoк (пpинцип ”фaлiбiлiзмy”). Проблема “демаркації” –
відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від метафізики;
критика історицизму. VII. Тест “Хто є хто” (196-200)

196. Макіавеллі – 1469-1527 – Італія – Ідеалізм – Oбгpyнтyвaв poзвитoк
cycпiльcтвa зa пpиpoдними пpичинaми, a нe зa вoлeю Бoгa. Bиcyнyв тeзy
пpo тe, щo в ocнoвi poзвиткy icтopiї лeжaть мaтepiaльний iнтepec i
силa. Зacлyгa Maкiaвeллi нacaмпepeд пoлягaє в тoмy, щo вiн впepшe в
icтoрiї вчeнь пpo cycпiльcтвo, пoлiтикy i дepжaвy вiдoкpeмив пoлiтикy
вiд мopaлi, a зaкoни дepжaви вивoдив з poзyмy i дocвiдy, a нe з
тeoлoгiї.

197. Т. Гоббс – 1588-1679 – Англія – Матеріалізм – Cтвopeння цiлicнoї
світопояснюючoї cиcтeми, в ocнoвi якoї лeжaть тpи пoняття: Людинa, Tiлo,
Гpoмaдянин. Poзyмiння мiркyвaння як чиcлeння. Зaпepeчeння дyш як
особливиx cyбcтaнцiй. Визнaння єдиними cyбcтaнцiями мaтepiaльнi тiлa.
Biдoкpeмлeння фiлocoфii вiд теології. Пpoгoлoшeння людини чacтинoю
пpиpoди. Пpoгoлoшeння виникнeння дepжaви внacлiдoк “cycпiльнoгo
дoгoвopy”

198. Дж. Берклі – 1685-1793 – Англія – Суб’єктивний ідеалізм – Зaxиcт
кaпiтaліcтичниx, a нe фeoдaльниx цінностей. Tвepджeння, щo джepeлoм
вcьoгo бaгaтcтвa cвiтy е пpaця. Пoстaнoвкa пpoблeми пpo cyтнicть мaтepiї
i пpиpoдy зopoвoгo cпpийняття як acпeктy пpoцecy пiзнaння, питaння poлi
aбcтpaкцiй i зaгaльниx iмeн.

199. Д. Юм – 1711-1776 – Англія – Суб’єктивний ідеалізм – Cтвepджeння
coцiaльнocтi людини нa ocнoвi cвoєї влacнoї пpиpoди, її поcтyпoвoї
eвoлюції. Пpивaтнa влacнicть і cпpaвeдливicть зoвciм нe oзнaчaють
coцiaльнy рівність. Пoвнa pівнicть пpинципoвo нeмoжливa. Неможливість
раціонально збагнути релігійні постулати, у них можна тільки вірити.
Заперечення традиційної рнлігії і протиставлення їй “природної релігії”
як результату психологічної потреби почуття.

200. Ж.-П. Сартр – 1905-1980 – Франція – Екзистенціалізм – Bиявлeння
cфepи “aбcoлютнoї cвiдoмocтi” як “тpaнcцeндeнтaльнy cфepy cвoбoди” й
ocнoвy eкзиcтeнцiї. Здiйcнeня фeнoмeнoлoгiчнoгo oпиcy yяви й eмoцiй як
iнтeнцioнaльнo opгaнiзoвaниx пoвeдiнoк cвiдoмocтi y світі. Здaтнicть
cвiдoмocтi aвтoнoмнo пpoeктyвaти “нeicнyючe” і в вiдпoвiднocтi зi cвoїм
“пpoeктoм” втiлювaти в іcнyючe, впиcyвaтй йoгo в дiйcнicть, в кoнкpeтнy
“cитyaцiю”. Дocлiджeння бyття cвiтy i людини. Проголошення свободи
внутрішньою структурою буття людини. Проблема вибору і відповідальності
за свій вибір. VII. Тест “Хто є хто” (201-204)

201. Вольтер – ХVIII ст. – Франція – Деїзм – Kpитикa дyaлiзмy,
вiдкидaння yявлeння пpo дyшy як ocoбливoгo poдy субстанції. Kpитикa
вчeння Дeкapтa пpo вpoджeнi iдeї. Bимoгa нayкoвoгo дocлiджeння пpиpoди,
пpoпaгaндa ceнcyaлiзмy Лoккa. Утвеpджeння тeзи: зaвдaння нayки –
дocлiджeння oб”eктивнoї пpичиннocтi. Бopoтьбa зa piвнicть вcix пepeд
зaкoнoм, yтвepджeння пpивaтнoї влacнocті i нeминyчicть пoдiлy
cycпiльcтвa нa бaгaтиx i бiдниx. Увiв дo вжиткy тepмiн “фiлocoфiя
історії”. Biдcтoювaння тeзи пpo пpoгpec cycпiльcтвa, нeзaлeжний вiд вoлi
Бoгa.

202. Ніцше – 1844-1900 – Німеччина – Філософія життя – Зaклaв фyндaмeнт
нoвoгo нaпpямy y фiлocoфiї – “фiлocoфiї життя”. Cтвopeння вчeння пpo
“нaдлюдинy” i “вічнe пoвepнeння”, пpo “пepeоцінку всіх цінностей”.
Головне пoзитивнe зaвдaння cвoєї фiлocoфiї вбaчaв в yтвepджeннi
вepxoвнoї цiннocтi кyльтypнoгo yдocкoнaлeння людини, в peзyльтaтi якoгo
мaє з”явитиcя людинa, якa пepeвepшyє cyчacниx людeй cвoїми
мopaльнo-iнтeлeктyaльними якocтями – нaдлюдинa. Проголошення фізичного
начала в людині як вищого від духовного, яке є лише надбудовою над
життям тіла. Проголошення інстинкту як виразника і керівника всіх потреб
людинного тіла. Це твердження Ніцше послужило для побудови біологічного
напряму у філософській антропології.

203. Шопенгауер – 1788-1860 – Німеччина – Ідеалізм (волюнтаристського
та Ірраціонального спрямування) – Дослідження проблем волі і свободи.
Висунув тезу про життя людини як неперервне страждання. Трактування
світу як не розумної, сліпої волі. Заперечення Історичного прогресу.
Сутність речей ірраціональна може пізнаватися лише ірраціональною
інтуїцією. Зробив помітний внесок у розробку питань естетики. Філософія
Шопенгауера справила значний вплив на формування філософії життя, ставши
одним із джерел поглядів Ніцше, Гартмана та ін.

204. Огюст Конт – 1798-1857 – Франція – Позитивізм – Засновник
позитивізму. На основі даних природознавства проголошував вічність і
нескінченність матерії, яка розвивається у часі і просторі. Обґрунтував
невичерпність якісних властивостей природи і невичерпність пізнавальних
здібностей людини, створив свою науку “соціологію”, систему законів і
принципів соціології; на місце революційної теорії поставив еволюційний
принцип в соціальному розвитку. Висунув концепцію заміни любові до Бога
любов”ю до людства, а догматами цієї релігії виступають позитивна
філософія і наука.

VII. Тест “Хто є хто” (205-210)

205. Шеллінг – 1775-1854 – Німеччина – Німецький класичний ідеалізм –
Вчення про розвиток через суперечності; питання філософії природи.
Розробив ситому трансцендентального ідеалізму, а згодом – філософію
тотожності, в якій мислення і буття розглядаються як абсолютно тотожні.
Зробив сильний вплив на Гегеля, на багатьох природознавців, на філософів
інших країн, зокрема Росії.

206. В. Липинський – 1882-1931 – Україна, поляк, який перейшов на бік
українців – Соціально-політичний консерватизм – Проголошення українців
як недержавної нації. На противагу соціалістам, які ототожнювали націю з
пролетаріатом, то українському націоналізму, що ототожнював націю з
мовою, вірою, племенем, розглядав націю як єдність всіх громадян даної
держави. Теоретично розробив концепцію майбутньої української держави,
яка має бути монархією над чолі з гетьманом. Вважав, що існує тільки три
політичні ідеї і три методи організації суспільства: охлократія з
диктатурою; демократія з республікою; класократія (союз усіх класів) з
правовою- законом обмеженою і законом обмежучою- монархією.

207. З. Фрейд – 1856-1939 – Австрія – Психоаналіз – Ґрунтовне
дослідження сфери безсвідомого. Визначення ролі лібідо в житті людини,
розробив концепцію (психоаналітичну) структури особистості і її захисних
механізмів, виділивши такі її компоненти, як Я (Его), Воно, над-Я
(Супер-Его). Сформулював гіпотезу “Комплекс Едіпа”.Дав панораму
(психоаналітичну) минулого, сучасного і майбутньго релігії праці Фрейда
справили величезний вплив на радикальні зміни існуючих і формування
принципово новмх уявлень про людину і її світ.

208. М. Драгоманов – 1841-1895 – Україна Швейцарія Болгарія –
Матеріалізм – Висвітлення проблем нації. Розробка національної ідеї.
Критика ідеалізму та релігії з позиції матеріалізму і позитивного
знання. Обстоювання об’єктивного характеру законів природи.

209. І. Франко – 1856-1916 – Україна – Позитивізм матеріалістичного
спрямування – Розробка проблем прогресу суспільства і пізнання. Вагомий
внесок у психологію творчості. Питання етики і суспільного ідеалу.
Популяризація марксизму і його критичний аналіз (заперечення диктатури
пролетаріату, підкреслення недооцінки духовного життя марксизмом).
Великий внесок у вироблення української філософської термінології.

210. В. Соловйов – 1853-1900 – Росія – Релігійний ідеалізм – Грунтовна
розробка проблеми “всеєдність і цілісне знання”. Розробка вчення,
альтернативного до західноєвропейської філософії, побудованій, на його
думку, або на умоглядному раціоналізмі, або на емпіризмі, які не
виражають універсальних зв’язків людини з універсальною цілісністю
світу. У своїй концепції цілісного знання Соловйов наполягав на
органічному синтезі науки (емпірії), умоглядної філософії, релігійної
віри. Останню розглядав як найвищу потребу всецілого життя. Зробив
внесок у висвітлення питань творчості і пізнання. В концепції всеєдності
проголошував всесвітнє об’єднання церков, де моральна влада належалаб
церкві, а політична царю. Провідне місце у філосовії Соловйова належить
”русской идее”, на основі якої мають об’єднатися Схід і Захід при
провідній ролі Росії.

VIIІ. Тест “Хто є хто” (211-219)

211. Зенон Елейський – Античність – Стародавня Греція – Школа олеатів –
Розробки суб’єктивної діалектики, вчення про єдність буття, його
багатоманітність, апорії про відсутність руху.

212. Аристотель – Античність – Стародавня Греція, м. Стагіра – Школа
перипатетиків – Вчення про матерію і форму, чотирьох першопричинах,
законах логіки і силогізмах, формах політичного устрою.

213. Аверроесь(Ібн Рушд) – Ісламське відродження. ХІІст. – Кордовський
халіфат, арабський філософ – Східний перипатетизм – Вчення про зв’язок
філософії Арістотеля з ісламською теологією, двоїсту істину,
монопсихізм, еманацію божества.

214. Мозес Маймонід – Середньовіччя XI-ХІІ ст. – Кордовський халіфат,
Марокко, Єгипет, Палестина (єврейський мислитель) – Східний перипатетизм
– Вчення про синтез відкриття і умогляд, раціональне тлумачення Біблії і
Корану, біблійний креаціонізм, алегоричність Святого Письма.

215. Авіценна (Абу Алі Ібн Ссіна) – Ісламське Відродження Х-ХІст. –
Середня Азія – Східний перипатетизм – Вчення про універсали, що існують
до речей, в речах, після речей, класифікацію наук, еманацію божества,
довічність матерії, про вплив природних умов на здоров’я людини

216. Фома Аквінський – Пізньо-середньовічна схоластика – Південна
Італія, м Акуїно, Франція, М.Париж – Покатоличений арістотелізм, томізм
– Вчення про 5 доведень буття Бога, тлумачення людини як неповторного
індивіду, безсмертну душу, гармонію віри і розуму, істин науки і
богослов я, філософію як служницю теології

217. Лао-Цзи – Стародавня філософія – Китай – Стихійна діалектика,
наївний матеріалізм – Вчення про всезагальний закон “дао”, неможливість
діяти всупереч його, етичну норму дао-де , східну традицію діалогу між
вчителем і учнем.

218. Августин – Раннє середньовічия – Римська імперія, Північна Африка –
Латинська патристика – Вчення про анититезу церкви і держави, царства
Бога і диявола, про віру як джерело прозріння, істинного знання.

219. Мішель Монтень – Відродження – Франція – Скептицизм, гуманізм,
антропо-Центризм – Вчення про суб”єктивний світ, світ людських почуттів
і емоцій, об є.ктивне “природне” тлумачення людини. Афористична форма
філософствування: “Природа найкращий вчитель”, “Благорозузміння – краща
доброчесність”. VIIІ. Тест “Хто є хто” (220-227)

220. Джордано Бруно – Відродження – Італійський філософ – Натурфілософія
– Вчення про геліоцентризм, натуралістичний пантеїзм, світову душу як
принцип руху Всесвіту, основну одиницю буття монаду, субстанції, монаду
монад (Бога), множинність світів.

221. Спіноза – Новий час – Нідерланди – Пантеїзм – “Вчення про
тотожність Бога і природи, три роди пізнання: чуттєвий, розуміння,
інтуїція; модуси мислення і протяжність, свободу як зрозумілу
необхідність, етику людини, що керується тільки розумом.

222. Кант – Доба німецької класичної філософи – Німеччина – Агностицизм
– Космогонична гіпотеза, вчення про явища, що можна пізнати і “речі у
собі”, що принципово не можна пізнати,, антиномії, апріорні форми
пізнання, трансцендентну логіку категоричний імператив.

223. Руссо – Просвітництво – Франція – Метафізичний матеріалізм – Вчення
про державу, громадянське суспільство, суспільний договір, приведення
суспільного устрою у відповідність з розумом.

224. Карл Маркс – ХІХ ст. – Німеччина, Англія – Діалектичний і
історичний матеріалізм – Вчення про суспільно-економічну формацію,
приватну власність як основну причину відчудження праці, суспільну
свідомість як відображення суспільного буття, філософію як засіб
перебудови світу, людину як комплекс суспільних відносин, соціалістичну
революцію.

225. Ф. Енгельс – ХІХ ст. – Німеччина – Діалектичний і історичний
матеріалізм – Вчення про діалектику природи, класифікацію форм руху
матерії і науки, походження приватної власності і державу.

226. Л. Фейєрбах – XIX ст.. – доба німецької класичної філософії –
Німеччина – Антропологічний матеріалізм – Вчення про філософію як науку
біологічну природу, людини, детермінацію історії релігією, зв’язок “Я” і
“Ти”, метафізичну етику, умови досягнення людиною щастя через любов,
релігію любові.

227. Гегель – Доба німецької класичної філософії – Німеччина –
Об’єктивний ідеалізм – Вчення про розвиток абсолютної ідеї через її
інобуття (природу) до світового розуму. Система побудована на базі
ідеалістичної діалектики за схемою: теза – антитеза, синтез VIIІ. Тест
“Хто є хто” (229-237)

229. О. П. Блаватська – XIX ст. – Росія, Індія, Англія – Релігійна
філософія, теософія – Вчення про таємну доктрину, можливість
безпосереднього пізнання Бога, єдину божественну сутність, універсальну
релігію.

230. В. І. Вернадський – Кінець XIX-перша пол. ХХ ст. – Росія, Україна,
СРСР – Позитивізм, філософський плюралізм – Вчення про ноосферу,
екологічні проблеми сучасності, наукознавство, методологію науки,
сучасну картину світу, свободу наукової творчості, корисність всіх
філософських систем.

231. Г. Маркузе – XX ст. – Німеччина, США, Швейцарія – Франкфуртська
школа – Вчення про “одномірну людину”, філософію визволення, молодь як
головну революційну силу, “детонатор” революційного вибуху.

232. Г. С. Сковорода – Українське просвітництво – Росія, Україна,
український філософ – Український кордоцентризм – Вчення про 3 світи: 1)
макрокосм 2) мікрокосм, 3) світ символів (Біблія), серце як засіб
істинного пізнання, “срідну працю”, “горню республіку” як ідеал
суспільного устрою.

233. Л. М. Гумільйов – XX ст. – СРСР, Росія – Філософія історії – Вчення
про етногенез, культурогенез, суперетнос, “пасіонарний вибух”, етнічну
регенерацію, часові і просторові межі розвитку нації

234. П. Д. Юркевич – XIX ст. – Україна, Росія, український філософ –
Релігійна філософія – Вчення про 4 світи: а) ноуменальний; б) “вічної
правди , в) реальний; г) феноменальний. Розум виявляє загальне, а серце
є основою унікальності. Істина стає духовним скарбом, коли вона лягає на
серце. За цей скарб людина може боротися з обставинами і іншими людьми.

235. Дмитро Донцов – ХХст. – Росія, Україна, Німеччина, Канада –
Філософія українського радикалізму – Ірраціональне, містичне тлумачення
нації, національної еліти. Людина – лише засіб, нація – мета.

236. Альберт Камю – XX ст. – Франція – Екзистенціалізм – Вчення про
абсурдність людського буття, самогубство як засіб свободи вибору,
свободу як можливість вибирати, відчуженість людини, її приреченість,
бунт як реакцію на безвихідність.

237. Рене Декарт – Новий час – Франція – Раціоналізм, дуалізм – Вчення
про метод сумніву, дедукцію, інтелектуальну інтуїцію, розум як вищу
цінність, основу пізнання, поділ світу на духовний й матеріальний,
людину як машину з кісток і м’язів VIIІ. Тест “Хто є хто” (238-240)

238. Д. І. Чижевський – XX СТ. – Росія, Україна, Німеччина, український
філософ – Культурологія, екзистенціалізм – Три джерела його філософії:
а) класична онтологія (від Платона до Гегеля); б) неокантіанська
феноменологія; в) містицизм; 4 категорії безпосереднього буття:
повторення, стягнутість, сполученість, рух. Людина знаходиться на
кордоні двох світів. Вивчав національні риси українського характеру
(емоціональність, ліризм, . сентименталізм), історію української і
слов’янської філософії.

239. Джон Локк – Новий час – Англія – Сенсуалізм, англійське
Просвітництво – Вчення про первинні і вторинні якості матерії, існування
істин ; першого і другого роду, натуральне і право, яке складається з
права на життя, власність, свободу.

240. Френсіс Бекон – Новий час – Англія – Емпіризм – Тлумачення людини
як частини природи; істини як дзеркальної копії -, об’єкту пізнання;
привидів роду, печери, театру, площі як перепонів на шляху пізнання.
Розробив концепцію ідеальної держави, якою керують вчені і немає
експлуатації людини людиною.

ІX. Тест “вибір правильної відповіді” (241-255)

241. Августин визначав основою світу: а) чотири стихії; б) Бога; в)
матерію; г)ідею.

242. Для ренесансного світогляду був характерний: а) космоцентризм; б.),
теоцентризм; в) гуманізм; г) антропоцентризм

243. За Кантом процес пізнання характеризується: а) пасивністю оуб’скта;
б)активністю суб’єкта; в) пізнаванням тільки світу явищ (феноменів);
г)пізнаванням тільки світу сутностей (ноуменів)

244. Піфагор та його послідовники шукали першопричинні основи буття у:
а)речнвинному субстракті світобудови; б) деяких ідеальнім сутностях; в)
у числах та їх комбінаціях; г) у незмінному конструктивно-розумовому
принципі (пануючому “управлінському началі”).

245. За Демокрітом основою буття є: а) атоми; б) апейрон; в) порожнеча;
г) форма.

246. Філософія екзистенціалізму в першу чергу зосереджується на
проблемах: а) абсурдності буття людини; б) свободи; в) людини на межі
буття і небуття; г)творчої діяльності людині

247. Елементами людського пізнання, згідно з ірраціоналізмом, є: а)
людський розсудок б) воля; в) інтуїція; г) фантазія.

248. До основних принципів діалектики належать: а) об’єктивності;
б)розвитку; в) зв’язку; г) матеріальності.

249. До історичних типів відтворення населення належать: а) архаїчний б)
середньовічний; в) традиційний; г) сучасний (раціональний).

250. До сфер суспільного життя відносяться: а) матеріальна; б) духовна;
в) біологічна; г) соціально-політична.

251. До форм наукового пізнання належать: а) проблема; б) сумнів; в)
гіпотеза; г) теорія.

252. До раціональних філософських систем належать: а) позитивізм; б)
діалектичний і історичний матеріалізм; в) екзистенціалізм; г)
герменевтика.

253. До ірраціональних філософських систем належать: а) діалектичний і
історичний матеріалізм; б) екзистенціалізм; в) неотомізм; г)
персоналізм.

254. До основних законів діалектики належать: а) закон детермінації; б)
закон заперечення заперечення; в) закон єдності і боротьби
протилежностей; г) закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.

255. Рівні структури свідомості поділяються на: а) надсвідомість; б)
підсвідомість; в) усвідомлення; г) самосвідомість.

ІX. Тест “вибір правильної відповіді” (256-270)

256. Усвідомлення містить такі компоненти: а) віру; б) цінності; в)
знання; г) норми.

257. За відношенням до об’єкта можна виділити такі типи образів: а)
образ-знання; б) образ-проект; в) образ хімера; г) образ-цінність.

258. Згідно з фаталізмом перебіг історії залежить від: а) людини, як
біологічної істоти; б) факторів, що знаходяться поза людиною; в) від
випадкового збігу обставин; г) від людини як соціальної особистості.

259. Згідно з волюнтаризмом перебіг історії залежить: а) від кожної
особистості; б) від великої особистості; е) від незалежних обставин; г)
від природних циклів.

260. До універсальних зв’язків буття належать: а) одиничне, загальне,
особливе; б) явище і сутність; в) форма і зміст; г) діалектичні
закономірності як форма зв’язку.

261. До зв’язків детермінації належать: а) причинні зв’язки; б)
необхідність і випадковість; в) можливість і дійсність; г) явище і
сутність.

262. До структурних зв’язків належать: а) частина і ціле; б) форма і
зміст; в) одиничне і загальне; г) система, елемент, структура.

263. Юнг називає такі види колективного несвідомого: а) дитина; б)
батьки, в) дорослі; г) люди похилого віку.

264. За Аристотелем існують такі форми правління державою: а) монархія;
б) аристократія; в) бюрократія; г) республіка.

265. За Печчеї “новий гуманізм” складається з: а) почуття національної
ідеї, б) почуття глобальності; в) почуття справедливості г) боротьби за
свободу д) відмови від будь-якого насильства.

266. Ідеалом уддійського образу життя є: а) жебрацтво; о) помірне
споживання; в) духовне самовдосконалення г) матеріальна забезпеченість.

267. Ідеалом протестанького образу життя є: а) відношення до праці як
поклику; б) праця ремісника; в) накопичення грошей для поширення
виробництва; г) накопичення грошей; д) лише для збагачення

268. Чи можна, за ісламською концепцією економічної діяльності,
одержувати прибуток за рахунок: а) торгівельної діяльності; б)
сільсько-госсподарської діяльності; в) лихварства; г) військовіх дій
(данина).

269. Усі існуючі методи наукового пізнання можна поділити на: а)
філософські; б) загально-наукові; в) специфічні; г) технологічні.

270. Чи включає структура феномену життя за Шарденом такі елементи: а)
переджиття; б) життя; в) смерть; г) наджиття. X. Аналітичний тест
(271-300)

271. “Пізнай самого себе” – вислів приписують Хілону, іноді Фалесу

272. “Я знаю лише те, що я нічого не знаю” – Сократ – При філософському
дослідженні етичних проблем Сократ користується методом, який він
називає майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого
предмету, визначення поняття. Сократ першим підніс знання до рівня
понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це
стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те. Що немає поняття, то
немає і знання.

273. “Усе тече, усе змінюється” – Геракліт – Лотос у Геракліта – це
закон Всесвіту. У відповідності з цим законом все абсолютно змінне, у
світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове – “все тече” .

274. “Людина є мірою всіх речей – існування існуючих неіснування
неіснуючих” – Протагор – Він раціоналістично пояснював явища природи,
етичний і соціальний релятивізм, відмову від релігії. Будь-яка істина –
чиясь думка (погляд). Тобто, істина, за Протагором, завжди суб’єктивна.
Істинне те, що вважає за істину той чи інший суб’єкт. Це і є релятивізм.

275. “Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку” – Геракліт – Геракліт
був першим, хто помітив, що одне і те саме є водночас відмінне і навіть
протилежне. Він вказував, що суттєва зміна – це зміна в свою
протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої,
суперечливість зближує протилежності.

276. “Одне й те ж думка і те про що думка існує” – Парменід

277. “Немає нічого, окрім атомів і порожнечі’ – Демокріт – Він був
анатомістом. Обгрунтовуючи першоначала, Демокріт вважав, що ними є –
атоми (буття) і пустота (небуття). Анатомісти розглядають буття як
антипод пустоти. Демокріт стверджує, що атоми – це неподільна, гранично
тверда, непроникна, без будь-якої пустоти, не здатна сприйматися
відчуттям (через малу величину) самостійна частинка речовини. Атом
вічний, незмінний, тотожний самому собі; всередині його не відбувається
ніяких змін; він не має частин. Кожен атом оточений порожнечею. Вони
цілковито без’якісні.

278. “Знання – це пригадування” (анамнез) – Платон – На протиставленні
тіла і душі грунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання
полягає в цій тезі тезі того, що колись душа знала, а потім забула.
Метод анамнезу – метод сходження до ідей, до загального не шляхом
узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі
забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу
є мистецтво, логічного мислення, філософської бесіди, питань і
відповідей.

279. “Вірю, тому що абсурдно” – Тертулліан

280. “Вірю, щоб зрозуміти” – Августин

281. “Філософія є служницею богослов”я” – Фома Аквінскьий, Ісус Христос
– В основних своїх працях Фома намагається підвести підсумки
теолого-раціоналістичних пошуків зрілої схоластики, поєднати віровчення
із формами (істинами) здорового глузду, наблизити християнське вчення до
людини. Він проводить розмежування між філософією і релігією, між
знаннями і вірою, а також необхідність їх співіснування. Він розрізняє
істини розуму і одкровення. Відповідно філософія і теологія не
заперечують одна одну.

282. “Легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в
царство Боже” – автор Апокалипсиса

283. “Якщо Бога не було б, його слід було видумати” – Вольтер – Завдання
своєї філософії Вольтер вбачає в розвінчуванні релігійної догматики, що
заважає людям будувати щасливе життя. Християнство, на його думку, це
сітка, якою шахраї протягом багатьох віків обплутують дурнів. Всю
історію релігії та церкви він подає як ланцюг шахрайств, злочинів,
пограбувань та вбивств, а джерело цього вбачає в самій сутності
офіційної релігії та церкви як основи старих феодальних порядків. Проте
релігію Вольтер розглядав також як засіб мирного вирішення суспільних
суперечностей, стримування бідняків проти зазіхань на власність багатих
та запобігання свавіллю “сильних світу цього”.

284. “Мені довелося обмежити розум, щоб звільнити місце для віри” – І.
Кант

285. “Бог багатому подібний фонтанові, що заповнює різні за обсягом
посудини. Над фонтаном напис: “Нерівна усім рівність” – Г. С. Скворода

286. “Дій згідно з такою максимою, яка водночас може стати загальним
законом” – І. Кант

287. “Кожен є предметом споживання для когось” – Еріх Фромм

288. “Існувати, отже бути сприйманим” – Дж. Берклі

289. “Я мислю, отже я існую” – Рене Декарт – Шукаючи самоочевидні
вихідні інтуіції, що не викликають ніякого сумніву, Декарт робить
висновок: він від здатності мислити переходить до суб’єкта, істоти, яка
мислить, і вважає, що людина від народження має певні вроджені ідеї, які
й становлять фундамент пізнання. Їх слід уяснити і з допомогою
раціоналістично-дедуктивного методу вивести на їхній основі всю систему
знання. До вроджених ідей Декарт відносить: ідею Бога як істоти
найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксіоми математики. Ці ідеї він
розглядає як втілення природного світла розуму.

290. “Немає суб”єкту без об”єкту, немає об”єкту без суб”єкту” – Р.
Авенаріус

291. “Все дійсне є розумним, все розумне є дійсним” – Гегель

292. “Якщо я йду назад, я з матеріалістами, якщо я йду вперед, я не з
ними” – Л. Фейєрбах

293. “Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа в тому, щоб
змінити його” – Карл Маркс

294. “Природа є не що інше, як закам’яніле мислення” – Ф. Шеллінг

295. “Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчутті” – Джон Локк –

296. “Серце є скрижаль, на якому викарбований моральний закон” – П. Д.
Юркевич

297. “Людина живе остільки, оскільки вибирає” – Жан-Поль Сартр

298. “Чого не бажаєш собі, того не роби іншому” – Конфуцій

299. “Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що
таке людина? – І. Кант

300. “У якості наслідку виконання професійного обов’язку багатство
морально не тільки виправдане, але й приписане” – Макс Вебер

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020