Міністерство освіти та науки України
Коломийський педагогічний коледж
Прикарпатського університету ім.В.Стефаника
Реферат
на тему:
“Категорії естетики”
Виконали:
студенти 1-С
Петрищук Н. М.
Глушко Н.П.
Моравська Н.А.
Викладач:
Волинська Г.М.
Коломия – 2002
Естетика (від грецького – відчуваючий, чуттєвий), філософська наука,
яка вивчає сферу естетичного як специфічні прояви цілісного відношення
між людиною і світом і область художньої діяльності людей.
Як особлива дисципліна вичленяється в 18 ст. у А.Баумгартена, який ввів
термін “естетика” для позначення “науки про чуттєвих знань”.
Категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні
і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і
відношення явищ дійсності і пізнання.
Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне,
визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.
Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного
освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя –
у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до
природи, в культурі і побуті тощо.
У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і
суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна
віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і
форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки,
оцінки, переживання, ідеї, ідеали.
Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна
робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися
розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б
давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і
кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному,
високому.
Щоб визначити, прекрасно щось чи ні, ми співвідносимо представлення не з
об’єктом за допомогою розуму заради пізнавання, а із суб’єктом і його
почуттям чи задоволення невдоволення за допомогою уяви. Судження смаку
тому не є пізнавальне судження: стало бути, воно не логічне, а естетичне
судження, під яким мається на увазі те судження, що визначає прикмету,
яка може бути тільки суб’єктивною.
Кожний повинний погодитися з тим, що те судження про красу, до якого
домішується найменший інтерес, дуже пристрасне і не є чисте судження
смаку.
Складність розробки основних категорій естетики полягає саме в тому, що
суб’єктивність нерідко суперечить об’єктивності.
Судження про предмет задоволення може бути зовсім незацікавленим і в той
же час дуже цікавим, тобто, воно не ґрунтується на інтересі, але збуджує
інтерес: такі всі чисті моральні судження, але судження смаку самі по
собі зовсім не обґрунтовують якого-небудь інтересу. Незважаючи, однак,
на все це розходження між приємним і гарним /перше те, що подобається
зовнішнім почуттям у відчутті, друге те, що подобається за допомогою
розуму через одне лише поняття/ вони сходяться в тім, що завжди зв’язані
з зацікавленістю у своєму предметі.
Судження смаку, очищене від утилітарності, є споглядальним судженням,
тобто, будучи байдужим до існування предмета, лише зв’язує його
властивості з почуттям задоволення і невдоволення.
Якщо прекрасне викликає в людині почуття чи задоволення невдоволення, то
піднесене викликає в людині ідею об піднесеному Кант пише: “Звідси
випливає, що піднесене треба шукати не в речах природи, а винятково в
наших ідеях. У яких же ідеях воно укладено – рішення цього питання треба
надати дедукції”.
Домагання естетичного судження на загальзначимість для кожного суб’єкта,
як судження, що повинне ґрунтуватися на якому-небудь апріорному принципі
/Апріорні принципи -/від латинського priori з попереднього/ – поняття
логіки і теорії пізнання, що характеризує знання, що передує досвіду. У
Філософії И.Канта апріорне знання – умова досвідченого знання, що додає
йому оформлений, загальний і необхідний характер.
Хоча судження смаку претендує на загальний характер, воно по природі
суб’єктивно. Це дуже добре просліджується на “критику”. “Критики”
створюють визначений кодекс правил, якими повинні керуватися люди в
оцінці прекрасного, ці правила вони базують на логічних
міркуваннях-поняттях, створюючи тим самим цілу науку про прекрасний,
видаючи ці правила за об’єктивні. Хоча вони і засновують ці правила на
особистих судженнях про прекрасний, але сам-те головне в тім, що і ці
правила не можуть ста еталоном в оцінці прекрасного індивідуумом, тому
що він сам виходить у цій оцінці зі своїх розумінь, вірніше, від
рефлексії суб’єкта. “Таким чином, хоча критики, як говорить Кант, можуть
філософствувати більш правдоподібно, чим кухаря, усе-таки доля і тих і
інших однакова”.
E
U¤Z¦Z?ZaeZiiiiiUUUUUUUUUIIIIIIE
ним одну загальну рису – домагання на загальність, але оскільки смак
спирається не на поняття, а на почуття – вільна уява суб’єкта, те і
судження смаку буде суб’єктивною загальністю, це можна пояснити тим, що
ми вправі припускати, що в кожної людини ті ж суб’єктивні умови
здатності судження, які ми знаходимо в самому собі.
Якщо судження, як реальне сприйняття, співвіднести з пізнанням, то воно
називається почуттєвим відчуттям. Відчуття від продукту природи /квітки/
можна назвати задоволенням насолоди, задоволення ж від якого-небудь
учинку, у силу його моральних властивостей, є задоволення не насолоди, а
самозаможності і відповідності її з ідеєю нашого призначення, почуття
при цьому має моральний характер. Задоволення від піднесеного в природі
вимагає власного зверхчуттєвого призначення і воно має моральну основу.
Тільки задоволення від прекрасного не містить у собі ні моральних
законів, ні елемента споглядання, не носить навіть морального характеру,
воно насамперед задоволення однієї лише рефлексії. Особисті почуття
приймають загальний характер тому, що ми у своїх судженнях вважаємося не
стільки з дійсними, скількох з можливими судженнями інших, ставлячи себе
на місце кожного. Отут три моменти:
1. Мати власне судження, тобто, думка, вільне від усіляких забобонів, ця
здатність залежить від розуму індивіда;
2. Думкою ставити себе на місце кожного іншого, здатність широкого
напряму думок, тобто, здатність зіставляти свої емпіричні спостереження
з загальною точкою зору. Це і є здатність судження;
3. Завжди мислити в згоді із собою, здатність мислити послідовно, це
відбувається завдяки з’єднанню двох перших моментів. Здатність
послідовного мислення повинна перецти в навичку, цим завідує розум.
Звичайно, судження смаку не зводиться до розуміння даної формули, це
може служити лише наочним теоретичним виправданням цього почуття, у
дійсності це усе відбувається набагато складніше і багатообразніше, але,
як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді, “коли уяву у
своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понять додає грі
уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, а як
внутрішнє почуття доцільного стану душі”.
Прекрасне є символ морально доброго: і тільки приймаючи це в увагу, вона
і не подобається з домаганням на згоду кожного іншого, причому душу
усвідомить і деяке облагороджування й узвишшя над сприйнятливістю до
задоволення від почуттєвих вражень і судить по такій же максимальній
мірці своєї здатності судження про достоїнство інших. Прекрасне
подобається безпосередньо, без всякого інтересу, припускає повну волю
уяви, суб’єктивний принцип судження про прекрасний стає загальним.
Розглянемо основі категорії естетики.
Прекрасне – категорія естетики, в якій знаходять відображення і оцінку
явища дійсності і творів мистецтва, які дають людині відчуття естетичної
насолоди, які втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту
творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях
суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін.
Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В
ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.
Возвишене – естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій,
процесів, які володіють великої суспільною значущістю, що впливають на
життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як
возвишені, естетично сприймаються людиною як протистояче всьому
заземленому, примітивному, буденному. Возвишене викликає в людини
особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним,
веде людину на боротьбу за високі ідеї. Возвишене тісно пов’язане з
прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.
Естетичні категорії виступають своєрідним мірилом людських почуттів,
порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття
прекрасного у кожного з нас так чи інакше відрізняється. Вони
розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у
себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну
категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для
наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного
людиною. Навіть не знаючи конкретних визначень прекрасного, героїчного
чи примітивного, ми все ж беремося щось оцінювати, переживати,
визнавати, наскільки воно співпадає з нашими ціннісними орієнтирами,
близьке до ідеалу прекрасного і високого.
Список використаної літератури
Філософський словник. – М., 1998.
Загорівська Г.М. та ін. Естетика: підручник для Вузів. – К., 2000.
Машкевич С.І. Прекрасне і наукове мислення. // Освіта. – 1999. – №3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
