.

Людина – творець або руйнівник? (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3304
Скачать документ

Есе на тему:

“Людина – творець або руйнівник?”

Людина… Хто вона така? На перший погляд це питання зовсім просте. Хто
ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен з нас
впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від
інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що
здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як
тільки ми робимо спробу заглянути у глибину його сутності, як це прагне
робити філософія, виходячи за межі “очевидності” й прагнучи осягнути
сутність.

Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення,
незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не
можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості
людини, філософи та мислителі шукають серед них визначальні, принципово
важливі, виділяють серед них то одні, то другі:

– людина є політична істота (Арістотель);

– це мисляча істота (Р. Декарт);

– людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін);

– це тварина, яка має здатність користуватися знаряддями праці
(К.Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К.Лінней);

– це єдина істота, яка знає, що вона є (К.Ясперс);

– людина актор, тобто яка грає (Хейзінг);

– за визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність усіх
суспільних відносин.

Ці визначення, як і багато інших тут не згаданих, складалися поступово,
залежно від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її
еволюції. І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на
питання – хто ж вона є. І будь-яке його вирішення залишатиметься таким
же незавершеним, як і історія людства, проблемою, тому що кожна людина
дає ці визначення сама собі.

Людина творець чи руйнівник? Скоріше між цими двома визначеннями
потрібно поставити сполучник “і”, оскільки у тій чи іншій галузі людина
виступає то тим, хто створює, а в інших галузях вже проявляється як
руйнівник.

Історія розвитку людини і світу свідчить, що процес осмислення феномену
людини далекий від завершення, і ця незавершеність породжена це
первинним і найскладнішим питанням – про походження людини.

У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні
акту божественного творіння. Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що
людина має природну, земну історію.

Згідно з еволюційною гіпотезою головною у становленні людини, поряд з
уже висловленим раніше, є праця. Виготовлення людиною штучних знарядь
праці обумовило розвиток її свідомості, вдосконалення функцій органів
чуття і мозку, що сприяло розвитку пізнавальних можливостей, і людина
почала принципово по-новому ставитися до оточуючого її світу.

Щоб визначити чи є людина більше творцем чи руйнівником, потрібно, на
мою думку, визначити або хоча б намітити місце людини в світі, визначити
сенс її життя, а вже підсумувавши роздуми, зробити певні висновки.

Чому потрібно жити? Чи можна сказати, що людина живе заради того, щоб
жити? Сенсом життя є сам процес життя? Можливо це один із проявів тієї
самої істини, яку ми шукаємо? Пошуки цієї самої істини існування можуть
бути самою істиною. Вже це придає сенс процесу міркування, а цей самий
процес також може виступати надійною платформою для крокування життєвим
шляхом. Пізнання істини через самореалізацію, особливо самореалізацію в
мистецтві, сповнює життя людини найбільш глибоким смислом. Це є висока
концентрація зусиль для досягнення і самовираження. Не стільки є
важливим результат, скільки сам процес, коли людина розкривається в
своїй праці, намагається віддавати все в процесі свого розвитку.
Головне, щоб творіння, ідея, прагнення не набувало рис „божественності”,
не ставало сенсом життя як таким, бо часто це призводить до фанатичного
відношення, пізніше до абсурду розуміння співставності компонентів
життя, світу, себе і всього іншого. Саме тому багато митців балансують
на грані геніальності і абсурду.

Один з багатьох варіантів, який можна розглянути: сенс життя у осягненні
істини. Істина є неосяжною, але шлях її пізнання є розвиток людської
особистості, сходження по нескінченним сходинкам вгору. Навіщо йти, якщо
це не матиме завершення? Сенс не в результаті, не в кінцевій меті, а в
самому процесі пізнання глибокого і неосяжного. Якщо нам відкриється
хоча б мізерна часточка чогось безмежно великого – це вже буде сенсом
нашого існування, не порожнього і без сутнісного, а сповненого
розумінням того, що в шляху пізнання істини ми розвиваємося, розвиток є
рухом, а рух є безпосереднім проявом життя.

Людина, яка працює над собою, інтереси якої не обмежуються споживанням
матеріальних цінностей, духовно розвинена – виступає творцем. І,
навпаки, людина, яка готова заради кар’єри, матеріальних благ, миттєвих
утіх переступити через мораль, духовність і елементарну етику, – є
руйнівником.

Духовно розвинена (або духовно багата) людина та, яка багато знає і ще
більше розуміє, яка спирається у своїй діяльності на почуття і поняття
істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби; людина, якій
притаманні безкорисливі почуття любові і милосердя, здатність відчувати
свою причетність до людства, співчувати кожній, навіть незнайомій,
людині.

Духовність людини – це також уміння мріяти, фантазувати, творчо
усвідомлювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій
внутрішній світ, не схожий на оточуючу дійсність, – це один із
найважливіших проявів духовності.Отже, духовно розвинена людина – така,
яка усвідомлює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками,
підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення
суспільно значущих цілей. Це людина, внутрішнім регулятором поведінки
якої є совість (за висловом І.Канта, – закон, який живе у нас самих; на
думку французького філософа П.Гольбаха, – це наш “внутрішній суддя”).

Духовне в людині – це також безкорисливий пошук істини, здатність до
морального вибору, до переживання прекрасного, до творчості, наявність
свободи волі, віри та самосвідомості тощо.

Сенс життя пов’язаний з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного
результату нашої діяльності та з вибором життєвого шляху (легкого чи
важкого, чесного чи безчесного життя або життя за принципом “як усі”).
Останній нерозривно пов’язаний з життєвою позицією та способом життя
(варто запам’ятати основне правило мудрого життя: “не бажай і не чекай
від життя неможливого”, тобто – надто багато).

Життєва позиція виражається у практичних діях – в оцінках, прагненнях
тощо. Людина, яка має чітку життєву позицію, завжди є послідовною і
цілеспрямованою, за будь-яких життєвих обставин залишається сама собою.
Головною характеристикою життєвої позиції людини є рівень її активності.
Але остання не повинна зводитися лише до активності на словах, вона
передбачає єдність дій людини та її переконань.

Важливе значення має спрямованість життєвої позиції людини – на
досягнення лише власного добробуту чи на прагненні добра для інших
людей. Вона може бути оптимістичною чи песимістичною.

Найповніше життєва позиція людини реалізується у її способі життя, в
тому, заради чого (чи для чого) людина живе і як вона живе: як діє, які
має стосунки з іншими людьми, з суспільством в цілому тощо (як тут не
згадати філософський твір австрійського мислителя Е.Фрома “Бути чи
мати”…).

Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме
фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т. п.), важливе місце в її
житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті,
потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести
передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу,
пов’язані з потребами співчутливості, розуміння, захисту честі, поваги.

Духовна нерозвиненість, розмитість моральних цінностей при наявності
соціальної активності здатні породити людину-робота, кар’єриста,
руйнівника, губителя природи тощо. На рівні індивіда це може привести до
примітивного отримання насолоди, нестримної хтивості, ненажерливості та
інших явищ.

Що робить людину творцем, а що руйнівником? Альтруїзм чи егоїзм? Коли
людина здійснює цей вибір: ким бути? Звiсно, вибiр залежить i вiд умов
життя, i вiд виховання, навiть трохи вiд генетичної спадковостi, але усе
ж таки головним чином вiд власної волi людини.

Вiд цього вибору залежить, яке життя ми проживемо, вiд того, яким було
життя – який слiд ми залишимо по собi. Про когось згадувати гидко. А при
згадцi про iнших комусь стає теплiше на душi.

В усi часи, мабуть, всi люди хотiли, щоб їх пам’ятали. Настiльки, що
часом нехтували питанням, як саме їх пам’ятатимуть.

Герострат, грек з Ефесу, щоб обезсмертити своє iм’я пiдпалив диво свiту
– прекрасний храм Артемiди. Його запам’ятали, але якою ганебною лишилась
по ньому слава!

Марячи всесвiтнiм пануванням, рiзнi наполеони, гiтлери та сталiни лишали
по собi кривавi слiди.

Хiба такої слави повинна прагнути справжня людина?

Сяє золотими банями на тлi блакитного неба Софiя Київська – втiлення
висоти людського духу, скарбниця генiя народної творчостi. Цим
незрiвняним зразком зодчества уславив себе великий князь Ярослав, якого
нарiкли Мудрим.

Але найбiльшої пошани заслуговують вчинки людей, що не ставили за мету
здобути собi славу. Не заради неї йшли на вогнища Джордано Бруно i Ян
Гус – щоб захистити свої переконання й iдеали. Вони залишилися в пам’ятi
людства символами мужностi та безкомпромiсностi. У вiрностi iдеалам вони
бачили сенс власного життя.

Карався, мучився, але не каявся наш великий нацiональний поет Тарас
Шевченко, пiдтримував своїм прикладом знесилених, будив заснулих,
дорiкав байдужим, проклинав жорстоких i кликав до волi. Тож i живе вiн у
нашiй пам’ятi, як повноправний громадянин незалежної України. Згадує
“незлим, тихим словом” його народ.

Ми пам’ятаємо i високе кохання Марусi Чурай та її чудовi пiснi. З
повагою думаємо про iншу, тендiтну i хвору, дiвчину з Полiсся – спiвачку
досвiтнiх вогнiв Лесю Українку.

Мужнiй Грабовський, нездоланий Каменяр I. Франко, iнтелiгентний, але
непокiрний Коцюбинський… Вони залишили нам у спадок свої твори. Хiба
всiх перелiчити?

Iншi часи. Мрiє “упасти зерном в рiднiй сторонi” в ГУЛАГiвських таборах
Василь Стус. I зрiс вiн золотим колосом на нивi нашої поезiї, став вiхою
нашої iсторiї.

Всi вони жили не заради власного добробуту. Жили для народу, для
України. Тому й безсмертнi вони, бо людина живе доти, доки про неї
пам’ятають.

Тому, як висновок, хотілося б сказати наступне: якщо людина готова жити
в ім’я інших, вміє і прагне віддавати (любов, увагу, віччливість, добро,
свої сили, знання і багато іншого), вона творець, як тільки вона
зациклюється на власному існуванні, цікавиться виключно собою – вона є
руйнівником, руйнівником зв’язків зі світом, який оточує, руйнівником
сенсу самого життя.

***

1. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М., 1993.

2. Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської
науково-практичної конференції. – К., 1995.

3. Корженко В. Філософія виховання: зміни орієнтацій. – К., 1998.

4. Любутин К.Н. Человек в философском измерении. – Свердловск, 1991.

5. Максимов С.І. особистість і суспільство. – Харків, 1993.

6. Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. – К., 1998.

7. Проблема людини в українській філософії XVI – XVIII ст. – К., 1998.

8. Пролєєв С.В. Духовність і буття людини. – К., 1992.

9. Человек: мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и
бессмертии. ХІХ век. – М., 1995.

10. Щедрова Г. Мета суспільства – людина // Віче, – 1995. – № 8. – С.
22-23.

Есе? (фр. essai — спроба, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір,
що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з
конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне
трактування теми; це жанр, який лежить на стику художньої та
публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Його появу
пов’язують з діяльністю М. Монтеня, який 1580 року написав працю, що
мала назву “Essai”.

Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг, конкретна тема,
дана в підкреслено вільному, суб’єктивному її тлумаченні, вільна
композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нове,
субєктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний,
публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи
белетрестичний характер.

PAGE

PAGE 7

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020