Тема: Розвиток соціологічної думки. Новий час.
ПЛАН
1. Вступ
2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час 6 позицій).
3. Значення трьох напрямів.
4. Висновок.
1. Вступ.
Епоха Нового часу (ХVІІ ст.. – поч. ХІХ ст..) – інтенсивний розвиток
наукової думки. На порозі Нового часу видатні мислителі, які належали до
різних культурних ареалів, в давалися до спроби викласти свої соціальні
погляди у систематичному вигляді.
Новий час – розробка раціонально обґрунтованої теорії громадського
суспільства на основі групового інтересу та договірних засад сусального
життя.
2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час (6 позицій).
Епоха Нової історії характеризується:
інтенсивним розвитком наукової думки. Розкріпачена від теології, вона
спрямовується на пошуки істини;
соціальне пізнання стає на шлях пошуків природничих факторів розвитку
суспільства;
поступово розпадається середньовічні система цінностей і
світосприйняття;
ідея рівності трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і
пошуків причин її фактичної нерівності в суспільстві;
буржуазія стає домінуючим, провідним суб’єктом у системі суспільних
відносин, вона вже реально править державою чи постійно прагне до цього,
вірить у своє майбутнє і намагається якомога більше знати про
суспільство і людину, про зв’язок з природою;
виникає нова соціальна парадигма, пов’язана з натуралістичним розумінням
світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип
науки, в тому числі і науку про людину.
Його панування в усіх галузях знаття було пов’язане з виключенням
надприродного і чудесного.
В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на виявлення
природничих та біологічних детермінант соціального, на пошуки
споконвічної “природи людини”, що знайшло відображення насамперед у
таких відомих концепціях, як теорія “природної людини”, “природного
права”, природної етики”.
Першим соціологом Нового часу був Ш.Л. Монтеск’є. Монтеск’є не висунув
ідею про соціологію, яку окрему науку в суспільствознавстві. Але він
заклав новий напрям в останньому, який у ХІХ ст.. одержав назву
географічної школи в соціології. Автор географічної школи в соціології
одним з перших розробив послідовну теоретичну систему поглядів на
історію, у якій вбачав об’єктивні природничі, натуральні, а не містичні
детермінанту суспільного розвитку.
Суспільний прогрес Жан Руссо пов’язує з розвитком людського розуму,
передбачає необоротність суспільного прогресу.
Француз Вольтер вперше вжив термін “філософія історії” для позначення
загальних розумів і досліджень людської історії та культури без чіткого
визначення їх змісту.
Особливе місце в історії соціальної думки посіли ідеї італійського
мислителя Джамбаттіста Віко, викладені у першій систематизованій праці з
соціології і культурної динаміки “Основи нової науки про суспільну
природу націй”. Теорія Віко була новим і важливим внеском суспільної
думки:
методологію і методику порівняльного історичного дослідження;
теорія циклічності, яка дозволила йому піднятися до рівня з’ясування
характеру процесу соціально-історичного розвитку суспільства;
модель цілісного пізнання соціальних процесів, релігійних,
господарських, культурних, юридичних та інших підвалин соціального
життя;
методологію, методику критичного вивчення документів, аналізуючи питання
соціальної і сторичної психології.
Створивши “Нову науку”, Вінко зазирнув далеко уперед, тому не випадково
його праці привертають увагу все більшої кількості дослідників.
Значення трьох напрямів.
Важливе місце в європейській суспільно-політичній думці займали
соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму. З
деякими спрощеннями найцікавіші думки з цього приводу можна згрупувати
за трьома напрямками.
Перший напрям об’єднує ті концепції, які в тій чи іншій формі
висловлюють неприйняття нових порядків і прагнуть критикувати їх з
позицій минулого. Даний напрям суспільно-політичної думки називають
консерватизмом. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні
засади соціальної філософії Просвітництва, принципи буржуазного права,
втілені у “Декларації прав людини і громадянина” і наступних кодексах.
До другого напряму належить соціальна філософія лібералізму. Лібералізм,
як і консерватизм, це не суворо обґрунтовані теоретичні системи, а
швидше конгломерати поглядів, які концентруються навколо таких провідних
ідей, як індивідуалізм і утилітаризм. Відстоюючи цінності буржуазного
активізму та раціоналізму, ліберали захищають від консервативної критики
ідеологію Просвітництва.
Третя позиція пов’язана також з критичним ставлення до буржуазного ладу,
який утвердився внаслідок революційних подій, однак при цьому і “старий
порядок” стає об’єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному
сьогоденню тут протиставляють майбутній справедливий лад, який має бути
побудови най самими людьми.
Це – позиція представників уточнічного соціалізму.
4. Висновок: Науку Нового часу особливо цікавили проблеми історичної
закономірності розвитку суспільства. Суспільний прогрес повзується з
розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного
прогресу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
