.

Лоренцо Валла „Про свободу волі”. Свобода людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2477
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Лоренцо Валла „Про свободу волі”. Свобода людини

КОРОТКА БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Лоренцо Валла (близько 1407, Рим – 1 серпня 1457, Рим) італійський
гуманіст доби Відродження, філолог, філософ, один з засновників методу
історико-філологічної критики текстів. Народився в сім’ї римського
юриста, який працював при папській курії. Університетської освіти
вірогідно не отримав, але вже в юнацькі роки досконало володів
латинською мовою, вивчав грецьку, займався риторикою і філологією.
Спілкувався з багатьма римськими гуманістами, які працювали при папській
курії. В 1429 -1433 роках знаходився в Павії, де викладав спочатку
риторику в приватній школі, пізніше (1431-1433) в університеті. Закінчив
свій головний твір „Про задоволення” (1431, в другому виданні під назвою
„Про задоволення як про істине благо”, 1432), побудований у формі
діалогу між епікурейцем, стоїком і християнином. В Павії Валла приступив
до створення трактату „Про красу латинської мови”(1444).

В 1435 році Валлу запросив на посаду секретаря неаполітанський король
Альфонс Арагонський. Тут він написав філософський трактат „Про свободу
волі”. Наступний твір Валли „Діалектичні спростування аристотеликів”
датують 1499 роком. В ситуації протистояння Альфонса Арагонського і папи
Євгена IV виникли такі антиклерикальні твори Валли, як діалог „Про
чернецьку обітницю”, в якому містилась критика самого інституту
чернецтва, і твір „Роздуми про справжність так званої грамоти
Константина”, який став взірцем історичної критики тексту. Спираючись на
дані латинської мови, історії, археології, географії, нумізматики, Валла
довів фальшивість документу, який протягом багатьох віків був підставою
для притягань пап на світську владу. В 1444 році Валла був притягнений
до суду інквізиції, його врятувало заступництво Альфонса Арагонського. В
тому ж році він виступив на захист своїх поглядів в „Апології проти
наклепників” (1543). На прохання короля Валла написав історичну працю
„Про діяння Фердинанда, короля Арагону”.

Повернувшись за папи Миколи V в рим, Валла отримує в 1448 році посаду
секретаря курії, а в 1450 році починає викладати риторику в Римському
університеті. Він перекладає з грецької твори істориків Фукідіда і
Геродота і робить критичне співставлення грецького тексту Нового Завіту
з його латинським перекладом („Примітки до Нового Завіту”, 1505).

СВОБОДА ВОЛІ

Як і усі твори Валли „Діалог про свободу волі” датується приблизно. На
доволі побічних відомостях його датують проміжком 1438-1442 рр. до цієї
дати прихилялись біографи Валли Д.Манчіні, Р.Саббадіні, А.І.Хометовська.
Е.Гарен у передмові до своєї антології, яка містить твори Лоренцо Валли,
датує діалог 1439 роком. Відтворюється текст твору на основі трьох
рукописів XV ст., які зберігаються у Мюнхені, а також друкованих видань
– лубенського 1483, та базельських 1540 та 1543 рр.

Твір розпочинається зі звернення до „найкращого і неперевершеного з
єпископів” Гарсії Ілеридського. Автор говорить про те, що не треба
надавати настільки великого значення філософії. Релігія не потребує її
допомоги. Майже всі єресі виникли внаслідок філософських вчень. А церква
навіть не може захистити, те що залишилось від великих мужів в спадок.
Вони дійшли до такого безглуздя, що вважають що неможливо стати
богословом, детально не вивчивши настанов філософії. А „сенатори
республіки Христової” знаходять задоволення в слуханні язичних речей, а
не церковних, хоча в перед римським сенатом ніхто і ніколи не виступав
на іноземній мові. В цьому творі Лоренцо Валла хоче показати, що Боецій
по тій причині, що був шанувальником філософії, не так роздумував про
свободу волі в своїй п’ятій книзі „УТЕШЕНИЕ”.

Далі він наводить в формі діалогу з Антонієм Глареа, людиною розумною і
освіченою, свої доводи про свободу волі. Питання про свободу волі є
найбільш важким. Від нього залежить будь-яка людська дія, будь-яке право
і несправедливість, будь-яка нагорода і покарання в цьому житті, а також
в майбутньому. Не треба переживати, навіть якщо ніколи не знайдеш
відповіді на це питання, бо ніхто точно не може відповісти на нього.
Найкраще реагувати стримано і терпеливо. „Хто наділений багатством, хто
знатністю, хто талантом, хто ораторськими здібностями, а хто всім”. Ні
одна людина, яка справедливо оцінює свої здібності, не буде жаліти, що
вона немає якоїсь речі, так само що немає крил. Але якщо стримувати
потяг душі, відняти в людини відчуття досади, то і зникає спрага до
досліджень.

Далі розмова йде про те, чи насправді боже провидіння стоїть на шляху
свободи волі , чи правильно писав про це Боецій. Антоній приводить
довід: якщо Бог передбачає майбутнє, то нічого крім того, що він
передбачив статися не може. Або Бог не передбачає майбутнього, якщо люди
наділені волею, або ж він несправедливий, якщо люди її не мають. Антоній
говорить, що необхідність бажань і дій виходить з божого провидіння, а
значить люди не мають свободи волі. Іуда мав зрадити, бо Бог так
передбачив. Майбутнє змінюється, тому не може бути передбачено, особливо
речі які є виявленням волі. Він вважає, що Бог може бути менш мудрим,
ніж менш добрим, бо перше шкодить людству, а друге ні.

Автор намагається спростувати доводи Антонія. Хоча Бог і передбачає, що
зробить людина, нема ніякої необхідності, щоби людина це зробила, тому
що вона робить це добровільно. Іуда був спроможний не грішити.
Передбачення має силу, коли зберігається свобода волі. Вона заключається
в тому, що буде обрана одна з двох можливостей. За допомогою свого
світла Бог вгадає і вибере одну. Передбачене людиною не є причиною того
що так станеться, так само і передбачене Богом. Бог знає волю людини,
краще за неї самої. А якщо він знає волю, значить він знає і дію, яка
випливає із волі. Він запевняє, якщо людина почує чи узнає, що сказав
бог про те, як вона вчинить, то поспішить чи то зі страху, чи то з
любові, вчинити те, що в вигляді передбачення взнав від нього. Правило
філософів – все, що можливо, треба припустити, ніби воно є – Валла
вважає найбільш абсурдним. Не можна допустити здійснення будь-якої
можливості тільки тому що вона може здійснитися.

Для доведення того, що передбачення не є перешкодою свободі волі, автор
розповідає історію про Аполлона і Секста Тарквінія. Аполлон мав дар
передбачення майбутнього, давав правдиві віщання. До нього звернувся
Секст Тарквіній, у відповідь почув, що помре убогим у вигнанні, буде
вбитий гнівом співгромадянами. Секст приніс царський подарунок і
попросив змінити на краще передбачення. Але Аполлон сказав, що це
неможливо, бо він знає рок, але не установлює його, він передбачає долю,
але не змінює її, він – перелік вироків, але не суддя. А Секст замість
того, щоб подякувати за правду, звинуватив Аполлона:”…якби ти не
передбачив цього, все це не мало статися зі мною”.

Якщо Секст не міг захиститись від передбачення Аполлона, без сумніву, що
і Іуда не міг обвинувачувати передбачення Бога.

Скориставшись фабулою тої самої історії, Лаврентій висловлюється про
Боеція. Перед земним царем, який звинуватить тебе в тому, що ти на
якійсь посаді зробиш багато помилок, можна виправдовуватись, ніби ти
цього не зробиш. Але Аполлон знає майбутнє, він не говорить заради
попередження, а заради передбачення. Невже Секст не може утриматись від
злочинів, не може творити добро, не може захистити свою душу від зла, не
має свободи волі? Але Юпітер як створив вовка злим, зайця боязливим,
лева хоробрим, віслюка дурним, собаку скаженим, так і одна людина має
черстве серце, інша – м’яке, одна народилася схильною до злочинів, інша
– до добра. Крім того один наділений розумом, який може змінитися, інший
– ні. Так Секта бог створив зі злою, невиправною душею. Сект поступає
погано відповідно до складу свого розуму, а Юпітер відповідно наказує за
справи і дії. Тоді злочин Секста менший за злочин Юпітера, бо Сексту не
дозволяється робити нічого крім зла. Волі і могутності Юпітера нічого не
може протистояти.

Мудрість бога не може бути відділена від його волі як на приладі
Аполлона і Юпітера. Так провидіння не є причиною необхідності, але все
що є, повністю від волі Бога.

Щоби пояснити, що свобода не відсувається Волею Бога, Лаврентій
розповідає слова Павла про двох синів Равекки і Ісаака. Коли вони ще не
народилися і не зробили нічого доброго чи злого, було сказано їй:
старший буде в залежності від меншого. Як було написано: Іакова я
полюбив, Ісава зненавидів. Але неправди в Бога немає, бо кого милувати,
він помилує, кого жаліти, того пожаліє. Письмо говорить Фараону:
поставив я тебе, щоби показати над тобою силу свою і щоби було відомо по
всій землі ім’я моє. Людина не має право сперечатися з богом. Гончар сам
робить один посуд для богатих, інший для бідних.

Свобода волі не заважає волі Бога, бо воля має первинну причину, яка має
корні в мудрості Бога. Проявивши до одного твердість, до іншого –
милість, він не позбавляє нас свободи волі, тому що робить це
наймудрішим і найсвятішим засобом; скритий зміст цієї причини він
помістив в тайному місті, ніби в скарбниці. Ті хто наділені схильністю
до гріха від кого відвернулися, на це заслужили: бо всі ми складаємося з
першоречовини, яка була забруднена виною прабатьків і перетворилася на
глину. Але Адам був зроблений з незабрудненої матерії і не мав
схильності до гріха. Схоже до нього були зроблені ангели: одні були
схильні до зла, інші – до добра, хоча були з однієї субстанції. Одні
служать Богу, інших якби сховали з очей. Так і люди зроблені з однієї
глиняної маси одні – в честь, інші – в приниження. Тому, якщо в наслідок
гріха Адама люди схильні до зла, то, без сумніву, Христос звільнив їх
від цього. Люди самі себе схиляють до гріху, як Адам і ангели.

А Боецій занадто пристрасний прихильник філософії, не говорив в своєму
творі про релігію, про Христа.

Люди мають стояти за віру, а не за вірогідність, яка базується на
розумі. Нема нічого більш важливого ніж смиренний розум для християнина.

ВИСНОВКИ

Про свободу людини Лоренцо Валла говорить в контексті свободи волі. Від
свободи волі залежить все: будь-яка людська дія, всяке право і
несправедливість, всяка нагорода і покарання. Провидіння не стоїть на
перешкоді свободи волі. Воно не є причиною необхідності, але все що
існує, є волею Бога. А воля Бога корениться в його мудрості. Бог бачить
майбутнє, він знає волю людей, але вони все роблять добровільно. Люди
самі себе схиляють до гріха. За першородний гріх Адама люди були
наділені схильністю до зла, але Христос звільнив своєї смертю людей від
цього. Свобода заключається в тому, що людина може вибрати між добром і
злом, між гріхом і милістю.

Лоренцо Валла роздумує про свободу волі, свободу людини крізь призму
релігійних догм. Людина у всьому має керуватися святим письмом, все її
буття має бути пронизано вірою в Бога. Люди мають вірити, надіятись і
любити. Треба стояти за віру, а не за ймовірність, яка базується на
розумі. Знання, філософія мало чого дають для віри, тому автор говорить
про смиренність в думках, намагання уникнути пристрасті до знання
високого. Божественні речі так само не варто знати, бо вони гублять
віру. Краще просто любити. Непомірна пристрасть до знання божественних
речей призводить до безумства.

Свобода людини за Валлою заключається в тому, щоби обрати Бога головним
на своєму шляху. Думки не мають протиставлятися святому письму. Знання,
пристрасть до науки не мають виходити за межі дозволеного вірою. Знання
не настільки важливі, як віра, любов. Бо перше хіба що призводить до
єресі, а друге корисне для життя. Людина не має переживати із-за того,
що не може познати те, що не знає ніхто. Так само як і не варто
переживати, що хтось має більше за тебе. Стриманість і терплячисть
найкраще в цьому допомагають.

По волі і бажанню людини нічого не може бути, бо все від божої волі. Не
може бути причин, по яким християнин відступає від біблії, зокрема від
писання Павла. Валла вважає філософію непотрібною для релігії, бо вона
підриває догми віри.

Але автор визнає існування філософії, те що вона „підкорила півсвіту”, з
її загальним визнанням.

Автор звертається до античної культури – наводить розповідь про Аполлона
і Секста, про титанів, про Аристотеля. Це показує наскільки був сильним
ще вплив античної культури на автора. Але цими розповідями він хоче
доказати всемогутність бога, що все залежить від нього.

Також Лоренцо Валла у своєму творі згадує про неформальні інститути:
друг має якісь обов’язки, обіцянка зобов’язує її виконувати, про визнані
більшістю книжки і авторів не можна говорити погано, нагороди є
корисними.

Роблячи підсумок, можна сказати що людина не є вільною в сучасному
розумінні. За Валлою людина має свободу вибору між злом і добром, але на
все воля Божа. Добро – це якби там де є Бог, зло – там де Його нема.
Можливо в самому творі і нема такого протиставлення, все ж все те погано
що не по законах божих. Філософія – це „розсадник єресей”, бо філософи
нерелігійно, несмиренно мислять. Можна думати, але не суперечити
релігії. Свобода обмежується релігією.

Література

1. Лоренцо Валла „Про свободу волі”, сайт lib.ru

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019