.

Суб’єкти інвестиційної діяльності(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2459
Скачать документ

СУБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Держава як суб’єкт інвестування

Держава виступає суб’єктом інвестиційної діяльності через свої
інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації.
фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава
бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний
сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи
виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд
держмайна. Державний антимонопольний комітет. В цілому державне
інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має
загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають
приватизації:

оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури
(магістралі, термінали тощо).

У перехідний період функції інвестора в соціальній сфері також повинні
залишатися за державою. Деякі виробництва сільського господарства
(особливо збиткові) теж повинні інвестуватися з держбюджету. Цей анти
ринковий захід може бути скасований лише з розвитком приватизації у
сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в
Україні викладено в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (1991
p.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання
інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної,
науково-технічної та соціальної політики. Згідно зі статтею 12 цього
Закону:

1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління
державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної
діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками
інвестиційної діяльності;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів
оподаткування, податкових ставок і пільг;

• проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки
прискоренню амортизації основних фондів;

• надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій;

• впровадження державних норм і стандартів;

• вжиття антимонопольних заходів;

• роздержавлення та приватизації власності;

• проведення політики ціноутворення;

• інших заходів.

Для порівняння: відповідно до світового досвіду існують такі методи
державного стимулювання інвестиційної діяльності (табл. 1):

Таблиця 1

Форми Інструменти

Податкове стимулювання Зниження ставки податку

Інвестиційна податкова знижка

Відміна податків на реінвестування

Податкові угоди з іншими країнами

Податкові кредити

Фінансове стимулювання Прискорена амортизація

Пільгові кредити

Інвестиційні гарантії

Безвідсоткові кредити

Інфраструк-турне забезпечення Надання земельних ділянок у безоплатне
користування або за пільговими цінами

Надання необхідних приміщень у безоплатне користування або за пільговими
цінами

Стимулювання конкретних

інвестиційних проектів

Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання

Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підвищення кваліфікації,
перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці

Сприяння у проведенні техніко-економічного обгрунтування проектів

Часто перелічені вище форми впливу держави на інвестиційну діяльність
класифікують як прямі і непрямі. Тип Ракової системи визначає
співвідношення між ними Світова практика формування ринкових засад
доводить, що безпосередня участь держави в інвестиційному процесі є
об’єктивно зумовленою необхідністю. При цьому слід зауважити, що
державні інвестиції за умов ринку не є відокремленим джерелом
фінансування. На зміну прямим дотаціям і субсидіям з боку держави, які
довели свою неефективність, повинні прийти нові методи державної
інвестиційної політики

Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх
пріоритетність, ефективність та швидка окупність.

В Україні сьогодні повністю відсутня чітка організаційна система руху та
контролю за використанням централізованих державних інвестиційних
коштів. Механізм розподілу коштів у позабюджетних і галузевих державних
фондах (Фонд розвитку промисловості, Державний інноваційний фонд та ін.)
залишається непрозорим, організаційно складним, не забезпечує відбору
найефективніших проектів і не має елементів чіткої економічної
відповідальності за прийняті рішення.

Очевидно, що постала необхідність створення принципово нових
організаційних структур для успішного функціонування економічного
механізму державної інвестиційної політики.

Проте лише інституційного забезпечення недостатньо для ефективної
реалізації державних інвестицій. Викликає занепокоєння недосконалість
визначення державних пріоритетів інвестування, серед яких продовжують
залишатися збитковими, низькорентабельними сфери, які насамперед
потребують якісних змін у принципах господарювання. Держава повинна
сконцентрувати обмежені фінансові ресурси в галузях, що виробляють
кінцеву продукцію, мають значний експортний потенціал, забезпечують
швидкий обіг капіталу та стабільні бюджетні надходження.

Актуальним для України залишається питання щодо встановлення прав та
обов’язків держави як суб’єкта інвестиційної діяльності. Протягом
останніх 4—5 років в Україні створені необхідні макроекономічні умови
для формування сприятливого інвестиційного середовища, закладені основи
інвестиційної інфраструктури, розроблена певна правова база. Однак слід
відзначити, що накопичений в ці роки інвестиційний потенціал був
використаний не повною мірою.

Індивідуальні та інституційні інвестори

Згідно із законодавством України індивідуальними суб’єктами
інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи — як резиденти, так і
нерезиденти (тобто ті, які проживають за межами України).

Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:

• Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше,
спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств — холдинги, фінансові
групи та фінансові компанії.

Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої (фінансової
імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх
підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють
ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг
здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі
становище своєї (фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись
при цьому навіть від значних прибутків.

фінансова група — це об’єднання підприємств, пов’язаних в єдине ціле
системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не
має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні.

фінансова компанія — це корпорація, що фінансує обране за певним
критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не
здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та
іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну
від холдингової”) не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що
нею фінансуються.

Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко
використовують фондову біржу, «вуличний» (позабіржовий) ринок та інших
фінансових посередників.

• Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не
дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об’єктів
інвестування. Водночас їх портфель інвестицій широкий і відносно
стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові та
пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків
остаточних інвесторів (насамперед, дрібних (приватних осіб) і середніх),
вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити певний
рівень доходу на капітал.

T

?aOAE3/4¶??????’’’’

d?`„?gdWov

gdWov

d?gdWov

d?`„gdWov

????v?У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна
назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні
інвестиційна компанія — це компанія, що формує свій капітал за рахунок
внесків дрібних інвесторів на загальних підтставах і не займається
страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для
неї — єдиний вид діяльності. інвестиційні компанії можна класифікувати
за такими ознаками :

1)юридичною формою — традиційно під інвестиційною компанією розуміють
інвестиційне акціонерне товариство (формує випуску та продажу акцій);
інвестиційна ж фірма, яка управляє капіталом вкладників за їх
довіреністю, називається трастом;

2) спеціалізацією вкладень. Інвестиційна компанія може вкладати капітал
у різні види цінних паперів (універсальна інвестиційна компанія) чи
надавати перевагу вкладенням їх в окремий вид таких паперів.
Спеціалізація інвестиційної компанії залежить від мети її акціонерів;

3) ступенем свободи менеджерів у прийнятті рішень. З цих позицій
розрізняють інвестиційну компанію, в якій менеджери мають широку свободу
дій стосовно інвестицій, і таку, де менеджери мають обмежену свободу дій
стосовно інвестицій.

Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то вона
являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів — відкритий і
закритий.

Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції,
скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою
ціною. Згідно з умовами організації такого фонду всі інвестори можуть
продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акцій
відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його
активів, що припадають на одну акцію.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково
самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій
під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від
вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

• Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не
мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними
дилерами. Ці інституції прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної
гри на біржі. До них належать торгові компанії, інвестиційні банки,
фондові доми, інвестиційні пули і т. д. За своїми функціями вони значно
ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку
інвестицій.

Функціональні учасники інвестиційного процесу

Розвиток можливих організаційних форм взаємодії партнерів по
інвестиційному процесу сприяє залученню до спільної інвестиційної
діяльності різних фірм, функціями яких є надання спеціальних послуг та
виконання різного роду робіт. З окремими з таких фірм інвестор може
укладати угоди консорціуму, залучати їх як акціонерів у підприємстві, що
створюється. Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть
виступати:

Фірма-девелопер — юридична особа, яка бере на себе функції з повної
реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно
здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку
проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію. Як
правило, за свої послуги девелопер отримує від 5 до 10 % загальної суми
інвестицій. В угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими
інвестор може відмовитися від проекту, а фірма-девелопер стає його
власником та відшкодовує інвестору збитки і втрачені прибутки.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може
брати на себе прожект-менеджер (керівник проекту). У ряді випадків для
інвестора економічно та доцільно відмовитися від будівельно-монтажних
робіт та придбати готові будівлі, споруди чи незавершений об’єкт. Ці
послуги для інвестора виконує фірма-ріелтер.

Фірма-ріелтер — це фірма-посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери
працюють за угодами з продавцями нерухомості. Звичайно плата за послуги
фірми коливається від 3 до 10 % суми угоди залежно від складності
об’єкта та кон’юнктури ринку нерухомості. Законодавством багатьох країн
не передбачається обмеження розміру комісійних, тому максимальний
процент у ряді випадків може бути значно вищим. Як правило, у договорах
з власниками нерухомості передбачаються строки реалізації об’єкта.
Ріелтери намагаються укласти з клієнтами ексклюзивні угоди на продаж
нерухомості, оскільки у противному разі вся їх робота на ринку
нерухомості може бути виконана даремно, а комісійні отримає конкуруюча
фірма. Для посиленої роботи на ринку інвестиційних товарів ріелтеру
необхідно мати якомога ширше коло стабільних клієнтів (продавців і
покупців). За успішну операцію ріелтер отримує комісійні від тих та
інших.

В Україні створено Асоціацію ріелтерів, функції якої поки що зводяться
до методичної організації сертифікаційних курсів для своїх членів. У
майбутньому розвиток цього важливого елемента інфраструктури ринку
інвестиційних товарів потребує створення комп’ютеризованої інформаційної
мережі, участі ріелтерів у процесі приватизації, реалізації не тільки
житла, але й промислових, культурно-громадських і комунальних об’єктів.

Широкий спектр послуг інвестору надають інжиніринго-консалтингові фірми.

Інжиніринго-консалтингова фірма — це фірма, яка займається розробкою на
договірних засадах різного роду документації — інформаційної,
науково-технічної, проектно-кошторисної та іншої. Такі фірми накопичують
банки даних про умови розміщення тих чи інших об’єктів, галузеві,
територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні
умови виробництва будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін
на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у
спеціалізованих періодичних довідниках. Такі фірми залежно від своєї
спеціалізації можуть мати у своєму розпорядженні широкий портфель
типових проектів, які відповідають рівням світових стандартів.

Інжинірингова фірма за замовленням окремого інвестора виконує
техніко-економічне обгрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може
здійснювати моніторинг проекту, авторський і технічний нагляд при його
виконанні, організовувати та проводити тендерні торги.

Виробництво будівельно-монтажних робіт ведуть широко спеціалізовані
будівельні фірми.

Будівельна фірма виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом
(проектно-дослідницькі, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні) та
здає інвестору готовий об’єкт «під ключ». На ринку пропонують свої
послуги також порівняно невеликі фірми, які спеціалізуються на окремих
видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж вести переговори щодо укладання договірних відносин з будь-яким
учасником інвестиційного проекту, інвестор зобов’язаний скористатися
послугами аудиторської фірми. Аудиторські фірми виконують в
інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської
діяльності як самого інвестора, так і інших його партнерів. Аудитори
дають оцінку активів і пасивів балансів фірми, розраховують показники
ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних
паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.

Аудитори мають ліцензії на право здійснення перевірок
фінансово-господарської діяльності (аудита) та займаються виключно
аудиторським обслуговуванням на території тієї держави, яка
сертифікувала дану юридичну або фізичну особу. В Україні створено
Асоціацію аудиторів, діяльність якої, як і функціонування самих
аудиторів, регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність».
Однак аудиторських фірм та аудиторів сертифіковано ще недостатньо. У
процесі розвитку ринкових відносин і підвищення інвестиційної активності
зростатиме горських послуг.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020