Реферат на тему:
Неотомістська філософія
Сучасна релігійна філософія не є єдиним цілим. Під впливом різних
віросповідань вона розподіляється на ряд філософських шкіл, концепцій,
доктрин, типів мислення. Виходячи з цього можна говорити про
християнську, іудаїстську, мусульманську, буддійську, ламаїстську і т.д
релігійні філософії.
В рамках християнства існують і розвиваються католицька, протестантська
і православна філософії. Кожна з них має свої особливості.
Найбільш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, є філософія
неотомізму, заснованого на вченні італійського теолога Фоми (Томмазо)
Аквінський (1225 –1274).
Чільні представники цього філософського напрямку: французи Жак Марітен
(1882 – 1973) і Етьєн Жільсон (1884 – 1978), Юзеф Бохенський (народ.
1902 р.), австрієць Густав Веттер (народ. 1911 р.), поляк Керел Войтила
(народ. 1920 р.) – нинішній Папа Іван–Павло ІІ та інші.
Теоретичним центром по розробці філософії неотомізму є: Академія святого
Фоми у Римі, католицький університет у Фрейбурзі (Швейцарія), Католицькі
університети у Вашингтоні, Парижі, Мадриді, Торонто, Оттаві і т.д.
Родоначальником неотомізму є Фома Аквінський, його теологічне вчення,
яке Енциклікою Папи Льва ХІІІ (1879) визнано єдино істинною філософією,
що відповідає усім християнським догматам. Неотомізм (від нео… і
томізм (від імені Томмазо) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, офіційна
філософська доктрина католицизму. Виник у середині ХІХ століття.
Неотомізм відродив і модернізував схоластичне теологічне вчення томізму,
його основні принципи і постулати.
Основний томістський принцип, який взятий за основу і сучасним
неотомізмом, це: “філософія – служниця богослів’я”. У “Католицькому
словнику” про це мовиться таке: філософія є нею тому, що “по-перше,
тому, що вона прокладає дорогу для віри, встановлюючи, наприклад,
духовну природу душі, буття бога і т.д.; далі, тому, що, хоч вона і не
може довести істини одкровення, вона може показати, що вони не є такими,
що явно суперечать розуму; в-третіх, тому, що в усіх випадках, коли
філософія і теологія стикаються, філософ зобов’язаний, коли з’являється
необхідність, виправити свої висновки у відповідності з вищою і найбільш
достовірною істиною віри. Це схоластична аксіома, що ніщо не може бути
істинним у філософії, що визнається неправильним у теології” (Цит. по:
Современная буржуазная философия. М., 1978, стор. 415).
Схоластичними аксіомами були у вченні Фоми Аквінського і такі принципи
як принцип гармонії віри і знання, примат віри над знанням (знання не
повинно суперечити вірі, якщо це не так, то воно повинно бути відкинуто
як неприйнятне); принцип ієрархії (принцип Піраміди: на вершині
абсолютна божественна свідомість, все інше – у її підніжжя); принцип
творіння всього існуючого богом. Всі ці принципи є основоположними у
сучасному неотомізмі.
Авторитет Аквінського дуже високий у католицькому світі. Його називають
“пророком”, “святим”, який передбачив і з’ясував багато сучасних
філософських проблем. Вчення Фоми, заявляють неотомісти, дає істинні
відповіді на всі світоглядні проблеми людини. “Усім тим, хто нині хоче
істини, – писав Марітен, – ми кажемо: ідіть до Фоми”.
Чому ж сучасні католицькі філософи так підносять Фому і його схоластичне
вчення, котре відповідало рівню розвитку суспільства у ХІІІ столітті?
Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно розглянути дуже важливу
особливість релігійної філософії, а саме: її доступність, зрозумілість,
простоту викладу. Без цього не можна зрозуміти, чому філософське вчення
схоласта ХІІІ століття стало необхідним, прийнятним у ХХ столітті.
Вчення Фоми Аквінського як раз і мало таку особливість, як відносна
простота доведення релігійних постулатів, доступність, певна спрощеність
в поясненні складних проблем розвитку природи, людина і суспільства.
Візьмемо, для прикладу, п’ять способів доведення буття бога. Скажімо
так: Фома добре знав філософію, особливо античну, особливо філософію
Платона і Арістотеля і використав їх вчення для обґрунтування теології.
У католицькій філософській доктрині є вісім способів доведення буття
бога, п’ять з них обґрунтував Фома Аквінський. Ось вони, ці п’ять
способів:
1) бог існує на основі загальної причини. Аргументація: все у світі має
свою причину, а це означає, що є “причина причин”, нею є бог;
2) на основі наявності руху. Аргументація: все у світі рухається, рух –
невід’ємний атрибут природи. Це означає, що хтось зробив “перший
поштовх”, хтось дав “початок рухові”. Цей початок рухові дав бог;
3) на основі випадковості усіх конечних речей світу. Це означає, що за
випадковістю стоїть необхідна істота. Цією необхідною істотою є бог;
4) на основі недосконалості творінь людини робиться висновок, що є щось
найдосконаліше і цим найдосконалішим є бог;
5) на основі доцільності і того порядку, котрий існує у Всесвіті. Ця
існуюча доцільність лише підтверджує, що її може створити лише бог.
Сучасні неотомісти доповнили розробку Фоми Аквінського ще трьома
доведеннями буття бога, а саме:
6) психологічним (наявність бога у свідомості доводить те, що він є
насправді. Бо якщо є бог у свідомості, то він є також і в дійсності);
7) моральним (чому всі люди мають ідентичні моральні принципи? Тому, що
бог засновник світового морального порядку);
8) історико-юридичним (це доведення здійснюється на
документально-історичній основі – діяння Ісуса Христа, як Сина Божого,
його вчення, народження, розп’яття, воскресіння тощо).
Предметом філософії неотомізму є, звичайно, бог, його діяння як творця
Всесвіту, вірування в нього.
В гносеології неотомізм всіляко обмежує раціональне пізнання, бо є,
мовляв, істини, які недоступні йому. Це – божественні істини, які можуть
бути предметом віри, а не науки. Межами пізнання є лише світ речей, які
створені богом. Що ж торкається релігійних догм, то вони знаходяться за
межами раціонального пізнання і не можуть бути її предметом. Буття бога
повинна бути доведено лише на основі тих речей, котрі він створив.
Теологія – це наука вищого рангу, вона вивчає абсолютне, божественне і
сама не потребує ніякого обґрунтування.
Неотомістська філософія від початку і до кінця – у вченні про природу,
людину, їх пізнання – теоцентрична, спрямована на абсолютне утвердження,
обґрунтування і виправдання релігійного світорозуміння.
Слід відзначити сучасну суспільну концепцію католицької церкви, котра
має ряд позитивних моментів.
Соціальна доктрина зорієнтована на загальнолюдські цінності такі, як
право на життя, гідне людини, на свободу, на приватну власність, на
громадянське суспільство, де панує право.
Соціальна філософія неотомізму зорієнтована на жорстоку критику як
соціалізму (радянського зразка), так і капіталізму з його соціальними
вадами. Особливо така орієнтація церкви стала можливою з приходом у
Ватикан Карела Войтили – краківського кардинала, який був обраний Папою
Іваном-Павлом ІІ.
Папа у свої вже немолоді роки відвідав понад 120 країн світу. Веде
величезну пропагандистську діяльність, спрямовану не лише на зміцнення
релігії, але й на захист обездолених, бідних, пригнічених.
Капіталістичну систему Папа називає антинародною. Однак критика
капіталізму спрямована не проти його приватновласницьких основ, а проти
його етичної і культурної сутності. Капіталізм, на думку Папи, робить ті
ж самі помилки, що були і при соціалізмі – не дає розвиватися самій
людині, принижує її гідність, порушуючи її права, розглядаючи її як
“простий елемент, молекулу у соціальному організмі”. Американський образ
життя – неприйнятний для людини, вважає Папа. Його можна назвати
“культурою смерті” – на континенті процвітає торгівля наркотиками,
злочинність, культ наживи, проституція, жорстокість відчуженість між
людьми.
Папа пропонує “евангелізувати капіталізм”, сподіваючись на те, що ця
система вбере в себе християнські цінності, повагу до людини, до
обездолених на всій планеті.
Такі, коротко суть і особливості сучасної неотомістської філософії –
офіційної доктрини католицької церкви.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
