Реферат на тему:

Суспільні форми організації виробництва

На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу
відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й
суспільного поділу праці. Ці процеси проявляються в еволюційному
розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них
провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої
створюються й розвиваються інші форми його організації — деконцентрація,
спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація,
кожна з яких має свої об’єктні види та показники рівня розвитку (табл.
11.2).

Таблиця 11.2

ОБ’ЄКТНІ ВИДИ Й ПОКАЗНИКИ РІВНЯ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ
ВИРОБНИЦТВА

Форми

організації Об’єктні види Показники рівня розвитку

Концентрація

(деконцентрація) ( Агрегатна

( Технологічна

( Заводська (фабрична) ( Середній розмір підприємства

( Частка великих підприємств

( Частка дрібних і середніх підприємств

Спеціалізація ( Предметна

( Подетальна (повузлова)

( Технологічна (стадійна)

( Функціональна ( Частка основної (профільної) продукції в загальному її
обсязі

( Кількість видів технологічно однорідних виробів

( Частка продукції подетально (технологічно) спеціалізованих підприємств
і цехів у загальному її обсязі

Конверсія ( Предметно-функціональна ( Частка цивільної продукції
(продукції перепрофільованих виробничих ланок) у загальному обсязі
виробництва

Кооперування ( Предметне (технологічне)

( Галузеве (міжгалузеве)

( Регіональне

( Міждержавне ( Частка покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів
у загальному обсязі продукції

( Коефіцієнт кооперування (кількість підприємств-суміжників у розрахунку
на один вид кінцевої продукції)

( Частка окремих видів кооперованих поставок у загальному їхньому обсязі

Комбінування ( Вертикальне (поєднання послідовних стадій обробки
сировини)

( Горизонтальне (на базі

комплексного використання вихідної сировини)

( Змішане ( Частка виду продукції, виробляється

комбінатом (комбінатами) у загальному обсязі її виробництва в країні

( Частка напівфабрикатів, що переробляється на інший продукт за
послідовною технологією

( Коефіцієнт комбінування (співвідношення валового обороту й товарної
продукції)

Диверсифікація ( Різногалузева техноло-

гічно не зв’язана ( Частка продукції інших галузей (непрофільних видів)
у загальному її обсязі

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення
розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили,
засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих
підприємствах.

У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:
агрегатну — збільшення одиничної потужності або продуктивності
технологічних установок, агрегатів, устаткування; технологічну —
укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв)
підприємства; заводську (фабричну) — процес збільшення розміру
самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та
інших об’єднань); що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної
концентрації виробництва.

Заведено розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації
виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї
чи тієї галузі народного господарства, другий — часткою великих
підприємств за певним показником. Для визначення відносного рівня
концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами.
Групувальною ознакою може бути чисельність персоналу, вартість основних
фондів, обсяг продукції. Однак треба усвідомлювати, що чисельність
персоналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизованого
виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня
концентрації, а вартість основних фондів лише опосередковано
характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої
продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації
виробництва. У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно
визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з
однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, — за
кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній
промисловості — за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних
галузях (наприклад цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють
за показником середньодобової переробки сировини.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання
його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств
поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники:
зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й
продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси,
знижується собівартість продукції, зростає рентабельність. Це
зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва
зростає повільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного
використання.

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої
унеможливлює дальше зростання ефективності виробництва. Створення і
функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з
економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить
до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції
продуцентів на світовому й національному ринках. Тому в період переходу
до ринкових відносин між виробниками і споживачами більш важливим стає
зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий процес повинен
здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх
підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно
(технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно
ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій
сфері діяльності. Наприклад, у США в науково-дослідно-конструкторській
сфері близько 90% усіх компаній — це малі фірми, так звані венчурні
(ризикові) організації, які на одиницю витрат створюють новин і
реалізують нововведень у кілька разів більше, ніж великі концерни; понад
80% несільськогосподарських підприємств належать до дрібних і середніх
(з чисельністю робітників менше 500 осіб, а на більшості з них — навіть
менше 50 осіб). Їх частка в загальній кількості робочих місць становить
понад 45%.

Ця, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма
організації виробництва відображає процес зосередження діяльності
підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих
видів робіт. Заведено виокремлювати кілька її об’єктних видів (див.
табл. 11.2).

oe

o

ae th N

P

z

|

 

c

¤

1/4

3/4

AE

a

h:e

ae th  

AE

a

????

????

????????

??

????

????

????

????

????

????

????

????

????

????

@ відносять підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання
продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо);
подетально спеціалізованих — підприємства з виготовлення окремих деталей
(редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів
і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни,
електроустаткування, будівельні конструкції); технологічно (стадійно)
спеціалізованих — самостійні виробництва з виконання окремих стадій
технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні
заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій
і харчовій промисловості тощо); функціонально спеціалізованих — ремонтні
заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні
організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення
ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток
усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш
широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного
спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації і
автоматизації взаємозв’язаних виробничих ланок. Усе це сприяє ліпшому
використанню всіх елементів процесу виробництва, про що свідчать такі
приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації
підприємств забезпечує зростання продуктивності праці на 0,4—0,5%; на
підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3—5 разів вища,
ніж на великих предметно спеціалізованих заводах і фабриках; питомі
витрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів
тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5—3 рази менші, ніж на
підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише
для власних потреб) і використовують для цього універсальне
устаткування.

Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне (іноді
повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу
підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни
ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки. За
сучасних умов в Україні йдеться передовсім про необхідність прискореного
перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв’язку
з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції.
Конверсія підприємств цього комплексу має здійснюватись за національними
програмами (в Україні таких програм розроблено понад 500) з виділенням
трьох узагальнених пріоритетів: перший — устаткування для виробництва
продуктів харчування; другий — медична та інша техніка для охорони
здоров’я людини; третій — товари широкого споживання. При цьому
передбачається організувати виробництво також інших видів цивільної
продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей комплексу.

Кооперування є формою виробничих зв’язків між підприємствами, що спільно
виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв’язане з
розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю
і стійкістю зв’язків між продуцентами, необхідністю дотримання
підприємствами-суміжниками відповідних техніко-технологічних вимог
головних підприємств з випуску готових до споживання виробів. Окрім
наведених у таблиці 11.2 об’єктних видів кооперування, у практиці
господарювання існує ще один специфічний різновид виробничих зв’язків,
побудований на використанні тимчасово вільних (недовантажених)
виробничих потужностей підприємств; він, однак не зумовлюється
спеціалізацією виробництва і тому часто має випадковий характер.
Економічне значення цього виду виробничого кооперування полягає в тім,
що воно служить важливим чинником поліпшення використання потужностей і
персоналу на одних підприємствах і ліквідації вузьких місць на інших.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва — це
процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох
виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного
господарства в цілому. Комбінати відрізняються кількома характерними
ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю;
єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також
системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та
економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу
випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі.
Виробництва у складі комбінатів є технологічно їй організаційно
взаємозв’язаними, настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати
самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної
промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації
виробництва. Частка продукції комбінатів досягає 65—90% загального
обсягу виробництва в названих галузях. Проте в Україні комбінування ще
недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання
окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують істотну
економію витрат суспільної праці. Зокрема в процесі комбінування
хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20—30%,
зростання продуктивності праці — 15—35%, зниження собівартості продукції
— 15—30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на
окремих (автономних) підприємствах.

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його
організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції
продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному
розвитку багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва,
у значному розширенні номенклатури й асортименту виробів, що їх
виготовляє підприємство. Вочевидь диверсифікацію можна вважати
своєрідним видом стратегії маркетингу того чи того підприємства,
стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових
продуктів, виготовлення яких не зв’язане з основним виробництвом. Така
господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше
маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно
зменшувати економічний ризик, зв’язаний з виробництвом і реалізацією на
ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні
свою фінансову стабільність.

PAGE 1

Похожие записи