РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
ФІЛОСОФІЯ ф.НІЦШЕВСТУП
Філософія – це система поглядів на світ у цілому і на відношення людини
до цього світу. Філософські добутки, якщо вони дійсно осмислюють буття
людини і навколишню дійсність, теж виявляються особистісними, що
виражають особистість і переживання філософа, його відношення до
дійсності. Оскільки переживання в різних філософів різні, різні
відносини, оскільки і розуміння цього світу у філософії безліч.
Серед філософів Ніцше порушник спокою і шляхетний пірат. Він лякає
сплячих, таранить міцності обивателів, змітає моральні постулати, убиває
Бога, валить церковні підвалини. Ніцше, говорить Цвейг, прагне на своєму
вітрильнику до усього незвіданого, весело і зухвало, з мечем у руці і
бочкою пороху під ногами.
Філософські праці Ніцше, по більшій частині не пред’являють великих
вимог до інтелекту освіченості читача. Їхня суть представляється ясної й
однозначний, мети великими й очевидними, а мова – зрозумілим. У силу
приступності його текстів читач виявляє, що філософія простіша, ніж він
думав, або він сам розумніший, ніж думав раніше. Ніцше вважав себе
природженим психологом – «покликаним бути психологом і розвідником душ».
Деякі речі, що він висловлює, уражають уяву своєю точністю і
цілеспрямованістю діагностики. З погляду Ніцше, психологія лежить в
основі усього, і тісно переплітається з іншими частинами його навчання.
У силу усього вище сказаного, прагнення зрозуміти творчість Ніцше для
мене, як студентки психологічного факультету, актуально.
Ціль даного реферату провести огляд літератури про філософію Ф. Ніцше:
найважливіших ідеях, поняттях, поглядах, системі в цілому.
Основні поняття філософії Ф.Ніцше
Філософія Ніцше – це насамперед філософія індивідуума, але не
індивідуаліста. Прагнення зрозуміти особистість, знайти вихід з кошмарів
епохи – епохи подвійної моралі в усьому: у відносинах з людьми, націями,
державами, у відношенні до самого себе – такий бачиться мета
філософських побудов Ніцше. Звідси і поетична форма цих побудов, тому що
чи можна усвідомити особистість, використовуючи біологічні, медичні,
психологічні терміни? Звідси і найчастіше афористичний їхній характер –
прагнення виразити свої думки в ємних, чітких і одночасно коротких
фразах. Але тут і причина трагедії Ніцше. Дійсно, що може бути соблазном
для інтелектуального обивателя, чим короткі, що легко запам’ятовуються і
на перший погляд не потребуючі глибокого вдумування (настільки вони
здаються очевидними і зрозумілими ) формулювання, що так відповідають
підсвідомим устремлінням і бажанням. Наприклад:
«Ти йдеш до жінок? Не забудь батіг!». Але при цьому не треба забувати і
те, що «найбільше у великих – це материнське. Батько завжди тільки
випадковість»
Іншими словами до Ніцше і його праць не можна підходити з позицій
однозначної логіки: Вона щонайменше двозначна, але найчастіше
багатозначна і визначається контекстом. Звичайно, можна заявити, що все
це викликано хворою свідомістю філософа. Але чи не та ця хвороба, що
загострює сприйняття і дозволяє побачити те, що недоступно так
називаному здоровому розуму? Та й де вона, границя між здоров’ям і
хворобою в людини, що намагається «вивернути» свій розум у болісному
процесі самопізнання?
Філософські пошуки Ніцше – це ошуки моралі для вільної людини на шляху
руйнування традиційних цінностей, орієнтація на який руйнує людяність,
особистість, а в остаточному підсумку і самої людини. Усі що існували й
існують моралі, на думку Ніцше, не просто несуть на собі печатка
суспільства й умов його існування і виживання, але спрямовані, і це
головне, на обґрунтування і виправдання володіння. Іншими словами, вони
корисливі, а тому й антигуманні. Усі, навіть так називані
загальнолюдські моральні цінності при уважному їхньому розгляді
виявляються ширмою, що маскує користь. Так чи не краще сказати про цьому
прямо, назвати речі своїми іменами й або відмовитися від цих «моральних»
цінностей, або жити відповідно до них? Але останнє навряд чи можливо для
людини, що споживає і прагне до споживання і живучого в суспільстві –
череді. А тому всі демократичні рухи, на думку Ніцше, випливають цієї
моралі стадних тварин, що має свої корені в християнстві ( див.: По ту
сторону добра і зла: Прелюдія до філософії Майбутнього// Ніцше Ф. Соч.:
У 2-х т. Т.2). І цілком природної і логічний виглядає Ніцшевськая
критика християнства і християнської моралі, тому що ця критика є
наслідок неприйняття буржуазно-ліберального духу християнства і
буржуазного раціоналізму.
Філософія Ніцше як філософія життя носить антропоморфний характер,
повертаючи людини в природу й у теж самий час олюднюючи природу,
наділяючи її антропоморфними рисами, і насамперед волею до влади.
Принцип волі до влади основний динамічний принцип філософії Ніцше керує
розвитком і людини, і світобудови. Звідси життя є абсолютна реальність,
і вона збагненна із себе самої. І людська душа, людський інтелект
породжені життям і включені в неї. Тут можна вгледіти визначене
біологізаторство, визначену редукцію духовного до біологічного. Але це
тільки одна сторона Ніцшеанської філософії життя. Можна помітити й іншу
сторону, зв’язану з постійним пошуком людьми своїх зв’язків з
світостворенням. І визнання природності душі в житті, їхньої злитості зі
світобудовою. І визнання природності душі в житті, їхньої злитості зі
світобудовою виглядає цілком логічним у контексті таких пошуків. Тоді і
божевілля філософії Ніцше з’являється не ірраціональним, а цілком
природним у спробах, що починаються філософом, виявити визначальне в
розвитку особистості через принцип волі до влади, керуючий світом і
людиною, особливо якщо цей принцип тлумачити так само широко, як це
робить Ніцше.
По Ніцше, воля до влади – це не просте прагнення до панування сильного
над слабким, але і прагнення зробити слабкого сильним. Слабість відносна
і визначається, з одного боку, положенням людини серед інших людей, а з
іншого боку – ступенем самопізнання особистості. Особистість вільна і
сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, що може надходити і
надходить відповідно до цього усвідомлення. Але усвідомлення не тільки
індивідуальне, воно ще соціально і історично. І тільки при виконанні
всіх цих умов ми маємо дійсно вільної і моральної людини. Живучого у
вільному і моральному суспільстві. Ідеалом тут є воля не в
християнському розумінні, що є несвобода, внутрішнє поневолення,
смиренність перед силою, а воля античності і Відродження – у вільному
суспільстві подібний культ, нав’язаний християнським лицемірством,
неможливий. Перехід же до такого суспільства можливий не на шляху
насильницького знищення існуючого суспільства несвободи, тому що всяке
насильство породжує нове насильство, а саме на шляху відродження ідеалу
вільної сильної людської особистості.
Відомо, що до революції філософія Ніцше була надзвичайно популярна в
Росії. Збіг, резонанс волелюбності російської інтелігенції. Шукаючої
шляху розуміння сутності волі в контексті космізму і зв’язаного з цим
індивідуалізму в кращому змісті цього слова у змісті суверенітету
особистості – з вільнодумством Ніцше, з його волелюбністю і неприйняттям
речового, прагматизму, християнської двозначності обумовили розуміння,
хоча і критичне, поглядів Ніцше.
Ніцше включає у філософію два засоби вираження афоризм і вірш; форми,
самі по собі розуміє нову концепцію філософії, новий образ і мислителя,
і думки. Ідеалу пізнання, пошукам щирого він протиставляє тлумачення й
оцінку. Тлумачення закріплює завжди частковий, фрагментарний «зміст»
деякого явища; оцінка визначає ієрархічну « цінність» змістів, додає
фрагментам цілісність, не применшуючи і не скасовуючи при цьому їхнього
різноманіття. Саме афоризм виявляє собою як мистецтво тлумачення, так і
щось тлумаченню підмет; вірш – і мистецтво оцінки, і щось оцінці підмет.
Тлумач – це чи фізіолог, той хто спостерігає феномени як симптоми і
говорить афоризмами. Цінитель – це художник, що спостерігає і діє «
перспективи», говорить віршами. Філософ повинний бути художником, одним
словом, законодавцем.
Такий тип філософа є до того ж найдавнішим. Це образ мислителя
досократика, «фізіолога» і художника, тлумача і цінителя світу. Як
розуміти цю близькість майбутнього і первісного? Філософ майбутнього є в
той же час дослідником старих світів, вершин і печер, він діє не інакше,
як силоміць спогаду. тім, що було власне кажучи забуте. А забуто було,
по Ніцше, єдність думки і життя. Єдність складне: життя в ньому ні на
крок не відступає від думки. Спосіб життя вселяє манеру думки, образ
думки діє манеру життя. Думка активізується життям, що у свою чергу
затверджує думку. У нас не залишилося навіть представлення про цій
досократичній єдності думки і життя. Залишилися лише ті приклади, де
думка приборкує і калічить життя, переповняючи її мудрістю, чи ті, де
життя бере своє, змушуючи думку божеволіти і гублячись разом з нею. Не
залишилося іншого вибору: або незначне життя, або божевільний мислитель.
Або життя занадто мудра для мислителя, або думка занадто божевільна для
людини здорового.
Список використаної літератури
1. Галеви Д. Життя Фрідріха Ніцше. – М., 1998
2. Данто А. Ніцше як філософ. – М., 2000
3.Евлампиев И.И. Концепція особистості у філософії Ф. Ніцше. // Вісник
Спб університету., сірий. 6.,2000 – № 3 – с.31-41
4. Делез Ж. Ніцше. – Спб., 2001
5. Клюс Э. Ніцше в Росії. – М., 1999
6. Марков Б.В. Ніцше і гуманізм. // Вісник Спб університету., сірий.
6.,2000 – № із-3-з.3 -12
7. Ніцше Ф. Соч.: У 2-х т. М., 1990
8. Перців Д.В. Сова Мінерви над мурашником. – М., 2001
9. Цвейг С. Учорашній світ. – М., 1991
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
