Iндуктивiзм
Однiєю з найбiльш впливових методологiй науки є iндуктивiзм. Згiдно
цiєї методологiї, тiльки тi судження можуть бути прийнятi як науковi,
котрi або описують чiтко встановленi факти, або є їх неспростовними
iндуктивними узагальненнями. Коли iндуктивiзм приймає наукове положення,
тодi вiн приймає його як достовiрно iстинне, i, якщо воно не є таким, то
iндуктивiзм його вiдкидає. Судження має бути або доведене фактами, або
виведене – дедуктивно чи iндуктивно – з ранiше доведених суджень.
Кожна методологiя має свої особливi епiстемологiчнi проблеми.
Iндуктивiзм, наприклад, повинен надiйно встановити iстиннiсть
“фактуальних” положень та обґрунтованість iндуктивних виведень,
визначити умови за яких емпiрична гiпотеза чи теорiя визнаються науково
прийнятними.
Iндуктивiзм прагне показати, що судження не доведене – тобто є
псевдонауковим – а не те, що воно хибне. Науковий прогрес, згiдно з
iндуктивiзмом, полягає у розвiнчаннi iррацiональних уявлень, котрi
необхiдно видалити з науки i перевести в iсторiю вiрувань (псевдонауки).
Справжня наука, на думку iндуктивiстiв, починається з самих останнiх
емпiричних даних. Класичний iндуктивiзм представникiв аналiтичної
фiлософiї визнавав ряд фiлософських проблем у якостi наукових тiльки в
формулюваннях конкретних фiлософiв: вирiшення Расселом проблеми
визначених дескрипцiй [Див.:21. -с.11-27]; Фреге – про сенс i
референцiї; Тарського – про iстину [Див.:22.-с.23].
Уявлення про цю методологiю набули найбiльшого поширення серед
науковцiв у рiзних колах суспiльства. Так, уся проблематика, що
охоплюється поняттям “теорiя множин”, по сутi справи, являє собою
реалiзацiю настанов iндуктивiзму, який вимагає обов’язкової наявностi
емпiричної наочностi та здiйснення процедури верифiкацiї. Тобто,
спочатку, “множини” мислилися як емпiрична даність, що може бути
виявлена кожним математиком за допомогою звичайного абстрагування. Лише
парадокси теорiї множин засвiдчили, що ми використовуючи поняття
“множина” маємо справу з теоретичною конструкцiєю, а не емпiричною
наочнiстю.
Фiлософiя науки iндуктивiзму запропонувала нову схему вiдношення
суб’єкта i об’єкта пiзнання [Див.:13]. У аристотелiвськiй традицiї
викладу науки використовувалася схема, що складалася з двох елементiв:
об’єктивна дiйснiсть (а) i картина цiєї дiйсностi (в), яку пропонує
фiлософ чи представник будь-якої окремої науки. Спираючись на вчення
Аристотеля про єднiсть форм думки i форм буття, обидва елементи
узгоджувалися через вчення про iстину як вiдповiднiсть мiж думкою i
дiйснiстю. Однак пiд впливом першого позитивiзму, засновником
прагматизму Ч.Пiрсом було запропоновано третiй елемент структури: а)
об’єктивна дiйснiсть; в) учений; с) знаковi системи, якi вчений створює
для викладу своєї картини свiту.
I хоча концепцiя Рудольфа Карнапа i Чарльза Моррiса, за якою наука
дослiджує вiдношення мiж фiзичними об’єктами i знаками, або символами, а
наслiдком наукового пiзнання є семантичний доробок, лише тимчасово
визнавалася домiнантною, нiкому не вдалося спростувати iдею наукового
знання як системи, яка має бути висловлена логiчно правильною мовою i
узгодженою з фактами. Особливого значення ця iдея набула з переможним
поширенням кiбернетики. По вiдношенню до суб’єкта пiзнання, i особливо
навчання, виявлення свiту вiдбувається, перш за все, через знакову
систему, яку треба навчитися розумiти, використовувати, зробити своєю.
У межах цiєї методологiї вдалося довести, що взаємозв’язки в системi
наукового знання можуть розглядатися як предмет емпiричного аналiзу
(“логiчний емпiризм”)[Див.:23]. Як виявилося, система знань має власнi
унiкальнi особливостi, якi неможливо звести до властивостей матерiальної
дiйсностi. Наприклад, на вiдмiну вiд наукових знань дiйснiсть та
психодинамiчнi змiни суб’єкта пiзнання не пiдвладнi семантичним та
синтаксичним закономiрностям. Отже, закони буття системи знань вiдмiннi
вiд законiв природи та психодинамiки. Дане вiдкриття спростовує наївне
уявлення, запропоноване ще Аристотелем, про єднiсть форм думки i
природи.
Для кожного методологiчного вчення фiлософiї науки iснують характернi
приклади. Для iндуктивiзму такими є: кеплерiвське узагальнення копiтких
спостережень Тихо Браге; вiдкриття потiм Ньютоном закону гравiтацiї
шляхом iндуктивного узагальнення кеплерiвських “феноменiв” руху планет;
вiдкриття Ампером закону електродинамiки завдяки iндуктивному
узагальненню його ж спостережень над властивостями електричного струму.
Для iндуктивiста i сучасна хiмiя починається тiльки з експериментiв
Лавуаз’є та його “емпiричних пояснень” експериментальних даних.
Iндуктивiстська концепцiя, як це було зазначено в працях I.Лакатоса
[Див.:24.-с.82-95;21.-с.322-336], не може запропонувати рацiонального
“внутрiшнього” пояснення того, чому саме цi, а не iншi, факти, були
вибранi в якостi предмета дослiдження. Для неї це нерацiональна,
емпiрична, зовнiшня проблема. Являючи собою “внутрiшню” теорiю
рацiональностi, iндуктивiзм суміщається з рiзноманiтними доповнюючими
його зовнiшнiми гiпотезами, котрi пояснюють той чи iнший вибiр наукових
проблем. Так, наприклад, суміщається з вульгарно-марксистським погляд,
що вибiр проблем визначається суспiльною необхiднiстю, i дiйсно, деякi
вульгарнi марксисти ототожнюють основнi фази iсторiї науки з основними
фазами економiчного розвитку. Але вибiр фактiв не повинен обов’язково
детермiнуватись соцiальними факторами; вiн може визначатись позанауковим
iнтелектуальним впливом. Так само iндуктивiзм суміщається i з такою
“зовнiшньою” теорiєю, згiдно котрої вибiр проблем диктується насамперед
вродженою або довiльно вибраною (чи традицiйною) теоретичною (або
метафiзичною) структурою.
Коли iндуктивiзм стикається з проблемою пояснення того, чому деякi
видатнi вченi досить високо оцiнювали метафiзику i чому вони вважали
свої вiдкриття важливими з тих причин, котрi з точки зору
iндуктивiстської методологiї є зовсiм несуттєвими, то вiн вiдносить цi
проблеми до “мiфологiчної свiдомостi” чи психопатологiї, тобто до
iррацiонального.
Сьогоднi настанови методологiї iндуктивiзму використовуються не тiльки
в природничих науках. За допомогою вчення “логiчного емпiризму” будь яка
система знання у якостi iнформацiйної системи може стати предметом
емпiричного дослiдження [Див.:13;25]. Навiть фiлософськi теорiї та
концепцiї (витвори мистецтва), як це, наприклад, демонструють працi
Ж.Деррiди, можуть ставати предметом конкретно-наукового емпiричного
аналiзу.
Враховуючи, що розглядаючи питання про появу науки принципово неможливо
обiйти етапу емпiричних передумов становлення наукової теорiї,
iндуктивiзм слiд визнати методологiєю становлення наук, якi вже стали
iсторично наявним буттям, а також етапом становлення ще невiдомих нових
наук.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
