Реферат на тему:
Естетичний ідеал. Естетичний смак
У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої
естетичний смак означає здатність людини естетично оцінити дійсність і
мистецтво.
З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання:
«У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не
сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існував культ
естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона.
Але в цілому протягом усієї історії людства про смак сперечаються, і
досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість
фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось –
солоній, комусь подобається червоний колір, комусь – зелений тощо. Однак
усі ці аспекти життєдіяльності людини не мають суспільного значення у
таких відношеннях:
– естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що
означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат
виховання та навчання;
– естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення
та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому
естетичний смак – не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення
певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до
індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям
естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;
– естетичний смак – показник цілісності людської індивідуальності,
оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина
досягає віку 13–20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не
найголовнішим засобом об’єктивації особистості. Для молоді цілком
природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який
виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це – зовнішній вигляд,
переваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це
прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіжна субкультура,
згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби
і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки
гармонійних відносин з собою та оточуючими. Але не завжди цей
закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з
культурою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі,
панків, рокерів, металістів тощо;
– відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з
певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто
про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий)
смак, тобто в цьому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними
критеріями;
– естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається
на основі естетичного у процесі спілкування з мистецтвом та рівень якого
підвищується завдяки художній освіті та вихованню;
– дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається
на увазі якість естетичного смаку – особистісно або суспільне значущі, в
кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних
обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі
естетичного смаку різних верств населення;
– естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та
особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію
особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо
добору або характеру творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо;
– все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким
оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні…
Виходити при розв’язанні цієї проблеми слід з того, що являє собою
оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка)
засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на
якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів,
особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти,
соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну
інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість
творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не
передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму,
спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у
вигляді поняття.
Таким чином, естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та
добору естетичних ценностей, яка визначає можливість особистості до
саморозвитку.
59. Естетичний ідеал
Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент іманентно містять у
собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і є естетичним ідеалом. Слово
«ідеал» – грецького походження. У перекладі – це гра, поняття, зразок,
уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської
діяльності пов’язана з наявністю в природі людини, що розуміється як
«відкритість світу», такого моменту, який в класичній філософії
розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вираження в
орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої
відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес
самовдосконалення. На відміну від будь-якого соціального ідеалу
естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно
пов’язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. В цьому
полягає перша особливість естетичного ідеалу.
Друга особливість визначається різними засобами співвідношення
естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє
відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому
наполягає на незбагненності його усвідомлення та досягнення. У противагу
цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали – це не вільна
гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали – не список з
дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи
іншого явища»’.
Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення
дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її
особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням
особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне.
Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал –
відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка
містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.
Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об’єктивних
якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим
ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм – людина
як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який
відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні,
визначні суспільні відносини даного суспільства. Тому естетичний ідеал –
це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного.
Об’єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у
самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня
їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв’язок з
конкретно-історичними обставинами).
Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають
певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у
зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони
створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.
Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний,
наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає перспективу розвитку
суспільства, його інтереси та потреби, а також інтереси та потреби
окремої людини. В.Г. Плеханов називав ідеал дійсністю наступного дня,
коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.
Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’язках з
суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що
відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу,
естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя
суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної
діяльності та мистецтва. Цей взаємозв’язок рельєфно виступає у
порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад
античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення
про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього
(тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри).
Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності.
Ідеал – Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти
окрема людина, але при цьому кожен повинен прагнути до досягнення
недосяжного ідеалу все життя.
Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежити, аналізуючи
його відтворення в скульптурних зображеннях міфологічного Давида. Якщо
«Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу
осмислення людини, де акцент робиться на внутрішньому, духовному, то
«Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий
час віднайдена в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна
Богові людина губиться, «Давид» Берніні – втілення бентежної людини, яка
опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що
перекручують та спотворюють її. Від аристократичного достоїнства та
мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида»
Берніні часто називають «плебейським Давидом». Дпофеоз відчаю
невпевненості в собі і безнадійності буття людини у XX ст. символізує
«Давид» Дж. Макку.
Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямований не у
майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу
(наприклад ідеалізація вітчизняної історії XVI–XIX ст.). Завдяки своїй
почуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у
свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю
дійсність. ‘Наприклад, радянський кінематограф ЗО–50-х років (фільми
«Свинарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) створював
подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося
навкруги.
У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську
енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість
випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як
норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним
критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому
світі, всього, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі
об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діалектичне
поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та
визначає її естетичну цінність.
Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох
окремих – природній ті соціальній – підставах, а тільки у процесі
суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за
законами краси.
Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-трудової
діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у
мистецтві.
Висновки
Потреби людей у створенні досконалого, піднесеного, що давало 6 їм
духовну насолоду, викликали до життя мистецтво та естетичну свідомість.
Специфіка естетичної свідомості визначається її предметом,
художньо-образним способом відображення дійсності і функціями. Це
відображення здійснюється на буденно-психологічному та
духовно-теоретичному рівнях. В основі естетичного ставлення людини до
світу, її естетичної активності лежить соціально-культуротворча
діяльність, яка не може обмежуватись сферою художньої творчості, а має
поширюватися на всі сфери суспільного життя.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
