.

Предмет філософії та її місце в культурі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
64 722
Скачать документ

Реферат на тему:

Предмет філософії та її місце в культурі

Київ 2016

План

Вступ.

1. Філософія і світогляд

2. Проблема методу у філософії

3. Функції філософії і її місце в суспільстві

Висновок. Специфіка філософії

Література

Вступ

Вся історія становлення та розвитку людини являє собою складний процес
усвідомлення людиною самої себе, своєї сутності і сутності світу свого
буття. Вивчення філософії можна порівняти зі входженням до храму
мудрості, тому що під філософією завжди розумілося прагнення до вищого
пізнання, що відрізняло її від життєвої мудрості, природних наукових
знань і релігійно-міфологічного розуміння світу. Разом з тим, філософія
– це відкрита, розвивається система, що перебуває у творчому пошуку, для
якого немає нічого остаточно вирішеного і назавжди встановленого. Пошук
цей пов’язаний з прагненням людини дійти «до підстав, до коренів, до
серцевини» у пошуках відповіді на кінцеві питання буття як такого,
власного «я», сенсу життя і можливостей людини у світі.

Що гучніше відбуваються в світі зміни, тим гостріше людина відчуває
необхідність світоглядного самовизначення, причому кожен повинен зробити
цей шлях сам, спираючись на власні знання, досвід і духовні сили.
Філософія, будучи способом самопізнання людини та критичного осмислення
навколишньої дійсності, допомагає усвідомити єдність буття і в той же
час – його неповторність у кожну мить і для кожного індивіда.

Не випадково Цицерон назвав філософію культурою розуму.

1. Філософи я і світогляд.

Для людини здавна одним з найголовніших було питання «Навіщо я живу?»,
Тобто необхідність зрозуміти ставлення «людина – світ». Людина живе,
осмислюючи себе і навколишню дійсність. Він пізнає і оцінює світ,
виробляючи усвідомлене ставлення до нього, визначає свої можливості і
місце у світі, створює власні програми дії.

Узагальнена система уявлень про світ і про себе, ціннісних орієнтацій і
вольових спонукань, що визначає життєву позицію суб’єкта, називається
світоглядом. Його основою є знання, на підставі яких людина визначає
міру значущості для себе тих чи інших явищ. Так складаються оцінки та
системи життєвих цінностей людини.

Розум і почуття з’єднуються в світогляді з ще одним його компонентом –
волею. Сплав знань, сприйнятих як істинні, почуттів, що оцінюють знання
в якості необхідних, відповідають ціннісним орієнтаціям суб’єкта, і
волі, що спонукає його до дії, утворює ядро світогляду – переконання,
які є джерелом активності суб’єкта, визначають його життєву позицію та
поведінку.

Суб’єктом світогляду може бути окрема особистість, соціальна група або
суспільство. Тому за наявності безлічі індивідуальних варіантів завжди
існують і загальні, типові риси світогляду.

Першим загальним типом світогляду можна виділити міфологію
(космоцентризм) – спосіб розуміння природної та соціальної дійсності.
Прийнято вважати, що міфологічні мислення властиве тільки первісній
людині, однак останні психологічні дослідження дозволяють зробити
висновки про наявність міфологічного мислення і в самому
високорозвиненому технологічному суспільстві сучасності.

Для міфологічного світогляду характерні емоційність, символічне
розуміння навколишнього світу, невисока ступінь індивідуальності людини.
Міфологічне мислення не припускає моральної оцінки події, воно просто
використовує його як факт, за зразком якого здійснюються події в
подальшому. Міфології властива не критичність, а віра.

Названі особливості міфології як типу світогляду визначають його
функції: пізнавальну, виховну, прогнозування та моделювання, а також
оцінки світу. Критерієм такої оцінки є проходження традиції, прийнятому
правилом, бо саме через нього встановлюється і підтримується гармонія
між природою та суспільством, людиною і середовищем.

З розвитком соціальних форм життя в світогляді поступово посилюється
увага до духовних проблем. Людей починають цікавити не тільки зовнішній
світ сам по собі, але і деякі більш абстрактні категорії, наприклад,
питання людських взаємин, проблеми добра і зла, справедливості, смерті і
безсмертя людини, його моральних цінностей.

Спроба осмислити ці проблеми пов’язується з поданням про вищі
надприродних силах, які персоніфікуються в образах богів. Так
складається релігія (теоцентризм) – історично, соціально та психологічно
обумовлений тип світогляду. У його основі лежить визнання існування
поряд із земним, природним і соціальним буттям потойбічного світу, який
є вищим за своїм значенням для людей, що живуть не тільки тому, що
визначає їх індивідуальне земне існування, а й у силу того, що в цьому
вічному вищому бутті будуть в результаті вирішені всі земні проблеми.

У своєму обгрунтуванні релігія спирається не на знання й аргументи, а на
віру у надприродне. Вища початок релігійного світогляду втілюється в
ідеї Бога, сприймають одночасно в якості морального ідеалу і гаранта
справедливості для всіх віруючих.

У міру становлення історичного процесу темпи суспільного розвитку
зростають, швидко прогресує матеріальне виробництво, розшаровується
соціальна канва суспільства, ускладнюються всі суспільні відносини.
Людини вже не задовольняє ні емоційно-символічна картина світу, яку дає
міфологія, ні некритична віра релігії. Тепер він має потребу в новому,
узагальненому уявленні про світ, намагається знайти те загальне начало,
яке об’єднує все суще, робить світ цілісним у всіх його конкретних
проявах. Він прагне мислити самостійно, вільно й безстрашно,
переглядаючи усталені уявлення, традиції і норми. Для цього необхідний
новий рівень суспільної свідомості – теоретичне ставлення до дійсності.

Новим історичним типом світогляду стає філософія, яка замість
міфологічної та релігійної картини світу дає логічне, науково-теоретичні
пояснення дійсності і раціонально обгрунтовує систему духовних цінностей
людини.

Філософія як наука зі своїм предметом, специфікою і функціями складалася
поступово. Про закономірності виникнення філософії свідчить той факт, що
це світогляд склалося в період між 800 і 200 роками до н.е. в різних
центрах цивілізації – Китаї, Індії, Ірані, Палестині та Греції.

Слово «філософія» походить від грецького «філо» – любов і «софія» –
мудрість. Сам термін «філософія» ввів у науку в VI ст. до н.е. грецький
мислитель Піфагор. Спочатку це поняття означало любов до мудрості,
істини, і було, по суті, синонімом зароджується науки. У Стародавній
Греції це поняття застосовувалося до людей, які відкривають таємницю
природи і людського життя, вчать діяти і жити в злагоді з природою і
вимогами самого життя. Мудрість – це узагальнений людський досвід у його
застосуванні до оцінки сьогодення і майбутнього, вчинків і дій. Мудрість
– це здатність правильно розуміти співвідношення між думками, словами,
справами людини і тими вимогами, які диктуються об’єктивними
закономірностями розвитку природи, суспільства, мислення. Тому мудрість
те саме свободу та розумності. Мудро надходить той, хто, спираючись на
знання, узагальнений життєвий досвід, вміє розумно співвіднести бажане з
належним, суб’єктивні устремління з об’єктивною логікою життя.

На тлі стихійно виникали (життєвих, міфологічних) форм світорозуміння
філософія постала як спеціально розробляється вчення про мудрість. На
відміну від міфологічних і релігійних традицій філософська думка обрала
своїм орієнтиром не сліпа, догматичну віру, і не надприродні пояснення,
а вільний, критичний, засноване на принципах розуму роздум про світ і
людського життя. Філософія – це форма раціонально обгрунтованого
уявлення людини про світ і про себе.

Філософія – це система загальних теоретичних поглядів на світ, місце в
ньому людини, з’ясування різних форм відношення людини до світу. Якщо
порівняти це визначення з визначенням світогляду, то стане ясно, що вони
схожі. Можна сказати, що філософія – це теоретично сформульоване
світогляд. І таке визначення буде не випадково: філософія відрізняється
від інших форм світогляду не стільки предметом, скільки способом його
осмислення, ступенем інтелектуальної розробленості проблем і методів
підходу до них. Ось чому, визначаючи філософію, вживаються такі поняття,
як теоретичні світогляд, система поглядів.

Виникнення філософії означало поява особливої ??духовної субстанції –
пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з їх
віруваннями, ідеалами, надіями. У давньогрецькій філософії було схоплено
і передано наступним поколінням цінне прозріння того, що пізнання саме
по собі неповноцінно, що вона – лише одна з функцій культури, що набуває
сенс тільки у поєднанні з цінностями людського життя. Геніальною
здогадкою, яка виникла у самих витоків філософської думки, було і
розуміння того, що мудрість – це не щось готове, що можна відкрити,
вивчити, затвердити і використовувати. Це прагнення, пошук, що вимагає
напруги розуму і духовних сил людини, це шлях, який кожна людина, навіть
долучаючись до мудрості великих, до мудрості минулих століть і наших
днів, все ж таки повинен пройти сам.

У філософії спочатку визначилися два основних комплексу проблем, що
визначили напрям філософських досліджень. Одне з них дає узагальнену
картину світу, вивчає об’єктивне буття, інше – розробляє уявлення і
людину, його призначення, про сенс життя і його цінності. Саме ці
комплекси проблем у подальшому і складуть основу філософських роздумів,
вони будуть визначати ціннісно-що орієнтує сенс філософії й обумовлять
її неминуще значення для розвитку суспільства, концентруючи навколо себе
інші проблеми.

2. Проблема методу в філософії.

Філософія являє собою форму раціонально обгрунтованого уявлення людини
про природу і суть самої людини, про природу і сутність світу, і про їх
взаємозв’язок. Тому філософське рішення питання про сутності світу і
людини, про його ставлення до світу має методологічне значення для
процесу усвідомлення людиною свого ставлення до всіх сфер дійсності і до
самого себе.

Людина для задоволення своїх потреб змушений вступати в зв’язки і
відносини з навколишнім світом. Ця взаємодія з дійсністю, перетворення
предметів природи в засоби забезпечення своєї життєдіяльності є дійсною
основою людського буття. Усвідомлення необхідності такої взаємодії
зумовлює необхідність вироблення цілей і шляхів вибору шляхів і методів
для їх реалізації.

Під методом слід розуміти основний принцип, що визначає спосіб підходу
до аналізу й оцінки явищ, характер відношення до них, характер і
спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Він містить в собі
виражене в загальній формі уявлення про сутність світу і людини, про
ставлення людини до світу і до себе.

uuuuuuuuuuuuuuuuuuuiiuuuuuu

oe . uuuuuuuuuuuuiuaOeOeE??E

edT’@gd ‘a

edT’@gd ‘a

nnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnan

edT’@gd ‘a

> філософії є:

– Принцип матеріалізму, який вимагає розглядати всі явища дійсності,
виходячи з визнання матеріальної єдності світу;

– Принцип діалектики, який вимагає розглядати всі явища з точки зору їх
місця в системі загальних зв’язків, причин, закономірностей виникнення,
розвитку, їх впливу на інші явища. Головна особливість принципу
діалектики: джерело саморозвитку, саморуху полягає в суперечностях самої
сутності речей;

– Принцип суб’єктивного ставлення до дійсності, сенс якого полягає в
тому, що підхід до аналізу, оцінки явищ, прийняття рішень для практичної
і пізнавальної діяльності здійснюється з позиції соціальних суб’єктів
(осіб, груп, класів). Людина не споглядає світ пасивно, а прагне до
активного його освоєння для забезпечення свого існування та розвитку;

– Принцип практики. Говорить, що вся життєдіяльність людини, так само як
і його відношення до дійсності, визначається необхідністю
перетворювальної діяльності, основу якої складає матеріальне
виробництво.

На основі цих основних принципів у їх взаємозв’язку формується система
похідних методологічних принципів: принцип об’єктивності, детермінізму,
конкретно-історичного підходу, загального зв’язку, розвитку та багато
інших.

3. Функції філософії і її місце в суспільстві.

Великий німецький філософ Г. Гегель назвав філософію «квінтесенцією
духовного життя людини». Що ж забезпечує їй таку важливу роль і які
функції в житті людини і суспільства вона виконує?

По-перше, світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона,
озброюючи людей знаннями про людину, про його місце у світі і
можливостях його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих
установок. Філософія виступає як методологічна основа світогляду, тобто
це система поглядів і знань, що дає цілісне розуміння світу і місця
людини у ньому. При цьому вона спирається на науку і сама робить на неї
активний вплив. Природно, що чим більш науковий, філософічний характер
носить світогляд, тим сильніше і впевненіше почувається людина, тим
багатшою його взаємини зі світом, тим легше їй орієнтуватися в ньому,
правильно розуміти й оцінювати події.

По-друге, філософія виконує гносеологічну функцію. Вона вивчає сутність
пізнавального процесу, його загальний механізм, можливості та межі
пізнання. Найважливішою проблемою пізнання є питання про відношення
знання і реальності, тісно пов’язані з ним питання про істину, шляхи,
форми і способи її досягнення, взаємозв’язку раціонального та
ірраціонального, пізнання і розуміння, знання і віри і т.д. Філософія
допомагає у вирішенні цих проблем, визначає загальну логіку
пізнавального відношення людини до дійсності.

По-третє, філософія виконує ідеологічну функцію. Вона досліджує духовні
цінності та їх співвідношення зі світом реальності. Що саме людина чи
суспільство розуміє під духовними цінностями, як вони формуються,
змінюються, від чого залежать системи цінностей, як вони впливають на
поведінку людини, на відносини у суспільстві – ці питання по-різному
вирішують різні філософські теорії. Їх ставили люди з тих пір, як тільки
відчули себе істотами розумними, але саме філософський аналіз цих
проблем зіграв величезну роль у тому, що загальнолюдські цінності, а не
класові, кланові чи національні все частіше набувають першорядного
значення не тільки у свідомості людей, а й у політиці держав.

По-четверте, філософія виступає як методологія наукового пізнання світу,
переконливо доводячи, що існує необхідність взаємообміну між філософією
і спеціальними науками, філософією та іншими видами суспільної практики.
Часто саме філософське осмислення дає основу, відкриває спосіб пізнання
невідомого. Не випадково англійський філософ Ф. Бекон порівнював метод з
ліхтарем, який висвітлює подорожньому дорогу в тумані. Багато сучасні
наукові концепції були висунуті вперше філософією: концепція атомізму,
ідеї детермінізму, рефлексії, розвитку. Для сучасної науки дуже
важливими є питання розробки логічного апарату, типів і способів
побудови наукової теорії, співвідношення емпіричного і теоретичного
рівнів пізнання, якими займається сучасна філософія. Філософський аналіз
необхідний і для того, щоб осмислити нові принципові наукові факти і
висновки з них, щоб виробити правильну наукову стратегію в розробці
окремих наукових напрямів. У всіх випадках філософія виступає як метод
дослідження, тобто основний спосіб, наукове підгрунтя вивчення.

По-п’яте, практично-діяльна функція філософії полягає в тому, що вона
перетворюється на знаряддя активного перетворювального впливу на
навколишній світ і на саму людину. Вона грає важливу роль у визначенні
цілей життєдіяльності, досягнення яких – найважливіша умова існування,
функціонування і розвитку людини.

Філософія виконує ще цілий ряд функцій. Онтологічно – вона є вченням
про буття, його формах і способах. Комунікативна функція проявляється в
тому, що через філософський роздум відбувається зв’язок часів,
культурний розвиток людства здійснюється як діалог. Гуманістична функція
філософії актуалізується в «смутні” часи », тобто в переломні моменти
історії, бо вона постійно звертається до людяному в людині, з особливою
гостротою піднімаючи проблеми гуманізму в періоди політичної реакції,
війн, значних соціальних конфліктів. Саме цим пояснюється трагічність
долі багатьох філософів і те, що таке мислителі, як Сократ, Д. Бруно, А.
Швейцер, Ф. Достоєвський і цілий ряд інших, стали символами гуманізму в
історії світової культури.

Фахівці в галузі науки, що вивчають усілякі явища, потребують загальних,
цілісних уявленнях про світ, про принципи його «пристрою», загальні
закономірності і т.д., проте самі вони таких уявлень не виробляють. У
конкретних науках використовується універсальні категорії, принципи,
різні методи пізнання. Але вчені спеціально не займаються розробкою,
систематизацією, осмисленням пізнавальних прийомів, засобів. У цьому
випадку общеміровоззренческіе і теоретико-пізнавальні підстави науки
вивчаються, спрацьовуються в сфері філософії. Філософський світогляд
виконує в цьому випадку кілька пізнавальних функцій, споріднених функцій
науки. Поряд з такими найважливішими функціями, як узагальнення,
інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільш загальних
закономірностей, зв’язків, взаємодій основних підсистем буття,
теоретична масштабність філософського розуму дозволяє йому здійснювати
також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи,
тенденціях розвитку, а також первинних гіпотез про природу конкретних
явищ, ще не пророблених спеціально-науковими методами.

Висновок

Якщо міфологічний світогляд дає ірраціональну символічну картину світу,
якщо релігія наділяє людину вірою в надприродне і розкриває
загальнолюдські моральні цінності, а наука озброює його точними
знаннями, закріпленими в спеціальних поняттях, законах, теоріях, то в
чому ж специфіка філософського знання?

По-перше, філософське знання ширше будь-якого наукового експерименту,
воно будується на гранично широкому узагальненні, джерелом якого є в
кінцевому рахунку універсальний досвід людства. Воно має справу з
найбільш загальними категоріями і законами розвитку природи, суспільства
і людського мислення, які діють на самому високому рівні еволюції світу,
у всіх науках і сферах діяльності людини.

По-друге, специфіка філософського знання полягає в тому, що воно має
справу з питаннями вічними. Це питання, які не можна вирішити, як
математичну задачу, раз і назавжди, та відповіді на них не надаються в
кінці задачника. Що є навколишній нас світ, чи може людина пізнати його,
в чому сенс життя? Що таке свобода, щастя, творчість, любов? Чи є сенс у
смерті, припиняється з нею життя, чи може людина сподіватися на життя
вічне? Куди йде людство в своєму розвитку? Всі ці питання і багато,
подібні до них, людство наново осмислює на кожному новому етапі і
вносить нове у їх вирішення. Більш того, кожна людина, користуючись
філософськими знаннями, повинен самостійно вирішувати ці питання,
повертаючись неодноразово з ним протягом свого життя. Буває, що в певні
історичні періоди деякі філософські питання втрачають гостроту, або,
навпаки, набувають особливої ??актуальності, або виростають до значення
глобальних. Філософське знання постійно відкрито змін, і тому чуйно
вловлює нове і нерідко дає основу для вирішення виникаючих проблем.

По-третє, філософське знання має все більш проявляється тенденцією до
об’єктивації – втілення в діяльності, вчинках людей і, таким чином, – в
речовому або знаковому світі культури. При цьому філософські ідеї можуть
стати величезною не тільки духовного, але й матеріальною силою, якщо
будуть сприйняті людиною в якості переконань.

У цьому плані одночасно з посиленням значення філософії в житті
суспільства зростає відповідальність філософів за зміст своїх теорій та
ідеалів, а політиків – за способи реалізації цих ідеалів.

Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості, її змісту,
її функцій є важливою умовою перетворення її основних положень у
світоглядні орієнтири, що допомагають людині визначити своє ставлення до
світу і до самого себе.

У певному сенсі можна сказати, що філософом є ??кожна людина, оскільки в
ті чи інші періоди він обов’язково вирішує для себе життєво важливі
питання, прагне до гармонії зі світом, суспільством і самим собою.
Питання в тому, який гуманістичний потенціал в собі несуть його
філософські роздуми. Це питання стало особливо важливим в сучасних
умовах, коли поряд з необхідністю захисту і відтворення реального світу
буття людини (навколишнього середовища), виникла нагальна потреба
збереження, захисту і відтворення духовного світу людини. Зараз перед
філософією стоїть завдання обгрунтування такої картини світу, в якій
головну увагу було б приділено розвитку самої людини, дослідженню шляхів
і засобів забезпечення розвитку її здібностей і творчих сил.

Література:

1. Бєлова Т. М. Вступ до філософії. К., МАУП, 1998 р.

2. Введення у філософію: Підручник для вищих навчальних закладів: У 2 ч.
/ під рук. І. Т. Фролова. М., 1989 р.

3. Канке В. А. Філософія. Історичний і системний курс: Підручник для
вузів. 2-е вид., Перераб. і додатк. М., Видавнича корпорація «Логос»,
1997 р.

4. Короткий словник з філософії. Вид. 4-е. М., «Видавництво політ.
літератури », 1982 р.

5. Смирнова М. М. Конспект лекцій з філософії. С-Пб., ТОВ «Видавництво”
Альфа “», 2000 р.

6. Філософія: Підручник / за ред. В. Д. Губіна. М., 1996 р.

7. Філософія: Навчальний посібник для студентів вузів / під ред. Ю. В.
Осічнюка, В. С. Зубова. К., «Фiта», 1994 р.

8. Філософія. Ю. А. Гусєв, М. І. Жуков, В. Г. Изох та інші (за ред. Н.
І. Жукова). Мн., БелСоЕС «Чорнобиль», 1995

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020