Міністерство освіти та науки України

Курсова робота

на тему:

Управління підприємством

в умовах перехідного періоду

.

План

TOC \o «1-3»

Вступ

І. РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР ТА СУЧАСНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ
ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Еволюція структур управління підприємством

1.2 Управління оборотними капіталами підприємства в сучасних умовах

1.3 Фактори які впливають на об’єм реалізації товарів в умовах
договірних відносин

ІІ. СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ — ЯК ГОЛОВНИЙ МЕХАНІЗМ ЖИТТЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Підприємство — стратегія успіху

2.2 Стратегічне планування на підприємствах України

2.3 Можлива оцінка реактивності підприємства на зміну риночної ситуації

ІІІ. КЕРІВНІК — ОСОБЛІВОСТІ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДА

3.2 Управліня трудовими витратами промислових підприємств в сучасних
умовах.

3.3 Оцінка вибору оптимальної структури управління підприємством

Висновки

Література

І. РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР ТА СУЧАСНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ
ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Еволюція структур управління підприємством

У числі внутрішніх чинників, що впливають на ефективність функціонування
підприємства, як відмічає ряд вітчизняних і зарубіжних економістів,
сьогодні на перший план висуваються персонал і організаційна структура
управління, що знаходиться в тісному діалектичному взаємозв’язку.

Організаційна структура служить матеріальною основою системи управління
підприємством і багато в чому визначає ефективність його діяльності.
Вона впливає на ефективність функціонування як малих підприємстві [I],
так і великих корпорацій [21.- Еріх Фрезі і Людвігу Тойфсен
підкреслюють, що в останні роки багато які підприємства розвинених країн
провали структурну перебудову в надзвичайно широкому масштабі,
намагаючись пристосуватися до умов, що змінюються.

Особливу актуальність організаційна структура як чинник, що впливає на
ефективність роботи підприємства, придбаває в країнах з перехідною
економікою. Багато які вітчизняні вчені-економісти (Н. Чума-ченко, А.
Аміша, В. Черняк, Ю. Бажал, В.. Ревенко, Л. Евенко, Ф. Евдокимов,
м. Пономарев і інш.) в своїх роботах неодноразово зазначають, що
економічна криза в Україні багато в чому зумовлена тим, що процес
трансформації в ринкові форми відбувається ж економічно не ефективних
структурах.

Важливість даного чинника в сучасних умовах роботи підприємств
підкреслюється також в роботах С. Глазьева.-Про. Хотяшевой, С.
Масю-твань, С. Леонтьева, А. Курочкина, В. Хицеяко, А. Семенова, С.
Кузнецова, В. Амбросова, Т. Марсніча, Ф. Фарні, Р. Грюніга, І.
Хевтце, А. Каммеля, Р. Патюрсля, Р. Пілснцо і інш.

Враховуючи посилення впливу даного чинника на роботу підприємства,
виникає необхідність в аналізі трансформацій організаційних структур
управління підприємством, виявленні сучасних тенденцій в їх еволюції.

Виходячи з позиції, що орієнтація на ринок ведучий принцип сучасного
підприємництва, доцільно проаналізувати організаційні структури
управління підприємством в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Найбільш фундаментальні дослідження з цього питання викладені в трудах
П. Драксра, X. Внссеми, У. Ойхи, І. Ансоффа, X. Мінцберга, Дж. Р.
Гелбрейта, А.Тоффлера, Л. Нельсона, Ф. Бернса, С. Хенді.

Кожному етапу розвитку економіки відповідає своя організація управління
підприємством.

Початок XX віку ознаменував перехід до розвитку і консолідації
виробничої структури, створеної в період промислового перевороту. Ця
нова смуга, що продовжувалася до 30-х років, отримала назву епохи
масового виробництва. Цей період характеризується перевищенням попиту
над пропозицією. Виникає необхідність пошуку нових способів збільшення
виробництва, або, коли собівартість товару досить висока, пошуку
способів її зниження, що привело до подальшого розвитку функціональної
організаційної структури управління виробництвом. Так в компанії Дюпонов
в 1905 р. було зроблене об’єднання виробничих підприємств, створені
адміністративні відділи, організована збутова група. Відділи
створювалися по функціональній ознаці: виробництво, збут, постачання,
техніка і технологія, дослідження і впровадження. Управління в цей
період будується переважно на основі контролю за виконанням [5].

У цей же період з’являються перші конгломерати. Один з найбільших,
створений Меллонамі в США, об’єднував підприємства по видобутку вугілля,

нафти, газу, виробництву алюмінію, стали, залізничних вагонів, смолистих
виробів і інш. Виникають передумови зародження дивізіональних структур.
Вже після першої Світової війни, спочатку Пьер С. дю Поїть (1870
1954), а трохи пізніше і А. Слоуп (1875 К966) розвинули теорію
децентралізації і вже в 20-х роках А. Слоун більш застосовно при
трансформації орг-сгруктури General Motors. Незабаром цей принцип ліг в
основу формування орг-структур нового типу.

Період, той, що охоплює почало 30-х середину 50-х років увійшов в
історію як епоха масового збуту. На початок 30-х років попит на основні
споживчі товари став близький до насичення. Звідси необхідність
переходу до ринкової орієнтації. З’являються дивізіональні структури
управління. У керівників виникла необхідність придбавати нові навички,
міняти установки, перевчатися. Компанії вимушені перемикати увагу з
виробництва на ринок, починається перехід від стандартної продукції до
диференційованої. У галузях зі складними технологіями створюються
лабораторії для наукових досліджень і досвідчених розробок. Однак до
40-х років форми організації носили статичний і монолітний характер. До
всіх підрозділів застосовувався єдиний принцип побудови організації.
Коли вводили нову структуру, малося на увазі, що вона залишиться
незмінною протягом тривалого часу. У другій половині 40-х років із
зростанням темпу нововведень з’явився перший тип динамічної структури
(матриця проектів). У цей період управління будується на основі
екстраполяції, коли темп змін прискорюється, але майбутнє ще можна
передбачити шляхом екстраполяції минулого.

У кінці 50-х стратегічна активність, що зросла породила тип подвійної
структури, де стратегічна (підприємницька і інноваційна) робота
виконується через стратегічну підструктуру (на базі стратегічних
підрозділів), яка відрізняється від підструктури, що використовується
для оперативної роботи в області маркетингу і на виробництві. У цей же
час намітилася стійка тенденція до диверсифікації.

Цікавим є той факт, що командний підхід до формування оргструктур
управління, теоретично розроблений в 80-х pp, ще на початку 50-х успішно
застосовувався в фармацевтичних компаніях Швейцарії, а потім В США.
Медики, робочі, фінансисти працювали в «бригадах розвитку» на постійній
основі, поки фармацевтичні продукти знаходилися на ринку.

Протягом 60-х років відбувається стрімке зростання конгломератів.
Сталелитейні компанії купували телевізійні станції, залізничні компанії
купували фабрики готового плаття, нафтохімічні концерни купували
авіалінії, готельні об’єднання приєднували до себе вертолітні заводи

У 70-е роки під впливом інтернаціоналізації підприємницької діяльності,
недостачі ресурсів і прискореного технічного оновлення конкуренція не
слабшає, а посилюється. Для підприємства це означає, що звичний мир
маркетингу і виробництва змінився незвичним миром незнайомих технологій,
несподіваних конкурентів, нових запитів споживачів і нових рамок
соціального контролю. Як відповідь на умови, що змінюються набувають
поширення матричні, подвійні структури, поєднання різноманітних
структур. Управління будується на основі передбачення змін, коли почали
виникати несподівані явища і темп змін прискорився, однак не настільки,
щоб не можна було вчасно передбачити майбутні тенденції і визначити
реакцію на них.

У 80-з роки деякі підприємства, намагаючись пристосуватися до
зростаючому динамізму зовнішньої і внутрішньої середи, починають
віддавати перевагу структурам типу «динамічної мережі» [б]. Відбувається
еволюція від процедур, що координуються ієрархічно до процедур,
орієнтованих на ринок. При цьому основні функції розподіляються по
окремих компаніях, які пов’язані між собою і з невеликою головною
організацією, що є їх штаб-квартирою, єдиною електронною системою.
Організація в формі мережі гібридне рішення, що об’єднує три
попередніх типи структур (функціональної, дивізіональній і матричної),
що забезпечує більш ефективний варіант розмежування діяльності і
зв’язків, а також пропорцій між автономією і контролем. Підрозділи, що
займаються інженерними розробками, маркетингом, науковими дослідженнями
і бухгалтерією, тепер не є складовими частинами однієї організації; вони
стають самостійними організаціями, працюючими за контрактом. Управління
будується на основі гнучких екстрених рішень, які складаються в цей час,
в умовах, коли багато які важливі задачі виникають настільки стрімко, що
їх неможливо вчасно передбачити.

90- і роки характеризуються різноманітністю всіх попередніх форм. У той
же час під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників зберігається стійка
тенденція до подальшої децентралізації управління, розширяється
застосування мережевих структур. При швидких змінах економічної ситуації
в противагу традиційному вдосконаленню організаційної структури
підприємства все частіше застосовуються функціональні методи, в основі
яких лежать принципи самоорганізації, автономпости окремих підрозділів,
«м’які» зв’язки між ними і т.п. новий підхід до організації придбаває
визнання. Навіть консервативно настроєні компанії вважають за необхідним
відмовитися від ієрархічних рівнів і основний упор робити на робочі
групи, які по своєму розсуду можуть будувати відносини друг з другом у
вигляді мережевих зв’язків [7].

1.2 Управління оборотними капіталами підприємства в сучасних умовах

Перехід економіки України до якісно нової моделі господарювання, яка
передбачає реформування всієї облікової системи і системи управління
господарським механізмом підприємства у відповідності до міжнародних
стандартів обліку, зумовлює необхідність нового підходу до поглибленого
дослідження питань аналізу оборотного. капіталу та вивчення тихий
функцій, які він виконує у господарській діяльності підприємств.

Необхідність перебудови облікової системи України на міжнародні принципи
обліку та статистики, викликана Указом Президента «Про перехід до
загальноприйнятої в міжнародній практиці системи обліку та статистики»,
потребує формування нової бази обліку і аналізу оборотного капіталу на
підприємствах різних форм власності.

Для «вітчизняної економіки термін оборотний капітал є відносно новим;
«більш звичним і використовуваним є термін оборотні кошти», який
фігурує у законодавчих і нормативних актах та у господарській практиці.
Проте з виходом українських підприємств у міжнародний економічний
простір та для порозуміння різних суб’єктів

господарської діяльності у межах країни та за її кордоном необхідні
єдина термінологія та методика аналізу управління оборотним капіталом.

Питанням аналізу оборотних коштів в радянській спеціальній науковій
літературі приділялося багато уваги, проте методологія аналізу
оборотних коштів в основному носила макроекономічний характер, що було
зумовлено централізованим управлінням держави всіма суб’єктами і
об’єктами господарської діяльності. Таким чином, з точки зору
підприємства оборотні кошти аналізувалися як окремі об’єкти, і такий
ретроспективний аналіз був методологічно відірваний від прогнозування і
не ставивши за мету створення ефективної інформаційної системи для
внутрішнього управління фінансовими ресурсами підприємства.

До цього годині перед вітчизняною наукою питання управлінського аналізу
оборотного капіталу, який є невід’ємною складовою частиною єдиного»
процесу управління підприємством, не ставилося тому, що в нашій країні
всі складові процесу управління, такі як облік, аналіз, контроль та
прогнозування, були і є предметами різних наук.

Слід зазначити, що правильне тлумачення такої складної різнопланової
економічної категорії, як «оборотний капітал», набуває особливого
значення в сучасній обліковій практиці. Крім того, при визначенні даної
категорії виникає наступне питання; що» вважати оборотним капіталом —
оборотні активи чи оборотні інвестиції? Що вибирати об’єктами аналізу?

Початкове оборотний капітал завжди виступає інвестицією, тобто джерелом
утворена, але ця інвестиція повинна бути десь розміщеною. Отже,
оборотні активи відображають характер розміщення інвестованого у процес
господарської діяльності капіталу. У бухгалтерському обліку оборотний
капітал відображається в балансі у вигляді оборотних активів, тобто у
матеріально-речовинній формі. Проте величина оборотного капіталу також
закладена у пасиві балансу і дорівнює сумі авансування у грошовій формі.
Таке ствердження опирається на систему подвійного запису господарських
операцій у бухгалтерському обліку.

Таким чином, під оборотним капіталом слід розуміти єдину вартісну
субстанцію, тобто єдину сукупну масу вартості, яка обертається у
процесі господарської діяльності підприємства у вигляді оборотних
активів та оборотних інвестицій. Тому пошук шляхів удосконалення
управління оборотним капіталом повинен включати два напрямки аналізу:
аналіз оборотних активів та аналіз оборотних інвестицій.

У сучасних ринкових умовах на підприємствах відсутнє чітке розмежування
«вигляд активу — відповідне джерела покриття». Проте при виборі політики
управління оборотним капіталом важливої ролі набуває аналіз
взаємозв’язків і співвідношень між обсягом і структурою оборотних
активів, з однієї сторони, та величиною і структурою поточних пасивів —
з другої, тому що аналіз таких взаємозв’язків дає можливість визначити
відповідні джерела фінансування оборотних активів і забезпечити умови
фінансової стійкості та ліквідності підприємства.

Таким чином, проведення аналізу і формування фінансової політики щодо
управління оборотним капіталом повинно полягати не тільки у визначенні
обсягів для шкіряного вигляду оборотних активів, а також і у тому, як
ці оборотні активи будуть фінансуватися.

Управлінський внутрішній аналіз оборотного капіталу є відправним пунктом
для фінансового планування та прогнозування фінансових потреб
підприємства, а також ефективною інформативною базою для визначення
майбутніх дій по формуванню і використанню фінансових ресурсів. Такий
аналіз слугує пошуку найбільш вигідних комбінацій між прогнозованими
змінними витратами на одиницю продукції, у які включаються елементи
оборотного капіталу, постійними витратами, ціною та обсягами продажів.
На основі управлінського аналізу можна спрогнозувати полі

тику управління окремим елементом оборотного капіталу та виявити резерви
і визначити обсяги додаткового фінансування.

Весь процес управління оборотним капіталом підприємства на основі даних
управлінського аналізу може бути описів єдиною моделлю:

Аналіз виробничих запасів і затрат

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості

Управління грошовими потоками

Управління оборотними активами

Управління оборотними інвестиціями

Малюнок. Модель управління оборотним капіталом підприємства

Слід підкреслити, що розрахунки величини оборотних інвестицій не можуть
замінювати прогнозних звітів і кошторисів руху готівки, але сморіду є
необхідними у якості швидкої оцінки наслідків зростання або зменшення
обсягів продажів з точки зору ряду ключових статей балансу, особливо у
короткостроковому аспекті-

Окремим питанням слід виділити проблему інформаційного забезпечення
аналізу оборотного капіталу. Впроваджені форми звітності практичне
враховують тільки інтереси податкових органів і органів статистики,
проте звітність повідана складатися для того, щоби її можна було
аналізувати. Необхідно сформувати і прийняти національні стандарти по
складанню фінансової звітності, які повинні базуватися на міжнародних
принципах бухгалтерського обліку. Тому в національні стандарти слід
включити зміст звіту про рух грошових коштів підприємства, який по суті
відображає зміни у фінансовому стані підприємства.

1.3 Фактори які впливають на об’єм реалізації товарів в умовах
договірних відносин

Через подолання дуже великих і складних проблем, з великими труднощами
ваша країна здійснює перехід до ринкової економіки. Перехід до ринку і
не міг бути простим і безболісним. За нього доводитися платити чималу
ціну. Але іншого виходу як нам представляється і не існує. Про це досить
переконливо свідчить весь світовий досвід, що доводить, що іншого шляху
до ефективної економіки, сприйнятливої до науково-технічного прогресу і
орієнтованої на споживача, немає.

До теперішнього часу питання про те, перейти до ринкової економіки чи
ні, вирішений однозначно: перейти. Нині проблема лежить в іншій площині.
Який повинна бути ринкова економіка? У яких найбільш перспективних
напрямах потрібно здійснювати перехід до повнокровного, розвиненого
ринку? Які методи і кошти для переходу потрібно використати? У які
терміни і наскільки інтенсивно потрібно здійснювати такий перехід?

Щоб об’єктивно відповісти вагою поставлені питання, необхідно
розібратися в основах існування ринкової економіки і суті ринку.

Ринок це інститут, або механізм, що зводить разом покупців
(пред’явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і

послуг. При цьому важливу роль грають договірні умови, що визначають
взаємозв’язок між продавцями (виробниками продукції) і покупцями
(споживачами).

У ринкових умовах господарювання всі умови купівлі-продажу обмовляються
в договорах (контрактах), і на об’єми реалізації продукції впливають
наступні положення; договірних умов: якість, ціна і порядок розрахунків,
а також форс-мажорні обставини.

Україна історично сформувалася, як індустріальна держава для неї
характерний ринок товарів промислового призначення, тому з впливом
договірних умов доцільно розібратися з позиції даного ринку.

Ринок товарів промислового призначення це сукупність осіб і
організацій, що закуповують товари і послугу-, які використовуються при
виробництві інших товарів або послуг, що продаються, що здаються в
оренду або що поставляються іншим споживачам.

Як відмічався раніше значний вплив на об’єми реалізації продукції на
ринку промислових товарів в договорах показують якість товарів.

Покупці товарів промислового скарбникам схильні визначати якість товару
як: його придатність для тієї мети, з якою вони збираються його
використати. Вони пропонують, щоб в товарі були тільки потрібні
характеристики і нічого іншого. Вони також не люблять оплачувати зайві
показники якості, які не потрібні, як і купувати товари поганої якості.

Здатність одиниць промислового обладнання до більш тривалого терміну
служби являє собою сильний спонукальний мотив на користь купівлі,
оскільки скорочує щорічні амортизаційні відрахування.

Серйозним спонукальним мотивом на користь придбання товару промислового
призначення є його здатність зрадити готовому виробу велику
привабливість в очах покупця. Важко, а іноді і неможливо, як для
постачальника, так і для покупця таких товарів виразити цінність таких
якісних характеристик в грошах, але товар промислового призначення, що
додає додаткову привабливість що проводиться з його допомогою готовому
виробу, завжди знайде попит.

Стабільність якості матеріалів, вузлів і деталей так же важливий
спонукальний мотив, як і рівень цін. Закупівельна специфікація на товар
промислового призначення практично у всіх випадках включає в себе межі
можливого відхилення від середніх показників якості, так звані допуски.
Якщо якість товару промислового призначення відрізняється стабільністю,
потрібно чекати, що всі вироби або всі партії матеріалів не перевищать
встановлених допусків за якістю і будуть тим самим відповідати вимогам
покупців.

Оскільки різні області застосування матеріалів і умови їх використання
можуть відбиватися на допусках, постачальник може бути вимушений
ознайомитися з виробництвом потенційного покупця, щоб точно знання
необхідного кожному покупцеві міра стабільності показників якості.

Крім якості на об’єми реалізації продукції істотний вплив договірних
умовах надає ціна.

Ціна це грошове вираження вартість товару і, вже з цього визначення
витікає величезна важливість ціноутворення, яка прямо впливає на об’єми
реалізації продукції, тому будь-якій фірмі (підприємству) для успіху на
внутрішньому і зовнішньому ринку необхідно розробляти цінову політику і
постійно перевіряти її ефективність, змінюючи її по мірі необхідності,
також існує п’ять етапів розробки цепової стратегії -це формулювання
цілей ціноутворення, загальна політика ціноутворення безпосередня цінова
стратегія, реалізація цінової стратегії, пристосування цін. Коротко
розглянемо їх.

Цілі ціноутворення. Стратегія ціноутворення повинна бути пов’язана із
загальними цілями фірми і відображати їх. Природно тому, що стратегії
можуть розрізнюватися в широкому діапазоні.. Існує три основні цілі
ціноутворення, з яких може вибирати фірма: вони засновані на збуті, на
прибутках і на існуючому положенні. У першому випадку підприємство
вибирає такі цілі по одній з наступних причин:

воно зацікавлене в насиченні ринку або зростанні збуту як важливому
кроці на шляху контролю над ринками і стабільному надходженні виручки
від реалізованої продукції;

підприємство прагнути максимізувати об’єм збуту і готово піти на
зниження прибутку з одиниці виробу для отримання більшої маси прибутку;

воно передбачає, що більший об’єм збуту дозволить знижувати розмір
відносних витрат;

У другому випадку підприємство встановлює як мета отримання високої маси
прибутку, встановлюючи стабільний її розмір в течії ряду років.

Прибуток може виражатися у відносному або абсолютному вимірюванні.
Високі відносні прибутки звичайно спираються на престижні ціни, а
високий загальний прибуток звичайно пов’язаний з цінами проникнення.

Загальна політика ціноутворення. У рамках такої політики рішення по
цінах ув’язуються з цільовим ринком (ринками) фірми, характером і
структурою маркетингу. Вона передбачає скоординовану сукупність дій і
стратегію, що включає стисло і довгострокові цілі.

Цінова стратегія базується на витратах попиті або конкуренції. У першому
випадку ціни визначаються виходячи з витрат виробництва, вартості
обслуговування і накладних витрат до яких додається розрахунковий
прибуток. У другому випадку ціна визначається після вивчення попиту
споживачів і встановлення цін, прийнятного для цільового ринку. Такий
вигляд стратегії використовується по товарах, для яких ціна ключовий
чинник в прийнятті рішень споживачами. У третьому разі ціни можуть бути
на рівні ринкових, вище або нижче їх такий тип ціноутворення поширений
при конкуренції аналогічних видів продукції. Всі три підходи знаходяться
у взаємозв’язку і взаємодії. Реалізація цінової стратегії.

При її реалізації по мимо загальних концепцій розглянутих вище
використовується велика кількість різних рішень, пов’язаних між собою. У
їх число по мимо інших входять наступні:

встановлення стандартних і цін, що міняються;

використання єдиних і гнучких цін;

застосування концепції взаємозв’язку ціни і якості;

використання концепції цінового лідерства;

встановлення ціп на масову закупівлю; використання практики цінових
ліній. Пристосування ціни. Практична реалізація цінової стратегії
вимагає систематичної «настройки» цін, що враховує зміни у витратах,
співвідношенні попиту і пропозиції, конкуренції, митному регулюванні і
т.д. Пристосування цін відбувається через посредство змін в
прейскурантах, обмовок, націнок, надбавок, знижок, компенсацій. Важливо,
однак, щоб ціна використовувалися як адаптивний механізм.

У завершенні ще раз підкреслимо що, введення цінової політики, розробка
цінових стратегій, їх практична реалізація проблема не тільки виключно
складна, але і «тонка». Її рішення вимагає відмінного знання обстановки
на ринку, високій кваліфікації осіб що ухвалюють рішення, творчого
підходу, інтуїцію. Встановлюючи ціни, потрібно не тільки знати їх нижня
і верхня межі, за межами яких їх застосування економічно не виправдане
або психологічно шкідливе, але і гнучко маневрувати цінами в цих межах,
враховуючи всі чинники, причому так, щоб в кожний відрізок часу ці ціни
були оптимальними для продавця і споживача.

Крім ціни в договірних умовах на об’єми реалізації продукції впливає
порядок розрахунків. У умовах ринкових відносин між підприємствами
(постачальниками і споживачами) розрахунки по збуту готової продукції,
110 постачанню сировиною, матеріалами, обладнанням і електроенергією, по
фінансуванню і кредитуванню, по оповіді послуг один Одному виконуються
за готівковою формою (реальними грошима) і безготівковій формі. У цей
час у всьому світі в основному «між підприємствами застосовується
безготівковий розрахунок.

Безготівкові розрахунки засновані на принципах: єдність каси, розрахунки
через банки і під їх контролем, неповільність платежу, розрахунки при
наявності акцепту (згода на оплату), розрахунки тільки при наявності
розрахункових документів.

У всьому світі застосовуються наступні форми грошових безготівкових
розрахунків: акцептна, акредитивна, особливий рахунок, заліки взаємних
вимог, розрахунки за допомогою платіжних доручень, по засобом чеків, в
порядку планових платежів, векселями.

Документи необхідні при безготівкових розрахунках поділяються на:

рахунок-фактуру, платіжну вимогу, платіжне доручення, реєстр
рахунок-фактур, реєстр платіжних вимог, реєстр платіжних доручень або
чеків, заяву на видачу чекових книжок, заяву на виставлення акредитива,
заяву про відмову від акцепту, а також заяву на відкриття розрахункового
або поточного рахунку.

Порядок розрахунку, а саме безготівковий розрахунок, може негативно
впливати па об’єми реалізації продукції, оскільки у взаємовідносинах між
постачальниками і споживачами стоїть офіційний посередник в особі банку
і його діяльність завжди накладає відбиток на договірні умови.

Особливу важливість в договірних умовах носять в собі форс-мажорні
зобов’язання. Суть яких полягає в тому, що обидві сторони, що підписують
договір, звільняються від відповідальності за часткове або повне
невиконання зобов’язань за даним договором, якщо воно було слідством дії
обставин непереборне сили.

Під обставинами непереборної сили (форс-мажор) приймають: війни,
стихійне лихо, пожежі, повені, страйки, землетруси, зміни законодавства,
постанови і розпоряджень уряду, роблячим неможливим виконання вироку. На
об’єми реалізації продукції і на самі договору впливають саме
форс-мажорні обставини в Україні. Економіка нашої держави переживає
глибоку кризу, діяльність будь-якого підприємства пов’язана з ризиком,
який і є основою форс-мажорних зобов’язань. Дуже важливо для
сприятливого виконання договірних умов підприємству (фірмі) бути
знайомим і уміти правильно оцінити ризикові ситуації. Звичайно під
причиною виникнення конкретної ризикової ситуації мається на увазі деяка
умова, що викликає напруженість. Джерелами такої напруженості можуть
бути: безпосередньо господарська діяльність; діяльність самого
підприємця; нестача інформації про стан зовнішньої середи, що впливає на
кінцевий результат. Виходячи з цього потрібно розрізнювати:

ризик, пов’язаний з господарською діяльністю;

ризик, пов’язаний з особистістю підприємця;

ризик, пов’язаний з недоліком інформації про стан зовнішньої середи.

Найбільш небезпечний для підприємств, що займаються виробничою
діяльністю, є політичний ризик.

Політичний ризик це можливість збитків або скорочення розмірів прибутку
як слідство державної політики. Політичний ризик пов’язаний з можливими
змінами в курсі уряду, змінами в пріоритетних напрямах його діяльності.
Облік даного вигляду ризику особливо важливий в країнах із
законодавством, що не устоялося, відсутністю традицій і культури
підприємництва.

Політичний ризик з неминучістю властивий підприємницькій діяльності. Від
нього не можна піти можна лише вірно оцінити і врахувати. Політичні
ризики можна поділити на чотири групи:

ризик націоналізації і експропріації без адекватної компенсації;

ризик транспорту пов’язаний з можливими обмеженнями на конвертування
місцевої валюти; ризик розриву контракту через дії влади країни в якій
знаходитися компанія контрагент; 1

ризик військових дій і цивільний безладдя.

ІІ. СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ — ЯК ГОЛОВНИЙ МЕХАНІЗМ ЖИТТЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Підприємство — стратегія успіху

Становлення і розвиток малого бізнесу є однією із основних проблем
економічної політики в умовах переходу до ринкових відносин. Малий
бізнес сприяє підтримці конкурентного тонусу вітчизняної економіки.
Будучи ведучим сектором ринкової економіки, малий бізнес визначає темпи
економічного зростання, структуру і якість національного продукту.

Основною ланкою малого бізнесу є малі підприємства. Структура управління
підприємством, в тому числі і малим, залежить від складності і
технологічних особливостей продукції, що випускається, міри механізації
і автоматизації виробничих процесів, рівня спеціалізації, що вказує на
складність проблеми вибору структури управління для кожного
підприємства. Процес управління є невід’ємною частиною
виробниче-господарської діяльності, одним з важливих чинників зростання
ефективності виробництва. Саме в секторі малого бізнесу керівники
підприємств можуть виявити заповзятливість, винахідливість і економічну
активність. Але, для того, щоб грамотно і ефективно працювати, необхідно
мати в своєму розпорядженні потрібну інформацію, методи її збору і
обробки для аналізу і прийняття рішень.

Однією з найбільш важливих служб управління на підприємстві стала служба
маркетингу і збуту, що здійснює збір і остаточну обробку інформації і що
готує проекти стратегічних рішень в планах виробництва і збуту продукції
на підприємстві.

Маркетинг являє собою систему заходів щодо вивчення ринку і активного
впливу на споживчий попит з метою розширення збуту товарів, що
виробляються. Маркетинг являє собою комплексну систему організації
виробництва і збуту продукції, орієнтовану на задоволення попиту
конкретних споживачів і отримання прибутку на основі дослідження і
прогнозування ринку.

У основі концепції маркетингу лежить ідея задоволення потреб і потреб
потенційних споживачів. Необхідність в застосуванні концепції маркетингу
пов’язана з об’єктивними змінами сучасної економічної ситуації. Ці зміни
зводяться передусім до того, що спостерігається чітко виражений перехід
від домінування «ринку продавця» над «ринком покупця» до зворотної
ситуації.

При домінування «ринку продавця» економічна ситуація характеризується
«нав’язуванням» товару споживачеві з боку продавця.

У такій ситуації виробник розробляє і виробляє товар, а потім здійснює
активний пошук споживача, якому залишається або погоджуватися з
«товаром, що нав’язується» йому, або ж відмовлятися від нього. У
ринкових умовах господарювання, коли з’являється все більше виробників
однойменної продукції і, Як наслідок, виникає жорстка конкуренція,
виникає об’єктивна потреба боротьби за споживача, пошуку «свого»
споживача. Щоб організувати своє виробництво таким чином, коли воно
орієнтоване на конкретного споживача, виробник вимушений принципово
змінити схему своїх дій. Перш ніж виробляти товар, необхідно:

1) більш або менш точно знати, для кого (якої групи споживачів)
призначається даний товар;

2) які характеристики (якісні, технічні) і споживчі властивості товару
переважні, з точки зору споживача.

Іншими словами, виробник в таких умовах вимушений раніше, ніж почати
виробництво, звернутися до вивчення або виявлення інтересу потенційного
або майбутнього споживача.

У умовах ринкових відносин, виробник (продавець) повинен постачати на
ривок не те, що він може зробити, а те, в чому ринок випробовує потребу.
Процес виявлення потреб ринку і їх поєднання з власними можливостями
означає, що в основі діяльності виробника лежить концепція маркетингу-
Сам процес вивчення ривка для кожного виробника або продавця носить
завжди конкретний характер. При здійсненні маркетингового дослідження
необхідно виділити певний сегмент ринку, де зосереджені інтереси тієї
або іншої групи споживачів, на яку орієнтується або хотів би
орієнтуватися продавець (підприємець, виробник) в своїй виробничій
діяльності.

Планування при використанні концепцій маркетингу повинне бути направлене
на забезпечення мети виробника і створення програми використання всіх
його ресурсів {технічних, фінансових, сировинних, трудових і т.д.), а
також на розробку раціональних методів і коштів їх застосування.

Вибір і реалізація стратегії маркетингу спирається на відповідну
організацію і систему планування. З цією метою виділяється декілька звін
організаційної системи маркетингу:

підрозділу по збору ринкової інформації, це аналізі і виробленні
стратегії;

органи, що приймають рішення відносно стратегії маркетингу;

підрозділи, що здійснюють реалізацію маркетингової стратегії.

Маркетингова стратегія на підприємстві складається з двох основних
складових комерційного успіху: ефективне просування продукції на ринку і
аналіз ринку, що передбачає вивчення вимог ринку до товару; ретельне
вивчення економічної кон’юнктури; аналіз ринкової сегментації;
дослідження форм і методів, прийнятих в торговій практиці по даному
товару, аналіз соціально-психологічних особливостей покупців конкретних
товарів і т.д.

Серед найважливіших функцій маркетингу потрібно відмітити такі як:

комплексне вивчення і прогнозування ринку;

реальна оцінка фірмою або підприємством своїх виробниче-збутових,
експортних і інших можливостей;

розробка довгострокової стратегії маркетингової діяльності підприємства
з постановкою її цілей, визначенням ресурсів і механізму практичної
реалізації;

планування товарної політики, управління асортиментом товарів в послуг з
урахуванням вимог ринку і потенціалу підприємства;

формування попиту до стимулювання збуту;

управління маркетинговою діяльністю і контроль за нею. Реалізація цих
функцій створить умови для успішної господарської діяльності
підприємств.

Система аналізу, прогнозування, планування і контролю функціонування
виробничого підприємства повинна формуватися в рамках маркетингової
діяльності, яка включає в себе дослідження, планування і організацію
виробництва і збуту, просування товарів на ринках і т.д. Стратегія
маркетингу є найважливішим елементом підприємницької діяльності,
засобом, що забезпечує ділову активність і, отже, підвищення
ефективності роботи підприємства.

Стратегія маркетингу направлена на конкретизацію маркетингової мети
досягнути необхідного прибутку за рахунок певного об’єму продажу, і за
розробку, прийняття і виконання рішень по використанню ресурсів
виробництва, фінансів, кадрів і т.д. Ця стратегія може бути реалізована
в комплексі задач, що послідовно вирішуються, кожна з яких моделює
певний етап розробки плану, в якому відбивається мета виробника,
виражена в показниках кінцевого результату, ресурси і технологічні
способи їх використання для досягнення поставленої мети в процесі
господарської діяльності підприємства.

Початковим етапом маркетингової стратегії є пошук на ринку так званої
«ніші», попавши в яку підприємство, нове виробництво або послуга можуть
стати прибутковими. Цей процес можна визначити як вибір обмеженої за
масштабами сфери господарської діяльності з чітко окресленим довкола
споживачів, яка в найбільшій мірі відповідає порівняльним перевагам
конкретного товаровиробника.

Щоб правильно вибрати «нішу» ринку для свого підприємства, потрібно
спробувати знайти застосування власним здібностям, схильностям, званням,
кваліфікації на ринку.

Багато які досягаючі успіху компанії швидким зростанням зобов’язані не
тому, що їх керівництво прагнуло створити новий продукт, а тому, що воно
впроваджувало за ринок ту ж продукцію, тільки абсолютно іншим образом.
Одним з способів вибору «ніші» ринку для підприємства є нововведення в
області реалізації своєї продукції або послуг, нововведення в маркетинг.
Уміння торгувати, збувати свою продукцію або уміло надавати послуга на
ринку сама головна частина бізнесу, для деяких компаній, більш важлива,
ніж власне виробництво.

Для комерційного успіху недостатньо просто отримати на базі видатних
наукових досліджень і прогресивних інженерних розробок

якусь нову продукцію, яка в принципі може знайти широке застосування.
Треба ще зробити так, щоб технологія його практичного застосування, його
окремі властивості, були необхідні в даний момент конкретним споживачам.
Уміння чуйно реагувати на будь-які зміни попиту і пропозиції на ринку,
бачити вже сьогодні те, що всі інші побачать тільки завтра межа,
характерна для будь-якої досягаючої успіху фірми.

У нашої Економікс при недостатньо розвиненій сфері послуг існують
колосальні можливості для розвитку невеликих підприємств, початково
орієнтованих на заповнення «ніші» ринку. Великі ж корпорації,
намагаючись знайти вільне або недостатньо освоєне місце на ринку,
упускають з вигляду ту обставину, що створюючи спеціалізовані підрозділи
по пошуку тієї або іншої області, загальні витрати по фінансуванню цієї
діяльності можуть набагато перевищити об’єми продажу, які можна
отримати. Компанія повинна оперувати не тільки в тій сфері бізнесу, яка
більш або менш відповідає її: основному профілю, але і на ринку певної
місткості, де вона зможе отримати достатню економію за рахунок масштабу
виробництва, виходячи з. размірів свого бізнесу.

На другому етапі маркетингової стратегії, коли знайдена «ніша» на ринку,
здійснений аналіз і прогноз кон’юктури ринку по основних продуктах і
послугам, що випускаються підприємством, формується бізнес-план я
проводиться його всебічний аналіз, передусім, з метою визначення
економічної ефективності вибраного напряму діяльності. На даному етапі,
одним з напрямів маркетингових досліджень є аналіз рівня конкуренції на
ринку. При цьому використовується інформація про діяльність конкурентів
як на регіональному рівні, так і на ринках країни загалом, матеріали
різних публікацій і статистичні дані. Ця інформація в подальшому
систематизується і поступає в маркетингову службу для аналізу і
вироблення рекомендацій, що дозволяє внести відповідні коректування в
стратегію фірми.

Наступним етапом є обгрунтування проекту плану з боку що
використовуються в ході його реалізації ресурсів. Визначаються найбільш
раціональні напрями поповнення або оновлення технічної бази, потреба в
сировині і матеріалах і трудових ресурсах.

Завершується розрахунок розробкою балансу підприємства і оцінкою
ефективності виробничої діяльності. Ефективність діяльності тісно
пов’язана з умовами збуту даної продукції (надання послуг) і є
синтетичним показником успішної:. виробничої і комерційної діяльності
підприємства (фірми). Дам оцінки ефективності використовуються різні
показники норми прибули. Це може бути норма, розрахована як відношення
валового або чистого прибутку до валових капітальних вкладень, або вона
може бути розрахована як відношення валового прибутку до валових
прибутків. Дані показники зіставляються з відповідними середніми
показниками, характерними для ринку країни або світового ринку. Крім
того, визначається чиста прибуток на I грн. виручки, на 1 грн. власного
капіталу, на 1 грн. витрат, витрат і платежів.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що маркетинг це
неминуче майбутнє тих підприємств, які прагнуть гідно конкурувати своєю
продукцією як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Служби
маркетингу, спираючись на свої основні функції, сприяють налагодженню
нових виробничих зв’язків, ефективному і розумному використанню
іноземних інвестицій. Маркетингові дослідження допомагають знайти
правильні науково і практично обгрунтовані рішення для кваліфікованого
управління підрозділами підприємства (фірмою).

Реалізація маркетингової стратегії створить умови для успішної
господарської діяльності підприємства, забезпечить максимально можливе
задоволення потреб покупців і дасть підприємству значні шанси не тільки
на виживання, але і на зміцнення своїх ринкових позиції.

2.2 Стратегічне планування на підприємствах України

Подолання спаду в українській економіці напряму залежить від того, як
скоро ми засвоїмо передові методи управління виробництвом, навчимося
раціонально організовувати виробничий процес. Основним інструментом, що
допомагає в прийнятті обгрунтованих управлінських рішень, є планування.
З розвалом єдиної планової системи колишнього СРСР порушилося планування
і на мікро рівнях. Однак, в ринковій стихії непродумані дії загрожують
великими збитками. Якщо раніше в захист планування на мікрорівні в
умовах переходу до ринку виступали в основному вчені, зараз до нього все
частіше звертаються найбільш далекоглядні господарські керівники. Тим
часом, в цей час відсутня єдина методика планування виробництва в
ринкових умовах, яка могла б бути запропонована підприємствам. Плани на
місцях складаються, як правило, по застарілих інструкціях і відомчим
положенням колишнього СРСР. У цих умовах вивчення зарубіжного досвіду
придбаває особливо важливе значення.

Характерною особливістю радянської планової системи було те, що на
мікрорівні здійснювалося, в основному, технічне або інженерне планування
виробництва. Воно базувалося на визначенні виробничої потужності
підприємства, під якою розумівся [1] «максимально можливий обсяг випуску
продукції заданої номенклатури і асортименту в одиницю часу при повному
використанні виробничого обладнання і площ, з урахуванням намічених в
плановому періоді заходів щодо впровадження передової технології
виробництва в науковій організації труда». Основоположний економічний
показник, обсяг виробництва продукції, встановлювався підприємствам в
директивному порядку з урахуванням паспортів розрахунку виробничих
потужностей, що представляються у вищестоящі організації. Серед
радянських вчених не було єдиної думки відносно поняття «виробнича
потужність»: одні вважали її чисто технічною категорією, що характеризує
технічний рівень виробництва, інші розглядали виробничу потужність як
економічну категорію, що відображає рівень розвитку продуктивних сил і
виробничих відносин. Так чи інакше, але у виданих інструкціях по
визначенню виробничих потужностей підприємств різних галузей
промисловості вона розраховувалася виключно по інженерних формулах і
вимірювала технічні можливості машин і механізмів. На практиці
економічний зміст з поняття «виробнича потужність» було вихолощено. Адже
саме воно має на увазі те, що потужності підприємства не застигла маса,
а мобільний в довгостроковому періоді ресурс, яким треба ефективно
управляти.

У країнах з розвиненої ринкової економіки планування виробництва
здійснюється на принципах маркетингу і повністю орієнтоване на
комплексне вивчення потреб ринку. Серед елементів маркетингу самі
важливі для підприємства вивчення попиту, формування ціни, визначення
обсягу виробництва. Зарубіжні фірми звичайно використовують два вигляду
планування: довгострокове (або стратегічне) і поточне (або річне
фінансове). Стратегічне планування здійснює невелика група фахівців під
керівництвом розділу: фірми. Початковим пунктом планування є прогноз
ринку, стану і розвитку ринкової ситуації, який готує служба маркетингу
і доводить його до вищого керівництва. На основі отриманої інформації і
прогнозів формулюються довгострокові цілі, розробляються шляхи їх
досягнення, В зв’язку з складністю цього процесу в ньому
використовуються такі інструменти планування, як економетричні моделі і
прогнози.

Первинним об’єктом аналізу стратегічного планування є стратегічна
бізнес-одиниця-SBU (Strategic Business Unit). Поняття SBU було введене
фірмою «Дженерал Електрик» в 1971 році для того, щоб виявити підрозділи,
що мають найбільший потенціал і надати їм необхідні для зростання
ресурси. SBU — це самостійний підрозділ в рамках однієї фірми, що
відповідає за конкретний товар або товарну групу, з концентрацією на
конкретному ринку і з керівником, наділеними повною відповідальністю за
об’єднання всіх функцій в єдину стратегію. Звичайно SBU мають наступні
загальні ознаки: точну цільову групу споживачів, контроль над своїми
ресурсами, власну стратегію, певних конкурентів. Вони, як правило,
об’єднують декілька виробничих відділень фірми і діють на ринку як
самостійна господарська одиниця — центр прибутку. Так на фірмі «Дженерал
Електрик» зараз існує біля тридцяти SBU, виробляючих широкий спектр
товарів: від реактивних двигунів до побутової техніки. Виділення з
складу фірм відособлених підрозділів, наділених широкими повноваженнями
і самостійністю, пов’язане з пануючою зараз в зарубіжному менеджменті
тенденцією до децентралізації керівництва великими компаніями. Це, як
показує досвід, сприяє розвитку ініціативи і заповзятливості в первинній
ланці управління, робить структуру управління компанією більш мобільної,
приводить до скорочення штату адміністративних працівників. Мета
стратегічного планування — дати обгрунтовану оцінку майбутньої
рентабельності SBU на основі прогнозу розвитку ринкової ситуації. При
цьому може бути прийняте рішення про припинення деяких видів
підприємницької діяльності, закритті або продажу окремих SBU.
Стратегічні плани складаються на термін від 2 до 5 років. Скороченням
періоду планування досягається гнучкість плануючої системи, з’являється
можливість швидко маневрувати ресурсами. Положення стратегічного плану
конкретизуються в поточних річних планах SBU. Річний план (бюджет) —
оперативний документ, згідно якому SBU визначає обсяг виробництва, що
планується на поточний рік. При цьому ретельно аналізуються виробничі
можливості відділенні і заводів. Розробка річного плану починається з
прогнозу об’єму продажу товарів і послуг на рік, після чого
розраховуються витрати виробництва і прибуток, що намічається. У
річному плані деталізуються плани виробництва і збуту поквартально і
щомісячно.

Організаційно процес планування в різних компаніях і фірмах
реалізовується по-різному. Так в згадуваній раніше фірмі «Дженерал
Електрик» кожні два роки розробляється стратегічний план на трирічний
період з екстраполяцією основних показників на 5 років. Потрібно
зазначити, що планування в зарубіжних компаніях покоїться на трьох китах
[1]: ефективні системи обліку витрат і контролю за витратами, комплексне
вивчення ринку, прогнозування розвитку ринкової ситуації.

Про організацію виробничого (управлінського) обліку на підприємстві вже
багато писалося у вітчизняній економічній літературі (див., наприклад,
«Бізнео>-1997.-№ 28;29;38). Уперше він став використовуватися в
американських компаніях в 40-50-е роки. Управлінський облік дозволяє
здійснювати контроль за витратами безпосередньо у всіх напрямах
внутрівиробничого використання ресурсів. Завдяки високій ефективності
управління, заснованій на наданні структурним підрозділам підприємства
самостійності у витрачанні коштів і наділенні їх відповідальністю за
ефективність витрат, управлінський облік набув широкого поширення
закордоном, де ефективний менеджмент асоціюється, передусім, з
ефективністю затре. Про його впровадження на українських підприємствах
поки доводиться тільки мріяти. Але не за горами той день, коли і ми
почнемо «боліти душею» про кожну витрачену гривню.

Прийняття стратегічних планових рішень зв’язане з рядом труднощів,
зумовлених, по-перше, широкими можливостями маневрування ресурсами в
довгостроковому періоді і, отже, великим набором (інакше він називається
«портфелем») стратегій, по-друге, наявністю безлічі критеріїв, по яких
необхідно вибирати стратегії. Фірмі необхідно визначити для себе
пріоритетні сфери бізнесу з тим, щоб потім ефективно розмістити
інвестиційні ресурси.

Для вибору стратегії дій на конкретному ринку використовуються різні
матричні моделі Portfolio-аналізу (матричні моделі аналізу портфеля
стратегій). Найбільш відомі з них: матриця стратегій Ан-софа для
зростаючих ринків [2], модель п’яти сил конкуренції М. Портера [З],
матриця Бостонської Консалтінгової Групи (БКГ-матриця) [4], матриця
Хоуфера [4], багатофакторна матрична модель «Дженерал Електрик» [5] і
матриця стратегічної відповідності сфер бізнесу (СС-матриця) [5]. У
зв’язку з спільністю принципу їх використання обмежимося розглядом
матричної моделі «Дженерал Електрик».

Для застосування матриці «Дженерал Електрик» необхідно оцінити
довгострокову привабливість для фірми конкретних ринків і силу
конкурентної позиції її SBU на кожному з них. Основою для такої оцінки
служить комплексне дослідження ринкової ситуації і прогноз її

розвитку. Кожний з вказаних Вище показників (привабливість ринку або
сила бізнесу) є інтегральним по» безлічі критеріїв, що являють собою
детермінанти ринкової кон’юнктури. Набір критеріїв неоднозначний і
визначається самою фірмою в залежності від конкретних умов. Наприклад,
Для опеньки довгострокової привабливості ринку можуть використовуватися
наступні критерію: місткість ринку і темпи це зростання, інтенсивність і
структура конкуренції, міра державного регулювання, середньоотрасльова
рентабельність, різні характеристики попиту (сезонність, циклічність,
еластичність) і інш. Позиція SBU фірми визначається по показниках:
частка ринку» конкурентоздатність товару, витрати виробництва,
кваліфікація персоналу і наявність досвіду роботи, ефективність каналів
Товародвіженія. Деякі критерії, як наприклад місткість ринку, можуть
бути оцінені кількісно. Для прогнозу їх зміни використовуються
економіко-математичні моделі. Прогнозування здійснюється трендовим
методом (пряма екстраполяція в майбутнє тенденцій, що склалися в
минулому:) або методом аналізу причинних зв’язків (екстраполяція минулих
тенденцій, але з урахуванням взаємозв’язку і взаємовпливу показників).
Інші ж критерії (інтенсивність конкуренції, міра державного регулювання)
поки не отримали кількісного вираження. Їх значення в теперішньому часі
і майбутньому визначаються за допомогою експертних оцінок. Експертна
оцінка являє собою випадкову суб’єктивну оцінку об’єктивних явищ або
процесів. Точно також, як по теоремі Бернуллі при необмеженому
збільшенні числа дослідів частота появи події в них сходиться до
імовірності, велика кількість суб’єктивних експертних оцінок може дати
уявлення про об’єктивну сторону явища. Для розрахунку по декількох
критеріях комплексного інтегрального показника їх оцінки повинні бути
приведені до порівнянного вигляду. Це реалізовується за допомогою
АНР-методу (Analytic Hierarchy Process-Techilik) попарних порівнянь. На
першому етапі встановлюється ієрархія критеріїв шляхом присвоєння
кожному з них певної ваги важливості. Для цього критерії попарно
порівнюються між собою по наступному: «1»- однакової важливості,
«2»-більш важливий, «З»-набагато більш важливий, «1/2»^менш важливий,
«1/3»-набагато менш важливий (шкала може бути і інший, з великою
кількістю градацій). Результати порівняння заносяться в початкову
матрицю (таблиця 1). На головній діагоналі у неї стоять одиниці, в інших
клітках — відношення критерію строчки до критерію стовпця. Досить
заповнити клітки матриці над головною діагоналлю і відобразити потім
оцінки симетрично, взявши їх в мірі (- 1). Далі початкова матриця
нормалізується: кожний елемент ділиться на суму елементів даного
стовпця, біса важливості критеріїв знаходяться як відносини порядкових
сум нормалізованої матриці до кількості критеріїв. На другому етапі
АНР-методу для приведення кількісних і якісних оцінок до порівнянного
вигляду всі вони виражаються у відносних бальних величинах: 7-9 балів —
«відмінно», 4-6 балів — «добре», 0-3 балів — «задовільно». Інтегральна
бальна оцінка розраховується як сума відносних оцінок критеріїв,
помножених вагою важливості критерію. Приклад опеньки довгострокової
привабливості для гіпотетичних сегментів ринку приведений в таблиці 2
(вона називається «матриця оцінки альтернатив»).

Точно тим же шляхом набувають значення сили конкурентної позиції SBU
фірми. Нехай для SBU, орієнтованої на сегмент 1 (SBU1), вона виявилася
рівною 8 балів, SBU2 — 5 балів, SBU3 — 2 бали. Отримані оцінки
визначають положення SBU в матриці стратегій «Дженерал Електрик»
(таблиця 3). Матриця складається з 9 квадрантів, які об’єднуються в 3
зони. Сфери бізнесу, що попали в першу зону (SBU1), вважаються
пріоритетними. У них фірма в довгостроковій перспективі повинна
інвестувати ресурси насамперед. Друга зона охоплює SBU середньої
значущості (SBU2). Вони можуть бути збережені в плановому періоді або
перепрофільовані при наявності коштів (у другу чергу). У третю зону
попадають SBU, що вичерпали свій потенціал (SBU3). Їх необхідно
закривати або продавати. Для інвестиції вони є найменше привабливими
об’єктами.

Таблиця 1. Ієрархія критеріїв довгострокової привабливості ринку
(гіпотетичні дані)

Критерій порівняння Висхідна матриця Нормалізована матриця Вага

HOC

тя

Критерій Критерій Сумa

.К1. К2 КЗ І Ю Ю

Швидкість росту ринку(Ю) 1 S 3 03 0.25 0.5 I.OS 035

Інтенсивність конкуренції (К2) 2 1 2 0.6 0.5 03 1.4 0.47

Степінь державного регулювання (Ю) 1/3 s 1 0.1 0.25 0.2 055 0.18

Разом 333 2 6 1 1 1 3 1

Таблиця 2. Оцінка довгострокової привабливості сегментів ринку

Сегмент ринку Відносна бальна оцінка критерію Оцінка з враху-ванням
важності Интегральна оцінкa

К1 К2 К3 Kl К2 КЗ

Сегмент 1 9 5 7 3.15 2.35 1.26 6.76

Сегмент 2 7 7 7 1.45 3.29 1.26 5.74

Сегмент 3 3 3 7 1.05 1.41 1.26 3.72

Таблиця З. Матрична модель «Дженерал Електрік»

Довгострокова привабливість ринку Сила конкурентної позиції SBU

Сильна (6-9 балів) Середня (З-б балів) Слаба (0-3 бал)

Висока (6-9 балів) ЗОНА1 ЗОНА1 ЗОНА2

Средня (3-6 балів) ЗОНА1 ЗОНА 2 ЗОНАЗ

Низька (0-3 балів) ЗОНА 2 ЗОНАЗ ЗОНАЗ

За допомогою матриці стратегій можна також розрахувати стратегічний
конкурентний статус фірми. Він визначається як сума творів оцінок всіх
SBU на їх питомі ваги загалом: об’ємі товаропроизводства фірми. Якщо для
нашого гіпотетичного призера покласти такі ваги рівними: для SBU1 — 0.6,
SBU2 — 0.2 і SBU3 — 0.2, то конкурентний статус буде рівний
(6.78*8*0.6+ 5.74*5*0.2+3.42*2*0.2)=40 балів. Стратегічний конкурентний
статус оцінюється по наступній шкалі: до 20 балів — вельми слабий
(«агонія»), 20-30 балів — слабий <«під загрозою»), 30-50 балів - середній (« без претензій»), понад 50 балів - сильний («лідер»). Таким чином в нашому прикладі фірма має середній конкурентний статус, їй в майбутньому необхідно вирішити питання про переклад ресурсів однієї з своїх бізнесу-одиниць, яка працює на малопривлекательном сегменті ринку (SBU3), в більш перспективні (наприклад, в SBU1), що дозволить фірмі укріпити своє положення на ринку. «Старорежимним» керівникам вітчизняних підприємств приведені розрахунки можуть показатися наївної граючи в цифри. Ще б пак, адже все більш або менш важливі рішення в колишньому СРСР ( так і зараз на Україні) завжди приймалися «вгорі». Для іноземних же менеджерів стратегічне планування стало таким же невідйомним елементом управління виробництвом, як для нас очікування вказівок. Неспроможність надій на те, що система і методи стратегічного планування знайдуть широке застосування на українських підприємствах в найближчому майбутньому, пов'язана з інерційністю і инактивностью наших управлінських кадрів. Однак, деяким підприємствам воно необхідне вже зараз. Це ті фірми і компанії, які, звільнившись від опіки держави (що поміняли власника в процесі приватизації або знову створені), самі прокладають собі шлях в ринок. Їх, можливо, стратегічне планування приведе до ефективності і процвітання. 2.3 Можлива оцінка реактивності підприємства на зміну риночної ситуації Стратегічне планування передбачає дослідження діяльності реальних і потенційних конкурентів. Вивчення останніх має особливе значення в умовах розширення ринку і повинне бути направлене на ті ж області, які були предметом аналізу власного потенціалу підприємства: можливі стратегії конкурентів; поточне положення конкурентів; фінансові можливості; Враховуючи спеціалізацію в розвитку металургійної галузі не можна вивчати конкуренцію і оцінювати можливі їх дії по показнику обсягу виробництва мсталлопродукции. Найбільш доцільним в даний момент можна вважати аналіз фінансового потенціалу конкурентів. Передусім необхідно виділити так звані стратегічні групи конкурентів. Для цього розробляється карта стратегічних груп. У металургійній галузі пропонуємо вибрати наступні характеристики: балансовий прибуток, збиток; рентабельність виробництва; узагальнений коефіцієнт, що характеризує фінансову стійкість і платоспроможність підприємства; кількість оборотів оборотних коштів підприємств; сума капітальних вкладень. Метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Природно, це самий вагомий показник, що характеризує результату роботи підприємства. Але, в балансовий прибуток входить нс тільки прибуток від реалізації готової продукції, але і внереализационных операцій (роботи з векселями ), які не пов'язані безпосередньо з процесом виробництва. Тому рекомендується розглянути показник, який найбільш повно відображає затратность виробництва рентабельність виробництва. Зайві запаси матеріальних оборотних коштів ( запаси і витрати, дебіторська заборгованість, грошові кошти) відволікають грошові кошти з обороту і знижують маневреність виробництва. Тому доцільно використати показник кількість оборотів матеріальних оборотних коштів, Згідно з Національною програмою розвинена гірничо-металлургчческого комплексу України до 2010 року, передбачається проведення реконструкції підприємств. Знос основних фондів металургійних підприємств України складає більше за 55 %. Реконструкція повинна провестися за рахунок власних коштів підприємств. Однак, в зв'язку з найважчим фінансовим положенням підприємств, відсутністю як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів, вимога про нормативне оновлення основних фондів не виконується, внаслідок чого відбувається подальше фізичне і моральної старіння основних фондів, що в свою чергу негативно позначається на якості і конкурентоздатності продукції, що випускається, на технико-економічних показниках роботи підприємств. Розрахунок узагальненого коефіцієнта фінансової стійкості і платоспроможність підприємства представляється доцільним проводити по методиці запропонованій Українським союзом промисловців і підприємців [2]: ДО = (Кф+Кп)/, де Кф показник фінансової стійкості: де XI коефіцієнт автономії, що характеризує частку власних коштів в балансі підприємства; Х2 коефіцієнт рівня боргу, що характеризує величину залучених довгострокових позикових коштів, співвіднесену з власними коштами; " ХЗ коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат, що характеризує забезпеченість запасів і витрат власними оборотними коштами; Х4 коефіцієнт маневреності, що характеризує забезпеченість власних оборотних коштів джерелами їх формування; Кп показник платоспроможності підприємства: Кп=(Х5+Х6+Х7+Х8)/4, де Х5 коефіцієнт абсолютної ліквідності, що характеризує оперативну платоспроможність підприємства; Х7 Загальний коефіцієнт покриття, що характеризує покры-тне короткострокових зобов'язань підприємства ліквідними коштами, в які включені запаси і витрати; Х8 Відношення ліквідних і неліквідних активів.. Імовірність реакції економічної системи може бути визначена по формулі [I): Р (S) = 1 [ (1-Р1)*(1- Р2)*... *(l-Pk)l, де Р(S) імовірність реакції економічної системи загалом на зміну попиту на ринку; Р1, Р2,...Рк індивідуальні імовірності реакції підприємства 1,2,... до на зміну попиту на ринку; (1- Р1),(1-Р2),...(1- Рк) імовірності протилежних подій. ІІІ. КЕРІВНІК - ОСОБЛІВОСТІ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДА На кожній стадії діяльності сучасних організації здійснюється управління. Будь те у виробництві, в службових справах, в торгівлі, в уряді або в освітніх інститутах - в кожній організації вельми потрібні компетентні керівники, і часто їх наявність є найбільш важливим ключем до успіху. Досвід функціонування економіки переконливо підтверджує, що реалізація задач, що стоять перед нею, у величезній мірі залежить від компетентності керівників і фахівців апарату управління. Відомо, що як правило, хорошими або поганими підприємства стають в залежність від здібностей тих, хто май керує. Можна привести немало прикладів, коли з приходом підготовленого, компетентного керівника збиткове підприємство за корокгкое час перетворюється в прибуткове. Цю точку зору підтверджує дослідження представника фонду Карнеги професора А. Ослунда. Він затверджує, що на сьогодні в Україні виробничі досягнення практично не залежать ні від галузі, ні від розміру підприємства - вирішальна роль належить менеджеру, його здібностям і волі. А. Ослунд розділяє всіх наших директорів-менеджерів на три групи, саму малу з яких представляють керівники, що розуміють, що саме треба змінити, і чітко діють в цьому напрямі. До другої належать досить здатні люди, не бажаючі нічого міняти. І, нарешті, третя група - зовсім вже безпорадні керівники. На жаль, він зазначає, що більшість українських менеджерів коррумпированы і некомпетентні. Таким чином, кризовий стан економіки України можна багато в чому пояснити низьким рівнем професіоналізму в управлінні. Втрата професіоналізму викликана тим, що при адміністративно-командній системі більшість керівників мали технократическое мислення, функціонувала система підготовки керівника - конформіста з недостатнім рівнем знань, ділових і профессионалъных якостей, безынициативностью і готовністю виконати будь-яку команду, що отримується зверху. При підборі керівників з числа фахівців перевага віддавалася людям, що володіють такими бісами характеру як жорсткість, вимогливість до підлеглих і беззаперечно слухняність вищестоящим, а глибокої професійної компетентності, в тому числі компетентності в спілкуванні, не надавалося серйозного значення. Іншими словами, осмисленням тих радикальних змін, які на сучасному етапі все виразніше стають видні в нашому суспільстві, економіці і технічній базі виробництва примушують по-новому поглянути і на функції управління в сучасній організації, на роль, місце, а головне, професійні характеристики менеджера, необхідні і достатні для успішного управління сучасним бізнесом. Сьогодні формується соціальне замовлення на принципово новий тип керівника позитивної соціальної спрямованості. Але така переорієнтація корпусу керівників надзвичайно складний і об'ємний процес: по-перше, навіть люди середніх років нс можуть швидко звільниться від старих стереотипів розподільної економіки і тоталітарного образу дій; по-друге, молоді підприємці і менеджери не мають нс тільки професійного, але і необхідного соціального досвіду для роботи в цивілізованій ринковій економіці. Таким чином, в Україні має місце очевидну соціальну суперечність між об'єктивними вимогами до компетентності працівників управління і реальними виявами сущностаых управлінських якостей керівників. Ефективність управлінської діяльності керівника знаходиться в прямій залежності від його компетентності. Традиційно, компетентність розуміють як наявність знанні і досвіду в певній області. На нашій думку, компетентність це інтегральна характеристика особистості, що включає певний рівень інформованості, обізнаності, знань, досвіду, певний рівень підготовленості (прості і складні уміння, навички), а також поєднання значущих личностных якостей і здібностей, необхідних для успішного действовадия в рамках тієї або іншої професії. Таким чином, компетентність є об'єктом професійного розвитку і формою реалізації творчого потенціалу людини в професійному труді. Вона служить личностной основою, необхідної у всіх видах діяльності. Формування компетентності особистості передбачає не оволодіння якої-небудь однієї її складової як найкраща, а з адекватним залученням до всього їх спектра. Необхідною умовою компетентності керівника є наявність у нього організаторських здібностей. Управлінські знання керівник отримує в процесі навчання в системі вищої освіти, а також шляхом самообразования: вивчення спеціальної літератури, передового досвіду і т.д. Управлінські уміння являють собою застосування знань на практиці. Уміння керівника є відносно стійкими характеристиками його особистості і залежать як від об'єктивної структури діяльності, так і від його загальних здібностей (уміння слухати, провести наради і т.д.). Управлінські навички залежать в основному від стажу роботи керівника і являють собою вироблення певних управлінських сте реотипов професійної поведінки (навички встановлення ділових контактів, розмов але телефону і т.д.). Керівнику обов'язково повинна бувальщина властива соціально-психологічна компетентність, тобто здатність, взаємодіяти з іншими людьми в системі межличностных відносин - уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, визначати личностные особливості і емоційні стани інших людей, вибирати адекватні кошти взаємодії з ними здібність до соціальної рефлексія (поставити себе на місце іншого), здатність конструктивно вийти з межличностных конфліктів. Фахівцями Донецької государственгеой академії управління (Дон-ГАУ): внаслідок досліджень визначена), що компетентний менеджер повинен володіти певними базовими шрофесснонально-важливими якостями. Таким чином, базова модель компетентності менеджера може бути представлена сукупністю наступних чотирьох блоків професіонально-важливих якостей. 1. Професіонально-ділові якості (выюокий професіоналізм, прагнення до професійного зростання і самоудосконалення, здатність генерувати корисні ідеї, самостоятельшасть, діловитість, инициатнг.-ность, заповзятливість, авторитетность, уміння взаємодіяти з людьми, уміння прогнозувати, здібність до инленсивному труда, здатність ухвалювати обгрунтовані і реальні упракагенческие рішення і нести за них відповідальність, здібність до ризику в рааумных межах, здібність до інновацій). 2. Адміністративно-организаторскне якості (уміння організовувати свою роботу і планувати її, уміння організовувати роботу співробітників, уміння координувати роботу по цілях, задачах і термінах її виконання; навички контролю підлеглих, навички мотивацни до спільної діяльності, навички послідовності в діях, оперативність, обязательность, уміння досягати поставленої мети, здатність делегувати повноваження, уміння підбирати команду, уміння провести ділові наради, бесіди і переговори, правова компетентність, психолого-педаго-гическая компетентність, точність в роботі, дисциплінованість, вимогливість до себе і співробітників). 3.2 Управліня трудовими витратами промислових підприємств в сучасних умовах. Сучасні тенденції розвитку економіки постсоциалистических держав переконливо доводять, що вирішальним чинником виходу з економічної кризи стають перетворення на микроуровне саме-реорганізація підприємств, що пристосовуються до нових умов господарювання. Прибутковість підприємств незалежно від сфери діяльності і форми власності традиційно розглядається як різниця між отриманими економічними вигодами і перевагами (прибутками) і понесеними в поточному періоді витратами (витратами). Звідси величина витрат (зокрема, собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт, наданої послуг), що визнаються в звітному періоді напряму впливає на фінансове положення підприємства. Трудові витрати (оплата труда працівників підприємства) є значною складаючої сукупної величини витрат. Досягнення кінцевої мети функціонування підприємства максимізації прибутку на перспективу багато в чому залежить від ефективності внутрифирменного менеджменту, важливим напрямом діяльності якого є управління величиною трудових витрат, що н зумовлює особливу актуальність питань управління оцінкою і оплатою труда на підприємствах України. Тарифно-кваліфікаційні довідники являють собою збірники тарифно-кваліфікаційних характеристик професій і служать для визначення кваліфікації робітників (встановлення тарифного розряду) і та рификации робіт. Оплата труда робітників у відповідність з привласненими розрядами здійснюється на основі тарифної ссгки, що складається з кваліфікаційних розрядів, тарифних ставок і коефіцієнтів. Тарифна ставка визначає величину мінімальної оплати за найпростіші роботи в різних умовах труда в одиницю часу. Тарифні коефіцієнти виражають відношення тарифної ставки даного розряду до ставки першого розряду. Одночасно з тарифною останнім часом широке поширення отримала контрактна система оплати труда, в основному, фахівців і керівних працівників, ставляча величину їх заработка в залежність від певних умов, наприклад, кінцевих результатів діяльності підприємства, що виступає більш ефективним мірилом ціни труда в умовах ринкової економіки. Як основні задачі, що стоять перед менеджерами в частині управління трудовими витратами на підприємстві, можуть бути виділені наступні: вимірювання і контроль кількості, якості, результатів труда; формування показників чисельності і відпрацьованого часу; числення вироблення робітників в залежності від галузевих і організаційних особливостей підприємства; розподіл заробітної плати по об'єктах обліку витрат, визначення фондів оплати труда і споживання у відповідність з кінцевими результатами діяльності. Окремим блоком тут можуть бути виділені проблеми управління трудовими ресурсами підприємства. Тенденції розвитку ринку труда в загальнодержавному масштабі, як і тенденції розвинена економіки загалом не можуть не надавати впливу на процеси управління трудовими ресурсами конкретного підприємства. Зростання безробіття в її відкритій і прихованій формах, відмову держави від функцій куратора системи соціального захисту населення на фоні спаду виробництва і фінансовій нестабільності змусили підприємства до здійснення ряду испросчнтанных на перспективу кроків. Так, більшість середніх і великих приятий промисловості, що значно скоротили обсяги виробництва, виявилися не в змозі виплачувати заробітну плату колишньому складу працівників. Намагаючись зменшити величину трудових витрат в складі валових витрат, підприємства практикують неповну виплату заробітної плати, многомесячное повне припинення її виплати, перехід на 2-3-4 денний робочий тиждень, перепідготовку кадрів для роботи на технологічно відсталих, технічно і екологічно небезпечних, малооплачиваемых і тому робочих місцях, що тривало були порожнім. У умовах жорсткої конкурентної боротьби, в основному, із зарубіжними фірмами імпортерами товарів і продукції, кризи системи неплатежів,, зношеність основних коштів і негнучкість виробництва тільки дуже небагато які середні і великі промислові підприємства в Україні сьогодні можуть дозволити собі зберегти трудовий потенціал в надії на майбутню стабілізацію положення. Більшість підприємств, побоюючись соціальних наслідків і, частково, зберігаючи традиції патернализма, не йде на масові скорочення штату працівників, але не перешкоджає їх звільненню з власній ініціативи. Однак, практика показує, що покидають підприємство в цьому випадку найбільш кваліфіковані, освічені, мобільні кадри, з якими звичайно пов'язаний майбутній розвиток, наукове технічне процвітання і конкурентні можливості конкретного підприємства і країни загалом. У основному, це фахівці зі середньою спеціальною і вищою освітою. Заспокоюючи себе тим, що при надлишку робочої сили на ринку труда легко можна знайти заміну кадрам при необхідності розширення виробництва, що виникла, підприємства забувають, що що пішли першими ініціативні працівники вже знайшли собі застосування, а ті, що залишилися представляють малоквалифицированную і некваліфіковану робочу силу, не тільки не сприяючу розвитку науково технічного прогресу, але і перешкоджаючу впровадженню його досягнень. Крім того, в умовах гнучких виробничих систем сучасних підприємств, що орієнтуються на задоволення індивідуальних потреб конкретного клієнта, основні виробничі операції розподіляються серед членів невеликого, але неодмінно висококваліфікованого, підготовленого і матеріально зацікавленого робочого колективу. У більшості випадків це можливо при реформі існуючої тарифної системи оплати труда скороченні числа розрядів для фахівців з широкою функціональною мобільністю, суміщаючих декілька професій. Такі гнучкі форми організації труда згладжують грані між рівнями кваліфікації і професіями, спричиняють підвищення відповідальності у виконавців, надають відому міру автономії при прийнятті рішень. Відмова від традиційної системи надбавок, наприклад, за вислугу років, взаємозв'язок рівня оплати труда і кінцевих результатів, ефективності виробництва в цепом взаємовигідний підприємству і працівнику, оскільки підвищує творчий рівень роботи при достатній її оплаті і веде до процвітання підприємства в кінцевому результаті. При посиленні ролі матеріального стимулювання, пов'язаного з падінням рівня життя широких верств населення, не треба ігнорувати значення мораль ного стимулювання, незаслужено приниженого останнім часом. При досягненні нормального, достатнього рівня оплати труда, що залежить від ефективності діяльності підприємства, трудове змагання буде вагомим засобом самореализации творчого потенціалу працівника, але, безумовно, высокопрофессионального освіченого працівника. З іншого боку, збереження працівникам заробітної плати, що залишилися на підприємствах при зниженні продуктивності труда (що цілком з'ясовно при подібних структурних змінах складу персоналу) і обсягів виробництва переводить цей показник в категорію соціальних виплат. У цьому випадку зростає значення не стільки рівня, скільки стабільності і гарантированности зарплати (яка виступає ще і знаком збереження колишнього соціального статусу), можливості отримання вигід і переваг зайнятості (житла, пільг державних службовців, користування об'єктами соціальної інфраструктури підприємства), а також доступу до ресурсів господарюючого суб'єкта (інформаційній базі, оборотним і довгостроковим активам) як джерело нерегламентованого заробітку. Результатом подібного відношення є знову таки падіння рівня продуктивності труда. Підвищення заробітної плати, на яке йдуть деякі підприємства з метою збереження рівня реальних прибутків своїх працівників в умовах зниження Купівельної здатності грошової маси, нс пов'язане із зростанням обсягів виробництва і продуктивності труда, майже повністю знищує і без того слабу залежність рівня оплати труда від кінцевих результатів діяльності підприємства, яка повинна бути такою, що визначає політики управління трудовими витратами будь-якого підприємства. Більш того навіть цілі збереження соціальної стабільності в суспільстві в умовах відмови від скорочення чисельності працівників досягаються не в повній мірі: звикання до систематичних позбавлень, обмеження споживання і домагань внаслідок низького рівня прибутків ведуть до зростаючої апатії у однієї частини населення і прихованих і явних тенденцій до агресії у іншої. Дійсне оздоровлення економіки можливе, тільки якщо поряд в економічним зростанням будуть створені умови для раціоналізації використання трудових ресурсів. 3.3 Оцінка вибору оптимальної структури управління підприємством. У умовах формування ринкових відносин в Україні важливе значення придбаває здатність підприємства пристосуватися до нових умов господарювання. Це висуває на перший план рішення задач по забезпеченню організаційно-економічної стійкості і конкурентоздатності підприємства в умовах зовнішньої середи, що безперервно змінюється, особливо при проведенні економічних реформ. Економічна реформа шляхом поступових перетворень повинна завершиться створенням ринкової економіки. Функціонування ринкового механізму передбачає створення наступних умов: самостійність економічних об'єктів; економічна відповідальність за використання ресурсів; достатня кількість продуктивний і споживачів як умову для взаємного вибору і конкуренції; право контрагентів(продавців і покупців) встановлювати ціни на продукцію під впливом попиту пропозиції на основі нормальної дії закону вартості. Еволюція підприємств від початку промислової революції протікала ва фоні макроекономічного поглиблення спеціалізації і галузевого розподілу праці, що привело до диференціювання областей господарської діяльності. У процесі становлення постиндустриального суспільства випробовується настійна потреба переходу від вертикально інтегрованих структур, що здійснюють повний цикл виробництва якої-небудь промислової продукції, до спеціалізованих горизонтальних мобільних підприємств. У ринкових услювнях використання спеціалізації, підтримку високого рівня концентрації ресурсів і накопичення активів забезпечує ефективність діяльності і фінансову стійкість економічного об'єкта. Організація управління потребує цілеспрямованої адаптації сучасним правилам ринкової гри. У основі ринкових невдач підприємств як суб'єктів підприємницької діяльності лежить те, що їх системи управління в основному направлена,! не на аналіз зовнішньої обстановки, що вельми важливо для підприємства, х тільки на розв'язання внутрифирменных проблем. Концепція управління підприємством, заснована на оптимізації робочого часу або господарських процесів, або зниження витрат часу або витрат звертання, або виробництва високоякісної продукції, поступово відходить в минуле. З точки зору сучасної теорії управління підприємство являє собою самоорганизующуюся систему у всіх його виявах, що має на увазі ліквідацію многоуровневой ієрархії, формування центрів прибутку шляхом усунення параллелизма в управлінні виробництвом і збутом, формування сегментів виробниче-збутової сфери. Для теперішнього часу характерні чотири найбільш поширені типи організаційних структур управління: горизонтально-ієрархічні; матричні; дуальні; Оптимальна організаційно-управлінська система повинна створюватися на базі принципу многоаспектностн, щоб ефективно контролювати складні ринки збуту і раціонально використати ресурси. Горизонтально-ієрархічні системи, що характеризуються великою кількістю рівнів і виділенням внутрифирменной, збутової і продуктової сфери в управлінні, доцільно удосконалити шляхом придання працівникам вищих сфер управління, нарівні з координуючими функціями, здатності взяти на себе підприємницьку відповідальність. Матричні системи, що являють собою дві структури основної функціональної області: управління виробництвом і регіональне управління, повинні бути нс механічним дублюванням службових інстанцій, а мережевими структурами з оптимальною системою зв'язків. Дуальные системи, що є комбінацією постійно діючих організаційних підрозділів з тимчасово) организуемыми підрозділами, необхідно використати шляхом встановлення ключових зв'язків між основними і супутніми структурними підрозділами. Паралельні системи, засновані на принципах паралельного управління збутових і виробничих підрозділів на рівні окремих господарських звеньев і передбачаючому лінійно-штабному распрсделение управлінських функції, забезпечують формування конструктивної конкурентної культури. Згідно з сучасною теорією управління, орієнтованою на маркетингові методи, організаційні структури управління повинні відповідати вимогам: комплексності, узгодженості, результативності. Організаційне проектування передбачає формування набору областей господарської діяльності, максимизирующих досягнення цілей, виходячи з профілю організаційних можливостей і стану зовнішньої середи (практична стратегія); снитсз організаційних одиниць иа основі однорідності господарського потенціалу. До методів проектування н вдосконалення організаційних структур управління потрібно віднести такі, як структуризація цілей, аналогій, організаційного моделювання, (в тому числі имитационного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично розрахунковий, графоаналитический, математико-статистичний. Підприємствам доцільно оцінювати міру адекватності організаційно-економічного механізму управління підприємством до умов внутрішньої і зовнішньої середи, а результати цієї оцінки використати при прийнятті рішень по вибору організаційних структур. Вибір оптимальної структури управління підприємством залежить від глибини аналізу і оцінки динаміки господарської ситуації в ході прийняття рішень по зміні організаційно-економічного механізму його функціонування в максимально можливому реальному масштабі часу в рамках функціонування автоматизованих систем управління н використання економіко-математичних методів і моделей. У економічних дослідженнях застосовуються наступні групи економіко-математичних методів: оптимального програмування для визначення оптимальних варіантів господарських рішень; мережевого планування н управління для виявлення н мобілізації резервів часу в ресурсів при оперативному плануванні і управлінні. кореляційного н регрессионного аналізу для визначення кількісної характеристики зв'язку, залежності і економічної обумовленості показників. У ході аналізу і оцінки виходять з того, що сукупність початкових і розрахункових даних господарської діяльності підприємства і його підрозділів являє собою інформаційне поле (матрицю эффективностн).Важнейшсй характеристикою хозяйственнюй діяльності є фінансове становище, при якому забезпечується розвиток виробництва і інших сфер діяльності, зростання прибутку і активів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності. При відборі початкових даних для оцінки фінансового становища потрібно враховувати: тривалість циклу і швидкість обороту оборотних коштів, співвідношення власних і позикових (орендованих) коштів, питома вага запасів в складі оборотних коштів, можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових і короткострокових кредитів банку. Матриця ефективності перетворюється вході розрахунків таким чином, що за критерій оцінки приймаються еталонні показники господарської діяльності підприємства. Ранжируя кожний елемент стовпця матриці, що нормується з показником-еталоном, підлозі чгают показники оцінки. Крім того, розраховується узагальнюючий індекс ефективності як среднегеометрическое всіх елементів матриці. Цей інтегральний показник оцінки носить орієнтовний характер і не вичерпує всього змісту системи, комплексної оцінки господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділі, тому доцільно здійснювати рейтинговую оцінку підприємства н його структурних підрозділів в динаміці. Рейтинг встановлюється за системою показників, що розглядаються за 2-3 роки;.. Загальний рейтинг складається як сума балів. Всі показники поділяються на 3 класи: оптимальні, найбільш реальні в умовах нестабільної економічної ситуації і критичні. Рейтинг визначається показниками, що характеризують ділову активність, економічний потенціал, фінансову стійкість і платоспроможність. Особливістю даного методу є те, що з 30-35 показників економічної ситуації в запропоновану класифікацію відбираються, наприклад, 15 найважливіших, оскільки введення в модель всіх показників ускладнює її інтерпретацію і використання-Показники рейтинговой оцінки господарської діяльності підприємства: приріст чистого прибутку; рентабельність активів, оборотність оборотного капіталу (раз), період обороту (днів), рефінансування чистого прибутку у виробництво, коефіцієнт амортизації, рентабельність продукції, приріст реалізації, оборотність інвестованого капіталу (раз за період), відношення основного капіталу до оборотного, продукції, що реалізовується населенню, співвідношення темпів зростання чисельності і продуктивність труда, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт фінансової незалежності. Високий рейтинг свідчить про те, що підприємство н підрозділу знаходяться в стійкому положенні і прийняте рішення про реорганізацію вірно. При зниженні рейтингу на певну кількість позицій у підприємства є ознаки напруженості і це ставить під сумнів можливість зміни організаційної структури. При наближенні рейтингу критичному значенню, підприємство неплатоспроможно і знаходиться на грануючи банкрутства, що робить неможливою його реорганізацію. Крім того, для оцінки фінансової рівноваги доцільно використати матрицю фінансової стратегії, яка дозволяє спрогнозувати «критичний шлях» економічною об'єкта на найближчу перспективу, виявити допустимі межі ризику і визначити поріг можливості підприємства і його підрозділів. Для підміняючи матриці фінансової стратегії складається аналітичний фінансовий баланс, в якому дається загальна оцінка фінансового становища і визначаються його зміни за період, що аналізується, досліджується фінансова стійкість. Потім розраховується результат господарської діяльності або об'єм грошових коштів після заходів щодо реорганізації за рахунок розвитку внутрішніх джерел, тобто рівень ліквідності внаслідок здійснення всього кола господарських операцій економічного об'єкта. У показнику результату господарської діяльності відбивається наскільки успішно проводилася фінансова політика: управління заборгованістю і регулювання податкових відносин з державою. У результаті виявляються причини досягнення або не досягнення загальної рівноваги фінансових потоків. Крім того, якщо показники фінансової і господарської діяльності виразити в процентах до чистого комерційного прибутку, і побудувати графік фінансово-господарської діяльності, то чим ближче точка перетину на початок координат, тим фінансове становище знаходиться ближче до умови рівноваги, а означає, що свідчить про правильність вибраного рішення про реорганізацію. Методи, що Пропонуються дозволяють приймати рішення по реорганізації підприємств і вибору оптимальної організаційної структури управління підприємством в автоматизованому режимі, що забезпечує ефективність виробництва і фінансову стійкість, а також оцінювати їх последствня на найближчу і віддалену перспективу. Висновки Для здійснення соціально-економічних реформ, приостановленню спаду виробництва і забезпечення його подальшим розвитком питання виключної важливості є безвідкладна кардинальна реогранізація системи управління на рівні підприємств. Без вміння швидко реагувати на зміни внутрішнього середовища на основі традиційних, не відповідаючих світовим тенденціям та уровню систем внутріфірмового управління неможливо забезпечити адаптацію підприємств до ринкових умов господарювання, досягнути успіху в бізнесі, зберегти конкурентноздатність продукції при динамічно-змінюющихся умовах внутрішнього середовища і коньюктури ринку. На динний момент неможна не приймати до уваги, що в умовах західного зразку внутріфірмовий менеджмент ( активно розвиваючийся вид управлінської діяльності є одною з головних проблем управління підприємствами. В той же час, як засвідчує аналіз, вітчизняною необхідність ефективного управління підприємствами в умовах перехідної економіки більш чим очевидна. В ході здійсненої роботи си можемо побачити, що на данний час ми вже маємо реальну базу для того щоб розвивати економіку на Україні хоча на цьому шляху ще є дуже багато перешкод. Література Мотивация комерческих коммун. в системе маркетинга А 574483 У 29 Учебн. пособ. / Санкт-Петер. Тактика особистої роботи менеджера (Петренко В. П., Данилюк М. О., Понадюк А. А. Івано-Франк. 1996 – 186. Ладанов Л. Д. Практический менеджмент. Под ред. Серлюка П. М. М: Коммер.-произ. фирма Ника, 1992 – 356 ст. Крутин А. Б., Маркушевич О. Г. Механизм управления предприятием в условии свободной єкономии. 1992. – 355 с. Клуб директоров: Опыт произ.-целевого управ. предпр. (А. Г. Аганбелян, В. Д. Речин и др. М.: Эконом. 1989 – 254 с. Донецк: Дон ГТУ Мин. обр. Укр. НАН Украины, ИЭПИ. НАН Укра. Юго-восток, 1999 – 190 с. Управління підприємством в умовах перехідного періода. Теоретические основы внутрифирменного управ. предприим. типа. Слударь Г. М. Донецк ИЭПИ НАН Украины - 1998 – 99 с. Організаційно – економічний механізм управління містами. Адамов Б. І. Організаційно-економічний механізм управління містами. К.: ГРОТ, 1998 – 48 с. Управление экономикой переходного периода: СБ. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти: Редиол. Сумаченко Н. Г. Донецк 1998 – 248 с.

Похожие записи