Реферат на тему
Філософія науки і техніки План
1. Зв’язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства.
2. Проблема оцінки впливу техніки на розвиток суспільства.
3. Особливості історичного розвитку науки і техніки.
Література
1. Зв’язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства
Із розглянутих раніше положень можна зробити висновки, по-перше, про те,
що наука, техніка, технологія є досить складними явищами суспільного
життя і що вони пов’язані з глибинними засадами людського існування;
по-друге, про те, що між ними існує необхідний зв’язок. Історія
свідчить, що технічний розвиток може досягати досить значного рівня у
відносно малорозвинених країнах, як це було, наприклад, у Стародавньому
Єгипті та Китаї XIV ст. Але наслідки такого розвитку ніколи не досягали
тих результатів, що їх ми маємо в сучасній Європі. Це свідчить про те,
що, незважаючи на можливість відносно автономного розвитку технічних
умінь, лише тоді розвиток техніки набуває характеру динамічного і
стійкого у своїх основах процесу, коли він переплітається і поєднується
з розвитком науки та соціальної структури. Те ж саме можна сказати і на
адресу науки. Нині можемо констатувати, що вивчення прогресивного
поступу суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку науки,
техніки і технології. Європейська наука бере початок із пошуків та
відкриттів Стародавньої Греції, а саме — із дослідження змісту понять,
що формують знання, а отже, з доведення, обгрунтування, аргументації,
тобто з технологічної сторони інтелектуальної діяльності людини. Так
звана “теорема Піфагора” була відома своїми результативними величинами
ще задовго до Піфагора, але характеру саме теореми, тобто логічного
доведення, вона набула в Піфагора. Так само розуміння води як
першооснови всього сутнього існувало у східній міфології, але лише Фалес
Мілетський почав це обґрунтовувати, раціонально тлумачити та пояснювати.
Становлення науки у стародавньому світі ще мало пов’язувалось із
розвитком техніки. Тут наука, діставши поштовх для розвитку зі сфери
соціального життя та технічної діяльності, нагромаджувала переважно
технічні складники інтелектуальних пошуків. І хоча окремі напрями знання
перехрещувались із практичними потребами (наприклад, діяльність
Архімеда), це радше було винятком, ніж правилом. Ту ж тенденцію ми
спостерігаємо і в Середні віки. Але самий факт втягування великої групи
етносів у єдиний культурно-історичний процес сприяв поступовому
розширенню напрямів пізнання та сфер застосування знань. Найвражаючішою
сферою технічної діяльності зрілого Середньовіччя було будівництво
храмів. Саме тут, за свідченням істориків науки, ми й знаходимо перший
відомий нам і вже згадуваний факт наукової експертизи проекту
будівництва Міланського собору (1386 р.). Власне, стабільна картина
розвитку науки, техніки та технології у їх взаємозв’язку починається у
Європі з епохи Нового часу (XVII ст.). Дослідники виділяють такі етапи
або фази в розвитку науки та техніки:
• Перша фаза (прибл.1660 — прибл.1750) — наука і техніка тут
інституалізуються (виникають Академії наук і власне інженерна діяльність
(див.: Философия техники в ФРГ. – М., 1989.- С.112). Але зв’язок між
наукою і технікою можна простежити за такими напрямами: а) виникає
техніка для наукових експериментів, яка починає досить активно
розвиватися на ґрунті вже наявних технічних досягнень; б) утверджується
механічна картина світу.
• Друга фаза — початок промислової революції (кінець XVIII ст. — усе XIX
ст.). Тут бурхливий розвиток техніки починає вимагати застосування
науки. У той самий час виникає економічна потреба у втіленні
науково-інструментальних напрацювань у виробництво. Тобто виникає
зустрічний рух науки, техніки і технології одне до одного.
• Третя фаза — XX ст. — тут зв’язок науки і техніки стає систематичним і
спеціально планованим, і в цьому зв’язку наука поступово виходить на
провідне місце.
Інколи виділяють ширші і, навпаки, детальніші періоди науково-технічного
розвитку. Наприклад, античну та середньовічну науку розглядають як
перший етап, на якому пізнання ще достатньо не відокремилось від
ремісництва. Наукову революцію Нового часу виділяють як другий період —
період відокремлення науки від практичних потреб. А кінець XIX і XX су.
вважають періодами нової синкретичної взаємодії науки і техніки.
Уже розглянуті підходи до аналізу розвитку науки та техніки свідчать, що
вони, безперечно, пов’язані з розвитком суспільства, з його поступом,
але прямого і простого зв’язку тут немає. Загалом переважає тенденція до
інтенсивнішого розвитку інтелектуальних методик наукового пошуку, яку
врешті-решт резюмує випереджальний хід розвитку науки порівняно з
технікою та виробництвом.
Але навряд чи ми знайдемо на протязі всієї історії європейської
цивілізації незаперечні та однозначні підтвердження визначального впливу
науки і техніки на розвиток суспільства. Таку тенденцію можна
спостерігати лише у другій половині XX ст., але й тут говорити про неї
можна лише з певним застереженням (про це докладніше йдеться у подальших
підрозділах). Важливішими для розвитку суспільства є міжіндивідуальні
зв’язки, створення умов для свободи особи, характер зв’язків між
політичними інститутами та громадянським суспільством. В історії
європейської цивілізації можна умовно виділити такі етапи, в яких
по-різному постає зв’язок науки й техніки з розвитком суспільства. На
першому етапі в архаїчних суспільствах зрушення у техніці, технології та
знаннях позначалися на якісних змінах епох. На другому етапі в
цивілізованих доіндустріальних суспільствах відбувався поступовий процес
нагромадження потенціалу методик інтелектуального пошуку та технічних
новацій. На третьому етапі інтегральний розвиток науки й техніки дедалі
більше починає визначати перманентні (неперервні) кроки в розвитку всіх
провідних сфер суспільного життя.
Підіб’ємо підсумок. Отже, наука, техніка, технологія — це надзвичайно
складні і впливові напрями людської життєдіяльності, пов’язані зі
способом людського самоутвердження у світі. Наука і техніка вступають у
складні й неоднозначні зв’язки з провідними сферами суспільного життя,
але загалом вплив науково-технічного розвитку на суспільство зростає.
2. Проблема оцінки впливу техніки на розвиток суспільства
Як уже зазначено в попередньому викладі, у XX ст. технічний розвиток
набув усебічного й бурхливого характеру. Тому XX ст. характеризують як
технічне, атомне, космічне, кібернетичне, століття автоматики,
комп’ютеризації, роботизації та ін. Але XX ст. знаменне також
надзвичайною, нечуваною раніше напруженістю усіх соціальних протиріч,
надзвичайною конфліктністю і навіть трагічними соціальними катастрофами.
Обличчя цього століття не можна собі уявити без техніки і технічних
новацій. Розвиток транспорту, зв’язку, засобів комунікації зробили всю
планету осяжною і досить невеликою. Люди стали жити тепер життям усієї
планети і раптом наочно відчули реальний сенс терміна “людство”. Але
водночас відчули і надзвичайну різноманітність, складність,
неоднозначність суспільства, побачили й цілу низку смертельних небезпек
для нього. І знову-таки значну роль у такому усвідомленні відіграла
техніка в її зв’язку з наукою, і технологією. По-перше,
науково-технічний прогрес призвів до створення таких засобів убивства
людини, що “останній час людства” підсунувся до нас майже впритул.
По-друге, наслідком цього прогресу стала екологічна криза, поява нових
раніше нечуваних хвороб, розповсюдження яких набуває характеру
“пандемії”. Нарешті, швидкий розвиток науки і техніки у XX ст. веде до
зламу цілої серії усталених психологічних стереотипів життя, що дуже
важко переживається, а інколи приводить до висновку про те, що людство
психологічно не готове до такого техніко-технологічного вибуху і нагадує
дитину, до рук якої потрапили сірники і ще небезпечніші речі. Інколи
сучасний стан справ у суспільстві порівнюють із казковою ситуацією: джин
вирвався із пляшки, а приборкати його вже неможливо.
Як би там не було, а розвиток науки і техніки у XX ст. змусив уважно до
них придивитися, спеціально займатися їх дослідженням. Унаслідок того
виникли зовсім нові науки: а) філософія техніки, або філософія науки і
техніки; б) наукознавство; в) комплекс технічних наук, що в Англії
іменується “Technology” ; г) історія природознавства та техніки; д)
соціологія науки та техніки; е) інженерна психологія та ін. Зусиллями
цих наук розроблено цілий комплекс проблем. Розглянемо деякі з них.
Насамперед — це проблема загальної оцінки феномену техніки в розвитку
сучасної цивілізації. За класифікацією К. Ясперса, у другій половині XX
ст. сформувалися три позиції щодо оцінки техніки: а) оптимістична; б)
песимістична; в) нейтральна (Див.: Ясперс К. Смысл и назначение истории.
– М., 1991.- С.130—131). Оптимістична оцінка розвитку техніки резюмована
в різних варіантах концепції технократизму, що її започаткував
американський дослідник Т. Веблен. Вихідну тезу можна сформулювати так:
техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативні наслідки,
які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи
створюють засоби і передумови поступової гармонізації життя і процесів у
суспільстві. Для такої оцінки, безперечно, є підстави. Справді, ми
бачимо, як прогрес техніки дає змогу переборювати смертельні раніше
хвороби, зменшувати гостроту екологічної кризи, вирішувати конфліктні
ситуації у суспільстві, забезпечувати динамічний стан суспільної
інфраструктури. Але громадськість непокоїть те, що за кожним новим
поворотом у науково-технічному поступі виникають нові небезпеки, причому
масштаб їх загрози зростає, і наперед невідомо, чим повинно буде людство
розраховуватися за чергову технічну вигадку. Крім того, на розвиток
техніки впливає і соціальний егоїзм, тобто в гонитві за технічними
новинками дуже часто не враховують їх зворотного негативного впливу на
людину. У соціально-політичному аспекті людство, зновутаки, не
застраховане від авантюристичних кроків деяких політиків на зразок
Садама Гусейна або від захоплення ядерної зброї злочинцями.
Нарешті, розвиток техніки веде до дедалі більшого її проникнення у
психологічні сфери людського життя. Тут виникають застереження
морального і гуманістичного характеру: чи не призведе цей розвиток до
тотального контролю за людьми з боку інформаційно-поліцейських служб? До
тотального контролю за думкою?
Песимістичний напрям оцінки техніки дістав назву технофобії — жаху перед
технікою. Прихильники такої оцінки висувають наведені раніше аргументи і
роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки і
техніки. На їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, крім
перетворення самої людини на елемент технічних пристроїв. Людина вже
відлучена від натуральних форм та проявів життя, від природи, а надалі
ця тенденція стане панівною. Комп’ютерна техніка не зробить людину ні
розумнішою, ні щасливішою, а радше ще більше незахищеною і безпорадною,
нездатною протистояти життєвим негараздам. Планета Земля поступово стане
непридатною для життя, і, отже, бажання людини досягти благополуччя за
допомогою техніки призведе до її виродження.
Нарешті, нейтральну оцінку науково-технічного розвитку можна передати
словами К. Ясперса: “Одне, в усякому разі, очевидно: техніка — лише
засіб, сама собою вона не є ні доброю, ні поганою. Усе залежить від
того, що з неї зробить людина, чому вона служитиме, в які умови людина
її поставить” (Цитована праця. – С.140). “Оскільки техніка сама не
ставить перед собою ніякої мети, вона перебуває по той бік добра та зла
або передує їм” (Там само, с.134). Ця оцінка теж має своє виправдання і
свої підстави. Але вона применшує значення вихідного зв’язку техніки з
глибинними засадами людського буття.
Коли кажуть, що за допомогою ножа можна зробити хірургічну операцію і
врятувати життя людині, а можна навпаки — убити людину, то чомусь
забувають про те, що ніж спеціально зроблений для того, щоб розтинати
речовину чи тканину, а отже, самий факт його створення передбачає таку
культуру і таке розуміння існуючого, за яких припускається можливість і
виправданість механічного розтину природно існуючого під час людського
втручання у світ. Наполягання на неприпустимості вбивства свідчить лише
про бажання обмежити сферу застосування ножа, а не про ліквідацію у
нього властивості розтинати. Відомий вислів доречно відзначає: “Якщо в
першому акті на стіні висить рушниця, то в якомусь акті вона повинна
вистрелити”. Тобто без наявності в техніки певних властивостей, що
закладені в її конструкцію під час виготовлення, без певної
світоглядно-психологічної та теоретичної основи технічної діяльності
техніку неможливо було б використати як у позитивному, так і в
негативному планах.
В оцінці техніки як нейтральної прихована дуже небезпечна аксіома про
те, що слід не стільки вдосконалювати техніку в напрямі зменшення або
нейтралізації її негативних функціональних проявів, скільки певним чином
виховувати та дисциплінувати тих, хто працює з технікою. Не відкидаючи
значення останнього, ще раз зробимо наголос на тому, що не можна штучно
відривати техніку від її інтелектуального та психологічного
забезпечення. З огляду на попередні міркування не можна не визнати
справедливість за словами Ф.Раппа: “Амбівалентність (наявність
протилежних значень) техніки не можна усунути. Техніка служить для
полегшення і вивільнення, але також створює нові обмеження, обтяження та
прилучення, її вважають гарантом людського розвитку та соціального
поступу, проте вона викликає також нелюдські й руйнівні наслідки”.
8?8yyyyyyyyyyynaaaaaaaaaaaaan
Ue’v??›D!T§«„?&?&A?AeAE?Eooooooooocoooooooooooooooo
ьно технізуватися. Ми не можемо існувати, не втручаючись у самодостатній
хід природних процесів, але це втручання може нам вартувати нашого
існування і навіть існування нашої планети. Наука та техніка
схематизують, ділять, фрагментують безперервну стрічку життя, але саме
через це огрублення ми починаємо бачити, розуміти і цінувати цілість та
безпосередність. Принаймні сьогодні ми розуміємо, що людський шлях
цивілізованого розвитку (правда, лише в європейському варіанті) — це
шлях до диференційованої суцільності, до збільшення складності культури
та інтелекту, нюансів у нашому ставленні до буття, а все це ми
здобуваємо за допомогою техніки. За влучним визначенням К. Леонтьєва,
розвиток культури постає як розповсюдження “квітучої складності та
розмаїтої гармонійної творчості”.
3. Особливості історичного розвитку науки і техніки
Наука і техніка можуть розвиватися як через поступові кількісні
нагромадження, так і через досить радикальні зміни в їх вихідних
підвалинах. Перший шлях розвитку визначається, звичайно, як еволюційний,
а другий — як революційний. Першою технічною революцією вважають так
звану неолітичну революцію у знаряддях праці, що відбулася приблизно
10—8 тис. років тому. До цієї революції знаряддя праці, що їх
виготовляли з каміння протягом близько 1,5—2 млн. років, були грубі і
примітивні. Але ось раптом знарядь праці стає набагато більше, вони
значно досконаліші, витончені, і їх іноді важко відрізнити від творів
ужиткового мистецтва.
Другу дуже важливу за наслідками технічну революцію Європа переживає у
другій половині XVIII — на початку XIX ст. Це так звана промислова
революція: тут виникають машини, для яких характерна наявність трьох
конструктивних елементів: робочого знаряддя (1), передавального
механізму (2) та силового пристрою (3). Машини надзвичайно збільшують
продуктивність праці і поступово починають проникати в різні сфери
життя.
Першою науковою революцією більшість дослідників вважає виникнення науки
в XVII—XVIII ст., тобто виникнення сучасної експериментальної науки. У
цей період уперше створюється цілісна наукова теорія, що містить всі
необхідні ознаки науки як такої, — це класична механіка Ньютона. Ця
теорія мала добре розвинений математичний апарат і давала можливість
обчислювати і передбачати хід фізичних процесів.
На зламі XIX—XX ст. відбулася нова наукова революція, унаслідок якої
утворилась некласична наука: теорія відносності, квантова механіка,
галактична астрономія, кібернетика. Наука у XX ст.вийшла на дослідження
“мікро”, “макро” та “мегапроцесів” світу в їх єдності та переплетенні і
тим самим відкрила шлях до небачених раніше техніко-технологічних
зрушень. Це, зокрема, створення космічної техніки, генної інженерії,
комп’ютерної, лазерної техніки, ядерної енергетики та ін.
Одним із наслідків цієї революції був вихід науки та техніки на
принципово новий рівень взаємодії: складність сучасної техніки є такою,
що керувати нею без попереднього наукового дослідження, обґрунтування,
експериментування неможливо. Тому у XX ст. відбулися процеси: а)
органічного злиття розвитку науки і техніки; б) виходу науки на провідне
місце в її зв’язку з технікою. А результатом того врешті-решт стала і
певна революція у конструкції машини: з явився так званий четвертий
елемент машини—кібернетично-обчислювальний пристрій, що породив
тенденцію до перетворення машини в саморегульований машинний комплекс.
Усе це часто визначають як науково-технічну революцію XX ст.
Як уже було відзначено, бурхливий розвиток науки і техніки у XX ст.
загострив або змусив трохи по-іншому зрозуміти деякі традиційні проблеми
людського буття, а отже, проблеми філософії та соціології. Серед них —
перегляд періодизації історії європейської цивілізації. Ще на початку
60-х років французький соціолог Р.Арон виділив 5 стадій економічного
росту європейського суспільства: 1) традиційне суспільство, що живе за
рахунок продуктів, які воно брало переважно з природи, без суттєвих змін
останньої; 2) підготовка зрушення. Це період епохи Відродження і початок
епохи Нового часу; 3) зрушення — період перших технічних відкриттів
промислової революції; 4) індустріальне суспільство, що активно
переробляє природу на основі машинного виробництва; 5) постіндустріальне
суспільство — суспільство, що використовує автоматизоване виробництво,
кероване інформаційною технікою, в усіх сферах життєдіяльності й
орієнтоване на масове задоволення життєвих потреб своїх членів.
Ж.Еллюль, загалом поділяючи подібний погляд, виділяє у зв’язку з цим у
розвитку техніки три стадії: знаряддя ручної праці (1), машини (2);
автомати (3).
Американський дослідник Г.Кан дає таку періодизацію розвитку
суспільства, пов’язану з розвитком науки і техніки: 1) велика
сільськогосподарська революція, що відбулася приблизно 10 тис. років
тому і забезпечила людству стабільні засоби для існування; 2) великий
перехід, що розпочався у XVII ст. і є переходом від традиційного
суспільства до технотронного (панування техніки). Цей період має три
стадії: а) індустріальна революція (почалася прибл. 200 років тому); б)
технологічна революція (розгорнулась у другій половині XX ст. і
триватиме близько 200 років); в) постіндустріальна революція (вона
знаменуватиме собою повернення до прямих зв’язків із природою на основі
надзвичайно гнучкої та розвиненої технології).
Дещо інші періоди в розвитку суспільного науково-технічного поступу
виділяє французький соціолог Ж.-П.Кантен. Це три хвилі: перша хвиля —
промислова революція, друга хвиля — науково-технічна революція XX ст.,
третя хвиля — технологічна революція, що почалася у 80-х роках нашого
століття. Але широко поняття третьої хвилі ввійшло в науковий обіг після
виходу у світ праці американського дослідника А.Тоффлера “Третя хвиля”.
На думку Тоффлера, третя хвиля науково-технічного поступу — це
технологічна революція, що завершує аграрну (“перша хвиля”) та
промислову революцію (“друга хвиля”). А.Тоффлер вважає, що технологічна
революція приведе до повернення до доіндустріальних форм розвитку
суспільства на новій основі — на основі біоіндустрії, космічної та
електронної техніки.
Ми можемо відзначити, що в основних рисах наведені раніше періодизації
збігаються. Вони чітко ділять історію на індустріальний та
доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на етапах
якісних змін науки, техніки та їх зв’язку. Розглядаючи історичну
динаміку європейського суспільства, ми можемо приймати цю періодизацію
як науково достовірну та виправдану, хоч у розгляді інших параметрів
історичного життя суспільства можемо застосувати інакші підходи.
Констатуємо як висновок, що у XX ст. ми спостерігаємо спалах інтересу до
науки і техніки, а головне — зростання рівня самосвідомості людства у
зв’язку з їх впливом. І це можна виділити як одну з яскравих
особливостей сучасного науково-технічного розвитку. Безперечно,
провідною особливістю сучасних процесів науково-технічного розвитку слід
вважати вступ європейського суспільства саме в період “третьої хвилі” —
технологічної революції. Згідно з думкою А.Тоффлера, першими симптомами
наближення до цієї хвилі, що з’явилися уже наприкінці 50-х років XX ст.,
можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку,
призвело до роздрібнення напрямів його застосування і на цій основі — до
збільшення ступеня однорідності виробничих показників (це відкривало
можливість уніфікації з подальшим застосуванням обчислювальної техніки),
а з другого боку — до занепокоєння та незадоволення стандартизацією
життя, що стрімко насувалася на розвинені країни.
Крім того, розгортання науково-технічної революції дуже скоро почало
призводити до небезпечних екологічних наслідків. Усе це й спричинило
перенесення акценту з продукування техніки на розроблення технологій і
технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному
врахуванні антропологічних, психологічних, екологічних, етичних та інших
чинників функціонування техніки й технічних комплексів. Біогенна
інженерія, замкнені безвідходні виробничі цикли, ефективне використання
природних енергетичних ресурсів, охоплення ширшого, ніж звичайно, кола
чинників, залучених у виробництво, максимальне врахування людських
потреб, психологічних уподобань, етичних норм — усе це суттєві риси
технологічної переорієнтації.
Провідна роль в усіх цих процесах належить кібернетичним та
електронно-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп’ютерної
техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати вже
названими процесами. У зв’язку з колосальним зростанням значення
комп’ютерно-обчислювальної техніки деякі дослідники дещо по-іншому
оцінюють роль засобів інформації та комунікації у розвитку людства.
Так, відомий американський теоретик постіндустріального суспільства
Д.Белл вважає, що найважливішими ланками суспільного розвитку є ті, що
визначають інфраструктуру суспільства, тобто засоби комунікації. Сюди
він відносить: а) транспорт; б) засоби доставки енергії; в)
телекомунікації (аудіо- та відеотехніку, комп’ютери тощо). На думку
Д.Белла, саме комп’ютерна техніка разом з іншими сучасними засобами
перероблення інформації здатна призвести до революційних змін у
суспільстві й відкрити нову еру в добробуті і взаєминах між людьми. Але
водночас швидкий темп змін у сфері виробництва ставить неабиякі вимоги
перед духовним розвитком суспільства. Д.Белл закликає до
“інтелектуальної мобілізації”, щоб не спасувати перед валом технічних
досягнень.
Дж.Гелбрейт і деякі інші філософи та соціологи висунули тезу про те, що
кожна історична епоха має свої провідні засоби технічно-виробничої
діяльності, опанування яких вирішує долю суспільного поступу. В
архаїчному суспільстві такий засіб — це земля й людина (звідси — масові
переселення народів); в індустріальному суспільстві — засоби енергетики,
у постіндустріальному — інформаційні засоби. У цьому суспільстві той,
хто володіє інформацією, володіє усім.
Комп’ютеризація та інформаційна технологія суттєво змінюють структуру та
динаміку розвитку суспільства. По-перше, вони, за слушним висновком
Ж.-П.Кантена, призводять, з одного боку, до розречевлення діяльності.
Якщо досі стосунки між людьми опосередковували речі, то тепер на перший
план виходить пряма комунікація. У сфері виробництва дії людини дедалі
більше починають пов’язуватись з оперуванням знаково-символічними
формами, а не матеріальними масами. Зрозуміло, що при тому зростає роль
інтелектуальних чинників. З іншого боку, іде ускладнення діяльності у
зв’язку із збільшенням у ній питомої ваги інтелекту і, отже, — питомої
ваги особи.
Які ж тенденції суспільного розвитку спостерігаємо в умовах розгортання
“третьої хвилі” науково-технічного поступу?
Годі очікувати припинення чи вичерпання науково-технічного розвитку,
адже він нерозривно пов’язаний з екзистенцією людини. Навпаки, ми
повинні очікувати в цій сфері нового злету. Адже сучасні моральні
імперативи вимагають зменшення розриву між заможними та незаможними як в
окремих країнах, так і в міжнародних відносинах. Без технічних та
наукових досягнень зробити це просто неможливо. Без науки й техніки
неможливо також забезпечити функціонування сучасної економіки. Крім
того, наукові та технічні досягнення нагромаджуються у наш час
нечуваними темпами. Припинити їх розвиток поки що просто неможливо;
залишається завдання його регулювати. Отже, науково-технічний прогрес,
судячи з усього, поки що йтиме невпинно, з нарощуванням темпів. Але він
вимагатиме від країн, що займають у ньому передові рубежі:
1) комплексного розв’язання проблем життя в умовах технологічної
революції;
2) поступового залучення до науково-технічного поступу широкого
світового загалу, бо інформаційно-технологічні перетворення не можуть
мати локального характеру. Політика в постіндустріальному суспільстві
може справді перетворитися у “соціальну технологію”;
3) пріоритетного розв’язання гуманітарних проблем, бо йдеться про
перехід до інтелектуальніших і потужніших засобів життєдіяльності. Деякі
дослідники вважають, що за таких умов може суттєво зрости значення
релігії, традиційних суспільних та загальнолюдських цінностей.
Це тенденції, які можна побачити в розгортанні “нової хвилі” за
оптимістичного погляду на неї. А за песимістичного? Ну звичайно,
найпесимістичніший погляд переростає в апокаліптичний: він пророкує
поступову загибель людства у другій половині XXI ст., частково від
негативних екологічних наслідків технічного поступу, частково — від
неспроможності опанувати сили, пробуджені ним. Полегшені варіанти
песимізму передбачають поступове втягування людства в безвихідь і
суттєве обмеження технічного розвитку. Хворе людство на хворій планеті
починатиме своє пристосування до життя спочатку.
Але обидва прогнози — і оптимістичний, і песимістичний — потребують дій,
мужності, наснаги і бажання долати життєві перешкоди. Це також один із
підсумкових висновків аналізу сучасної ситуації у науково-технічному
розвитку.
Література
1. Глобальные проблеми й общечеловеческие ценности.—М.,1990.
2. Горохов В.Г., Розин В.М. Введение в философию техники. – М., 1998.
3. Ленк Х. Размышления о современной технике. – М., 1996.
4. Новая технократическая волна на Западе.—М., 1986.
5. Философия техники в ФРГ.—М.,1989.
6. Фолта Я. Новы Л. История естествознания в датах.—М., 1989.
7. Ясперс К. Смысл й назначение истории.—М.,1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
