Реферат з філософії
ТЕМА: ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ (18-19 СТ.)
План
Києво-Могилянська академія, як осередок філософської – політичної думки
в Україні.
Теорія освідченого абсолютизму. Це висвітлити з філософською думкою.
Класична доба українського філософа. Філософські погляди Г.Сковороди.
Філософські погляди І.Франка.
1.Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська
академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки
України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст. Виконавши свою справу у
розвитку освіти, грамотності, братські школи вже не могли задовольняти
зростаючі вимоги, тому, змушені були поступитися таким навчальним
закладом, які були б на рівні західноєвропейських. З цією метою
митрополит Київський і Галицький П.Могила створює 1631 року вищу
Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р.
Перетворюється в Київську колегію і досить скоро стає загальновизнаною.
Починаючи з 30-40-х рр. Київська колегія визнається в культурних колах
України й за її межами вищою школою й починає іменуватись як колегією,
так академією.
Згодом на честь її фундатора вона отримує назву Києво-Могилянської
академії. І лише 1684 р. За клопотанням гетьмана України І.Мазепи цей
навчальний заклад офіційно отримує царську грамоту, яка фактично
констатує статус Київської академії як вищого навчального закладу.
За короткий час Києво-Могилянська академія стала навчальним закладом
європейського типу, міжнародним освітнім центром. Не лише молодь
України, а й зарубіжних країн йшла в Київ “по науку”. Своїм важливим
завданням вчені Академії вважали якомога більше молоді залучити до
навчання, бо освіта є запорукою розкріпачення особистості й суспільного
прогресу.
У Києво-Могилянській академії навчались діти всіх станів. З метою дати
їм різнобічну освіту тут навчали різних мов, серед яких були
старослов’янська й українська. Велика увага приділялась поетиці,
риториці, світовій літературі, філософії, богослов’ю.
Викладались історія, географія, математика, фізика, астрономія, оптика,
архітектура, економіка, медицина тощо. В Академії процвітали наука і
мистецтво. Саме в ній були започатковані основи нової української
літератури і мови, формувались київська поетична школа, школа
вітчизняної філософії, знайшли тут свій початок і природничі науки,
астрономія, вища математика. В Академії був започаткований перший в
Україні театр.
Будучи визначним центром Просвітництва, Києво-Могилянська академія
піднесла на високий щабель значення науки, освіти в громадському житті,
поширювала їх серед народу.
Протягом свого двохсотлітнього існування Києво-Могилянська академія
відіграла важливу роль у суспіль-політичному житті України, у
відродженні її культури, в прилученні української молоді до джерел
світової науки й мистецтва, в боротьбі за історичне право на існування
своєї церкви й держави.
Підкреслюючи просвітницьке значення Києво-Могилянської академії, варто
зазначити, що в цій справі видатну роль відіграли вчені-професори
Академії, які вели філософські курси. Філософський курс в Академії був
досить змістовним і поділявся на три частини6 філософія мислення
(логіка; філософія природна, або фізика; філософія божественна, або
метафізика. Своєрідні риси барокового мислення яскраво відобразились у
філософських курсах, які читались у Києво-Могилянській академії.
У боротьбі з католицизмом важливою ідейною зброєю було православ’я.
Тому в Академії в останні роки навчання читався курс богослов’я. В
основному цей курс читали професори філософії, які вчили студентів і в
богослов’ї опиратися на науковий доказ, критично ставитись до різних
теологічних точок зору.
Перш ніж зупинитися на короткому аналізі життя і філософських поглядів
професорів-філософів Академії, варто відзначити видатну просвітницьку
роль її фундатора і лідера Петра Могили.
Видатний церковний, політичний, культурно-світній діяч Петро Могила
(1596-1647) народився в сім’ї молдаванського господаря Симона. Після
загибелі батька сім’я Могили змушена була залишити Молдавію. Навчався
П.Могила у Львівській братській школі. Вищу освіту здобув у
західноєвропейських університетах, служив офіцером у польському війську,
а 1625 р. залишає світське життя і постригається в ченці. 1627 року
П.Могила переїздить в Україну і в цьому ж році обтирається архімадритом
Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. – митрополитом Київським.
Найбільшим своїм здобутком Могила вважав створення Київської колегії
(Академії). Піклуючись про майбутнє Академії, він все своє майно, всі
цінності заповів їй. Останніми словам П.Могили були: “Бережіть
Академію”. Його культурно-освітня діяльність не обмежувалась тільки
Академією. За його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці,
Гощі, Яссах.
2.Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської
академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ
Г.С.Сковорода, якого дослідники назвали хто українським Сократом, хто
Піфагором, інші – Лейбніцом.
Григорій Савович Сковорода (1722-1794) народився в с. Чернухи на
Полтавщині у сім’ї вихідців з незаможного козацького роду. 1733 р. був
прийнятий до Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами до
1735 року. Після цього Сковорода стає домашнім вчителем, а згодом, десь
приблизно з 1766 р. він вирішує суттєво змінити свій спосіб життя і шлях
пошуків істини, а саме обирає життя мандрівного філософа-провідника.
Мандрівний період видався для Сковороди найплодотворнішим.
Майже всі свої кращі літературні та філософські праці створив він у цей
час. Писав їх старою українською мовою у формі діалогів і не призначав
до друку, а дарував своїм друзям і знайомим.
Творчість Сковороди сприймається нелегко. Мова його не звичайна, це –
мова символів. Саме через світ символів він прагне осмислення реальних
життєвих проблем, розкриття гармонізації відносин людини, світу і Бога.
Біблія, міфологія, фольклор є основною опорою його пошуків. Іншими
словами, філософія Сковороди набуває вигляду християнського містицизму
як специфічного типу філософствування.
Одним із центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш
важливим, глибоким у людини є її емоційно-вольове начало – “серце”. Із
серця випливає все: і думка, і устремління, і почуття. Вся моральність
людини повинна теж бути звернена на “серце”. Звідси і вимога: “пізнай
себе”. “поглянь у себе”.
Саме одним із перших основоположних принципів його філософствування є
концепція “двох натур”. Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче
має дві натури: зовнші6ню, видиму, і внутрішню, невидиму. Концепцію
двонатурності світу Сковорода повторює неодноразово. Так, у тракті
“Вступні двері до християнської доброправності” він пише: “Весь світ
складається з з двох натур: одна видима, друга – невидима.
Видима натура зветься твар, а невидима – Бог”. Тут же Сковорода
продовжує думку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак
підкреслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношенню до
видимої (матеріальної) натури. Бог – у всьому матеріальному, у наші
площі, у кожному із нас, він вічний. “Ця невидима натура, чи Бог, усю
твар прозирає й утримує, скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло
людське видно, але прозирливого й утримуючого його розуму не видно”.
Стверджуючи первинність внутрішнього, невидимого, божественного,
духовного світу, Сковорода водночас наголошував на безконечності,
вічності зовнішнього, видимого, матеріального світу – все “то
переходить, то народжується, то зникає…”, однієї речі загибель
народжує твар іншу”. Але у Сковороди не тільки антитетичний підхід до
аналізу матерії, видимого світу, і для другої, невидимої натури – Бога
властива антитетичність. З одного боку, Бог тотожній природі, усьому
буттю: “…в дереві є правдивим деревом, у траві – травою, у музиці –
музикою, в будинку – будинком, в тілі нашім земнім новим є тілом і
осередком, або головою його. Він усякий є в усьому”.
З другого боку – світ безмежно далекий від Бога, який є “джерело”,
“сонце” світу.
Поряд з теорією “двох натур” Сковорода розробляє теорію “трьох світів”.
Разом вони і повинні були дати відповідь на питання: “світ – що ти є?”
Згідно з цією теорією Сковорода ділив усю дійсність, що оточує на три
гармонійно взаємопов’язані світи: макрокосм, мікрокосм і символічний
світ, або Біблія, кожен з яких складається з обох натур, як видимої, так
і невидимої. В найбільш закінченому вигляді концепція “трьох світів”
викладена в діалозі “Потоп зміїний”.
Як бачимо, і третій світ у Сковороди базується на антитезах видимої і
невидимої “натури”.
Етико-мораль6не вивчення Сковороди є центральним, є серцевиною його
філософії. Це наука про людину, про її щастя і шлях його досягнення, про
благо, добро і зло, про сенс життя.
Творчість Сковороди справила великий вплив на формування філософської
думки Росії, і це привело до того, що багато російських дослідників
історії “привласнили” собі Сковороду, називаючи його “родоначальником
російської філософії”. Але він був у першу чергу видатним мислителем
України, мислителем, який вписав незгасаючу сторінку в драматичний
літопис українського народу. І проти спроб зрусифікувати його є один
простий, безсумнівний і ясний факт – Сковорода навчав в Україні, саме
українців. Навчав свій народ на своїй землі. Дійсно, він став пророком,
який своїм зором охопив частину або й цілке людство, але був нерозривно
зв’язаний з душею свого народу. Старечими ночами, вимірюючи безмежні
українські степи, від села до села, від хутора до хутора, він сповіщав
свою правду людям, яким і присвятив до останку все своє життя.
В цьому велич і повнота духу цього лицаря святої борні зі злом і
темрявою.
3.Виданий український мислитель, письменник, вчений, політичний і
громадський діяч Іван Якович Франко (1856-1916) народився в с. Нагуєвичі
Дрогобицького району Львівської області. 1875 р. Вступив до Львівського
університету на філософський факультет, вчився в Чернівецькому
університеті, який закінчив 1891 р.
На думку Франка, формування і здійснення суспільного ідеалу українського
народу неможливе без швидкого розвитку культурного життя України, без
власних шкіл, без письменства, освіти й науки. Особливу увагу в цій
справі приділяв Франко розвитку, “плеканню” національної української
мови, “без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу..”
Вирішення Франком проблеми майбутньої долі України тісно пов’язане з
світовим історичним процесом. Для нього було очевидним, що кожен народ,
який дозрів до виокремлення з-поміж інших народів, прагне до
самоствердження і відмова в цьому праві українському народові веде до
втрати цілісності світової історії. В свою чергу, ця національна
самореалізація необхідна для національного самоусвідомлення окремого
індивіда, без якого людина духовно відчужується від власної нації.
В українській інтелектуальній історії Франко був першим, хто вивів
національну ідею з кола міфологізованого сприйняття на шлях персоналі
стичної етики. Національна ідея є ідея етична, оскільки права нації
випливають із прав людини. Нація складається з мільйоні “Я”. Тим самим
національна ідея перевозиться в площину етико-антропологічну, на рівень
екзистенційної проблематики. Кожна “Я” – неподільний духовний атом
спільноти – вирішує в кінцевому підсумку її майбутнє.
Франко вірив у щасливе майбутнє України. Як і його Мойсей, що для свого
народу бачив лише одну ясну мету – незалежність і свободу, так і Франко
не тільки розумів, що національно-економічні питання самі собою ведуть
будь-яку націю до виборювання для себе політичної самостійності, але й
вітав цей рух, вважав себе за пророка мас, скромного каменяра нової
України.
Природничі науки, на думку Франка, є основою розвитку суспільних наук.
Говорячи про цю єдність наук, він писав: “Фізичні і антропологічні науки
становлять, по суті, єдиний нерозривний ланцюг, одну цілість, бо людина
також є витвором природи, а все, що вона зробила і що може зробити,
мусить бути зроблене тільки на підставі вроджених сил”.
У філософських поглядах І.Франка є чітко виражені елементи діалектики.
Її він вважав універсальним методом у науці. Саме такий метод дає
можливість правильно зорієнтуватись в багатоманітності і вічності світу,
постійних закономірних змінах, які відбуваються в природі і суспільстві.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
І.Бичко. Філософія. “Курс лекцій” 1993 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
