.

Міфологія – релігійна наука і філософія про походження людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 3862
Скачать документ

План

1.Міфологія.

2.Доля людини у ХХ столітті.

3.Творчі здібності людини.

4.Філософія.Вступ до філософії.

5.Створення світу.

6.Походження людини. Антропогенез.

1.Міфологія.

Міфологія (грец. mifos – переказ, logos – слово, вчення):

1)наука про міфи й міфологічну свідомість різних народів;

2)система міфів і міфологічна свідомість того чи іншого народу.

Різні наукові школи по різному оцінюють і сприймають міфи, вважаючи їх
або формою певного донаукового мислення й світогляду, або різновидом
релігійної свідомості, тісно пов’язаним з обрядовою ритуальною дією. Але
треба визнати синкретність міфа. Для нього характерна велика кількість
різних уявлень про один і той же предмет чи явище. Саме тому міфи
включають у корпус літературних творів стародавнього і новішого часу.
Інтерес до міфів з’явився в давнину.

В ХХ столітті працював французький вчений Ж. Дюмезіль та інші. В
кінці ХІХ ст. на поч. ХХ ст. значну роль у міфологічних дослідженнях
відіграла „антропологічна школа” Е. Тейлора, Дж. Фрезера та інші. В.
Вунгдт вважав, що міф пов’язаний з емоційними спалахами, з психологічним
станом, близьким до естетичного співпереживання.

Міфи й системи міфологічних поглядів за формою і змістом мають
етнічно чи локально забарвлений характер. Міфологічні системи й уявлення
зберігались і в усній формі. Історичних свідчень про давньоруську
міфологію періоду Київської Русі небагато. Найдавнішими вважають записи
київського літописця Нестора.

Особливі міфологічні уявлення пов’язані з упирями, „нечистими” і
„ходячими” покійниками й чортом, який в українській традиції після
багатьох метаморфоз (кіт, що котиться клубком, немовля, свиня тощо) стає
вихором. Майже всі ці моменти і в інших слов’янських та деяких інших
європейських міфологічних системах.

2.Доля людини у ХХ столітті.

Ніколи раніше людство не досягало таких вершин свого технічного та
інтелектуального розвитку, яких воно досягло в нашому столітті. У цьому
ж столітті людина вперше покинула свою „колиску” Землю і залишила свій
слід на поверхні Місяця. Людство почало активно опановувати повітряний
простір і підводний світ.

Саме у ХХ ст. виникли такі наукові дисципліни як ядерна фізика, хімія
полімерів, інформатика, які визначають обличчя сучасної науки. У цьому ж
столітті майже буденним явищем стала загибель мільйонів людей. Багато
людей, які перенесли на собі тягар війни, передчасно померли або
втратили здоров`я. Якщо під час війни люди ставали просто „гарматним
м’ясом”, то у так звані мирні часи вони перетворилися на просте знаряддя
виконання волі вождів.

Не була абсолютно вільна людина і в капіталістичних країнах Заходу. І
тут дуже часто вона виявлялася беззахисною перед дією невблаганних
законів ринку, перед економічними кризами і безробіттям та іншим. У ХХ
ст. людина перестала бути вільною, перестала належати собі не тільки на
виробництві, а й у побуті, де її вчинки, смаки, думки опинилися під
диктатом реклами. Відчуження людини від засобів виробництва, політичної
влади доповнилися в ХХ ст. відчуженням людини від людини.

Ще трагічнішою була і залишилася доля людини в країнах, що
розвиваються, де мільйони людей, внаслідок економічної відсталості цих
країн, позбавлені можливості задовольняти навіть елементарні проблеми.
Певна річ, ті зміни і події, що відбувалися в ХХ ст. не могли не
вплинути на погляди і думку людей.

3.Творчі здібності людини.

З давніх часів питання про природу творчих можливостей людини
хвилювало мислителів. Те, що людина у своїй діяльності не просто
відтворює, повторює, наслідує природу, а продуктивно втілює власні
задуми, реалізує певний план дій, доцільно розбудовує навколишній світ
відповідно до своїх потреб, – визначалося, як характерна риса людини,
яка свідчить про творчий характер людської діяльності.

Але з цього випливає, що природа творчих здібностей корениться в
людській свідомості: думка передує дії. Саме у свідомості людини
виникає та осмислюється схема, нарис і мета її майбутньої дії.

Людина в акті діяльності не змінює сам матеріал предмета вона лише
ніби позбавляє цей матеріал природної форми і наділяє своєю доцільно
визначеною розумом формою. Людська діяльність є творенням нової форми,
котра втілюється у певному матеріалі. Людина не має і не може мати
готових схем дій за будь-яких обставин. Людина – істота універсальна.

Людина, як мисляча істота, долає перешкоду спираючись на закони її
існування і свідомо використовує ці закони у своїй діяльності. Людини не
народжується з готовими здібностями до творчої діяльності. Вони
розвиваються внаслідок входження людини у світ людей, внаслідок освоєння
цілісно-смислового космосу культури.

Мірою всебічного розвитку творчих здібностей є свобода і широта
спілкування людини з культурою у процесі її розвитку, а також активність
самої особистості у розкритті світу культурних цінностей. Сам процес
розвитку особистості є творчим процесом творення людини як творчої
істоти.

Отже, природа творчих здібностей лежить у самій сутності людської
діяльності, діяльності всього комплексу людських відносин.

4.Філософія.Вступ до філософії.

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом,
мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших
надбань людської культури.

`

O

O

Oe

X Z ? AE TH a J

L

ue

th

MtNXO|QoRoooooooooooooooooooooooooooo

софських знань та національні традиції у формі постановки філософських
проблем, підходів до їх вирішення.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом
становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку
буржуазного суспільства. Наприкінці ХVI – поч. XVII ст. виникає
експериментальне природознавство і починається процес відмежовування від
філософії конкретних наук – спочатку механіки земних та небесних тіл,
астрономії та математики. У визначенні предмета філософії виникає нова
проблема – місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення
предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв’язання
цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна – предмет, друга,
згідно з якою предмет або включає свій суттєвий елемент натур-філософію
– особливе філософське вчення про природу, або як метафізика –
умоглядна, спекулятивна філософія.

Діалектичний метод у філософії, на противагу метафізиці визнає
універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціалістичного і духовного
вимірювання дійсності та розвиток її.

У межах цілісної структури філософії основні функції філософії
взаємопов’язані і взаємо детермінують одна одну.

Філософія, звичайно, – не конкретна наука, не сума наукових знань. Але
наука, поряд із повсякденним знанням, художнім, народним і професійним
мистецтвом, виходячи з правового, політичного, морального та іншого
досвіду і знань – це джерело усієї філософської проблематики.

Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання,
гносеологія – розділ філософії в якому досліджуються проблеми джерела
форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання.

5.Створення світу.

Ви, я знаю чули люди, що світ створений Богом. Чи могла людина
створити світ ? Ні, існуючий світ створити не могла. Людина може робити
різні речі – ящики, кошики та інше. Уявіть собі, що людину зачинили б в
абсолютній кімнаті, але при цьому сказали б: „Ти зможеш вийти звідси
тільки в тому випадку, коли зробиш ящик”. Що б тоді було? Чи вдалося б
цій людині вийти із цієї кімнати? Ні, але коли б їй дали матеріал з чого
робити , вона зробила б ящик. А Бог зробив світ із нічого. Бо сказав Він
– і сталося. Робити що-небудь із нічого – означає „творити” або
„споруджувати”. Ніхто не може що-небудь творити, окрім Бога. „Вірою ми
зрозуміємо що всім словом Божим влаштовані.” „Ти створив усе”.

Нам відомо, що Бог творив світ шість днів. „І сказав Бог: „Хай станеться
світло!” І сталося світло”. День перший. Другий день Бог сказав, і
утворилася вода вгорі, ця вода називається хмарами. Потім він створив
воду внизу. На третій день за словом Бога з’явилася суша з-під води. Вся
вода зібралася в глибокі місця, утворені для цього Богом. На четвертий
день Бог сказав і з’явилося сонце, місяць і зірки. Бог повелів сонцю
сходити кожного ранку і заходити щовечора. Коли ми спимо, вночі темно,
але за велінням Божим місяць і зорі світять вночі. На п’ятий день Бог
почав творити живі істоти. Він сказав, і води наповнились рибою, на
деревах і в повітрі з’явились птахи. На шостий день за словом Божим,
з’явились на землі тварини: вівці, коні, корови і всякого роду звірі
повиходили із землі. Тиждень, як нам відомо має сім днів. „На сьомий
день Бог не творив нічого, Він спочив від усіх своїх справ у цей день”.

6. Походження людини. Антропогенез.

Антропогенез, як наука, є одним із основних розділів антропології. Першу
гіпотезу про походження людини від мавп висунув Ж. Ламарк (1809).
Творцем матеріалістичної теорії антропогенезу є Ч. Дарвін (1877), який
на основі еволюційного вчення довів спорідненість антропоморфних мавп
з людиною і висловив думку монофілотичне походження її від гіпотетичної
викопної людиноподібної мавпи Старого світу.

В 70-90рр. ХІХ ст. Ф. Енгельс розробив трудову теорію антропогенезу в
якій підкреслив, що умовою ставлення людини була суспільна праця
(зокрема, виготовлення й застосування знарядь праці), взаємопов’язана з
еволюцією руки та розвитком головного мозку. Суспільна праця привела й
до розвитку суспільства та виникнення членоподібної мови, тісніше
згуртувала людей у суспільство, що якісно відрізнялося від стада тварин.
Завдяки трудовій діяльності люди почали активно впливати на природу. За
сучасними даними, безпосередні предки людини могли виникнути в Африці та
в південних районах Євразії. Більшість антропологів поділяє період
антропогенезу на чотири стадії: безпосереднього антропоїдного предка
людини (почалася 3-4 млн. років тому); архантропів(близько 1 млн. років
тому); пал еоантропів(близько 300 тис. років тому); людей сучасного
типу(близько 40–50тис. років тому).

Але значна спеціалізація щелеп і зубів багатьох австралопітеків та
деталі рельєфу зліпків їхнього головного мозку не дають змоги віднести
їх до безпосередніх предків людини. Антропошельська культура і
ранньошельська культура та палеонтропи (ашельська культура і мустьєрська
культура) перебували на початковій стадії первіснообщинного ладу і
займалися колективним полюванням. Ряду рис кроманьйонців зберігся в
людей різних епох, у окремих груп балтів і східних слов‘ян – навіть до
середньовіччя. В неоантропів практично перестав діяти природний добір,
як фактор формування ладу. Існують дві теорії переходу від палеоантропів
до неоантропів: поліцентрична, за якою перехід мав місце в двох або
кількох центрах Афроєро-сціат, зони де виникали відповідні раси
неоантропів, і мають центричне (її додержується більшість рад.
антропологів), за якою перехід від менш спеціалізованих неандертальців
типу Скул, Табун(передня Азія), що мали ряд ознак сучасної людини і
дальше розселення відбувалося в одній дуже широкій зоні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019