Шпаргалки

Тема 1. ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

1. Сутність і функції фінансів підприємств

2. Грошові фонди та фінансові ресурси

3. Основи організації фінансів підприємств

4. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи

5. Зміст та завдання управління фінансами підприємств

Тема 2. ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ

6. Розрахункові й касові операції

7. Сутність грошових розрахунків підприємств

8. Безготівкові й готівкові розрахунки

9. Проведення касових операцій

10. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

11. Форми безготівкових розрахунків

12. Принципи організації розрахунків

13. Розрахунки платіжними дорученнями

14. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

15. Розрахунки чеками

16. Розрахунки акредитивами

17. Вексельна форма розрахунків

18. Розрахунково-платіжна дисципліна та її вплив на фін.-госп.
діяльність підприємств

Тема 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

19. Характеристика і склад грошових надходжень підприємств

20. Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг

21. Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності

22. Формування валового і чистого доходу

Тема 4. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ

23. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності
підприємства

24. Формування прибутку підприємства

25. Прибуток від реалізації продукції та його формування

26. Методи розрахунку прибутку від реалізації

27. Сутність і методи обчислення рентабельності

28. Розподіл і використання прибутку

29. Розподіл прибутку підприємства

30. Використання чистого прибутку

Тема 5. ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

31. Сутність і основи організації оборотних коштів

32. Сутність, склад і структура оборотних коштів

33. Класифікація і принципи організації оборотних коштів

34. Визначення потреби в оборотних коштах

35. Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах

36. Нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів

37.Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і витратах
майб.пер.

Тема 6. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

38. Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення

39. Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств

40. Показники фінансового стану підприємства

41. Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства

42. Оцінка фінансової стійкості підприємства

43. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

ТЕМА № 1. ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВА.

1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВА.

Фінанси є специфічною формою виробничих відносин і виступають як система
економічних відносин окремих суб’єктів господарювання.

Фінанси підприємств – система економічних відносин окремих суб’єктів
господарювання, яка використовує фінансові методи, фінансові важелі,
нормативно-правову документацію та інші правові джерела.

До фінансів належать наступні групи фінансових відносин, які пов’язані :

з формуванням статутного фонду;

з утворенням і розподілом доходу, прибутку, грошових фондів;

з відносинами з іншими підприємствами, інвестуванням в цінні папери, з
участю спільної діяльності з іншими підприємствами, з
внутрішньовиробничим розподілом доходів;

з розрахунками з державою (платежі до бюджету та інше).

Об’єктом фінансів підприємства є економічні відносини, пов’язані з рухом
коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Безпосередньо сферою фінансових відносин підприємства є процеси
первинного розподілу вартості ВВП (C+V+M); C – вартість матеріальних
витрат; V – вартість необхідного продукту; M – вартість додаткового
продукту

ВВП можна представити як додану вартість виробленого у країні
виробниками товарів робіт, послуг у поточному році

Рента;

Позик.%;

ВВП= амортиз. + з/п + прибуток + непрямі

Податки

Функції фінансів підприємств:

формування фінансових ресурсів в процесі виробничо-господарської
діяльності;

розподіл фінансових ресурсів;

перерозподіл фінансових ресурсів;

контроль формуванням, розподілом та перерозподілом фінансових ресурсів

Раціональна організація фінансів підприємства базується на принципах:

жорстка централізація фінансових ресурсів;

фінансове планування;

формування фінансових резервів;

безумовне виконання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Раціональна організація фінансів підприємства повинна сприяти виконанню
основної мети діяльності підприємства-його самофінансування,
максимального прибутку.

Схема кругообігу капіталу, в якій фінанси перетворюються з грошової
форми в товарну:

Г—Т—В—Т’—Г’

1) 2) 3)

1)відбувається кругообіг грошового капіталу, коли грошовий капітал
перетворюється на елементи продуктового (виробничого) капіталу;

2)фінанси відсутні, бо відбувається процес виробництва, вони не
приймають участі в перетворенні виробничого капіталу на товарний;

3)капітал перетворюється з товарної форми в грошову.

В процесі обороту у вигляді податків відбувається вилучення частини
грошового капіталу (надходження до Пенс.фонду, фонду соц.страх, фонду
страх. від нещасних випадків, податок з доходу фізичних осіб)

ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ.

Грошові фонди — частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.
До них належать:

статутний фонд;

фонд оплати праці;

амортизаційний фонд (на Д.П.);

фонд розвитку виробництва;

фонд соціального призначення;

резервний фонд.

Кошти підприємства використовуються не лише у фондовій формі. Для
виконання фінансових зобов”язань перед бюджетом та поза бюджетними
фондами, банками, страховими компаніями використовують кошти в
нефондовій формі (підприємства одержують також дотації, субсидії,
спонсорські внески).

Під фінансовими ресурсами розуміють грошові кошти, що є у розпорядженні
підприємства, тобто, до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди
та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємства є власні
та залучені кошти.

Формування фінансових ресурсів підприємства можна подати в схемі

Структура фінансових ресурсів обумовлюється обсягом виробництва, його
розміром та іншими характеристиками.

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВА.

Перехід до ринкової економіки посилює роль фінансів підприємства в
системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність
підприємства визначаються рівнем організації фінансів.

Під організацією фінансів підприємства розуміють форми, методи, способи
формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообертом для
забезпечення ефективної роботи підприємства.

В основу організації фінансів підприємства покладено комерційний
розрахунок, який базується на принципах:

повна господарська і юридична відокремленість;

самоокупність;

прибутковість;

самофінансування;

фінансова відповідальність.

В результаті фінансової діяльності відбуваються певні відносини між
суб’єктами господарювання, а саме:

І. Зовнішні фінансові відносини:

1. Підприємство-підприємство;

2. Підприємство-страхова компанія;

3. Підприємство-банк;

4. Підприємство-кредитна установа тощо

ІІ Внутрішні фінансові відносини пов’язані з:

1.Розподілом прибутку та його використанням;

2.Формуванням та використання амортизаційних відрахувань;

3.Утворенням та використанням фондів підприємства

Перехідний до ринкової економіки період характеризується
багатоукладністю господарювання. Тут представлені всі форми власності:

приватна (власник капіталу-підприємець);

акціонерна (акціонерний капітал);

державна (асигнування з бюджету та централізованих фондів);

колективна (спільна)- внески засновників.

На організацію фінансів впливають також організаційно-правові
форми господарювання та характер діяльності підприємства. Це
проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду); розподілу
прибутку; утворення грошових фондів; взаємовідносини з бюджетом.)

4.ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

Фінансова діяльність-система форм і методів, які використовуються для
фінансового забезпечення функціонування підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства:

фінансове забезпечення;

пошук резервів та мобілізація фінансових ресурсів;

контроль.

Фінансова робота підприємства здійснюється за напрямками:

І. Фінансове прогнозування та планування-найважливіша ділянка
фінансової роботи (визначається загальна потреба у грошових коштах та
джерела їх отримання.)

Опираючись на розроблені фінансові показники, складають перспективні,
поточні та оперативні фінансові плани.

Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат
грошових коштів, оперативний- у формі платіжного календаря.

ІІ. Аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності підприємства
включає:

1.Аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2.Аналіз фінансового стану підприємства (ліквідності балансу,
фінансової стабільності підприємства, комплексний аналіз і рейтингова
оцінка підприємства);

3.Визначення величини і динаміки прибутку.

ІІІ. Оперативна, поточна фінансово-економічна робота підприємств
направлена на забезпечення платежеспроможності підприємства і включає:

роботу зі споживачами;

розрахунки з постачальниками за ТМЦ; — своєчасна сплата податків.

ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВА. ФІНАНСОВИЙ
МЕХАНІЗМ.

Зміст та завдання управління фінансами реалізуються через
фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємства-система управління фінансами, яку
використовують для організації взаємодії фінансових відносин і грошових
фондів для досягнення найкращих результатів. Оптимізація взаємодії
фінансових відносин грошових фондів досягається через використання:

фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, о.к. податки);

нормативи, стимули, пільги:

управління фінансами підприємства сприяє залученню додаткових фінансових
ресурсів на найвигідніших умовах. Їх інвестиції.Фінансовий механізм
підприємства і його забезпечення можна представити :

ФІН. МЕХАНІЗМ

Фінансові методи Фінансові важелі Правове забезпечення Нормативне
забезпечення Інформаційне забезпечення

Прогнозування, інвестування, планування,

кредитування,

самофінансування Дохід,

прибуток,

ціна,

податки,

амортизаційні відрахування Закони,

постанови ВР, укази Президента Інструкції, нормативи,

норми,

методичні вказівки Статистичні данні,

бух. звітність,

особисті спостереж. аналітиків

Якщо маркетингові дослідження ринку визначають що?скільки? за якою
ціною і для кого виробляти?, то фінансовий механізм повинен забезпечити
підприємство необхідними ресурсами для виконання ним всіх зобов”язань
перед ринком, державою, власником та працівниками.

ТЕМА №2. ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВА

6. РОЗРАХУНКОВІ І КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ

7. Сутність грошових розрахунків підприємств

8. Безготівкові й готівкові розрахунки

9. Проведення касових операцій

10. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

7.СУТЬ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВА.

У процесі купівлі(продажі) товару відбуваються різноманітні
розрахунки та платежі. Сукупність усіх платежів формує або складає
грошовий оборот. Він охоплює процеси розподілу і обміну. Особливо велике
значення він має у процесі реалізації продукції. Під час реалізації
перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та
потребою ринку в ньому.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг. У загальній грошовій
масі виділяють:

активні гроші-постійно беруть участь в обороті;

пасивні гроші – на рахунках суб’єктів господарювання, населення.

Тобто, маса грошей в обороті буде меншою за загальну кількість грошей на
суму грошових фондів накопичення і зберігання.

Маса грошей в обороті має 2 форми :

готівку;

безготівку.

Розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий є
інструментом регулювання грошової маси.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано:

готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення
(з/п), пенсія, дивіденди та грошова допомога;

безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою записів на рахунках у
банках.

Важливим фактором нормалізації розрахунків в економіці є запровадження
єдиних розрахункових правил, які визначають відповідними нормативними
актами.

БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ І ГОТІВКОВІ РОЗРІХУНКИ.

Маса грошей в обороті має 2 форми :

готівку;

безготівкову.

Розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий є
інструментом регулювання грошової маси.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано:

готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення
(з/п), пенсія, дивіденди та грошова допомога;

безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою записів на рахунках у
банках.

Більша частина грошових коштів припадає на безготівковий оборот.
Безготівковий грошовий обіг сприяє контролю грошових потоків.

Важливим фактором нормалізації розрахунків в економіці є запровадження
єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними
актами.

Безготівкові розрахунки є цілісною системою, яка включає:

І. Класифікацію розрахунків.

за товарними операціями – пов’язані з реалізацією продукції;

за нетоварними операціями –пов’язані з фінансовими операціями ( з
кредитною системою; з бюджетом та ін.)

Відповідно до територіального розміщення підприємства виділяють
розрахунки:

місцеві;

міжміські;

міжнародні.

ІІ. Організація розрахунків передбачає їх здійснення з записом
(переказуванням) коштів з рахунку покупця на рахунок продавця.

ІІІ. Форми відповідних документів:

платіжне доручення;

платіжна вимога доручення;

чеки;

акредитив;

вексель;

інкасове доручення (розпорядження).

Платіжні вимоги та інкасове доручення застосовують при стягненні сум в
безспірному порядку.

ІУ. Взаємовідносини платників з банками.

Регламентуються законодавчими, інструктивними документами.

9. ПРОВЕДЕННЯ КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ.

Касові операції підприємства пов”язані з прийняттям і видачею
готівки. Вони регламентуються НБУ. Усі підприємства повинні зберігати
свої кошти на поточних рахунках в банку. Отримання готівки з поточного
рахунку здійснюється з використанням грошового чека.

Розрахунки готівкою підприємства проводяться з оформленням документів:

податкові накладні;

прибуткові і видаткові касові ордери;

касові або товарні чеки, квитанції

акти про закупівлі товарів, виконання робіт…

Підприємство має право отримати в своїх касах готівку в межах лімітів.
За його перевищення – штраф.

Усі надходження і видачі готівки реєструються в касовій книзі. Записи до
неї проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним
прибутковим (видатковим) касовим ордером. В кінці робочого дня касир
виводить залишок грошей у касі і передає до бухгалтерії як звіт.

Не рідше 1 разу в квартал проводиться ревізія каси. Перевірку здійснюють
органи державної податкової адміністрації, контрольно-ревізійні служби,
фінансові органи та установи банків.

10. ВИДИ БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ І ПОРЯДОК ЇХ ВІДКРИТТЯ

Регламентуються Законом України “Про внесення змін щодо відкриття
банківських рахунків” та інструкція №3. Підприємство може відкривати 2 і
більше поточних рахунків в НВ та рахунки в іноземній валюті.

Банк повідомляє про відкриття рахунків податковий орган за місцем
реєстрації їх власника та НБУ протягом 3 робочих днів. Операції за
рахунками ведуться після взяття цих рахунків на облік. Виділяються
основний рахунок та додатковий. Банк, де відкриваються додаткові
рахунки, повинен впродовж 3 робочих днів повідомити про це банк, в якому
відкрито основні рахунки.

Виділяють рахунки в національній валюті:

— поточні (для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів
банківських операцій);

— бюджетні (відкриваються підприємствам , яким виділено кошти з
бюджету);

— кредитні (відкриваються в банку, який видає кредит);

— депозитний (відкриваються на визначений термін).

Для відкриття поточних рахунків в банк подають документи:

заяву ( за підписом директора і головного бухгалтера);

копія свідоцтва про державну реєстрацію;

копія статуту;

копію документа про взяття підприємства на податковий облік;

картки зі зразками підписів та відбитки печатки;

копію документа про реєстрацію в органах пенсійного фонду.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на :

поточні;

розподільчі (для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті);

кредитні;

депозитні.

11. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ.

Об’єктивність функціонування економіки та підприємства залежить від
організації розрахунків. Використовують наступні форми безготівкових
розрахунків:

1) платіжне доручення – письмове доручення власника рахунку
перерахувати відповідну суму грошей зі свого рахунку на рахунок
постачальника в розрахунках за товари, роботи. Забезпечують відносно
простий і швидкий документооборот прискорення руху коштів;

2) розрахунки платіжними вимогами-дорученнями — комбінований документ
з двох частин:

а) верхня – вимога постачальника до покупця сплатити
вартість товару:

б) нижня – доручення покупця його чи своєму банку переказати
кошти з його рахунку на рахунок постачальника.

Розрахунки можуть бути з акцентом або без акценту. Платники мають право
відмовитись від акценту, якщо товари не були замовлені, доставка з
порушенням строку, недоброякісні товари, непогодження за ціною. Про
відмову від акценту платник зобов”язаний повідомити банки постачальника.

3) Розрахунки чеками. Виділяють для отримання готівки наступні чеки:

а) розрахунковий чек- заповнює платник документ, доручення
чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чеку;

б) грошові чеки – для отримання підприємствами готівки для
виплати заробітної плати, на господарські витрати;

Недоліки чеку: недостатність гарантії платежу, складність
оформлення чека

4) Розрахунки акредитивами.

Акредитив – доручення однієї кредитної установи іншій оплатити на основі
товарно-транспортних документів вартість відвантаженого товару.

Види акредитивів:

А) покритий –передбачає попереднє депонування коштів;

Б) непокритий – платежі постачальнику гарантує банк;

В) відзивний –може бути замінений або анульований на вимогу покупця;

Г) безвідзивний – не можна замінити або анулювати без погодження з
постачальником.

Використання акредитивів обумовлюється угодою між постачальником і
покупцем. Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що
відвантажений товар буде своєчасно оплачено.

5) Вексель – письмове безумовне виконання зобов”язання, боргова розписка
стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у
векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк.

Виділяють векселі:

казначейські – випускаються казначейством для покриття видатків
держаного бюджету;

приватний – емітується фінансовими групами, комерційними банками, не має
спеціального забезпечення;

фінансовий – використовується для мобілізації грошових ресурсів;

товарний – для кредитування товарних операцій;

простий (соло-вексель) – векселедавець є платником .

розрахунковий – використовується як засіб платежу

переказні ( тратта) регулює вексельні відносини трьох сторін:

а) кредитора (трасанта);

б) боржника (трасата);

в) отримувача платежу.

Вексель підписує трасант. Банк зобов’язується віддати гроші.

забезпечені – гарантовані заставою, яка надається кредиторові;

вексель на пред’явника –оплачується відразу після прийняття;

доміцільований – підлягає сплаті третьою особою (доміцементом) за місцем
проживання платника.

12. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗРАХУНКІВ

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого
підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків.

Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов’язкового
зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в
установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою
для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо
розрахунково-касового обслуговування.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору
установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й
додаткового) за згодою банку.

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору
підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та
угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам
застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку
діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі
розрахунків.

Четвертий принцип — кошти з рахунка підприємства списуються за
розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох
рахунків, суб’єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як
основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується
безспірно.

П’ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки
підприємствам — суб’єктам підприємницької діяльності відкривають
установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент
здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження
товарів, виконання робіт, надання послуг.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках
платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності
можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів
повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути
її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки,
пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної
допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас
банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків,
внесків та інших обов’язкових платежів, розмір яких залежить від фонду
оплати праці.

13. РОЗРАХУНКИ ПЛАТІЖНИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати
відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також
міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують
максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей
і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів;
запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними
операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі
кредитним установам, за банківськими позичками.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис.).

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 —
постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3
— покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 —
банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 — банк покупця повідомляє
покупця — власника рахунка про списання коштів; 6 — банк покупця передає
електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму
до банку постачальника; 7 — банк постачальника (отримувача коштів)
зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника
повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок
випискою з розрахункового рахунка.

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому
рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів,
обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або
розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі,
підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним доручення
через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення
застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати
працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених
пунктах, де відсутні банківські установи.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у
порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

— відносно простий і швидкий документооборот;

— прискорення руху коштів;

— можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних
платежів.

14. РОЗРАХУНКИ ПЛАТІЖНИМИ ВИМОГАМИ-ДОРУЧЕННЯМИ

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ,
який складається з двох частин. Верхня частина — вимога
підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість
товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця
(платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати
належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей
розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів)
і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли
він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину
цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його
обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок
постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в
міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності,
виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків
претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних
відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або
без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту
платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено;
коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з
порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не
погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної
вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і
якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність
недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення
цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.

Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів
(угод). Про відмову від акцепту платник зобов’язаний у встановлений
строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови.
Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо
мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.
Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за
схемою рис.

1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 — разом з
документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну
вимогу-доручення на оплату; 3 — покупець передає платіжну
вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 —
банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти; 5 — банк
покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів
з його розрахункового рахунка; 6 — банк покупця направляє в банк
постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 — банк постачальника
зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 — банк
постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження
коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).

Розглянута форма розрахунків об’єднує розрахунки платіжними дорученнями
і платіжними вимогами-дорученнями.

Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповідає
фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює
договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових
документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої
перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

15. РОЗРАХУНКИ ЧЕКАМИ

Чек — письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого
рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для
отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються
грошові чеки.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця
своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувача
коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник.
На відміну від платіжного доручення чек передається платником
підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення
господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для
оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані
банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у
місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних
розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з
підприємствами зв’язку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з
рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати,
премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські
витрати.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право
чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок
банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом.
Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його
власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує
готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на
рахунок пред’явника чека.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного
платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а
визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками
мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його
зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після
повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання
відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека
(форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису
чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути
оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або
пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе
відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний
забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для
покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу
чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис
якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед
власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком
акцептовано.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис.

1 — постачальник передає товар покупцеві; 2 — покупець передає чек
постачальнику; 3 — постачальник передає чек у свій банк; 4 — банк
постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника
списує кошти з рахунка покупця товару; 6 — банк платника повідомляє
платника про списання коштів; 7 — банк платника переказує банку
постачальника відповідні кошти; 8 — банк постачальника зараховує кошти
на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє
постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

16. РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної
установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів
оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за
відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській
установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для
цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив.
Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма
розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і
платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов
використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив
відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником.
Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками
чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не
перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати
умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після
повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і
не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри
рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують
відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того
самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування
коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з
розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк
постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок
«Акредитив».

Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У
такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити
для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент
задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови
встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив,
кореспондентських відносин.

Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований
банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з
постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були
виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім
повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідривний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без
згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на
рис.

1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 —
банк покупця відкриває акредитив; 3 — банк покупця сповіщає покупця про
відкриття акредитива; 4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про
відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 — банк
постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 —
відвантаження товару; 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови
акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 — банк покупця
переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 — банк
постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 — банк
постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків
надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний
час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище
підприємств-покупців.

17. ВЕКСЕЛЬНА ФОРМА РОЗРАХУНКІВ

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачальником
(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою
платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка
стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у
векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у
відповідному місці.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні
акти,

Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути
його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою
надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний
погасити цілу низку грошових зобов’язань.

Види векселів:

1) Векселі казначейські — один із видів державних цінних паперів, які
випускаються для покриття видатків державного бюджету

2) Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами,
комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як
гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність
його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

3) Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо
класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в
основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

4) Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування
торговельних операцій. Він визначає умови погашення
вексе-ледавцем-боржником своїх обов’язків перед
постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги,
виконані роботи.

5) Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем
(векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору
вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель,
векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на
певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на
себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у
точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником
векселя.

6) Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні
відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і
отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує
кредитор (трасант).

Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу
особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику
векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму
третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або
банк.

Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель
на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному
місці у відповідний строк.

7) Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка
надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде
сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси,
цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. 8) Векселі на
пред’явника — це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх
дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі,
називається строковим. 9) Доміцильований вексель — це такий, у якому
застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою —
доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці).
Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і
пред’являється до оплати доміцилянту.

Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі — як записи на
електронних р.

18. РОЗРАХУНКОВО-ПЛАТІЖНА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ГОСПОДАРСЬКУ
ДІЯЛЬНІСТЬ.

Ефективне функціонування підприємства забезпечує розрахункова
дисципліна, передбачає зобов’язання підприємством дотримуватись
встановлених правил проведення розрахункових операцій.

Платіжна дисципліна – передбачає здіснення підприємствами
платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі в встановлений,
інакше санкції.

Санкції:

-договірні, у %, у сумі невиконаного зобов’язання

— банківські (кредитні) застосовуються до порушників кредитної системи

— за нецільове використання кредиту

— фінансові – за порушення дисципліни (застосовуються директивними
органами податковими організаціями.

Застосування санкцій позитивно впливає зміцнення розрахункової
та платіжної дисципліни . Крім санкцій можуть бути застосовані :адм.
штраф, адм. стягнення (конфіскація , адм. арешт, виплатні роботи).

ТЕМА №3: ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

19. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВА

В процесі роботи підприємства постійно здійснюється кругообіг коштів.
Структурно-логічну модель формування і використання доходів під-ва
відповідно до національних положень (стандартів) обігу НП(с)БО .

Аналізуючи схему необхідно відмітити що :

доходи від основної (операційної ) діяльності – виручка від реалізації

доходи від іншої діяльності – реалізація активів, ін. валюти, доходи від
операційної курсової різниці, оренда, пені, штрафи, неустойки, субсидії
тощо.

доходи від фінансових операцій – від спільної діяльності, інвестицій,
одержані дивіденди, відсотки за облігаціями тощо

доходи від іншої звичайної діяльності – реалізація фінансових
інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів (патентів),
ліквідації необоротних активів, безоплатно-отриманих оборотних активів
тощо

доходи від надзвичайних подій – відшкодовані збитки (стихійне лихо,
катастрофа),інші надзвичайні доходи

НАДХОДЖЕННЯ ГРОШ. ВІД ДІЯЛЬНОСТІ ПІД-ВА

Доходи від основної опер. діяльності Доходи від іншої опер. діяльності
Доходи від фін. діяльності Доходи від іншої звичайної діяльності Доходи
від надзвичайних подій

Грошові надходження від основної діяльності

МИТО Акцизний збір ПДВ Грошові доходи

Матеріальні витрати Амортизаційні відрахування Інші операційні,
фінансові і надзвичайні події Валовий дохід

Оплата праці Відрахування на соц. заходи Чистий дохід

Загальний прибуток

Податки та інші платежі до бюджету Податок Чистий прибуток

УСЬОГО ВИТРАТ

Створення резервного фонду Виплата дивідендів Поповнення статутного
фонду Інші напрямки витрат

20. Доходи (виручка ) від реалізації продукції, робіт, послуг.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача, її
реалізації. Використовують 2 метода реалізації продукції:

продукція відвантажена або відпущенні послуги(відбулась передача, право
власника) – метод нарахування

касовий метод – надійшли кошти на рахунок виробника за реалізацію

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи повинні бути
оформлені згідно чинних положень. Реалізація продукції завжди передбачає
зміну форми власності, а також вартості. Тому бартер та прямий
товарообмін не можна вважати реалізацією продукції.

Планову виручку від реалізації продукції визначають по кожній
номенклатурі виробів:

Виручка = Кількість виробів * Ціна виробу

Цей метод називають методом прямого рахунку

Обсяг реалізації можна розрахувати також:

Обсяг реалізації = залишок готової продукції на поч. періоду + Т (випуск
готової продукції в плановому періоді) — Залишок готової продукції на
кінець періоду

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначаються на основі цін
базового періоду, шляхом корегування, з урахуванням попиту і пропозиції.
Коли асортимент виробів великий, обсяг реалізації розраховується
комбінованим методом:

виручку від реалізації основних видів продукції, визначають методом
прямого розрахунку

вироби іншого асортименту – укрупненим методом

Укрупнений метод від реалізації продукції.

ПОКАЗНИКИ Соб-ть

т.г.о.

У тому числі

А.зб. ПДВ Вар-ть без ПДВ При-ток

Залишок готової продукції на ППП 40 60,7 — 10,1 50,6 10,6

Товарний випуск в плановому періоді 220 333,7 — 55,7 278 58

Залишок готової продукції на кінець планового періоду 50 75,8 — 12,6
63,2 13,2

СУМА 210 318,6 — 53,2 26,54 55,4

21. ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

В ринкових умовах роль фінансової діяльності різко зростає. При
цьому важливим напрямком фінансової діяльності підприємства є :

раціональне використання вільних фінансових ресурсів;

пошук ефективних напрямків інвестування коштів ( вкласти гроші в спільне
підприємство, в асоційоване підприємство, придбати акції, облігації
інших підприємств.)

Інвестуються лише надлишкові фінансові ресурси. Тимчасово вільні грошові
засоби підприємство може вкладати на депозитні рахунки в комерційні
банки.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно, здійснюючи
лізінг. Є 2 види лізінгу:

фінансовий ( строк оренди відповідає строку амортизації) лізінг майна з
повною окупністю;

оперативний лізінг – укладається на період менший амортизаційного
періоду. Крім цього підприємство може отримувати додаткову курсову
різницю на валютні рахунки чи операції. Результати інвестиційної
діяльності і позареалізаційної діяльності є постійними джерелами
грошових доходів і формування прибутку підприємства.

22. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ.

Аналізуючи структурно-логічну модель формування і
використання доходів підприємства, бачимо, що валовий дохід є грошовий
вираз вартості знову створеної продукції.

Валовий дохід визначається, як різниця між виручкою (грошовими
доходами) та матеріальними витратами, амортизаційними відрахуваннями, та
іншими фінансовими і надзвичайними витратами.

Валовий дохід – важливий показник роботи підприємства, його
ефективності. В ньому відображається підвищення продуктивності праці,
збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції.
Валовий дохід – основне джерело фінансових ресурсів, але і держави.

В процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці і на
чистий дохід.

Чистий дохід реалізується у вигляді відрахувань у фонди пенсійного і
соціального страхування, інші державно-цільові фонди. Значна частина
чистого доходу реалізується у формі прибутку.

ТЕМА№4 : ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ.

23. ПРИБУТОК ЯК РЕЗУЛЬТАТ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це
передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які
складаються в процесі суспільного виробництва.

Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується
підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.
Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в
грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість
необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім
суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього
успішного розвитку.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої,
готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як
втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере
грошової форми.

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю
первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву
вартості додаткового продукту.

Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його
формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві,
у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат
фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів
господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу
багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств
залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми
власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що
відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів
господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових
результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт,
послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків)
від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:
результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;
сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови
обліку фінансових результатів.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного
господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей
економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін
у порядку обліку фінансових результатів.

Зміни в обсягах прибутку підприємств різних галузей економіки за
1995-1998 роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих
галузях економіки і пов’язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації
продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком
ринкових відносин; ціноутворенням

ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА.

Прибуток- частина додаткової вартості прибутку, що залишається
підприємству.

На його формування впливає встановлений порядок визначення фінансових
результатів діяльності підприємства.

Формування прибутку підприємства

Прибуток від звичайної операційної діяльності Прибуток від фінансової
діяльності Прибуток від іншої звичайної діяльності Прибуток від
надзвичайних подій

Реалізація товарної продукції;

Реалізація послуг;

Реалізація робіт Реалізація оборотних активів;

Реалізація іноземної валюти;

Доходи від операційної оренди;

Курсові різниці;

Списання кредиторської заборгованості;

Штрафи;

Пеня;

Отримані субсидії;

Гранти;

% Реалізація основних засобів;

Фінансові інвестиції;

Патенти;

Ліцензії;

Доходи від не операційних курсових різниць;

Безплатно отримані оборотні активи;

Від уцінки Від стихійного лиха;

Технологічних катастроф;

Різні відшкодування;

інші

Представлена логічна схема використовується для аналізу основних джерел
прибутку підприємства та управління ним.

25.ПРИБУТОК ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ.

Прибуток від реалізації залежить від основної діяльності підприємства.
Він є складовою частиною виручки від реалізації.

Структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації можна
подати:

Прибуток від обсяг реалізації

Реалізації = продукції —
собівартість

Продукції (виручка)
продукції

Зміна частки прибутку в оптовій ціні (рентабельна)

ВИТРАТИ

Мат. витрати амортизація Оплата праці Відрахування на соц. заходи Інші
витрати

виручка від реалізації у відпускних цінах

Обсяг реалізації в

оптових цінах

собівартість прибуток акцизний збір
ПДВ

Як бачимо, прибуток від реалізації залежить перш за все від обсягу
реалізації та обсягу.

Собівартість продукції є поточні витрати на їх виробництво. Перелік
витрат, що відносяться до собівартості , регламентується законодавством
(“Типові положення з питань планування обліку і калькулювання
собівартості продукції”)

Витрати, що включаються в собівартість, групуються за елементами:
матеріальні витрати, амортизація і т.д. Ці витрати регулюються державою
шляхом встановлення нормативів відрахувань на:

амортизацію основних засобів;

відрахування на соціальні заходи (32%; 2.5%; 2.5%);

інші витрати: податки на землю, на транспорт, державний іноваційний
фонд, комунальний податок.

Вплив підприємства на названі елементи витрат є обмеженим.

Відповідно до П(с)БО собівартість реалізованої продукції складається :з
виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано впродовж
звітного періоду; нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та
наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості відносяться:

-прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

Не відносяться:

витрати, пов”язані з оперативною діяльністю; — адміністративні витрати;

витрати на збут (маркетинг); — інші оперативні витрати.

МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ПРИБУТКУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ.

Визначення прибутку від реалізації має особливості залежно від сфери
діяльності підприємства. У виробничій сфері є особливості в розрахунках
прибутку від реалізації, які враховуються при використанні відповідних
методів розрахунку прибутку.

І метод прямого розрахунку (прибуток розраховується за окремими видами
продукції виходячи з даних:

Номенклатура, обсяг;

Собівартість одиниці;

Ціна одиниці (ціна виробника).

Метод використовується при незначному асортименті продукції.

ІІ метод. Розрахунок прибутку на підставі показника витрат 1 г.о.
Укрупнений метод використовується для розрахунку прибутку від реалізації
усієї продукції.

Приклад 2.

Витрати на 1 г.о. продукції – 0.82 г.о. Планується їх зниження на 0.02
г.о. в 2001 році. Обсяг реалізації в 2001 році в оптимальних цінах –
1.100000 г.о.

Розрахувати прибуток від реалізації.

І варіант розрахунку:

витрати на 1 г.о. в 2001р. –0.80 (0.82-0.02);

собівартість реалізації в 2001 році 880000 г.о. (1100000х0.8);

прибуток=1100000х880000=220000 г.о.

ІІ варіант розрахунку:

витрати на 1 г.о. реалізації:

82-2=80 коп.

прибуток на 1 г.о.=20 коп.

прибуток від реалізації=1100000х0.2=220000

ІІІ Аналітичний метод –відрізняється від вище розглянутих тим, що
дозволяє визначити не лише загальну суму прибутку, але й також вплив на
неї окремих факторів: обсяги виробництва, собівартості, рентабельності
продукції.

Розрахунок ведеться окремо для порівнюваної продукції (раніше уже
вироблялась) та непорівнюваної (вперше виробляється).

Розрахунок прибутку для порівнюваної продукції ведеться поетапно:

визначається базовий прибуток і базова рентабельність;

порівнюються собівартість продукції в плановому і в базовому періоді;

виходячи з півня базової рентабельності продукції і розраховується
прибуток в плановому періоді;

розраховується вплив окремих факторів на зміну прибутку.

Приклад:

Прибуток в базовому році – 30т.г.о.; собівартість – 850т.г.о.

Собівартість в плановому періоді – 160т.г.о., планується зниження
собівартості на 1%.

Розрахувати прибуток у плановому періоді і визначити вплив окремих
факторів на його зміну.

Розв’язок.

І. Визначаємо рентабельність продукції в базовому періоді:

30т

R = ——- x 100% = 20%

150т

ІІ. Визначаємо собівартість продукції у плановому періоді з урахуванням
зменшення на 1%.

Сп = 160т(100%-1%)=158400г.о.

Тобто, економія від Сп

Сек.=160-158.4=1.6т.г.о.

ІІІ. Прибуток в плановому періоді

158.4х20=31.680г.о.

ІУ. Збільшення прибутку від збільшення обсягу виробництва буде

31680-30000=1680г.о.

Прибуток від реалізації непорівняної продукції розраховується методом
прямого розрахунку, якщо є необхідні вихідні данні. При їх відсутності
використовується показник середньої рентабельності продукції на
підприємстві.

Приклад: собівартість непорівнюваної продукції 25000г.о.Середня
рентабельність продукції на підприємстві – 20%. Тоді прибуток буде
25х20%=5т.г.о.

27. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ. МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ.

Для більш ефективної оцінки діяльності підприємства використовують не
абсолютну суму прибутку, а відносний показник рентабельності.

Рентабельність дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства
порівнюючи прибуток з витратами.

Витрати можна розглядати:

як поточні витрати діяльності підприємства (собівартість продукції);

як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення діяльності
підприємства.

28. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА.

У розподілі прибутку виділяють 2 етапи:

І. Розподіл загального прибутку – учасниками розподілу є держава і
підприємство.

ІІ. Розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні
підприємства після здійснення платежів до бюджету.

Відповідно до Закону “Про оподаткування прибутку підприємства
передбачається зменшення суми податку на прибуток (до20%) при
фінансуванні, реконструкції та модернізації за рахунок прибутку.

Зменшення оподатковуваного прибутку на 10%, якщо прибуток
використовується на збільшення власних оборотних коштів.

Зменшення оподатковуваного прибутку на суми, що виділяються на
благодійну діяльність та утримання об”єктів соціально-культурного
призначення.

Структурно-логічну схему розподілу і використання прибутку підприємства
відповідно до П(с)БО можна подати:

Прибуток підприємства

Податок на прибуток

Чистий прибуток

Використання прибутку

виплата дивідендів

поповнення Статутного фонду

створення резервного фонду

інші напрямки використання

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється відніманням
податку на прибутки. Отримання і сплата штрафів ураховується при
визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто, в процесі
формування прибутку.

29. РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської
діяльності, а також джерелом формування централізованих і
децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення
різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування
фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це
досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний
бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів
самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської
діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі
прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального
прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство.
У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.
Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе
значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне
з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від
правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством
складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому
має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця
політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок
прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у
порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в
розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому
етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для
фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював
чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок
прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води
без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з
державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку
й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових
компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишався в
підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок
застосування фінансових санкцій).

30. ВИКОРИСТАННЯ ЧИСТОГО ПРИБУТКУ

Використання чистого прибутку підприємство могло здійснювати через
попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти
безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також був розподіл
чистого прибутку частково через попереднє формування цільових фондів, а
частково шляхом безпосереднього фінансування витрат.

За рахунок чистого прибутку підприємство формувало ряд цільових фондів,
кошти яких спрямовували на фінансування певних витрат, задоволення
відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів
здійснювалося безпосередньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку мало досягнення
оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом
споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не
утворювалися, а їхню величину можна було встановити на підставі
розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи
заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось
державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від
22 травня 1997 р. державне регулювання використання чистого прибутку
підприємств здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму
витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об’єктів
соціальної інфраструктури (якщо відповідні об’єкти соціальної
інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час
набуття чинності закону про оподаткування прибутку); на благодійну
діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із
загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата
штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної
діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів
підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку,
як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не
передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це
мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на
створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного
фонду, інші напрямки використання.

ТЕМА№6 : ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

32. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ.

Діяльність підприємств здійснюється через поєднання основних виробничих
фондів, оборотних фондів і самої праці. На відміну від ОВР оборотні
фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю
переноситься на вартість виготовленої продукції.

Склад і розміщення оборотних коштів можна подати:

оборотні кошти

оборотні виробничі
фонди обігу

фонди сфера (вир-ва)
(сфера обігу)

оборотні кошти у оборотні кошти готова
кошти та кошти

виробн. запасах у виробництві продукція
в розрахунках

сировина осн. Незавершене
кошти на рахунках в

мат-ли, куплені виробництво
банках і в касі під-ва,

напівфабрикати н/п власн. вир-ва
кошти в розрахунках,

допом. мат-ли, витрати майб.
дебіторська

тара, паливо періодів
заборгованість

на складі
відвантажена

нормовані оборотні кошти

ненормовані оборотні кошти

Як бачимо, оборотні кошти є:

грошові ресурси, вкладені в оборотні виробничі фонди та фонди обігу;

активи, які протягом виробничого циклу (календарного року) можуть бути
перетворені на гроші.

В зарубіжжі оборотний капітал визначається як оборотні активи за мінусом
короткострокових зобов”язань. В Україні – це власний оборотний капітал.
Капітал виступає в 3 формах:

грошовий;

продуктивний;

товарний.

Відповідно він проходить 3 стадії кругообігу:

Грошову—— виробничу——- товарну.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) є кошти, які
забезпечують безперервність процесу виробництва, реалізації продукції та
отримання прибутку.

33. КЛАСИФІКАЦІЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ.

Оборотні кошти класифікуються за 3 ознаками:

І. Залежно від участі їх у кругообігу коштів на оборотно-виробничі фонди
та фонди обігу.

ІІ. За методами планування – нормовані і ненормовані.

ІІІ. За джерелами формування виділяють:

власний та прирівняний до власних оборотних коштів;

залучений;

інший.

Класифікація оборотних коштів дозволяє підприємству визначити
оптимальний склад, структуру, потребу та джерела їх формування.

34. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ ПІДПРИЄМСТВА В ОБОРОТНИХ КОШТАХ.

Визначення планової потреби підприємства в оборотних коштах передбачає
розробку норм і нормативів на конкретний період часу – рік; рідше –
півріччя, квартал. Для цього:

визначають норми запасів за статтями нормованих оборотних коштів – для
окремих видів матеріальних цінностей.

Встановлюється одноденне витрачення матеріальних цінностей, виходячи із
кошторису витрат на виробництво.

Визначають норматив оборотних коштів за кожною статтею в грошовому
вираженні і витрати того чи іншого матеріалу за день, перемножені на
норму запасу в днях.

Розрахунок нормативу або загальної потреби в оборотних коштах.

Найбільш складною і трудомісткою є розробка норм запасу.

Основою для таких розрахунків є Постанова кабміну №279 “Про нормативи
запасів ТМУ”.

35. НЕОБХІДНІСТЬ І СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБОРОТНИХ КОШТАХ.
Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів.
Ця потреба є одним з об’єктів фінансового планування і відображення в
обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну
складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям
підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для
допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств,
соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних
коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і
нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які
пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації
продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат
на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.
Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які
впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах
виробничої сфери до них належать:

* умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями

* організація процесу виробництва.

* умови реалізації продукції.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів
запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі
отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й
виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку,
виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища
в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів
сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для
використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує
безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно
використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів
залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та
рівня рентабельності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм
відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як
правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється в
днях, відсотках чи гривнях. .

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи
із кошторису витрат на виробництво. .

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому
вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні
на відповідну норму запасу в днях.

36. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА ДЛЯ СТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ
ЗАПАСІВ.

І. Для створення виробничих запасів визначаються формулою:

Н=O*N

H – норматив оборотних коштів для сировини і матеріалів, покупних
напівфабрикатів;

О- одноденні їх витрати (т.г.о.)

N- норма оборотних коштів в днях.

Норматив включає такі елементи:

транс.запас;

підготовчий запас;

технологічний запас;

поточний запас.

У норму оборотних коштів включається середній поточний запас у розмірі
50% тривалості інтервалу між поставками:

гарантійний (страховий) запас.

Норматив на з/ч розраховується укрупненим методом виходячи із даних про
їх залишки і вартості діючого обладнання.

Норматив МШП (служить, як правило < 1 року) не є предметами праці. Визначається окремо для кожної групи ( спец.одяг, інструмент, господарчий інвентар). При визначенні нормативу МШП приймають його величину, рівну 50% повної вартості МШП. 37. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ У НЕЗАВЕРШЕНОМУ ВИРОБНИЦТВІ І ВИТРАТАХ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ . У незавершеному виробництві. Розраховується за формулою Н=ВхТхК. В- одноденні витрати, тис.г.о. Т – тривалість виробничого циклу. К- коефіцієнт зростання витрат. Одноденні витрати розраховуються діленням витрат на випуск валової продукції у 4 кварталі на 90. Тривалість виробничого циклу (Д) визначається за технологічними картами. Коефіцієнт зростання витрат (К) К+0.5Б К = ----------- А+Б “А”- витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу; “Б” – наступні витрати, які включаються в собівартість продукції. Витрати майбутніх періодів. Включають виробничі витрати, здійснені сьогодні, але віднесені на собівартість продукції в наступному періоді (підготовка нового виробництва, нової продукції та інш.) Розраховується за формулою Н=Со+Рп-Рв “Со” – кошти, вкладені в ці витрати на початок планового періоду. “Рп - витрати планового періоду згідно кошторису. “Рв” – витрати, які уже включаються в собівартість продукції. ІУ. Для створення запасів готової продукції Н= ЗхР “З” – одноденний випуск продукції за виробничою собівартістю. “Р” – норма запасу оборотних коштів для готової продукції в днях. ТЕМА 6. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 38. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА, її НЕОБХІДНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ. Оцінка фінансового стану дає можливість визначити керівництву п-ва щодо платоспроможності (ліквідності0, рентабельності, прибутковості і спрогнозувати, спланувати роботу таким чином, щоб досягти найкращих результатів. Для цього аналізують показники (коефіціенти, ще можна використовувати фінансист, фінансовий менеджер алгоритм), що базується на розрахунках економіних даних по фінансовій звітності. Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Аналіз коефіціентів дає можливість розробити фінансову стратегію п-ва, яка є основою формулою реалізації цілей п-ва. На підставі цієї стратегії визначають: Фінансова політика п-ва за основними напрямками діяльность: фінансова діяльність, операційна, інвестиційна, звичайна. Ця діяльність може бути направлена: виконання податкових зобов’язень; цільва діяльність; амортизаційна діяльність; девіентна; інвестиційна. Після оцінки фінансової діяльності складається фінансовий план. Результатами розробки таких планів є докумаенти: прогноз звіту про фінансові результати; прогноз звіту про рух гршових коштів. Також баланс і звіт про власний капітал. 39. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані: - балансу (форма № 1); - звіту про фінансові результати (форма № 2); - звіту про рух грошових коштів (форма № 3); - звіту про власний капітал (форма № 4); - дані статистичної звітності та оперативні дані. Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних. Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік). Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі. Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать: (баланс;звіт про фінансові результати;звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал; примітки до звітів.) Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю. Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5. Але Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів. 40. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У цілому 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства. Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства. А. Показники оцінки майнового стану 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. 2. Питома вага активної частини основних засобів. 3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності 1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. 2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. 4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. - 0,2. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. 50% В. Показники оцінки фінансової стійкості Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. 1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. 2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. 3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності. 4. Коефіцієнт довгострокових вкладень . 5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів 6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. 41. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів. Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності. Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період. Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря. 42. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності. Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати; 2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами; 3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат; 4) кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства. Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями. Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників. 43. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства. Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві. До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності. Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості: Р = (П/С) 100, де Р - рівень рентабельності, %; П - прибуток від реалізації продукції, грн.; С - собівартість продукції, грн. Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін. На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу. У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності. Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства. Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підпр., особливо в акціонованих підпр., відіграє 3 із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу. PAGE PAGE 1 Фінансові ресурси підприємства формуються під час заснування підприємства формуються за рахунок власних та прирівняних до них коштів Мобілізуються на фінансовому ринку Поступають від розподілу грошових надходжень Внески засновників у статутний фонд Доходи (чистий дохід, прибуток від основної діяльності) Надходження (амортизаційні відрахування, інші внески) акції облігації Надходження від кредитних установ консерни Страхові відшкодування Бюджетні субсидії

Похожие записи