.

Біологічна етика в системі практичної філософії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
414 3036
Скачать документ

Реферат на тему:

Біологічна етика в системі практичної філософії

Практична філософія — радше не в семантичному (тут вона має давні
традиції), а в термінологічному аспекті — бере початок з кантівського
поділу філософії на “практичний розум” та “теоретичний розум”.
Відстоюючи примат практичного розуму над теоретичним, примат моральної
поведінки над питаннями наукового пізнання, до сфери практичної
філософії він відносив етику, філософію держави та права, філософію
історії та релігії й навіть антропологію.

В сучасному світі зазначені проблеми під впливом невпинного поступу
науково-технічного прогресу, а особливо негативних його наслідків
надзвичайно актуалізувалися й стали об’єктом (предметом) пильної уваги
філософів. Помітною є тенденція переміщення дослідницьких наголосів з
традиційних проблем теоретичного розуму на проблеми практичної
філософії.

Яскравим прикладом дослідника, який перейшов з позицій теоретичного
розуму на позиції розуму практичного, є учень Е. Гуссерля та М.
Хайдеггера Ганс Йонас. Його персональний досвід “переживання власного
шляху мислення” приводить до усвідомлення того, що “тепер уже не
задоволення від пізнання, а страх перед прийдешнім або ж страх за людину
стає головним мотивом мислення, і останнє саме робиться тут уже діянням
відповідальності”1.

Саме страх перед прийдешнім та дедалі більше прогресуюче почуття
відповідальності привели до появи у світовому філософському процесі
інтенції “реабілітації практичного розуму”. Одним із магістральних
напрямів такої реабілітації, безперечно, є біоекологія.

Термін “біоетика” набув поширення в науці після виходу в світ книги
В.Р.Поттера “Біоетика ? міст у майбутнє”2. Виникнення цього наукового
напряму було своєрідною реакцією на технологічні та соціально-політичні
“виклики” в сфері медицини й біології. Безпрецедентно складні етичні
колізії, що постають перед суспільством, зумовлені новітніми медичними
та біологічними технологіями, дедалі більшими можливостями впливу на
людський організм, спонукають до пошуку шляхів виходу з драматичних
ситуацій, які виникають у практичній діяльності трансплантологів,
реаніматологів, психіатрів, біотехнологів тощо, до визначення міри
відповідальності при прийнятті рішень. В загальноетичному контексті
біоетика з подачі В.Р.Поттера постає як прикладний аспект з чітко
визначеною спеціалізацією.

Традиційна медична деонтологія, яка ще з часів Асклепідів (Гіппократ)
наголошувала свою увагу на багатоаспектному відношенні “лікар —
пацієнт”, за сучасних умов значно розширила й конкретизувала своє
дослідницьке поле, зокрема за рахунок проблем біомедичного експерименту,
генної інженерії, аборту, евтаназії, новітніх технологій штучного
запліднення та вибору статі дитини, трансплантології, а в останній час і
клонування, перетворюється на структурний підрозділ біоетики.

Від середини XX ст. процес інтеграції біологічної та медичної етик
набуває міжнародного характеру. Передусім це проявилося в забороні
злочинних дослідів на людях (“Нюрнбергський кодекс”, 1947 р.),
засудженні лікарями тортур (“Сіднейська декларація”, 1969 р.). До цього
слід долучити матеріали “Женевської декларації” (1948), “Міжнародного
кодексу з медичної етики” (Лондон, 1949 р.), “Гельсінгсько-Токійської
декларації (1964 та 1977 рр.) та ін. Нині проблеми біологічної етики
набувають статусу безумовної пріоритетності, про що свідчать події та
документи, створені міжнародним співтовариством:

1993 р. — Міжнародний комітет з біоетики в Страсбургу провів міжнародний
симпозіум “Етика та генетика людини” й підготував відповідні
рекомендації для Європейської парламентської асамблеї;

1995 р. — Всесвітня організація охорони здоров’я розповсюдила документ
під назвою “Резюме з етичних аспектів медичної генетики”;

1996 р. — Парламентська асамблея Ради Європи затвердила “Конвенцію про
захист прав і гідності людини в галузі біомедицини”;

1998 р. ? відбувся IV Всесвітній конгрес з біоетики в Токіо.

Спеціалізована робоча група Ради Європи працює над удосконаленням
нормативних актів “Конвенції по правах людини” в біомедичному аспекті та
“Програми генетики людини” Всесвітньої організації охорони здоров’я, в
якій розробляють етичні проблеми генетичних досліджень та
медико-генетичної допомоги населенню.

Незважаючи на редукцію біоетичної проблематики в тлумаченні В.Р.Поттера
до проблем біомедичного комплексу, в сучасних варіаціях предмет біоетики
суттєвим чином розширюється. Перш за все береться до уваги та важлива
обставина, що біоетика так чи так пов’язана із загальноетичним
контекстом. Ще у своїх історичних витоках (“Нікомахова етика”
Арістотеля) етику тлумачили як одну з найскладніших і найважливіших
проблем життєдіяльності людини, як засіб духовної гігієни її буття. Тому
моральні принципи розглядали як первинні стосовно емпіричного світу.
Загалом призначення етики полягає навіть не в тому, щоб аргументувати
перевагу добра над злом, а в тому, щоб допомогти людині адекватно
зрозуміти життєву ситуацію й віднайти шлях до досягнення добра. Мораль
витлумачують як єдино можливий спосіб буття людини, реалізації людської
сутності. Сам термін ethos склався як визначення сфери побутування
людини взагалі. Засадовим стосовно всіх моральних конструкцій робили
відчуття співпричетності до буття інших людей і до буття природи.

Нині ця тенденція посилюється завдяки кардинальному переосмисленню
феномена життя. Можна сказати, що початок власне біологічної етики
поклали праці А.Швейцера, в яких він тлумачить етику як безмежну
відповідальність за все, що живе. В його етиці “благоговіння перед
життям” немає поділу на вище та нижче, або більш цінне та менш цінне
життя. Для глибоко моральнісної людини кожна форма життя є священною.
Особливу увагу А.Швейцер приділяв подоланню антропоморфної обмеженості
своїх попередників, поширенню біблійної заповіді “не вбий” за межі
міжлюдських стосунків.3

Екологічну кризу в сучасній літературі дедалі більше тлумачать не як
кризу, зовнішню щодо людини, що стосується лише природного довкілля, а
як кризу антропологічну, внутрішню, як кризу духовну (світоглядову та
філософсько-ідеологічну). Тому наголоси при опрацюванні стратегій її
подолання ставлять не лише на раціональному природокористуванні,
контролі за технологіями та прийнятті законів на захист природного
оточення, а й на формуванні нового ставлення до природи та адекватних
моральних “людських якостей” (А.Печчеї).

Розвиток екології як напряму сучасного наукового дослідження
стимулюється не стільки “логікою внутрішнього розвитку”, скільки
зовнішніми чинниками. А в соціогуманітарному аспекті цей розвиток
ініційований переважно “знизу”, базуючись на громадській стурбованості
щодо стану природного довкілля на протидію відомій бюрократичній тактиці
“перероблення” природи та “освоєння” її ресурсів. Ця обставина й
детермінує формування принципово відмінного від традиційного
гуманістично-наукового розуміння стосунків людини з природою, активізує
розвиток екологічної етики та створення ефективної системи екологічної
освіти та екологічного виховання. Саме в зазначених галузях виявляє себе
новий тип раціональності, що резонує зі східними уявленнями про зв’язок
істинності й моральності. Взагалі еволюцію сучасної екології можна
зображувати в такій траєкторії: від науки природничої до науки
моральнісної.

Потреба в екологічній етиці (термін часто тлумачать як синонім
біоетики), яка зорієнтована на формування відчуття персональної та
колективної відповідальності за стан біосфери перед сучасним і
майбутніми генераціями, нині є очевидною. Якщо класична етика у витоках
своїх була напрямом виключно антропоцентричним (у центрі її побудов були
інтерсуб’єктивні відносини), то з часом поняття моральності стало
поширюватися на інші форми буття, зокрема на сферу живого (А.Швейцер), а
потім і на природу взагалі (відношення “людина — природа”). Таке
поширення предмета етики, на думку відомого німецького дослідника
Г.Йонаса, є необхідним для сучасної людини як ефективний засіб захисту
людини розумної (homo sapiens) від людини діяльної (homo faber).
“Зростання людської могутності затьмарює власною престижністю все, що
складає сутність повноцінної людини, а тому це зростання, оскільки воно
приковує до себе дедалі значніші зусилля людини, супроводжується
приниженням її поняття про себе та власне буття”4

Ставлення людини до природи нині набуває такого самого морального
значення, як і ставлення людини до людини. По суті, це одне й те ж саме
ставлення. І цю обставину мають на увазі, коли кажуть про перехід
морального імперативу в імператив екологічний. Окреслене коло питань
здебільшого й цікавить спеціалістів з “новітньої” етики, що в сучасній
літературі визначають по-різному: “етика виживання”, “біосферна етика”,
“екологічна етика”, “етика живого” та ін.

Зокрема, для вітчизняної традиції є характерним натуралістичний напрям
етики живого. Він спирається на природничі науки, насамперед на
фундаментальні ідеї біології. Свого часу І. Кант світ людини з його
моральністю протиставляв “натуральній природі”. Етика в його системі
була витлумачена як феномен неприродний. Представники ж натуралістичного
напряму етики вважають мораль фундаментальною властивістю живого і
прагнуть осмислити життя як природно-історичний феномен, а моральнісний
контекст виводити з ідеї боротьби зі смертю. Найвідомішим із них є
російський фізик М.О.Умов. Він відштовхується від міркування, що життя є
специфічним за своєю організацією, й тому для його адекватного розуміння
недостатньо “фізикалістських” понять і методів. Обгрунтування етики
життя має спиратися на антиентропійність живого, а головною метою її є
прагнення усунути трагічність людського буття за допомоги активного
втручання в природні процеси для того, щоб перетворити її хаотичні сили
на організовані, “гармонійні”. Етичні ідеали, як вважає М.О.Умов, мусять
бути виведені з життя, “з первинних форм гармонійностей”, властивих
органічному світу, й розвиватися до етичних ідеалів добра та любові ?
необхідної передумови збереження та утвердження життя на Землі.

До натуралістичного напряму етики життя слід віднести також
П.О.Кропоткіна з його концепцією альтруїзму. Піддаючи критичному аналізу
дарвінівську боротьбу за існування, він доходить висновку про те, що
зазначений еволюційний чинник слід доповнити принципом взаємодопомоги
(альтруїзму), який є наслідком взаємозалежності організмів і своєрідним
індикатором прогресивної еволюції як у природі, так і в соціальній
сфері. А оскільки інстинкт спілкування та взаємодопомоги властивий
усьому тварному світові, то етичні норми є вкоріненими ще в світі
органічної природи. До цього слід додати також цікаві спроби виявити
еволюційно-генетичні передумови вищих етичних та естетичних якостей
людини у тварному світі, що були здійснені в дослідженнях
В.П.Ефроїмсона, Б.Л.Астаурова, Л.В.Крушинського, С.М.Панова та ін.

Орієнтація на повноту життєвого процесу (буття), де органічно
сполучаються розуміння минулого, сьогодення й майбутнього, контакт із
природою та соціальним оточенням стимулюють пошуки “нової моралі”
(“етика ненасильства” ? Л.М.Толстой, М.Ганді, М.Л.Кінг; “культура
провини” та “культура сорому” ? Р.Бенедикт; “принцип відповідальності” ?
Г.Йонас, “принцип співчуття” ? С.В.Мейєн та ін.). Саме на цих засадах
формується “нова інвайронментальна парадигма”, головними орієнтирами
якої є такі міркування:

людина при всіх своїх якостях ? лише один з репрезентантів живого і як
вид Homo sapiens ј включеною в єдину глобальну екологічну систему;

вона живе не лише в соціальному, а й у природному контексті;

людина не власник (орендар) природи, а один з членів природного
співтовариства;

людина не має ніяких привілеїв. Навпаки, її сапієнтність покладає на неї
відповідальність за стан природного довкілля;

вона має культивувати в собі відчуття “емпатії” ? готовність і здатність
відчувати те, що відчувають інші, входити в становище інших, здатність
дивитися на світ очима живої істоти.

Е.Фромм вважає, що принципами “нової людини” мають бути:

бути, а не володіти;

звільнення від нарцисизму;

любов і повага до життя в усіх його проявах;

відмова від ідеї експлуатації природи, формування потреби в пізнанні
природи та організація пошуку можливостей жити в гармонії з нею.5

З позицій екологічної моралі традиційні поняття “підкорення природи”,
“боротьби з природою”, “корисності” чи “некорисності” для людей
фрагментів природи або окремих представників флори чи фауни є
некоректними. Екологічна етика від самого початку шукала шляхи виходу за
межі суто економічної доцільності, яка завжди була байдужою до
екологічних вимог. На заміну їм з’являються поняття “взаємодія з
природою”, де хоча протиставлення людини та природи не долається цілком,
проте суттєво пом’якшується. Природа стає своєрідною ланкою, що пов’язує
людину з людиною. Дедалі відчутнішою є тенденція тлумачити природу та
людину не як протиставлення, а як спів-буття. Для того щоб людина не
стала істотою, яка знехтувала своєю природною сутністю, необхідно
культивувати відчуття своєї єдності з життям, повагу до нього в усіх
його проявах та прагнення більш повно зрозуміти природу. Остання мусить
розглядатися як повноправний суб’єкт взаємовідносин із суспільством.

Стає очевидним, що, не навчившися берегти природу та екологічно грамотно
взаємодіяти з нею, ми приречені на неминучу загибель. У звіті
Всесвітньої комісії з навколишнього середовища та розвитку ООН “Наше
спільне майбутнє” зазначено, що “економіка має задовольняти потреби й
законні бажання людей, але її розвиток мусить вписуватися в межі
екологічних можливостей планети. Саме тут знаходиться джерело
безпрецедентної актуалізації моральнісних аспектів взаємодії людини та
природи, а водночас і розширення дослідницької ниви сучасної етики.

Що стосується останньої, то в літературі набуває поширення міркування
про формування принципово нової етики. Так, зокрема, академік М.М.
Мойсеєв вважає, що “на людство, для того, щоб забезпечити своє майбутнє,
чекає зміна моральнісних принципів настільки ж глибока, як і та, що
відбулася на світанку становлення суспільства, коли норми поведінки в
ордах неоантропів замінилися людською мораллю”6.

Г.Йонас зазначав, що етичні конструкції в минулому не мали справи з
умовами людського життя в глобальному масштабі й спиралися на уявлення,
що статус людини задається її природою і в головному є усталеним.
Визначення блага людини є справою простого та самоочевидного. Характер
діяльності сучасної людини, що суттєво змінився, вимагає радикального
коригування. Тому головним завданням нової етики є подолання розриву між
прогностичністю та могутністю дій людини, встановлення надійного
контролю за власною непомірною могутністю. Нові різновиди людської
діяльності вимагають відповідної етики передбачення та відповідальності.
Для цього пропонується трансформація кантівського категоричного
імперативу в імператив новий, адекватний новому характеру людської
діяльності: “Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності були сумісними з
підтримкою достеменно людського життя на Землі7. Загалом же сучасна
біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи етики класичної та
новітні тенденції, зініційовані екологією, медичною деонтологією та
бурхливим розвитком біотехнологій. Складність біоетичного дискурсу, крім
усього іншого, спричинюється необхідністю інтеграції й поєднання
природничо-наукової та соціогуманітарної культури. Стосовно цього досить
влучно висловився В.Хьосле: “Людина, що нічого не розуміє в хімії й
біології, навряд чи може сьогодні сказати що-небудь суттєве стосовно
нагальних конкретних етичних проблем навіть у разі, якщо вона оволоділа
всією етичною традицією від Платона до Шеллера”8.

Понад те, саме на грунті новітніх біоетичних досліджень здійснюють
продуктивні спроби подолати віковічну відчуженість між наукою та
аксіологіјю, природничо-науковим аналізом і моральними принципами.
Екологічна проблематика з органічними для неї уявленнями про цілісність,
гармонію, взаємозалежність, усталеність є одвічно ціннісно навантаженою.
“Виникає щось подібне до “побрання” екологічного опису та оцінки, які в
чомусь переходять одне в інше, й тут більш за все бентежить і надихає в
плані етики те, що “обов’язок” не стільки виводиться із “сущого”,
скільки виникає одночасно з останнім”9. Поверхове моралізаторство з
приводу біоетичних проблем, що не спирається на знання предмета й далеке
від поєднання природничо-наукових та гуманітарно-аксіологічних аспектів,
є неефективним і викликає слушні нарікання. Зокрема, представники
“глибинної екології” альтруїзм, мораль та добродійність вважають просто
некоректними. Нам не потрібна мораль, щоб дихати. Просто слід розширити
усвідомлення меж власного “Я” до екологічного. Тоді моралізування з
приводу охорони довкілля видаватиметься тим самим, що вмовляння когось
не рубати власну ногу10.

Крім усього іншого, біологічна етика стає важливим компонентом
етико-духовних підвалин людської цивілізації. Її проблеми позначаються
безпрецедентною складністю та неоднозначністю, вимагають від дослідників
високого професіоналізму, розвиненого відчуття міри й такту, граничної
вимогливості до себе та відповідальності. Як наголошено у “Всезагальній
декларації про геном людини та про права людини”, що була прийнята
Генеральною конференцією ЮНЕСКО у листопаді 1997 р., відповідальність,
що є невід’ємною частиною наукових працівників (у тому числі
вимогливість, обережність, інтелектуальна чесність і неупередженість),
як при проведенні наукових досліджень, так і при поданні та використанні
їхніх результатів, має бути предметом особливої уваги, коли йдеться про
дослідження, що стосується геному людини, з урахуванням їхніх етичних і
соціальних наслідків. Особи, що приймають у державному й приватному
секторах політичні рішення в науковій галузі, також несуть особливу
відповідальність стосовно цього.

Якщо проаналізувати лише власне медико-біологічний зріз біоетики, то
можна дійти висновку про те, що навіть у такому прикладному контексті
вона підноситься до проблем загальнолюдського значення. Передусім
йдеться про такі фундаментальні філософські категорії, як життя та
смерть, дійсне та належне, природне та соціальне. Як повинна чинити
пересічна людина, а особливо фахівець, щоб мати підставу вважати себе
доброчесним у складних життєвих ситуаціях? Мораль, на відміну від права,
не може спиратися на однозначні наукові положення й закони. Якщо в
царині юриспруденції все регулюється законом та обов’язком неухильного
слідування законодавчим приписам, то в сфері моралі людина може
спиратися лише на власний моральний вибір і вимогливість до себе
особисто.

Слід зауважити, що сучасна “цивілізована” людина звикла зважати на
закони, а регулятивна функція моралі, власного сумління помітно
переміщується на периферію свідомості. Звідси ? прагнення до створення
якоїсь нормативної бази, спираючися на яку можна було б розв’язувати
складні біоетичні проблеми. Зокрема, одним із основних постулатів
Інституту людини Російської АН є вимога ставити гуманістичні цілі вище,
ніж дослідницькі. На IV Всесвітньому конгресі з біоетики (Токіо, 1998
р.) були вироблени глобальні біоетичні постулати:

визнання автономії особистості, права людини самій розв’язувати всі
питання, що стосуються її соми, психіки, емоційного статусу. Всі
різновиди процедур повинні здійснюватися за умови поінформованої згоди
особистості;

дотримуватися принципів справедливості ? рівного способу до суспільних
благ. Насамперед це стосується медицини, охорони здоров’я та технологій,
якщо вони використовують суспільні кошти, права платника податків на
рівну частку необхідних для нормального життя засобів із суспільних
фондів;

дотримуватися гіппократівського “не зашкодь”;

розширювати зазначений принцип Гіппократа: “Не лише на зашкодь, а й
сотвори благо”11.

Проти таких формулювань навряд чи хто заперечуватиме. Але в кожному
практичному епізоді надзвичайно важко розвести гуманістичні інтереси та
дослідницькі цілі. Постулати IV Всесвітнього конгресу взагалі видаються
утопічними, як на сьогодні. Річ у тому, що біоетичну конкретику майже
неможливо “втиснути” в певний біоетичний “кодекс”. Заборони тут
виявляють свою неефективність, особливо коли врахувати процес
досить-таки специфічної комерціалізації медицини зокрема й науки загалом
на наших теренах. Саме тому до розв’язання морально-етичних та
деонтологічних проблем, скажімо, в конкретних колізіях евтаназії або
трансплантації, попри всю їхню важливість та актуальність, слід
поставитися обережно й зважено. Такого класу проблеми не розв’язують раз
і назавжди. Біоетика стосовно цього ј радше не сферою
нормативно-теоретичного знання, а логікою осмислення прецеденту.
Індукція та дедукція тут теж не можуть бути ефективними, позаяк майже
кожний прецедент біоетики відбувається в екстремальній ситуації.

Як зазначає директор Інституту білка Російської АН академік О.С.Спірін,
новітні біотехнології в найближчі десять років набудуть великого
поширення й, можливо, визначатимуть обличчя цивілізації XXI ст.
Відставання у цій галузі призведе до негативних результатів. Генна
інженерія забезпечує появу нових ліків, антитіл, гормонів, харчових
білків, унікальні технічні матеріали: надчутливі датчики (біосенсори),
комп’ютерні мікросхеми та ін. Проте необхідно усвідомлювати, що,
навчившися впливати на генетичний апарат навіть вищих тварин, ми
переходимо певний рубіж дозволеного, не усвідомлюючи небезпечних
наслідків цього переходу. В руках людини ? генного інженера, “в руках не
так уже й досконалої в інтелектуальному відношенні істоти, з’явилися
безмежні, велетенські можливості ? як у Господа Бога”12. Звідси
з’являється враження (радше ілюзії) про необмежені можливості
науково-технічного прогресу. Зокрема, “сучасна біологія, навчившися
розшифровувати генний код та розташовувати гени в ДНК, гадає, що вона
наближається до розуміння життя, хоча насправді вона має справу не з
життям, а з шаблонами та структурами, які життя створює для власної
реалізації в конечним чином визначених формах”13.

Тому бурхливий розвиток біотехнологій, що робить реальними такі феномени
сьогодення, як вибір статі дитини, “діти з пробірки”, заміна практично
кожного органа людини шляхом трансплантації, виникнення істот, раніше не
відомих природі, понад те, моделювання навіть таких людських якостей, як
розумність і раціональність, створює враження тотальної незахищеності,
“ампутації особистості”. Спеціалісти переконані, що через 2 ? 4 роки
буде повністю розшифрований геном людини, у зв’язку з чим називають
майбутнє сторіччя “сторіччям біології”. Але ж у такому разі відкриються
необмежені можливості маніпулювання найглибиннішими процесами людської
природи. Чи піде це безумовно грандіозне досягнення біологічної науки на
користь людині? І чи зможе вона уникнути “біотехнологічної Хіросими”?
Вже сьогодні виявляють себе симптоми того, що поширення новітніх
біотехнологій може призвести до порушення наших звичних уявлень про
материнство, любов, виховання дітей та освіту14.

Проблеми біоетики нині набувають широкого резонансу в свідомості нашого
сучасника й нерідко призводять до соціальних збурень і навіть до
спалахів екстремізму. Зокрема, американські й канадські лікарі, що
працюють у клініках, де роблять аборти (штучні викидні), змушені носити
бронебійники й сподіватися на захист поліцейських та пожежників.
Кількість лікарів, що практикують аборти (штучні викидні), помітно
скорочується. Ніхто не хоче ризикувати власним життям. Молоді лікарі
навіть відмовляються отримувати відповідну кваліфікацію.

У США агенти ФБР упродовж 18 років полювали за екстремістом (до речі,
професором математики), який поштою розсилав бандеролі з вибухівкою на
адреси активних технократів і підприємців і тим самим, як він заявив під
час слідства, боровся за збереження природного довкілля Америки.

Сьогодні у світі точиться активна дискусія щодо трансгенних продуктів
харчування, отриманих за допомоги засобів генної інженерії. Крім усього
іншого, беззастережне впровадження тієї самої трансгенної картоплі можна
кваліфікувати як порушення прав людини, проведення експерименту над
людиною, про недопустимість якого йдеться у численних міжнародних
документах.

У розвинених країнах Заходу ставлення до цих “інновацій” є здебільшого
негативним. Англійська преса кваліфікувала генетично змінені продукти як
“їжу Франкенштейна”. Принц Чарльз активно виступає за заборону
трансгенних продуктів і домігся цього хоча б у межах королівської кухні.
Натомість прем’єр Великобританії Тоні Блер офіційно заявив, що споживає
ці продукти практично щодня. Активісти радикальної екологічної
організації “Грінпіс” пікетують державні установи ряду країн Європи,
протестуючи проти завезення на континент американської сої, “поліпшеної”
засобами генної інженерії.

Незважаючи на те, що вживання зазначених продуктів є недопустимим без
сумлінної й тривалої експертизи, західні фірми “по-партнерськи”
пропонують країнам СНД свою продукцію й знаходять тут підтримку в “осіб,
що приймають рішення”. Справа зайшла так далеко, що засоби масової
інформації переконані в тому, що потік трансгенного імпорту в Росію та
Україну зупинити вже неможливо. Вважається, що єдине, що можна зробити
(своєрідний паліатив) у нашому становищі, так це забезпечити за допомоги
служб санітарно-епідеміологічного нагляду друкування відповідних
позначок на етикетках імпортної продукції.

В Росії з 1 липня 1999 р. набула чинності постанова Міністерства охорони
здоров’я Російської Федерації “Про порядок генетичної оцінки та
реєстрації харчових продуктів, отриманих з генетично модифікованих
матеріалів”. Продукти, що надходять на російський ринок, уже проходять
перевірку на наявність “побічних” генів.

До речі, група експертів з етичних аспектів біотехнології при
Європейській Комісії (1995) у випадках істотної модифікації продуктів
харчування засобами генетичної інженерії, для того, щоб споживачі мали
об’єктивну інформацію, висуває такі вимоги:

інформація мусить бути корисною та об’єктивною;

інформація мусить бути чіткою, зрозумілою, не переобтяженою
технологічною термінологією;

інформація мусить бути правдивою, з повним викладом застережень щодо
можливостей фальсифікації;

інформація повинна мати достатнє правове забезпечення, зокрема бути
доступною для контролю й забезпеченою штрафними компенсаційними
можливостями15.

Між тим біологічна етика зовсім не ставить за мету стримання або
заборону новітніх біотехнологій, з якими пов’язують майбутнє
цивілізації. Йдеться про необхідність скрупульозної й довготривалої
експертизи, щоб визначити можливе й допустиме в їх розвитку, виключити
можливі негативні наслідки для людини та природного довкілля. Стосовно
цього біоетика здатна багато в чому стабілізувати розвиток соціуму,
стати своєрідним “дао” для сучасної людини в її пошуках шляхів
подальшого розвитку, реалізації її прагнення стати господарем і творцем
свого власного життя.

На грунті сучасної біоетики відбувається інтеграція загальнонаукових,
правових та етичних принципів. Зокрема, в процесі прийняття рішень у
складних морально-практичних ситуаціях традиційно й продуктивно
співпрацюють інституції біоетики та екології й державні установи США.
Набувають поширення різноманітні кодекси екологічної поведінки
підприємців. Зокрема, такий кодекс ? “Принцип Валдіза” ? був створений
для підприємств США в 1989 р. Цей документ зобов’язує корпорації та
фірми дотримуватися екологічних нормативів, економити природні ресурси,
чесно інформувати громадськість про характер своєї діяльності. Для
опрацювання підвалин “екологічного менеджменту” та його впровадження в
практику створюють спеціальні консультативні центри. Наприкінці 80-х
років у США була створена Коаліція за екологічно відповідальну
економіку. До неї увійшли бізнесмени та представники державних
природоохоронних організацій (Одюбонівське товариство, Сьєрра-клуб та
ін.).

Для прийняття рішень у разі етичних конфліктів, що часто виникають у
клінічній практиці, створена система етичних комітетів при окремих
лікарнях, штатах та на загальнодержавному рівні. Завдяки цим комітетам
відбувається подолання поширеного ставлення до людини як до пересічного
об’єкта спостереження та вивчення, експериментування й маніпулювання. В
1978 р. видано енциклопедію “Біоетика”. Впровадження новітніх
біотехнологій, зокрема досягнень генної інженерії, здійснюють відповідно
до чинного законодавства, нормативних актів, громадської думки та
релігійних поглядів. Контроль за безпечним використанням трансгенних
організмів здійснюють кілька федеральних агенцій, серед них Агенція з
охорони навколишнього середовища (ЕРА), Адміністрація з продовольства та
ліків (FDA), Міністерство сільського господарства. У 1987 ? 1994 рр. у
США було надано 1300 дозволів на випробування трансгенних рослин за
польових умов. Створенням і впровадженням “трансгенів” тут займаються 24
фірми. Відповідні агенції діють у Канаді. Створено спеціальне
законодавство та відповідні комісії в багатьох західноєвропейських
країнах, які більш вимогливо ставляться до широкого використання
трансгенних організмів порівняно із США та Канадою. Загальна площа під
трансгенними культурами у світі сьогодні вже сягає 10 млн га.

Слід зауважити, що в питаннях біоетичного розвитку наша держава з
відомих причин відстає навіть порівняно з Росією, де вже тривалий час
плідно працює загальноакадемічна програма Російської АН “Людина, наука,
суспільство: комплексні дослідження”. Біоетика є обов’язковою
дисципліною у всіх медичних закладах Заходу, її активно залучають до
навчальних програм у системі середньої освіти. В розвинених країнах
Європи та в США такий пріоритетний напрям сучасної науки, як біологія,
займає в бюджеті витрат на науку взагалі третю частину. З таким
ставленням до науки, яке склалося в нашій державі, ми ризикуємо
безнадійно відстати, попри свої пріоритети та напрацювання, від
розвинених країн світу, в коло яких так прагнемо “інтегруватися”.

Як слушно зазначає П.Д.Тищенко, коли суспільство не вкладає коштів у
розвиток медичної генетики ? воно утискує права та інтереси людей, які
ще не народилися16. Проте інтенсивний розвиток новітніх біотехнологій
безумовно має відповідати вимогам сучасної біологічної етики. А
поглиблене дослідження й популяризація її проблем є справою пріоритетною
та обов’язковою для кожної цивілізованої держави.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020