.

Філософія і світогляд, Філософія як наука, її зв’язок з іншими напрямками суспільної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4409
Скачать документ

Реферат на тему:

Філософія і світогляд, Філософія як наука, її зв’язок з іншими
напрямками суспільної діяльності

1. Філософія і світогляд

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд?
Слід підкреслити, що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не
є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд
мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд –
це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів
на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система
принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як
ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”.

Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття
“світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси
духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень
найбільш узагальненим є таке: світогляд – це форма суспільної
свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу.

Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність.
Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно-
практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш
загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання.
Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки,
основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної
діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і
практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. В чому вона полягає?

Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є
своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного
освоєння світу; 2) мають однаковий предмет осмислення – відношення
“людина – світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її
походження і т.п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями
(наприклад, виховною).

Разом з тим, філософія і світогляд – це не тотожні поняття. В чому
полягає їх нетотожність?

1. Поняття “світогляд” більш широке за обсягом ніж поняття “філософія”.
Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ –
філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні,
естетичні і т.п.

2. Для характеристики світогляду використовуються поняття “загальна
картина світу”, “світовідчуття”, “світосприйняття”, “світоуявлення”,
“світорозуміння” тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є
“світорозуміння”.

3. Філософія і світогляд різні за своєю структурою. Перша включає в себе
онтологію, логіку, теорію пізнання (гносеологію), діалектику,
антропологію і т.п. В структуру останнього включаються: (досвід, знання,
віра, ціннісні орієнтації, переконання тощо).

4. Філософія представляє собою форму суспільної свідомості, світогляд і
науку. Світогляд як система поглядів на світ, як спосіб його
духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може ґрунтуватися на
не наукових засадах.

5. Філософія відображає і обґрунтовує своє осмислення світу своїми
методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи
таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.

2. Філософія і наука.

Філософія, як було показано вище, є не лише формою суспільної
свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного
освоєння світу. Тепер слід відповісти на запитання, а чи є філософія
наукою?

Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна
проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад,
Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують
(наприклад, О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік,
Л. Вітгенштейн та інші).

Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”.
З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ
отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє
теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. “Філософія, –
писав Р. Карнап, – віднині не визнається як особлива галузь пізнання,
котра стоїть поряд з емпіричною наукою”. 

М. Шлік вважав, що філософія має право на існування, але лише як
теоретичний засіб для логічного аналізу мови – мови емпіричної науки.

“Філософія не є наукою”, – підкреслював цей філософ.

Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції
сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. Scientia – знання, наука) – світоглядний
напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання
як найвищу культурну цінність. Однак: а) в цю цінність включається лише
природниче і точне знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре
здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних
природно-наукових методів (метод – шлях дослідження, сукупність прийомів
чи операцій практичного чи теоретичного пізнання). З такої точки зору,
не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки
оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм,
оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона
не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання.
Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.

Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має
своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для
філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні
проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими
експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності –
практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної,
експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і
властивості. Для хімії, наприклад, таким предметом є перетворення
речовин, зміна їх складу або будови. Предметом фізики є, як відомо,
природа, її властивості. Фізіологія вивчає життєдіяльність цілісного
організму і його окремих частин – клітин, органів, функціональних систем
тощо.

Цілком логічно, що для пізнання сутності таких об’єктів, і їх
властивостей, застосовуються методи, прийоми, операції, що адекватні цим
наукам, такі, скажімо, як рентгеноструктурний, масспектрографічний,
якісний, кількісний і т.д. Ці методи, безумовно, дають можливість
отримати досвідне знання, котре можна перевірити експериментально.

На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним
предметом філософії є, як це вже було показано вище, найбільш загальні
проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути
пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних
понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її
основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики
суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу.

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш
загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними
методами.

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш
загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними
методами.

Що ж таке наука? Що включає в себе це поняття?

“Наука – сфера людської діяльності, функція якої вироблення і теоретична
систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної
свідомості” (Советский энциклопедический словарь. М., 1982, стор. 876).

“Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури
суспільства; система понять про явища і закони дійсності… Наука має на
меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів
розвитку природи, суспільства і мислення (Див. Філософський словник.
Друге видання. К.,1986, стор. 416).

Далі. “Мета науки – опис, пояснення і передбачення процесів і явищ
дійсності, котрі складають її предмет… на основі вивчення законів, що
відкриваються нею” (Див. Философский энциклопедический словарь. М.,
1983, стор. 403, підкреслення моє – В. Б.).

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1)
предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний
(категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження
явищ і процесів дійсності.

Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій
предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що
дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.

Що є спільним для філософії і науки?

Спільним для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами
суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті знання представляють
у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3)
філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто
включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають
однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії),
методи дослідження).

Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії
понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки
всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2)
філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього
виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3)
закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної
методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують
методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну
цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності
і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія
включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є
важливою складовою наукового світогляду.

Для більш змістовного з’ясування особливостей філософії, необхідно
розглянути її взаємозв’язки з іншими формами суспільної свідомості,
наприклад, з релігією, правом, показати, що є для них спільним і
відмінним.

Філософія і релігія. Взаємозв’язки філософії і релігії давні і
різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла
пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як
людини, її теоретичного мислення.

Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. З одного
боку, вона представляє собою відповідні: поведінку, почуття, культ і
обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення,
ідеї і теорії, тобто те, що складає зміст релігії як форми суспільної
свідомості. Що є спільним для філософії і релігії?

Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони
представляють собою форми суспільної свідомості. Це, по-перше. По-друге,
філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами
духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія
відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія
найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте,
філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства.

Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: по-перше,
предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог,
його творіння; по-друге, філософія і релігія мають різну структуру.
Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки,
діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури
релігії входять: 1) релігійні ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні
почуття; 3) релігійні культ і обрядність; по-третє, філософія
ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; по-четверте,
філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ.
Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є –
відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується,
насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на
почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у
філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало
(апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як
правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет,
Будда і т.п.). І, нарешті, останнє. У порівнянні з філософією релігія
представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення
дійсності, оскільки вона ґрунтується на незмінних традиційних догматах
релігійного вчення.

3. Філософія і право

В системі форм суспільної свідомості (про це мова йтиме більш детально в
подальших розділах книги) значний інтерес для розкриття специфіки
філософії представляють взаємозв’язки філософії і права
(правосвідомості). Перш ніж розглянути ці взаємозв’язки необхідно
визначити саме поняття права, правосвідомості.

Право, насамперед, являє собою вольову систему, що складається із
загальнообов’язкових норм, розпоряджень і дій, обумовлених відповідними
суспільними відносинами, з метою встановлення режиму громадського
порядку, що здійснюється з допомогою виховних заходів, а також
державного примусу. Коротше: право – це система соціальних норм і
відносин, котрі охороняються і захищаються силою держави.

Право і правосвідомість – це не тотожні поняття. Право – це норми,
розпорядження, юридичні закони, а правосвідомість – це знання і оцінка
діючого права у суспільній свідомості. Нерідко правова норма, юридичний
закон, що приймається в тому чи іншому суспільстві не тотожні, не
рівнозначні з його оцінкою у суспільній свідомості. Закон, норма
встановлює одне, а в суспільній свідомості це “одне” відкидається як
неприйнятне. Тому на практиці деякі юридична закони і норми ігноруються,
порушуються, оскільки у суспільній свідомості вони оцінюються негативно,
як несправедливі.

Отже, коли ми розглядаємо зв’язки філософії і права, то мова йде про
право не як юридичну норму, закон, а про право як форму суспільної
свідомості.

Що є спільним для філософії і права?

Насамперед, філософія і право є формами суспільної свідомості; філософія
і право підпорядковані загальним закономірностям розвитку суспільної
свідомості, виступаючи як специфічне відображення економічних,
політичних та інших відносин даного суспільства; філософія і право
входять до духовної сфери суспільства як складові надбудови; філософія і
право мають спільну виховну функцію.

Окрім спільного, філософія і право мають суттєві відмінності. 1) У
філософії і права – різні предмети осмислення дійсності. Предметом
філософії, як вже відзначалося вище, є найбільш загальні проблеми буття,
відношення “людина – світ”.

Предметом права, як форми суспільної свідомості, є оцінка конкретних
норм, приписів, юридичних законів і т.п., що регулюють поведінку людей у
суспільстві; 2) у філософії відображаються об’єктивні закони розвитку
світу. Що ж до права, то в ньому знаходять відображення юридичні закони,
які встановлюються людьми в інтересах певних соціальних груп, класів
тощо; 3) філософія і право мають різний рівень узагальнення.
Специфічними для філософії є, як правило, широкі абстракції –
філософські поняття, закони і принципи, котрі застосовуються при
дослідженні права, з’ясуванні сутності правової свідомості – філософії
права. Відносно ж конкретних норм права, юридичних законів і юридичних
понять, то їх використання у філософії, її вивченні – обмежене; 4)
філософія відображає економічну структуру суспільства, його матеріальні
відносини не прямо, а опосередковано – через політику, політичну
діяльність людей. Право відображає економічні відносини суспільства –
безпосередньо. Право відображає економічні відносини суспільства –
безпосередньо.

Право має прямий зв’язок з економічними відносинами, насамперед, з
відносинами власності; 5) І, нарешті, останнє. Філософія і право мають
різну структуру. Про структуру філософії мова йшла вище, коли було
розглянуто питання про співвідношення філософії і світогляду. Що ж до
структури права як форми суспільної свідомості, то вона включає в себе
два важливих компоненти: а) правову ідеологію як систему правових
поглядів, теоретичну правову свідомість соціальної групи, класу; б)
правову психологію – несистематизовані правові погляди, уявлення,
звички, традиції, почуття, емоції, що формуються в практичній діяльності
людей.

Література

1. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х томах, т. 1, М., 1976, стр. 66,
67, 68, 69, 71.

2. Гурина Мишель. Философия. Перевод с французского, М., 1998, стр. 119.

3. Гегель. Энциклопедия философских наук, т. 1, М., 1974, стр. 347,
402. 

4. Гегель. Лекции по истории философии. Соч. в 3-х томах, т. 3, М.,
1976, стр. 66.

5. Гегель. Соч. в 3-х томах, т. 3, М., 1972, стр. 296.

6. Зотов А. Ф., Мельвиль Ю. К. Западная философия ХХ века. М., 1998,
стр. 371.

7. Гумбольт Вильгельм. Избранные труды по языкознанию. М., 1984, стр.
230.

8. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. М., 1991, стр. 10.

9. Спиркин А. Г. Философия. Учебник для вузов. М., 2000.

10. Философский энциклопедический словарь, 2-е издание, М., 1989.

11. Конке В. А. Основы философии. М., 2000.

12. Філософія. Навчальний посібник, 2-е видання, перероблене і доповнене
(за ред. І. Ф. Надольного), К., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020