.

Філософія Як Особлива форма суспільної свідомості та її специфіка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
469 5545
Скачать документ

Реферат на тему:

Філософія Як Особлива форма суспільної свідомості та її специфіка.

План:

Вступ.

До питання визначення філософії.

Виникнення філософії .Аналіз різних поглядів на проблему виникнення
філософії.

Синкретичний практично-духовний , релігійний, містичний, художній,
теоретичний, духовно-практичний способи відношення людини до світу.

Філософія та інші форми суспільної свідомості.

Висновок.

Використана література.

Вступ .

Суспільна свідомість є сукупність ідеальних форм , які охоплюють і
відтворюють суспільне буття , вони вироблені людством у процесі
створення природи і соціальної історії.

В сучасних умовах докорінних змін у суспільстві процес розвитку
суспільної свідомості розглядається як важлива умова реалізації
багатогранних знань , що стоять перед людством , як активний ,
інтегруючий фактор прогресу суспільства.

Суспільна свідомість містить у собі форми ,тобто окремі види її ,кожний
з яких характерний повним співвідношенням цінностей , знань та норм що
існують як на стихійному так і на усвідомленому рівні форм суспільної
свідомості народжуються як відображення суспільних відносин і живуть
власним внутрішнім життям.

Філософія тісно пов’язана з усіма формами суспільної свідомості : з
економікою , педагогікою, інформатикою , теорією культури . Не можливо
не бачити тісного зв’язку філософії з практикою по відношенню до якої
вона виступає в ролі методології . Жодна з глобальних проблем
сучасності ( війна і мир ,збереження національного середовища) не
вирішується без філософського осмислення , по-скільки всі вони
вирішуються в контексті філософсько-світоглядних питань-людина і світ,
людина і суспільство , добро і зло і т.д.

В центрі уваги філософії знаходиться головне питання : відношення людина
–світ і її модифікація – людина-людина.

Буття світу і буття людини у їх співвідношенні суспільної свідомості.

До питання визначення філософії.

Філософія-від грецького philosofija-любов до мудрості , одвічна активна
діяльна форма суспільної свідомості ,вчення про загальні принципи буття
і пізнання , котра виробляє суспільну систему поглядів на світ і місце
людини в ньому . Будучи детермінованою соціальною діяльністю, вона
активно впливає на всі форми буття –буття речей, матеріальних процесів ,
станів природи і штучної природи , буття духовного, буття людини і
суспільне буття . За свідченнями античних авторів саме слово «Філософія»
вперше використав грецький математик мислитель Піфагор(580-497 до н.е.),
який ні-бето сказав : «Мудрими є боги , а всі смертні –лишень любителі
мудрості філософії».

З Піфагора , на думку античних мислителів бере початок традиція «
любителів мудрості» називати «філософами» , а « любомудрування» –
філософією .Таке етимологічне тлумачення слова « філософія» і є най
простішим визначенням філософії .

Важливо підкреслити , що і за такого звуженого розуміння філософія не
втрачає повністю своєї евристичної цінності і дає певні позитивні
результати .

В античності існував термін «сім мудреців». До сімки мудреців античні
мислителі зараховували в різних сполученнях більше 20 осіб. Про їх імена
збереглись суперечливі свідчення . Досить цікаві думки з цього питання
висловлює Карл Маркс. Так у зошитах з історії епікурейської , стоїчної і
скептичної філософії (1844р) він пише: «Грецька філософія починається з
семи мудреців, до яких належать іонійський натурфілософ Фалес , і вона
закінчується першою спробою виразити в поняттях образ мудреця . Початок
і кінець є не меншою мірою центр , середина , а саме Сократ . Ці
субстанціональні індивіди стоять у центрі руху філософії , і це не
просто зовнішній факт. Але вже в німецькій ідеології К.Маркс уточнює
свою точку зору на цю проблему : взагалі ж sophos є перший образ , у
якому стає перед нами грецький philosophos (любитель мудрості;-він
виступає як ідеал у стансів , епікурейців , ново академіків і скептиків
. Кожна з цих шкіл має звичайно ,свого власного «софос» (початок і
кінець).

Аналіз висловлювань К.Маркса на проблему мудреця показує відмінність їх
лише в одному ,а саме в оцінці належності «сили мудреців» до філософії
чи до міфології, періоду її розпаду К.Маркс чітко відносить «сім
мудреців» до міфологічних героїв , тобто до міфологічної свідомості.

Сказане дає підставу зробити висновок – кожний філософ – це мудрець ,
але не кожний мудрець є філософом .Філософія це специфічна мудрість . З
приводу яку мудрість вважали філософією існує багато думок . Узагальнити
їх спробував Гегель . Починаючи з Гегеля ,філософія чітко ототожнюється
з наукою . А всі науки , включаючи філософію , відрізняються одна від
одної тільки об’єктом дослідження . У Гегеля філософія є наукою про дух
, а в марксизмі – наукою про найзагальніші закони розвитку природи ,
суспільства і людського мислення .

Отже , порівнюючи різні підходи до розуміння філософії Гегеля та Маркса
, можна зробити висновок , що філософія виступає у формі науки , яка
вивчає найбільш загальні зв’язки . Сьогодні визначати філософію через
співвідношення з наукою некоректно. Такий підхід був історично
виправданий ,але з виникненням «філософії життя» він став застарілим
анахронізмом ,тому що не відповідає розвитку самої філософії . Водночас
сучасна криза філософії пов’язана ,насамперед ,з передбаченим до кінця
ототожненням філософії та науки.

Марксистка традиція зводити філософію до науки про найзагальніші закони
розвитку природи , суспільства і людського мислення в СРСР була панівною
.Мало хто замислився над тим , де яких недоречностей може призвести це
догматичне розуміння філософії.

Наука – це система теоретичного знання . Отже , і діалектика –
матеріалістична філософія повинна була не тільки відкрити найзагальніші
закони розвитку природи ,суспільства та людського мислення , а і подати
їх у формі системи теоретичного знання .Якби вона це зробила , системно
списавши основні закони діалектики ,то філософія взагалі б втратила сенс
свого існування як специфічний , духовний феномен , бо її функція
зводилась би до узагальнення наукових знань природничих наук.

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана
проаналізувати допустимі межі «інструментального» ставлення до світу та
альтернативні шляхи прогресу , розвитку цивілізації .Нині ,на межі
тисячоліть ,немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на землі
,запобігання глобальній катастрофі людства . Сучасна філософія не може
абстрагуватися від можливого апокаліпсису ,має бути філософією життя ,і
в цьому полягає її покликання . Хоч зв’язок філософії з політикою
,навіть філософське осмислення політики , не дають ніяких підстав для
того , щоб змішувати ,ототожнювати ці якісно різні форми суспільної
свідомості. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості
філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування і
містить у собі заряд гуманістичної дальнодії.

Важливо наголосити ,що в індивідуальному аспекті цінність філософії – у
пробуджені творчого , конструктивного осмислення людиною самої себе ,
світу , суспільної практики та суспільного поступу в майбутньому . Якщо
у людини немає пориву до нових горизонтів своєї свідомості
,самоусвідомлення буття , картини світу , то без цього фактично немає
філософії , і навчити її не можна.

Історія людської думки не починається з філософського осмислення буття.
З питань виникнення філософії нині серед філософів існують різні точки
зору: міфогенна, натурфілософська, гносеогенна, релігійна.

Міфогенної точки зору дотримувався Гегель. На його думку, вихідною
формою людської духовності була міфологія, що виникає як результат
цілісного, синкретичного способу ставлення людини до дійсності. На
певному етапі розвитку людини синкретичний спосіб переростає в
теоретичний, а міфологія полягає лише в способі осягнення. Філософія
виникає в процесі раціоналізації міфологічної свідомості . Таке
розуміння виникнення філософії приводить Гегеля до ототожнення ним таких
духовних феноменів, як наука, філософія, світогляд, релігія.

Натурфілософської точки зору дотримувалися представники матеріалістичної
філософії. На думку представників цієї точки зору філософія виникає в
античності і являє собою систему позитивного знання про навколишній
світ, яке включає в себе також певні філософські питання.

Прикладом натурфілософа був російський хімік Д. І. Менделєєв.

Гносеологічну точку зору найповніше розробляв філософ О.Ченешев. Суть її
полягає в тому : філософія виникає після виникнення науки як певний
рівень її самоусвідомлення.

Релігійної точки дотримуються релігійні філософи. На їхню думку
філософія виникає спочатку в лоні релігії, а пізніше стає наукою,
теорією. Цієї точки зору дотримувався І.Маркс.

Зазначені точки зору за винятком натурфілософської мають право на
існування бо правильно охоплюють ознаку філософської свідомості, а саме:
філософія-це самоусвідомлення життя.

Вище згадані концепції базуються на фундаментальному положенні і
філософія виникає після розпаду і зникнення синкретичної форми
свідомості міфології

Реальний процес виникнення філософії можна виразити таким чином. Міфічна
синкретично-родова свідомість розпадається на ряд самоутворень- форм
суспільної свідомості. Останні , досягаючи рівня самоусвідомлення
переростають в філософію. Отже, вихідною формулою суспільна свідомість,
яка розпадаючись дає всі форми виявлення суспільної свідомості.

Вихідною основою поділу обсягу поняття «форми суспільної свідомості»
може бути спосіб усвідомлення. Виділяючи синкретичний, художній,
теоретичний, духовно-практичний способи усвідомлення.

Міфічна свідомість є результатом синкретичного (цілісного) способу
усвідомлення людиною навколишнього світу і свого буття в ньому.
Синкретичний спосіб розпадається на:

-практично-духовний. Що дає міфологію;

-релігійний – релігію;

-духовно-практичний-право, політику, мораль;

-теоретичний-науку;

-містичний-містику.

Виникнення філософії-це процес, головним моментом якого є
самоусвідомлення різнопланових формоутворень духу. В різні історичні
епохи цей процес має особливості.

Історія філософії дає величезну кількість картин світобудови, створених
як окремими філософами, так і певними філософськими школами.

Філософія як світоглядне явище з’являється в процесі такого поділу
людської діяльності. коли виникає необхідність раціонального освоєння
дійсності на найзагальнішому рівні її бачення. Хронологічно цей процес
відбувається у різних країнах неодночасно. Свідченням цього є пам’ятки
культури, які підтверджують, що філософія започаткувала себе в
стародавніх: Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні, а трохи пізніше в країнах
Європи, насамперед Греції і Римі. Започатковується філософія з
постановки питання про єдність речей, цілісність світу.

Синкретичний , практично-духовний , релігійний , містичний , художній ,
теоретичний , духовно-практичний способи відношення людини до світу та
їх специфіка.

В літературі виділяють синкретичний , практично – духовний ,
художній , релігійний , теоретичний , духовно – практичний способи
усвідомлення . «Ціле , як воно уявляється в голові як мислиме ціле , є
продукт мислячої голови , яка освоює світ єдино можливим способом _
способом , що відрізняється від художнього , релігійного , практично –
духовного освоєння цього світу ,- тільки зокрема К . Маркс . До
названих можна додати містичний спосіб містика , містицизм ( грецькою
mystikos – таємничий ) – релігійно – ідеалістичний погляд на дійсність
, основу котрого становить віра в надприродні сили . Зародившись у
глибокій давнині ,він пізніше виступає як обов’язковий сутнісний
елемент обрядів (містерій) . Головне в цих обрядах – спілкування з богом
або якоюсь таємничою істотою . Подібне спілкування досягається через
сяяння , екстаз ,одкровення . Елементи містицизму властиві конфуціанству
, брахманізму , піфагорійству , неоплатонізму , неотомізму тощо .
Елементи містицизму знаходимо у Платона , В.Соловйова , Я . Бьоме ,
Екзарта та ін.

Якщо ж будуть відкриті у майбутньому (що цілком ймовірно) інші
способи усвідомлення, то вони «породять» і відповідні форми
суспільної свідомості, а самоусвідомлення їх «відкрите» інший шлях
виникнення філософської свідомості.

Запропонований підхід до ви членування форм суспільної свідомості,
можливо, і має недоліки, але на мій погляд, він дає змогу відсіяти одну
із зовнішніх причин плюралізму філософування- елементарне порушення
правил логіки.

Самоусвідомлення названих духовних формоутворень і є філософським рівнем
розвитку людської свідомості, а саме- рівнем самоусвідомленням.

Філософія та інші форми суспільної свідомості .

Людина – єдина істота на Землі , здатна до пізнання буття та власної
самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе.
Знання в свою чергу може матеріалізуватися , опредметнюватися і як
найважливіша складова входить до світогляду. Світогляд – одна з форм
свідомості людини . Філософія –це також світогляд : послідовно –
раціональний , теоретичний . Оскільки з самою філософією , її ідеалами
,змістом її положень погоджуються , оскільки вона не тільки обґрунтовує
себе раціональними аргументами , а й породжує переконання , вірування в
неї . Тому окремі філософи дотепно називають її віро знанням .

При подійному розумінні філософія характеризується такими
художньо-образними інтуїціями ,як мудрість , премудрість ,
любомудрування ,мрійність тощо. Важливо підкреслити , що і за такого
звуженого розуміння філософія не втрачає повністю своєї єврестичної
цінності і дає певні позитивні результати . Довільне тлумачення
філософії ,що випливає з етимології слова , закарбувалося зокрема на
рівні суденної свідомості . Якщо людина говорить щось не зовсім
зрозуміле для інших ,то їй часто приписують ознаку – філософує . Ясна
річ ,що таке «філософування» жодного відношення не має до справжньої
філософії , але ж воно зустрічається не тільки на рівні суденної
свідомості .Таким «філософуванням» грішать і вчені мужі . Воно і є
однією з причин внутрішнього «плюралізму» філософії.

Наука , як відомо –це система теоретичного знання .Отже , і діалектика –
матеріалістична філософія повинна була не тільки відкрити найзагальніші
закони розвитку природи , суспільства та людського мислення , а і подати
їх у формі системи теоретичного знання . Уявімо , що вона це зробила ,
системно описавши основні закони діалектики . Що залишається їй робити
далі ? Слід відверто визнати , що за такого підходу філософія взагалі
втрачає сенс свого існування як специфічний духовний феномен , адже її
функція зводиться , в кращому випадку , до узагальнення як правило ,
скептично сприймаються самими науковцями , адже вагомої теоретичної
цінності для науки насправді не мають , а тільки затуманюють реальні
взаємозв’язки науки та філософії. Найголовніше ж полягає в тому ,що
філософія при цьому повністю втрачає свою основну функцію –
самокритикуючої рефлексії і перетворюється на ідеологію.

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю,
правом як формами суспільної свідомості-одне із найважливіших надбань
людської культури. історично так склалося, що сам філософія була тією
колискою, з якої виросли і наукою і мистецтво, і мораль, і право і
набули статусу особливих проявів людського духу та практики
життєдіяльності людини і суспільства.

У наш час зв’язок світоглядного і онтологічного вимірів філософії
знаходить своє втілення в широкому використані філософських принципів
та ідей у розробці як конкретно-наукових( фізичної, хімічної,
біологічної тощо), такі загальнонаукових картин світу.

Філософія , звичайно-не конкретна наука , не сума наукових знань . Але
наука ,поряд із повсякденним знанням ,художнім ,народним і професійним
мистецтвом ,усіма видами правового ,політичного , морального й іншого
досвіду та знань – це джерело усієї філософської проблематики. У науки
з філософією спільним є також те ,що вони обидві ґрунтуються на
теоретичному способі аргументації , мистецтві логічного оперування
поняттями.

Складається , здавалося б , парадоксальна ситуація . З одного боку ,
філософія є теоретична , раціональна форма світогляду. А з іншого –
далеко не всі форми практичної життєдіяльності людей ,які узагальнює
філософія , належать до теоретичної або раціональної сфери. Але
парадоксу тут немає. Скільки буття взагалі буття людей «різнобарвні»,
«мозаїчні», то теоретичність філософії полягає не в тому ,щоб як у тиглі
«переплавити» в одну сіру теоретикоподібну масу якісне багатство світу ,
а в тому , щоб засобами раціонального дискурсу відтворити як єдність ,
спільні риси , зв’язок різноманітних форм світу , так і неповторну
«тональність звучання» кожної групи (об’єкта , події , процесу)
Всесвіту . Фактично протягом усієї історії філософії ідеал Піфагора –
виразити Всесвіт як «гармонію сфер» – не покидав найбільш далекоглядних
філософів . Це стосується і Платона ,і Аристотеля , і Лейбніца ,і Канта
, і Гегеля.

Сукупність ціннісних орієнтацій людини – своєрідний маяк свідомості ,
котрий в разі прийняття загальнолюдських цінностей освітлює шлях до
гуманістичних ідеалів , які виробило і вистраждало людство в процесі
минулих і сучасних цивілізацій та культур.

Висновок.

Філософія суспільної свідомості з точки зору змісту , проблематики
виступає в ролі науки про всезагальне і одночасно не є наукою яка
розглядає ті частини проблем , які виходять за межі наукового знання в
філософії.

Тому інколи говорять , що філософія звичайна наука ,але вона більше ніж
наука ,тому що вирішує і такі питання , які більше відносяться до
релігії і мистецтва . Філософія – форма суспільної свідомості , що дає
теоретичне рішення питань світогляду з точки зору відношення людини до
світу , мислення і буття , духовного і матеріального , раціонально
обґрунтовує свої принципи . Вона виробляє загальний цілісний погляд на
світ і місце людини в ньому , виробляє засоби світоглядної орієнтації
людини , принципи дослідження в галузі конкретних наук .

Оскільки з самою філософією ,її ідеями ,змістом її положень погоджуються
, остільки вона не тільки обґрунтовує себе раціональними аргументами , а
й породжує переконання , вірування в неї.

Використана література:

1)Вступ до філософії : Історико – філософська пропедевтика:

Підручник /І.І. Волинка , В.І. Гусєв , І.В. Огородник , Ю.О. Федів;

За ред. І.І. Волинки .- К.: Вища школа , 1999-624ст.

2) Ільїн В.В. , Кула гін Ю.І. , Філософія (Нариси з історії розвитку
філософської думки).- К:1997

3) Історія філософії : підручник для вищої школи .-К.: Пролог , 2003.-
768ст.

4)Кітов М.Г. Філософія як особлива форма суспільної свідомості : Текст
лекцій для студентів усіх спец. Денної і заочної форм навчання та
аспірантів.-К.: Н.У.Х.Т. ,2003 – 18с

5) Філософія . Підручник (За заг. Ред. М.І. Горлача , В.І. Кременя, В.К.
Рибалка)- Харків : Консум, 2000

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020