.

Концепції походження філософії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 6363
Скачать документ

Реферат на тему:

Концепції походження філософії

План

TOC \o “1-3” \h \z HYPERLINK \l “_Toc31505493” Вступ PAGEREF
_Toc31505493 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc31505494” 1. Передумови виникнення філософії
PAGEREF _Toc31505494 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc31505495” 2. Проблеми походження філософії з різних
точок зору PAGEREF _Toc31505495 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc31505496” Висновки PAGEREF _Toc31505496 \h 17

HYPERLINK \l “_Toc31505497” Література PAGEREF _Toc31505497 \h 18

Вступ

Однією з найістотніших характеристик світоглядного знання взагалі
(філософського зокрема) є його принципово історичний характер. Звичайно,
проблеми виникнення й розвитку об’єктів несвітоглядних галузей знання
(скажімо, природничо-наукового) також мають неабияке значення для
успішного їх дослідження. Мабуть, ніхто не стане заперечувати важливість
космогонічних теорій, палеонтології, дарвінської теорії еволюції тощо
для астрономічних, геологічних, біологічних та інших досліджень. Проте
лише для світоглядного, насамперед філософського, знання, головна увага
якого спрямована на відношення «людина — світ», а не просто на даність
людини чи світу самих по собі, історія набуває сутнісного значення, стає
одним • із визначальних «вимірів» цього знання.

Адже на відміну від тварин (тим більше — неживої природи), які
задовольняють свої потреби і взагалі взаємодіють із наявними, вже
існуючими елементами навколишнього середовища, люди мають створювати
предмети своєї потреби, оскільки останні не існують готовими, даними
самою природою. Предмет людської потреби — це завжди результат праці, що
перетворює наявний стан речей. Тому предмет людської потреби постає
завжди як майбутній, нині не існуючий стан речей, як можливість, а не
дійсність, тобто існує в уяві людини як мета, можлива реальність.
Поспіль змінений світ знову ж таки не задовольняє нові інтереси людини,
оскільки задоволення одних інтересів породжує інші.

Постійно орієнтована у майбутнє людина водночас глибоко укорінена в
минулому, завжди несе його (досвід, пам’ять тощо) з собою. І головне
полягає в тому, що майбутнє (бажання, цілі, плани, та ін.) і минуле, не
існуючи наявно, справді становлять невід’ємну частину людської
особистості.

Питання про походження філософії — це досить складна філософська
проблема, її висвітлення передбачає відповіді на питання: коли, де, за
яких обставин, з чого, чому і як виникла філософія. Щодо цих питань у
літературі (як навчальній, так і науково-дослідній) існує кілька точок
зору, котрі хоч і відрізняються, все ж пов’язані між собою і доповнюють
одна одну.

1. Передумови виникнення філософії

Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е.,
десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації —
Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.

Історики ще мають відповісти на питання, чому саме VI ст. до н. е.
виділяється із загального поступу віків І тис. до н. е. як час потужного
вибуху інтелектуальної енергії. Вже зараз відомі численні передумови
економічного, соціального, політичного та інтелектуально-духовного
характеру, які підготували цей перелом. Стрибок у розвитку продуктивних
сил внаслідок переходу від бронзи до заліза, від варварства до
цивілізації, поява товарно-грошових відносин, ослаблення жорстких
традиційних родоплемінних структур, виникнення держави, побудованої на
політичних принципах, зростання опозиції традиційній релігії і її
ідеологам в образі стану жерців, переоцінка нормативних моральних
установок і уявлень, посилення критичного духу і зростання наукових
знань — ось деякі фактори, з яких складалась духовна атмосфера, що
сприяла зародженню філософії. Інакше кажучи, в епоху, про яку йдеться,
здійснювались певні кардинальні зміни в економічній та
соціально-політичній сфері, і ці зміни супроводжувались змінами у сфері
духу, що породили філософію.

Суспільство общинно-родової формації виникає й організується на ґрунті
кровнородинних відносин, які лежать в основі і всього виробництва, і
розподілу праці між членами та общиною, і розподілу продуктів праці.
Якщо під характером виробництва розуміти виробничу категорію, то перед
нами — докласове суспільство. Це той первісний колективізм, де все не
лише економічне, а й політичне, і військове життя суспільства
визначається тільки самою общиною, на чолі якої стоїть спочатку жінка
(матріархат), а пізніше — чоловік (патріархат), коли довелось повною
мірою відділяти організаційні функції від чистородинних стосунків. Проте
скрізь і завжди в общинно-родовій формації більше за все зрозумілими
були саме родинні відносини. 1 коли виникало питання про природу чи світ
у цілому, то й у цій цілком об’єктивній сфері теж не знаходили нічого
іншого, окрім родинних відносин, тобто стосунків батьків і дітей, братів
і сестер, дідів і онуків, предків і нащадків. Все довкола: і сонце, і
місяць, і зірки, аж до неорганічної і неодушевленої природи, —
розумілося як всезагальна родова община. І оскільки таке всезагальне
одушевлення є ознакою міфологічної свідомості, то маємо вважати, що
основний метод общинно-родового мислення — це міфологія.

Міф — це форма існування духу. яка відповідала общинно-родово-му
суспільству, була його світоглядом і як світогляд зумовила його духовні
і моральні особливості. Міф є історичною передумовою і витоком
філософії. Цієї тези дотримуються автори майже всіх існуючих концепцій
походження філософського стилю мислення — міфогенної (за якою філософія
виникає з міфу внаслідок його внутрішнього розвитку), гносеогенної
(автори якої бачать виток філософії у розвитку пізнання),
гносеогенно-міфогенної (ця концепція прагне врахувати і роль генези
міфологічного світогляду, і роль росту пізнання), соціогенно-міфогенної,
якої дотримуються автори підручника і яка прагне синтезувати попередні
концепції, врахувавши соціально-економічні та політичні перетворення в
традиційному суспільстві і перетворення у сфері духу, у сфері
міфологічного світогляду.

Яким же бачиться світ крізь призму міфологічного світогляду? Якщо
врахувати, що призму цього бачення становлять общинно-родові зв’язки, то
і зв’язки явищ світу бачаться як взаємостосунки одушевлених та
одуховлених предметів подібно до зв’язків індивідів в общині, зв’язків
між родичами, які відчувають, усвідомлюють один одного, відрізняючи
“своїх” від “чужих”. Спочатку душевна взаємопов’язаність предметів світу
мислиться ще у своїй повній тотожності з самою дійсністю, так що душа і
дух цих предметів цілком тотожні їх матеріальному єству. Це, як відмічає
О. Ф. Лосєв, є фетишизм, за яким принцип життєво-родинних стосунків речі
з оточуючим колективом, або, як стали говорити потім, її демон, душа або
дух і ще пізніше — її сутність та ідея, залишався невіддільним від
фізичного тіла самої речі.

В первіснообщинному суспільстві фетишами ставали природні речі, які ще
не слугували предметом людської діяльності. Природні властивості речей
наділялися надприродною суттю, і фетишизм супроводжувався сакралізацією
(освяченням предметів, завдяки чому вони набували статусу соціальних
регуляторів стосунків між людьми, виконували функцію репрезентатора
певних соціальних норм. Нерідко такі фетиші (як правило, тварини, іноді
рослини) ставали тотемами — уособленнями першородича общини та носія
спільного імені її членів — “синів змії”, “доньок орла” тощо. На думку
багатьох дослідників тотемізму, тотем якраз і виступає не стільки як
божество, скільки як прародич, покровитель общини, страж культу предків,
наглядач за виконанням общинних традицій. Спочатку тотем пов’язувався із
системою табу — забороною вбивати та поїдати тотемну тварину чи рослину.
Потім значення табу розширилось. Вони стали заборонами форм поведінки
(заборони кровозмішення, замахів на лідера общини, заборони на форми
діяльності, які виходили за межі традиції, взагалі на будь-яку
оригінальність тощо).

Первіснообщинне суспільство, на думку наших дослідників, було
суспільством рутинним, яке орієнтувалось тотемами і табу на традицію, на
постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувались
повільно — і суспільні, і у сфері духу. Але вони відбувались і
здебільшого перші залежали від останніх.

Як уже зазначалося, (міф — первісний й історично перший світогляд, тобто
історично перша його форма. У звичайному розумінні слово світогляд — це
задана певними передумовами (колективним несвідомим, віруваннями,
традиціями тощо) форма усвідомлення людиною навколишнього світу, свого
місця у ньому, свого ставлення до цього світу і до себе, своїх намірів і
претензій у відношенні до світу, норм, критеріїв та ідеалів належної
стратегії життя, шляхів здійснення життєвої програми. Світогляд — це
специфічна призма, яка визначає певний кут зору на світ, певне бачення
останнього. З одного боку, передумови, які задають той чи інший кут зору
на світ, здебільшого неначе програмують людину, кодують й, визначаючи,
крім бачення світу, ще й певну стратегію поведінки, систему цінностей,
об’єкти прагнень тощо. З іншого боку, ці передумови заважають бачити й
розуміти ті аспекти світу, які перебувають поза межами заданого кута
зору. Те саме можна сказати відносно бачення людиною самої себе,
усвідомлення себе, своєї особистості як вільної чи невільної, залежної
чи незалежної.

Міфологічний світогляд — досить вузький погляд на світ. У діалозі
“Держава” Платон уподібнює носіїв міфологічного світогляду до в’язнів, з
дитинства прикутих ланцюгами до стін печери і спроможних бачити лише
тіні реальних подій, що відбуваються поза входом до неї. Дійсні події,
реальний, справжній світ для них закриті, оскільки кайдани безсумнівних
родових авторитетів, традицій, вірувань і забобонів до краю звужують кут
їх зору, зумовлюючи і духовну, і тілесну несвободу та пасивність.

У своїх практичних орієнтаціях міфологічний світогляд був спрямований не
на творчий пошук нових, досконаліших форм і способів взаємовідносин з
навколишнім світом та між людьми, а на збереження та постійне
відтворення традиційного (наявного) стану речей, який склався впродовж
багатьох поколінь, освятився тотемами, усталився під захистом заборон —
табу. Сам міф як особливе світобачення був першим і чи не найголовнішим
захисником традиції, родової моралі, родової общини загалом.

Отже, виникненню філософії як нового типу світогляду передували,
по-перше, суспільство общинно-родового типу, по-друге, міф як світогляд
та спосіб мислення, притаманний цьому суспільству. В середині І тис. до
н. е. в суспільствах Індії, Китаю, Греції відбуваються кардинальні
зміни, які супроводжувались змінами світогляду і, зрештою, привели до
трансформації міфу в філософію.

2. Проблеми походження філософії з різних точок зору

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його
звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі
світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли
мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не
просто з приватним інтересом окремої особи. Між собою стикаються, з
одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало,
але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно
народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім’я
виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої
становлять правове і політичне ціле.

Кризи в суспільстві, кризи у сфері духу, що ними характеризується епоха
зародження філософії, ставлять людину в жорстку неоднозначну ситуацію,
вміщують її у поле насущних смисложиттєвих проблем, стосовно яких
неможливо застосувати звичну канву міфологічного світорозуміння та
мислення. І не лише виникнення, а й розквіт філософії у ті чи інші
історичні періоди, як правило, зумовлений глибокою соціальною кризою,
коли людині стає важко, а інколи й неможливо жити за старими зразками,
коли попередні цінності втрачають своє значення і гостро постає питання:
як бути далі?

Філософія витикає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо
обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб
звільненої думки охопити нескінченний світ.

На відміну від міфологічного світогляду, що стоїть на охороні традиції,
пасивності, незмінюваності сталого порядку речей, філософський світогляд
ґрунтується на активності. Філософія є діяльність, що піддає сумніву та
критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування.

Відомий французький дослідник походження філософської думки Ж.-П. Вернан
вважає, що новий тип мислення, який привів у VI ст. до н. е. до
виникнення зародків давньогрецької філософії і науки, засновується на
трьох світоглядних принципах.

По-перше, виділилась ідея космічного порядку, яка ґрунтувалась віднині
не на могутності бога — верховного правителя, монарха басилевса (як у
традиційних теогоніях), а на понятті космосу, який підкоряється закону,
правилу (nomos). Nomos встановлює для всіх складових природи елементів
(стихій) порядок, відповідно до якого жоден елемент не може здійснити
свою владу над іншими.

По-друге, нове мислення ґрунтувалося на розвитку математичних, передусім
геометричних, уявлень з їх ідеальними об’єктами, умоглядністю,
доказовістю, раціоналізмом та логічністю. Незважаючи на те, про що
йдеться (про політичні, онтологічні чи космологічні питання),
філософське мислення проектує світ у просторові рамки, які більше не
визначаються релігійними категоріями високого та низького, небесного та
підземного, але створюються симетричними, зворотними співвідношеннями.

По-третє, абстрактне філософське мислення стало можливим завдяки тому,
що його підґрунтям слугував певний життєво-практичний розум,
інструментом якого була мова і який давав можливість впливати на людей,
а не перетворювати природу, розум політичний у тому значенні, в якому
Аристотель визначає людину як політичну тварину.

Проблемою виникнення філософії цікавилися вже деякі античні філософи. Ті
чи інші аспекти цієї проблеми притягали до себе увагу Платона й
Аристотеля, Діогена Лаєрція й Олімпіодора.

Уже Платон помітив психологічний аспект цієї проблеми. Відповідно до
Платона, початок філософії в подиві (здивуванні). У платонівському
діалозі «Теєтет» сказано: «…саме філософу властиво відчуття…
здивування. Воно і є початок філософії…». Цей здогад Платона про
евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Дійсно,
відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи
незнання. Але для цього вони повинні були досягти знання свого незнання.
Адже знання незнання не є те, що дано безпосередньо. Як правило, люди
своє незнання не усвідомлюють. Незнання ж, якщо воно не усвідомлено, не
може бути і переборено. Перш ніж прагнути пізнати що-небудь, людина
повинна усвідомити, що вона цього не знає. А для цього людина повинна
відчути стан подиву, здивування. От цей-той емоційний стан, ця
здатність дивуватися, дивуватися тому, що звичайно здається
самоочевидним, звичним, а тим самим зрозумілим, — психологічне джерело
як початку самої філософії, так і того, що люди стають філософами.
«Завдяки подиву, — сказано в «Метафізиці» Аристотеля, — люди і тепер
філософствують і почали філософствувати вперше». Але подив сам по собі
ще не дає ні філософії, ні науки. Наука виникає з подиву лише тоді, коли
люди виявляються здатними відкрити справжні причини того явища, що
здивувало, а тим самим зняти не тільки ситуацію незнання, але і ситуацію
подиву. А для цього потрібно пізнати причини дивного.

Аристотель насамперед досліджує питання про сутність філософії.
Філософія для нього — це вища теоретична наука. Тому питання про
сутність філософії Аристотель зв’язує з питанням про сутність науки.
Слова «наука» в Аристотеля, зрозуміло, немає. Він говорить «епістеме».
Але ототожнити ці два терміни — «наука» і «епістеме» — можливо тому, що
однією з головних особливостей знання на рівні «епістеме» є можливість
навчання — не на рівні передачі навичок (таке навчання можливо і на
нижчому рівні досвіду), а на рівні передачі інформації про причини і
початки досліджуваного. Аристотель розумів під наукою знання, що
виходить за межі звичайних почуттів (цим наука відрізняється від
сприйняття), знання причин (цим наука відрізняється від досвіду), знання
заради нього самого, а не заради якої-небудь практичної вигоди (цим
наука відрізняється від мистецтва).

Що ж стосується питання: з чого виникає філософія, то в Аристотеля можна
помітити натяки на те, що філософія виникає і з науки — як результат її
розвитку, і з міфології.

Про те, де виникає філософія, говорить Діоген Лаєрцій у «Пролозі» до
своїх десяти книг «Про життя, навчання і речення знаменитих філософів».
В часи Діогена Лаєрція (II-III ст. н. э,), тобто коли минуло вже більш
ніж п’ятсот років після Аристотеля, в умовах Римської імперії, що
об’єднала латинський світ із грецьким, а латино-грецький світ із
близькосхідним, в умовах наступу релігій і міфології Сходу на античну
культуру, питання про місце виникнення філософії було, очевидно,
животрепетним. Багато людей стверджують, констатує Діоген Лаєрцій, що
заняття філософією почалося вперше у «варварів», що першими філософами
були перські маги, ассиро-вавилонські халдеї, індійські гімнософісти,
єгипетські жерці, галльські друїди і семнофеї та ін. Наприклад,
кельтські друїди й індійські гімнософісти викладали свою філософію в
загадкових виразах, у яких учили почитати богів, не робити дурного і
вдосконалюватися в мужності, ассиро-вавилонські халдеї займалися
астрономією і пророкуванням, перські маги висловлювалися про сутність і
походження богів, міркували про справедливість і учили про два початки
усього сущого — про добро і зло.

У Новий час проблему генезису філософії розглядали багато філософів.

Цю проблему Гегель підняв в «Феноменології духу» і в «Передмові» до
другого видання «Науки логіки». Але особливо докладно він писав на цю
тему в «Уведенні» до своїх лекцій по історії філософії.

Проблему виникнення філософії Гегель трактує в рамках загального
дослідження змісту історико-філософського процесу, парадоксальність
якого полягає в тому, що в “ньому філософія виявляється на перший погляд
у протиріччі зі своєю власною історією, тому що філософія хоче пізнати
незмінне, вічне, суще саме по собі; її мета — істина”.

Особливість гегелівської концепції виникнення філософії полягає не у
вченні про те, що філософія виникла з релігії (міфології), – таких
концепцій багато, а в тому, що Гегель максимально і навіть надмірно
раціоналізував релігію і міфологію, уподібнюючи їх філософії, а не
філософію — релігії і міфології. Гегель підкреслює раціональний,
пізнавальний аспект міфу, коли говорить про те, що «мислячий дух повинен
відшукувати субстанціональний зміст, думку, філософему, що у ній (у
міфології) містяться implicite подібно тому, як ми шукаємо розуму в
природі». Хоча він говорить: «У древніх міфах міф не є лише покрив, у
них справа обстоїть не так, що спочатку була думка і її тільки прикрили
формою міфу», усе-таки для нього більш характерна думка про таку
близькість внутрішнього змісту міфології змісту філософії, що можна
просто «виділити цей зміст із міфів у формі філософем». Гегелівську
концепцію виникнення філософії можна визначити в цілому як
раціоналістичний варіант релігійно-міфогемної концепції виникнення
філософії.

Прикладом релігійної концепції є концепція Корндорфа.

З робіт Ф. Корнфорда пряме відношення до розглянутої проблеми мають
такі його монографії, як «From religion to philosophy. A study in the
origins of Western Speculation» (Cambridge, 1912) і «Principium
sapientiae» (1952). Обидві монографії присвячені походженню античної
філософії. Правда, в останній роботі Ф. Корнфорд досліджує наступність
між вавілонською міфологією, з одного боку, і грецької міфологією і
філософією — з іншого, думаючи, що філософія найпершої в античності
філософської школи відбулася з «Теогонії» Гесіода, а «Теогонія» —
походить із давньовавілонської поеми «Енума еліш».

Будучи ідеалістом, Ф. Корнфорд не торкається питання про
соціально-економічні і політичні умови виникнення філософії, обмежуючи
лише її духовними передумовами. Ф. Корнфорд каже про два джерела
філософії: релігію й інтелект, але з цих двох можливих духовних джерел
філософії вирішальну роль він відводить релігії.

Проблемою виникнення філософії займався й інший англійський учений,
професор Бірмінгемського університету Дж. Томсон, автор багатьох робіт,
у тому числі книги «Перші філософи», що має безпосереднє відношення до
теми. Концепція виникнення філософії Дж. Томсона може бути кваліфікована
як міфогенна: він відокремлює міфологію від релігії і говорить про
виникнення філософії з міфології, вбачаючи в міфології єдине джерело
філософії.

Філософія, згідно Дж. Томсону, виникає з міфології (а наука — з магії),
успадковуючи від останньої ряд моментів, насамперед стихійно-діалектичні
представлення про єдність і боротьбу протилежностей. Дж. Томсон зв’язує
виникнення філософії з переходом древнього суспільства зі ступені
раннього на ступінь зрілого рабовласницького виробництва, зі зміною
«бронзового віку» «віком залізним», предметних грошей — карбованою
монетою, з розвитком товарно-грошових відносин і становленням
суспільства товаровиробників. Безпосередня причина виникнення філософії
— «товарний фетишизм». У відповідності зі своїм розумінням філософії Дж.
Томсон бачить і у виникненні філософії не початок вищої, у порівнянні е
міфологією, ступіні пізнання світу, а всього лише проекцію на зовнішній
світ, переломлення у філософських категоріях соціально-економічних
відносин суспільства товаровиробників. Так, наприклад, філософська
категорія субстанції, по Дж. Томсону, — не що інше, як проекція на
зовнішній світ мінової форми вартості.

До міфогенного типу концепцій виникнення філософії можна віднести і
уявлення про її виникнення А. Ф. Лосєва. Стверджуючи, що нині «є вже
безграмотністю ототожнювати міфологію з поезією, з наукою, з релігією, з
мораллю, з мистецтвом», А. Ф. Лосєв намагається відокремити міфологію
від релігії, міф від релігійних вірувань, розглянути міф поза контекстом
релігійних уявлень і дій. А що такий контекст існує, не зважується
заперечувати й А. Ф. Лосєв — один з найбільш послідовних представників
саме міфогенної концепції виникнення філософії. «Міф, узятий сам по
собі, — пише А. Ф. Лосєв, — не має ніякого істотного відношення до
релігійних вірувань, хоча він і зв’язаний з ними як у первісну епоху,
так і в пізніші часи».

Саме з такої нерелігійної міфології і виникає, згідно А. Ф. Лосєву,
філософія.

Як приклад — правда, дуже своєрідний — позитивістських концепцій
походження філософії можна розглянути погляди А. А. Богданова на цю
проблему, виражені ним у «Філософії живого досвіду» (1913) і в «Науці
про суспільну свідомість» (1914). Богданов розрізняв у розвитку
свідомості дві стадії: до філософську (яку він поділяв на дорелігійну і
релігійну частини) і філософську.

Відносини трудового авторитарного співробітництва типу «організатор —
виконавець», що нібито встановлюються усередині колективів, які досягли
мовного рівня, будучи мимоволі перенесеними на природу, породжують
загальний анімізм: усяке тіло як виконавець повинне мати свого
організатора — душу — активного двійника тіла.

Зв’язаний з тими ж авторитарними відносинами культ
предків-організаторів, що приймають у пам’яті нащадків надлюдські риси,
породжує релігію: видатні предки стають богами, а їхні поради —
священними завітами.

Довгий час релігія і релігійна свідомість залишаються універсальними:
релігійний характер, стверджує Богданов, був притаманний усьому досвіду
людей, усім їхнім поняттям, так що релігія охоплювала однаково
технічний процес, економіку, ідеологію. Однак можливості релігії,
обмежені, і новий досвід поступово заходить у суперечність із традицією
і породжує, з одного боку, світську свідомість, що обмежує релігію
вузької, «небесною» сферою віри і культу, а з іншого боку — філософію як
систематизацію самого по собі безладного світського знання методами
«поспішного узагальнення і підстановки» за аналогією з новою
соціально-економічною дійсністю.

Висновки

Проблема генезису філософії багатогранна. Являючись виразом одного з
вузлових пунктів в історії світової культури, вона сприяє порівняльному
вивченню давньозахідної і давньосхідної (насамперед давньокитайської і
давньоіндійської) філософії. Питання про генезу філософії потребує
з’ясування як специфічних, так і загальних закономірностей цих
самобутніх і різних процесів. В рамках філософії вона зближує філософів
різних профілів. Наприклад, до цієї проблеми має безпосереднє відношення
і вивчення співвідношення образу і уявлення, з одного боку, і поняття –
з іншого; і питання про історичні формації (проблема “первинної” і
“вторинної” формацій) і багато іншого. Але, будучи проблемою не лише
історії філософії, але й історії культури, ця проблема виходить за межі
самої філософії. Вона здатна зв’язати філософські дослідження з
дослідженнями істориків і етнологів, психологів і наукове дів,
мистецтвознавців і істориків релігії. Адже генеза філософії пов’язана з
історією ранньокласових і навіть докласових суспільств, з розвитком
їхньої матеріальної і духовної культури, зі станом суспільної
психології, зі зростанням знання і науки, з розвитком здібностей до
абстрактного мислення, зі світоглядними інтенціями мистецтва, міфології,
релігії і т.д.

Література

Асмус В. Антична філософія. – М., 1986.

Бичко А. Історія філософії. – К., 2001.

Волинка Г. Вступ до філософії. – К., 1999.

Чанышев А. Начало философии. – М., 1992.

PAGE

PAGE 18

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019