Реферат
на тему:
Філософія Нового часу про світобудову
Філософія Нового часу на відміну від попередніх часів відрізнялася
тим, що більшість ідей і напрямків, які розроблялися у бік пояснення
світобудови були не просто домислами чи теоретичним матеріалом.
Більшість напрямків і гіпотез, які були запропоновані у той час
опиралися на нові досягнення в області фізики, механіки, хімії та інших
наук. Наукова практика стала фундаментом новим філософським міркуванням.
Вчені різних наук у період Нового часу створили фундамент для розвитку
філософії Нового часу стосовно пояснення світобудови.
Встановивши загальні закони руху, Ньютон вивів з них багато наслідків і
теорем, які дозволили йому довести теоретичну механіку до високої
досконалості. За допомогою цих начал він детально виводить свій закон
тяжіння з закону Кеплера і потім вирішує зворотну задачу, тобто показує,
який повинний бути рух планет, якщо визнати його закон тяжіння
доведеним.
Відкриття Ньютона призвело до створення нової картини світу, згідно якої
всі планети, які знаходилися один від одного на далеких віддалях,
опиняються зв’язаними в одну систему.
Ще в стародавні часи Демокріт висловив припущення, що світ складається з
найдрібніших частинок. Лейбніц, розробивши свій математичний метод,
досить близько підйшов до вчення про монади – безкінечно малі елементи,
з яких він намагався побудувати вселенну. Але тільки праці Ломоносова,
англійського фізика Джона Дальтона та інших вчених проклали шлях до
відкриття таємниці атомів і молекул, їх будови, законів їх руху, дали
можливість встановити, що різні хімічні елементи утворюються сполученням
атомів у різних кількостях. Ломоносову належить заслуга обґрунтування
закону збереження ваги речовини при хімічних перетвореннях.
Філософське значення праць Ломоносова дає підстави стверджувати, що цей
вчений був основоположником матеріалістичної традиції філософії у Росії.
В цілому філософська позиція Ломоносова тяжіла до механічного
матеріалізму і деїзму.
Ломоносов розвивав ідеї науки нового часу про єдиний універсуум з
природними закономірностями, доступними пізнанню, розробляв
„корпускулярну філософію” в якості вихідної концепції для пояснення
фізичних і хімічних явищ.
В основі природних явищ, на думку цього вченого, лежить закономірний
рух, протяжних форм матерії.
У 1842 р. одночасно англійський фізик Джеймс Джоуль і німецький – Робер
Майєр підрахували, в яких кількостях енергія переходить з одного виду в
інший (наприклад, теплота, виділювана при згорянні палива, – в механічну
роботу парової машини). Їх підрахунки підтвердили, що енергія не зникає
і не виникає знову, а переходить з одного виду в інший (закон збереження
енергії).
Дані астрономії в цей час практично використовували при складанні
календаря, карт для водіння кораблів тогою Але астрономія, що пояснила
походження Всесвіту і механіку руху небесних світил, мала також велике
світоглядне значення. Великий англійський математик і фізик Ісаак
Ньютон, відкривши закон всесвітнього тяжіння, пояснив рух планет
Сонячної системи і тяжіння тіл до Землі. Французький математик і
астроном П’єр Лаплас створив гіпотезу про виникнення планетних систем із
скупчення розжарених газів. Коли Наполеон І запитав Лапласа, що той
думає про бога, Лаплас відповів: „Государ, я цієї гіпотези не потребую”.
XVІІ століття найважливішою метою астрономів стало вивчення Чумацького
Шляху – цих гігантських зборів зірок, що Галілей побачив у свій
телескоп. Зусилля багатьох поколінь астрономів – спостерігачів були
націлені на те, щоб довідатися, яке повне число зірок Чумацького Шляху,
визначити його дійсну форму і границі, оцінити розміри. Лише в XІ
столітті удалося зрозуміти, що це єдина система, що укладає в собі усі
видимі зірки. На рівних правах з усіма входить у цю систему і наше
Сонце, а з ним Земля і планети. Причому розташовуються вони далеко не в
її центрі, а на її окраїні.
Потрібні були ще багато десятиліть ретельних спостережень і глибоких
роздумів, перш ніж перед астрономами розкрилося у всій повноті будівля
Галактики. Так стали називати зоряну систему, що ми бачимо, – звичайно,
зсередини – як смугу Чумацького Шляху. (Слово “галактика” утворено від
новогрецького “галактикос”, що значить “молочний”.)
Виявилося, що Галактика має досить правильну будівлю і форму, незважаючи
на видиму скупченість Чумацького Шляху, на безладність, з яким, як нам
здається, розсіяні зірки по небу. Вона складається з диска, гало і
корони. Як видно зі схематичного малюнка, диск являє собою як би два
складені краї тарілки. Він утворений зірками, що усередині цього обсягу
рухаються по майже кругових орбітах навколо центра Галактики.
Діаметр диска обмірюваний – він складає приблизно 100 тисяч світлового
років. Це означає, що світла буде потрібно сто тисяч років, щоб
перетнути диск від краю до краю по діаметрі. От як величезна Галактика !
А число зірок у диску – приблизно сто мільярдів.
У гало міститься порівнянне з цим число зірок. (Слово “гало” означає
“круглий”.) Вони заповнюють злегка сплюснений сферичний обсяг і
рухаються не по круговим, а по сильно витягнутих орбітах. Площини цих
орбіт проходять через центр Галактики. По різних напрямках вони
розподілені більш чи менш рівномірно.
Диск і навколишнє його гало занурені в корону. Якщо радіуси диска і гало
порівнянні між собою по величині, то радіус корони в п’ять, а може бути,
і в десять разів більше. Чому “може бути”? Так тому, що вона невидима –
з її не виходить ніякого світла. Як же довідалися тоді про неї
астрономи?
Усі тіла в природі створюють тяжіння і випробують його дію. Про це
говорить Закон всесвітнього тяжіння, відкритий Ньютоном.
Успіхи промисловості Нового часу дали поштовх до ширшого розвитку
тогочасних наук у різних напрямках.
Винахід мікроскопа голландцем Антоні Левенгуком у 17 ст. поклав початок
вивченню бактерій.
У середині 19 ст. було відкрито таємницю розвитку рослинних і тваринних
тканин – розвиток і розмноження (поділ) клітин.
У 1859 р. в Англії була опублікована основна праця видатного вченого
Чарльза Дарвіна – „Походження видів шляхом природного добору”, яка
спростувала старі уявлення про нерухомість, незмінність видів тварин і
рослин і завдала удару по релігійних забобонах.
Існування закономірного зв’язку між усіма хімічними елементами,
яскраво виражене в періодичній системі, наштовхує на думку про
те, що в основі всіх атомів лежить щось загальне, що усі вони
знаходяться в близькому спорідненні один з одним. Однак до кінця 19 в.
у хімії панувало метафізичне переконання, що атом є найменша частка
простої речовини, остання межа подільності матерії. При всіх
хімічних перетвореннях руйнуються і знову створюються тільки
молекули, атоми ж залишаються незмінними і не можуть дробитися
на більш дрібні частини.
Але всі ці припущення в той час ще не могли бути підтерджені
якими або експериментальними даними. Лише наприкінці 19 в.
були зроблені відкриття, що показали складність будівлі атома і
можливість перетворення при відомих умовах одних атомів в інші. На
основі цих відкриттів початок швидкий розвиватися навчання про будівлю
атома.
Якщо говорити виключно про філософію Нового часу, то слід зазначити, що
все, що стосувалося світобудови відштовхувалося від фізики Декарта,
системи Ньютона, поширювалися ідеї зведення складних явищ природи до
простих механічних переміщень дискретних частинок речовини. В 19 ст. в
природознавстві утвердилася думка про специфічні закономірності
складних, незвідних до більш простих форм руху.
Картина світу Нового часу основана на ієрархії форм руху і їх взаємних
переходів, і в цьому сенсі ідея збереження і перетворення енергії є
найбільш загальним фізичним принципом. Під кінець Нового часу закони
ньютонівської механіки вже не могли грати ролі найбільш загальних
законів. На цю роль вже претендували закони електромагнітних явищ, але
електромагнітна картина світу не могла охопити всю сукупність фізичних
явищ.
У розробці ідей, які тлумачили будову світу, доклалися і такі великі
мислителі Нового часу, як Вільям Гершель, Шарль Кулон, Антуан Лавуазьє
та багато інших.
Для Бекона (“Новий органон”) існування об(єктивного матеріального світу
не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії пов(язана з рухом,
причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила,
внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена
матерія, природа є з(єднанням активів, молекул, який притаманна вага,
протяжність, рух.
Т. Гоббс розглядав об(єктивний світ як сукупність окремих матеріальних
тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості.
Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки
подібні якості виступають лише суб(єктивними уявленнями людини. Рух – це
механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне
матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони
коли-небудь виникають і потім зникають.
Світ – єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні
форми її прояву.
Декарт – “Роздуми про метод”, “Методичні роздуми”, “начала філософії”. В
основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від
Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.
Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він
також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч
властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог
– виям самого природнього буття.
Лейбніц – творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади – це
прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається
Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть
вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє
здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється
наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою
монадою в особі Бога.
Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні
особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав,
що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються
одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці
якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) –
вторинні, вони є суб(єктивними і не притаманними матеріальним тілам.
Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування
тільки по механічним траєкторіям. Природа – це сукупність різних
рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними
можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити
будь-який процес і людську поведінку.
Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає
найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не
вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним
світом, до якого відносить людину.
Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка
виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської
свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення
руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло
змінюється, розвивається.
Іслон Адріан Гельвецій “Про дух”, “Про розум”. Світ – матерія, що
перебуває у русі. Простір і час – форми існування матерії. Людину
відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і
підпорядкованї тим самим законам, що і природи.
Список використаної літератури
100 великих вчених. – М., 2001.
Історія Нового часу. – М., 1993.
Філософська енциклопедія. – М., 1980.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
