2.1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Вироблення ефективної державної демографічної політики з метою впливу на
процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує
вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє
фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для
здійснення корисної діяльності.

Щоб зрозуміти сутність поняття “трудові ресурси”, треба знати, що все
населення залежно від віку поділяється на:

• осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16

до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

• осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється
пенсія за віком (в Україні: жінки —з 55, чоловіки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і.
непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди
1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це
підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї
груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах
(жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років,
а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими й
шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний
від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі
досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи,
яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція,
яка визначається скороченням частки населення молодці шого від
працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення
старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків
праці все населення поділяється на економічно активне й економічно
неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою
працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно
ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний
момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, Яка не входить
до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми,
хворими родичами;

— • особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши
всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела
доходу.

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке
перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес
відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування,
фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

• природним відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними
згодом працездатного віку;

• відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм
необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура
сучасного існування людини (транспорт, зв’язок, тощо);

• одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу робочої сили характеризується розподілом
її за видами робіт, родом діяльності, а також по організанізаціях,
підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця
фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

 

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до
попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення
на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі
основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в
ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів
в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних
характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої
якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої
кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та
інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в
працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її
відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом
смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність
приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює
числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки
відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення —
депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності
в країні, а також із зростанням дитячої смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення
чисельності населення України, його економічно активної частини.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням
зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому
необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й
населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі
досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації
виробництва та праці. В сучасних умовах в Україні цього не відбувається.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових
ресурсів має розроблення системи їх балансів.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

• зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і
плановий);

• баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і службовцях та
джерел їх забезпечення;

• балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

• балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після
завершення навчання;

• балансові розрахунки потреби в спеціалістах; міжгалузевий баланс
затрат праці;

• баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих
регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати
кон’юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому
періоді, зміну демографічної структури населення, напрями та масштаби
міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості
населення працездатного віку; ефективність використання трудових
ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної
структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо.

Баланс трудових ресурсів являє собою систему взаємозв’язаних
.показників, які характеризують формування та розподіл трудових
ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і
розподільної (розподіл трудових ресурсів).

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між
наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність
вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного
виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Попередня глава   Зміст   Наступна глава

Похожие записи