.

Ментальність, ідентичність, базова особистість та укр. еліта (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2413
Скачать документ

Реферат на тему:

МЕНТАЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ,

БАЗОВА ОСОБИСТІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНЦІВ

Людство не є однорідною стандартизованою масою, воно складається з
окремих націй, народів, етнічних груп, які також не є уніфікованими, а
включають в себе подібних між собою і, одночасно, дуже унікальних
індивідів. Етноси мають своє “обличчя” сформоване етногенезом, історією
і культурою. Типовість і своєрідність етносу проявляється не тільки і не
скільки в його антропології. Оригінальним етнос робить його культура,
духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна культура є ведучою і
визначальною по відношенню до культури матеріальної як у долі етносу,
так і в його матеріальному достатку. Життєвий шлях окремого індивіда
(представника етносу) також визначається його духом не в меншій мірі ніж
історичними обставинами його життя, а в більшій.

Духовна культура складається із знаків та символів, смислів та значень,
цінностей і норм, міфів та фольклору, концепцій та теорій, ідеологій та
переконань; у всьому цьому надбанні визначальну роль відіграє
ціннісно-смислова сфера, яка і є духовністю у вузькому розумінні слова,
бо дає окремому етносу чи індивіду орієнтири життя: “Для чого і в ім’я
чого жити і боротися?” Смисли є визначальними рушіями людського буття,
бо коли є в ім’я чого жити, то людини стає здатною стерпіти будь-які
умови, бо ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна
культура складається, в першу чергу, з ментальної і рефлексивної частин,
причому ментальна частина передує рефлексивній.

Уже першим, досить грубим, аналітичним підходом до хуховності в широкому
розумінні слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але
нерозривно пов’язані між собою щаблі її розвитку: ментальний (базовий,
досвідний) і рефлексивний (світоглядний, ідеологічний, концептуальний),
спонтанний (холістичний, індетерміністичний, ірраціональний,
проактивний, гетеростатичний, трансцедентний). Становлення духовної
культури розпочинається з її, культури, ментальної частини, яка виступає
в якості базової, а продовжується рефлексивною частиною, яка уже
твориться не всім етносом, а етнічною елітою; рефлексивна частина
культури є похідною від ментальної і надбудовується над нею. Ментальна
духовність є першою ознакою етносу і першим неусвідомлено-автоматичним
опосередкувально-поєднувальним регулятором як матеріального виробництва
і громадського життя всього етносу, так і кола діяльностей і стилю
поведінки окремих індивідів. Коло діяльностей як індивіда, так і
спільноти реалізує смисловий зміст стосунку до окремих сторін світу, а
стиль поведінки визначає форму і динаміку, які реалізуються в операціях
при породженні дії чи вчинку.

Ментальна духовність має в своїй основі колективні уявлення та архетипи
колективного несвідомого. Психодіяльні і психоповедінкові архетипи
започаткувалися ще на початку етногенезу (15). З плином часу вони
ускладнюються, вбудовуються і вибудовуються в систему ментальної
духовності етносу, традиційно передаються через покоління і через
колізії та апокаліпсиси в історії етносу. Засвоєння архетипів (давніх
праобразів) материнської спілки є початком соціалізації індивіда; вони
привласнюються легко і просто (неопосередковано, непомітно, мимовільно),
але складають базу для становлення індивідуальної свідомості як образу
світу від якого індивід відштовхується в своїй орієнтації у реальному
світі. У випадках психічної інволюції чи деградації індивіда архетипи
втрачаються останніми або і зовсім не втрачаються. Вони є найбільш
консервативною частиною психіки індивіда, яка робить цього індивіда
типовим представником етносу; служить не лише початком і базою
свідомості, але і “ситом”, “цідилком” “призмою (тобто етноконтролюючим
фільтром) у його характерному стосунку до світу, до інших людей, до
самого себе. Архетипи колективного несвідомого “вкорінюють” індивіда в
буття, бо саме на основі ментальності розвивається буттєва (чи буденна)
свідомість пересічних членів етносу, їх свідомість для буття.

Ментальність включає в себе також настанови (стосунки і готовності), які
проявляються у передбачуваній, наперед визначеній., спрямованості
психіки на певний спосіб і стиль взаємодії з світом, які (спосіб і
стиль) втілюються в образах-уявленнях (звична неусвідомлена, але реально
діюча інформація) і в автоматичних динамізмах (звична неімпульсивна
енергетика), через які реалізуються образ світу і життєва філософія
етносу чи іншої спільноти.

Змістом ментальностей індивідів є психологічна культура соціальних груп,
які дійсно несуть на собі і виконують культуру та історію і які,
одночасно, мимовільно їх творять. Психологічна культура соціальних груп
певної епохи включає в себе настановчі психічні утворення які не
усвідомлюються, але несуть в собі детермінуючі, часто образні, взірці,
одержані в спадок від предків і попередників (взірці вірувань, зразки
переживань, кліше думань, стереотипи вчинків, шаблони вирішення
проблем).

Ментальні образи уявлення і динамізми, які складають основу образу світу
і життєвої філософії етносу, хоча і мають певні відмінності в окремих
субетносах і групах, зберігають базове системне співвідношення
настановчих стереотипів світоосягнення спонук до діяльності і рис
поведінки, яка виявляє себе в породженні характерних для даного етносу
чи групи особливостей тлумачення світу, кола діяльностей і стилю
поведінки. Це панівне панівне ментальне співвідношення настановчих
спонук, рис і тлумачень є системним психічним новоутворенням, яке ми
назвемо супідлеглістю настанов ставлень, бо система тут складається, в
основному, за принципом значущості певних дій і вчинків для виживання
етносу, групи чи окремого індивіда: менш важливе ставлення
підпорядковується і підлягає більш важливому. Уся система діє за певними
взірцями, настановчо. Супідлеглість настанов ставлень є гуртовою для
всіх представників даного етносу чи групи в певну епоху, на конкретних
теренах і у визначеному оточенні.

Ментальна духовність у сталому вигляді являє собою деяку інтеріоризовану
супідлеглість настанов-ставлень, яка виступає в якості характерного для
даної спільноти стилю спрямованості у світовідчутті, світосприйманні,
світодіянні. Невідрефлектовані образ світу і життєва філософія, які
стоять за ментальною супідлеглістю настановлень, є характерними для цієї
спільноти, самобутніми і неповторними. Унікальна ментальна духовність
породжується спільнотою протягом довгого історико-культурного буття на
певних теренах; убирає в себе соціальний досвід спільноти у вигляді
шаблонів діяльності, стереотипів поведінки та еталонів тлумачення явищ
світу; виконує функцію образу світу, який служить конкретному індивіду
для орієнтації в реальному світі; ззовні існує та пропонується для
засвоєння окремим індивідом у вигляді народної звичаєвості та групових
традицій; важко поступається новаціям, що проявляється у збереженні
певного внутріпсихічного інваріанту протягом великих історичних діб
етносу чи групи. Стандартизовані історією культури і стабілізуючі буття
спільноти ментальні утворення не є абсолютними штампами, які жорстко
програмують життя спільноти чи індивіда. В реальному бутті в міру
розвитку культури збільшується регулюючий вплив індивідного досвіду і
з’являються можливості індивідуального вибору. Ментальні настанови
виступають у ролі пропонованих референтними групами і особістостями для
засвоєння конкретним індивідом уявлень-тлумачень світу, сенсів життя,
цінностей і норм поведінки, операційного оснащення діяльностей. Вони є
регламентами, які, існуючи навіть у неусвідомленому вигляді, починають
впливати на детермінацію діяльності і поведінки індивідів певної
історичної доби і культури, задаючи напрямок і межі буттю. Ментальна
духовність на своєму щаблі розвитку, повноцінно виконує ті ж функції,
які на більш високому рефлексивному щаблі, виконує рефлексивна
свідомість, хіба лише в меншому обсязі, менш творчо і з меншою
персональною відповідальністю. Ментальність допомагає індивіду і
спільноті діяти в світі; об’єднує в одне континуальне ціле психіку
індивіда і спільноти, каналізує спонукання до діяльності звичним
переходом від ідеального, але неусвідомленого, взірця, до реальних
вчинку і дії; кладе епохальну межу індивідним і спільнотним можливостям
світоосягнення, світопереживання і світодіяння; консервативно
смислотворить і вкорінює в буття індивіда і спільноту.

В міру історико-соціального розвитку етносу збільшується внесок у його
буття рефлексивної духовності, яка завжди базована на духовності
ментальній, бо у рефлексивній духовності освічених і просунутих у своєму
розвитку членів етносу завжди є невідрефлексована до кінця ментальна
основа, яка робить її діяльність і поведінку характерною для
представника даного етносу. Євреї, які є найбільш відомими творцями і
поборниками універсальної космополітної та інтернаціональної культури
для інших народів, яеред яких їм доводиться жити, після двох тисячоліть
бездержавності відродили свою державу Ізраїль і зробили раніше мертву
рідну мову івріт живою і державною, бо будучи людьми висококультурними
добре розуміли значення материнської мови для розвитку національних
ментальності, ідентичності, еліти і держави. Ментальність певним чином
програмує людину на етнічний лад і в цьому програмуванні немає нічого
поганого. В самій ментальності є різні сторони і особливості, які по
різному впливають на долю етносу і окремих індивідів; в ній є і такі
якості, які уже не відповідають сучасним умовам і підлягаютть корекції.
Ментальність консервує традиційну духовність етносу, зберігає її
унікальність і цілісність, служить базою для етнічної ідентифікації.
Моральна оцінка відноситься до дій і вчинків окремого індивіда чи
політичного режиму, які були детерміновані їх смислово-ціннісним
духовним рівнем розвитку, і не стосується їх ментальності, бо
відповідальність завжди має бути персональною.

Ментальність як нерефлексивна (а часто пралогічна) частина психіки
залишається у великій мірі неусвідомленою; її доля у спільнотній психіці
і в психіці окремого індивіда може зменшуватися за обсягом, але ніколи
ментальна частина психіки не зникає цілком. Вона несе в собі традиційний
для цього етносу образ світу, в якому імплицітно представлені образ
реального фізичного світу, образ взірцевих міжлюдських стосунків,
типовий образ Я члена етносу, сценарій життя і смислобуттєва життєва
філософія. Саме властива конкретній ментальності життєва філософія є
найважливішою частиною традиційного образу світу; саме вона орієнтує
індивіда в світі і є базою свідомості для буття. Невідрефлексована
ментальна “життєва філософія” є аналогом рефлексивного світогляду, на
ній він засновується і є лише її, життєвої філософії, рефлексивною
усвідомленою вершиною, яка з розвитком індивіда стає відносно незалежною
від ментальної життєвої філософії і може мати певний корегуючий вплив на
неї.

Під особистістю ми розуміємо певну ієрархію смислів, суб’єкта вольової
(рефлексивної) дії і спонтанність психіки. Властивий для певної
ментальності образ Я індивіда (який надалі ми будемо називати базовою
особистістю) якраз і являє собою типову (чи характерну) для цього етносу
ієрархію смислів, засвоївши, привласнивши і модифікувавши у
відповідності до умов життя яку, індивід стає особистістю як певною
ієрархією смислів, яка об’єднує в собі загальноетнічне, особливе для
мікрогрупи та індивідуальне, властиве лише цьому індивідові. Властива
даному етносові типова ієрархія смислів якраз і є базовою особистістю
цього етносу, яка передається через покоління та епохи. Суб’єктом
вольової дії індивід стає з певного ступеня розвитку рефлексивної
духовності, коли він уже є здатним породжувати дії та вчинки по власному
рефлексивному міркуванню і брати на себе персональну відповідальність за
зроблений вибір. Спонтанною особистість стає тоді, коли виходить за межі
регламентів у переживання цілосності світу і себе як невід’ємної його
частинки; стає над парадигмою рефлексивно-концептуально-понятійної
картини світу і природньо вплітає свої діяльності в плин світової
спонтанності.

Ментальна духовність інтеріоризуючись в психіку окремого індивіда
закладає там “базову особистість”, характерну для даної спільноти, яка
здійснює впорядковуюче структурування світу та регуляцію діяльності і
поведінки цього індивіда у відповідності з образом світу і життєвою
філософією етносу чи групи. Саме своєрідна базова особистість як
цілісний, але не усвідомлений образ Я, є найхарактернішим ансамблем
типологічних ознак етносу чи групи. Суть цього ансамблю ознак в
стабільному об’єднанні певних рис і динамізмів, які засвоюються окремим
членом спільноти і відрізняють його від представників інших етносів.
Базова особистість, яка закодована в материнській мові, ритуальних
дійствах і референтних взірцях, являє собою певні стереотипні форми
внутрішніх структурування світу і регуляції діяльності, вона передається
новому членові спільноти в процесі комунікації з еталонними членами
етносу.

Через ментальність в продовж віків передається “базова особистість”
даного етносу, в якій закладена типова ментальна духовність (значення,
смисли, символи, цінності, міфи), тобто базова особистість несе в собі
життєву філософію даного етносу (в першу чергу) і повне операційне
оснащення (в другу чергу). Завдяки ментальності більш-менш легко, хоча і
залежно від колізій історії етносу і біографії індивіда, відбувається
такий надзвичайно важливий акт як ототожнення індивідом себе з етносом.
При сприятливих обставинах “імпрітінг” ментальності відбувається
природньо (легко і просто, непомітно і безпосередньо); архетипи
інтеріоризуються в процесі побутового спілкування, засвоєння
материнської мови, від референтних носіїв, індивідуальних і групових.
Основою переживання етнічної ідентичності є базова особистість даної
спільноти. Ментальна “базова особистість” є консервативним
новоутворенням, яке закладається в надсвідомість і в підсвідомості,
стійко передається наступним членам і поколінням спільноти. Базова
особистість не є вічною, вона теж знаходиться в розвитку, але змінюється
вона дуже екстенсивно і болісно. Плин часу, зміна соціального досвіду,
суттєва видозміна обставин життя вимагають конверсії структури базової
особистості. При всій своїй консервативності, навіть при умові життя в
гущі своєї спільноти і на рідних теренах, базова особистість реагує на
зміни життєвих ситуацій і хоч дуже повільно, але змінюється. Міра
ригідності і психофізіологічна “ціна” змін структури базової особистості
у різних індивідів різні. При зміні контактної спільноти базова
особистість може змінюватися в більшій мірі, але не цілком, завжди
залишається певна “база”. Хоча українська популяція поступово втрачала
героїчно-козацький та шевченківський тип особистості, але вона ще й досі
не стала тотальним “російськомовним населенням” (9).

На становлення національної самототожності індивіда впливає багато
чинників, з яких наслідування, трансформація у власні настанови
пропонованих взірців і проявів базової особистості є головними. Саме
базова особистість проноситься етносом через покоління і через
випробування історією. Базова особистість являє собою системне стабільне
співвідношення психічних настанов, яке інваріантно передається через
покоління певної спільноти і яке в процесі життя складається у певну,
характерну для даного індивіда, супідлеглість настанов-ставлень. В цій
супідлеглості фіксуються стереотипні форми діяльності і поведінки, які
характеризують етнос і, одночасно, частково відображають індивідуальний
життєвий досвід людини. Те що основними складниками базової особистості
в прижиттєві психічні новоутворення у вигляді настанов робить базову
особистість стабільною, стійкою проти змін та інтерційною в збереженні.
Базова особистість входить фундаментальним інваріантом у ідентичність
особистості, в її Я-образ чи Я-концепцію. Супідлеглість
настанов-ставлень інтуїтивно переживається індивідом як імпліцитний
образ його Я, який через зворотний зв’язок від оточуючих індивідів стає
для нього експліцитним.

У етнічних настановах-ставленнях в знятому вигляді закладені предківські
архетипи, які індивід неповторно поєднує і які входять в його систему
ментальних образу світу і життєвої філософії, вмонтованих в
супідлеглість настанов-ставлень. Базова особистість у вигляді
характерності у супідлеглості настанов-ставлень з імпліцитно закладеними
етнічними образом світу, життєвою філософією і сценарієм життя входять
найважливішими складниками в національну ментальність; саме базову
особистість потрібно передати наступному поколінню етносу як основу для
становлення етнічної самототожності окремих індивідів; така спадщина
здатна забезпечити як збереження етносу у віках, так і становлення
стабільного смислового вкорінення окремого індивіда у буття. Там де
передана і вкорінена в психіку окремого індивіда базова особистість
спільноти, там індивід не рефлексивно і природно ототожнює себе з рідною
спільнотою.

Ментальна духовність є обов’язковим фундаментом функціонування будь-якої
культури. Вона проявляється як самостійно, так і у вигляді необхідної
основи для розвитку більш високої рефлексивної духовності.

Ментально-досвідна духовність з її функціями при розвитку духовності
рефлексивно-концептуальної продовжила свою місію і лише поступилася
парадним місцем. Націоналізм як рефлексивна ідеологія національної
держави і політичної нації для здобуття своїх ідеалів спирається на
ідентичність і культивує потрібну йому сторону ментальності. З
становленням держави і нації звичаєвість і традиції зберігаються, їх
розвиток стає турботою держави і її лідерів. У всі епохи, а тим паче в
період власної державності, кожна нація хоче мати своє неповторне
обличчя, яке б зберігалося у віках і яке неможливо невпізнати та
сплутати з чужим.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – М.: Фонд за
экономическую грамотность. – 1995. – 296 с.

2. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических
ситуаций). – М.: Изд-во Моск. ун-та. – 1984. – 200 с.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для вихователів, учителів і
українських родин. – Брюссель-Торонто-Нью-Йорк-Лондон: – 1976. – 208 с.

4. Заличенко А.И. Психология духовности. – М.: Изд-во Трансперсонального
института 1996. – 400 с.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Изд-во МГУ –
1975. – 304 с.

6. Маслоу А. Психология бытия. – М.: RAFL-book, – К.: Веклер, 1997. –
304с.

7. Налимов В.В. Спонтанность сознания. – М.: Прометей, 1989. – 288 с.

8. Українська душа. – К.: МП “Фенікс”, 1992. – 128 с.

9. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

10. Фромм Э. Иметь или быть. – М.: Прогресс, 1990. – 331 с.

11. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: Прогресс, 1993. – 250 с.

12. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. – М.: Прогресс, 1996. –
344с.

13. Юнг К.Г. Архетип и символ. – М.: Ренесанс, 1991. – 304 с.

14. Юнг К.Г. Психология бессознательного. – М.: Канон, 1994. – 320 с.

15. Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.

PAGE

PAGE 3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020