.

Діалектичне заперечення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1855
Скачать документ

Реферат на тему:

Діалектичне заперечення

Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на
єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних
моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення поступальності й
повторюваності в процесі розвитку Гегелю вдалося відкрити й осмислити
цей закон.

Проте людство йшло до цього досить довго. Перші теорії про напрям і
форми розвитку виникли лише в XVII-XVIII ст. Вони зводилися переважно до
двох концепцій: розвитку по колу і розвитку за висхідною лінією. Перша
обумовлювалася тим, що різні зміни в природі часто мають циклічний
характер (зміна пір року, дня і ночі тощо). Один з її авторів Дж. Віко
вважав, що й суспільство проходить три стадії розвитку: дитинство,
юність та зрілість (після третьої стадії суспільство старіє, деградує).
Ця концепція ігнорувала головну тенденцію розвитку (рух уперед) і
абсолютизувала повторюваність.

Виходячи з другої концепції, існує лише поступальний розвиток (по
висхідній лінії). Цієї концепції дотримувалися Д. Дідро, К. Гельвецій,
Ж. Кондорсе та ін.

Однак, жодна з них не була науковою. Перша не враховувала прогресивного
розвитку. Друга — багатопланового процесу розвитку, його повторюваності,
не розуміла ролі стрибків, зигзагів, зворотних рухів та катастроф.

Завдяки правильному розумінню співвідношення поступальності (подолання
початкового рівня буття) й циклічності Гегелю вдалося вирішити питання
напряму й форм розвитку. Він розумів розвиток як висхідний, поступальний
рух уперед з повторенням деяких пройдених ступенів на новому, вищому
рівні.

З метою обґрунтування й осмислення цієї проблеми Гегель запроваджує
категорію “діалектичне заперечення”, яка відображає момент зв’язку,
момент розвитку (заміни старої якості новою). Як уже зазначалося, він
виходив з того, що річ є суперечністю, оскільки містить у собі свою
протилежність, а тому й має у собі своє заперечення. Воно проявляється в
“протистоянні” підпорядкованої сторони визначальній, у формі якої існує
сама річ. Заперечення є моментом (результатом) “боротьби” між
протилежностями. Ф. Енгельс називав заперечення рушійним началом
розвитку. “Істинне, природне, історичне і діалектичне заперечення… і є
саме рушійне начало всякого розвитку — поділ на протилежності, їх
боротьба і розв’язання”.

Будь-яка з протилежностей предмета є носієм заперечення. Оскільки кожна
річ, крім основних (провідних), має ще й неосновні протилежності, а отже
й суперечності, є їх сукупністю,

то це означає, що и заперечень всередині предметів, процесів, явищ теж
багато. Проте при дослідженні напряму розвитку важливо встановити
відношення тієї сторони речі до своєї протилежності, яка є носієм
майбутнього.

Уже наголошувалося, що матеріалістична діалектика вважає розвиток
саморозвитком, а заперечення — самозапереченням. Ф. Енгельс зазначав, що
не зовнішні сили призводять до заперечення, а процеси, які відбуваються
в сутності речей, їх іманентні закони розвитку. Кожна річ містить у собі
своє заперечення, яке є зародком нового. Останнє зумовлює перетворення
певної речі в щось інше.

У підручнику “Вступ до філософії” зазначається, що заперечення охоплює
триєдиний процес: деструкції (руйнування, подолання тощо) попереднього,
кумуляції (часткове збереження, спадкоємність, наступність) і
конструкції (формування, творення нового).

Перший момент забезпечує створення необхідних основ для майбутньої фази
певного процесу. І хоча цей момент є основним, проте не суцільним, не
єдиним, і тому не може зруйнувати передумови розвитку до наступних фаз.
Продовження цього процесу (його зв’язок, єдність, цілісність)
забезпечується другим моментом (спадкоємністю, наступністю). Без нього
не було б руху вперед. Та наростання процесу, його рух до нових форм
вимагає й третього моменту (формування нових зв’язків, функцій тощо).
Так, у кожному суспільстві на певному етапі можна спостерігати подолання
всього того, що заважає його нормальному функціонуванню. Проте цей
процес був би недостатнім без виявлення й підтримки всього здорового,
цінного, що є в суспільстві. Він містить принципово якісне оновлення в
усіх галузях суспільного життя.

У різних сферах матеріальної і духовної реальності заперечення
проявляються по-різному. Ф. Енгельс з цього приводу писав: “Для кожного
виду предметів, як і для кожного виду уявлень і понять, існує свій
особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому
виходить розвиток”2. Розуміння того чи іншого типу заперечення
передбачає як знання заперечення загалом, так і знання конкретної сфери
реальності.

Саме заперечення проявляється всередині речі. Воно існує доти, доки
існує сама річ. В остаточному підсумку це заперечення призводить до
перетворення речі у свою протилежність, до появи нової речі. На основі
цієї речі теж може виникнути й виникає наступне (друге) заперечення. І
так далі. Наприклад, коли зернина потрапляє в сприятливі умови (в
ґрунт), відбувається процес додавання певної кількості матерії й
енергії, “активнішою” стає протилежність під назвою “асиміляція”. Вона й
сприяє заміні зернини стеблом (перше діалектичне заперечення). Але ж це
продовжується й далі, тобто в процесі другого заперечення стебло
перетворюється на колос із зерном. Відбувається синтез, з’являється
зерно, але не попереднє, а нове і в більшій кількості. Якщо в ролі
першого заперечення виступає одна з протилежностей самої речі, що
постійно змінюється, розвивається, то в ролі другого заперечення постає
одна з протилежностей речі, котра щойно утворилася. Напрям розвитку
яскравіше проявляється в другому запереченні, хоча це помітно й раніше.

Кожна протилежність, яка присутня в речі, виконує роль не тільки
заперечення, а й містить у собі утвердження1. Після загибелі старого
вона виступає тим стрижнем, на основі якого здійснюється синтез
життєздатних елементів віджилої речі. Щодо другого заперечення, то воно
служить і формою утвердження наслідків розвитку відповідного об’єкта.

Заперечення, що відбувається в об’єктивній реальності, фіксується за
допомогою категорій заперечення, наступності й конструкції, котрі
перебувають у діалектичному взаємозв’язку. Категорія утвердження
вводиться для позначення внутрішньо необхідного зв’язку між речами
(старого і нового, які є взаємозв’язаними стадіями розвитку одного й
того ж). Цим “одним і тим же” є об’єктивна реальність.

Старе, як правило, зникає не безслідно, а концентрується в новому,
зазнає в ньому переробки, тобто “зняття” (переборюється і разом з тим
зберігається). Життєздатні елементи старого утримуються, синтезуються в
новому.

У процесі розвитку категорія “заперечення” фіксує момент перервності, а
категорії “наступності” й “утвердження” — моменти неперервності. Тому
загалом розвиток становить діалектичну єдність перервності й
неперервності. Утвердження (конструкція) має внутрішній характер, є
наслідком постійної боротьби протилежностей у самій речі.

Однак заміна одного явища іншим не завжди є розвитком. “Інше” може
виявитися не новим, а навіть менш розвиненим від попереднього. Проте
нове зрештою прокладає собі дорогу через безліч випадковостей і тому є
нездоланним.

Вважаючи головною тенденцією розвитку прогрес, матеріалістична
діалектика разом з тим не заперечує й наявності таких змін, які не
ведуть до виникнення нового — регресу. Це протилежні категорії, які
відображають істотні сторони розвитку. Якщо прогрес можна зобразити
висхідною лінією, а регрес — спадною, то їх єдність у найабстрактнішому
вигляді можна зобразити однією висхідною лінією. При конкретнішому
схематичному його зображенні, коли регрес виступає підпорядкованим
моментом, розвиток нагадує собою спіраль.

Названі категорії в їх діалектичному взаємозв’язку описують закон
заперечення заперечення. Подвійне заперечення в назві закону пояснюється
тріадним характером заперечення (хоч і не завжди), а також означає
безкінечність заперечення.

Отже, структура цього закону розкриває, по-перше, безперервність процесу
розвитку, по-друге, заперечення першого заперечення вказує на те, що
другим запереченням якість, яка була піддана запереченню у вихідному
пункті, ніби поновлюється на новому, вищому ступені1. Безперервність
процесу розвитку визначається тим, що будь-яка якість “старіє” й
заходить у суперечність з новим. Заперечення заперечення є виразом
нездоланності нового й поступального характеру розвитку. Заперечення
заперечення полягає в тому, що заперечення першого вказує на те, що
другим запереченням ніби поновлюється на новому, вищому ступені якість,
яка була заперечена у вихідному пункті.

Цей закон відображає розвиток у його формі та результаті. Повністю він
проявляється лише у відносно закінченому циклі розвитку об’єкта. Завдяки
цьому закону вимальовується загальна картина розвитку об’єкта (від його
суперечливої єдності, через боротьбу й руйнування — до синтезу в новій,
вищій єдності).

Заперечення речі своєю протилежністю призводить до розв’язання
відповідної суперечності шляхом зруйнування й перетворення її у свою
протилежність. Та розвиток на цьому не припиняється. З виникненням нової
речі народжується й нова суперечність, нове заперечення, яке виступатиме
рушійною силою подальшого розвитку.

Закон заперечення заперечення має велике методологічне значення,
оскільки дає змогу з’ясувати внутрішню логіку й загальний напрям
розвитку. Наголошуючи на минущому характері всього існуючого, він вказує
на перспективу подій.

Усвідомлення тенденції поступального процесу дає змогу зрозуміти, в
якому напрямі розвиваються події, і тому має велике теоретичне й
практичне значення.

Діалектичне заперечення — це критичний метод освоєння й розвитку всього
нагромадженого людством досвіду. Як метод він дає можливість зрозуміти,
куди йде розвиток, що приречене на загибель, а що має свою перспективу,
що є новим. Незважаючи на певні відступи, нове перемагає.

Цей закон націлює нас на дбайливе ставлення до попереднього досвіду, на
боротьбу проти віджилих порядків, за утвердження нового. В цьому плані
важливо виявити нове й підтримати його. Кожен має прагнути оволодіти
почуттям нового, бачити перспективу.

Закон дає змогу збагнути суперечливий характер історичного процесу,
бачити те, що поступальний характер розвитку іноді переривається
відступами, зигзагами, поворотами. І все ж прогресивна тенденція в
остаточному підсумку перемагає, людство рухається по висхідній лінії.
Знання цього служить нам основою оптимізму.

Отже, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв’язки й відношення
об’єктивного світу. Діючи в єдності та взаємозв’язку, вони
характеризують складний багатогранний процес розвитку об’єктивної
реальності. Так, процес переходу кількісних змін у якісні і навпаки
включає в себе і суперечливість, і діалектичне заперечення. Єдність і
боротьба протилежностей, безумовно, включає в себе кількісно-якісні
відношення і заперечення заперечення, в процесі заперечення єдине
роздвоюється на старе й нове, між ними відбувається боротьба, перехід
кількісних змін у якісні.

Список використаної літератури:

Босенко В. А. Актуальные проблемы диалектического материализма. — К.,
1983.

Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. —
М., 1973.

Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т. 1-3. — М., 1974. — Т. 1.
Наука логики.

Голубенка В. П. Необходимость и свобода. — М., 1974.

Диалектическое противоречие. — М., 1979.

Диалектика отрицания отрицания. — М., 1983.

Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К, Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

Звиглянич В. А. Логико-гносеологические и социальные аспекты категорий
видимости и сущности. — К., 1980.

Законы и принципы материалистической диалектики. — К., 1989. W-Ильенков
Э. В. Диалектическая логика. — М., 1984.

Кириллов В. И. Логика познания сущности. — М., 1980.

Кедров Б. М. Беседы о диалектике. — М., 1989.

Конкин М. И. Проблема формирования и развития философских категорий. —
М., 1980.

Ленін В. I. Карл Маркс. Повне зібрання творів. — Т. 26.

Ленін В. І. Філософські зошити. Повне зібрання творів. — Т. 29.

Маркс К. Післямова до другого видання першого тому “Капіталу” // Маркс
К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 2.

Материалистическая диалектика. В 5 т. — М., 1981.

Материалистическая диалектика. Краткий очерк теории. — М., 1985.

Миклин А. М, Подольский В. А. Категория развития в марксистской
диалектике. — М., 1980.

Оруджев 3. М. Диалектика как система. — М., 1983.

Панибратов В. Н. Категория “Закон”. — М., 1980.

Пилипенко Н. В. Диалектика необходимости и случайности. — М., 1980.

Суворов Л. Н. Материалистическая диалектика. — М., 1980.

Сущность и явление. — К., 1987.

Свидерский В. И. О диалектике элементов и структуры. — М., 1962.

Шептулин А. П. Диалектический метод познания. — М., 1983.

Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания. — К.,
1977.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019