Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує.
Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок
всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма
їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з
усім тим, що є, існує у світі.
За допомогою категорії “буття” здійснюється інтеграція основних ідей,
які виділяються й процесі осягнення світу “як цілого”: світ є, існує як
безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, індивіди і
суспільство існують у різних формах; їх різне за формою існування —
передумова єдності світу; об’єктивна логіка існування та розвитку світу
породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед задана свідомості.
Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і
загальними відношеннями предметів та явищ світу. Цілісний світ — це
всезагальна єдність, яка включає в себе різноманітну , конкретність і
цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем,
людських індивідів та інше. За існуючою традицією їх можна назвати
сущими, а світ в цілому — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в
його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого
характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття
ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.
Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчення про
людину, воно націлене на визнання в кожній людині неповторної істоти.
Разом із цим пізнання та практика потребують того, щоб будь-яке одиничне
явище знаходило своє місце в системі зв’язків, об’єднувалось у групи,
узагальнювалось у всеосяжну цілісність. Визначаючи подібність умов,
способів існування одиничних сущих, філософія об’єднує їх у різноманітні
групи, яким притаманна загальність форм буття. Серед основних форм буття
розрізняються:
1) буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття
речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і
процесів, вироблених людиною;
2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і
специфічне людське буття;
3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і
об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;
4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої
людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.
Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), . слід
враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери,
об’єднані певною загальною основою.
Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм
його прояву.
Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані
в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філософії.
Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря,
грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, початку нижчого і
вищого життя.
Релігія терміном “дух” визначає душі людей, які мають розум, волю,
могутність, надприродні сили Бога.
¬
®
®
Філософський зміст поняття “дух” по-різному тлумачиться філософами,
зокрема, як притаманна людині здатність мислити, відчувати, виявляти
вольові зусилля, цілепокладати та творчо діяти. Часто термін дух
вживають для характеристики суспільних явищ: дух народу, нації, дух
солідарності тощо.
усвідомлення “Я”
самовизначення “Я”
Почуття
інтелектуальні
моральні
естетичні
емоції
афекти
Знання
елтірічні
теоретичні
Воля
цілепокладання
вибору засобів діяльності
Мислення
Чуттєве
раціональне
Пам’ять
моторна
сенсорна
довготривала
короткочасна
словесно-логічна
емоційна
образна
Гегель у праці “Філософія духу” зауважує, що “пізнання духу є найбільш
конкретним і тому найбільш високим і складним”. Він ґрунтовно аналізує
суб’єктивний, об’єктивний і абсолютний дух. До форм існування
абсолютного духу Регель відносить мистецтво, релігію і філософію.
Продовжуючи думку Регеля, марксизм доповнює вказані форми духу
політикою, правом, мораллю, називаючи їх формами суспільної свідомості,
які відображають стан суспільного буття. Буття суспільної свідомості
неможливе без її носіїв — конкретно-історичних особистостей,
індивідуальностей, які недзеркально відображають дійсність, а
перетворюють її на зміст власного духовного світу, свідомості.
Дух — це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини.
Носієм свідомості є конкретний індивід, людина, особистість, з
притаманними їй психологічними особливостями. Як ми зазначали, завдяки
взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що
оточує людину в її свідомості. Свідомість — це здатність головного мозку
людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в
образи і поняття.
Свідомість опосередковує людське ставлення до навколишнього світу.
Дослідники розрізняють: індивідуальну (належить окремій людині,
індивіду), групову та суспільну свідомість.
Осмислення кожного структурного елемента свідомості створює можливість
виявлення тих його сторін, на які не часто звертають увагу, — оцінити
зміст свідомості-кожної людини. Щоб з’ясувати, наскільки гармонійно
розвинуті всі елементи свідомості як інструмента пізнання і перетворення
світу, треба засвоїти основні функції свідомості: пізнавальну,
комунікативну, орієнтаційну, цілепокладання, управління.
Дослідники духовного життя суспільства особливу вагу приділяють поняттям
“духовне виробництво”, “духовна культура” і “суспільна свідомість”. Вони
вказують на залежність, зв’язок суспільної свідомості і суспільного
буття.
Структура суспільної свідомості, якщо її розглянути схематично, матиме
такий вигляд:
Свідомість стає суспільною завдяки узагальненню соціально-особистісного
ставлення людей до цілей і результатів суспільного виробництва. Носіями
суспільної свідомості є суб’єкти суспільної діяльності. Суспільна
свідомість – це усвідомлене суспільне буття.
ЛЮДИНА
СВІТ
СВІДОМІСТЬ
Індивідуальна
Групова
Суспільна
Ідеологія
Психологія
Форми суспільної свідомості
правова
політична
моральна
релігійна
філософська
наукова
естетична
економічна
історична та ін.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
