.

Антропосфера, соціосфера, біотехносфера (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
218 2981
Скачать документ

Антропосфера, соціосфера, біотехносфера

З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об’єднавшись
у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди
стали активно впливати на біосферу і самі пристосовуватися до умов
природного середовища. Коли біологічні механізми пристосування до нових
природних умов виявлялись недостатніми, включалися соціальні механізми,
тобто людина змінювала природу у відповідності зі своїми потребами. В
системі “суспільство — природа” з’явилася нова рушійна сила —
антропогенний фактор. Як бачимо, система “суспільство — природа” дуже
складна в структурному відношенні. Тому, досліджуючи цю систему,
необхідно брати до уваги не тільки різноманітні зв’язки і взаємодії між
її елементами, а й вплив однієї взаємодії на іншу. Так, у суспільстві
можна виділити різні взаємодії, що впливають на стійкість системи
“суспільство — природа”. Це взаємодія між протилежними елементами
(державами різних політичних орієнтацій), між тотожними елементами
(державами-членами НАТО в питаннях війни і миру), взаємодія між різними
елементами (різноманітні види людської діяльності і охорона природи).

Для визначення тенденцій подальшого розвитку системи “суспільство —
природа” важливе значення мають особливості суперечностей, що виникають
всередині цієї системи внаслідок взаємодії її елементів. Суперечності
між суспільством і природою виникають з появою людини і зумовлені
двояким ставленням людини до природи. По-перше, людина є частиною
природи і не тільки біологічною, а й соціальною істотою, виразником
інтересів суспільства. По-друге, людина протистоїть природному
середовищу, відповідно до своїх потреб змінює його разом з іншими
людьми. А тому в системі суспільних відносин людина виступає і як
елемент продуктивних сил, і як сила природи.

Однією з суперечностей у системі “суспільство — природа” є наявність
безмежних потреб розвитку суспільства і обмежених можливостей біосфери.
В процесі екологічної взаємодії суспільства й природи завжди виникають і
будуть виникати суперечності, які потребують нових підходів та нових
способів вирішення. Всі ці суперечності органічно пов’язані з
економічними, соціальними і політичними процесами.

Значний науковий інтерес становить питання про сферу взаємодії
суспільства і природи. В сучасній науковій літературі ця сфера не має
однозначної назви. Деякі автори сферу взаємодії суспільства і природи
називають техносферою (А.Е.Ферсман), інші — біотехносферою
(Ю.К.Плотніков), антропосферою (К.Н.Дьяконов), соціосферою (Е.В.Гірусов,
А.Д.Урсул). Трапляються й інші назви.

Зіставляючи різні точки зору, можна зробити висновок, що найбільш
адекватно сутність сфери взаємодії суспільства і природи передає термін
“соціосфера”. Чому? Тому, що в цьому терміні за основу береться
визначальний фактор соціоприродної сфери — “соціо”, який співзвучний з
терміном “біосфера”. Але якщо біосфера — це земна оболонка, в якій
провідна роль належить живій речовині — біоті, то соціосфера —
навколоземний простір, який охоплює людство і змінюване ним природне
середовище.

Біотехносфера і антропосфера є підсистемами соціосфери. Вживаючи термін
“біотехносфера”, ми маємо на увазі перетворену людьми біосферу разом з
технічними засобами, промисловим і сільськогосподарським виробництвом,
житловими й іншими будівлями, транспортом і т. ін. Антропосфера — це
люди, людство. Це провідна підсистема соціосфери. З появою людини на
Землі виникає і проблема її взаємодії з природою. По-перше, людина —
невід’ємна частина природи, вона має спільну біологічну основу з усім
тваринним і рослинним світом. По-друге, людина активно змінює природу за
допомогою знарядь праці з метою задоволення своїх потреб.

Всю історію взаємодії суспільства і природи можна поділити на кілька
періодів і етапів. У науковій літературі зустрічаються різні підходи до
періодизації історії цієї взаємодії, обумовлені складністю системи
“суспільство — природа” і її взаємодіючих сторін.

Враховуючи, що основною формою взаємодії суспільства і природи є
матеріальне виробництво, частина науковців розрізняють етапи такої
взаємодії на основі етапів розвитку матеріального виробництва, зміни
його технологічних способів. Виходячи з цього, виділяються три
найважливіші етапи взаємодії суспільства і природи: перший — ручного,
або інструментального, виробництва; другий — машинного виробництва;
третій — автоматизованого виробництва.

Інші дослідники розглядають історію розвитку взаємодії суспільства і
природи як історію поступового зняття природних обмежень у зростанні
потоків речовини та енергії від природного середовища до суспільства на
основі зростання й ефективного використання знань. На підставі цього
перший етап в історії взаємодії природи і суспільства характеризується
тим, що виробництво функціонує на природній енергетичній основі. Другий
— пов’язується з промисловою революцією XVIII—XIX ст., тобто з переходом
до штучного виробництва енергії. Третій етап охоплює науково-технічну
революцію. Подолання внутрішніх обмежень у зростанні потоків речовини і
енергії у розвитку виробництва призвело до значного розширення масштабів
впливу суспільства на природу. Але з’явилося нове, зовнішнє обмеження —
обмежені можливості біосфери забезпечувати масштаби і темпи суспільного
розвитку.

Частина дослідників в основу періодизації і взаємодії суспільства та
природи кладуть поділ суспільства на п’ять суспільно-економічних
формацій.

Певного поширення набула точка зору, згідно з якою історію взаємодії
суспільства і природи поділяють на 4 періоди: 1) привласнення, 2)
аграрний, 3) індустріальний, 4) ноосферний. Ця класифікація грунтується
на різних принципах. Перший період — привласнення — грунтується на
способах здобування засобів існування. Другий і третій відповідають
домінуючому виду виробництва — сільськогосподарському чи промисловому.
Четвертий період пов’язується з виникненням ноосфери.

Як бачимо, періодизація історії взаємодії суспільства і природи, назва
етапів і їх кількість зумовлюються вихідними принципами, що кладуться
авторами в основу цієї періодизації.

У праці Ф.Енгельса “Походження сім’ї, приватної власності і держави”
історія суспільства ділиться на три періоди — дикість, варварство і
цивілізація. Відомий російський вчений Г.В.Платонов пропонує доповнити
цю періодизацію, врахувавши результати сучасних наукових досліджень,
характер і масштаби змін, що сталися у системі “суспільство — природа”.
Він називає такі основні періоди і етапи взаємодії суспільства та
природи. Перший період — біогенний, або адаптаційний, який Енгельс
називає “дикістю”. Другий період — техногенний. Він охоплює два етапи:
“варварство” і “цивілізацію”, за Енгельсом. Третій період — ноогенний,
або сучасний.

Для біогенного періоду характерно, що люди жили за рахунок полювання,
ловлі риби, збирання і присвоєння готових продуктів природи. На цьому
етапі суспільного розвитку люди ще не знали законів природи. Враховуючи
примітивність знарядь праці і малу чисельність людей, можна дійти
висновку, що ці фактори зумовили визначальну роль природного середовища
в соціоприродній сфері. Вплив людей на природу здійснювався на перших
порах головним чином за допомогою тілесних органів. Взаємодія людини з
природою на той час носила переважно біологічний характер. Людина
безпосередньо спілкувалася зі світом природи, будучи частиною природних
екосистем, до умов існування в яких їй постійно доводилось адаптуватись.
На це були розраховані і знаряддя праці. Тому характерною ознакою
першого періоду в історії взаємодії суспільства і природи була домінуюча
роль біотичних факторів, що дає підстави назвати цей період біогенним і
адаптаційним. Мається на увазі, що людина і природне середовище, в якому
вона жила, його зміни на той час мали в основному біотичне походження,
людина ще не вносила в біосферу істотних змін. Саме тому була відносна
гармонія у взаємовідносинах суспільства і природи. Сказане вище не
означає, що між первісною людиною і природою не було суперечностей.
Багато людей гинуло внаслідок холоду, голоду, епідемій, стихійних явищ у
природі тощо. Думка деяких дослідників про те, що у первісних людей було
райське життя, безпідставна. Характер життєдіяльності стародавніх людей
визначався щоденним подоланням труднощів існування і боротьби з
природою.

Зрозуміло, протягом біогенного періоду переважав вплив природи на
суспільство. Але він не був одностороннім. Адже будь-який біологічний
вид справляє певний вплив на навколишнє природне середовище. З’явившись
у природі, людина з самого початку справляла певний вплив на навколишнє
середовище, тваринний і рослинний світ. Натуралістичне розуміння
історії, якого дотримуються деякі природодослідники, хибує на
однобічність, не враховує, що й людина зі свого боку впливає на природу,
змінює її, створює собі нові умови існування.

Враховуючи об’єктивні обставини, можна стверджувати, що вплив людини на
природу тоді був малопомітним і неістотним. Але і в тих умовах
діяльність людей у процесі взаємодії з природою призводила до негативних
наслідків. Це — лісові пожежі, вирубування лісів, знищення деяких видів
тварин, м’ясо яких служило їжею для людей тощо. Є переконливі докази
того, що первісний вигляд незайманої природи зазнавав великих змін від
одночасного впливу різних видів діяльності античного суспільства.

Але негативні наслідки людської діяльності тоді носили локальний
характер і досить швидко компенсувались природними біогенними процесами.

Подальший розвиток людини і суспільства зумовив перехід від присвоєння
готових продуктів природи до виробництва їх завдяки землеробству і
скотарству. Це означало вступ суспільства в другий, техногенний період
взаємодії з природою. Відбувалась докорінна зміна характеру впливу людей
на природу. Людина виділилася із біосфери в її специфічну частину.
Перехід від господарства, що грунтувалося на присвоєнні, до
господарства, що грунтується на виробництві, у десятки разів підвищив
продуктивність праці людини. Це був революційний переворот у способі
одержання засобів існування. За даними вітчизняних і зарубіжних
дослідників, поява господарства, що грунтується на виробництві,
відноситься до 6-7 тисячоліть до нашої ери. Проведені археологами і
антропологами розкопки на Близькому Сході і в Туреччині підтверджують
такі висновки. В Україні землеробство вперше виникло у межиріччі Бугу та
Дністра на рубежі V і IV тисячоліть до н.е. Саме до цього часу відносять
створення перших землеробських общин.

Землеробство, на відміну від полювання та збирання плодів, вимагало
порівняно більшої робочої сили, вдосконалення засобів виробництва,
сприяючи тим самим зростанню населення і виникненню найпростіших форм
суспільно-політичної організації.

Поступово кам’яні знаряддя праці замінювались металевими. Проводилась
селекція домашніх тварин і культурних рослин. Дослідження останніх років
свідчать про високий рівень землеробства Трипільської культури, що
розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У
період свого розквіту між 3500 та 2700 років до н.е. трипільці жили
великими селами по 600-700 чоловік, мешкали в довгих та вузьких спільних
оселях, де кожна сім’я займала власне приміщення з окремою глинобитною
піччю. Поряд з гончарним мистецтвом трипільці вже використовували
свердло для пророблювання отворів у камені та дереві, дерев’яний плуг,
вироби із першого металу — міді. На початку III ст. до н.е. на території
сучасного Єгипту культивувалася сірійська пшениця, в Італію було
завезено з Індії високоврожайний сорт проса чорного кольору.
Культивувались рис, ячмінь, овес, кукурудза. Римські садоводи виводили
нові сорти плодових дерев.

Землеробство перетворилося в основне заняття людини. Впроваджується нова
для того часу техніка, насамперед знаряддя обробітку грунту і збирання
врожаю. Люди почали здійснювати цілеспрямований вплив на природне
середовище.

Впровадження більш досконалих знарядь праці значно підвищило її
продуктивність. З’являється додатковий продукт, а потім і приватна
власність на засоби виробництва. Відбувається диференціація суспільства
на різні групи за майновим статусом. Техногенна революція в способі
виробництва призводить до виникнення класового суспільства.

Необхідно виділяти два етапи техногенного періоду. Перший аграрний,
оскільки основну роль у ньому відігравала сільськогосподарська праця і
відповідні їй знаряддя. Цей етап характеризується розширенням масштабів
впливу суспільства на природу і зростанням негативних наслідків цього
процесу. Прагнення до збагачення найбільш енергійних та підприємливих
верств населення призвело до хижацького використання природи і стало
однією з причин наростаючого конфлікту між суспільством і природою.
Значної шкоди природі завдавав стихійний беззастережний характер
використання земних благ.

Людям, які в Месопотамії, Греції, Малій Азії та в інших місцях
викорчовували ліси, щоб здобути таким чином орну землю, і не снилось, що
вони цим поклали початок теперішньому спустошенню цих країн, позбавивши
їх, разом з лісами, центрів нагромадження й зберігання вологи. Таке
господарювання призвело до перетворення територій деяких класичних
рабовласницьких держав у пустелі.

Аграрний етап історії взаємодії суспільства та природи включає в себе
також і період феодалізму. Виробництво феодальної формації було
переважно натуральним, характеризувалось порівняно низьким рівнем
наукового знання, технічної творчості й активності. Масштаби
матеріально-виробничої діяльності цього періоду ще не спричиняли
порушення рівноваги з навколишнім середовищем. Але подальший розвиток
промислового виробництва і знарядь праці, набуття промисловістю
домінуючої ролі в економічному розвитку суспільства якісно змінюють
ситуацію. Відбувається перехід до другого етапу техногенного періоду в
історії взаємодії суспільства і природи, який можна назвати
індустріальним. Цей етап починається з виникнення машинного виробництва
і його широкого впровадження у практику, завдяки чому значно збільшились
можливості впливу людини на природу. Це спричинило не тільки позитивні,
а й негативні наслідки.

Успіхи в науковому пізнанні і досягнення в галузі техніки призвели до
виникнення в суспільній свідомості уявлення про природу, як про об’єкт,
що протистоїть суспільству. Певну роль у цьому відіграла філософія Ф.
Бекона і Р.Декарта. В філософії Ф. Бекона перетворююча функція людини
проявляється досить рельєфно. Ступінь “панування” людини над природою,
за Беконом, обмежений і поширюється лише на пізнання і мистецтво. Досить
змістовною і глибокою є його ідея про те, що над природою не
володарюють, якщо їй не підкоряються. В дуалістичній філософії Р.Декарта
людина і природа протиставляються.

Машинне виробництво надає ефективні засоби широкомасштабного впливу на
природне середовище. Але у поєднанні з соціально-економічними
суперечностями капіталізму воно породжує практичне відчуження людини від
природи. Науково-технічний прогрес спрямовувався практично повністю на
підкорення сил природи, у зв’язку з чим діяльність людини
перетворювалась у пряме насильство над природою.

На фоні промислових успіхів спочатку це сприймалось як торжество розуму
і могутності людини. Але з часом стало зрозуміло, що прискорення
науково-технічного прогресу базується на жахливій експлуатації природи,
порушує природні процеси і цикли, руйнує стан екологічної рівноваги. Під
впливом антропогенної діяльності людини природа поступово втрачає
здатність до самовідновлення.

Третій період в історії взаємодії суспільства і природи — ноогенний.
Його назва походить від грецького слова ноос — розум. Ноосфера — це
сфера розуму. Термін ноосфера вперше ввели в науку французькі вчені
Е.Леруа і П.Тейяр де Шарден у 20-ті роки нашого століття. Важлива роль у
теоретичному обгрунтуванні ідеї ноосфери, а пізніше у розробці вчення
про ноосферу належить видатному вченому XX ст. В.І.Вернадському.
Спочатку він вважав, що з появою на Землі наділеної розумом живої істоти
планета переходить в нову стадію своєї історії, біосфера переходить у
ноосферу. В працях більш пізнього періоду він доходить висновку, що
тільки в XX ст. біосфера перетворюється в ноосферу.

Доцільно розрізняти два поняття ноосфери. В одному випадку поняття
ноосфери розглядається як сфера виникнення й існування розуму, що дійсно
виникає з біосфери. В другому випадку термін ноосфера характеризує
виникнення такої сфери взаємодії суспільства і природи, у якій домінуюча
роль належить розуму, діяльності людини. Розум, праця, діяльність людини
перетворюються в найбільший геологічний фактор. Ноосфера включає
географічне середовище, геосферу, біосферу і людську діяльність,
людський розум у всіх формах його вияву: будівлі, дороги, телезв’язок,
виробництво і обмін товарів, транспортний зв’язок, різні види
електростанцій, зброї, втручання у такі процеси, завдяки яким
підтримується рівновага самої природи. Наприклад, втручання в генофонд
рослин, тварин і самої людини, вплив на зміну клімату, зміну напрямку
руху річок, рівня води у світовому океані, забруднення атмосфери і вод,
грунтів канцерогенними речовинами, радіоактивним опроміненням тощо.
Тобто людина, а точніше людство, сьогодні уже так впливає на біосферу
своєю діяльністю, що сама собою без участі розуму, без цілеспрямованих і
послідовних зусиль з боку людства (держав, організацій, колективів,
рухів, партій) рівновага у цій сфері не може підтримуватись.

Це означає, що людство, аби забезпечити умови свого існування,
зобов’язане прораховувати і передбачати наслідки своїх дій, свого впливу
як на природу, навколишнє середовище, так і на свою власну природу. Ось
чому важливим завданням сучасної науки є подальший розвиток вчення про
ноосферу. Адже нинішня антропогенна діяльність людства може порушити той
стан біосфери, який дає змогу людям жити. Подальший розвиток нашої
планети або буде спрямовуватись інтелектом людини, або цивілізація
зникне з її поверхні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020