РЕФЕРАТ
на тему:
Чи має
сенс життя людини 5
ПЛАН
Що таке сенс життя?
Аналіз основних підходів до розуміння сенсу життя
Моє ставлення до проблеми сенсу людського життя
ЩО ТАКЕ СЕНС ЖИТТЯ?
Сенс життя – ціннісні орієнтири, які направляють вчинки та загальну
поведінку людини протягом життя. При відсутності сенсу життя
життєдіяльність людини носить більш спонтанний характер, з великою
кількістю змін у своїх поглядах та вчинках.
За думкою сучасного мислителя, філософа Франкла, існує ряд
основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук
сенсу життя: творча трудова діяльність; цінності переживання (краса
природи, мистецтва); цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);
цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою
(своїми інстинктами, потягами, пристрастями). Доки людина живе, вона має
можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений
і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя.
2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПІДХОДІВ ДО РОЗУМІННЯ СЕНСУ ЖИТТЯ
Але з’ясовувати сенс життя треба з різних точок зору.
Зараз існує багато релігій. Але якщо придивитися поуважніше до всіх
релігій, можна помітити, що вони усі сходяться у своїх вченнях: Бог є,
він єдиний і всемогутній. Але кожна релігія затиснута в корсеті своїх
догм і ніколи не погодитися визнати, що усі релігії схожі і говорять про
одному, але різними мовами.
У Біблії написане ” Спочатку було Слово і Слово було Бог”. Дійсно, слово
не можна поторкати і відчути на смак, напевно тому в Біблії і
приводиться це порівняння. Енергію теж не можна чи поторкати побачити,
але вона є. Ця фраза стане більш зрозумілої якщо замінити “слово” на
“енергію”. Усі є енергія, з енергії народжується й в енергію
звертається. Біблія на цьому не зупиняється і наставляє людини далі.
Щирий християнин той, хто реалізував Бога у своєму серці, того хто
виливає із серця Святу Любов і Святий Жаль.
“Будуйте замки не на землі, але на Небесах”. Скільки до нас жило людей,
цивілізацій? Усі вони загинули. Хто тепер пам’ятає про їх? Також і ми:
зараз живемо, а завтра нас немає. І нам нічого вже не буде треба: ні
грошей, ні слави. Смерть усіх зрівняє. Навіть якщо після нашої смерті на
нас буде молитися все людство, нам від цього легше не буде.
Зараз багато говорять про те, що людина не обмежується фізичним тілом,
що в нього є душу. Напевно багато хто чули про переселення душ. Деякі
вчені займаються дослідженням цього “феномена”. От представте, умер
людину, що не думала при своєму житті про душ. Його душа звільнилася.
Отут можна тільки поспівчувати: душу в житті людини не брала участь, не
розвивалася. Які якості вона придбала? Ніяких. А ми що робимо для
розкриття наших душ? Нічого. Ми задавили її егоїзмом, себелюбністю,
жорстокістю, лицемірством, жадібністю й іншими всілякими негативними
якостями.
“Квітка лотоса може розцвісти і на узбіччі в купі мусору”. Ця індійська
мудрість говорить нам, що якими б ми не були у своєму житті ми завжди
можемо змінитися і стати краще. У кожній людині є насіння прекрасного,
котре може перетворитися в лотос – прекраснішу із квіток.
Самопізнання, вважає він, дає можливість людині керувати “домом свого
тіла” — відчуттями, розумом, волею, вчинками. Непристойно людині, — каже
він, — “не знати законів своєї природи, не знати властивостей і
обов’язків членів, з яких складається її тіло, не відати того, що
зберігає її природу в цілості, і що веде до її руйнування”. Людині дано
знати про всі речі, — міркував далі мислитель, — але для чого все це
потрібне їй, якщо вона не пізнає себе саму, не знатиме, з чого, ким і
для чого створена. Ще виразніше формулює ренесансно-гуманістичну ідею
стихійного самоутвердження людини, її здатності через моральне
самовдосконалення і щонайповнішу реалізацію закладених у неї Богом
творчих і розумових потенцій набувати рис Божественної істоти
С.Оріховський. Людина, стверджує він, пізнавши всі знані і небесні речі,
а до того ж саму себе, домоглася того, що справді рівною Богові стала.
Водночас, головне призначення людини він бачить у тому, щоб, спираючись
на свою Божественну натуру, осягнути Бога (“аби з Богом, у Трійці
єдиним, бути заодно”) та через спасіння досягти вічного життя. Загалом
же, С. Оріховський неоднозначно оцінює відомий вислів, написаний на
храмі Аполона в Дельфах, латинізований варіант якого звучить як “Nosce
te ipsum” (“Пізнай себе самого!”). З одного боку, він здатність людини
до самозосередження вважає найвищим благом, а з другого — критикує
Арістотеля за намагання, спираючись на цей принцип, формувати остаточну
мету людського життя і діяльності. Отже, тут С. Оріховський мислить у
ренесансно-гуманістичному ключі. Він переконаний, що будь-яке
самопізнання і самозосередження повинно здійснюватись заради віднайдення
у самому собі творчих потенцій до того чи іншого важливого роду
діяльності у земному житті, тобто остаточна мета цих пошуків має бути
спрямована назовні: на вияв особистої доблесті і на суспільно-корисну
працю. Згодом у П. Могили проблема самопізнання трасформувалась у
проблему цілісності людини, “її свідоме збирання себе і переображення
згідно з визначеними для себе моральними і духовними пріоритетами з
метою спрямування себе до добра й істини”. У філософії Г.Сковороди
розв’язання проблеми самопізнання пов’язане з його концепцією “сродної
праці”, тобто воно спрямоване у нього на зовнішню, земну самореалізацію.
3. МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ПРОБЛЕМИ СЕНСУ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ
У чому ж сенс життя? Це питання кожний з нас хоча б раз задавав собі.
Відповідь на нього дається виходячи з віросповідання, світогляду наших
батьків, світогляду суспільства, соціального стану, рівня освіти,
психічного стану і багатьох інших факторів.
В основному зараз багато хто задовольняються положенням гарного чи
сім’янина кар’єриста. Багато хто ставлять змістом свого життя виховання
чи дітей досягнення високого положення в суспільстві. Але чи не так це
правильно?
Наше суспільство рухається по шляху матеріального поліпшення фізичного
життя. Раніш люди не знали електрики, побутових комфортних умов, але
були щасливіші нас, випробували більш щирі почуття. Візьму на себе
сміливість сказати, що ми нещасливі. Саме нещасливі, порівнюючи свій
рівень життя з рівнем життя інших. Але чи не так важлива фізичне життя?
Що дасть вона крім однохвилинних задоволень?
Якщо людина почне задумуватися про те, що вмре через хвилину, чи стане
він цю хвилину думати про фізичне задоволення? Чому коли нам психічно
зовсім погано ми шукаємо порятунки в релігії? Чому, не маючи можливість
довести існування Бога, ми згадуємо про нього і просимо допомоги, коли
вже нівідкіля її чекати? Так багато “чому” на який немає точної
відповіді. Значить можна припустити, що кожний з нас інтуїтивно розуміє,
що фізичні задоволення – не головне. Але розуміючи це, ми вперто
повторюємо, що фізичне життя для нас важливіше. Напевно ми так вперті у
своїх поглядах тому, що боїмося правди, що перевершує наше розуміння.
Людина приходить у цей світ циклічно саме задля отримання досвіду. А для
чого цей досвід, питається? А задля поглиблення свідомості. А для чого
поглиблювати свідомість, питається? А саме задля духовного зростання. А
отже, сенс життя є, як на мене, це шлях осягнення духовності,
внутрішньої гармонії, злиття зі світом та її мешканцями.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
