Індивідуальна робота на тему:
“Теорія виробництва”
План
Виробництво та виробнича функція.
Закон спадної граничної продуктивності.
Заміщення факторів виробництва.
Зміна масштабу виробництва.
Література:
1. Задоя А.О. “Мікроекономіка”. – Київ: “Знання”, 2000 р. – ст.59-73.
Основні терміни і поняття:
Виробництво;
Затрати факторів виробництва;
Технологія;
Виробнича функція;
Короткотерміновий період;
Довготерміновий період;
Виробнича сітка;
Ізокванта;
Карта ізоквант;
10. Сукупний продукт змінного фактора;
11. Середній продукт змінного фактора;
12. Граничний продукт змінного фактора;
13. Закон спадної граничної продуктивності;
14. Гранична норма технологічного заміщення.1. Виробництво — це процес
використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами
і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг.
Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей
називаються факторами виробництва.
Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему
відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний
(бригадир — робітник, директор підприємства — начальник цеху, робітник —
робітник тощо) або соціально-економічний (власник — невласник, акціонер
— акціонер, кредитор — позичальник тощо) характер. Наочно виробництво як
поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис.1.
Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються насамперед
пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні
розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним
чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок
певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши
певні обсяги ресурсів.
Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах
факторів виробництва визначається передусім технологією, що
використовується у ньому.
Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва
продуктів і послуг. Вона матеріалізується:
— у нових зразках обладнання;
— у нових методах виробництва;
— у новій організації праці;
— у підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки
працівників.
У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до
змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки
виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні
зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки
виробника, однак спростить процес пізнання.
Якщо технологія залишається незмінною, то можна обгрунтовано припустити,
що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що
використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом
товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність
демонструє виробнича функція.
Рис. 1. Виробництво як продуктивна система та система відносин
Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів
виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за
допомогою цього набору факторів:
Q = f (L, K, M). (1)
Де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М —
матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що
визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю
використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися
зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо,
наприклад, К, М — const, а зростає тільки L, то (Q ( 0.
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто
ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної
кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів
виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість
іншого. Однак така заміна має свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в
довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.
Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі
фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше — капітал).
Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має
достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.
Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів
виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти
виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного
максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній
комбінації факторів виробництва (табл.1).
Таблиця 1. Виробнича сітка
Затрати
Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год
люд.-год
100
200
300
400
100
20
З0
35
38
200
З0
85
150
210
300
55
150
210
270
400
65
180
250
315
Рис.2. Ізокванта
Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при
різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та
при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо.
Можна графічно показати ті комбінації факторів виробництва, що дають
однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається
ізоквантою (рис.2).
Ізокванта – це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів,
які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції.
Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості
відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що
забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають
альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва
певного обсягу продукції.
Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають
координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак
при комбінації М1 обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку,
як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми
отримаємо карту ізоквант (рис.3).
Рис 3. Карта ізоквант
Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск
продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві
байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна
ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат,
відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих
кривих. І означає, що скорочення затрат капіталу потреб;
збільшення затрат праці для збереження незмінної обсягу виробництва.
2. Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації
факторів виробництва до іншої, що містяться на різних ізоквантах. У
короткотерміновому періоді обсяги виробництва можуть збільшуватися за
рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу.
Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ (рис.4).
Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї
ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу
і праці (відношення К/L).
Щоб з’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх
використання, слід ввести ряд понять, що характеризують результати
виробництва:
— сукупний продукт змінного фактора виробництва (у нашому випадку праці
— ТРL) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості
цього фактора за інших незмінних умов;
— середній продукт змінного фактора виробництва (АРL) — це відношення
сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка
використовується у виробництві: АРL = ТРL/L. Цей показник можна вважати
продуктивністю змінного фактора;
— граничний продукт змінного фактора (МРL) — це зміни за інших рівних
умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на
одиницю: МРL = (ТРL/АL.
У табл.2 наведено умовні дані, що характеризують динаміку обсягів
виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат праці при незмінних
затратах капіталу (К = 50 маш.-год). Вони більш-менш точно відображають
спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.
Таблиця 2. Зміни виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат
праці
Затрати праці,
год.
Продукт
Сукупний
Середній
Граничний
10
35
3,5
3,5
20
90
4,5
5,5
З0
180
6,0
9,0
40
272
6,8
9,2
50
355
7,1
8,3
60
420
7,0
6,5
70
455
6,5
3,5
80
480
6,0
2,5
90
495
5,5
1,5
100
480
4,8
-1,5
Сукупний продукт змінного фактора зростає у міру того, як збільшуються
затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, настає момент,
коли збільшення кількості праці не збільшує, а зменшує загальні
результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений
працею, яка не може ефективно використовуватися за даного обсягу
капіталу. У нашому прикладі це відбувається при співвідношенні К/L =
1/2.
Зазначені залежності можна показати графічно. На рис.5 показано криву
сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при
зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються
незмінними.
Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил
променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої
сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через
співвідношення координат точки А: Q1/L1. Це буде середній продукт у цій
точці.
Рис.5. Крива сукупного продукту змінного фактора
Середній продукт досягне свого максимуму за умови використання кількості
праці, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку
координат, та кривої сукупного продукту. На рис.5 це точка С.
Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та
знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X, то отримаємо
граничний продукт. Криві середнього та граничного продуктів подано на
рис.6.
Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде
більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу,
продуктивність якої більша за середню, то таке залучення, звичайно,
збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність
змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить
середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт
змінного фактора досягатиме в точці перетину кривих середнього та
граничного продуктів, тобто при АР = МР. У нашому прикладі ця точка
лежить в інтервалі затрат праці від 50 до 60 люд.-год.
Рис.6. Криві середнього та граничного продуктів
Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості
динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора.
Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає
зменшуватися. Більше того, після досягнення нуля у точці В граничний
продукт набуває від’ємного значення. З цього моменту сукупний продукт
починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є
досить стійкою, що дає змогу вважати ї економічним законом. Закон
спадної граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного
обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час
як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується
зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, ще збільшення
обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один
фактор. Точка зменшення граничної продуктивності — це межа
використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає
зменшуватися.
Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти
за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо
вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня,
то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої
залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б
помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати
праці.
З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного
фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Вона
використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести
виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для
короткотермінового періоду можна виділити три стадії виробництва:
перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом
максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та
недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило,
до збитків підприємця;
друга стадія: від максимального значення середнього продукту до
досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія
найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна
збалансованість факторів виробництва;
третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення.
На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до
збитків виробника.
Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути
прийняття рішень з оптимізації структури затрат на виробництво.
Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як
маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в
короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?
Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти
змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці
між дільницями МР1>МР2, то ресурси треба перерозподілити на користь
першої дільниці, якщо співвідношення протилежне (МР1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
